Рішення № 141537110, 17.11.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

Дата ухвалення
17.11.2026
Номер справи
904/5349/26
Номер документу
141537110
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2026м. ДніпроСправа № 904/5349/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/5349/26

за позовом Комунального підприємства "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Гурбанова Ельшан Гамід Огли

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Комунальне підприємство "ТЕПЛОЕНЕРГО" Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Гурбанова Ельшан Гамід Огли (далі - відповідач) про стягнення 109.374,20 грн основної заборгованості, 16.634,20 грн пені, 1.737,49 грн трьох процентів річних, 8.588,75 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5349/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2026.

Ухвалою від 08.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через систему «Електронний суд» 06.11.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд:

визнати причини пропуску процесуального строку на подачу відзиву та доказів поважними;

поновити строк для подання відзиву та доказів;

прийняти до розгляду відзив;

застосувати строки позовної давності частково, а саме щодо основної заборгованості у розмірі 28.269,21 грн; трьох процентів річних у розмірі 206,62 грн; інфляційних втрат у розмірі 246,84 грн;

відмовити у задоволенні позовних вимог.

Через систему «Електронний суд» 13.11.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

Через систему «Електронний суд» 16.11.2026 від позивача надійшло клопотання про застосування наслідків несвоєчасного подання відзиву, у якому позивач просить суд залишити відзив без розгляду.

Розглядаючи клопотання позивача про застосування наслідків несвоєчасного подання відзиву, суд враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява №8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino v. Portugal), заява №64336/01.

Так, Європейський суд з прав людини вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із вищевказаних справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії, а тому обставина відсутності відкритого розгляду не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд створює учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2019 у справі №924/174/18 та від 18.02.2019 у справі №756/5081/14-ц.

До того ж, як зазначив Верховний Суд у постанові від 18.06.2024 у справі №909/1179/23, питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не залежить від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а залежить від конкретних обставин справи.

Отже, враховуючи наведені положення ГПК України та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, беручи до уваги характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку, про відсутність виключних обставин для призначення у даній справі судового засідання з викликом сторін або для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

При цьому суд враховує право відповідача на подачу до суду відповідних письмових пояснень (доказів) згідно з положеннями ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

16.10.2006 між відповідачем та Міським комунальним підприємством «Дніпропетровські міські теплові мережі» укладено договір про постачання теплової енергії №080187 (далі договір), відповідно до якого енергопостачальна організація постачала споживачу теплову енергію за вказаною адресою до квітня 2016 року.

Рішенням Дніпровської міської ради від 27.07.2016 №28/12 надано дозвіл на передачу з балансу КП «ДНІПРОПЕТРОВСЬКІ МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ» на баланс КП «ТЕПЛОЕНЕРГО» об`єктів і мереж теплопостачання. На підставі вказаного рішення позивач отримав від КП «Дніпропетровські міські теплові мережі» засоби для теплопостачання приміщень відповідача.

Позивач зазначає, що повідомленням від 05.10.2016 №2555/2639 відповідачеві було надано інформацію про зміну енергопостачальної організації разом із додатковою угодою до договору №080187 від 16.10.2006 та Актами звіряння взаємних розрахунків, що було вручено наручно 07.10.2016. Жодної відповіді від відповідача не надходило, підписану Додаткову угоду до договору №080187 на адресу позивача не повернуто.

Відповідно до п. 5.2 договору, облік споживання теплової енергії здійснюється розрахунковим способом за адресою: м. Дніпро, вул. Героїв Сталінграду (нині просп. Богдана Хмельницького), буд. 127, прим. 56, 57 (магазин).

Позивач зауважив, що вказаний об`єкт нерухомості перебуває у власності споживача, що підтверджується договором дарування від 19.06.2003, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1175569 від 06.08.2003, Договором купівлі-продажу квартири від 05.07.2005, витягом з Державного реєстру правочинів №1188775 від 05.07.2005, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7931641 від 01.08.2005, Договір купівлі-продажу квартири від 14.04.2003, рішенням Дніпропетровської міської ради від 21.09.2006 №3489.

Облік фактично поставленої теплової енергії відповідачу здійснено за показниками будинкового приладу обліку. Фактичне надання послуги з постачання теплової енергії підтверджується «Споживання теплової енергії по житловому будинку проспект Богдана Хмельницького, 127 за період з 17.03.2018 по 27.03.2025», в якому зафіксовані показники будинкового приладу обліку за адресою надання послуги за заявлений період. Також позивач надав довідку №277 від 23.07.2026 про кількість спожитого тепла у будинку саме приміщенням відповідача. Дані відомості відображені також в Актах прийому-передачі теплової енергії.

У період з листопада 2016 року до квітня 2020 року включно позивач надавав послуги з постачання теплової енергії відповідачу (далі - відповідач, споживач) за адресою: 49000, м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 127, прим. 56, 57.

В листопаді 2017 року позивачем на баланс прийнято дебіторську заборгованість за особовим рахунком №080187, що закріплений за споживачем послуг з теплопостачання за адресою м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, буд. 127, прим. 56, 57, а саме за відповідачем, у розмірі 36.702,41 грн.

За період з січня 2017 року до квітня 2020 року включно у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач просить суд застосувати строки позовної давності частково, а саме щодо основної заборгованості у розмірі 28.269,21 грн; трьох процентів річних у розмірі 206,62 грн; інфляційних втрат у розмірі 246,84 грн.

Також відповідач звертає увагу суду, що 03.03.2016 складено акт між позивачем та відповідачем, згідно з яким в ході огляду приміщень було встановлено, що за адресою Г. Сталінграду, 127 відсутні радіатори опалення, транзитні стояки ізольовані згідно з нормативами, ГВС опломбовано. Відповідач доходить висновку, що у 2016 році відповідача було відключено від мереж позивача.

Відповідач стверджує, що нарахування плати за опалення приміщення та ГВС за вказаний період є безпідставним, оскільки послуги фактично не надавалися.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності позивач звернув увагу на продовження строків позовної давності через запровадження карантину та воєнного стану на території України та послався на практику Верховного суду (постанова від 02.07.2025 у справі №903/602/24).

Позивач наголосив, що якщо перебіг позовної давності, обчислений відповідно до ст. 257, 258 ЦК України, розпочався 02.04.2020 і не сплив до вказаної дати, а спірні правовідносини продовжилися після 24.02.2022 (введення в Україні воєнного стану), то позивач доходить висновку, що внаслідок двох продовжень і одного зупинення перебігу позовної давності такий строк не сплив і перебіг позовної давності продовжився з 04.09.2025 і не сплив на момент подачі позову.

Позивач наголосив, що відключення може доводитися виключно Актом про відключення, який відповідачем не надано. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; постачання теплової енергії; настання строку оплати теплової енергії; наявності/відсутності повної/часткової оплати теплової енергії; наявності/відсутності заборгованості за надані послуги; правомірності/неправомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, 06.10.2006 між Міським комунальним підприємством «Дніпровські міські теплові мережі» (далі енергопостачальна організація) та відповідачем (далі відповідач, споживач) був укладений договір №080187 про постачання теплової енергії (далі договір), за умовами якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 №28/12, об`єкти та мережі теплопостачання Міського комунального підприємства «Дніпровські міські теплові мережі», передано на баланс позивача, у зв`язку з чим, функції з постачання теплової енергії споживачам Міського комунального підприємства «Дніпровські міські теплові мережі», передано до позивача.

Позивач стверджує, що звернувся до відповідача з повідомленням від 05.10.2016 №2555/2639, у якому відповідачеві було надано інформацію про зміну енергопостачальної організації разом із додатковою угодою до договору №080187 від 16.10.2006 та Актами звіряння взаємних розрахунків.

Акт звірки станом на 30.06.2026 та досудову вимогу направлено відповідачу листом з описом вкладень 24.07.2026.

На виконання умов договору позивач у період з січня 2017 року до квітня 20201 року включно надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 109.374,20 грн, що підтверджується рахунками та актами приймання-передачі послуг, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач за отриману теплову енергію не розрахувався, що зумовило звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 109.374,20 грн основної заборгованості, 16.634,20 грн пені, 1.737,49 грн трьох процентів річних, 8.588,75 грн інфляційних втрат.

Заборгованість за спірною адресою заявлена позивачем за період з січня 2017 року до квітня 2020 року.

Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Законів України Про теплопостачання, Про державне регулювання у сфері комунальних послуг, Про природні монополії; Про ліцензування видів господарської діяльності, Постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 Про затвердження Правил користування тепловою енергією.

Законом України "Про теплопостачання" визначено, зокрема, основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання":

теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються у тому числі Законом України від 24.06.2004 №1875-ІУ (зі змінами і доповненнями) "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон №1875-ІУ), який був чинним у період з 30.07.2004 до 01.05.2019 та Законом України від 09.11.2017 №2189-УШ (зі змінами і доповненнями) "Про житлово-комунальні послуги" (далі Закон №2189-VIII), що набрав чинності з 01.05.2019.

Позивачем вказано період заборгованості з січня 2017 року до квітня 2020 року, тому до правовідносин судом застосовано приписи двох Законів України "Про житлово-комунальні послуги" №1875-ІУ та №2189-VIII.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №1875-IV передбачено, що споживач це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктами 1, 5 ч. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII передбачено, що до житлово-комунальних послуг належить комунальна послуга - послуга з постачання теплової енергії.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII).

За приписами ч.1 ст.9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно із ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №1875-IV, який перед введенням в дію Закону №2189-VIII регулював спірні правовідносини, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, а також оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №1875-IV договір на надання послуг з централізованого опалення у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Суд встановив, що 06.10.2006 між Міським комунальним підприємством «Дніпровські міські теплові мережі» (далі енергопостачальна організація) та відповідачем (далі відповідач, споживач) був укладений договір №080187 про постачання теплової енергії (далі договір), за умовами якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 №28/12, об`єкти та мережі теплопостачання Міського комунального підприємства «Дніпровські міські теплові мережі», передано на баланс позивача, у зв`язку з чим, функції з постачання теплової енергії споживачам Міського комунального підприємства «Дніпровські міські теплові мережі», передано до позивача.

Позивач стверджує, що звернувся до відповідача з повідомленням від 05.10.2016 №2555/2639, у якому відповідачеві було надано інформацію про зміну енергопостачальної організації разом із додатковою угодою до договору №080187 від 16.10.2006 та Актами звіряння взаємних розрахунків.

Оскільки заяв про припинення чи зміну умов договору не надходило, договір продовжив свою дію.

Факт поставки теплової енергії у період з січня 2017 року до квітня 2020 року включно підтверджується актами приймання-передачі послуги. Вказані акти з боку відповідача не підписані.

Позивач відповідачу за спірний період виставляв рахунки для оплати, які направлялися на адресу останнього засобами поштового зв`язку.

З урахуванням здійсненого позивачем розрахунку сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 109.374,20 грн.

Жоден з актів відповідачем не підписаний, проте суд визнає їх належними доказами у справі з огляду на таке.

По-перше, договір не припинив своєї дії та був чинним у спірний період. Докази зворотного матеріали справи не містять.

По-друге, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

Таких висновків також дотрималася і об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 та Верховний Суд у справі №911/1981/20 від 05.10.2023.

Не підписуючи акти виконаних робіт, наданих позивачем, відповідач не позбавляється обов`язку здійснювати виплати, передбачені відповідним договором, а позивач - можливості реалізувати належні йому зустрічні права та захистити їх у судовому порядку. Так, ст. 530 ЦК України пов`язує виконання зобов`язання як із настанням певного визначеного сторонами строку (терміну), так і за його відсутності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.05.2026 у cправі №916/1879/25.

У постанові від 22.08.2023 у cправі №910/14570/21 Верховний Суд також зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (надання послуг).

Таким чином передання і прийняття послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального надання послуг за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття послуг у строк, визначений договором.

За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг, як зі сторони замовника, так і виконавця, суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання-передачі без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам). Правові наслідки створює саме господарська операція (в даному випадку надання послуг), а не первинні документи.

Така ж правова позиція висвітлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №914/131/22.

Враховуючи реальність отриманих відповідачем послуг, суд вважає підтвердженим фактом послуги з постачання теплової енергії для інших споживачів у період з січня 2017 року до квітня 2020 року включно.

Суд встановив, що рахунку на оплату спожитої послуги позивачем сформовані.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Отже строк оплати спожитої послуги є таким, що настав.

Доказів сплати заборгованості за послугу у розмірі 109.374,20 грн відповідач суду не надав, проте звернувся до суду з клопотанням про застосування строку позовної давності.

Щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

У пункті 7.4 договору визначено, що остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем впродовж 5 діб після одержання рахунку енергопостачальної організації, яка зобов`язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця слідуючого за розрахунковим.

У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

За січень 2017 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 09.02.2017, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 83, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 14.02.2017, а строк позовної давності тривав до 14.02.2020 включно.

За лютий 2017 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 06.03.2017, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 84, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 13.03.2017 (оскільки 11.03.2017, тобто п`ятий календарний день, припав на суботу (вихідний) в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України строк оплати був перенесений на перший за ним робочий день, а саме понеділок - 13.03.2017). Строк позовної давності тривав до 13.03.2020 включно.

За вимогами позивача до відповідача про стягнення плати за поставлену теплову енергію у період з 01.01.2017 до 28.02.2017 позовна давність спливла, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон №540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.03.2023 у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Поряд із цим Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

04.09.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX.

Закон скасував зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

За березень 2017 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 05.04.2017, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 85, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 10.04.2017. Строк позовної давності тривав до 10.04.2020 включно, разом із цим з 02.04.2020 був продовжений на період дії карантину, воєнного стану і продовжив свій перебіг з 04.09.2025, однак на час подачі позову до суду (станом на 03.09.2026) сплив.

За жовтень 2017 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 08.11.2017, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 86, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 13.11.2017. Строк позовної давності тривав до 13.11.2020 включно, разом із цим з 02.04.2020 був продовжений на період дії карантину, воєнного стану і продовжив свій перебіг з 04.09.2025, однак на час подачі позову до суду (станом на 03.09.2026) сплив.

За листопад 2017 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 06.12.2017, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 87, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 11.12.2017. Строк позовної давності тривав до 11.12.2020 включно, разом із цим з 02.04.2020 був продовжений на період дії карантину, воєнного стану і продовжив свій перебіг з 04.09.2025, однак на час подачі позову до суду (станом на 03.09.2026) сплив.

За грудень 2017 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 05.01.2018, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 88, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 10.01.2018. Строк позовної давності тривав до 10.01.2021 включно, разом із цим з 02.04.2020 був продовжений на період дії карантину, воєнного стану і продовжив свій перебіг з 04.09.2025, однак на час подачі позову до суду (станом на 03.09.2026) сплив.

За січень 2018 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 07.02.2018, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 89, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 12.02.2018. Строк позовної давності тривав до 12.02.2021 включно, разом із цим з 02.04.2020 був продовжений на період дії карантину, воєнного стану і продовжив свій перебіг з 04.09.2025, однак на час подачі позову до суду (станом на 03.09.2026) сплив.

За лютий 2018 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 06.03.2018, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 90, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 12.03.2018 (оскільки 11.03.2018, тобто п`ятий календарний день, припав на неділю (вихідний) в силу приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України строк оплати був перенесений на перший за ним робочий день, а саме понеділок 12.03.2018). Строк позовної давності тривав до 12.03.2021 включно, разом із цим з 02.04.2020 був продовжений на період дії карантину, воєнного стану і продовжив свій перебіг з 04.09.2025, однак на час подачі позову до суду (станом на 03.09.2026) сплив.

За вимогами позивача до відповідача про стягнення плати за поставлену теплову енергію у період з 01.03.2017 до 28.02.2018 позовна давність спливла, у зв`язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача плати за поставлену теплову енергію у період з 01.03.2018 до 30.04.2020 у загальному розмірі 33.958,03 грн визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3).

Пунктом 8.2.3 договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня у розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.12.2019 до 20.08.2026 на прострочену заборгованість з листопада 2018 року до квітня 2020 року.

Відповідач заявив про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені.

Суд звертає увагу, що пеню позивач нарахував на прострочену заборгованість з листопада 2018 року до квітня 2020 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (яка діяла до 28.08.2025, а отже у спірний період) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 визначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Проаналізувавши зміст договору суд встановив, що його положеннями не визначено більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій.

Здійснюючи розрахунок пені на заборгованість, яка виникла з листопада 2018 року до квітня 2020 року позивач мав керуватися положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України і нараховувати пеню за шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наприклад, за квітень 2020 року відповідач/представник відповідача отримав рахунок 07.05.2020, що підтверджується реєстром рахунків, актів виконаних робіт, досудових повідомлень, коректувань (арк. 104, том 1). Строк оплати послуг є таким, що настав 12.05.2020. Пеню позивач мав нарахувати відповідачу за період з 13.05.2020 до 12.11.2020. Строк позовної давності за вимогами про стягнення пені тривав до 12.11.2021 включно, разом із цим з 02.04.2020 був продовжений на період дії карантину, воєнного стану і продовжив свій перебіг з 04.09.2025, однак на час подачі позову до суду (станом на 03.09.2026) сплив.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення пені в частині задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений всупереч положень договору та законодавства, яким позивач мав керуватися. Крім цього, позовна вимога про стягнення пені в частині, розмір якої визнано судом обґрунтованим, задоволенню не підлягає через сплив позовної давності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за загальний період прострочення з 16.12.2019 до 20.08.2026 на загальну суму 1.737,49 грн та 8.588,75 грн відповідно. Суд відзначає, що позивач нарахував три проценти річних та інфляційні втрати на заборгованість, яка виникла з листопада 2019 року до квітня 2020 року.

Відповідач вимоги заперечив та просив суд застосувати строк позовної давності.

Суд, розрахунки позивача визнає арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким погоджується господарський суд (такі висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 (п. 90).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості частково.

Водночас відповідач звернувся до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності та частково довів неправомірність позовних вимог.

Щодо посилання відповідача на акт від 03.03.2016, яким встановлено, що за адресою: Героїв Сталінграду, 127 відсутні радіатори опалення, транзитні стояки ізольовані згідно нормативам, ГВС опломбовані, суд зазначає таке.

Взаємовідносини між теплопостачальною організацію та споживачем теплової енергії, в тому числі з питань відключення від мереж постачання гарячої води та опломбування запірних вентилів, регламентуються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630.

Згідно з п. 25 Правил від 21.07.2005р. №630 відключення від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води (далі - ЦО і ПГВ) житлового будинку при відмові споживачів від цих послуг проводиться відповідно до Порядку № 4 від 22.11.2005 та передбачає виконання певних обов`язкових процедур.

Так, Порядком від 22.11.2005 №4 встановлено, що для вирішення питання відключення від мережі централізованого опалення, власник (власники) житлового будинку повинен звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж центрального опалення і гарячого водопостачання з письмовою заявою.

Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляються протоколом. У разі незгоди заявника з відмовою спір вирішується в судовому порядку. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення.

Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проект.

По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

До того ж, внесені у Порядок від 22.11.2005 №4 зміни наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №169 від 06.11.2007 унеможливлюють відключення від мереж централізованого опалення окремих приміщень у житлових будинках.

Таким чином, при відключенні від мереж централізованого опалення у споживача має бути законодавчо визначений пакет документів, а саме: 1) Рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади про надання дозволу на відключення, яке оформлене протоколом. 2) Погоджений з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж, проект індивідуального опалення. 3) Затверджений постійно діючою міжвідомчою комісією, створеною органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади акт про відключення від мереж централізованого опалення.

Між тим, у матеріалах справи відсутній пакет документів від відповідача, необхідних при відключенні від мереж централізованого опалення.

Отже, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту відключення від мереж централізованого опалення, а також законність такого відключення згідно наведеної вище процедури.

Водночас, єдиною підставою для зняття з обліку та припинення відповідних нарахувань є акт про відключення, який після закінчення робіт подається відповідній комісії для затвердження.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 19.09.2019 у справі №629/367/17, від 25.03.2019 у справі №576/2554/14-ц, від 25.07.2019 у справі №361/5676/15-ц про те, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Разом з тим, за сталою практикою Верховного Суду, самовільне відключення споживачів від мережі централізованого опалення з порушенням установленого законодавством порядку не припиняє статусу такого суб`єкта як споживача відповідних комунальних послуг, не звільняє його від необхідності укладення договору на постачання таких послуг та обов`язку щодо оплати відповідних послуг.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 16.10.2019 у справі №703/69/16-ц; від 11.09.2019 у справі №456/2222/16-ц; від 19.09.2019 у справі №629/367/17; від 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц, від 14.04.2020 у справі №908/1349/19. Такі висновки враховуються судом відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Відповідно до п. п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (на час події), споживач має право відмовитися від надання послуг центрального опалення, постачання гарячої води і водовідведення. Відключення споживача від мереж ЦО і ГВП здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Отже, припинення теплопостачання споживача поза межами дозвільної процедури, не припиняє нарахування оплати спожитих послуг, абонентної плати або інших послуг, надання яких пов`язане з функціонуванням системи теплопостачання та опосередковано впливає на процес надання послуг з теплопостачання окремому споживачу.

В матеріалах справи відсутні докази дотримання дозвільних процедур на вчинення відповідних дій, акт про від`єднання від мережі теплопостачання, відповідне рішення комісії тощо. Отже, суд вважає правомірним нарахування позивачем плати за приєднане теплове навантаження.

Аналогічних висновків дійшов Центральний апеляційний суд в подібних правовідносинах постановах від 25.05.2023 у справі №904/2547/22, від 24.12.2024 у справі №904/3228/24, від 02.02.2026 № 904/1994/25.

Твердження позивача, що, зокрема, за послуги надані у березні 2018 року, перебіг позовної давності почався з 12.04.2018 і не сплив до 02.04.2020, спірні правовідносини продовжилися після 24.02.2022 (введення в Україні воєнного стану), то внаслідок двох продовжень і одного зупинення перебігу позовної давності такий строк не сплив і перебіг позовної давності продовжився з 04.09.2025 і не сплив на момент подачі позову суд визнає підставним, про що ґрунтовно вказано вище.

Підставною суд визнає позицію позивача в частині того, що відчуження відповідачем приміщення не звільняє його від обов`язку виконати грошове зобов`язання, яке виникло у нього за період отримання послуг. Доказів того, що у спірний період приміщення на праві приватної власності належало іншій особі, а не відповідачу відповідач до справи не долучив.

Суд наголошує, що спірним періодом позивач визначив період з січня 2017 року до квітня 2020 року. До 29.10.2020 відповідач був власником приміщення до якого позивач поставляв теплову енергію.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1.797,65 грн, з урахуванням того, що 67,52% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ГУРБАНОВА ЕЛЬШАНА ГАМІД ОГЛИ ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ТЕПЛОЕНЕРГО" ДНІПРОВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Україна, 49081, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ СЛОБОЖАНСЬКИЙ, будинок 29, офіс 504; ідентифікаційний код 32688148) 33.958,03 грн (тридцять три тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім грн 03 к.) основної заборгованості, 1.737,49 грн (одну тисячу сімсот тридцять сім грн 49 к.) трьох процентів річних, 8.588,75 грн (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят вісім грн 75 к.) інфляційних втрат, 1.797,65 грн (одну тисячу сімсот дев`яносто сім грн 65 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 75.416,17 грн основної заборгованості, 16.634,20 грн пені) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк

Часті запитання

Який тип судового документу № 141537110 ?

Документ № 141537110 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141537110 ?

Дата ухвалення - 17.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141537110 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141537110 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141537110, Господарський суд Дніпропетровської області

Судове рішення № 141537110, Господарський суд Дніпропетровської області було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141537110 відноситься до справи № 904/5349/26

Це рішення відноситься до справи № 904/5349/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141537109
Наступний документ : 141537111