Рішення № 141515290, 16.11.2026, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Дата ухвалення
16.11.2026
Номер справи
385/1847/26
Номер документу
141515290
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 385/1847/26

Провадження № 2/385/1008/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

16.11.2026 року м. Гайворон

Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого-судді Венгрина М. В.,

секретар судового засідання Шевченко Л. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Смарт Пей до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

представник позивача ТОВ «ФК «Смарт Пей» адвокат Рудзей О. М., через систему "Електронний суд" подав до суду позовну заяву, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1001075516701 від 11.07.2018, що укладений ним з АТ ПУМБ в розмірі 92173,84 грн та судові витрати по справі.

стислий виклад позиції сторін

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.07.2018 між ОСОБА_1 та АТ ПУМБ укладено кредитний договір № 1001075516701, на підставі якого позичальнику надано грошові кошти як кредит у сумі, зазначеній у розрахунку заборгованості, на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідач не виконував належним чином свої зобов`язання перед банком і його заборгованість станом на 26.06.2026 склала 92173,84 грн.

26.06.2026 було укладено договір факторингу №1, відповідно до якого АТ "Перший Український Міжнародний Банк" відступило на користь ТОВ "Фінансова компанія "Смарт Пей" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №1001075516701. Сума заборгованості, нарахована банком, не змінювалася позивачем із дати відступлення права вимоги за договором факторингу.

Відповідач ОСОБА_1 правом подання відзиву не скористався.

Інших передбаченихЦПК Українизаяв по суті справи від її учасників до суду не надходило.

заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою судді від 16.10.2026 відкрито провадження в справі, вирішено розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 16.11.2026.

Суд вважав за можливим провести розгляд справи за відсутності сторін, оскільки позивач скористався своїм правом, згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України, подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, а відповідач отримав судову повістку 28.10.2026, що підтверджується власноручною розпискою в поштовому повідомленні, про причини неявки не повідомив, будь яких заяв на адресу суду не подавав. Відповідно суд не вбачає перешкод в проведенні розгляду справи за відсутності сторін на підставі наявних в справі доказів, що відповідає вимогам ст. 223 ЦПК України.

Оскільки відповідач, за умов належного повідомлення, відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання не з`явився, позивач, згідно поданої заяви, не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам в цілому, доходить таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

За вимогами ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення грошового зобов`язання й застосування відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитним договором, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України, Законами України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про електронну комерцію», іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У свою чергу системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому у ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 ЗаконуУкраїни «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідокпередання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1ст. 516 ЦК України).

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів

Суд установив, що 11.07.2018 між ОСОБА_1 та АТ ПУМБ укладено кредитний договір № 1001075516701 (а.с. 10), шляхом власноручного підписання відповідачем Заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за умовами якого клієнт беззастережно підтверджує, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, розміщену на сайті АТ «ПУМБ», у повному обсязі з урахуванням умов надання всіх послуг: як обраних безпосередньо під час прийняття ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані клієнту в процесі обслуговування.

За умовами такого відповідач просив надати йому споживчий кредит на суму 102940,00 грн на строк 24 місяці, розмір процентної ставки - 0,01 % річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 2,99 %. Сторони узгодили графік платежів, відповідно до наведених умов, виклавши такий в даній заяві № 1001075516701, згідно якого схема повернення кредиту - ануїтетна (рівними платежами), дата платежу - до 11 числа кожного місяця, 24 платежі, сума платежу - 7367,52 грн щомісяця та останній 7367,49 грн; загальна вартість кредиту 176820,45 грн. Також ОСОБА_1 просив надати пакет послуг Кредитний плюс та відкрити йому поточний рахунок і підтвердив, що отримав платіжну карту № НОМЕР_1 .

Підписанням заяви позичальник надав, крім викладених у ДКБО, наступні підтвердження та запевнив, що 1) ця заява має новаційний характер. У результаті приєднання до ДКБО дія договору, договорів на відкриття та обслуговування кредитних карткових рахунків, договорів карткового рахунку, які раніше були укладені між ним та банком, припиняється на підставі статті 604 ЦК України. 2) ознайомлений з ДКБО, тарифами банку та цілком згодний, усі умови ДКБО йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.

З платіжної інструкції від 11.07.2018 (а.с. 8) вбачається, що АТ ПУМБ надав ОСОБА_1 102940,00 грн, як кредитні кошти за кредитним договором № 1001075516701 від 11.07.2018.

З виписки по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 15-16) за період з 11.07.2018 по 25.06.2026 вбачається, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в сумі 102940,00 грн, неодноразово вносив кошти на погашення кредиту, зокрема востаннє поповнював картковий рахунок на 4890,00 грн 06.10.2020.

З розрахунку заборгованості (а.с. 13-14) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 92173,84 грн, з яких: за тілом кредиту 42897,47 грн, за процентами 30,04 грн, за комісією 49246,33 грн, заборгованість нараховувалась по 11.07.2020.

26.06.2026 було укладено договір факторингу №1, відповідно до якого АТ "Перший Український Міжнародний Банк" відступило на користь ТОВ "Фінансова компанія "Смарт Пей" права вимоги за кредитними договорами до позичальників (а.с. 21-23).

Згідно витягу з Реєстру боржників № 1до договору факторингу № 1 від 26.06.2026 (а.с. 10),первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за кредитним договором із ОСОБА_1 від 11.07.2018 №1001075516701, загальна сума заборгованості 92173,84 грн, з яких: 42897,47 грн - прострочена заборгованість за кредитом.

Як вбачається з платіжної інструкції № 23 від 26.06.2026 (а.с. 25) ТОВ «ФК «Смарт Пей» сплатило АТ «ПУМБ» 10000000 гривень оплати згідно з договором факторингу № 1 від 26.06.2024.

Отже на підставі наведених доказів, які суд вважає належними і допустимими, суд дійшов висновку, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір, уякому містяться конкретні умови використання коштів, з якими відповідач ОСОБА_1 ознайомився і які прийняв шляхом їх підписання.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов`язання та параграфом 2 Глави 71 ЦК України "Кредит".

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

А згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач на такіумови погодився, частково виконувавїх шляхом отримання коштів, сплати щомісячних платежів.

Слід вказати, що згідно висновку викладеного в постанові ВС від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16-ц банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

З наданої позивачем виписки також вбачається, що відповідач частково вносив платежі на погашення заборгованості.

Також суд бере до уваги, щочасткова сплата є підтвердженням існування такого боргу.

Такий висновок кореспондує із позицією Верховного Суду, що викладена у рішенні по справі № 916/2403/18 від 10.09.2019 зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку можуть належати визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

У свою чергу, відповідач не повернув своєчасно кредитору грошові кошти для погашення заборгованості, що підтверджено розрахунком заборгованості за договором, який відповідач не спростував.

Так з розрахунку заборгованості, що долучений в якості окремого документу, вбачається, що внаслідок невиконання своїх зобов`язань ОСОБА_2 , у нього утворилася заборгованість за договором в сумі 92173,84 грн, з яких: за тілом кредиту - 42897,47 грн, за процентами - 30,04 грн, за комісією - 49246,33 грн.

Розрахунок суд перевірив та погоджується з таким частково.

Так суд вважає неправомірним нарахування комісії за договором. Зокрема, на переконання суду, вимога банку щодо стягнення заборгованості за комісією, як складової заборгованості за кредитним договором № 10010755167011 від 11.07.2018 задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

При визначенні підстав та порядку нарахування комісії, потрібно керуватися положеннями абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону «Про захист прав споживачів», якими кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на зміст приписів частин 1 та 2 статті 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною. Вказаний платіж є платою за послугу банку, вимагати придбання якої забороняла частина 3 статті 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Тому така умова договору порушує публічний порядок.

За змістом заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування, наданим розрахунком і банківською випискою, вбачається, що позивачем заявлено вимоги щодо стягнення комісії, як щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, яке узгоджено з відповідачкою згідно із встановленими тарифами. Тобто АТ «ПУМБ» фактично встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія має сплачуватись позичальником.

Жодних доказів вчинення будь-яких дій в якості послуг на користь позичальника, матеріали справи не містять, і тому ця умова є нікчемною умовою договору, внаслідок чого сума нарахованої комісії не може бути стягнута на вимогу кредитора з позичальника.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 6 вересня 2017 року по справі №6-2071цс16, та висновками Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2019 року, зроблених під час розгляду справи 666/4957/15-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року при розгляді справи № 363/1834/17, де визначено, що комісія, яка нараховується банком є послугою з обслуговування кредиту, а тому не підлягає стягненню на користь кредитора при наданні позичальнику коштів на придбання споживчої продукції.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В заяві № 10010755167011 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб визначено, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 2,99%. Необхідність внесення плати (комісії) за обслуговування кредиту передбачена в розділі «Графік платежів». Розмір такої комісії за кредитним договором № 10010755167011 складає 2,99% щомісяця, що становить 73869,61 грн (а.с. 11).

Однак у заяві № 10010755167011 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 11.07.2018 не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення пункту 4 заяви № 10010755167011 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 11.07.2018 щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Таким чином суд доходить висновку, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією.

При цьому суд звертає увагу, що позивач не надав суду доказів підписання Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб відповідачем, а тому суд не бере до уваги такі, які, згідно покликання в позовній заяві розміщені на сайті АТ ПУМБ.

Також, у зв`язку з наведеним, а також враховуючи, що відповідач сплатив первісному кредитору 24623,28 грн на погашення комісії, що підтверджено розрахунком заборгованості, то цю суму слід відняти від присудженої до стягнення суми.

Отже від суми заборгованості за тілом кредиту 42897,47 грн та процентами 30,04 грн слід відрахувати безпідставно сплачену комісію 24623,28 грн, що становитиме 18244,15 грн та саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також слід звернути увагу, що суд вважає належними і допустимими докази переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача - договір факторингу, витяг з реєстру боржників та платіжну інструкцію.

Суд при цьому зауважує, що згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Та вказує, що аргументів щодо недійсності правочинів стороною відповідача не заявлялось.

Таким чином, суд вважає підтвердженим належними та допустимими доказами факт переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про часткову підставність позову та вважає правильним його задоволити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 18244,15 грн боргу за тілом кредиту і процентами, відмовивши в решті позову.

Також суд не в змозі надати оцінку аргументам відповідача, оскільки вінвідзиву суду не надав.

розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1, пунктів 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про судові витрати в справі, суд керується положеннями частини 1 статті 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено 2662,40 грн судового збору (з урахуванням коефіцієнту 0,8 у зв`язку поданням позову в електронній формі).

Оскільки позовні вимоги судом задоволені повністю, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на оплату судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог - в сумі 526,97 грн (18244,15 / 92173,84 *2662,40).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 26.03.2026, Акт від 01.10.2026 наданих послуг правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги від 26.03.2026 на суму 10000,00 грн.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач відповідного клопотання не подавав.

Суд враховує, що компенсації підлягають не тільки вже понесені стороною витрати, а і витрати, які вона має здійснити у майбутньому в силу досягнутих домовленостей з адвокатом.

Таким чином суд вважає, що позивач довів розмір витрат на правничу допомогу.

А отже такі підлягають стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1979,32 грн (18244,15 / 92173,84 * 10000,00).

Доказів понесення сторонами інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 141, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Пей» (вул. Іоанна Павла ІІ, 4/6, корпус А, офіс.303, м. Київ, код ЄДРПОУ:43696954) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Смарт Пей» заборгованість за кредитним договором № 1001075516701 від 11.07.2018 в розмірі 18244,15 грн, 526,97 грн сплаченого судового збору та 1979,32 грн витрат на правничу допомогу, а всього 20750 (двадцять тисяч сімсот п`ятдесят) грн 44 коп.

В решті позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 16.11.2026.

Суддя: М. В. ВЕНГРИН

Дата документу 16.11.2026

Часті запитання

Який тип судового документу № 141515290 ?

Документ № 141515290 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141515290 ?

Дата ухвалення - 16.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141515290 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141515290 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141515290, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Судове рішення № 141515290, Гайворонський районний суд Кіровоградської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141515290 відноситься до справи № 385/1847/26

Це рішення відноситься до справи № 385/1847/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141515288
Наступний документ : 141515296