Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 466/10706/25
Провадження № 2/466/2645/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 жовтня 2026року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Свірідової В.В.
при секретарі Солиган М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
представник позивача Товариства з обмеженою відповідальність «Споживчий центр» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 14600,00грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 27.03.2025 року укладено Кредитний договір (оферти) №27.03.2025-100001197. Позичальником 27.03.2025 електронним цифровим підписом підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 5000 грн., а отже акцептовано умови договору.
Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 5000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 27.03.2025, строком на 217 днів. Відповідач 27.03.2025 отримав кредитні кошти у розмірі 5000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 14600 грн., що складається з: тіла кредиту - 5000 грн. процентів - 6200 грн. додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 900 грн. неустойки - 2500 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача та судові витрати покласти на відповідача.
27.02.2026 Шевченківським районним судом м. Львова постановлено заочне рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 27.03.2025-100001197 від 27.03.2025 у розмірі 14 600,00 грн. та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою суду від 07.04.2026 заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27.02.2026 скасовано і призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомлення (викликом) сторін.
21.04.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов визнає частково, не погоджується з розрахунком позивача в частині нарахованих процентів та комісій, оскільки він є необґрунтованим і не відповідає фактичним обставинам виконання договору. Зазначає, що позивач при розрахунку заборгованості не врахував факти часткового погашення кредиту, зокрема платіж у розмірі 4007,02 грн, що підтверджується матеріалами справи та особистим кабінетом позичальника. Внаслідок цього проценти продовжували нараховуватися на первісну суму кредиту 5000 грн, що є неправомірним, оскільки після часткового погашення база для нарахування процентів підлягає зменшенню.
Крім того, заявлені комісії за обслуговування та інші платежі є такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки фактично не є окремою послугою для споживача. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, такі умови договору є нікчемними та не підлягають стягненню. Розрахунок заборгованості в частині нарахованих процентів та комісій не містить детальної інформації щодо періодів, сум і порядку їх нарахування, а також не дає можливості перевірити правильність визначення заявлених сум. Позивачем не надано належного деталізованого розрахунку, який би підтверджував обґрунтованість таких нарахувань, у зв`язку з чим позов підлягає до часткового задоволення.
24.04.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, оскільки вони є безпідставними та не спростовують заявлених позовних вимог. Розрахунок заборгованості здійснений позивачем відповідно до умов кредитного договору, який був укладений сторонами шляхом прийняття відповідачем його умов, у тому числі щодо розміру процентної ставки, порядку нарахування процентів та черговості погашення заборгованості. Усі нарахування здійснювалися згідно з погодженим графіком платежів та умовами договору. Факт часткового погашення кредиту не впливає на правомірність нарахування процентів за користування кредитними коштами, оскільки проценти нараховуються за період фактичного користування кредитом відповідно до умов договору, а здійснені платежі були належним чином враховані у внутрішніх розрахунках кредитора згідно з черговістю погашення, передбаченою договором.
Щодо посилань відповідача на неправомірність комісій, позивач зазначає, що такі платежі прямо передбачені умовами кредитного договору, з якими відповідач добровільно погодився при його укладенні, а тому підлягають стягненню в повному обсязі. Посилання відповідача на норми Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки умови договору не суперечать чинному законодавству, а всі платежі є погодженими сторонами та є складовою вартості кредиту. Доводи відповідача не містять підстав для зменшення або скасування заявленої заборгованості, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
01.06.2026 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач не погоджується з відповіддю позивача на відзив, оскільки наведені в ній доводи є формальними та не підтверджені належними доказами, які б спростовували заперечення відповідача. Позивач безпідставно стверджує, що часткові платежі відповідача були враховані при розрахунку заборгованості, однак наданий розрахунок цього не відображає та не містить деталізації зменшення основного боргу після здійснення платежу у розмірі 4007,02 грн. Нарахування процентів фактично здійснювалося без урахування реального залишку заборгованості.
Посилання позивача на умови договору не може бути безумовною підставою для задоволення позову, оскільки умови договору підлягають оцінці на відповідність вимогам закону, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів». Комісії за обслуговування та інші додаткові платежі фактично не є окремою послугою для споживача, а тому є нікчемними та не підлягають стягненню.
Крім того, позивач не спростував доводи відповідача щодо неправомірного нарахування процентів на первісну суму кредиту без урахування зменшення основного боргу, що свідчить про необґрунтованість заявлених до стягнення сум.
Ухвалою суду від 03.06.2026р., від 05.08.2026 витребувано докази (а.с.126,138).
На виконання ухвали суду банком надано запитувану інформацію, а саме: виписку по рахунку (а.с.143-147).
В судове засідання 14.10.2026 учасники не з`явились, однак в матеріалах справи наявні клопотання про розгляд справи без їх участі.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що 27.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (оферти) № 27.03.2025-100001197, шляхом акцепту відповідачем пропозиції кредитодавця в електронній формі, що відповідає вимогам статей 205, 207 Цивільного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Факт укладення кредитного договору підтверджується матеріалами справи, зокрема умовами договору, заявкою на отримання кредиту, підтвердженням акцепту оферти шляхом підписання одноразовим ідентифікатором (Е392), а також квитанцією про перерахування грошових коштів відповідачу.
Відповідно до умов кредитного договору кредит надається на наступних умовах: сума кредиту: 5000,00 грн.; строком на 217 днів; процентна ставка 1 % за 1 (один) день користування, термін повернення 29.10.2025.
Судом встановлено, що позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн, які останній отримав 27.03.2025 року, чим підтверджується належне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за договором (а.с.35).
Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов`язання та параграфом 2 Глави 71 ЦК України «Кредит».
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Положенням ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування», договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».
Згідно ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання,- в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Так, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику на визначених договором умовах, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином і у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст.610 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом першого місяця користування коштами було повернуто 4007,02грн., що підтверджується банківською випискою від 27.03.2025 (2007,02 грн) та даними з особистого кабінету позивача від 26.04.2025 (2000,00 грн. (а.с.98-99).
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач частково виконав свої зобов`язання за кредитним договором, здійснивши платежі на загальну суму 4 007,02 грн., а саме: 2 007,02 грн. згідно з банківською випискою від 27.03.2025 та 2 000,00 грн. згідно з відомостями з особистого кабінету позичальника від 26.04.2025.
Факт здійснення зазначених відповідачем платежів підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями про їх проведення (а.с.76-80).
Згідно з ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачем протягом першого місяця користування коштами мною було повернуто 4 007,02 грн., що підтверджується банківською випискою від 27.03.2025 на суму 2007,02 грн. та відомостями з особистого кабінету позивача від 26.04.2025 на суму 2000,00 грн.
Перевіряючи доводи відповідача щодо часткового погашення кредитної заборгованості, суд встановив, що відповідно до наданої виписки по картковому рахунку АТ «Райффайзен Банк» за період з 27.03.2025 по 02.04.2025, 27.03.2025 відповідачем було здійснено переказ грошових коштів на користь позивача у розмірі 2 007,02 грн.
Крім того, із долученого відповідачем до відзиву скріншота з особистого кабінету позивача вбачається здійснення платежу № 1 від 26.04.2025 на суму 2 000,00 грн.
Зазначені обставини узгоджуються з поясненнями відповідача, викладеними у відзиві, та не спростовані позивачем належними доказами.
Разом з тим, як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №27.03.2025 100001197 сума заборгованості становить 14600грн., яка складається тіла кредиту - 5000 грн. процентів - 6200 грн. додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) - 900 грн. неустойки - 2500 грн. (а.с.37).
Вказані обставини мають істотне значення для визначення розміру заборгованості за кредитним договором, оскільки здійснення відповідачем зазначених платежів безпосередньо впливає на розмір невиконаного грошового зобов`язання та суму процентів, яка могла підлягати нарахуванню.
Водночас позивачем не надано доказів, які б давали змогу встановити, яким чином здійснені відповідачем платежі були враховані під час визначення розміру заборгованості, зокрема процентів за користування кредитом. Саме по собі твердження позивача про врахування таких платежів у внутрішніх розрахунках кредитодавця не підтверджує правильності визначеного ним розміру заборгованості. За відсутності детального розрахунку суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування процентів у заявленому розмірі 6 200,00 грн., а тому ця частина позовних вимог задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 549 ЦК України та умов кредитного договору (п. 9.1) у разі несплати Кредиту та/або Процентів та/або Комісії(ій) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором) у встановлені договором терміни/строки, сума зобов`язань по погашенню Кредиту та/або Процентів та/або Комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою, крім випадків, встановлених Договором. У разі несвоєчасного повернення Позичальником обумовленої суми Кредиту та/або несплати нарахованих Процентів та/або Комісії(ій) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором) до Позичальника може бути застосована неустойка згідно п.7.6. кредитного договору. Також Позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України на вимогу Кредитодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому у Заявці, яка є невід`ємною частиною кредитного договору. Пунктом 17 Кредитного договору передбачено, що неустойка: 75 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Щодо вимоги про стягнення неустойки в сумі 2500грн. суд дійшов на наступного висновку.
Суд ураховує, що відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо Цивільний кодекс України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05години 30хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
За змістом частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Враховуючи те, що в умовах воєнного стану позичальник (боржник) звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача неустойки - відсутні.
Щодо вирішення вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 900,00 грн. суд зазначає таке.
Слід зазначити, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Також Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року по справі № 204/224/21 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21, та вказав, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Із матеріалів справи слідує, що умовами кредитного договору, передбачено стягнення комісії за надання кредиту, яка нараховується за ставкою 9% від суми Кредиту та дорівнює 450 грн. 00 коп. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 450 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів.
Водночас саме по собі передбачення договором обов`язку позичальника сплачувати комісію не свідчить про наявність правових підстав для її стягнення. Така комісія має відповідати вимогам законодавства та передбачати оплату реально наданої позичальнику послуги.
Як вбачається з умов кредитного договору, комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена за організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника, його інформування про дати сплати чергових платежів, надання консультацій та забезпечення можливості здійснення платежів.
Разом із тим позивачем не надано доказів надання відповідачу будь-яких самостійних додаткових послуг, за які передбачено стягнення зазначеної комісії, а також не доведено, у чому саме полягали такі послуги та які конкретні дії були вчинені кредитодавцем на користь позичальника.
При цьому зазначені в договорі дії за своєю суттю пов`язані з виконанням кредитодавцем власних договірних обов`язків та забезпеченням процесу обслуговування кредиту, а не з наданням позичальнику самостійної додаткової послуги.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено правових підстав для стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 900,00 грн., у зв`язку з чим у задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 3 статті 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин, позовна заява ТОВ «Споживчий центр» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту становить 992,98 грн.
У задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені та штрафів відмовити.
З урахуванням частково задоволення позовних вимог, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 205,94 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. ст. 5,10, 12, 13, 81, 89,141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 27.03.2025- 100001197 від 27.03.2025 у розмірі 992,98 гривень.
У задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені та штрафів відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 205,94 гривень пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 20.10.2026р.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР", адреса 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133а, ЄДРПОУ 37356833.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , Адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя В. В. Свірідова
Судове рішення № 141514335, Шевченківський районний суд м. Львова було прийнято 20.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 466/10706/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: