Постанова № 14152081, 17.02.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.02.11Справа №2а-3424/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі: головуючого судді - Гавури О.В.;

при секретарі - Єньшиній Н.Б.,

з участю: позивача - ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 виданий Нахімовським РВ УМВС України в м. Севастополі;

представника відповідача - Корольова Галина Петрівна, довіреність № 51від 15.01.11, Військова частина А 4408;

представника відповідача- Воробйова Ольга Миколаївна, довіреність №126 від 15.02.11, Військової частини А 4408;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_1доВійськової частини А 4408про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Севастополя з адміністративним позовом про визнання дій військової частини А 4408 з невиплати грошової компенсації за речове майно протиправними та зобов"язання виплатити грошову компенсацію замість належних йому за нормами забезпечення предметів речового майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що його звільнено з військової служби, знято з усіх видів забезпечення, проте на момент звільнення грошова компенсація замість речового майна військовою частиною, де він знаходився на речовому забезпеченні, не виплачена.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 17.11.2010 відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.11.2010 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У ході судового розгляду справи позивач подав письмове клопотання про уточнення адміністративного позову, просить визнати дій військової частини А 4408 з невиплати грошової компенсації за речове майно протиправними та зобов"язати виплатити грошову компенсацію за речове майно за вартістю грошового майна на день його звільнення - 03 червня 2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у ст.49 цього Кодексу, позивач має право змінити підставу або предмет адміністративного позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду. Позивач має право відмовитися від адміністративного позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, надали заперечення, просили у позові відмовити, оскільки Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” №1459-Ш від 17.02.2000 дію Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-ХІІ від 20.12.1991 в частині отримання військовослужбовцями грошової компенсації замість речового майна зупинено. Також зазначив, що вказаний Закон неконституційним не визнаний.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог на підставі такого.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII, у редакції Закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №011-XII), законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей складається з цього Закону, інших актів законодавства України, а також військових статутів Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 2 Закону №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст.3 Закону №2011-XII до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової і надстрокової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, Прикордонних військ України, Служби національної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону №2011-XII військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років, крім випадків, коли їх служба припиняється за власним бажанням, у зв'язку із станом здоров'я, закінченням строку або невиконанням умов контракту, систематичним невиконанням вимог військових статутів, скороченням чисельності або штату військовослужбовців, а також у разі позбавлення волі за вироком суду.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.4 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.

Згідно з преамбулою Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 № 1934-XII, у редакції Закону, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1934-XII), цей Закон визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними.

Відповідно ч.1 ст.5 Закону №1934-XII, особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, які є громадянами України.

Особливості соціального і правового захисту військовослужбовців Збройних Сил України визначені ст.16 № 1934-XII, а саме відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 16 Закону № 1934-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України та осіб, звільнених у запас або у відставку, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях.

Військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Виходячи з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що питання забезпечення військовослужбовців речовим майном, врегульовані як Законом № 2011-XII, так і Законом № 1934-XII.

Відповідно до п. 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 № 1459-III, зі змінами та доповненнями, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, постановлено призупинити дію ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Пунктом 3 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 № 1459-III визначено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

21.03.2000 Закон України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" був опублікований у офіційному друкованому виданні "Голос України", 2000, № 49, отже набрав чинність саме 21.03.2000 року.

Аналізуючи норму пункту п.2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року № 1459-III, вбачається, що вказаною нормою Закону не було зупинено дію ч.2 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями речового майна, зупинення відбулось лише в частині одержання за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість цього майна.

При цьому норма ч. 2 ст.9 Закону № 2011-XII регулює питання виплати компенсації військовослужбовцям саме під час проходження ними служби.

Разом з тим, відповідно до п.28 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил у мирний час, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1135 22.07.1998 року, яке діяло на час проходження позивачем військової служби та звільнення позивача з військової служби, передбачено, що військовослужбовці, звільнені з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за своїм бажанням можуть одержати речове майно, належне їм до одержання в місяці звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання у військовій частині наказу про звільнення.

Вказаною нормою законодавства поширюється саме на військовослужбовців, які були звільнені з військової служби, а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача законні та обґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом до 03.06.2010 у військовій частині А 4408 Міністерства оборони України та перебував у цій частині на грошовому забезпеченні.

При звільнені ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини А 4424 від 03.06.2010 №87 відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби, а саме: не видано грошову компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі.

Згідно з довідкою військової частини А 4408 №2 за вихідним №37 від 12.01.2011 позивачеві підлягала до виплати при звільненні в запас грошова компенсація за неотримане речове майно на суму 7937,34 грн.

Крім того, з довідки військової частини А 4408 №3 від 12.01.2011 вбачається, що позивачеві підлягала до виплати при звільненні в запас грошова компенсація за неотримане речове майно на суму 1376,38 грн.

Судом встановлено, що розрахунок зазначених сум був здійснений згідно розмірів компенсації на предмети речового майна, які належать до видачі згідно норм забезпечення військовослужбовцям ЗС України та ВМС, відповідно до ТЛГ НР 22/13/229 від 31.08.2009 начальника речової служби Управління тилового забезпечення логістики командування ВМС ЗС України та вказівки начальника Центрального управління речового забезпечення тилу Головного управління логістики Командування підтримки Збройних Сил України від 15.02.2008 №328/3/18/2042, яка вступила в законну силу з 01.01.2009 (додаток №1).

Додаток №2 до вказівки начальника Головного речового управління Тилу Міністерства оборони України від 04.06.2003 №138/1260 втратив силу та не застосовується у Збройних Силах України (додаток №2).

У зв'язку з цим, ціна плащ - накидки з чохлом 73 ( сімдесят три ) грн. була застосована згідна цін Додатку №1 вказівки начальника Центрального управління речового забезпечення тилу Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України від 15.12.08 №328/3/18/2042, який вступив в силу з 01.01.2009.

В Додатку №1 вказівки начальника Центрального управління речового забезпечення тилу Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України від 15.12.08 №328/3/18/2042 та Додатку №2 вказівки начальника Центрального управління речового забезпечення тилу Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України від 04.06.2003 №138/1260 ціна на шинель офіцерську відсутня.

В зв'язку з цим була застосована ціна згідно Переліку предметів застарілого та знятого із забезпечення військового майна станом на 02.06.2003. Додатку №3 вказівки начальника Центрального управління речового забезпечення тилу Головного управління логістики Командування сил підтримки Збройних Сил України.

Доводи представника відповідача про неможливість виплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна у звязку з зупиненням дії ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20.12.1991 не приймаються судом до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст.ст. 1-2, 2, 4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Пунктом 3.1 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 визначено, що відповідно до ч. 3 ст. 22, ст. 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

У пункті 3.2 вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Постанову складено та підписано в порядку ч. 3 ст.160 КАС України 22.02.2011.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати дії військової частини А 4408 з невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно протиправними.

3. Зобов"язати військову частину А 4408 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно за вартістю грошового майна на день звільнення ОСОБА_1 - 03 червня 2010 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України (п/р 31113095700007 в ГУДКУ у м.Севастополі, одержувач Державний бюджет Ленінського району м.Севастополя, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

СуддяО.В. Гавура