Рішення № 141538170, 04.11.2026, Господарський суд Львівської області

Дата ухвалення
04.11.2026
Номер справи
914/1800/26
Номер документу
141538170
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2026 Справа № 914/1800/26

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПІСКОВИК»

до відповідача: Сколівської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство «Сколівське кар`єроуправління»

про: визнання недійсним та скасування пункту рішення,

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

третьої особи: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПІСКОВИК» до відповідача: Сколівської міської ради про визнання недійсним та скасування пункту рішення.

15.06.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 08.07.2026р.; залучити до участі у справі Приватне акціонерне товариство «Сколівське кар`єроуправління» (місцезнаходження: Україна, 82634, Львівська обл., Стрийський р-н, село Гребенів, вул.Шевченка, будинок 44, ідентифікаційний код: 03327227) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; явку представників учасників справи у судове засідання визнати обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

08.07.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№19387/26).

26.08.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№24010/26).

07.09.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№25186/26).

08.09.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№25356/26).

Протокольною ухвалою від 09.09.2026р. суд ухвалив: визнати причини пропуску строку на подання відзиву поважними, поновити строк і долучити відзив до матеріалів справи; закрити підготовче провадження та розгляд справи призначити по суті на 30.09.2026р.

22.09.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№26783/26).

23.09.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№26846/26).

28.09.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (вх.№27299/26), в котрому позивач просить стягнути із Сколівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПІСКОВИК» витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 50 000,00 грн.

28.10.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло заперечення на вказане клопотання позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу (вх.№30630/26).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В пред`явленому позові позивач оскаржує рішення відповідача щодо припинення права користування земельною ділянкою, яке, на його думку, порушує його право, як землекористувача, набуте на підставі встановленого судом сервітуту, яке припинено, за його твердженням, всупереч положенням чинного законодавства.

Відтак, позивач звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 4 Рішення №6735 від 16.04.2026 року Сколівської міської ради Львівської області LXXII Сесії VIII Скликання.

Позивач вважає, що п.4. оскаржуваного рішення відповідача є незаконним та таким, що порушує його право на користування земельною ділянкою на підставі встановленого судом сервітуту, а отже, таке рішення, відповідно до його твердження, в цій частині підлягає скасуванню судом.

Позивач посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду, де йдеться про наступне: «Земельному сервітуту притаманна властивість слідування. Вона полягає у тому, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для припинення сервітуту. Тобто, такий сервітут немовби «приєднаний» до земельної ділянки, слідує за нею у разі зміни власника незалежно від волі останнього».

Відповідач обґрунтовує свої заперечення щодо вимог позову посиланням на припинення існування земельної ділянки кадастровий номер 4624510100:01:011:0524 в зв`язку з затвердженням нової технічної документації та її поділом на 6 окремих земельних ділянок.

Відповідача стверджує про те, що внаслідок поділу земельної ділянки (кадастровий номер 4624510100:01:011:0524) об`єкт права припинив існування, а отже право земельного сервітуту, на його думку, автоматично припинилося.

Вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, адже за таких обставин неможливо відновити дію земельного сервітуту на підставі Договору №2023-ДПР/1 про встановлення земельного сервітуту, термін дії якого в будь-якому разі закінчився б 04 червня 2026 року. Тобто, на момент відкриття Господарським судом Львівської області 15.06.2026р. провадження у справі №914/1800/26, Договір №2023-ДПР/1 про встановлення земельного сервітуту вважався б автоматично припиненим на підставі пункту 2.1 цього Договору.

Сколівська міська рада звертає увагу суду, що стаття 141 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, регулює виключно підстави припинення права користування земельною ділянкою, під яким у земельному законодавстві розуміються два конкретні інститути: право постійного користування та право оренди, що прямо слідує з пункту «д» частини першої та частини другої цієї статті, та жодним чином не стосується сервітуту.

Позивач, в свою чергу, вказав на те, що орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями в односторонньому порядку чи шляхом прийняття рішень владного характеру припиняти, скасовувати або змінювати договірні зобов`язання та майнові права третіх осіб, засновані на правочинах чи судових рішеннях.

Третя особа пояснень щодо суті спору не подала.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень і заперечень учасників справи, суд встановив наступне:

04 червня 2021 року на підставі протоколу проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами від 12.04.2021р. № SUE001-UA- 20210311-46304 та договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні від 27.04.2021р. №3/1-п-21 Товариству з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПІСКОВИК» надано спеціальний дозвіл на користування надрами, реєстраційний номер 5221.

На підставі зазначеного позивач має право на користування ділянкою надр Східна ділянка Сколівського родовища, що розташована у 0,75 км на північний схід від м. Сколе.

Межі ділянки надр, що надана у користування позивачу, частково збігалися з межами земельної ділянки з кадастровим номером 4624510100:01:011:0524, що перебуває у комунальній власності Сколівської міської ради та передана у постійне користування Приватному акціонерному товариству «Сколівське кар`єроуправління» на підставі державного акта на право постійного користування землею, серія та номер ІІ-ЛВ №001712, виданого 30 грудня 1999 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (копії Витягів з ДЗК та ДРРП щодо земельної ділянки долучено до матеріалів позову).

З огляду на зазначене, позивач вказує, що не мав можливості фактичного доступу до ділянки надр, якою він має право користуватися, а тому з метою реалізації своїх прав власника спеціального дозволу на користування надрами позивач звернувся до фізичної особи підприємця Ковальчука Олега Івановича із замовленням на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту (копія Технічної документації долучена до матеріалів позову).

На підставі вказаного, позивач звернувся до третьої особи у даній справі з заявою про погодження технічної документації із землеустрою щодо меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту та укладення договору про встановлення земельного сервітуту, проте позивачеві було відмовлено у погодженні технічної документації із землеустрою щодо меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту та укладення договору сервітуту.

У зв`язку з наведеним, позивач звернувся з позовом до третьої особи у даній справі до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про визнання погодженою технічної документації з землеустрою та визнання укладеним договору про встановлення земельного сервітуту. Відповідача у даній справі було залучено до розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Так, за результатом розгляду судової справи №914/2181/23, Господарським судом Львівської області було постановлено ухвалу від 14.12.2023 року, якою затверджено Мирову угоду від 07.10.2023р., укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПІСКОВИК» та Приватним акціонерним товариством «Сколівське кар`єроуправління» у справі № 914/2181/23.

На підставі затвердженої судом Мирової угоди визнано погодженою технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини (3,4552 га) земельної ділянки з кадастровим номером 4624510100:01:011:0524, на яку поширюється право сервітуту, що розроблена на замовлення позивача з урахуванням меж ліцензійної площі родовища, координати якого зазначено в спеціальному дозволі на користування надрами №5221 від 04.06.2021 року, виданого позивачу на підставі договору купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами на аукціоні від 27.04.2021р. №3/1-п-21, а також визнано укладеним договір про встановлення земельного сервітуту на погоджених сторонами умовах в редакції, що викладена в тексті Ухвали суду.

Земельний сервітут зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено копією Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2300022472024 від 15.02.2024р.

З дати затвердження мирової угоди та до дати звернення з даним позовом позивач продовжує користуватися земельною ділянкою в межах, визначених встановленим сервітутом, та відповідно до спеціального дозволу на користування надрами, реєстраційний номер 5221.

Водночас, позивачу стало відомо про те, що 16.04.2026 року, Рішенням №6735 від 16.04.2026 року Сколівської міської ради Львівської області LXXII Сесії VIII Скликання було затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4624510100:01:011:0524, припинено право постійного користування третьої особи цією земельною ділянкою та скасовано державний Акт про право постійного користування.

Так, п.4. зазначеного Рішення вирішено: «Вважати припиненим договір земельного сервітуту між ПрАТ «Сколівське кар`єроуправління» та ТзОВ «НАДРА ПІСКОВИК», у зв`язку з припиненням права постійного користування земельною ділянкою».

Тобто, підставою для одностороннього припинення договору земельного сервітуту, встановленого ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2023 року у справі №914/2181/23, відповідачем визначено «припинення права постійного користування земельною ділянкою».

Позивач стверджує про те, що, оскільки власником (розпорядником) землі як до, так і після припинення права постійного користування ПрАТ «Сколівське кар`єроуправління» залишається Сколівська міська рада, то припинення такого права користувача (третьої особи) жодним чином не припиняє обтяження, встановлене на саму земельну ділянку.

Позивач вважає, що п.4. зазначеного Рішення відповідача є незаконним та таким, що порушує його право на користування земельною ділянкою на підставі встановленого судом сервітуту, а, отже, таке Рішення в цій частині підлягає скасуванню судом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р. поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.Виключно суб`єктивний характер заінтересованості, як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому, суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Відтак, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

За змістом ст.98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Відповідно до ст. 99 ЗК України, власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1)право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту; в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Порядок встановлення земельних сервітутів визначений у ст.100 ЗК України. Так, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Так само і ст. 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи можливості задовольнити свої потреби, пов`язані, зокрема, із здійсненням права власності на нерухоме майно, іншим способом, ніж, шляхом встановлення права обмеженого користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2023 року у справі №914/2181/23 про затвердження мирової угоди визнано погодженою технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини (3,4552 га) земельної ділянки з кадастровим номером 4624510100:01:011:0524, на яку поширюється право сервітуту, а також визнано укладеним договір про встановлення земельного сервітуту на погоджених сторонами умовах в редакції, що викладена в тексті ухвали суду.

Відтак, суд встановив, що у визначеному законом порядку між ПрАТ «Сколівське кар`єроуправління» та ТзОВ «НАДРА ПІСКОВИК» укладений договір земельного сервітуту та сторони належним чином виконували умови цього договору.

Натомість, підстави припинення сервітуту визначені ст.102 ЗК України та ст.406 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.102 ЗК України, дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а)поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б)відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в)рішення суду про скасування земельного сервітуту; г)закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ)невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

Також, відповідно до вимог ст.406 ЦК України, сервітут припиняється у разі: 1)поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2)відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3)спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4)припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5)невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Разом з тим, посилання на положення ст.102 ЗК України, ст.406 ЦК України та конкретні підстави, визначені законом та умовами Договору щодо припинення сервітуту, в оскаржуваній частині рішення відсутні.

Не надав відповідач докази на підтвердження наявності таких обставин і під час розгляду даної справи.

При цьому, саме по собі дотримання процедури прийняття оскаржуваного рішення не свідчить про правомірність такого рішення з огляду на встановлені законодавцем підстави припинення сервітуту та відсутність посилання на такі підстави у рішенні.

Так само, суд відхиляє доводи відповідача, що внаслідок поділу земельної ділянки (кадастровий номер 4624510100:01:011:0524) об`єкт права припинив існування, а отже право земельного сервітуту, на його думку, автоматично припинилося.

У той же час, відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

За змістом ст.100 ЗК України, сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Положеннями ст. 402 ЦК України унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (частина друга).

Згідно з ч. 1 ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації, тощо.

З правового аналізу вказаних норм, слід дійти висновку, що необхідність встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Ухваленням пункту 4 Рішення №6735 від 16.04.2026 року, Сколівська міська рада в односторонньому порядку, за відсутності законних підстав, припинила саме, чинне на той час, речове право позивача - земельний сервітут, який затверджений ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2023р. у справі №914/2181/23 та який належним чином зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд встановив, що діюче законодавство не містить таких підстав припинення в односторонньому порядку договору про встановлення земельного сервітуту як: наявність рішення міської ради щодо припинення існування земельної ділянки кадастровий номер 4624510100:01:011:0524, в зв`язку з затвердженням нової технічної документації та її поділом на 6 окремих земельних ділянок.

Відтак, такі підстави не могли слугувати основою для прийняття рішення в оскаржуваній частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 110 ЗК України, поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Отже, юридичні трансформації земельної ділянки (зміна власника, її поділ, виділ чи об`єднання) не знищують змісту обмеженого речового права, якщо сама територія використання залишається фізично наявною.

З матеріалів справи слідує, що Договором земельного сервітуту №2023 - ДПР/1 встановлено право користування частиною земельної ділянки, площею 3,4552 га (із загальної площі ділянки 8,4300 га). Поділ ділянки, площею 8,4300 га на 6 новосформованих ділянок є виключно землевпорядним способом змінити кадастровий облік. Фізична територія, площею 3,4552 га, що визначена у схемах до Договору сервітуту, повністю увійшла до меж новосформованих ділянок.

Таким чином, в силу прямої вказівки ч. 3 ст. 110 ЗК України, земельний сервітут зберіг чинність щодо всіх новосформованих земельних ділянок у межах координатної прив`язки сервітуту.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Також, в силу наведеного, міська рада не може в односторонньому порядку скасувати чи припинити дію договору земельного сервітуту лише на тій підставі, що у колишнього землекористувача припинилося право постійного користування.

З огляду на встановлені обставини, приймаючи до уваги вичерпний перелік підстав для припинення сервітуту, встановлений ст.406 ЦК України, ст.102 ЗК України, та враховуючи положення ст.19 Конституції України, суд вважає, що рішення міської ради в оскаржуваній частині не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права позивача, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Обраний позивачем спосіб захисту, шляхом визнання незаконним та скасування пункту 4 Рішення відповідача, повністю відповідає вимогам статті 155 ЗК України, статті 21 ЦК України та є ефективним, оскільки усуває неправомірний акт органу місцевого самоврядування в оскаржуваній частині, відновлює стан, який існував до порушення права, та забезпечує стабільність зареєстрованого речового права сервітуту без необхідності вжиття будь-яких додаткових заходів захисту чи звернень до органів влади.

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач, приймаючи рішення про припинення договору земельного сервітуту, з підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою третьої особи, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушив та припинив право користування земельною ділянкою позивача.

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожен окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №57 від 11.06.2026р. на суму 3 328,00 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 2 662,40 грн. (із застосуванням коефіцієнту 0.8, так як позов було подано в електронній формі через електронний кабінет).

Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору (як сплаченого у більшому розмірі), питання про повернення суми судового збору у розмірі 665,60 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

Щодо витрат позивача на професійну правову допомогу.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої, другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача, долучений до позову становив 53 328,00 грн. (включно сплачений судовий збір).

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Позивач просить стягнути із Сколівської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 50 000,00 грн., які підтвердив наступними документами:

-Копією Ордера №1714404 Серія АА від 11.06.2026р.;

-Копією Договору на надання правової допомоги №28-01/22 від 28.01.2022р.;

-Копією Акта приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) №16 - 06/26 від 16.06.2026 року;

-Копією Платіжної інструкції №58 від 12.06.2026 року;

-Копією Акта приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) №24 - 09/26 від 24.09.2026 року;

-Копією Платіжної інструкції №60 від 24.09.2026 року;

У свою чергу, Сколівська міська рада у поданому запереченні вважає такий розмір витрат на професійну правничу допомогу завищеним.

У статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу та кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, частинами 4-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується власним розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі №910/4317/21.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»(заява №19336/04).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, з урахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм ст. 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Отже, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює вказані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Таким чином, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.

Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021р. у справі №550/936/18.

Дослідивши надані документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши доводи заяви відповідача про зменшення таких витрат, суд, ураховуючи критерії співмірності, реальності, розумності та пропорційності розміру судових витрат до характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, складність справи та сталість правової позиції при вирішенні аналогічних спорів, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що зумовлює часткове задоволення клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та, відповідно, стягнення з відповідача вказаних витрат у розмірі 25 000,00 грн.

Аналогічна правова позиція щодо стягнення витрат на правову допомогу міститься у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі колегії суддів Верховного суду від 06.08.2025р. у справі № 914/972/24.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати незаконним та скасувати пункт 4 Рішення №6735 від 16.04.2026 року Сколівської міської ради Львівської області LXXII Сесії VIII Скликання.

3.Стягнути з Сколівської міської ради (адреса: Україна, 82600, Львівська обл., Стрийський р-н, місто Сколе, майдан Незалежності, будинок 1; ідентифікаційний код 04056262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НАДРА ПІСКОВИК» (адреса: Україна, 82107, Львівська обл., місто Дрогобич, вул.Грушевського Михайла, будинок 54, корпус Б, квартира 4; ідентифікаційний код 44174471) суму сплаченого судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та 25 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 16.11.2026р.

Суддя Король М.Р.

Часті запитання

Який тип судового документу № 141538170 ?

Документ № 141538170 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141538170 ?

Дата ухвалення - 04.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141538170 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141538170 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141538170, Господарський суд Львівської області

Судове рішення № 141538170, Господарський суд Львівської області було прийнято 04.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.

Судове рішення № 141538170 відноситься до справи № 914/1800/26

Це рішення відноситься до справи № 914/1800/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141538168
Наступний документ : 141538172