Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/2634/26
Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01001, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок №9-А; код ЄДРПОУ 44768034)
в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок №30; код ЄДРПОУ 45530596)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Панаса Мирного (Зої Космодем`янської), будинок №17; код ЄДРПОУ 20587183)
про стягнення 120 216,60 гривень
без повідомлення (виклику) сторін
Р У Х С П Р А В И
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» про стягнення 120 216,60 гривень, з яких: 92 857,80 гривень заборгованість, 14 590,12 гривень пеня, 3 671,06 гривень 3% річних, 9 097,62 гривень інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу необробленої деревини № UEEX-10968-2 від 28.04.2025 щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару. Позивач поставив відповідачу необроблену деревину на загальну суму 154 580,24 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Відповідач частково оплатив вартість отриманого товару в сумі 61 722,44 грн, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 92 857,80 грн. Посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов`язання та прострочення його виконання, позивач просить стягнути основний борг, інфляційні втрати, 3 % річних та пеню (подвійну облікову ставку НБУ) на загальну суму 120 216,60 грн, а також судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2026 позовну заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишено без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків його позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху.
Через підсистему «Електронний суд» 14.09.2026 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків з відповідними документами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.09.2026 постановлено: позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі №911/2634/26; справу врозглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.
Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).
Пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Позивач у даній справі має зареєстрований Електронний кабінет в системі «Електронний суд» ЄСІТС, а тому ухвала суду від 17.09.2026 про відкриття провадження у справі доставлена до його Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», про що свідчать відомості автоматизованої системи документообігу суду.
Водночас відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується відомостями автоматизованої системи документообігу суду, внаслідок чого копія ухвали суду від 17.09.2026 про відкриття провадження у справі направлена Товариству з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням за адресою: 08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Панаса Мирного, будинок №17 (трекінг відправлення R068172026706).
Положеннями статей 89, 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Поштове відправлення з копією вказаної ухвали суду вручено адресату 23.09.2026.
Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, а тому він є таким, що належним чином повідомлений про наявність даного спору.
Своєю чергою, відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень регулюються Законом України «Про доступ до судових рішень».
Статтями 2, 4 вказаного Закону встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд звертає увагу на те, що ухвала Господарського суду Київської області від 17.09.2026 у справі №911/2634/26 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України офіційного веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (посилання: https://reyestr.court.gov.ua/) та є загальнодоступною для ознайомлення.
Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга статті 178 ГПК України).
За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В С Т А Н О В И В
28.04.2025 між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» (далі продавець або позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» (далі покупець або відповідач) укладено договір №UЕЕХ-10968-2 (далі Договір) згідно біржового (аукціонного) свідоцтва № 10968-2/280425/20587183/1 від 28 квітня 2025 року, сформованого на підставі укладеної біржової угоди за результатами біржових торгів (аукціону) з продажу необробленої деревини №10968, що відбувся 28 квітня 2025 р. на товарній біржі Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська універсальна біржа» згідно до Регламенту з організації та проведення біржових торгів з купівлі-продажу необробленої деревини та пиломатеріалів на товарній біржі на таких умовах:
- за результатами Аукціону з продажу необробленої деревини на підставі укладеної біржової угоди, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти необроблену деревину, реалізовану під час такого Аукціону, яка відповідає умовам даного Договору (далі Товар), і оплатити його вартість відповідно до умов, визначених розділом 4 даного Договору (пункт 1.1 розділу 1);
- право власності на Товар за цим Договором переходить до Покупця з моменту виконання умов поставки відповідно до цього Договору (пункт 1.3 розділу 1);
- розрахункова одиниця виміру кількості Товару: 1 (один) кубічний метр (куб. м.) (пункт 2.6 розділу 2);
- термін поставки згідно з цим Договором: до 30.06.2025 включно (пункт 3.1 розділу 3);
- загальна вартість Товару, що є предметом даного Договору, встановлена в національній валюті
України - гривні відповідно до умов біржового (аукціонного) свідоцтва № 10968/280425/20587183/1 від
28 квітня 2025 р. про результати Аукціону з продажу необробленої деревини та складає 160058.00 (сто шістдесят
тисяч п`ятдесят вісім гривень 00 копійок), з ПДВ. Зміна вартості Товару не допускається, за винятком випадків,
коли Сторони погодили зміну умов поставки Товару у порядку, визначеному п. 3.3. даного Договору (пункт 4.1 розділу 4);
- Покупець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів після отримання рахунку на оплату партії Товару здійснити оплату (на умовах 100 % передоплати) вартості кожної партії Товару виключно у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця у розмірі, визначеному Продавцем в рахунку з урахуванням умов, встановлених п. 4.3. Договору, якщо інше не обумовлено Сторонами згідно п. 4.7. Договору (пункт 4.5 розділу 4);
- Сторони можуть домовитись про здійснення Покупцем оплати партії Товару після поставки, але в строк не більше, ніж 10 (десять) робочих днів з моменту поставки відповідної партії Товару. Зміна умов оплати допускається лише шляхом укладення Сторонами Додаткової угоди до даного Договору (пункт 4.7 розділу 4);
- у випадку порушення умов Договору Сторони несуть відповідальність, яка визначається даним Договором, а також Правилами Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська енергетична біржа», Регламентом та чинним законодавством України (пункт 7.2 розділу 7);
- у разі несвоєчасної або неповної оплати партії Товару, зокрема і у випадку здійснення оплати партії Товару Покупцем на умовах відтермінування платежу згідно п. 4.7 цього Договору, Покупець сплачує Продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого Прострочення (пункт 7.4 розділу 7);
- нарахування штрафних санкцій за цим Договором припиняється при повному виконанні своїх зобов`язань Стороною, яка порушила умови цього Договору/, або з 10-го робочого дня від дати направлення однією зі Сторін листа на офіційну адресу електронної пошти іншої Сторони, що вказана у розділі 11 цього Договору про прийняте рішення щодо реалізації партії Товару іншій особі, ніж Покупець, / відмови від придбання партії Товару / відмови від цього Договору (пункт 7.10 розділу 7);
- даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами в електронній торговій системі Біржі шляхом використання електронних підписів представників Сторін. Підписання цього Договору Сторонами в паперовому вигляді не вимагається та не є обов`язковою умовою для набрання чинності даним Договором.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» Сторони визнають, що підписувачами цього Договору та Графіку поставки (змін до Графіку поставки), як зі сторони Покупця, так і зі сторони Продавця, є особи, які наділені відповідними повноваженнями на їх укладання та ідентифікаційні дані яких зазначені під час накладення кваліфікованого електронного підпису чи удосконаленого електронного підпису(пункт 10.1 розділу 10);
- даний договір діє до 30 червня 2025 року(пункт 10.2 розділу 10).
Договір підписано сторонами в електронній формі шляхом накладання електронного підпису сторін, про що свідчить Протокол створення та перевірки кваліфікаційного та удосконаленого електронного підпису.
На виконання умов Договору продавець передав у власність покупця товар на загальну суму 154 580,24 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних (ліс):
- відповідно до товарно-транспортної накладної (ЛІС) серія ЛАН № 000242 від 05.05.2025 позивачем було відвантажено відповідачу необроблену деревину в кількості 26,3700 м3, на загальну суму 61 798,85 гривень з ПДВ;
- відповідно до товарно-транспортної накладної (ЛІС) серія ЛАН № 000245 від 05.05.2025 позивачем було відвантажено відповідачу необроблену деревину в кількості 22,3070 м3, на загальну суму 49 854,68 гривень з ПДВ;
- відповідно до товарно-транспортної накладної (ЛІС) серія ЛАН № 000255 від 07.05.2025 позивачем було відвантажено відповідачу необроблену деревину в кількості 18,6910 м3, на загальну суму 42 926,71 грн з ПДВ.
Товарно-транспортні накладні підрисані сторонами без зауважень.
Відповідачем частково оплачено вартість товару на загальну суму 61 722,44 гривень, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних інструкцій, а саме:
- №1857009199091 від 02.05.2025 на суму 6 722,44 гривень, перераховану ТОВ «УУБ» як частину гарантійного внеску;
- №199 від 30.05.2025 на суму 20 000,00 гривень;
- №232 від 27.06.2025 на суму 15 000,00 гривень;
- №327 від 19.09.2025 на суму 10 000,00 гривень;
- №406 від 13.11.2025 на суму 10 000,00 гривень.
За результатами господарських взаємовідносин за Договором позивачем складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні, а саме: №1563977 від 02.05.2025, №1563978 від 05.05.2025, №1563979 від 05.05.2025 та №1563980 від 07.05.2025, що підтверджується відповідними квитанціями №1 про їх реєстрацію.
У постанові від 04.11.2019 зі справи № 905/49/15 Верховний Суд зробив висновки, неврахування яких є підставою касаційного оскарження, що: податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним; оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
В силу підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Саме такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.
Якщо сторона реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, то у такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).
Позивач стверджує, що заборгованість відповідача з урахуванням частково проведених оплат складає 92 857,80 гривень.
Додатково позивачем додано Акт звірки взаємних розрахунків за період 2025 року, підписаниу головними бухгалтерами підприємств, підписи скріплені печатками.
Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати переданого йому товару.
Несплата виниклої заборгованості за поставлений товар стала підставою для звернення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» 92 857,80 гривень основного боргу, 14 590,12 гривень пені, 3 671,06 гривень 3% річних, 9 097,62 гривень інфляційних втрат.
Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні судового рішення. Висновки суду.
Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Частинами першою, третьою, п`ятою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
За змістом статей 662-664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продаж. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 15.09.2022 у справі № 908/2828/19, відповідно до якої акт звірки взаємних розрахунків не є первинним бухгалтерським документом, а має інформаційний характер та сам по собі не підтверджує факту здійснення господарських операцій. Водночас такий акт може бути доказом наявності та розміру заборгованості, якщо відображені в ньому відомості підтверджуються первинними документами.
При цьому у постанові від 15.09.2022 у справі № 908/2828/19 Верховний Суд зазначив, що головний бухгалтер підприємства в силу покладених на нього статтею 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» посадових обов`язків є уповноваженою особою на підписання акта звірки взаємних розрахунків у межах здійснення бухгалтерського обліку підприємства.
Отже, сам по собі факт підписання акта звірки виключно головними бухгалтерами підприємств, без підписів їх керівників, не є достатньою підставою для відхилення такого доказу. Водночас його доказове значення визначається з урахуванням наявності первинних документів, якими підтверджуються відображені в ньому господарські операції та стан взаєморозрахунків сторін.
Як установлено судом, на підтвердження факту поставки товару та виникнення у відповідача обов`язку з його оплати позивачем надано товарно-транспортні накладні (ЛІС) серії ЛАН від 05.05.2025, № 000245 від 05.05.2025 та № 000255 від 07.05.2025, відповідно до яких відповідачу передано необроблену деревину загальною вартістю 154 580,24 гривень з ПДВ. Крім того, матеріали справи містять платіжні інструкції, з яких убачається здійснення відповідачем часткової оплати поставленого товару на загальну суму 61 722,44 гривень.
Також позивачем складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні № 1563977 від 02.05.2025, № 1563978 від 05.05.2025, № 1563979 від 05.05.2025 та № 1563980 від 07.05.2025, що підтверджується відповідними квитанціями про їх реєстрацію.
Таким чином, досліджені судом первинні документи підтверджують факт здійснення господарських операцій між сторонами, передачу відповідачу необробленої деревини, виникнення у нього грошового зобов`язання з оплати отриманого товару та часткове виконання такого зобов`язання.
Акт звірки взаємних розрахунків за 2025 рік, підписаний головними бухгалтерами підприємств, узгоджується з наведеними доказами та додатково відображає стан розрахунків між сторонами. Тому суд враховує його як додатковий доказ під час визначення розміру заборгованості, проте не надає йому самостійного значення для підтвердження факту поставки товару.
За таких обставин, з урахуванням установленого факту поставки товару на загальну суму 154 580,24 грн, здійснення відповідачем часткової оплати в розмірі 61 722,44 грн та відсутності доказів повного розрахунку за отриманий товар, суд доходить висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 92 857,80 грн, яка підлягає стягненню.
Щодо стягнення пені.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За змістом частини другої статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як установлено судом, пунктом 7.4 розділу 7 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної або неповної оплати партії товару покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Отже, сторони договору погодили відповідальність покупця за порушення строків виконання грошового зобов`язання у вигляді пені, визначивши її розмір та порядок нарахування.
З огляду на встановлений судом факт передачі відповідачу товару та невиконання ним обов`язку щодо його повної оплати у строки, визначені Договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача передбаченої пунктом 7.4 Договору відповідальності.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 4.5 розділу 4 Договору покупець зобов`язаний здійснити оплату вартості кожної партії товару протягом п`яти робочих днів після отримання відповідного рахунку на оплату, якщо інше не погоджено сторонами відповідно до пункту 4.7 Договору.
Водночас пунктом 4.7 Договору передбачено можливість погодження сторонами оплати партії товару після її поставки у строк не більше десяти робочих днів з моменту поставки відповідної партії товару, однак така зміна умов оплати допускається виключно шляхом укладення додаткової угоди до Договору.
Таким чином, визначаючи період прострочення виконання грошового зобов`язання, суд має враховувати погоджені сторонами умови оплати кожної партії товару та докази їх зміни, а також здійснені відповідачем часткові оплати, які зменшують суму заборгованості, на яку нараховується пеня.
Згідно з пунктом 4.5 розділу 4 Договору покупець зобов`язаний протягом п`яти робочих днів після отримання рахунку на оплату партії товару здійснити оплату (на умовах 100 % передоплати) вартості кожної партії товару виключно у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця у розмірі, визначеному продавцем у рахунку, якщо інше не обумовлено сторонами згідно з пунктом 4.7 Договору.
Відповідно до пункту 4.7 розділу 4 Договору сторони можуть домовитися про здійснення покупцем оплати партії товару після поставки, але у строк не більше ніж 10 робочих днів з моменту поставки відповідної партії товару. Зміна умов оплати допускається лише шляхом укладення сторонами додаткової угоди до Договору.
Як установлено судом, на виконання умов Договору позивач здійснив поставку відповідачу необробленої деревини за товарно-транспортними накладними (ЛІС) серії ЛАН № 000242 від 05.05.2025, № 000245 від 05.05.2025 та № 000255 від 07.05.2025 на загальну суму 154 580,24 грн.
Водночас матеріали справи не містять доказів укладення сторонами додаткової угоди про зміну встановленого пунктом 4.5 Договору порядку оплати та погодження відстрочення платежу відповідно до пункту 4.7 Договору.
Отже, за відсутності доказів зміни погоджених сторонами умов розрахунків відповідач був зобов`язаний здійснити 100% попередню оплату кожної партії товару протягом п`яти робочих днів після отримання відповідного рахунку.
Згідно з частиною першою статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
За змістом частин першої та другої статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.
Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (частина четверта статті 538 Цивільного кодексу України).
Разом із тим суд враховує, що позивач, незважаючи на передбачену Договором умову про попередню оплату, здійснив поставку товару відповідачу, а останній прийняв його. Така поведінка сторін свідчить про фактичне здійснення господарських операцій та виникнення у відповідача обов`язку оплатити отриманий товар.
Частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.
За таких обставин суд вважає за необхідне оцінити не лише формально визначений сторонами в договорі порядок розрахунків, а й подальшу поведінку сторін, яка мала місце під час його фактичного виконання.
Так, позивач, будучи обізнаним про ненадходження коштів у рахунок попередньої оплати, не скористався можливістю утриматися від здійснення поставки до отримання повної попередньої оплати, а натомість передав товар відповідачу. Відповідач, зі свого боку, прийняв запропоноване позивачем виконання в повному обсязі, що підтверджується підписаними без зауважень товарно-транспортними накладними.
Отже, сукупність таких послідовних дій сторін свідчить про фактичне погодження ними виконання договору за умови сплати вартості товару після його поставки, а тому відповідач зобов`язаний оплатити прийнятий товар у повному обсязі.
Крім того, відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією зі сторін свого зобов`язання або за наявності очевидних обставин, які свідчать про те, що таке виконання не буде здійснене у встановлений строк, інша сторона має право зупинити виконання свого зобов`язання або відмовитися від його виконання частково чи в повному обсязі. Водночас, якщо одна сторона здійснила зустрічне виконання, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, остання повинна виконати свій обов`язок.
У цій справі позивач, не отримавши попередньої оплати, не скористався правом зупинити виконання свого зобов`язання, а здійснив поставку товару, який відповідач прийняв без зауважень.
Водночас відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суд враховує, що хоча договором було передбачено 100% попередню оплату, фактично сторони виконували його за іншого порядку розрахунків: позивач здійснив поставку без отримання передоплати, а відповідач прийняв товар у повному обсязі. Така поведінка сторін у сукупності свідчить про погодження ними здійснення остаточного розрахунку після передачі товару.
При цьому суд не ототожнює здійснення поставки без повної попередньої оплати з автоматичною зміною письмових умов договору, а враховує фактичні дії сторін для визначення порядку виконання грошового зобов`язання за конкретних обставин справи.
Таким чином, після прийняття товару за товарно-транспортними накладними від 05.05.2025 та 07.05.2025 у відповідача виник обов`язок оплатити його повну вартість .
Як установлено судом, відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару на загальну суму 61 722,44 гривень, тоді як неоплачений залишок становить 92 857,80 гривень.
Позивачем заявлено до стягнення 14 590,12 гривень пені за порушення строків оплати поставленого товару, нараховану на суму заборгованості у розмірі 92 857,80 гривень за період з 08.05.2025 по 08.11.2025.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є арифметично та методологічно правильним.
За таких обставин, з урахуванням погоджених сторонами умов Договору щодо відповідальності за порушення строків оплати товару та встановленого факту неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені в заявленому розмірі - 14 590,12 гривень.
.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Правові наслідки порушення юридичними своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вимоги частин першої та другої статті 2, частини п`ятої статті 236 ГПК України суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням зобов`язань, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.
Позивачем нарахування 9 097,62 гривень інфляційних втрат та 3 671.06 гривень 3% річних здійснюється на суму заборгованості у розмірі 92 857,80 гривень за період з 08.05.2026 по 31.08.2026 включно.
За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат та 3% річних за порушення строків оплати товару, в межах визначеної позивачем суми заборгованості, на яку здійснюються такі нарахування, розмір інфляційних втрат та 3% річних становить 9 199,58 гривень та 3 671,06 гривень відповідно.
Відповідно до частини другої статті 237 ГПК України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 9 097,62 гривень підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки, суд задовольняє позов Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» в повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В
Позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» про стягнення 120 216,60 гривень, з яких: 92 857,80 гривень заборгованість, 14 590,12 гривень пеня, 3 671,06 гривень 3% річних, 9 097,62 гривень інфляційні втрати задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Панаса Мирного (Зої Космодем`янської), будинок №17; код ЄДРПОУ 20587183) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01001, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок №9-А; код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок №30; код ЄДРПОУ 45530596) 92 857,80 гривень заборгованості, 14 590,12 гривень пені, 3 671,06 гривень 3% річних, 9 097,62 гривень інфляційних втрат, а також 2 662,40 гривень судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано 17.11.2026.
Позивач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01001, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок №9-А; код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок №30; код ЄДРПОУ 45530596)
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нагель-Фенстер» (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Панаса Мирного (Зої Космодем`янської), будинок №17; код ЄДРПОУ 20587183)
Суддя С.М. Фурсова
Судове рішення № 141537915, Господарський суд Київської області було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 911/2634/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: