Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 761/43414/24
Провадження № 2/761/1396/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В.,
за участю секретаря: Яцишина А.А.,
представника відповідача Шкаленка Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», про визнання недійсним кредитного договору, -
в с т а н о в и в :
У листопаді 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва через підсистему ЄСІТС систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання недійсними кредитних договорів, відповідно до якої позивач просив суд: визнати недійсними Договори №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 р. та №05.05.2024-100000570 від 05.05.2024 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.05.2024 року (в неділю о 10:42), ОСОБА_1 , через застосунок Дія надійшли повідомлення про запит кредитної історії, де кредитором було зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (Швидко гроші), код ЄДРПОУ 37356833. Оскільки він не звертався до жодної фінансової установи за отриманням кредиту, позивач звернувся до Головного управління поліції в Черкаській області 06.05.2024 року із заявою про вчинення кримінального правопорушення і за фактом звернення, було відкрито кримінальне провадження та внесено дані в Єдиний реєстр досудових розслідувань від 06.05.2024 р., номер кримінального провадження 1202425533000646.
У позовній заяві зазначено, що 30.05.2024 позивач звернувся із заявою до ТОВ «Споживчий Центр» про видачу мені належним чином оформленого Договору, який нібито був укладений з використанням його персональних даних. На електронну пошту позивачу надіслали файли, що містять: пропозиції про укладення кредитних договорів (оферта) (кредитної лінії), заявки кредитних Договорів та відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору. Позивач вказує, що він не підписував, не надавав згоди та електронно (будь-яким способом) не підтверджував підписання даної угоди. Відповідно до Заявки кредитного Договору №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024, позивач дізнався про те, що невідомі особи, використовуючи мої персональні дані, отримали від Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» кредит у розмірі 3 000,00 грн. шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку № НОМЕР_1 . Згідно Договору, зазначений «позичальник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; 7, паспорт серія (за наявності) та номер НОМЕР_2 дата видачі 22/11/2018, орган, що його видав 7110, ІПН НОМЕР_5».
Позивачем вказано, що укладений від його імені кредитний Договір №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 року відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України є недійсним, оскільки останній не звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (Швидко гроші), код ЄДРПОУ 37356833 про надання кредиту самостійно або через третю особу, у тому числі, через електронну платформу чи веб-сайт, відтак, позивач не укладав жодних договорів з ТОВ «Споживчий Центр» (Швидко гроші). Договір №29.04.2024-100002543 було підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного Договору Е212, номер телефону, що було використано для підтвердження та підписання даного Договору, йому не належить.
Окрім цього, у позовній заяві вказано, що у вказаному вище договорі вказані контактні номери телефонів №-НОМЕР_3 та №-НОМЕР_6, телефон № НОМЕР_3 позивачу не належить, а № НОМЕР_6 - який йому належить (але на нього не приходило жодних електронних сповіщень про авторизацію, реєстрацію у внутрішній системі будь-яких фінансових організацій, Договір №29.04.2024-100002543 було підписано за допомогою номера №1-НОМЕР_3.
Так, позивачем вказано, що відповідно до заявки кредитного Договору №05.05.2024-100000570, він дізнався про те, що позивач від Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» отримано кредит у розмірі 16 000,00 грн. шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку № НОМЕР_4 . Згідно Договору, зазначений «позичальник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ; 7, паспорт серія (за наявності) та номер НОМЕР_2 дата видачі 22/11/2018, орган, що його видав 7110, ІПН НОМЕР_5». Укладений від його імені кредитний Договір №05.05.2024-100000570 відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України є недійсним, оскільки він не звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (Швидко гроші), код ЄДРПОУ 37356833 про надання позивачу кредиту самостійно або через третю особу, у тому числі, через електронну платформу чи вебсайт, відтак, вінг не укладав жодних договорів з ТОВ «Споживчий Центр» (Швидко гроші). Договір 05.05.2024-100000570 було підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного Договору Е252, номер телефону, що було використано для підтвердження та підписання даного Договору, позивачу не належить.
В обгрунтування позову вказано, що платіжні рахунки/карти зазначені в Договорах, а саме: в Договорі №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 р. - «№ 4323-34XX-XXXX-5989», в Договорі №05.05.2024-100000570 від 05.05.2024 року «№ 5169-15XX-XXXX-1817», на які нібито були перераховані кошти, ОСОБА_1 не належить, кошти ним не отримувались.
Позовна заява мотивована тим, що з боку позивача було відсутнє волевиявлення на укладення вищезазначених кредитних договору, про які він дізнався після їх оформлення невідомими особами, які заволоділи персональними даними ОСОБА_1 .. Враховуючи те, що він не мав наміру укладати з відповідачем оспорювані кредитні договори, не подавав заявок на онлайн кредити, не мав волевиявлення на оформлення кредитних договорів та не отримував грошових коштів від ТОВ «Споживчий Центр» (Швидко гроші), код ЄДРПОУ 37356833 тому вважає, що вказані договори слід визнати недійсними.
Також, зазначено, що відповідно до Кредитного звіту Українського бюро кредитних історій від 30.08.2024 року, укладений від мого імені кредитний Договір №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 року вважається закритим, а укладений від мого імені кредитний Договір №05.05.2024-100000570 від 05.05.2024 року відкритим.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02.12.2024 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд вказаної цивільної справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
17.12.2024 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю, та зазначає, що ОСОБА_1 29.04.2024 кредитний договір № 29.04.2024- 100002543 від 29.04.2024 зокрема, Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору, підписані одноразовим ідентифікатором (E212), надісланим смсповідомленням на належний позивачу фінансовий номер телефону: НОМЕР_3, використання якого дозволено ст.207 Цивільного кодексу України та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 3 000,00 грн., а отже акцептовано умови Договору. Еmail зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також ОСОБА_1 05.05.2024 кредитний договір № 05.05.2024- 100000570 від 05.05.2024 зокрема, Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору, підписані одноразовим ідентифікатором (E252), надісланим смсповідомленням на належний позивачу фінансовий номер телефону: НОМЕР_3, використання якого дозволено ст.207 Цивільного кодексу України та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 16 000,00 грн., а отже акцептовано умови Договору. Еmail зазначено SYAVADEEV@GMAIL.COM.
У відзиві зазначено, що квитанція №2455811725 від 29.04.2024 про перерахування - 3 000,00 грн. по кредитному договору №29.04.2024-100002543 повністю відповідає вищезазначеним вимогам. В квитанції ПІБ отримувача не зазначається, а в цілях безпеки тільки частково вказується номер картки отримувача (перші шість та останні чотири цифри). З наведеного вбачається, що грошові кошти перераховані Товариством на карту 4323-34XX-XXXX-5989 яку позивач вказав в особистому кабінеті https://sgroshi.com.ua/kabinet/. Окрім того, квитанція №2458068023 від 05.05.2024 про перерахування - 16 000,00 грн. по кредитному договору №05.05.2024-100000570 повністю відповідає вищезазначеним вимогам. В квитанції ПІБ отримувача не зазначається, а в цілях безпеки тільки частково вказується номер картки отримувача (перші шість та останні чотири цифри). З наведеного вбачається, що грошові кошти перераховані Товариством на карту НОМЕР_4 яку позивач вказав в особистому кабінеті https://sgroshi.com.ua/kabinet/.
Відповідачем вказано, що для укладення кредитного договору позичальнику, необхідно мати доступ до мобільного телефону, крім того, необхідно знати номер телефону, знати пароль для підтвердження ідентифікації у системі BankID та ввести код підписання договору. Таким чином, укладення зазначеного кредитного договору іншою особою виключається. Виключається також те, що третя особа могла знати паролі від інтернет банкінгу позивача. Посилання позивача, на те, що до інтернет банкінгу було здійснено вхід з нового пристрою, не може бути належним доказом у даній справі, адже і сам позивач міг заходити в свій інтернет банкінг з нового пристрою, знаючи паролі та логіни.
Окрім цього, у відзиві вказано, що позивач не зазначає в позовній заяві жодної із підстав для визнання кредитних договорів №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 та № 05.05.2024-100000570 від 05.05.2024р недійсним або нікчемним. В позові відсутнє обґрунтування які норми ст.ст. 203, 215 ЦК України порушені та які повинен застосувати суд для визнання кредитних договорів №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 та № 05.05.2024- 100000570 від 05.05.2024 недійсним.
Відповідачем вказано, що чинне законодавство України не передбачає способу захисту, як визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним, а оскільки кредитний договір 29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 є виконаним, так як по ньому сплачено тіло кредиту та відсотки, що підтверджується квитанцією про сплату грошових коштів по кредитному договору, тому позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
В судовому засідання 27.01.2025 відмовлено в задоволенні клопотаннь представника відповідача - Щкаленка Є.В. про витребування доказів, що були подані одночасно з відзивом.
14.03.2025 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання позивача про долученя доказів.
20.03.2025 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання позивача про долученя доказів.
13.03.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Шкаленка Євгена Васильович про витребування доказів
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.04.2025 клопотання, представника відповідача Товариства з обмеженою. відповідальністю «Споживчий центр» - Шкаленка Євгена Васильовича про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмежено. відповідальність «Споживчий центр» про визнання недійсними кредитних договорів, - задовольнено частково та витребувано відповідні докази.
05.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Шкаленка Євгена Васильовича, про закриття провадження у справі, в якій представник відповідача просив суд: Закрити провадження по справі №761/43414/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність «Споживчий центр» в частині визнання кредитного договору 05.05.2024-100000570 від 05.05.2024 недійсним на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.
12.06.2025 до суду надійшла відповідь АТ «Акцент-банк» від 03.06.2025 №20.1.0.0.0/7-20250602/0293 на ухвалу суду23.04.2025 про витерубванн доказів.
12.08.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Шкаленка Євгена Васильовича, про закриття провадження у справі, в якій представник відповідача просив суд: Закрити провадження по справі №761/43414/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальність «Споживчий центр» в частині визнання кредитного договору 05.05.2024-100000570 від 05.05.2024 недійсним на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору
17.09.2025 до суду через систему «Електроннй суд» надійшло клопотання позивача про долучення доказів.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08.10.2025 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному провадженні.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16.01.2026 клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Шкаленка Євгена Васильовича про закриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», про визнання недійсним кредитного договору, - задоволено. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», про визнання недійсним кредитного договору, в частині позовних вимоги про визнання недійсним договору №05.05.2024-100000570 від 05.05.2024 р., - закрито.
В судове засідання позивач не з`явився в матеріалах справи наявна заява позивача про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві та просив відмовити в задоволені позову.
Розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
В матеріалах справи міститься інформація, зазначена в кредитному договорі № 29.04.2024- 100002543 від 29.04.2024 про укладання між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» кредитного договору № 29.04.2024- 100002543 від 29.04.2024, договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором - E212, 29.04.2024 17:05.20 надісланим смс-повідомленням на фінансовий номер телефону: НОМЕР_3 , використання якого дозволено ст.207 Цивільного кодексу України та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
Позичальником ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку у відповідності до «Порядку використання Системи BankID Національного банку».
В копії кредитного договору № 05.05.2024-100000570 від 05.05.2024. вказано в якості фінансового номер телефону НОМЕР_3 . 29.04.2024 року Клієнт здійснюючи реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства через Веб-сайт Товариства обрав свій банк, для проходження ідентифікації за допомогою Системи BankID НБУ. Після чого Клієнт здійснив авторизацію на стороні банку та дозволив останньому передати Товариству свої ідентифікаційні дані. Також вказано, еmail зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1
Під час ідентифікації Позичальника - ОСОБА_1 з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи, зокрема отримано інформацію відносно прізвища, ім`я та по батькові, а саме ОСОБА_1 , (ІПН НОМЕР_5 ). Саме на цей номер телефону НОМЕР_3 був відправлений та доставлений одноразовий ідентифікатор яким підписаний кредитний договір № 29.04.2024- 100002543 від 29.04.2024.
При реєстрації та входу в особистий кабінет позичальника при укладенні договору №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024, позивачем було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_3 . Саме на цей номер телефону НОМЕР_3 був відправлений та доставлений одноразовий ідентифікатор «(E212)», яким був підписаний кредитний договір №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024р., що підтверджується довідкою ТОВ «Стартмобайл» №2711/24-2 від 27.11.2024р. Відповідно до виписки з ЄДР від 11.12.2019р. вказана юридична особа зареєстрована згідно законодавства України, одним з видів її діяльності є інша діяльність у сфері електрозв`язку (Код КВЕД 61.90). Мобільні дані (смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором) були надіслані ТОВ «Стартмобайл» згідно з договором доставки SMS №К-32, укладеним відповідачем та ТОВ «Старт-мобайл» 27.04.2011р., відповідно до розд.3 якого ТОВ «Старт-мобайл» надав вказану довідку в якості підтвердження доставки sms мобільному абоненту.
Таким чином, 29.04.2024 кредитний договір № 29.04.2024- 100002543 від 29.04.2024р зокрема, Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору, підписані одноразовим ідентифікатором (E212), надісланим смс-повідомленням на належний позивачу фінансовий номер телефону: НОМЕР_3 використання якого дозволено ст.207 Цивільного кодексу України та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження укладення електронного кредитного договору в №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 ТОВ «Споживчий центр» було надано суду «Log File» з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі.
Матеріалами справи підтверджено, що 29 квітня 2024 року у встановленому вказаними заявкою та пропозицією порядку, а також у відповідності до Закону «Про електронну комерцію», ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 строком на 112 календарних днів уклали кредитний договір за заявкою в електронній формі №29.04.2024-100002543 на суму 3 000 грн., із процентною ставкою 1,5 % за 1 день користування кредитом, на підтвердження прийняття заяви на видачу кредиту позивачем було надіслано відповідачу підтвердження укладення договору на вищевказаних умовах.
29.04.2024р. в особистому кабінеті позичальника https://sgroshi.com.ua/kabinet/, який знаходиться на офіційному сайті ТОВ «Споживчий центр» https://sgroshi.com.ua/ додано картку на яку бажає отримати кредит 4323-34XX-XXXX-5989. Саме на цю картку 4323-34XX-XXXX-5989 Відповідачем було перераховано суму кредиту в розмірі - 3 000,00 грн., що підтверджується квитанцією №2455811725 від 29.04.2024 з призначенням платежу: Видача за договором №29.04.2024-100002543.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За положеннями ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 цього Закону передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Статтею 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису згідно Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, вказане положення закону передбачає альтернативні дії, які свідчать про підписання електронного договору, серед яких його підписання одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що оскільки кредитний договір підписаний позивачем, шляхом застосування електронного підпису одноразового ідентифікатора, тому він укладений з додержанням письмової форми, визначеної законом та з додержанням процедури, визначеної Законом України «Про електронну комерцію».
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про належне укладення кредитного договору №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16.12.2020р. у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020р. у справі № 404/502/18, від 12.01.2021р. у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021р. у справі № 234/7159/20.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд критично оцінює обгрунутвання позову, в частині того, що договір №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 р. не відповідають вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та зазначені у ньому умови порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено обов`язковість договору до виконання сторонами. Ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
При вирішенні спору про визнання кредитного договору недійсним, судом враховувалися вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема вимоги статей 203, 215, 1054 ЦК України. Судом також враховувалися вимоги статей 536, 638 ЦК України з приводу того, чи було досягнуто між сторонами кредитного договору згоди щодо усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що кредитний договір №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 є виконаним, оскільки по ньому сплачено тіло кредиту та відсотки, що підтверджується квитанцією про сплату грошових коштів по кредитному договору№2457977220 від 04.05.2024 (а.с. 68).
Таким чином, вказаний договір №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 є закритий, що також не заперечувалось позивачем.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.
Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 12, 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Матеріали справи не містить доказів та позивачем не доведено, що номер мобільного телефону НОМЕР_3 , який визначений у кредитному договорі, як фінансовий та на який надходив одноразовий ідентифікатор позивачу не належать.
Разом з тим, судом враховано, що в кредитному договорі № 29.04.2024- 100002543 від 29.04.2024 (пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявці на отримання кредиту) зазначено еmail - SYAVADEEV@GMAIL.COM, який також вказав позивач у своїй позовній заяві в своїх реквізитах.
При цьому, долучені до матеріалів справи відомості, що картка за номером №4323-34XX-XXXX-5989 не належить позивачу ОСОБА_1 не є безумовною підставою для визнання кредитного договору № 29.04.2024- 100002543 від 29.04.2024 недійним.
Наданий відповідачем витяг з ЄРДР від 06.05.2024 про внесення кримінального провадження за ч.1 ст. 361 КК України не може бути підтвердженням не підписання ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки в розумінні ст. 77 ЦПК України не є належним доказом підтвердження даної обставини, в розумінні ст. 82 ЦПК України не може бути використаний судом, так як не є остаточним рішенням, яке набрало законної сили, що підтверджує шахрайські дії працівників фінансової установи.
Окрім того, долучено до позовної заяви, позивачем довідка ОК 5 від 15.09.2024 не може бути підтвердженням непідписання ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки в розумінні ст. 77 ЦПК України не є належним доказом підтвердження даної обставини.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована (зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили).
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права Позивача
Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 ЦК України.
Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Для визнання недійсним кредитного договору необхідним є встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, у зв`язку з укладенням оспорюваного договору. До такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.11.2019 р. по справі №373/212/16-ц.
Разом з тим, позивач не зазначає в позовні заяві жодної із підстав для визнання кредитних договорів №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 недійсним. В позові відсутнє обґрунтування які норми ст.ст. 203, 215 ЦК України порушені та які повинен застосувати суд для визнання кредитних договорів №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024 недійсним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним.
Тобто, обраний Позивачем спосіб захисту у виді визнання недійсними договору про відступлення має бути спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів безпосередньо позивача.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнила висновки щодо застосування норм матеріального права (частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 Цивільного кодексу України), викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, щодо ефективності визнання недійсним договору у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином: позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Враховуючи викладені правові позиції Верховного Суду та обставини справи, суд приходить до висновку, що саме по собі визнання недійсним кредитного договору №29.04.2024-100002543 від 29.04.2024, який є виконаним, оскільки по ньому сплачено тіло кредиту та відсотки, що підтверджується квитанцією про сплату грошових коштів по кредитному договору,- не призведе до поновлення майнових прав позивача, в разі їх порушення, що свідчить про неефективність обраного ним способу захисту та наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
У зв`язку із чим судом надано обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому, інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі викладено та керуючись ст. 16, 203, 207, 215, 546, 549, 626, 627, 638, 1047, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352 ЦПК України, -
в и р і ш и в :
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», про визнання недійсним кредитного договору, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя:
Судове рішення № 141530691, Шевченківський районний суд міста Києва було прийнято 16.01.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 761/43414/24. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: