Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 465/8231/26
Провадження 2/465/5847/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.11.2026 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі головуючого судді Кушнір Б.Б., за участі секретаря судового засідання Пони Ю.Л., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами,
в с т а н о в и в:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами.
Позов мотивовано тим, що 31.03.2021 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 2025028, на виконання умов якого первісним кредитором надано кредит в розмірі 12000грн. на умовах строковості, платності.
11.08.2021 було укладено договір № 11-08/2021 відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило на користь ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2025028.
23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" відступило на користь ТОВЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2025028.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №2025028 від 31.03.2021, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 36904.00 грн, з яких:
- Заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 12000,00 грн.;
- Заборгованість за нарахованими процентами - 24904,00 грн.
У зв`язку із вище наведеним просить суд стягнути із відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2025028 від 31.03.2021 у розмірі 36 904,00 гривень та судові витрати.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02.09.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
14 жовтня 2026 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Зачепило З.Я. надійшов відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактринг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000 гривень, мотивуючи тим, що представник відповідача вважає, що позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а надані ним докази є недостатніми та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тому позов є необґрунтованим з огляду на те, що позивач не надав до справи належних і допустимих доказів, які надають можливість вертифікувати (перевіряти) інформацію про отримання відповідачкою ОСОБА_1 електронного підпису, факт його накладання (використання) при підписанні у вказаному у позові порядку обміну електронним повідомленням, з відповідною ідентифікацією, як це визначено у ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію». Вказує, що позивач не надав до суду відповідних доказів, що підписаний від імені позичальника електронний підпис належить саме відповідачці ОСОБА_1 відповідного договору чи іншого документа, який підтверджує надсилання та отримання позичальником вказаного електронного підпису на номер телефона позичальника у СМС повідомленні. Окрім цього вважає, що наданий розрахунок заборгованості не дає змоги перевірити правильність нарахування відсотків та зробити висновок щодо заборгованості за кредитним договором виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору та вказує, що неможливо встановити які саме умови спірного договору порушенні відповідачкою. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, вказує, що беручи до уваги рівень складності, кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обгрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи, тому витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 13 000 гривень є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягу послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
19 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» - Чайковська М.І. подала до суду відповідь на відзив в якому вказує, що укладений між сторонами Договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін; сторонами було досягнуто домовленості щодо всіх істотних умов, в т.ч. щодо порядку нарахування та оплати процентів за Договором, можливості продовження строку користування кредитними коштами, в порядку та на умовах визначених Договором; Позичальник був ознайомлений з умовами Договору, висловив своє волевиявлення шляхом підписання Договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків. Вважає, що між первісним кредитором та Відповідачем укладено електронний кредитний договір, адже без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору. Звертає увагу суду на те, що договір укладено на сайті позикодавця та відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором, отриманим у SMS повідомленні, тому без отримання SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства договір між відповідачем та товариством не був би укладений. Щодо перерахування коштів, звертає увагу на, що відповідач тривалий час частково сплачував заборгованість по кредитах, що свідчить про визнання кредитних правовідносин, факту отримання кредитних коштів та погодження з умовами кредитування. Щодо нарахування відсотків за кредитним договором №2025058, вказує, що нарахування відсотків здійснювалося відповідно до умов, погоджених сторонами договору, оскільки відповідачем було укладено кредитний договір за власним бажанням, добровільно, без будь - якого примусу з боку третіх осіб, перед укладенням кредитного договору Позичальник отримав від Кредитодавця всю інформацію стосовно кредиту, ознайомився з усіма умовами Договору та правильно зрозумів суть фінансової послуги. Під час укладання Договору, Відповідач усвідомлював всі ризики, пов`язані з укладенням даного договору, а також наслідки і відповідальність у разі неналежного виконання умов договору. Зокрема, Відповідачу було відомо про реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, порядок її зміни та порядок нарахування відсотків.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість у прохальній частині зазначеного позову просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача, і у випадку неявки в судове засідання відповідача у визначенні судом дату та час, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач в судові засідання повторно не з`явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, про причини не явки суду невідомо.
Також відповідач повідомлявся шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті Судової влади України. Відзиву на позов не подав.
Частиною 11 ст.128 ЦПК України, визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.
У відповідності до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.
Статтями 12, 81 ЦПК України, визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зст.89 ЦПК України, суд оцінює докази засвоїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Із змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч. 1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі №404/502/18, від 07.10.2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 31.03.2021 між ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1 укладено Договір № 2025028, відповідно до умов якого позичальнику надано у кредит грошові кошти у розмірі 12 000 грн., строком на 30 днів, термін повернення кредиту: 30.04.2021 року.
Згідно п.2.4.4, Базова процентна ставка за позикою, фіксована: 1,99000% від суми позики за кожен день користування позикою.
Розмір процентів на прострочену позику, фіксований 1,01% від суми позики за кожен день з моменту прострочення сплати суми позики та процентів за користування позикою (згідно п.2.5 договору).
Даний договір, Додаток №1 до договору, що містить графік платежів, паспорт споживчого кредиту та заявку на отримання кредитів та встановлення ділових відносин підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором f58761.
При підписанні договору ОСОБА_1 надала свої особисті дані, серед яких, РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , номер телефону: НОМЕР_2 , що збігається із даними, які представник відповідача вказав у відзиві на позовну заяву.
ТОВ «МАНІФОЮ» на виконання умов кредитного договору №2025028 від 31.03.2021 року переказало на платіжну картку НОМЕР_3 грошові кошти у розмірі 12 000 грн., що підтверджується довідкою ТОВ "ФК "ВЕЙ ФОР ПЕЙ" за №5496-ВП від 20.12.2024 про проведення 31.03.2021 транзакції в системі WayForPay -ec17ca2a-ac74-45fa-9500-841d1f57be06.
Таким чином, ТОВ «МАНІФОЮ» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 12 000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, відповідно до умов укладеного договору №2025028 від 31.03.2021.
Також з наданого первісним кредитором розрахунку заборгованості вбачається факт оплати відповідачем 01.06.2021 заборгованості по кредитному договору в розмірі 200гривень.
Першою та третьою частинами статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема. передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077, ч. 1 ст. 1084ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
11.08.2021 було укладено договір № 11-08/2021, відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило на користь ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2025028 в розмірі 36904 грн.
Факт переходу права вимоги до ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" підтверджується витягом з реєстру боржників, актом приймання-передачі реєстру боржників від 11.08.2021, платіжним дорученням №17350 від 11.08.2021.
23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24, відповідно до якого ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 2025028 в розмірі 36904 грн.
Відповідно до вказаного договору факторингу № 23/05/24 «Факторинг Партнерс» набув право вимоги, в тому числі і за кредитним договором № 2025028 від 31.03.2021 року, що підтверджується реєстром боржників до договору факторингу № 23/05/24 від 23.05.2024 року, актом приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 23/05/24 від 23.05.2024 року та платіжною інструкцією №422780413від 24.05.2025.
У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за договором №2025028 від 31.03.2021 становить 36 904,00 грн., з яких: 12 000 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 24 904,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги (за період 31.03.2021-19.06.2021).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Суд,здійснивши перерахунок заборгованості по відсотках з врахуванням умов договору та поданого розрахунку за період 31.03.2021-19.06.2021, вважає підставною та такою, що підлягає до задоволення заборгованість по відсотках в розмірі 13 024грн., з яких:
- 7 164грн. заборгованість по відсотках в межах строку користування кредитом зідно п.п.2.3.4, 2.4.4 договору (12000грн. х 1,99% х 30днів),
- 5 860грн. заборгованість по відсотках за понадстрокове користування кредитом згідно п.п.2.3.4., 2.5.договору за період, зазначений в розрахунку заборгованості - 01.05.2021-19.06.2021 (12000грн. х 1,01% х 50днів), з врахуванням оплати відповідачем 01.06.2021 заборгованості в розмірі 200 гривень.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч 1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У частині 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У частинах 4-6 статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як зазначено у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 357/7395/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
На підтвердження витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №02-07/24, укладений 02.07.2024 між позивачем ТОВ «Факторинг Партнерс» та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», заявку на надання юридичної допомоги №2560 від 01.07.2026, Витяг з акту №40 про наданої юридичної допомоги від 31.07.2026 року, якими підтверджено розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 13 000 грн.
Суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу на користь позивача у розмірі 13000грн., зважаючи на заяву представника відповідача про зменшення судових витрат, а також на обсяг та складність даної справи, достатність судової практики щодо спірних правовідносин, суд вважає, що надання/виконання послуг/робіт по даній справі не вимагало від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей, значної юридичної та технічної роботи. Для адвоката, який за своїм статусом має достатню правову кваліфікацію, цей спір є спором незначної складності.
Отже, витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 гривень є співмірними із складністю справи, наданими послугами у суді, а розмір таких витрат відповідає критеріям реальності та розумності, що свідчить про необхідність часткового задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача на користь позивача таких витрат у відповідному розмірі.
У відповідності до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд присуджує стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 810,43 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.
Керуючись ст. 11, 202, 203, 205, 509, 512, 514, 526, 610, 625, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд
у х в а л и в :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», заборгованість за договором № 2025028 від 32.03.2021 року у розмірі 25 024 (двадцять п`ять тисяч двадцять чотири) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 810 (одну тисячу вісімсот десять) гривень 43 копійок та 4 000 (чотири) гривень витрат на правничу допомогу.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або в строки та порядку ст. 354, 355 ЦПК України.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг партнерс», ЄДРПОУ: 42640371, місце знаходження: м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Судове рішення складено 13 листопада 2026 року.
Суддя Б.Б. Кушнір
Судове рішення № 141529283, Франківський районний суд м. Львова було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 465/8231/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: