Єдиний державний реєстр судових рішень 09.11.2026 Справа № 363/2227/26
РІШЕННЯ
Іменем України
09 листопада 2026 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі:
Головуючого судді Рукас О.В.,
за участю секретаря судових засідань Левковець О.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ТОВ «ВІН ФІНАНС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ: 38750239) до ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору, -
ВСТАНОВИВ:
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Він фінанс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду в сумі 44 323,07 грн.
Позов мотивовано тим, що 25.04.2013 Новозадодський районний суд міста Чернігова ухвалив рішення по справі № 751/7279/13-ц, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором № 490059853 від 20.03.2008 року у розмірі 143 634,50 грн.
З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового виконання рішення, але воно так і не було виконане в розумінні чинного законодавства.
Рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 до 23.02.2022, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Позивачем розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості 3% річних у розмірі 12 915,31 грн та інфляційні збитки у розмірі 31 407,76 грн, у загальному розмірі 44 323,07 грн, що підлягають сплаті відповідачем за прострочення виконання рішення суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі було визначено суддю Рукас О.В.
Ухвалою суду від 26.05.2026 року провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, зокрема, на подачу заяв по суті справи.
1Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Овчаренко І.С. 18.06.2026 року подав відзив на позовну заяву в якій наполягав на відмові в задоволенні позовних вимог вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.
Сторона відповідача стверджує, що позивач обґрунтовує свій позов тим, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.04.2013 у справі №751/7279/13-ц з відповідача стягнуто на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №490059853 від 20.03.2008 у загальній сумі 143634,5 грн. Позивач у своєму позові вказує, що право вимоги до відповідача за кредитним договором №490059853 від 20.03.2008 перейшло до нього на підставі договору відступлення права вимоги №2016-ЗАБ/ДГ від 26.09.2016, укладеного між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», яке в подальшому змінило назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Як стверджує позивач, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.04.2013 у справі №751/7279/13-ц не було виконане відповідачем у період з 23.02.2019 по 23.02.2022, а тому позивач вважає, що у нього виникло право на стягнення з відповідача збитків у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних з усієї вищевказаної суми боргу на підставі ст. 625 ЦК України. На підтвердження вищевказаних обставин позивач додав до позову роздруківку тексту ухвали Новозаводського районного суду міста Чернігова у справі №751/7279/13-ц з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Повідомив, у роздруківці тексту ухвали Новозаводського районного суду міста Чернігова у справі №751/7279/13-ц з Єдиного державного реєстру судових рішень міститься вказівка на те, що «Судом встановлено, що 25 квітня 2013 року Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» було винесено рішення по справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» задоволені в повному обсязі.».
Виходячи з такої вказівки в тексті роздруківки слід зробити висновок, що твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 143634,5 грн. базуються на рішенні третейського суду, яке в силу положень ст. 82 ЦК України, не має преюдиціального значення та не звільняє позивача від обов`язку доводити обставини, які ним встановлені.
Окрім того, в тексті роздруківки ухвали Новозаводського районного суду міста Чернігова у справі №751/7279/13-ц з Єдиного державного реєстру судових не вказується код ЄДРПОУ ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», що не дає можливість достовірно встановити те, що саме відповідач, який має код ЄДРПОУ 38750239, є належним кредитором за вимогами, про які вказується в тексті вищезгаданої ухвали.
Також, з тексту роздруківки ухвали Новозаводського районного суду міста Чернігова у справі №751/7279/13-ц з Єдиного державного реєстру судових не можливо встановити яким був розмір заборгованості відповідача по грошовим зобов`язанням за кредитним договором №490059853 від 20.03.2008 станом на період з 23.02.2019 по 23.02.2022. Проте, з тексту роздруківки вбачається, що сума заборгованості, на момент винесення ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 13.09.2013 щодо видачі ПАТ "Альфа-Банк" виконавчого листи згідно рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 25.04.2013 складалася з сум заборгованості: за кредитом 58258,72 грн.; по відсотках 31241,34 грн.; пені 53734,44 грн.; судових витрат, а саме витрат по сплаті третейського збору в сумі 400,00 грн. Суми відсотків та пені за кредитним договором №490059853 від 20.03.2008 не є грошовим зобов`язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, на які може бути нараховано передбачені цією статтею інфляційний збиток та три проценти річних. Вже це дозволяє зробити висновок про безпідставність нарахування позивачем інфляційного збитку та трьох відсотків річних на суму 143634,5 грн.
Відтак виходячи з вищевказаного відповідач наполягав на тому, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме: що саме позивач є кредитором у спірному зобов`язанні; що до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі, що відповідає заявленим позовним вимогам до відповідача; розмір простроченого грошового зобов`язання відповідача перед позивачем у період з 23.02.2019 по 23.02.2022, протягом якого позивач нараховує відповідачу інфляційний збиток та три проценти річних; що кредитним договором №490059853 від 20.03.2008 не передбачено іншого розміру відсотків, ніж той, що визначений у ст. 625 ЦК України.
Отже наполягав на відмові з задоволенні позовних вимог.
Представник позивача 23.03.2026 року подав відповідь на відзив у якій повідомив, що на доведення обставин, викладених у позовній заяві, позивачем було надано всі наявні у нього докази, які підтверджують заявлені вимоги. При цьому доведення факту наявності у Позивача права вимоги не потребується, оскільки на підтвердження зазначеної обставини до матеріалів справи долучено ухвалу суду про заміну сторони виконавчого провадження, яка підтверджує процесуальне правонаступництво Позивача.
26.09.2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу № 2016-3АБ/ДГ, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором.
За результатами розгляду відповідної заяви Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 11 квітня 2017 року здійснив заміну сторони виконавчого провадження. Зазначена ухвала набрала законної сили та не була оскаржена. Відтак факт правонаступництва вже встановлений судом та не підлягає повторному доказуванню у даній справі.
Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, повторному доказуванню не підлягають. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження містить висновки суду щодо наявності рішення третейського суду, розміру встановленої заборгованості та переходу права вимоги до Позивача.
Станом на дату звернення до суду рішення третейського суду від 25 квітня 2013 року не скасоване, не оскаржене та є чинним. Більше того, факти, встановлені третейським судом, були додатково перевірені компетентним судом під час вирішення питання про видачу виконавчих листів.
Так, відповідно до статті 56 Закону України «Про третейські суди», під час розгляду заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд витребовує та досліджує матеріали третейської справи та у разі наявності передбачених законом підстав відмовляє у видачі виконавчого листа.
Проте 13 вересня 2013 року Новозаводський районний суд міста Чернігова постановив ухвалу, якою задовольнив заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» та видав відповідні виконавчі листи. Таким чином, судом уже було перевірено законність рішення третейського суду та підтверджено наявність зобов`язань Відповідача.
Щодо нарахування сум відповідно до статті 625 ЦК України Позивач вважає доводи Відповідача безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Позивачем правомірно здійснено розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних із загальної суми заборгованості, встановленої рішенням суду, а саме 143 634,50 грн, оскільки зазначене зобов`язання залишається невиконаним.
Відтак прохав суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
04.11.2026 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення на відповідь на відзив, в яких фактично викладено аналогічні обставини тим, які висвітлені у відзиві на позовну заяву. Сторона відповідача додатково наполягала на відмові в задоволенні позовних вимог.
У судове засідання представник позивача не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явився, будучи належим чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання. Разом з тим у письмових поясненнях від 04.11.2026 року представник відповідача наполягав на розгляді справи без участі відповідача та його представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилися, зважаючи на наявність клопотання сторони представника відповідача про проведення судового розгляду за відсутності відповідача та представника відповідача, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення судового розгляду, суд вважає за можливе проводити судове засідання за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11 квітня 2017 року у справі 751/7279/13-ц, замінено сторону виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова у цивільній справі № 751/7279/13-ц про стягнення заборгованості в частині особи стягувача з ПАТ «Альфа-Банк» на ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ».
Відповідно протоколу № 1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» від 25 липня 2024 року та наказу ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» № 55-к від 25 липня 2024 року, на виконання протоколу Загальних зборів учасників вказаного товариства від 25 липня 2024 року, було перейменовано ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Позивачем розраховано 3% річних у розмірі 12 915,31 грн та інфляційні збитки у розмірі 31 407,76 грн, що загалом становить 44 323,07 грн., виходячи із загальної суми заборгованості.
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Згідно з частиною 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15- ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим, права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три відсотки річних від простроченої суми
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 та від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 3 жовтня 2023 року у справі №366/203/21, від 9 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19, у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Позивачем на підтвердження викладених ним у позові обставин надано копію ухвали Новозаводського районного суду міста Чернігова від 11.04.2017 року про заміну сторони у виконавчому провадженні за правом грошової вимоги до Особи 1, якою задоволено заяву ТОВ «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та замінено сторону у виконавчому провадженні, а саме стягувача ПАТ «Альфа-Банк» на правонаступника ТОВ «ФК «ДОВІРА та ГАРАНТІЯ», а також копію наказу від 25 липня 2024 року від № 55-к про зміну назви ТОВ «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» та копію протоколу № 1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» від 25 липня 2024 року про зміну найменування ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» на ТОВ «ВІН ФІНАНС».
Проте, на підтвердження викладених у позові обставин, позивачем не надано доказів щодо виконання судового рішення від 25 квітня 2013 року, тому суд позбавлений можливості встановити, що зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та фактичного виконання ним грошового зобов`язання не відбулось.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.04.2013 у справі № 751/7279/13-ц не виконувалось відповідачем у період з 23.02.2019 до 23.02.2022, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
На підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, позивач надав суду роздруківку електронного примірника ухвали Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11.04.2017 у справі № 751/7279/13-ц про заміну сторони виконавчого провадження, яка належним чином не завірена, та є знеособленою щодо боржника.
Разом із тим, позивачем не надано суду самого рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.04.2013 у справі № 751/7279/13-ц, виконавчого листа, виданого на виконання такого рішення суду, доказів пред`явлення такого виконавчого документа до примусового виконання, постанови державного чи приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, відомості про перебіг виконавчого провадження, постанову про його закінчення, повернення виконавчого документа стягувачу чи інші матеріали виконавчого провадження.
Також позивачем не надано доказів того, що рішення суду станом на момент звернення з даним позовом залишається невиконаним повністю або в певній частині, не надано відомостей щодо розміру фактично погашеної заборгованості, залишку боргу, на який здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Лише сама обставина ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не свідчить про його подальше невиконання боржником протягом усього періоду, за який заявлено вимоги про стягнення сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Для покладення на боржника відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, позивач повинен довести наявність простроченого грошового зобов`язання у відповідному розмірі та факт його невиконання протягом періоду, за який здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Однак матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував, що у період з 23.02.2019 по 23.02.2022 рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.04.2013 у справі № 751/7279/13-ц дійсно залишалося невиконаним, а сума заборгованості становила саме 143 634,50 грн або інший конкретний розмір, від якого позивач здійснив відповідні нарахування.
Крім того, суд позбавлений можливості перевірити правильність наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних, оскільки відсутні докази, які б підтверджували залишок невиконаного грошового зобов`язання на початок та кінець кожного із періодів нарахування, а також відсутні докази часткового чи повного виконання рішення суду або їх відсутності.
Позивач, заявляючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, повинен довести не лише факт існування рішення суду, а й розмір невиконаного грошового зобов`язання, який існував протягом заявленого періоду. Саме від такого залишку боргу здійснюється нарахування, передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України. За відсутності доказів щодо залишку заборгованості та її зміни протягом відповідного періоду суд позбавлений можливості перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку та встановити наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої зазначеною нормою.
Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт порушення його права у вказаних правовідносинах із ОСОБА_1 , а саме не доведено факт наявності у відповідача невиконаного грошового зобов`язання за рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25.04.2013 у справі № 751/7279/13-ц, протягом періоду, за який заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також не доведено розмір такого невиконаного зобов`язання, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Суд звертає увагу, що позиція відповідача є слушною, оскільки позивач не довів сукупності обставин, необхідних для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України. Сам по собі факт ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором не є безумовною підставою для стягнення з боржника інфляційних втрат та трьох процентів річних у заявленому розмірі. Для задоволення таких вимог позивач повинен довести наявність саме простроченого грошового зобов`язання, його дійсний розмір у відповідному періоді, належність йому права вимоги, а також правильність здійсненого розрахунку.
Насамперед заслуговують на увагу заперечення відповідача щодо недоведеності правонаступництва позивача у спірному зобов`язанні. Позивач повинен надати належні та допустимі докази переходу до нього права вимоги саме за кредитним договором № 490059853 від 20.03.2008, зокрема документи, які дозволяють ідентифікувати первісного кредитора, боржника, відповідний кредитний договір та обсяг переданих прав. Саме лише посилання на попередню зміну кредитора або наявність у матеріалах справи окремих документів про відступлення права вимоги не підтверджує автоматично набуття позивачем права на стягнення заявлених сум. Відсутність належного документального підтвердження безперервного переходу права вимоги виключає можливість визнання позивача належним кредитором у спірних правовідносинах.
Крім того, обґрунтованими є доводи відповідача щодо необхідності встановлення правової природи заборгованості, на яку позивач здійснив нарахування. Із наведених обставин убачається, що загальна сума 143 634,50 грн складалася не виключно із заборгованості за тілом кредиту, а включала також проценти за користування кредитом, пеню та судові витрати. При цьому стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за прострочення виконання саме грошового зобов`язання, а тому позивач не вправі без належного правового та розрахункового обґрунтування застосовувати єдину базу нарахування до всіх складових заборгованості. Зокрема, необхідно розмежовувати основний борг, проценти як плату за користування кредитом, штрафні санкції та судові витрати, оскільки їх правова природа та підстави нарахування є різними.
Важливим є й те, що позивач не надав належних доказів фактичного залишку заборгованості станом на 23.02.2019 та протягом періоду з 23.02.2019 по 23.02.2022. Для правильного застосування статті 625 ЦК України необхідно встановити не лише початкову суму боргу, а й усі обставини, які могли вплинути на її розмір: часткове погашення, стягнення коштів у межах виконавчого провадження, можливе зарахування отриманих сум та інші обставини припинення або зміни зобов`язання. За відсутності відповідних доказів неможливо перевірити ані правильність визначеної позивачем бази нарахування, ані обґрунтованість заявленої суми інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Також заслуговує на увагу те, що позивач фактично обмежився посиланням на загальну суму, визначену в рішенні суду, не надавши належного розрахунку, який би дозволяв встановити склад грошового зобов`язання та його динаміку протягом усього періоду прострочення. При цьому включення до бази нарахування процентів, пені та інших платежів без з`ясування їх правової природи може призвести до безпідставного збільшення відповідальності боржника. Обов`язок довести правильність такого розрахунку покладається саме на позивача, а не на відповідача.
У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України, закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому в силу приписів частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Суд констатує, що позивачем не було заявлено клопотань щодо витребування доказів.
З огляду на викладене, позивачем у своїх доводах не підтверджено прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання.
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторони.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами ані наявності у нього права вимоги до відповідача, ані дійсного розміру простроченого грошового зобов`язання протягом заявленого періоду, ані правомірності визначення бази та правильності розрахунку інфляційних втрат і трьох процентів річних. Саме лише посилання на рішення суду та ухвалу суду про заміну сторони виконавчого провадження не є достатнім підтвердженням обґрунтованості заявлених позовних вимог. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити наявність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених коштів, а тому, з огляду на положення статей 12, 7681 ЦПК України, у задоволенні позову ТОВ «ФК «ВІН ФІНАНС» слід відмовити в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст.ст. 11, 526, 610, 612, 626, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. 12, 81, 133, 141, 265 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 13.11.2026 року.
Позивач:
ТОВ «ВІН ФІНАНС» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8; код ЄДРПОУ: 38750239)
Відповідач:
ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
Головуючий суддя О.В. Рукас
Судове рішення № 141522172, Вишгородський районний суд Київської області було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 363/2227/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: