Єдиний державний реєстр судових рішень Справа №949/1783/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді Тарасюк А.М.,
при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів ,
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом та просить стягувати з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/2 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.
Свої вимоги мотивує тим, з 24 серпня 2009 року по 8 вересня 2014 року вона проживала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 . Від спільного з ним проживання за цей час в них є двоє неповнолітніх дітей - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У свідоцтвах про їх народження батьком дітей записаний не відповідач ОСОБА_2 , а батьком вказаних дітей вона записала ОСОБА_6 , тобто вказала в них своє дошлюбне прізвище, а не прізвище чоловіка.
08 вересня 2014 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, від якого у них народилася спільна дитина - дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Так як одруження з відповідачем виявилося невдалим, то 08 березня 2024 року рішенням Дубровицького районного суду шлюб був розірваний.
На даний час діти проживають разом з нею.
Починаючи з березня 2024 року відповідач ніякої матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, хоча має таку можливість та не бере участі в їх вихованні.
Діти постійно потребують матеріальної допомоги і все це лежить на ній, хоча їх утримання є рівним обов`язком, як матері так і батька. Всім необхідним вона змушена дітей забезпечувати самостійно. Діти знаходяться на повному її утриманні, але коштів на їхні потреби не вистачає.
Відповідач ОСОБА_2 скористався наданим йому право та подав до суду відзив у якому заперечує факт не надання матеріальної допомоги своїм дітям, на підтвердження чого надав копії платіжних документів про перерахування певних сум коштів.
Також звернувся увагу на те, що на сьогоднішній день він не має постійного офіційного працевлаштування та стабільного щомісячного заробітку. Вважає, що у такому випадку призначення аліментів у частці від його доходу призведе до того, що державний виконавець розраховуватиме заборгованість за середньою заробітною платою для даного регіону, що штучно створюватиме величезний борг, який він фізично не зможе виплачувати через відсутність стабільної роботи.
Тому, з метою забезпечення стабільних та регулярних виплат на дітей, вважає за доцільне визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, виходячи із мінімального гарантованого державою розміру, а саме в розмірі по 1756,00 грн. на кожну дитину щомісячно.
Тож, зважаючи на наведене, просить заявленні позовні вимоги задовольнити частково.
До початку розгляду справи від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позов підтримує в повному обсязі.
Також відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про розгляд справи без його участі, в якій просив врахувати викладену ним у відзиві свою позицію та врахувати подані ним докази.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку що позов слід задоволити з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 вересня 2014 року, який розірвано рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 08 березня 2024 року (а. с. 7, 9).
Як зазначає позивачка у позовній заяві, до укладення шлюбу з відповідачем, а саме з 24 серпня 2009 року, вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За період спільного проживання однією сім`єю та перебування у зареєстрованому шлюбі у них народилися діти: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3
З копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2023 року та серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2023 року, виданих повторно, вбачається, що батьком неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вказано ОСОБА_6 (а.с.10, 14).
При цьому, як вбачається з копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 22 грудня 2022 року, виданого повторно, батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказано відповідача - ОСОБА_2 (а.с. 17).
Зазначену розбіжність у графі «Батько» позивачка пояснила тим, що під час державної реєстрації народження дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, у зв`язку з чим відомості про батька були внесені за її заявою із зазначенням її дошлюбного прізвища - ОСОБА_7 .
Згідно відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, наданими 25 серпня 2026 року Миляцькою сільською радою Сарненського району Рівненської області, у АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 19).
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 25 серпня 2026 року, за зверненням ОСОБА_1 , з метою встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, проведено обстеження умов проживання у АДРЕСА_1 .
Згідно вказаного Акту, за вказаною адресою проживають ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Діти забезпечені необхідним одягом, взуттям відповідно до віку та сезону, належним харчуванням, шкільним приладдям, засобами гігієни, мають окремі кімнати. Мати дітей, ОСОБА_1 , здійснює належний догляд за дітьми, повністю їх забезпечує вікові потреби дітей, створює умови для навчання, відпочинку та всебічного розвитку. Батько дітей спільно з ними не проживає, зі слів матері участі у вихованні та утриманні не приймає (а.с.20).
Отже, обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
У Декларації прав людини проголошено, дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримує захист та допомогу.
Стаття 3 Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року (далі Конвенція) передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 18 зазначеної вище Конвенції передбачено, що суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору доцільно застосовувати положення ч.ч. 8, 9 ст. 7 СК України, відповідно до якої регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Так, за змістом ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
При цьому, відповідно до ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Таким чином, обов`язок зі сплати аліментів виникає виключно в особи, яка у встановленому законом порядку визнана батьком дитини та записана таким в актовому записі про її народження.
Втім, як зазначено вище та вбачається з матеріалів справи, зокрема свідоцтв про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2023 року та серії НОМЕР_2 від 22 грудня 2023 року), відомості про батька цих дітей внесені на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, тобто за вказівкою матері, із зазначенням її прізвища.
Слід зважати на той факт, що зазначена норма закону встановлює порядок реєстрації народження дитини у випадку, коли батьківство не встановлено, а вказане у свідоцтві ім`я та по батькові батька є умовним і, у даному випадку, не ідентифікує відповідача - ОСОБА_2 , як батька цих дітей.
Посилання позивачки на те, що відповідач є біологічним батьком усіх трьох дітей, а також той факт, що після укладення шлюбу він був записаний батьком третьої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не є належними та допустимими доказами, у розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України, його батьківства щодо двох старших дітей, народжених до реєстрації шлюбу.
Суд зважає на те, що сімейне законодавство не передбачає автоматичного поширення презумпції батьківства (ст. 122 СК України) на дітей, народжених до укладення шлюбу, без подання спільної заяви батьків про визнання батьківства (ст. 126 СК України) або ухвалення відповідного рішення суду (ст. 128 СК України).
Оскільки в межах цієї справи вимоги про встановлення батьківства щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не заявлялися, а суд відповідно до ч. 1 с. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, правові підстави для покладення на відповідача обов`язку з утримання двох старших дітей на час розгляду справи відсутні.
За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 задоволенню не підлягають через їх необґрунтованість, а саме недоведеність наявності у відповідача ОСОБА_2 батьківського обов`язку щодо цих дітей.
Водночас позивачка не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на цих дітей після встановлення батьківства відповідача у визначеному законом порядку.
Суд критично оцінює та не може покласти в основу рішення про задоволення позову в цій частині доводи відзиву відповідача, у якому останній не заперечує свого біологічного батьківства щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Проте, за змістом ст. 121 СК України, підставою виникнення прав та обов`язків батьків і дітей, зокрема й аліментного обов`язку (ст. 180 СК України), є не сам по собі факт біологічного походження чи його усне чи письмове визнання під час розгляду іншого спору, а походження дитини, засвідчене органом державної реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку.
Тому, визнання відповідачем свого батьківства у відзиві на позовну заяву про стягнення аліментів не породжує для нього юридичного статусу батька та не є підставою для внесення змін до актового запису про народження дітей.
Суд наголошує, що за відсутності спору між батьками щодо походження дітей, народжених до шлюбу, сторони не позбавлені права звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану із спільною заявою про визнання батьківства в порядку ст. 126 СК України, а у разі виникнення спору - звернутися до суду з позовом про встановлення батьківства на підставі ст. 128 СК України.
Оскільки в межах даного провадження вимоги про встановлення батьківства не заявлялися, то визнання відповідачем батьківства у відзиві не усуває перешкод для стягнення з нього аліментів на двох старших дітей на момент ухвалення рішення
При цьому позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є обґрунтованими, оскільки батьківство відповідача ОСОБА_2 щодо неї підтверджено свідоцтвом про народження.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина 1 ст. 182 СК України вказує на обставини, які мають враховуватися при визначені розміру аліментів.
Отже, при визначенні розміру аліментів суд приймає до уваги обставини, що мають значення, а саме: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Доводи відповідача про те, що він добровільно надає матеріальну допомогу на утримання дітей, суд відхиляє як необґрунтовані.
Так, надані відповідачем квитанції про переказ коштів не можуть бути прийняті судом як належні та достовірні докази виконання ним аліментного обов`язку, оскільки в них відсутні відомості як про отримувача коштів, так і про призначення платежу (на утримання дитини / аліменти).
Суд вважає, що за таких обставин неможливо достовірно встановити, кому саме та на які цілі були перераховані зазначені кошти.
Як зазначено у ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини При цьому мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частинами 1, 2 ст. 183 СК України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
При вирішенні питання щодо способу стягнення аліментів суд виходить із приписів ч. 3 ст. 181 СК України, згідно з якою за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Отже, прерогатива у визначенні способу присудження аліментів належить виключно позивачці, яка у позовній заяві обрала спосіб їх стягнення у частці від заробітку (доходу) відповідача.
Суд зазначає, що посилання відповідача у відзиві на відсутність у нього офіційного чи стабільного заробітку не перешкоджає стягненню аліментів у частці від доходу.
Тож, суд також відхиляє доводи відповідача про необхідність визначення аліментів у твердій грошовій сумі замість частки від заробітку (доходу) через відсутність у нього постійного місця роботи та стабільного доходу.
У позовній заяві позивачка просила визначити розмір аліментів у частці 1/2 від заробітку (доходу) відповідача на утримання трьох дітей.
Ураховуючи, що суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення аліментів лише на одну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також беручи до уваги передбачені ст. 182 СК України обставини (матеріальний стан сторін, потреби дитини, відсутність у відповідача інших утриманців), суд вважає обґрунтованим і достатнім визначити розмір аліментів на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд зазначає, що таке рішення не виходить за межі позовних вимог, заявлених позивачкою.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Згідно вимог ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняються: позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позивач не сплачувала судовий збір при подачі вказаного позову, суд при ухваленні рішення відповідно до ст. 141 ЦПК України присуджує стягнення з відповідача судового збору в дохід держави у розмірі, визначеному на день подачі позову.
Керуючись ст.ст. 180-184, 191СК України, ст.ст. 12, 81, 141, 247, 264, 265, 352, 354, 430 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей задоволити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:
отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;
код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001;
код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 12 листопада 2026 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя: підпис.
Згідно з оригіналом.
Суддя Дубровицького
районного суду Тарасюк А.М.
Судове рішення № 141524892, Дубровицький районний суд Рівненської області було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 949/1783/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: