Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 707/3408/26
2/703/3368/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2026 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ВУСО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди,-
встановив:
06 серпня 2026 року представник ПАТ «Страхова група «ВУСО», ОСОБА_2 звернулась до Черкаського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути з відповідача завданні збитки у розмірі: 21553,43 грн., а також просив стягнути з відповідача понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 3328,00 грн.
07 серпня 2026 року ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області вищезазначену справу передано для розгляду за територіальною підсудністю до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 грудня 2024 року між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_1 було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 225899357, відповідно до умов якого страховиком прийнято під страховий захист цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 .
15 грудня 2025 року в місті Черкаси по вулиці Дахнівській, 23 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів ЗАЗ 110207, державний номерний знак НОМЕР_2 , ГАЗ 2705, державний номерний знак НОМЕР_3 , та Volkswagen Touareg, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 . Унаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 січня 2026 року у справі № 712/17258/25 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-4, 124 КУпАП.
Як зазначає позивач, 15 грудня 2025 року власники пошкоджених транспортних засобів звернулися до страховика із заявами про виплату страхового відшкодування.
Згідно з ремонтною калькуляцією № 2494580 вартість відновлювального ремонту автомобіля ЗАЗ 110207, державний номерний знак НОМЕР_2 , становила 33 161,66 грн.
При цьому розмір матеріального збитку, завданого власнику зазначеного транспортного засобу внаслідок ДТП, визначено в сумі 25 461,88 грн. з урахуванням ПДВ.
Позивач зазначає, що оскільки страхове відшкодування перераховувалося безпосередньо на рахунок потерпілої особи, відповідно до абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір оціненої шкоди було зменшено на суму ПДВ, унаслідок чого він становив 21 218,23 грн. З урахуванням передбаченої умовами договору франшизи в розмірі 2 600,00 грн. сума страхового відшкодування склала 18 618,23 грн.
Вказану суму ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» виплатило на підставі страхового акта № 2494580-1 від 08 січня 2026 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 1785 від 08 січня 2026 року.
Крім того, згідно з ремонтною калькуляцією № 2494604 вартість відновлювального ремонту автомобіля ГАЗ 2705, державний номерний знак НОМЕР_3 , становила 12 730,52 грн., а розмір матеріального збитку, завданого його власнику внаслідок ДТП, визначено в сумі 6 642,23 грн. з урахуванням ПДВ.
У зв`язку з перерахуванням страхового відшкодування безпосередньо на рахунок потерпілої особи позивачем також було зменшено розмір оціненої шкоди на суму ПДВ, унаслідок чого він становив 5 535,20 грн. Після врахування франшизи в розмірі 2 600,00 грн. сума страхового відшкодування склала 2 935,20 грн.
Зазначене страхове відшкодування було виплачено ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на підставі страхового акта № 2494604-1 від 12 січня 2026 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 2311 від 12 січня 2026 року.
Посилаючись на те, що постановою суду ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні ДТП, а підставою для виникнення права регресної вимоги є, зокрема, самовільне залишення водієм місця дорожньо-транспортної пригоди, позивач вважає, що після здійснення страхових виплат у нього виникло право зворотної вимоги до відповідачки.
З огляду на викладене, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 21 553,43 грн., а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 328,00 грн.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 вересня 2026 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, було направлено за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
16 вересня 2026 року відповідачем ОСОБА_1 заявлено клопотання проти розгляду справи без виклику сторін.
17 вересня 2026 року ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за позовом ПАТ «Страхова група «ВУСО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, в порядку спрощеного провадження з викликом сторін відмовлено.
Копію наведеної ухвали було направлено сторонам, що підтверджується довідками про доставку електронного повідомлення.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
28 вересня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на недоведеність розміру заявленої до стягнення шкоди.
Зазначає, що відповідно до частин третьої п`ятої статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для транспортних засобів, строк експлуатації яких перевищує п`ять років, допускається врахування вартості аналогових (неоригінальних) запасних частин, однак таке врахування не є обов`язковим та потребує належного обґрунтування.
Посилаючись на положення Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, відповідач вказує, що неоригінальні складові частини повинні відповідати оригінальним за характеристиками, розмірами та функціональним призначенням, пройти відповідну сертифікацію та реалізовуватися на ринку України або за її межами.
Водночас у наданих позивачем ремонтних калькуляціях № 2494580 від 26 грудня 2025 року та № 2494604 від 24 грудня 2026 року вартість окремих запасних частин позначена символом «*», проте доказів їх відповідності зазначеним вимогам, як і джерел визначення їх вартості, позивачем не надано.
28 вересня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача. У поданій відповіді позивач не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 225899357 укладено 28 грудня 2024 року, тобто до введення в дію з 1 січня 2025 року Закону України № 3720-ІХ. З огляду на перехідні положення цього Закону до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України № 1961-IV, чинні на момент укладення договору, а тому посилання відповідача на частини третю п`яту статті 27 нового Закону є безпідставними.
Позивач зазначає, що розмір матеріальної шкоди визначено відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV з урахуванням зносу складових частин транспортних засобів, який у відповідних ремонтних калькуляціях № 2494580 та № 2494604 становить 0,7. При цьому сама по собі наявність у калькуляціях позначки «*» біля вартості окремих деталей не свідчить про недостовірність проведених розрахунків.
Відповідачем не зазначено, які саме ціни є неправильними, не надано альтернативного розрахунку вартості ремонту чи доказів завищення визначеного позивачем розміру шкоди.
Крім того, позивач вказує, що фактичне здійснення страхових виплат підтверджується страховими актами та платіжними інструкціями. Так, за пошкодження автомобіля ЗАЗ 110207 виплачено 18 618,23 грн., а за пошкодження автомобіля ГАЗ 2705 2 935,20 грн., всього 21 553,43 грн.
З огляду на викладене позивач вважає доведеними факт настання страхового випадку, вину відповідача, здійснення страхових виплат та їх розмір, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.
Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в ЦК України, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).
За частиною другою, третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи судом встановлено, що 28 грудня 2024 року між ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_1 укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 225899357.
Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу були пошкоджені транспортні засоби ЗАЗ 110207, державний номерний знак НОМЕР_2 , та ГАЗ 2705, державний номерний знак НОМЕР_3 .
Згідно постанови Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 січня 2026 року у справі № 712/17258/25 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-4, 124 КУпАП.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, щодо якої її ухвалено, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Отже, обставини вчинення відповідачем відповідних дій, зокрема порушення Правил дорожнього руху та залишення місця дорожньо-транспортної пригоди, встановлені судовою постановою, яка має преюдиційне значення для розгляду цієї справи.
Вирішуючи питання щодо правового регулювання спірних правовідносин, суд враховує, що договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 225899357 укладений 28 грудня 2024 року, тобто до введення в дію з 01 січня 2025 року.
Закону України від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
При цьому пунктом 6 розділу VI зазначеного Закону передбачено, що договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені та такі, що набрали чинності до введення його в дію, продовжують діяти на умовах, які були чинними на день набрання чинності такими договорами.
За таких обставин суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент укладення договору страхування.
Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з його відновлювальним ремонтом з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.
Згідно з підпунктом «в» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Таким чином, зазначена норма передбачає спеціальну підставу виникнення у страховика права регресної вимоги, для реалізації якої необхідними є встановлення факту самовільного залишення місця ДТП відповідною особою та здійснення страховиком виплати страхового відшкодування.
Як встановлено судом, вина відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та факт залишення нею місця пригоди підтверджуються постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 січня 2026 року у справі № 712/17258/25.
Факт здійснення позивачем страхових виплат підтверджується страховими актами та платіжними інструкціями, наявними в матеріалах справи.
Отже, після здійснення страхового відшкодування у позивача виникло передбачене законом право зворотної вимоги до відповідача.
Посилання відповідача на положення частин третьої п`ятої статті 27 Закону № 3720-IX суд до уваги не бере, оскільки, як зазначено вище, дія цього Закону не поширюється на спірні правовідносини з огляду на дату укладення договору страхування та положення пункту 6 розділу VI цього Закону.
При цьому сам по собі факт наявності у ремонтних калькуляціях позначки «*» біля вартості окремих запасних частин не свідчить про недостовірність зазначених цін або неправильність визначеного розміру відновлювального ремонту.
Суд враховує, що позивачем на підтвердження розміру заподіяної шкоди надано ремонтні калькуляції № 2494580 та № 2494604, у яких визначено перелік необхідних ремонтних робіт, вартість відповідних запасних частин та матеріалів, а також враховано коефіцієнт фізичного зносу деталей у розмірі 0,7.
Отже, розрахунок вартості відновлювального ремонту здійснено з урахуванням зносу складових частин транспортних засобів, що відповідає положенням статті 29 Закону № 1961-IV.
Водночас відповідачем не надано доказів, які б спростовували зазначені в калькуляціях відомості, не наведено конкретних помилок у визначенні вартості окремих деталей та не надано альтернативного розрахунку вартості відновлювального ремонту.
Також відповідачем не ініційовано проведення відповідної експертизи з метою перевірки визначеного позивачем розміру шкоди.
За таких обставин суд вважає, що наведені відповідачем заперечення самі по собі не спростовують достовірності поданих позивачем розрахунків та не є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо визначення розміру страхового відшкодування судом встановлено, що відповідно до ремонтної калькуляції № 2494580 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ЗАЗ 110207, державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 25 461,88 грн.
Оскільки страхове відшкодування виплачувалося безпосередньо потерпілій особі, із зазначеної суми виключено податок на додану вартість, унаслідок чого розмір відшкодування становив 21 218,23 грн. Після відрахування франшизи у розмірі 2 600,00 грн. сума страхового відшкодування склала 18 618,23 грн., що підтверджується страховим актом № 2494580-1 від 08 січня 2026 року та платіжною інструкцією № 1785 від 08 січня 2026 року.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 2494604 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу ГАЗ 2705, державний номерний знак НОМЕР_3 , становить 6 642,23 грн. Після виключення податку на додану вартість та відрахування франшизи у розмірі 2 600,00 грн. позивачем здійснено страхову виплату в розмірі 2 935,20 грн., що підтверджується страховим актом № 2494604-1 від 12 січня 2026 року та платіжною інструкцією № 2311 від 12 січня 2026 року.
Таким чином, загальний розмір фактично виплаченого позивачем страхового відшкодування становить 21 553,43 грн.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з ч.1ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Оцінюючи подані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем підтверджено факт настання страхового випадку, вину відповідача у його спричиненні, наявність передбаченої законом підстави для регресної вимоги, а також факт здійснення страхових виплат та їх розмір.
Водночас відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, на які посилається позивач, зокрема щодо факту здійснення страхових виплат, їх розміру та наявності передбаченої законом підстави для пред`явлення регресної вимоги.
За таких обставин суд вважає доведеним право ПрАТ «СК «ВУСО» на стягнення з ОСОБА_1 у порядку регресу фактично виплаченого страхового відшкодування в розмірі 21 553,43 грн.
Отже, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» є обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.
За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно платіжної інструкції №51636 №16.07.2026, позивачем було сплачено 3328,00 грн. судового збору.
Відтак, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 3328,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 512, 514, 993, 1166, 1187,1188ЦК України, статтею 27 Закону України «Про страхування», статтями 12, 13, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ВУСО» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ВУСО» 21553,43 грн. матеріальної шкоди в порядку регресу, а також понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 3328,00 грн., а всього 24881 (двадцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят одну) грн. 43 коп.
Рішення може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 16 листопада 2026 року.
Учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ВУСО», адреса: 03039, м. Київ, вул. Казимира Малевича,31, ЄДРПОУ 31650052;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Головуючий: Ю. В. Крива
Судове рішення № 141527336, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 707/3408/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: