Постанова № 14152205, 25.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

25.02.11Справа №2а-2332/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді Дудкіної Т.М.,

при секретарі Шарко С.К.,

за участю представників:

позивача Приймака А.І.,

відповідача Медведевої І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя, за участю Прокурора міста Севастополя, про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових санкцій) №4000052200/0 від 28.11.2005.

Позовні вимоги мотивовані тим, що: 1. Санкції, передбачені частиною другою статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19.02.1993 р. та підпунктом 2.2 Положення «Про валютний контроль», затвердженого Постановою Національного банку України № 49 від 08.02.2000 р., застосовуються тільки у випадку відсутності на проведення відповідних валютних операцій індивідуальної ліцензії Національного банку України, а така ліцензія позивачу була видана та на час здійснення валютних операцій діяла; 2. Видана ліцензія надавала право позивачу використовувати іноземну валюту з відповідного рахунку для перерахування на рахунок в уповноваженому банку й використання іноземної валюти з рахунку в іноземному банку для перерахування на розрахунковий рахунок, відкритий у Всеукраїнському акціонерному банку (м. Київ) не є порушенням, за яке можуть бути застосовані санкції; 3. Надане позивачу право

на використання іноземної валюти на визначені у ліцензії цілі, з урахуванням конституційного принципу (дозволено те, що не заборонено законом) не забороняло позивачу здійснювати платежі за межі України на інші цілі, ніж визначені у ліцензії.

Відповідач надав суду відзив на позов, у якому заявлені вимоги не визнав, зазначив, що штрафні (фінансові) санкції застосовані до позивача правомірно, оскільки останнім в порушення умов пункту 2 індивідуальної ліцензії № 141 від 17.11.2003 (із змінами) перераховані валютні кошти за товар, придбання якого не передбачено умовами ліцензії, а також перераховані валютні кошти на рахунок, відкритий у Всеукраїнському акціонерному банку (м. Київ), а не на власний рахунок позивача, що відкритий в уповноважену банку, якій зазначений у ліцензії /т.1, а.с.87-90/.

30.01.2006 від позивача до суду надійшло доповнення до позову, у якому додатково наведене обґрунтування позовних вимог: 1. Органи державної податкової служби не наділені повноваженнями застосовувати санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”; 2. Питання про застосування санкцій, передбачених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” не може бути врегульоване Указом Президента України; 3. Застосовані відповідачем санкції є адміністративного-господарськими й відповідно до статті 250 Господарського кодексу України можуть бути застосовані не пізніше одного року з дня вчинення порушення /т.1, а.с.106-109/.

Відповідач надав суду відзив на доповнення до позовної заяви, у якому зазначив: 1. Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пунктом 4 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»здійснення фінансового контролю за законністю валютних операцій покладено на органи державної податкової служби України, зокрема, на державні податкові інспекції в районах у містах з районним поділом; 2. Указ Президента України № 734/99 від 27.06.1999 «Про регулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»неконституційним не визнаний, не скасований, й підлягає обовязковому застосуванню на території України; 3. Строк застосування штрафних санкцій за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначений Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»- нарахування санкцій обмежується 1095 календарними днями, починаючи з відповідного періоду /т.1, а.с.61-63/.

03.06.2008 від відповідача до суду надійшло заперечення проти адміністративного позову, у якому викладені вищезгадані доводи /т.2, а.с.30-32/.

У судовому засіданні 17.12.2008 представник позивача надав суду додаткові пояснення щодо суті спору /т.2, а.с.67-69/.

06.09.2010 від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення щодо суті позовних вимог /т.2, а.с.186-190/.

06.09.2010 від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету адміністративного позову, у якій заявлені такі вимоги: визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції в Нахімовському районі міста Севастополя про застосування штрафних (фінансових санкцій) №4000052200/0 від 28.11.2005 /т.2, а.с.191-192/.

22.02.2011 від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення щодо суті спору /т.3, а.с.28-30/.

У судовому засіданні 24.02.201 представник відповідача надав суду доповнення до заперечень проти адміністративного позову /т.3, а.с.31/.

У судовому засіданні 24.02.2011 представник позивача заявлені вимоги підтримав з мотивів, викладених у адміністративному позові та поясненнях щодо суті спору, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача та прокурор у судовому засіданні 24.02.2011 позов не визнали з мотивів, викладених у запереченнях проти адміністративного позову та доповненнях до них, просили у позові відмовити.

Вислухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Державною податковою адміністрацією у місті Севастополі проведена позапланова виїзна документальна перевірка з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»за період з 01.07.2004 по 30.06.2005.

За результатами перевірки складений Акт від 18.11.2005 №118/10/23-123/30394016/227 про результати позапланової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю „Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»за період з 01.07.2004 по 30.06.2005 (далі - Акт перевірки) /т.1, а.с.10-26/.

У Акті перевірки (пункт 3.2.2, сторінка 28-31) зроблений висновок про порушення позивачем вимог пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” в частині проведення операцій з валютними цінностями по рахунку в іноземному банку з порушенням умов індивідуальної ліцензії № 141 від 17.11.2003, строк дії якої згідно змін та доповнень становив до 01.11.2004.

На підставі Акта перевірки від 18.11.2005 №118/10/23-123/30394016/227 відповідачем прийняте рішення №4000052200/0 від 28.11.2005 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 20 334 501,35 грн. /т.1, а.с.9/.

Вказані штрафні (фінансові) санкції, згідно Акту перевірки та Розрахунку фінансових санкцій до нього, застосовані до позивача у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, перерахованих у валюту України за курсом Національного банку України на день здійснення відповідних операцій.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі Декрет) індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

За правилом підпункту «д»частини четвертої статті 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребує розміщення валютних цінностей на рахунок і у вкладах за межами України.

За пунктом 1 індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 № 141 /т.1, а.с.27-28/ джерелом надходження коштів на зазначений рахунок є кошти Міністерства оборони Російської Федерації для виконання зобовязань Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»з ремонту і технічного обслуговування кораблів Військово-Морського Флоту Російської Федерації на підставі контрактів з Міністерством оборони Російської Федерації після надання копії цих контрактів до Головного управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим /т.1, а.с.94-98/.

Пунктом 2.2.1 пункту 2.2 індивідуальної ліцензії позивачеві було надано право використання рахунку винятково з метою розрахунків за межами України з нерезидентами за придбання матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів та виконання резидентами Російської Федерації субпідрядних робіт згідно з укладеними договорами між ТОВ Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»та підприємствами Російської Федерації, які необхідні для виконання контрактів з ремонту і технічного обслуговування кораблів Військово-Морського Флоту Російської Федерації.

В порушення умов пункту 2 індивідуальної ліцензії Національного банку України від 17.11.2003 № 141 позивачем перераховані валютні кошти за товар, придбання якого не передбачено умовами ліцензії, а саме: крісло масажне і комплект гідромасажного обладнання, послуги гуртожитку, автотехніка МАЗ.

Придбання вказаних товарів не підтверджено позивачем договорами, які були б укладені між ним та підприємствами Російської Федерації на виконання резидентами Російської Федерації субпідрядних робіт чи придбання матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, згідно вимогам підпункту 2.2.1 пункту 2.2 індивідуальної ліцензії.

Отже, вказані валютні операції не входили до переліку операцій за рахунком, право на відкриття та використання якого було надано позивачеві індивідуальною ліцензією Національного банку України від 17.11.2003 № 141.

Відповідно до абзацу 4 підпункту «а»частини четвертої статті 5 Декрету індивідуальної ліцензії не потребують операції щодо платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобовязань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт.

Проте, кошти в іноземній валюті були перераховані резидентом Товариством з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»за товар, послуги, не за межі України, а безпосередньо з валютного рахунку, відкритому в іноземному банку Зовнішекономбанк, м. Москва, на користь нерезидентів України.

Пунктом 6 статті 5 Декрету встановлено, що порядок і терміни видачі ліцензії, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензії визначаються Національним банком України.

Відповідно до пункту 7 Положення «Про порядок надання індивідуальних ліцензій на право відкриття юридичними особами резидентами України рахунків в іноземних банках», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 05.05.1999 р. № 221 режим надходження та використання коштів в іноземній валюті за зазначеним в індивідуальній ліцензії рахунком визначається умовами індивідуальної ліцензії.

Порушення позивачем умов індивідуальної ліцензії на відкриття та використання рахунку у закордонному банку також підтверджено листом Національного банку України від 02.03.2005 за вих. №43-819/1688-2055 у якому зазначено, що проведення Товариством з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»не передбачених умовами індивідуальної ліцензії операцій, а також проведення операцій до дати видачі ліцензії, за рахунком, відкритим у закордонному банку, є проведення операцій без наявності ліцензії, у звязку з чим до Товариства мають бути застосовані штрафні санкції, передбачені статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” №15-93 від 19.02.1993 /т.1, а.с.99/.

Доводи позивача про те, що штрафні санкції, встановлені статтею 16 Декрету повинні застосовуватися Національним банком України та за його визначенням підпорядкованими йому установами, а податкові органи не підпорядковані Національному банку України, суд до уваги не приймає.

Згідно зі статтею 3 Указу Президента України № 734/99 від 27.06.1999 «Про регулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби інших резидентів та нерезидентів України.

Таким чином, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.11.2005 №4000052200/0 прийняте Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі м. Севастополя в межах наданих їй повноважень.

Надаючи оцінку доводу позивача про порушення відповідачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, суд виходить з наступного.

Оскаржуваним рішенням - №4000052200/0 від 28.11.2005 до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції за порушення правил здійснення валютних операцій, які мали місце у період з 29.03.2004 по 03.12.2004, зокрема: за період з 29.03.2004 по 05.11.2004 застосовані санкції у розмірі 20331361,20 грн. (у еквіваленті використаної іноземної валюти 109298440,95 російських рублів); за 29.11.2004 та 03.12.2004 застосовані санкції у розмірі 3140,15 грн. (у еквіваленті використаної іноземної валюти 16862,605 російських рублів) (сторінки 30-31 Акта перевірки).

За правилом статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Виходячи зі змісту статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субєктами господарювання, а також між цими субєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання, поряд з субєктами господарювання, є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та обєднані державні податкові інспекції, уповноважені, зокрема, здійснювати контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі.

У спірних правовідносинах відповідач не є субєктом, наділеним господарською компетенцією, й безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо субєкта господарювання - Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство».

Статтею 4 Господарського кодексу України визначено, що не є предметом регулювання цього кодексу: адміністративні та інші відносини управління за участі субєктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є субєктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо субєкта господарювання.

Така ж правова позиція з аналогічних спірних відносин викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.12.2007 у справі №23/395/06-АП за позовом Приватного підприємства «ВДВ-Бізнес»до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання нечинним акта індивідуальної дії /т.2, а.с.227-230/.

Окрім того, види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами (частина друга статті 238 Господарського кодексу України).

Застосовані відповідачем до позивача штрафні (фінансові) санкції встановлені не законом, а іншим нормативним актом Указом Президента України, який, у свою чергу, виданий на підставі пункту 4 розділу XV«Перехідні положення» Конституції України, неконституційним не визнаний, не скасований, отже є чинним та обовязковим до виконання на території України.

Таким чином, на давність застосування штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до позивача рішенням відповідача №4000052200/0 від 28.11.2005 положення статті 250 Господарського кодексу України не поширюються.

Такий висновок узгоджується із положенням частини другої статті 250 Господарського кодексу України, відповідно до якої дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Стаття 250 Господарського кодексу України доповнена частиною другою Законом України від 02.12.2010 р. № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набрав чинності 01.01.2011, проте, не зважаючи на відсутність на час існування спірних відносин такого прямого припису щодо не поширення правил частини першої статті 250 Господарського кодексу України на штрафні санкції, що застосовуються органами державної податкової служби та митними органами, відповідний висновок випливав з інших вищенаведених положень цього Кодексу, й наступне більш конкретне закріплення вказаного припису лише підтверджує вірність такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з вимог частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Севастопольський судноремонтний завод «Лазарівське адміралтейство»не обґрунтовані, у свою чергу, відповідачем доведені факти порушення валютного законодавства позивачем, у звязку з чим заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Постанова складена у повному обсязі 02.03.2011.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Севастополя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови, з надсиланням копії скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної карги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Т.М. Дудкіна