Єдиний державний реєстр судових рішень
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17.11.2026 Справа №607/10760/26 Провадження №2/607/5298/2026
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Лазоренко Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС», позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №367811706 від 21.08.2023 у розмірі 64776,34 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 21.08.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладений кредитний договір №367811706, відповідно до якого товариство надало відповідачу кредит в розмірі 13000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, із обов`язком позичальника повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту до 13700,00 грн.
28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався та вносились зміни та доповнення, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №367811706від 21.08.2023.
10.10.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №10/1024-01, за яким до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023.
В подальшому, 15.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу №15/07/25-Е, відповідно до якого до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023 на загальну суму 64776,34 грн. Оскільки кошти відповідачем не повернуті у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 21.05.2026 відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
У відзиві на позов відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що він не укладав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору кредитної лінії №367811706 від 21.08.2023 та відсутні докази як укладення кредитного договору, так і перерахування йому первинним кредитором кредитних коштів. Також вважає, що позивач не довів належним чином факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора, у тому числі усі попередні переходи прав вимоги. На момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, грошові зобов`язання за договором № 367811706 від 21.08.2023 ще не існували, а відтак і не могли відступатися права кредитора за цим договором. Вважає, що проценти нараховані поза межами строку кредитування і є явно завищеними. Наявні в матеріалах справи реєстри прав вимоги, де його зазначено боржником, самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника, а є додатками до договору та його невід`ємною частиною. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу на кожному етапі відступлення прав вимоги.
У відповіді на відзив представник позивача просить позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що відповідач підписав договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отримав свій примірник електронного договору у формі, що унеможливлює зміну його змісту та мав змогу у будь-який час самостійно ознайомитися з договором на сайті товариства в особистому кабінеті. Первинний кредитор ініціював платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів. Тому доводи відповідача про не отримання нею кредитних коштів на увагу не заслуговують. Позивачем долучено до позову договори факторингу, витяги з реєстрів прав вимог та акти прийому-передачі, що є належним доказом стверджувати, що позивач набув права вимоги. До того ж, самі договори факторингу судом нечинними не визнавались, а тому вони є правомірним та обов`язковим до виконання.
У судові засідання, в тому числі 12.11.2026, представник позивача не з`явився, просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує, щодо ухвалення заочного рішення не заперечує, про що зазначив у прохальній частині позову.
Відповідач в судові засідання, в тому числі 12.11.2026, не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про поважність причин не прибуття в судове засідання не повідомив.
Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 09:00 год. 17.11.2026.
У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, здійснює розгляд справи без участі сторін, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Суд встановив, що 21.08.2023 відповідач звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою на отримання грошових коштів в кредит, в якій просив надати йому кредит в розмірі 13000,00 грн зі строком кредитування 14 днів, шляхом зарахування вказаної суми на картку за №5295-78ХХ-ХХХХ-9310. Також, у заявці зазначено персональні дані ОСОБА_1 та мобільний телефон.
21.08.2023 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 367811706 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором YDQT, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 13000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (п. 2.1 Договору).
Сума кредитного ліміту, вказана у п.2.1 договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п.2.2 Договору).
Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 13000,00 грн 21.08.2023 (п.2.3 Договору).
Другий та решта траншів з договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим договором (п.2.4 Договору).
Загальна сума кредиту за цим договором складається з сум кредиту за всіма наданими траншами, що отримані позичальником протягом всього строку дії договору (п.2.5 Договору).
Згідно з п.3.1 договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 14 днів від дати отримання позичальником першого Траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.
Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена (п.3.2 договору).
Згідно з п.5.1 договору кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 5295-78ХХ-ХХХХ-9310, що відбувається не пізніше, ніж протягом 3 банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.
Позичальник в будь-який час, протягом Дисконтного періоду дії Договору, може збільшити суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні Кредиту. Повернення Кредиту в повному обсязі позбавляє права Позичальника отримати нові Транші, а Договір вважається достроково припиненим шляхом його повного виконання (п.6.1 Договору).
Відповідно до п.7.1 Договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування 04.09.2023, а саме протягом 14 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Кінцева дата повернення (виплати) кредиту 20.09.2028 (п.7.3 Договору).
Відповідно до п.8.3 протягом Дисконтного періоду кредитування зобов`язання Позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування Кредитом визначають наступним чином:
8.3.1. За період від дати видачі Кредиту до 04.09.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 474,500 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 1,300 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі Дисконтна процентна ставка);
8.3.2. У разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 04.09.2023 проценти нараховуються за ставкою 473,200 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 1,300 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі Індивідуальна процента ставка).
8.4. Після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним.
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання (п. 11.1 Договору).
Відповідно до п.11.2 договору позичальник має право користуватися кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним траншем та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання.
Згідно з платіжним дорученням № dc3698fc-256d-44e1-ae66-9914a77cd6ce від 21.08.2023, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 13000,00 грн на картку за № 5295-78ХХ-ХХХХ-9310, договір № 367811706 від 21.08.2023.
Згідно з платіжним дорученням № 98f0d7cc-21eb-42cf-a735-10f8e0f e0e76 від 21.08.2023, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 700,00 грн на картку за № 5295-78ХХ-ХХХХ-9310, договір № 367811706 від 21.08.2023.
Відповідно до витребуваної судом інформації від АТ «Укрсиббанк», на картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 здійснено зарахування коштів: 21.08.2023 в сумі 13000,00 грн; 21.08.2023 в сумі 700,00 грн.
Відповідно до розрахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023 за період з 21.08.2023 по 12.09.2023 становить 19459,48 грн.
28.11.2018 між ТОВ «Таліон плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено договір факторингу за №28/1118-01 (далі Договір факторингу №1), відповідно до положень п. 2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з положеннями п.4.1 Договору факторингу №1, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
28.11.2019 між ТОВ «Таліон плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено додаткову угоду за №19 до договору факторингу за №28/1118-01 від 28.11.2019, згідно з умовами якої сторони передбачили новий строк закінчення договору факторингу, а саме 31.12.2020.
31.12.2021 між ТОВ «Таліон плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено додаткову угоду за №27 до договору факторингу за №28/1118-01 від 28.11.2019, згідно з умовами якої сторони передбачили новий строк закінчення договору факторингу, а саме 31.12.2022.
31.12.2022 між ТОВ «Таліон плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено додаткову угоду за №31 до договору факторингу за №28/1118-01 від 28.11.2019, згідно з умовами якої сторони передбачили новий строк закінчення договору факторингу, а саме 31.12.2023.
Згідно з Реєстром прав вимоги за №248 від 12.09.2023 до Договору факторингу №1, від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023 в сумі 19459,48 грн.
10.10.2024 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» (Фактор) та ТОВ «Таліон плюс» (Клієнт) укладено договір факторингу за №10/1024-01 (далі Договір факторингу №2), відповідно до положень п.2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п.4.1 Договору факторингу №2, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі встановленій у відповідному додатку.
Згідно з Реєстром прав вимоги №2 від 10.10.2024 до Договору факторингу №2, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023 в сумі 64776,34 грн.
Відповідно до розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023 за період з 12.09.2023 по 01.01.2024 становить 64776,34 грн.
15.07.2025 між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» (Клієнт) укладено договір факторингу за №15/07/25-Е (далі Договір факторингу №3), відповідно до положень п.1.1 якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною цього Договору.
Згідно з положеннями п.1.2 вказаного Договору, перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.
Згідно з Реєстром боржників до Договору факторингу №15/07/25-Е від 15.07.2025 та акту прийому-передачі реєстру боржників від 15.07.2025 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023 в сумі 64776,34 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №367811706 від 21.08.2023 станом на 26.12.2025 (за період з 15.07.2025 по 26.12.2025) становить 64776,34 грн, з яких: 13700,00 грн заборгованість за сумою кредиту, 51076,34 грн заборгованість за процентами.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вимогами ст.517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору, оскільки останній пройшов ідентифікацію в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, ознайомився з умовами кредитування, підписав договір, паспорт споживчого кредиту та інші невід`ємні документи електронним підписом одноразовим ідентифікатором, після чого на зазначений ним платіжний інструмент були перераховані кредитні кошти. Сукупність наявних у справі доказів підтверджує досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору та його належне укладення.
Крім того слід зазначити, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Сам лише факт заперечення позовних вимог відповідачем, без надання відповідних доказів, не свідчить про неукладення вказаного договору.
З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Враховуючи наведене вище, у суду відсутні підстави вважати неукладеним між сторонами договір кредитної лінії № 367811706 від 21.08.2023, тому доводи відзиву з цього приводу є безпідставними.
Також, суд не погоджується із аргументом відповідача, що позивач не довів обставину перерахування кредитних коштів, виходячи із наступного.
Так, на підтвердження указаного факту позивачем надано платіжні доручення, а також судом витребувано виписку по рахунку відповідача, відповідно до яких відповідачу перераховано суму кредиту за договором у розмірі 13700,00 грн (13000 + 700) за номером договору № 367811706, на номер картки НОМЕР_2 , яка згідно з кредитним договором належить відповідачу, та про яку він зазначив у ньому, як номер особистого електронного платіжного засобу у п.5.1 договору.
Відповідач не спростував, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана ним в договорі, йому не належить та/або кредитні кошти 21.03.2023 на його рахунок не надходили.
Отже, надані позивачем докази, в сукупності, підтверджують отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки і сума отриманих коштів, і дата їх отримання, відповідають умовам кредитного договору, укладеного між сторонами.
Таким чином, суд вважає доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору та здійснення позивачем переказу коштів в передбаченій договором сумі на зазначену у підписаному відповідачем договорі платіжну картку.
Право вимоги за укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем кредитним договором за договором факторингу передано позивачу.
Доводи відповідача про те, що позивач не надав належних доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором, суд вважає не обґрунтованими, оскільки досліджені судом документи у своїй сукупності підтверджують безперервний та послідовний перехід права грошової вимоги від первісного кредитора до позивача у цій справі. Зазначені договори факторингу, витяги з реєстрів прав вимоги, реєстр боржників та акт приймання-передачі реєстру боржників містять відомості про боржника, номер кредитного договору та розмір заборгованості, що дозволяє ідентифікувати спірне зобов`язання.
Також суд вважає помилковими доводи сторони відповідача про те, що право вимоги за спірним кредитним договором не могло виникнути на підставі договору факторингу, який був укладений раніше.
Згідно з статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16.
Таким чином, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» 28.11.2018 договір факторингу №28/1118-01, був чинним та додатковими угодами до даного договору №19, №26, №27, 31, 32 його термін дії неодноразово продовжувався до 31.12.2024 включно.
Також, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 05.08.2020 договір факторингу №05/0820-01 був чинний, додатковими угодами до даного договору №2, №3 його термін дії неодноразово продовжувався до 30.12.2024 включно.
В межах строку дії вказаних договорів можливе відступлення прав вимоги, в тому числі і майбутніх, але лише у разі їх визначеності, конкретності та індивідуалізації, що може бути оформлено шляхом укладення додаткових угод.
Доводи сторони відповідача про не доведення позивачем факту набуття права вимоги за спірним кредитним договором, у зв`язку з ненаданням позивачем доказів оплати за договорами факторингу є безпідставними, оскільки згідно з п.4.1 договорів факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, укладеного між ТОВ «Таліон плюс» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та №10/1024-01 від 10.10.2024, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» (Фактор) та ТОВ «Таліон плюс» (Клієнт), право вимоги від клієнта до фактора переходить в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Згідно з п.1.2 договору факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025, укладеного між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» (Клієнт), перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2.
Відповідно до вимог вказаних вище договорів факторингу, наявні в матеріалах справи реєстри прав вимог, а також акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 15/07/25-Е від 15.07.2025 підписані сторонами та скріплені печатками відповідних Товариств.
Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання згідно із кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII, споживач - фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно із частиною четвертою статті 16 Закону № 1734-VIII, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС» посилається на те, що через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором кредитної лінії №367811706 від 21.08.2023 утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13700,00 грн та заборгованість за процентами в розмірі 51076,34 грн.
Згідно із п. 2.6 договору кредитної лінії №367811706 від 21.08.2023 та паспортом споживчого кредиту кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб позичальника (не цільовий кредит).
Отже, регулювання правовідносин ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зі споживачем ОСОБА_1 щодо кредитування для споживчих потреб відбувалося з урахуванням, у тому числі, приписів Закону № 1734-VIII.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ФК «ЕЙС» просить достроково стягнути з відповідача всю суму тіла кредиту.
Відповідно до умов кредитного договору, сторонами погоджено строк кредитування 5 років, а саме до 20.09.2028, який ще не сплинув.
ТОВ «ФК «ЕЙС» не надало доказів на підтвердження факту надіслання відповідачу та отримання ним вимоги про сплату простроченої кредитної заборгованості, у разі невиконання якої товариство мало намір реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту у судовому порядку.
Більше того, у позовній заяві позивач зазначає, що заходи досудового врегулювання спору не проводились.
Вказане свідчить про порушення позивачем передбаченого законодавством обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
За таких обставин, відповідач не мав об`єктивної можливості виконати передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов`язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором про споживчий кредит протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.
Таким чином, оскільки позивач не довів належними і допустимими доказами, що строк виконання кредитного зобов`язання змінено у встановленому законом порядку і що у відповідача виник обов`язок достроково повернути кредитні кошти, суд дійшов висновку про те, що права позивача в частині повернення кредиту, строк сплати якого станом на дату подання позову не настав, не порушені, а позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту достроково є передчасними, відтак у їх задоволенні слід відмовити.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 51076,34 грн, то вони нараховані кредиторами в межах строку дії кредитного договору відповідно до його умов, що підтверджується розрахунками заборгованості.
Доводи відповідача про те, що встановлений у договорі розмір відсотків за використання кредитних коштів нарахований поза межами строку кредитування суд оцінює критично та зазначає, що кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, розмір процентних ставок, строк кредитування (протягом 5 років, тобто до 20.09.2028), порядок розрахунків та інші істотні умови.
Відповідач був ознайомлений зі всіма умовами кредитного договору, що підтверджується його підписом (одноразовим ідентифікатором) в договорі.
Проценти за користування кредитними коштами протягом дисконтного періоду, який становить 14 днів (за період з 21.08.2023 по 04.09.2023) були нараховані в розмірі 2493,40 грн за процентною ставкою 1,3 % в день, що відповідає п.8.3.1 кредитного договору.
Після закінчення дисконтного періоду відповідач продовжив користуватись кредитними коштами, внаслідок чого зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування було визначено за процентною ставкою 2,98 % в день, що відповідає п.8.4 кредитного договору.
Враховуючи, що відповідач не повернув основну суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами в порядку передбаченому п.8.4 кредитного договору нараховувались з 05.09.2023 до 01.01.2024, тобто в межах строку кредитування, який становить 5 років, згідно з п. 11.1 та п.11.2 кредитного договору.
Перевіривши порядок нарахування процентів, суд встановив, що їх нарахування здійснено відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням погоджених сторонами процентних ставок та в межах строку кредитування, визначеного договором.
Твердження представника відповідача про те, що кредит був наданий на строк 14 днів суперечить умовам кредитного договору. А саме, згідно із п. 7.1. кредитного договору, на момент укладення цього Договору, Сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є датою закінчення Дисконтного періоду кредитування 04.09.2023, а саме протягом 14 (чотирнадцять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником.
Отже, 14 днів це орієнтовний строк кредитування (дисконтний період), впродовж якого діяла менша ставка процентів (1,3% в день). Як було вказано вище, за умовами договору відповідач міг і після цього строку продовжувати користуватись кредитом, але зі сплатою більшої ставки процентів (2,98% в день) та не більше п`яти років.
Разом з цим, суд звертає увагу, що підпунктом 6 п. 5 Закону №3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон №3498-IX) статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
Закон України № 3498-IX набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5% (з 23.12.2023 по 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів 1,5% (з 23.04.2024 по 20.08.2024 включно).
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
У зв`язку з цим, оскільки договір укладений між сторонами продовжив свою дію після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» (в частині обмеження розміру денної процентної ставки), відповідні умови договору щодо нарахування процентів у розмірі 2,98% на день, що мало місце із 23 грудня 2023 року, є нікчемними.
Таким чином, максимально можливий розмір нарахованих відсотків за підрахунками суду становить: за період з 23.12.2023 по 01.01.2024 (включно) 3425,00 грн (13700,00 х 2,5% х 10 днів).
Загальна сума відсотків в межах строку дії кредитного договору становить 50418,74 грн (46993,74 грн (відсотки згідно розрахунку за період з 21.08.2023 по 22.12.2023) + 3425,00 (відсотки за період з 23.12.2023 по 01.01.2024)).
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про порушення відповідачем прав позивача щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитним договором, а тому позов слід задовольнити частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії №367811706 від 21.08.2023 у розмірі 50418,74 грн (відсотки, нараховані станом на 01.01.2024).
У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити з наведених вище підстав.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.
Представник позивача просить стягнути з відповідача 7000,00 грн витрат на правову допомогу.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та АБ «Соломко та Партнери»; додаткову угоду №25771171006 від 01.09.2025 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025; акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 7000,00 грн.
Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її характер та складність, а саме те, що справа є не складною, для позивача типовою, ціну позову, суд дійшов висновку, що обґрунтованою та такою, що відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, є сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Так як позов задоволено на 77,84% (50418,74 / 64776,34 х 100%), з відповідача на користь позивача слід стягнути 2072,41 грн судового збору (77,84% від 2662,40 грн, сплачених позивачем при зверненні до суду) та 2335,20 грн (77,84% від 3000,00 грн) витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії №367811706 від 21.08.2023 в розмірі 50418,74 грн (відсотки, нараховані станом на 01.01.2024).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 2072,41 грн судового збору та 2335,20 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження вул. Ю. Поправки, 6, кабінет 13, м. Київ, код ЄДРПОУ 42986956.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Рішення складено та підписано 17.11.2026.
Головуючий суддя П. Я. Стельмащук
Судове рішення № 141533219, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області було прийнято 17.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 607/10760/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: