Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
16 листопада 2026 рокуСправа № 160/34062/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , поданої в його інтересах адвокатом Черніковим Денисом Юрійовичем, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
21 жовтня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 21 жовтня 2026 року в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач), подана в його інтересах адвокатом Черніковим Денисом Юрійовичем (далі представник позивача), до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати грошового забезпечення та інших належних при звільненні виплат за період служби з 02 квітня 2024 року по 18 липня 2024 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та інших виплат, що підлягали виплаті відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24, за весь час затримки виплати за період з 02 квітня 2024 року по 20 лютого 2026 року, виходячи із загальної суми 195782,93 грн невиплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з суми такої компенсації, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у некомпенсації ОСОБА_1 сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, утриманого з грошового забезпечення та інших виплат за період служби з 02 квітня 2024 року по 18 липня 2024 року, виплачених на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, утриманого з грошового забезпечення та інших виплат за період служби з 02 квітня 2024 року по 18 липня 2024 року, виплачених на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24, виходячи із загальної суми 195782,93 грн нарахованих сум;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розрахунку з ОСОБА_1 при його звільненні;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 170131,43 грн.
Суд своєю ухвалою від 27 жовтня 2026 року:
визнав неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначені адвокатом Черніковим Денисом Юрійовичем у позовній заяві від 21 жовтня 2026 року б/н;
залишив без руху позовну заяву та запропонував представнику позивача протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд»:
- документ про сплату судового збору у розмірі 1064,96 грн;
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.
09 листопада 2026 року від представника позивача через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» надійшла заява від 06 листопада 2026 року б/н про усунення недоліків, яка фактично є уточненою позовною заявою.
З урахуванням уточненої позовної заяви від 06 листопада 2026 року б/н представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати грошового забезпечення та інших належних при звільненні виплат за період служби з 02 квітня 2024 року по 18 липня 2024 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та інших виплат, що підлягали виплаті відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24, за весь час затримки виплати за період з 02 квітня 2024 року по 20 лютого 2026 року, виходячи із загальної суми 195782,93 грн невиплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з суми такої компенсації, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не компенсації ОСОБА_1 сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, утриманого з грошового забезпечення та інших виплат за період служби з 02 квітня 2024 року по 18 липня 2024 року, виплачених на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, утриманого з грошового забезпечення та інших виплат за період служби з 02 квітня 2024 року по 18 липня 2024 року, виплачених на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24, виходячи із загальної суми 195782,93 грн нарахованих сум.
В уточній позовній заяві представник позивача щодо строків звернення до суду з цими позовними вимогами зазначив, що строки звернення до суду позивачем не пропущені внаслідок того, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення» (пункти 1, 2 резолютивної частини). Отже, на думку представника позивача тримісячний строк не застосовується з 11 грудня 2025 року.
Резолютивна частина Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнає неконституційним тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без будь-якого розмежування між працівниками, які продовжують трудові відносини, і звільненими.
Водночас, представник позивача зазначає, що якщо суд дійде висновку про пропуск строку, позивач просить урахувати, що резолютивна частина Рішення № 1-р/2025 не містить жодних застережень щодо звільнених працівників, і позивач добросовісно виходив з відсутності тримісячного обмеження. Конституційний Суд України наголосив, що «строки звернення до суду мають забезпечувати ефективний судовий захист та застосовуватися пропорційно, не позбавляючи особу реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та захистити порушене право» (пункт 9 мотивувальної частини).
Розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною шостою статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
При з`ясуванні питання, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), судом встановлено таке.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Так, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Згідно із частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд зауважує про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності (тобто на ті відносини, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року).
Правову позицію про те, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України), висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній (тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин) передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Оскільки позивач є особою, звільненою з військової служби, у спорах про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб щодо виплаченого після звільнення на виконання рішення суду грошового забезпечення строк звернення до суду передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України та у межах спірних правовідносин становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
У рішенні від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд установив, що згідно із витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 липня 2024 року № 204 (по стройовій частині) капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
Отже, у межах спірних правовідносин позивач є особою, звільненою з військової служби.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
За правилами статті 4 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).
За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пунктами 3, 4, 5 Порядку № 44 у відповідача одночасно виник обов`язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум перерахованого на виконання судового рішення грошового забезпечення та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з перерахованого на виконання судового рішення грошового забезпечення.
Виплата перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24 проведена відповідачем 28 січня 2026 року в сумі 136041,32 грн та 20 лютого 2026 року в сумі 56804,86 грн.
Водночас при виплаті перерахованого грошового забезпечення відповідач не виплатив позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з перерахованого на виконання судового рішення грошового забезпечення.
Отже, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (28 січня 2026 року та 20 лютого 2026 року) він був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов`язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Верховний Суд в постановах 15 вересня 2026 року у справах № 140/6021/25, № 380/12555/25 та від 24 вересня 2026 року у справі № 420/550/26 виснував, що до спірних правовідносин про виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати застосовується стаття 233 КЗпП України і перебіг обчислення тримісячного строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права.
Про порушення свого права на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати та компенсації податку на доходи фізичних осіб щодо виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 160/27921/24 грошового забезпечення позивач дізнався 28 січня 2026 року та 20 лютого 2026 року.
Отже, тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб:
щодо виплаченого грошового забезпечення в сумі 136041,32 грн розпочався з 29 січня 2026 року та закінчився 29 квітня 2026 року;
щодо виплаченого грошового забезпечення в сумі 56804,86 грн розпочався з 21 лютого 2026 року та закінчився 21 травня 2026 року.
Причини пропуску строку звернення до суду, зазначені представником позивача в уточненій позовній заяві від 06 листопада 2026 року, визнаються судом неповажними.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Згідно з пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, позовна заява ОСОБА_1 , подана в його інтересах адвокатом Черніковим Денисом Юрійовичем, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Керуючись статтями 122, 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИЛА:
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, зазначені адвокатом Черніковим Денисом Юрійовичем в уточненій позовній заяві від 06 листопада 2026 року б/н.
Повернути позовну заяву ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Черніковим Денисом Юрійовичем, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська
Судове рішення № 141507861, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 160/34062/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: