Рішення № 141514349, 16.11.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Дата ухвалення
16.11.2026
Номер справи
466/2897/26
Номер документу
141514349
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 466/2897/26

Провадження № 2/466/2610/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря с/з Васинчик М.О.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Романюк Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного некомерційного товариства «Львівський національний медичний університет імені Короля Данила» про поновлення строку звернення до суду, скасування наказів про звільнення та увільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

03 квітня 2026 року, до суду надійшла позовна заява, в якій ОСОБА_1 просить ухвалити рішення, яким поновити строк звернення до суду, визнати протиправним та скасувати: наказ Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 23.04.2025 року №401/кз/тр, про його звільнення з посади асистента кафедри ортопедичної стоматології на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП . Визнати протиправним та скасувати наказ Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 23.04.2025 року № 402/кз/тр про звільнення з посади за сумісництвом старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Також визнати протиправним та скасувати наказ Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 23.04.2025 року № 383/к/тр про увільнення позивача від виконання додаткової роботи на умовах суміщення за посадою старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології ; поновити його на посаді асистента кафедри ортопедичної стоматології та старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології за сумісництвом та поновити на умовах суміщення за посадою старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології. Крім того, стягнути з відповідача середній заробіток за весь період перебування позивача у вимушеному прогулі, у розмірі 233 466,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що перебував у трудових відносинах із Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького, де працював асистентом кафедри ортопедичної стоматології, а також старшим лаборантом за сумісництвом та виконував додаткову роботу на умовах суміщення. Протягом тривалого часу між ним та керівництвом кафедри існували конфліктні відносини, які, на його переконання, мали ознаки мобінгу.

Зокрема, вказує, що починаючи з серпня 2022 року керівництвом університету здійснювався неправомірний розподіл ставок, створювалися перешкоди в його професійній діяльності, а з 18 жовтня 2024 року він фактично був позбавлений доступу до приміщень, які раніше використовував для виконання трудових обов`язків. Так, у вересні 2024 року, під час його тимчасової непрацездатності, працівниками університету було переміщено його особисті речі з робочих приміщень, змінено замки у дверях, унаслідок чого він втратив можливість користуватися відповідними кабінетами, в яких здійснював свою діяльність. Крім цього стверджує, що його було виключено з робочої групи кафедри у месенджері Viber, не повідомлялося про проведення навчальних занять, не надавалися журнали обліку успішності студентів, а навчальні групи розподілялися між іншими викладачами. За твердженням позивача, такі дії призвели до неможливості виконання ним посадових обов`язків у звичному порядку. В зв`язку з цим він був змушений працювати в читальному залі наукової бібліотеки університету, де опрацьовував професійну літературу, готувався до занять та здійснював іншу діяльність, яку вважав пов`язаною з виконанням своїх трудових обов`язків.

Позивач наполягає на тому , що в період із 10 лютого до 19 березня 2025 року , що відображений у численних актах про його відсутність на робочому місці , перебував на території університету, відвідував бібліотеку, намагався потрапити до робочих приміщень, а тому твердження відповідача про його прогули не відповідають фактичним обставинам справи. На підтвердження зазначеного позивачем долучено фотографії читацьких формулярів, відеозаписи, фотознімки приміщень, відомості про дату та час створення електронних файлів, звернення до керівництва університету та державних органів. Крім цього позивач посилається на те, що за фактом переміщення його майна було зареєстровано кримінальне провадження, а також на звернення до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливого мобінгу. Позивач вважає, що роботодавець не забезпечив йому належних умов праці, а тому відсутність у визначених відповідачем приміщеннях була зумовлена поважними причинами. Також заперечує дотримання відповідачем процедури застосування дисциплінарного стягнення. Зазначає, що 09 квітня 2025 року повідомив працівникам відділу кадрів про незгоду з актами щодо його відсутності та необхідність додаткового часу для підготовки детальних пояснень. Стверджує, що такі пояснення згодом було направлено на адресу ректора університету. Щодо строку звернення до суду позивач зазначає, що належним чином не був ознайомлений із наказами про звільнення, а про їх зміст дізнався лише після отримання представником відповіді на адвокатський запит 05 березня 2026 року. З огляду на викладене вважає звільнення незаконним та просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

24 квітня 2026 року, через систему «Електронний суд», представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечують. Представник відповідача зазначає, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах із університетом, однак після завершення періоду тимчасової непрацездатності не приступив до виконання своїх посадових обов`язків, систематично був відсутній на роботі без поважних причин, не проводив навчальних занять та не виконував покладених на нього обов`язків. Факти відсутності позивача на роботі фіксувалися актами, складеними працівниками кафедри ортопедичної стоматології. Представник в ідповідача наголошує, що зазначені акти складалися за конкретні робочі дні, а інформація про відсутність працівника була доведена до відома керівництва університету доповідними записками завідувача кафедри від 17 березня та 21 березня 2025 року. Щодо тверджень позивача про недопуск до робочого місця , то розпорядженням кафедри від 06 вересня 2024 року № 1-24 було змінено організацію використання окремих приміщень кафедри та визначено для позивача робоче місце в кабінеті № 302. Позивач був ознайомлений із зазначеним розпорядженням, однак від отримання його копії відмовився, про що складено відповідний акт. На думку відповідача, переміщення робочого місця здійснювалося в межах організаційних повноважень керівництва кафедри та не перешкоджало виконанню позивачем трудових обов`язків.

Також відповідач заперечує твердження про усунення позивача від освітнього процесу. Зазначає, що відповідно до розкладу занять на весняний семестр 20242025 навчального року ОСОБА_1 було визначено навчальні години для проведення занять зі студентами різних курсів. Розклади занять були доступними на кафедрі, на офіційних інформаційних ресурсах університету та в робочих групах. Однак позивач не проводив визначених йому занять, у зв`язку з чим для забезпечення безперервності освітнього процесу такі заняття проводили інші працівники кафедри. Відповідач наголошує, що перебування працівника в бібліотеці університету не є тотожним виконанню посадових обов`язків асистента кафедри чи старшого лаборанта.

Крім цього, відповідач зазначає, що неодноразово вживав заходів для отримання пояснень щодо причин відсутності позивача. Зокрема, 25 березня 2025 року позивачу направлено повідомлення у месенджері Viber з проханням з`явитися до відділу кадрів університету. Також листом від 25 березня 2025 року № 01-14/286 позивачу запропоновано з`явитися до відділу кадрів, повідомити причини відсутності та надати відповідні підтвердні документи. Вказаний лист направлено рекомендованим поштовим відправленням № 7900800242203, яке, відповідно до наданих відповідачем відомостей, вручено позивачу 28 березня 2025 року.

01 квітня 2025 року позивач прибув до відділу кадрів університету, де ознайомився з доповідними записками та актами про відсутність на роботі, однак письмових пояснень щодо причин такої відсутності не надав. Відповідний факт було зафіксовано актом працівників відділу кадрів. 09 квітня 2025 року позивач повторно звернувся до відділу кадрів, однак, письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі знову не надав. Відповідач також зазначає, що до видання наказів про звільнення звернувся до первинної профспілкової організації із поданням про погодження звільнення позивача. Оскільки відповіді на подання у визначений законом строк не отримано, роботодавець прийняв рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин. Крім цього, відповідач вважає, що позивач пропустив установлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду, оскільки інформацію про звільнення та копії відповідних наказів йому було направлено ще у 2025 році та суду надано підтвердження про вручення ОСОБА_3 кореспонденції.

29 квітня 2026 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій заперечено наведені відповідачем доводи. Позивач наполягає на тому, що роботодавець створив перешкоди для виконання трудових обов`язків, а складені працівниками кафедри акти не відображають фактичного перебування позивача на території університету. Також зазначає, що 09 квітня 2025 року надавав пояснення щодо незгоди з актами, а детальні пояснення були підготовлені та направлені ректору університету 30 травня 2025 року. Крім цього, заперечує належне вручення наказів про звільнення у 2025 році.

04 травня 2026 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначено, що наведені позивачем аргументи не спростовують фактів відсутності на роботі та не підтверджують наявності поважних причин такої відсутності. Відповідач звертає увагу, що пояснення, датовані 30 травня 2025 року, були складені після видання наказів про звільнення, а тому не могли бути враховані роботодавцем під час прийняття відповідного рішення. Крім цього, відповідач заперечує належне підтвердження подання позивачем письмових пояснень 09 квітня 2025 року.

11 травня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали заявлені позовні в повному обсязі з підстав, наведених у позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях. Просили суд задовольнити такі.

Представник відповідача, Романюк Х.І., в судовому засіданні позовні вимоги заперечила у повному обсязі. Просила суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі з підстав, наведених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідка, дослідивши письмові та електронні докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Водночас право на працю нерозривно пов`язане з обов`язком працівника належним чином виконувати визначену трудовим договором роботу, дотримуватися трудової дисципліни та законних розпоряджень роботодавця.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець - виплачувати заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці та дбайливо ставитися до майна роботодавця.

Статтею 141 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну та неухильно додержувати законодавства про працю. Отже, трудові правовідносини передбачають взаємні обов`язки працівника та роботодавця.

При цьому роботодавець зобов`язаний забезпечити належні умови праці, а працівник - виконувати визначені трудовим договором обов`язки та дотримуватися встановленого порядку організації роботи.

Судом встановлено, що наказом Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького від 27 червня 2024 року № 646/к/тр із ОСОБА_1 , з 28 червня 2024 року укладено строковий трудовий договір та позивача прийнято на посаду асистента кафедри ортопедичної стоматології на 0,25 ставки , строком на п`ять років.

Крім цього, позивач виконував роботу за сумісництвом на 0,5 ставки старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології та додаткову роботу за цією посадою на умовах суміщення.

Наказом університету від 06 вересня 2024 року № 831/к/тр ОСОБА_1 встановлено 0,75 ставки асистента кафедри ортопедичної стоматології на 2024-2025 навчальний рік.

Таким чином, позивач перебував у трудових правовідносинах із відповідачем та був зобов`язаний виконувати трудові обов`язки відповідно до займаних посад, посадових інструкцій, визначеного режиму роботи та розпоряджень керівництва.

При цьому суд враховує, що виконання роботи за основним трудовим договором, за сумісництвом та на умовах суміщення є різними формами організації праці.

Робота за сумісництвом виконується працівником на підставі окремого трудового договору у вільний від основної роботи час.

Натомість суміщення передбачає виконання працівником поряд зі своєю основною роботою додаткової роботи за іншою посадою без звільнення від основних трудових обов`язків.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний роботодавцем у випадку прогулу, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

За змістом зазначеної норми для звільнення працівника необхідно встановити факт його відсутності на роботі протягом визначеного законом часу та відсутність поважних причин такої неявки.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня або більше трьох годин безперервно чи сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 звернув увагу, що основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі працівника обставин, які виключають його вину.

Отже, поважність причин відсутності працівника повинна оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Не кожна причина, на яку посилається працівник, є поважною в розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Водночас відсутність працівника на конкретному робочому місці сама по собі не може безумовно свідчити про прогул, оскільки необхідно встановити, чи виконував працівник у відповідний час покладені на нього трудові обов`язки, чи перебував у розпорядженні роботодавця та чи мав об`єктивні перешкоди для виконання роботи.

Одним із основних доводів позивача є твердження про незаконне позбавлення його доступу до робочого місця.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням кафедри ортопедичної стоматології від 06 вересня 2024 року № 1-24 «Про звільнення та приведення до порядку певних приміщень кафедри ортопедичної стоматології» було прийнято організаційне рішення щодо використання окремих приміщень кафедри. Зокрема, позивача зобов`язано звільнити та привести до належного стану додаткові приміщення кабінету № 304 корпусу № 2 Стоматологічного медичного центру. Водночас для виконання трудових обов`язків позивачу визначено робоче місце у кабінеті № 302.

Відповідач зазначає, що позивач був особисто ознайомлений із зазначеним розпорядженням, мав можливість зробити його фотокопію, однак від отримання копії відмовився, про що складено відповідний акт від 06 вересня 2024 року, з посиланням на те, що вручити копію вказаного акту ОСОБА_1 не видалось через його відмову отримати розпорядження №1-24.

Суд враховує, що організація роботи структурного підрозділу, розподіл приміщень та визначення робочих місць працівників належать до повноважень роботодавця та керівництва відповідного підрозділу.

Водночас такі повноваження повинні здійснюватися в межах закону та не можуть використовуватися для фактичного позбавлення працівника можливості виконувати трудові обов`язки.

Відтак, факт зміни приміщення, в якому працівник раніше виконував роботу, не є безумовним свідченням незаконного недопуску до роботи.

Вирішальне значення має те, чи було забезпечено працівнику реальну можливість виконувати його трудову функцію після відповідної зміни.

На спростування доводів позивача про те, що роботодавець не забезпечив йому належного робочого місця, усунув від виконання трудових обов`язків та створив перешкоди для участі в освітньому процесі, відповідачем надано документи, які стосуються організації роботи кафедри ортопедичної стоматології, визначення робочого місця позивача та розподілу його навчального навантаження.

Зокрема, з розпорядження кафедри ортопедичної стоматології від 06 вересня 2024 року № 1-24 «Про звільнення та приведення до порядку певних приміщень кафедри ортопедичної стоматології» вбачається, що асистента кафедри ОСОБА_1 було зобов`язано звільнити та привести до належного стану додаткові приміщення кабінету № 304 корпусу № 2 Стоматологічного медичного центру. Водночас зазначеним розпорядженням робоче місце позивача визначено в кабінеті № 302 кафедри ортопедичної стоматології.

Відповідно до пояснень представника відповідача, зазначене розпорядження прийнято в межах повноважень завідувача кафедри щодо організації роботи структурного підрозділу, розподілу приміщень та визначення робочих місць працівників.

Крім цього, відповідачем зазначено, що ОСОБА_1 було особисто ознайомлено зі змістом розпорядження від 06 вересня 2024 року № 1-24, надано можливість зробити його фотокопію, однак від отримання копії документа позивач відмовився, про що працівниками університету складено відповідний акт.

Суд враховує, що сам позивач у своїх поясненнях не заперечує факту ознайомлення з розпорядженням від 06 вересня 2024 року, однак не погоджується з його змістом та обставинами подальшого переміщення майна.

Таким чином, наявні матеріали підтверджують, що питання визначення робочого місця позивача було врегульовано відповідним організаційним документом кафедри, про існування якого позивач був обізнаний.

Крім того, відповідачем надано наказ університету від 06 вересня 2024 року № 831/к/тр, відповідно до якого ОСОБА_1 встановлено 0,75 ставки асистента кафедри ортопедичної стоматології на 2024-2025 навчальний рік. Зазначений наказ свідчить про визначення обсягу зайнятості позивача за посадою асистента кафедри та має значення для встановлення характеру його трудових обов`язків у спірний період.

Також відповідач посилається на розклади навчальних занять кафедри ортопедичної стоматології на весняний семестр 2024-2025 навчального року.

Відповідно до наданих розкладів для навчальних груп студентів першого, другого, третього, четвертого та п`ятого курсів ОСОБА_1 було відведено години для проведення навчальних занять.

Зазначені документи підтверджують, що позивач був включений до розподілу навчального навантаження кафедри та йому визначалися заняття, які він повинен був проводити відповідно до займаної посади.

За поясненнями представника відповідача, розклади навчальних занять перебували у загальному доступі на кафедрі ортопедичної стоматології, розміщувалися на офіційному вебсайті університету, а також доводилися до відома працівників через робочі групи кафедри у месенджерах. Відповідач також зазначає, що у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на роботі проведення визначених йому навчальних занять здійснювали інші працівники кафедри з метою забезпечення безперервності освітнього процесу, про що було складено відповідні акти.

Оцінюючи наведені документи у сукупності, суд враховує, що наказ про встановлення позивачу відповідної частки ставки та розклади навчальних занять свідчать про наявність у нього визначеного навчального навантаження, а розпорядження від 06 вересня 2024 року № 1-24 - про визначення іншого робочого місця в межах кафедри.

При цьому доводи позивача про неможливість користування раніше займаними приміщеннями не спростовують факту визначення йому робочого місця у кабінеті № 302.

Суд також бере до уваги, що відповідно до позиції відповідача позивач мав ключ від зазначеного кабінету, в якому були розміщені робочі місця й інших працівників кафедри.

Натомість надані позивачем відеозаписи спроб потрапити до окремих приміщень кафедри стосуються інших кабінетів, а не визначеного розпорядженням від 06 вересня 2024 року робочого місця в кабінеті № 302.

За таких обставин зазначені відеозаписи не можуть самі по собі підтверджувати неможливість доступу позивача до всіх приміщень, необхідних для виконання його трудових обов`язків.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що надані відповідачем організаційно-розпорядчі документи та розклади навчальних занять є належними доказами визначення позивачу робочого місця й навчального навантаження.

Наведені докази мають значення для оцінки доводів позивача про те, що він був повністю позбавлений можливості виконувати посадові обов`язки.

Позивач, зі свого боку, посилається на неможливість потрапити до приміщень, якими користувався раніше.

На підтвердження вказаних обставин, за клопотанням ОСОБА_1 було допитано в якості свідка ОСОБА_4 , яка повідомила, що тривалий час лікує зуби саме у лікаря ОСОБА_1 . У листопаді 2024 р. у неї виникла необхідність у заміні пломби тому вона звернулась до позивача. Проте останній пояснив, що в нього виникли проблеми на роботі та він не має доступу до кабінету, в якому раніше здійснював лікування . На наступний день ОСОБА_1 повідомив, що йому нададуть доступ до його кабінету, проте коли вони прийшли, то професор ОСОБА_5 повідомив, що у нього вказівка не пускати ОСОБА_1 у кабінет, в якому він раніше приймав пацієнтів. Відтак позивач пішов, а професор завів її до іншого лікаря, який і надав їй медичну допомогу. В подальшому ОСОБА_1 ще неодноразово проводив лікування її зубів, проте вже не в приміщенні медуніверситету, а в інших клініках за різними адресами, які завчасно їй повідомляв.

Однак неможливість доступу до раніше займаних кабінетів не є тотожною неможливості виконувати трудові обов`язки у визначеному роботодавцем іншому приміщенні.

Крім цього, з посадових обов`язків асистента кафедри ортопедичної стоматології вбачається, що трудова функція такого працівника не обмежується перебуванням у конкретному кабінеті, а передбачає участь в освітньому процесі, проведення навчальних занять, підготовку до них та виконання інших завдань, пов`язаних із діяльністю кафедри.

Таким чином, для встановлення факту незаконного недопуску до роботи необхідно оцінювати не лише можливість доступу до окремих приміщень, а й реальну можливість виконання працівником визначених трудових функцій.

На підтвердження факту прогулу відповідачем надано акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі за конкретні робочі дні.

Зокрема, матеріали відзиву містять посилання на акти про відсутність позивача на роботі 10, 11, 12, 13, 14, 17, 18, 19, 20, 21, 24, 25, 26, 27, 28 лютого 2025 року, а також 03, 04, 05, 06, 07, 10, 11, 12, 13, 14, 17, 18, 19 березня 2025 року.

Таким чином, відповідачем зафіксовано відсутність позивача протягом значної кількості робочих днів.

Суд звертає увагу, що йдеться не про один випадок короткочасної відсутності працівника, а про тривалий період, протягом якого роботодавець фіксував невиконання позивачем роботи.

Зазначені акти складалися за участю працівників кафедри, містять їхні особисті підписи та містять відомості про відсутність позивача на роботі у відповідні дати.

Крім цього, інформація про відсутність працівника була доведена до керівництва університету доповідними записками завідувача кафедри від 17 березня та 21 березня 2025 року.

Суд враховує, що акти про відсутність працівника на роботі є письмовими доказами у розумінні статті 95 ЦПК України.

Такі акти не мають наперед встановленої доказової сили, однак можуть підтверджувати обставини, для фіксації яких вони складалися, за умови їх належності, допустимості та достовірності.

При цьому оцінка зазначених документів повинна здійснюватися не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими доказами.

Вказані акти про відсутність позивача узгоджуються з доповідними записками завідувача кафедри, розкладами навчальних занять та документами щодо вжитих роботодавцем заходів для з`ясування причин неявки працівника.

Оцінюючи доводи сторін щодо наявності правових підстав для звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 та від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17.

Так, у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 зазначено, що для встановлення факту прогулу необхідно з`ясувати не лише обставини відсутності працівника на роботі понад три години протягом робочого дня, але й поважність причин такої відсутності. Основним критерієм визнання причин відсутності поважними є наявність об`єктивних обставин, незалежних від волі працівника, які виключають його вину.

При цьому Верховний Суд наголосив, що роботодавець має право застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення як за один прогул, так і за прогули, які мають тривалий характер.

У постанові від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 Верховний Суд звернув увагу на необхідність перевірки дотримання роботодавцем установленого порядку застосування дисциплінарного стягнення, зокрема з`ясування характеру допущеного порушення, його тяжкості, обставин вчинення та поважності причин відсутності працівника.

Крім того, правова позиція щодо значення письмових пояснень працівника полягає в тому, що неодержання таких пояснень не є безумовною підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджується іншими належними доказами.

Застосовуючи наведені підходи до спірних правовідносин, суд враховує, що відповідачем надано акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом робочого часу у відповідні дні лютого та березня 2025 року, а також організаційно-розпорядчі документи щодо визначення його робочого місця в кабінеті № 302 кафедри ортопедичної стоматології та розклади навчальних занять на весняний семестр 2024-2025 навчального року.

Саме по собі заперечення позивачем достовірності складених роботодавцем актів не є достатньою підставою для їх відхилення. Суд оцінює такі акти відповідно до статті 89 ЦПК України, з урахуванням їх змісту, обставин складення, інших письмових доказів, пояснень сторін та показань допитаних свідків.

Водночас суд враховує, що позивач заперечує достовірність актів про відсутність на роботі, посилаючись на те, що у відповідний період він перебував у приміщенні наукової бібліотеки університету, де опрацьовував професійну літературу, здійснював підготовку до навчальних занять та, на його переконання, виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Відповідачем надано розклади навчальних занять на весняний семестр 20242025 навчального року, відповідно до яких позивачу було визначено навчальне навантаження. Водночас відповідачем складено акти про відсутність позивача на роботі у відповідні дні лютого та березня 2025 року.

Зокрема, надані позивачем докази не підтверджують фактичного проведення ним навчальних занять відповідно до встановленого розкладу, виконання конкретних доручень керівництва кафедри або погодження з роботодавцем виконання роботи в приміщенні бібліотеки замість визначеного робочого місця.

Більше того, перебування позивача в бібліотеці за іншою адресою не спростовує безпосередньо зафіксованих працівниками кафедри обставин його відсутності у приміщеннях, де він повинен був виконувати відповідні трудові обов`язки.

Водночас суд виходить із того, що відсутність працівника у визначеному кабінеті сама по собі не є достатньою підставою для кваліфікації його дій як прогулу, оскільки визначальним є встановлення факту відсутності на роботі без поважних причин, а не виключно фізичної відсутності на конкретному робочому місці.

Однак надані позивачем матеріали щодо відвідування бібліотеки не містять підтвердження фактичного проведення ним навчальних занять, виконання конкретних доручень керівництва кафедри чи погодження виконання роботи в іншому приміщенні університету в дні, за які складено акти про відсутність.

За таких обставин суд оцінює перебування позивача в бібліотеці як обставину, що сама по собі не спростовує доказів відповідача щодо невиконання позивачем трудових обов`язків у спірний період, та враховує її в сукупності з актами про відсутність на роботі, розкладами навчальних занять, організаційно-розпорядчими документами кафедри й іншими дослідженими доказами.

З урахуванням наведеного вирішальне значення для оцінки правомірності звільнення ОСОБА_1 має сукупність доказів, які підтверджують фактичну відсутність працівника на роботі, обізнаність із визначеним місцем роботи, відсутність об`єктивних перешкод для виконання трудових обов`язків та дотримання роботодавцем порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Водночас суд враховує, що позивач заперечує достовірність складених відповідачем актів про відсутність на роботі, посилаючись на те, що у відповідний період він перебував у приміщенні наукової бібліотеки університету, де опрацьовував професійну літературу, здійснював підготовку до навчальних занять та, на його переконання, виконував покладені на нього трудові обов`язки.

Позивачем надано значну кількість фотографій, відеозаписів та електронних матеріалів, якими він обґрунтовує своє перебування на території університету у спірний період.

Разом із тим суд звертає увагу, що наукова бібліотека університету розташована за адресою: м. Львів, вул. Січових Стрільців, тоді як визначене позивачу розпорядженням кафедри ортопедичної стоматології від 06 вересня 2024 року № 1-24 робоче місце знаходилося в кабінеті № 302 кафедри ортопедичної стоматології, тобто в іншому приміщенні університету.

Таким чином, перебування позивача у приміщенні бібліотеки не є тотожним його перебуванню на визначеному роботодавцем робочому місці.

При цьому суд враховує, що трудова функція позивача за посадою асистента кафедри ортопедичної стоматології не обмежувалася самостійним опрацюванням наукової літератури, а передбачала, зокрема, проведення навчальних занять зі студентами відповідно до встановленого розкладу, участь в організації освітнього процесу та виконання інших посадових обов`язків. Наведене відображено у Положенні « Про кафедру ортопедичної стоматології ЛНМУ « ( т. 1 а.с. 186-191 ) та у Посадовій інструкції асистента клінічної кафедри ортопедичної стоматології ( т. 1 а.с. 192-193), з якою під розписку був ознайомлений позивач.

Крім того, знайомлення асистента кафедри з розкладом навчальних занять здійснюється через офіційні канали комунікації університету, визначені його внутрішніми нормативними документами (Правилами внутрішнього трудового розпорядку, Положенням про організацію освітнього процесу або інструкцією зі складання розкладу).

Розміщення затвердженого розкладу у відповідному публічному розділі сайту є офіційним способом інформування всіх учасників освітнього процесу.

Можливе ознайомлення також на засіданні кафедри , які також повинен відвідувати позивач або через завідувача кафедри. Завідувач кафедри або відповідальний за розклад на кафедрі доводить навчальне навантаження та графік занять до відома викладачів усно на засіданні або шляхом розсилки на корпоративну електронну пошту. В даному випадку до матеріалів справи відповідачем долучено скриншоти з групи «Viber» кафедри ортопедичної стоматології «ЛНМУ імені Данила Галицького « ( т. 1 а.с.194-197) , що містить інформацію про розклади занять, які повинен у спірний період проводити зокрема і ОСОБА_1 , та з наявною інформацією про те, що позивач є учасником групи користувачів.

Відповідачем надано розклади навчальних занять на весняний семестр 2024-2025 навчального року, відповідно до яких позивачу було визначено навчальне навантаження. Водночас відповідачем складено акти про відсутність позивача на роботі у відповідні дні лютого та березня 2025 року.

Суд зазначає, що факт відвідування позивачем бібліотеки, навіть за умови його підтвердження відповідними фотографіями, читацькими формулярами чи іншими матеріалами, не свідчить про виконання ним у цей час усіх визначених трудовим договором обов`язків.

Зокрема, надані позивачем докази не підтверджують фактичного проведення ним навчальних занять відповідно до встановленого розкладу, виконання конкретних доручень керівництва кафедри або погодження з роботодавцем виконання роботи в приміщенні бібліотеки замість визначеного робочого місця.

Більше того, перебування позивача в бібліотеці за іншою адресою не спростовує безпосередньо зафіксованих працівниками кафедри обставин його відсутності у приміщеннях, де він повинен був виконувати свої безпосередні трудові обов`язки.

Водночас суд виходить із того, що відсутність працівника у визначеному кабінеті, окремо, не є достатньою підставою для кваліфікації його дій як прогулу, оскільки визначальним є встановлення факту відсутності на роботі без поважних причин, а не виключно фізичної відсутності на конкретному робочому місці.

Однак позивачем не наведено конкретних відомостей про виконані ним у бібліотеці в дні, зазначені в актах, навчальні заняття, доручення чи інші завдання, які б підтверджували фактичне виконання трудової функції відповідно до встановленого роботодавцем порядку.

Таким чином, необхідно встановити, що впродовж відповідного робочого часу працівник виконував свої трудові обов`язки або мав об`єктивні поважні причини їх невиконання.

Таким чином, надані відповідачем акти підлягають оцінці у сукупності з документами про робочий графік позивача, його посадові обов`язки та іншими матеріалами справи.

Судом досліджено розклади навчальних занять кафедри ортопедичної стоматології на весняний семестр 2024-2025 навчального року. Зі змісту наданих документів вбачається, що позивача було включено до організації навчального процесу та визначено навчальні години для проведення занять зі студентами. Зазначені документи мають істотне значення для вирішення спору, оскільки спростовують твердження про повну відсутність визначеного роботодавцем навчального навантаження. Відповідач зазначає, що позивач не з`являвся для проведення занять, у зв`язку з чим відповідні заняття проводилися іншими працівниками кафедри.

Суд враховує, що забезпечення навчального процесу є одним із основних обов`язків науково-педагогічного працівника. Виконання такої роботи передбачає не лише самостійну підготовку до занять, а й безпосередню участь у проведенні навчальних занять відповідно до встановленого розкладу. Тому навіть за наявності доказів опрацювання позивачем професійної літератури такі обставини не можуть автоматично підтверджувати належне виконання всього обсягу трудових обов`язків. При цьому доводи позивача про відсутність інформації щодо розкладу занять суд оцінює з урахуванням того, що відповідачем надано відповідні розклади та зазначено про їх доступність на кафедрі й інформаційних ресурсах університету.

Позивач обґрунтовує свої вимоги також тим, що стосовно нього з боку керівництва кафедри здійснювався мобінг.

Відповідно до ст. 2-2 Кодексу законів про працю України , мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

До форм мобінгу на працівника належать, зокрема, такі дії: створення напруженої, ворожої, образливої атмосфери на робочому місці, що проявляється у формі погроз, висміювання, наклепів, зневажливих зауважень, демонстративно принизливої, залякуючої або загрозливої поведінки, а також інших дій, спрямованих на виведення працівника з психологічної рівноваги ; безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція, зокрема: невмотивоване незапрошення на робочі зустрічі та наради, участь у яких передбачена трудовим договором, колективними або внутрішніми нормативними актами; перешкоджання виконанню працівником своїх трудових обов`язків; недопущення до робочого місця; переміщення на непридатне для виконання посадових обов`язків робоче місце ; обмеження в можливостях професійного розвитку, включно з нерівними умовами для навчання, підвищення кваліфікації та просування по службі ; нерівна оплата праці за роботу рівної цінності, що виконується працівниками однакової кваліфікації ; безпідставне позбавлення працівника виплат - премій, бонусів та інших видів заохочень, передбачених трудовим або колективним договором, внутрішніми документами роботодавця ; необґрунтований нерівномірний розподіл навантаження між працівниками однакової кваліфікації та продуктивності, які виконують рівноцінну роботу.

Разом з тим вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, а також зміна робочого місця, посади або розміру оплати праців порядку, передбаченому законодавством, трудовим або колективним договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Суд враховує, що позивач неодноразово звертався до керівництва університету та державних органів зі скаргами щодо порушення його трудових прав.

Зокрема, 18 лютого 2025 року позивач звернувся до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці із заявою щодо можливого мобінгу.

Листом від 20 березня 2025 року зазначений орган надав відповідь, у якій роз`яснив положення законодавства щодо мобінгу та межі своїх повноважень в умовах воєнного стану.

Суд звертає увагу, що зазначена відповідь не містить встановленого компетентним органом факту незаконного недопуску позивача до роботи.

Судом також враховано надані позивачем документи щодо кримінального провадження, пов`язаного з переміщенням його майна. Однак сам факт реєстрації кримінального провадження не встановлює протиправності дій роботодавця у спірних трудових правовідносинах.

У межах цивільної справи суд вирішує питання законності звільнення позивача, а тому обставини конфлікту між сторонами оцінюються насамперед з погляду того, чи створювали вони об`єктивні перешкоди для виконання позивачем трудових обов`язків.

Наявність конфлікту між працівником та керівництвом не звільняє працівника від обов`язку виконувати роботу, якщо роботодавець забезпечив реальну можливість її виконання. Працівник повинен довести системність, повторюваність і реальний умисел тиску, а не просто трудовий конфлікт чи суворі вимоги керівництва. В даному випадку позивачем не доведено факту вчинення роботодавцем мобінгу відносно нього.

Саме тому визначальним у справі є встановлення фактичних умов виконання позивачем роботи у спірний період.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Вимога щодо отримання письмових пояснень спрямована на забезпечення можливості працівника повідомити роботодавця про обставини вчинення дисциплінарного проступку, зокрема про наявність поважних причин порушення трудової дисципліни.

Водночас відмова працівника надати пояснення або їх ненадання після належного витребування не перешкоджають застосуванню дисциплінарного стягнення.

Однак у такому випадку роботодавець повинен мати належні докази самого дисциплінарного проступку.

Судом встановлено, що відповідачем вживалися заходи для отримання пояснень від позивача щодо причин відсутності на роботі.

Зокрема, 25 березня 2025 року позивачу направлено повідомлення у месенджері Viber з проханням з`явитися до відділу кадрів університету. Крім цього, листом від 25 березня 2025 року № 01-14/286 позивачу запропоновано з`явитися до відділу кадрів та надати пояснення щодо причин відсутності на роботі. Зазначений лист направлено рекомендованим поштовим відправленням № 7900800242203. Згідно з відомостями поштового оператора, на які посилається відповідач, відправлення вручено адресату 28 березня 2025 року. (т. 1 а.с. 108-118). . Крім цього, 01 квітня 2025 року позивач особисто з`явився до відділу кадрів університету. Під час зазначеного відвідування позивачу було надано для ознайомлення доповідні записки завідувача кафедри та акти про відсутність на роботі. Відповідачем складено акт № 01-25 від 01 квітня 2025 року про ненадання позивачем письмових пояснень щодо причин відсутності. 09 квітня 2025 року позивач повторно звернувся до відділу кадрів. При цьому сторони по-різному викладають обставини зазначеного відвідування.

Позивач стверджує, що повідомив про незгоду з актами та необхідність додаткового часу для підготовки пояснень. Відповідач зазначає, що належних письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі позивач не надав.

Суд враховує, що незгода працівника з актами про відсутність на роботі не є тотожною наданню пояснень щодо конкретних причин такої відсутності.

Крім того, повідомлення про намір надати пояснення в майбутньому не підтверджує факту їх подання роботодавцю до застосування дисциплінарного стягнення. Позивач зазначає, що детальні пояснення були підготовлені та направлені на адресу ректора університету 30 травня 2025 року.

Однак зазначена дата є пізнішою за дату видання оскаржуваних наказів - 23 квітня 2025 року. Відтак пояснення, складені після звільнення, не могли бути враховані роботодавцем безпосередньо під час вирішення питання про застосування дисциплінарного стягнення. Разом із тим такі пояснення можуть оцінюватися судом як письмовий доказ позиції позивача щодо обставин його відсутності на роботі.

Суд також враховує, що роботодавець не обмежився одним способом комунікації з працівником.

Зокрема, використовувалися повідомлення у месенджері, письмовий лист, особисте ознайомлення з документами та пропозиція надати пояснення безпосередньо у відділі кадрів.

Таким чином, надані відповідачем документи підтверджують вжиття заходів для з`ясування причин відсутності працівника.

При цьому саме лише ненадання письмових пояснень не є самостійною підставою для звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Правомірність звільнення залежить від доведеності прогулу без поважних причин та дотримання інших вимог законодавства.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці.

Крім цього, дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Згідно матеріалів справи вбачається, що позивач у відповідні періоди перебував у стані тимчасової непрацездатності. Зокрема, у матеріалах сторін зазначаються періоди тимчасової непрацездатності з 20 березня до 31 березня 2025 року та з 09 квітня до 18 квітня 2025 року.

Зазначені періоди підлягають виключенню з обчислення місячного строку застосування дисциплінарного стягнення відповідно до статті 148 КЗпП України.

При цьому суд враховує, що відповідачем зафіксовано не один дисциплінарний проступок, а відсутність працівника протягом значної кількості робочих днів.

Відтак дотримання строку застосування дисциплінарного стягнення повинно оцінюватися з урахуванням конкретних дат відсутності працівника, моменту виявлення відповідних порушень та періодів тимчасової непрацездатності.

Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за загальним правилом проводиться за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

15 березня 2022 року прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", відповідно до якого на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України"Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)" не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

З матеріалів справи вбачається, що 07 квітня 2025 року університет листом № 01-14/305 звернувся до первинної профспілкової організації з поданням щодо погодження звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідач зазначає, що відповіді на зазначене подання у встановлений строк не отримав. Таким чином, відповідачем вживалися заходи щодо погодження звільнення з профспілковою організацією.

Правове значення зазначених обставин суд оцінює з урахуванням спеціального законодавства, чинного на момент звільнення позивача.

Наказом від 23 квітня 2025 року № 401/кз/тр ОСОБА_1 звільнено з посади асистента кафедри ортопедичної стоматології за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом від 23 квітня 2025 року № 402/кз/тр позивача звільнено з посади старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології за сумісництвом на аналогічній правовій підставі.

Наказом від 23 квітня 2025 року № 383/к/тр позивача увільнено від виконання додаткової роботи на умовах суміщення за посадою старшого лаборанта.

Як вбачається з опису вкладень, відомостей «Укрпошти» про доставку кореспонденції ( т. 1 а.с.118- 119 позивачу 14.05.25 було скеровано копії оскаржуваних наказів, повідомлення про нарахування сум при звільненні та повідомлення про отримання трудової книжки. Між тим, по закінченню терміну зберігання , 02.06.25 вказані документи повернуті відправнику . Проте, згідно даних «Укрпошти» 17.09.25 ( т. 1 а.с. 122) ОСОБА_1 отримано лист ДНКП ЛНМУ імені Данила Галицького від 12.09.25 ( т. 1 а.с. 121, до якого були долучені попередні відповіді відповідача на звернення позивача, копії оскаржуваних наказів та повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

Оцінюючи правомірність зазначених наказів, суд виходить із необхідності встановлення факту прогулу без поважних причин, дотримання процедури застосування дисциплінарного стягнення, строків його застосування та інших гарантій, передбачених трудовим законодавством.

Досліджені судом документи в сукупності підтверджують наявність у роботодавця документально оформлених підстав для вирішення питання про застосування дисциплінарного стягнення. Разом із тим законність звільнення за основним місцем роботи та за сумісництвом повинна оцінюватися окремо, з урахуванням відповідних трудових обов`язків і режиму робочого часу.

Саме лише встановлення невиконання навчального навантаження за посадою асистента не є автоматичним доказом прогулу за посадою старшого лаборанта.

Крім цього, припинення виконання додаткової роботи на умовах суміщення має оцінюватися відповідно до правової природи такої роботи та підстав видання наказу № 383/к/тр.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення. Згідно зі статтею 234 КЗпП України пропущений із поважних причин строк звернення до суду може бути поновлений у передбаченому законом порядку.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Судом встановлено, що оскаржувані накази про звільнення видано 23 квітня 2025 року, а позовну заяву подано лише 03 квітня 2026 року.

Позивач стверджує, що належним чином дізнався про звільнення лише 05 березня 2026 року, після отримання його представником відповіді на адвокатський запит.

Відповідач заперечує наведені доводи та зазначає, що інформацію про звільнення й копії наказів позивачу було направлено ще у 2025 році. Матеріалами справи підтверджено вручення копій наказів у 17.09.2025 року ( т. 1 а.с. 121-122) . Крім того, зі змісту заяви , з якою ОСОБА_1 звертався на адресу Ректора університету 18.08.25 ( т. 1 а.с. 202) вбачається, що позивачу було відомо як про наказ про його звільнення з роботи, так і про виклики на засідання первинної прав спілкової організації працівників вказаного навчального закладу, пов`язані з необхідністю отримання згоди чи незгоди профспілкового органу на таке звільнення. З моменту звільнення ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата , що теж опосередковано доводить ту обставину, що позивач протягом майже року не міг не знати по те, що він не перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Суд також враховує подану представником відповідача заяву від 16 жовтня 2026 року, у якій надано пояснення щодо доказів, долучених позивачем 16 вересня 2026 року, та обставин видання наказу від 24 вересня 2026 року № 804/к/тр.

Зокрема, відповідач звернув увагу на те, що розпорядженням кафедри ортопедичної стоматології від 12 грудня 2017 року визначено порядок здійснення працівниками кафедри навчально-методичної, лікувальної, наукової та виховної роботи в навчально-клінічних залах за графіком з 09:00 до 18:00. Розпорядженням кафедри від 13 лютого 2025 року № 1-25, за твердженням відповідача, за ОСОБА_1 закріплено кабінет № 302 за адресою: м. Львів, вул. Пекарська, 69а, для підготовки до навчальних занять, опрацювання літератури й методичних матеріалів, а кабінет № 308 - для лікувально-консультативної роботи.

Зазначені документи суд оцінює у взаємному зв`язку з розкладами занять, актами про відсутність та іншими матеріалами справи. При цьому сам факт визначення кабінетів не звільняє суд від перевірки доводів про фактичну можливість користування ними. Посилання відповідача на фотографії документів, зроблені 09 квітня 2025 року, та відомості про їх створення о 15:15-15:16 суд оцінює як підтвердження ознайомлення позивача з відповідними документами у відділі кадрів у цей день. Такі фотографії самі по собі не підтверджують відсутність поважних причин неявки в інші дні.

Щодо поданої позивачем посадової інструкції іншого працівника кафедри, суд зазначає, що вона не встановлює індивідуальних посадових обов`язків ОСОБА_1 і не може підміняти документи, які регулювали саме його трудові функції. Позивач також посилався на помилкове зазначення у наказі від 23 квітня 2025 року № 383/к/тр дати наказів № 401/кз/тр та № 402/кз/тр як 24 квітня 2025 року, вбачаючи у цьому ознаки підроблення документів.

Зі змісту наказу від 24 вересня 2026 року № 804/к/тр встановлено, що роботодавець виправив у наказі № 383/к/тр дату наказів, зазначених як підстава припинення суміщення: замість 24 квітня 2025 року вказано 23 квітня 2025 року. Інших змін до змісту наказу № 383/к/тр цей документ не передбачає.

Суд доходить висновку, що наведена невідповідність у посиланні на дату видання наказів має характер технічної описки та сама по собі не підтверджує підроблення кадрових документів. Водночас виправлення дати видання наказів не тотожне зміні визначеної ними дати звільнення працівника.

Відповідно до статті 105 КЗпП України виконання додаткової роботи на умовах суміщення здійснюється поряд з основною роботою. Тому припинення основних трудових відносин має значення для припинення відповідної додаткової роботи. Підстав вважати наказ № 383/к/тр незаконним виключно через виправлену технічну описку суд не встановив.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Із позовом ОСОБА_1 звернувся 03 квітня 2026 року. Відповідач послався на направлення копій наказів у 2025 році, зокрема листом від 17 липня 2025 року № 01-14/650 та поштовим відправленням, вручення якого відбулося 17 вересня 2025 року. Оцінивши ці відомості разом із запереченнями позивача щодо змісту відправлень, суд визнає доведеним вручення копій наказів у 2025 році та доходить висновку про пропуск місячного строку звернення до суду. Наведені позивачем обставини не підтверджують поважності причин пропуску цього строку, тому підстав для його поновлення немає.

Оцінивши докази відповідно до статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що матеріали справи підтверджують обставини відсутності позивача на роботі в зазначені роботодавцем дні лютого та березня 2025 року, а доводи про перебування в бібліотеці за іншою адресою не спростовують самі по собі невиконання визначених трудових обов`язків. Відповідачем також наведено докази витребування пояснень і документального оформлення дисциплінарного порушення. За наведених обставин суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні основної вимоги про поновлення на роботі, також слід відмовити і в іншій частині позову, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 7681, 89, 141, 259, 263265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд ,

у х в а л и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного некомерційного товариства «Львівський національний медичний університет імені Короля Данила» про визнання протиправним та скасування : наказу Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 23.04.2025 року №401/кз/тр, про звільнення ОСОБА_1 з посади асистента кафедри ортопедичної стоматології на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП ; визнання протиправним та скасування наказу Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 23.04.2025 року № 402/кз/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади за сумісництвом старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП ; визнання протиправним та скасування наказу Державного некомерційного підприємства «Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького» від 23.04.2025 року № 383/к/тр про увільнення ОСОБА_1 від виконання додаткової роботи на умовах суміщення за посадою старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології ; поновлення ОСОБА_1 на посаді асистента кафедри ортопедичної стоматології та старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології за сумісництвом та поновлення на умовах суміщення за посадою старшого лаборанта кафедри ортопедичної стоматології ; стягнення середнього заробітку за весь період перебування у вимушеному прогулі, у розмірі 233 466,34 грн.- відмовити за безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Сторони в справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне некомерційне товариство «Львівський національний медичний університет імені Короля Данила», місцезнаходження: м. Львів, вул. Пекарська, буд. 69, код ЄДРПОУ 02010793.

Суддя І. Є. Зима

Часті запитання

Який тип судового документу № 141514349 ?

Документ № 141514349 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141514349 ?

Дата ухвалення - 16.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141514349 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141514349 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141514349, Шевченківський районний суд м. Львова

Судове рішення № 141514349, Шевченківський районний суд м. Львова було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.

Судове рішення № 141514349 відноситься до справи № 466/2897/26

Це рішення відноситься до справи № 466/2897/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141514341
Наступний документ : 141514353