Рішення № 141538620, 16.11.2026, Господарський суд Полтавської області

Дата ухвалення
16.11.2026
Номер справи
917/1443/26
Номер документу
141538620
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2026 Справа № 917/1443/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Мацко О.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К», 39622, Полтавська обл., м. Кременчук, проспект Лесі Українки, 35-Б, код ЄДРПОУ 43311388,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро», 36022, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Панянка, буд. 65а, код ЄДРПОУ 41256598,

про стягнення 809 015,86 грн

Представники сторін: не викликались.

Суть спору:

21.07.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» про cтягнення 809 015,86 грн, з яких 607 125,67 грн заборгованість за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., 159 611,81 грн інфляційні втрати, 42 278,38 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.07.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Аргументи учасників справи:

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач оплату за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р. виконав не в повному обсязі та з порушенням встановлених у ньому строків, чим порушив умови господарського зобов`язання, встановлені зазначеним договором та законом.

10.08.2026 року від відповідача до суду надійшло клопотання від 07.08.2026 р. (вх. № 10853) про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» у даній справі без розгляду.

Обґрунтовуючи вказане клопотання, відповідач стверджував, що сторони у пункті 8.1 Договору поставки № 2105181 від 18.05.2021 р. узгодили арбітражне застереження, яким передали розгляд спорів, що виникають з даного Договору, на вирішення судовою установою (арбітражем) при Торгово-Промисловій палаті, а не господарського суду, а отже, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» у цій справі підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

У запереченні від 19.08.2026 р. (вх. № 11319 від 20.08.2026 р.) позивач зазначив, що аналіз тексту п. 8.1 Договору № 2105181 від 18.05.2021 р. свідчить про його дефектність (патологічність), оскільки у вказаному пункті сторони погодили, що спори підлягають вирішенню «у арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України», проте третейської або арбітражної установи з такою назвою при ТПП України не існує. Окрім того, позивач вказав, що ТОВ «ІМПЕРІУМ К» та ТОВ «ДВК Агро» є резидентами України, зареєстрованими суто за українським законодавством, предметом договору є поставка нафтопродуктів у межах України, отже, даний спір є виключно внутрішнім господарським спором, який не може бути розглянутий комерційним арбітражним судом через відсутність законодавчо визначеної компетенції.

З даного питання суд зазначає наступне:

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Згідно із частиною 6 статті 4 Господарського процесуального кодексу України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За змістом частин 1, 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України спір, який належить до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу. Будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що «арбітраж» - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема, Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Згідно з п. 8.1 Договору поставки № 2105181 від 18.05.2021 р. всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв`язку з ним або випливають з нього, підлягають остаточному рішенню у арбітражному суді при Торгово-Промисловій палаті України, згідно з регламентом даного суду.

Статтею 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. У разі подання позову, зазначеного в пункті 1 цієї статті, арбітражний розгляд, проте може бути розпочато або продовжено і арбітражне рішення може бути винесено, поки сперечання про підсудність чекають розв`язання в суді.

Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року також зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражному розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно надаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

У постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 Велика Палата Верховного Суду вказала (п. 34 постанови), що суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

Разом з цим, цією ж постановою Велика Палата Верховного Суду (п. 37 постанови) уточнила (доповнила) висновок Верховного Суду України, що був викладений у постанові від 18.10.2017 у справі № 910/8318/16, зокрема, таким висновком: «суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору».

Суд дійшов висновку, що неточність у назві арбітражної установи, допущена сторонами у пункті 8.1 Договору поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., не є значною та не носить патологічний характер, оскільки, попри зазначення неповної назви арбітражної установи (арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України), сторонами вказано місце проведення арбітражу, а саме «при Торгово-промисловій палаті України», що дозволяє встановити дійсні наміри сторін щодо обрання відповідного органу, який має розглядати спори, що виникають у зв`язку з виконанням Договору поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., а саме Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Водночас за змістом пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень під час з`ясування правових підстав для задоволення заяви сторони у справі про залишення позову без розгляду з посиланням на наявність укладеної арбітражної угоди, обов`язком суду є встановлення наявності сукупності таких умов: існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражу (у цьому випадку - Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України); від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; встановлення судом обставин дійсності арбітражної угоди, її чинності, виконуваності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 р. у справі № 906/493/16 зазначено, що національний суд здійснює перевірку того, чи є арбітражна угода недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, лише тоді, коли до нього надійшов позов із питання, з якого сторони уклали угоду.

Згідно з пунктом 2 Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, який є додатком № 1 до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», до Міжнародного комерційного арбітражного суду можуть за угодою сторін передаватись на вирішення:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін спору на момент укладення арбітражної угоди знаходиться за кордоном або якщо сторони явно домовилися про те, що предмет арбітражної угоди пов`язаний більше ніж з однією державою, або одне з наступних місць знаходиться за межами держави, в якій сторони мають свої комерційні підприємства:

- місце арбітражу, якщо воно визначено в арбітражній угоді або відповідно до неї;

- будь-яке місце, в якому повинна бути виконана значна частина зобов`язань, що виникають із договірних або інших цивільно-правових відносин;

- місце, з яким найбільш тісно пов`язаний предмет спору;

спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України;

спори між адміністратором за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями, якщо принаймні одна зі сторін спору є підприємством з іноземними інвестиціями.

Зовнішньоекономічні відносини, спори з яких можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду, стосуються, зокрема, відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами та/чи послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торгового представництва і посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, спорудження промислових та інших об`єктів, ліцензійних операцій, інвестицій, кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва та інших форм промислової і підприємницької кооперації.

Міжнародний комерційний арбітражний суд розглядає також спори за участю інвестора (іншого учасника інвестиційної діяльності) та держави (її органів та установ) або міжурядової організації у зв`язку із здійсненням інвестиційної діяльності на території України чи іншої держави, що передаються на підставі міжнародного договору, закону України, іншого нормативно-правового акта або угоди сторін, яка міститься у контракті чи іншому документі.

Міжнародний комерційний арбітражний суд приймає до свого розгляду також спори, віднесені до його юрисдикції в силу міжнародних договорів України (п. 3 Положення).

Відповідно до частини 1 статті 3 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого рішенням Президії ТПП України від 27 липня 2017 року №25(6), до МКАС за угодою сторін можуть передаватися:

- спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків між юридичними особами, у тому числі особами публічного права, та/або фізичними особами, якщо за кордоном на момент укладення арбітражної угоди знаходиться місцезнаходження/постійне місце проживання хоча б однієї зі сторін або місце виконання значної частини зобов`язання, або місце, з яким найбільш тісно пов`язаний предмет спору; чи місце арбітражу знаходиться за межами держави місця знаходження/ постійного місця проживання хоча б однієї із сторін;

- спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб`єктами права України.

Матеріалами справи підтверджується, що: позивач та відповідач є юридичними особами, створеними та зареєстрованими за законодавством України; у їх статутному капіталі відсутні іноземні інвестиції; місце виконання значної частини зобов`язання або місце, з яким найбільш тісно пов`язаний предмет спору, на момент укладення арбітражної угоди не знаходилось за кордоном; місце арбітражу не знаходиться за межами держави місця знаходження однієї із сторін; відсутні інші критерії, передбачені Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, для віднесення даного спору до юрисдикції МКАС при ТПП України.

Враховуючи викладене, даний спір не підпадає під суб`єктну юрисдикцію Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Таким чином, арбітражна угода, викладена у пункті 8.1 Договору поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., не може бути виконана, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для залишення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» у даній справі без розгляду та відмову в задоволенні відповідного клопотання ТОВ «ДВК Агро».

У відзиві від 07.08.2026 р. (вх. № 10852 від 10.08.2026 р.) відповідач зазначив, що, виходячи із заявлених позивачем вимог та наданих доказів, розмір суми основної заборгованості мав би бути 247 491,00 грн, які є вартістю дизельного палива 5 000 л, загальною вартістю 247 491,00 грн, згідно видаткової накладної № 22 від 13.01.2023 р. та рахунку на оплату № 21 від 13.01.2023 р., та просив задовольнити позовні вимоги ТОВ «ІМПЕРІУМ К» у даній справі в зазначеному розмірі.

Крім того, відповідач стверджував, що з наданих позивачем видаткових накладних не можливо точно і достовірно встановити розмір заборгованості, дату та час прострочення, що унеможливлює встановлення дійсної суми боргу, перевірку правильності розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, а тому вимоги у заявленому розмірі позивачем не доведені.

12.08.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» від 12.08.2026 р. (вх. № 11007), у якій позивач зазначив, що відповідно до підписаних сторонами видаткових накладних відповідачу згідно з Договором № 2105181 від 18.05.2021 р. було поставлено нафтопродукти на загальну суму 3 199 668,39 грн, однак за період часу з 30.06.2021 р. по 21.03.2024 р. відповідач перерахував на рахунок позивача за поставлені нафтопродукти кошти на загальну суму 2 592 542,72 грн, а тому загальна сума заборгованості відповідача складає 607 125,67 грн.

На підтвердження зазначених обставин позивачем було додатково додано до відповіді на відзив копії рахунків № 89 від 30.06.2021 р., № 56 від 28.03.2022 р., № 188 від 22.10.2021 р., № 205 від 05.11.2021 р. та № 243 від 30.11.2021 р., видаткових накладних № 100 від 30.06.2021 р., № 55 від 28.03.2022 р., № 201 від 22.10.2021 р., № 217 від 08.11.2021 р. та № 255 від 30.11.2021 р., товарно-транспортних накладних № 100 від 30.06.2021 р., № 055 від 28.03.2022 р., № 201 від 22.10.2021 р., № 217 від 08.11.2021 р. та № 255 від 30.11.2021 р., виписок по рахунках ТОВ «ІМПЕРІУМ К» за період з 22.10.2021 р. по 18.02.2022 р. та платіжних доручень № 563 від 25.03.2022 р. та № 565 від 28.03.2022 р.

Водночас згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 статті 80 ГПК України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Оскільки вищезазначені докази надійшли до суду з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 80 ГПК України, а позивачем не обґрунтувано неможливість подання їх у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, вони не приймаються до розгляду.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

Виклад обставин справи, встановлених судом:

18.05.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» було укладено Договір поставки № 2105181 (а. с. 16-19).

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору Постачальник (ТОВ «ІМПЕРІУМ К») передає у власність Покупцю (ТОВ «ДВК Агро») нафтопродукти, а Покупець приймає і сплачує їх вартість.

Пунктом 11.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту підписання Сторонами Договору та діє до 31.12.2021 року в частині поставок, а в частині здійснення грошових розрахунків до повного виконання грошових зобов`язань.

Якщо жодна зі сторін у термін одного місяця до закінчення терміну дії договору не виявила бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на термін 1 рік з дати його закінчення або з дати його пролонгації на тих самих умовах.

Доказів заявлення однією із сторін про припинення чи розірвання договору до суду не надано, а відтак він є чинним.

Згідно з пунктом 5.3 Договору за результатами поставки та приймання-передачі Товару Сторони підписують товарно-транспортні накладні.

Датою поставки Товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній Постачальника (п. 6.4 Договору).

Пунктом 6.4 Договору визначено, що Покупець зобов`язується оплатити Товар на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку-фактури Постачальника протягом одного банківського дня з моменту отримання рахунку-фактури Постачальника.

Позивач вказує, що він поставив відповідачу нафтопродукти за Договором № 2105181 від 18.05.2021 р. на загальну суму 3 199 668,39 грн, однак останній за вказані товари розрахувався не в повному обсязі, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» до суду з даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» 809 015,86 грн, з яких 607 125,67 грн заборгованість за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., 159 611,81 грн інфляційні втрати, 42 278,38 грн 3 % річних.

Перелік доказів, якими позивач обґрунтовує наявність обставин, що є предметом доказування у даній справі: Договір поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., видаткові накладні за вказаним Договором, платіжні інструкції, Акт звірки взаємних розрахунків за період з січня по березень 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» за Договором № 2105181 від 18.05.2021 р. та ін.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Наданими до суду доказами, а саме підписаною сторонами видатковою накладною № 22 від 13.01.2023 р. та рахунком № 21 від 13.01.2023 р. на суму 247 491,00 грн, а також підписаною сторонами видатковою накладною № 116 від 27.03.2024 р. та рахунком № 111 від 22.03.2024 р. на суму 468 960,00 грн (а. с. 9-10), підтверджується те, що позивач поставив відповідачу нафтопродукти за Договором № 2105181 від 18.05.2021 р. на загальну суму 716 451,00 грн. Інші належним чином подані до суду докази на підтвердження здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» поставки відповідачу товарів за вказаним Договором в матеріалах справи відсутні.

Згідно з платіжною інструкцією № 131 від 25.03.2024 р., долученою до матеріалів справи (а. с. 20), відповідачем було сплачено на користь позивача кошти в розмірі 468 960,00 грн з наступним призначенням платежу: «За дизельне паливо згідно рахунку 111 від 22.03.2024». Отже, відповідач сплатив вартість товару, поставленого згідно з видатковою накладною № 116 від 27.03.2024 р.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., підтверджена належними та допустимими доказами у справі, становить 247 491,00 грн.

При цьому судом не береться до уваги наданий позивачем Акт звірки взаємних розрахунків за період з січня по березень 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» за Договором № 2105181 від 18.05.2021 р. з огляду на наступне:

У постанові від 20.04.2021 р. у справі № 910/14518/19 Верховний Суд дійшов висновку, що до дій, що свідчать про визнання особою свого боргу, у розумінні частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України, належить, зокрема, підписання в межах позовної давності уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що акт звірки взаємних розрахунків, доданий до позовної заяви ТОВ «ІМПЕРІУМ К», підписаний від імені відповідача особою, посадове становище якої не вказано, докази того, що ця особа мала право здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» перед іншими суб`єктами господарювання, в матеріалах справи відсутні, а також те, що інформація, відображена в акті звірки, не підтверджена належним чином поданими до суду первинними документами, даний акт не може вважатися доказом у справі в підтвердження наявності заборгованості ТОВ «ДВК Агро» перед ТОВ «ІМПЕРІУМ К» за Договором № 2105181 від 18.05.2021 р.

Відповідач у відзиві у даній справі визнав позовні вимоги ТОВ «ІМПЕРІУМ К» про стягнення заборгованості у розмірі 247 491,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

З огляду на викладені обставини, а також враховуючи часткове визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» 247 491,00 грн заборгованості за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем наведено розрахунок 3 % річних за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р. в розмірі 42 278,38 грн за період з 25.03.2024 р. по 20.07.2026 р. та втрат від інфляції в розмірі 159 611,81 грн за період з квітня 2024 року по червень 2026 року (розрахунок в матеріалах справи, а. с. 2-4).

При цьому частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, можливість виникнення обов`язку негайного виконання зобов`язання. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Дана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 910/9075/17, від 29.08.2019 р. у справі № 905/2245/17 та від 18.09.2024 р. у справі № 910/13345/23 та відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України має враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що нормою ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено обов`язок Покупця щодо негайного (у даному випадку після підписання видаткових накладних згідно з Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р.) виконання зобов`язання зі сплати Постачальнику обумовленої вартості товару.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що, хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється «на підставі рахунку-фактури Постачальника та після отримання рахунку-фактури Постачальника», однак обов`язок відповідача оплатити вартість виконаних робіт виникає в силу закону (ст. 692 ЦК України) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату.

Крім того, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за поставлений товар, надані послуги чи виконані роботи, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити вартість виконаних робіт.

Дана позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.04.2020 р. у справі № 915/641/19.

Отже, прострочення відповідачем оплати вартості поставленого згідно з Договором № 2105181 від 18.05.2021 р. товару виникає на наступний день після його прийняття, тобто після підписання відповідних видаткових накладних на товар.

При цьому, як зазначено вище, вартість товару, поставленого згідно з видатковою накладною № 116 від 27.03.2024 р., була сплачена відповідачем за платіжною інструкцією № 131 від 25.03.2024 р.

Врахувавши викладене, а також встановлену чинним господарським процесуальним законодавством заборону виходу у рішенні за межі позовних вимог, суд здійснив перерахунок 3 % річних за прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р. за період з 25.03.2024 р. по 20.07.2026 р. та втрат від інфляції за період з квітня 2024 року по червень 2026 року на заборгованість ТОВ «ДВК Агро» в розмірі 247 491,00 грн (згідно з видатковою накладною № 22 від 13.01.2023 р., яка відповідачем не оплачена) та дійшов висновку про задоволення зазначених вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» в розмірі 17 234,11 грн та 65 064,76 грн відповідно (розрахунок в матеріалах справи).

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, згідно зі ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 р. № 4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» за заявою № 63566/00 суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

У даному випадку, дослідивши та оцінивши докази, наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» 247 491,00 грн заборгованості за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., 65 064,76 грн інфляційних втрат, 17 234,11 грн 3 % річних. У решті позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Заява про визнання позову була подана відповідачем 10.08.2026 року, тобто до початку розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, 50 % судового збору пропорційно частині суми позову, що була визнана відповідачем (247 491,00 грн), у розмірі 1 484,95 грн підлягають поверненню позивачу з бюджету відповідно до статті 130 ГПК України. Витрати зі сплати інших 50 % судового збору пропорційно частині суми позову, що була визнана відповідачем, а також судового збору пропорційно розміру решти задоволених позовних вимог в сумі 987,59 грн покладаються на відповідача.

Разом з цим, суд роз`яснює позивачу, що з 07.01.2025 р. повернення судового збору здійснюється органами Казначейства виключно на підставі електронного подання, сформованого відповідним судом чи територіальним управлінням Державної судової адміністрації України. Таким чином, для формування Господарським судом Полтавської області електронного подання на повернення судового збору, позивачу необхідно надати суду вичерпну інформацію згідно з абзацом сьомим пункту 5 розділу I «Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/24182, із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 606 від 26.11.2024 р.

Керуючись ст. 129, 130, 232, 233, 237, 238, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВК Агро» (36022, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Панянка, буд. 65а, код ЄДРПОУ 41256598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» (39622, Полтавська обл., м. Кременчук, проспект Лесі Українки, 35-Б, код ЄДРПОУ 43311388) 247 491,00 грн заборгованість за Договором поставки № 2105181 від 18.05.2021 р., 65 064,76 грн інфляційні втрати, 17 234,11 грн 3 % річних, 2 472,54 грн судового збору.

3. Видати наказ з набранням чинності цим рішенням.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІУМ К» (39622, Полтавська обл., м. Кременчук, проспект Лесі Українки, 35-Б, код ЄДРПОУ 43311388) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 484,95 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією № 2182 від 20.07.2026 р.

5. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку і строки, встановлені ст.ст.256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 16.11.2026 р.

Суддя О.С. Мацко

Часті запитання

Який тип судового документу № 141538620 ?

Документ № 141538620 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141538620 ?

Дата ухвалення - 16.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141538620 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141538620 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141538620, Господарський суд Полтавської області

Судове рішення № 141538620, Господарський суд Полтавської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141538620 відноситься до справи № 917/1443/26

Це рішення відноситься до справи № 917/1443/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141538619
Наступний документ : 141538621