Єдиний державний реєстр судових рішень Справа №339/294/26
35
2/339/213/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2026 року м. Болехів
Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Сметанюка В.Б.,
секретаря судових засідань Ганчар Т.І.,
представника позивача Сенів О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розподіл природнього газу,-
ВСТАНОВИВ:
Представниця ТзОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки заборгованість за послугу розподілу природного газу за період з 01.10.2023 по 30.04.2026 у розмірі 21914,61 грн та суму сплаченого судового збору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01.10.2023 ТзОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу на території Івано-Франківської області відповідно до Ліцензії, затвердженої Постановами НКРЕКП. Правовідносини між сторонами врегульовані Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ) та Типовим договором розподілу природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498.
Договір розподілу природного газу є публічним, а фактом приєднання споживача до його умов є вчинення будь-яких дій, що засвідчують бажання укласти договір, зокрема документально підтверджене споживання природного газу (п. 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).
За адресою: вул. Симоненка, 22, м. Болехів пуск газу проведено 22.01.1980, про що свідчить акт, підписаний відповідачкою; об`єкту присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 та ЕІС-код 56XM16E500232696.
Таким чином відповідачка ОСОБА_1 приєдналася до умов договору розподілу природного газу, а фактом приєднання є підтверджене споживання природного газу (фотофіксація показників лічильника газу, фіксація обсягів природного газу в акті контрольного огляду). Також відповідачкою підписано акт № 071006060397 розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін від 11.12.2024, який є невід`ємною частиною договору розподілу природного газу. Із заявою про припинення розподілу природного газу відповідачка до оператора не зверталася, а фактично користувалася послугою.
Відповідно до п. 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ, розрахунки за послугу розподілу здійснюються виходячи з річної замовленої потужності об`єкта споживача рівномірними частками протягом календарного року.
Тариф на послуги розподілу природного газу встановлений постановами НКРЕКП від 30.12.2022 № 1944 (зі змінами) та від 19.12.2025 № 2163 і становить 1,86 грн за 1 куб. м на місяць без ПДВ (2,232 грн з ПДВ).
Оскільки відповідачка прийняла надану послугу з розподілу природного газу, але не оплачувала її вартість у встановленому розмірі, строках і порядку, станом на 01.05.2026 утворилася заборгованість за період з 01.10.2023 по 30.04.2026 у розмірі 21914,61 грн, яку позивач просить стягнути з останньої в судовому порядку.
23.06.2026 відповідачкою ОСОБА_1 подано заперечення на позовну заяву, що за своє суттю є відзивом на позов, в якому вказує, що позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Зазначає, що позивач посилається на закони, постанови НКРЕКП, Кодекс ГРМ, які є внутрішніми документами його структури і не мають відношення до справи, оскільки вона та члени її сім`ї є пільговиками, а пільги надаються згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та постановами Кабінету Міністрів України. Так, вказує, що вона є учасником бойових дій і особою з інвалідністю І групи, а за адресою її проживання, що по АДРЕСА_1 мешкають загалом три пільговики (вона, син ОСОБА_2 - особа з інвалідністю ІІ групи, та ОСОБА_3 - особа з інвалідністю внаслідок війни). Сім`я складається лише з непрацездатних осіб і має право на 100-процентну знижку на оплату комунальних послуг згідно зі ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає нараховану заборгованість незаконною та необґрунтованою, вказує на відсутність належних первинних бухгалтерських документів (розрахунків за формою «2-пільга») та просить зобов`язати позивача здійснити перерахунок вартості послуги розподілу газу (а.с. 62-68).
29.06.2026 представниця позивача подала відповідь на відзив, в якій зазначила, що доводи відповідачки спростовуються Кодексом ГРМ та Типовим договором, позивач надав послугу розподілу, яку відповідачка прийняла, але не оплатила. Розрахунок заборгованості проведений чітко у відповідності до вимог Кодексу ГРМ та тарифів, встановлених Постановами НКРЕКП, а заявлені відповідачкою заперечення щодо пільг не спростовують факту надання послуг з розподілу та обов`язку їх оплати. Так, послугу розподілу позивач розрахував відповідно до п. 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ у період, коли показання лічильника не передавались (з 01.10.2023 по 21.02.2024), та з урахуванням показань, зафіксованих під час контрольного огляду 22.02.2024 і переданих споживачем з 01.03.2024. Просила позов задоволити, доводи відзиву відхилити (а.с. 70-72).
У судовому засіданні представниця позивача Сенів О.В. позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Про дату, час і місце розгляду справи відповідачку повідомлено належним чином, що підтверджується розпискою про вручення судової повістки (а.с. 156). Відповідно до ст. 128 ЦПК України таке повідомлення вважається належними.
До початку судового засідання 10.11.2026 відповідачкою подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою.
За п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Отже, відкладення розгляду справи на цій підставі можливе лише за сукупності умов: повідомлення суду про причини неявки та визнання цих причин поважними.
Неявка відповідачки в судове засідання 10.11.2026 не є першою, тож підстав для відкладення розгляду справи за п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України немає.
Окрім того, згідно зі ст. 12, 13 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Тому учасник справи, який посилається на хворобу як на причину неявки, зобов`язаний подати докази, що підтверджують не лише наявність захворювання, а й неможливість участі в судовому засіданні в зазначений день, зокрема листок непрацездатності, медичну довідку чи виписку із зазначенням діагнозу, періоду хвороби та режиму лікування.
Разом із клопотанням про відкладення розгляду справи відповідачка таких доказів не надала. Станом на час судового засідання відповідні докази до суду не надійшли. Саме посилання на хворобу без документального підтвердження не дає суду можливості встановити ні факт захворювання, ні його характер, ні неможливість участі відповідачки у судовому засіданні, тому не може бути визнане поважною причиною неявки.
Також, відповідачка мала право забезпечити участь у справі через представника, або ж взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції в порядку ст. 212 ЦПК України, проте таким правом не скористалася.
Згідно з матеріалами справи, відомості щодо залучення відповідачкою представника відсутні. В судових засіданнях 20.10.2026 і 29.10.2026 відповідачка повідомляла про наявність у неї представника, однак відповідні документи на підтвердження повноважень представника, так само як і клопотань про залучення адвоката для надання безоплатної правничої допомоги від відповідачки до суду не надходили.
Суд також бере до уваги, що справа перебуває на розгляді в суді з 03 червня 2026 року, тобто понад 5 місяців. За цей час відповідачка була обізнана про наявність спору, мала достатньо часу і процесуальних можливостей для підготовки до розгляду справи та реалізації своїх прав.
Судові засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями відповідачки, зокрема 05.08.2026, 27.08.2026, 06.10.2026 (а.с. 85, 95, 112). Судове засідання 20.10.2026 фактично було зірвано та оголошено перерву через неналежну поведінку ОСОБА_1 (а.с. 117-125).
Отже, розгляд справи вже неодноразово переносився з причин, пов`язаних із процесуальною поведінкою відповідачки, що призвело до затягування строків її розгляду.
Відповідачка скористалася правом на подання відзиву на позов. Позиція відповідачки щодо заявлених вимог викладена у відзиві, тому її права на захист і змагальність сторін не порушуються. Відповідачка не вказала, які додаткові докази або пояснення вона має намір подати і яких процесуальних дій не може вчинити без особистої участі в цьому засіданні.
Відповідно до ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, а ст. 44 ЦПК України забороняє зловживання процесуальними правами, зокрема вчинення дій, спрямованих на безпідставне затягування розгляду справи. Строки розгляду справи, визначені ст.ст. 189, 210 ЦПК України, і принцип розумності строків (ст. 2 ЦПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не дозволяють відкладати розгляд без достатніх підстав. З урахуванням неодноразового відкладення розгляду справи за клопотаннями відповідачки або через її неявку суд розцінює подання чергового клопотання про відкладення без належних доказів як дії, спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи.
За таких обставин суд дійшов висновку, що причини неявки відповідачки є неповажними, підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України, немає, а клопотання відповідачки про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає. Справа розглядається за відсутності відповідачки за наявними у ній матеріалами на підставі ч. 3 ст. 223 ЦПК України.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що ТзОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» є оператором газорозподільної системи та з 01.10.2023 надає послуги з розподілу природного газу, в тому числі і до будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Пуск газу до вказаного домоволодіння проведено 22.01.1980, що підтверджується відповідним актом, підписаним відповідачкою (а.с. 10).
Об`єкту присвоєно особовий рахунок № НОМЕР_1 та ЕІС-код 56XM16E500232696 (а.с. 9 на звороті).
11.12.2024 між Оператором ГРМ та споживачем ОСОБА_1 підписано акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (а.с. 10 на звороті-11).
Фактичне споживання газу підтверджується актами контрольного огляду від 22.02.2024 та 02.04.2026 з фотофіксацією показників лічильника (а.с. 11 на звороті-14).
Докази звернення відповідачки до оператора із заявою про припинення розподілу природного газу в матеріалах справи відсутні.
Послуги з розподілу природного газу надаються на підставі Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498.
З інформації щодо показників лічильника та об`ємів (обсягів) природного газу по об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що станом на 01.10.2023 показник лічильника газу за цією адресою становив 512,57 куб.м.; показання лічильника за період з 01.10.2023 по 29.02.2024 відповідачка оператору не передавала, тому фактичний обсяг розподілу та споживання визначався оператором відповідно до п. 4 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ; при цьому 22.02.2024 представники оператора провели контрольний огляд, зафіксували показник приладу обліку та здійснили фотофіксацію, що підтверджується актом контрольного огляду від 22.02.2024; в подальшому показання лічильника газу відповідачкою передавались і обсяги за період з 01.03.2024 по 30.04.2026 сформовано з їх урахуванням, також 02.04.2026 контролером зафіксовано показник лічильника, про що складено відповідний акт з фото фіксацією (а.с. 9).
Річну замовлену потужність об`єкта споживача на кожен розрахунковий календарний рік визначено оператором за фактичним обсягом споживання природного газу за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року (п. 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ), а місячну вартість послуги розраховано як 1/12 річної замовленої потужності, помножену на тариф 2,232 грн за 1 куб. м (з ПДВ).
Відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідачки за період з 01.10.2023 по 30.04.2026 становить:
Період нарахуванняГазовий рік, за який визначено річну замовлену потужністьРічна замовлена потужність, куб. мМісячна вартість, грнМісяцівСума, грн01.10.2023 31.12.202301.10.2021 30.09.20223 753,50698,1532 094,4501.01.2024 31.12.202401.10.2022 30.09.20233 722,57692,40128 308,8001.01.2025 31.12.202501.10.2023 30.09.20243 832,43712,83128 553,9601.01.2026 30.04.202601.10.2024 30.09.20253 975,00739,3542 957,40Разом 3121 914,61Відповідно до розрахунку позивача, платежі за цей період відповідачкою не здійснювались (а.с. 8).
Повідомлення про заборгованість із реквізитами для оплати від 20.03.2026вих. №ІФФ/100/29.5-ВИХ-3660-26 та рахунок за березень 2026 року направлялися відповідачці, що підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком та накладною; в матеріалах справи також міститься рахунок за послугу розподілу за квітень 2026 року (а.с. 14 на звороті-16).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і особою з інвалідністю першої групи (а.с. 143). За адресою АДРЕСА_1 також зареєстровані та проживають її син ОСОБА_2 , що є особою з інвалідністю другої групи та ОСОБА_3 , що є особою з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 144).
Відомостей про те, що відповідачка або члени її сім`ї оплачували позивачу послугу розподілу у спірному періоді чи що оператор отримав відшкодування пільг з бюджету за цей період, у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо обов`язку оплати наданих послуг з розподілу природного газу та правомірності нарахування заборгованості за послуги розподілу за наявності у мешканців житла права на пільги згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України), які є обов`язковими для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, у встановлений строк (термін), а ст. 610 ЦК України визначає порушення зобов`язання як його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.
Споживач відповідно до п. 1 ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» має право одержувати житлово-комунальні послуги належної якості та зобов`язаний оплачувати їх за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені договорами.
Правовідносини, які виникли між споживачем та оператором газорозподільної системи, регулюються Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом ГРМ, Типовим договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» суб`єктами ринку природного газу є, зокрема, оператор газорозподільної системи та споживач.
За ч. 1 ст. 40 цього Закону розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому Кодексом ГРМ та іншими нормативно-правовими актами; договір розподілу природного газу є публічним.
Пунктом 3 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ визначено, що його дія поширюється на операторів газорозподільних систем, споживачів (у тому числі побутових), об`єкти яких підключені до газорозподільних систем. Доступ споживачів, у тому числі побутових, до газорозподільної системи для споживання природного газу надається за умови та на підставі договору розподілу природного газу, що укладається за формою Типового договору (п. 2 глави 1 розділу VI Кодексу ГРМ). Договір має бути укладений оператором з усіма споживачами, об`єкти яких підключені до газорозподільної системи, а здійснення відбору (споживання) природного газу за відсутності договору розподілу не допускається (п. 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ). Договір розподілу природного газу є публічним і укладається з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору (п. 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ). Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора та/або документально підтверджене споживання природного газу (п. 7 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ).
Судом встановлено, що позивач є оператором газорозподільної системи, до якої підключено домоволодіння відповідачки, об`єкту присвоєно особовий рахунок та ЕІС-код, відповідачка підписала акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності, передавала показання лічильника газу, а зворотного нею не доведено. Це свідчить про те, що відповідачка споживає природний газ і користується послугою розподілу.
Отже, між позивачем та відповідачкою склались договірні правовідносини, оформлені шляхом приєднання побутового споживача до Типового договору.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.09.2022 у справі № 717/341/21 та від 09.06.2021 у справі № 303/7554/16-ц, на які Верховний Суд послався, зокрема, у постанові від 10.10.2023 у справі № 339/221/20 (провадження № 61-5287св22), в якій розглядався зустрічний позов попереднього оператора АТ «ОГС «Івано-Франківськгаз» до відповідачки про стягнення заборгованості за послугу розподілу природного газу, а також з висновком про те, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично ними користувалися, а відсутність підписаного договору сама по собі не звільняє від оплати.
Доводи відзиву про те, що Типовий договір відповідачкою не підписаний, а тому позивач повинен надати його завірену копію, є необґрунтованими. Договір розподілу природного газу є публічним договором приєднання; його форма затверджена постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498, оператор зобов`язаний оприлюднити його редакцію на своєму вебсайті (п. 3 глави 3 розділу VI Кодексу ГРМ), а акцептування здійснюється, зокрема, шляхом конклюдентних дій документально підтвердженого споживання. Підписання окремого примірника договору для виникнення зобов`язання не вимагається. Заперечень проти умов Типового договору чи заяви про припинення розподілу природного газу відповідачка не заявляла.
Не заслуговують на увагу доводи відповідачки про те, що закони, постанови НКРЕКП, Кодекс ГРМ є «внутрішніми документами» позивача. Закон України «Про ринок природного газу», Кодекс ГРМ, Типовий договір та тарифні постанови НКРЕКП є офіційно оприлюдненими нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для сторін договору розподілу природного газу.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2023 у справі № 339/221/20 також зазначив, що постанови НКРЕКП, якими встановлено тарифи на послуги розподілу, набирають чинності після їх офіційного оприлюднення. Доводи відповідачки про недоведеність застосування цих актів позивачем суд відхиляє.
Відповідно до п. 1 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року; місячна вартість послуги визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності на тариф, встановлений Регулятором. Річна замовлена потужність (за замовчуванням) визначається оператором виходячи з фактичного обсягу споживання газу за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року (п. 2 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ). Згідно з п. 6.1 та 6.6 Типового договору оплата вартості послуги здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором, як плата за річну замовлену потужність, а побутовим споживачем - до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги. Таким чином, розмір щомісячного платежу за послугу розподілу визначається за формулою, встановленою Кодексом ГРМ, і не залежить безпосередньо від обсягу газу, фактично спожитого у відповідному місяці.
Судом перевірено розрахунок позивача і встановлено, що такий здійснений у чіткій відповідності до положень Кодексу ГРМ та за затвердженими НКРЕКП тарифами. Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку суми заборгованості у розмірі 21914,61 грн або доказів її оплати.
Не спростовують висновків суду і доводи відповідачки про те, що вона не отримувала щомісячних рахунків та абонентської книжки. Обов`язок оплатити послугу виникає з договору та Кодексу ГРМ, розмір щомісячного платежу є визначеним, оплата здійснюється до 20 числа місяця, в якому надається послуга (п. 6.6 Типового договору), а відсутність рахунка за таких умов не є підставою для звільнення споживача від оплати фактично наданої послуги (ст.ст. 526, 530 ЦК України). До матеріалів справи долучено повідомлення про заборгованість від 20.03.2026 з рахунком за березень 2026 року та рахунок за квітень 2026 року. Відповідачка не навела, у чому полягає порушення її прав відсутністю щомісячних рахунків за інші місяці і яким чином це вплинуло б на розмір її обов`язку.
Суд відхиляє доводи відповідачки про незаконність нарахувань з посиланням на норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та право на 100% знижку, з огляду на таке. Наявність у споживача пільг на оплату житлово-комунальних послуг, встановлених законодавством, визначає порядок компенсації та надання пільг/субсидій у грошовій формі через органи Пенсійного фонду України / органи соціального захисту населення (Постанова КМУ від 17.04.2019 № 373), проте не звільняє споживача від обов`язку виконувати договірні зобов`язання щодо оплати спожитих послуг з розподілу газу або звернутися у встановленому порядку для оформлення нарахування пільг органом, що здійснює їх виплату.
Суд критично оцінює посилання відповідачки на форму «2-пільга». Відповідно до Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117, розрахунки за формою «2-пільга» подаються підприємствами, що надають послуги, уповноваженому органу для відшкодування витрат на надання пільг. Такі розрахунки є інструментом взаємовідносин між надавачем послуг та органом, який відповідає за надання пільг та їх фінансування, і не є єдиним допустимим доказом заборгованості споживача перед оператором. Заборгованість відповідачки підтверджується іншими належними та допустимими доказами розрахунком позивача, відомостями про показання лічильника та обсяги газу, актами контрольного огляду з фотофіксацією, актом розмежування балансової належності, повідомленням про заборгованість, а також нормативною базою, що визначає порядок розрахунків (ст.ст. 76-81 ЦПК України).
Щодо доводів про наявність у відповідачки та членів її сім`ї права на пільги суд зазначає таке. Закон № 3551-XII, постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 № 94, від 06.08.2014 № 409, від 17.04.2019 № 373, від 14.08.2019 № 807 та інші акти, на які посилається відповідачка, встановлюють право певних категорій осіб на пільги та порядок їх надання і фінансування. Питання про те, чи включено відповідачку та членів її сім`ї до Реєстру, у якому розмірі та в якій формі їм належить пільга і чи правильно вона обчислюється та виплачується, належить до відносин між особою, яка має право на пільги, та органами, що відповідають за її надання (органами соціального захисту населення, Пенсійним фондом України, АТ «Ощадбанк»). Ці органи не є учасниками справи, а такі спори мають публічно-правовий характер і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2023 у справі № 339/221/20 за участю цієї ж відповідачки виходив з того, що сам по собі факт невиконання структурним підрозділом з питань соціального захисту населення обов`язку щодо надання особі з інвалідністю внаслідок війни пільги чи розрахунку розміру пільги на оплату житлово-комунальних послуг, який підлягає встановленню в порядку адміністративного судочинства, не може слугувати підставою для позбавлення оператора газорозподільної системи права на отримання оплати за надані ним побутовому споживачу послуги розподілу природного газу. Суд не вбачає підстав відступати від цього висновку. За відсутності доказів того, що вартість послуги розподілу у спірному періоді була відшкодована позивачу в порядку, передбаченому для пільг, або що пільга була фактично надана відповідачці у вигляді, який повністю покриває вартість послуги, обов`язок споживача оплатити послугу, яку фактично надано, не припиняється. Відповідачка не позбавлена права оскаржити у встановленому законом порядку дії чи бездіяльність органів, які відповідають за надання пільг, і вимагати їх належного надання.
Посилання відповідачки на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, ст.ст. 22, 147, 150, 151-2 Конституції України, а також на Сімейний кодекс України та Житловий кодекс України щодо членів сім`ї не спростовують наведених висновків, оскільки ці акти стосуються гарантій соціального захисту та права на пільги, але не змінюють змісту договірного зобов`язання споживача перед оператором газорозподільної системи та не вирішують питання про звільнення споживача від оплати наданої послуги.
Щодо тверджень відповідачки, що на ОСОБА_2 поширюється право на пільги як на члена сім`ї. Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 09.08.2017 у справі № 339/500/15-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що неодружений повнолітній син відповідачки, який не визнаний особою з інвалідністю з дитинства I та II групи або особою з інвалідністю I групи, не має права на знижку, передбачену ст. 12 Закону № 3551-XII. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи. Доказів зміни його правового статусу відповідачка не надала. Втім, навіть наявність пільг у членів сім`ї не змінює висновків суду, наведених вище.
Стосовно інших доводів відповідачки суд зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Руїз Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).
Отже, суд дійшов висновку, що позивач надав відповідачці послугу з розподілу природного газу, відповідачка вартість цієї послуги за період з 01.10.2023 по 30.04.2026 в розмірі та у строки, визначені Кодексом ГРМ та Типовим договором, не оплатила, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 21914,61 грн, яка підтверджена належними та допустимими доказами та підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.
Питання судових витрат суд вирішує за правилами ст. 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 є учасником бойових дій та особою з інвалідністю І групи, а тому згідно зі ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п.п. 9, 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України та роз`ясненнями, викладеними в п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, або якщо рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору, такі судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позов задоволено повністю, а відповідачка звільнена від сплати судового збору, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2662,40 грн підлягає компенсації позивачу за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 526, 530, 610, 629 ЦК України, ст.ст. 1, 40 Закону України «Про ринок природного газу», п. 3 глави 1 розділу І, п. 2 глави 1, п. 1, 3, 7 глави 3, п. 1, 2 глави 6 розділу VI, п. 4 глави 4 розділу IX Кодексу газорозподільних систем, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розподіл природнього газу - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» 21914 (двадцять одну тисячу дев`ятсот чотирнадцять) грн 61 коп. заборгованості за послугу розподілу природного газу за період з 01.10.2023 по 30.04.2026.
Повернути з Державного бюджету України в порядку компенсації за рахунок держави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» сплачений судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Івано-Франківської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України», що знаходиться за адресою 76010, вул. Ленкавського, 20, м. Івано-Франківськ, ЄДРПОУ 45371501.
Відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст судового рішення виготовлено 16 листопада 2026 року.
Суддя В.Б. Сметанюк
Судове рішення № 141514401, Болехівський міський суд Івано-Франківської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 339/294/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: