Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 761/14057/26
Провадження № 2/761/10156/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Маковській Т.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном,
ВСТАНОВИВ:
09.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду в електронній формі з позовною заявою до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Національні інформаційні системи» (далі - ДП «НАІС»), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, в якій просить суд усунути йому перешкоди в розпорядженні майном та припинити приватне поточне обтяження (запис № 16227242) - заставу рухомого майна щодо автобуса пасажирського, номер об`єкта НОМЕР_5, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , білого, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , дата реєстрації 16.05.2009, який належить позивачу та зареєстрований за ним з номерним знаком НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_4 ), а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1 064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі договору купівлі-продажу № ПР455 від 18.05.2011, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТОН-ХХІ» (далі - ТОВ «АТОН-ХХІ») як власником, Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСЕЙЛ» (далі - ТОВ «АВТОСЕЙЛ») як продавцем та ним як фізичною особою - підприємцем (покупцем), він набув право власності на автобус I-VAN A07A1-60, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_5 , який 05.11.2011 зареєстровано за ним з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 та номерного знака НОМЕР_3 . У вересні 2025 року, маючи намір продати автобус, позивач з витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 99333248 від 19.09.2025 дізнався, що 13.04.2017 до цього реєстру внесено запис № 16227242 про заставу автобуса, у якому документом-підставою зазначено договір застави від 08.02.2011, боржником - ТОВ «АТОН-ХХІ», а обтяжувачем - відповідача. Позивач зазначає, що стороною договору застави він не є, жодних зобов`язань перед відповідачем не має, а обтяження зареєстровано більш ніж через п`ять років після набуття ним права власності на автобус. Оскільки на момент придбання автобуса відомості про його обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні, позивач вважає, що відповідно до ст.ст. 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» він є добросовісним набувачем, який набув право власності на автобус без обтяжень. Посилаючись на ст.ст. 319, 321, 388, 391 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені в постанові від 18.03.2020 у справі № 202/5584/18, позивач стверджує, що наявність запису про обтяження перешкоджає йому розпоряджатися власним майном.
Ухвалою суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
06.05.2026 до суду в електронній формі надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник АТ «ТАСКОМБАНК» - адвокат Пономаренко О.В. просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що автобус I-VAN A07A1-60, VIN НОМЕР_5 , перебуває в заставі банку за договором застави автотранспорту від 08.02.2011, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «АТОН-ХХІ» за кредитним договором № КР 09-2008 від 07.02.2008, обтяження зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а забезпечені заставою кредитні зобов`язання не виконані, тому зобов`язання за договором застави не припинилися. Кредитний договір і договір застави недійсними не визнавалися, а відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За змістом ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу у разі переходу предмета застави у власність іншої особи, а тому, на думку відповідача, застава є дійсною і за обставин придбання автобуса позивачем. Крім того, відповідач посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/20564/15, яким звернуто стягнення на заставлене майно ТОВ «АТОН-ХХІ», зокрема на спірний автобус, та на виданий на його виконання наказ від 13.11.2015, що пред`являвся до примусового виконання. Відповідач вважає, що встановлені цим рішенням обставини мають преюдиційне значення, а звернення позивача до суду ставить під сумнів остаточне судове рішення і суперечить принципу правової визначеності.
У відповіді на відзив, яку зареєстровано судом 11.05.2026, представник позивача спростовує доводи відповідача, зазначаючи, що відповідач не спростовує факту внесення запису про обтяження до Державного реєстру обтяжень рухомого майна лише 13.04.2017, тобто після набуття позивачем права власності на автобус; ст. 27 Закону України «Про заставу» підлягає застосуванню з урахуванням спеціальних положень ст.ст. 9, 10, 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»; позивач не оспорює чинності кредитного договору і договору застави у відносинах між їх сторонами; рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/20564/15 ухвалено без участі позивача, а тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не має для нього преюдиційного значення. На думку представника позивача, принцип res judicata не позбавляє особу, яка не брала участі у справі, права на захист своїх прав в окремому провадженні.
Ухвалою суду від 09.06.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті.
У судове засідання, позивач та його представник не з`явилися, однак на адресу суду представник позивача подала заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, підтримавши заявлені вимоги.
Відповідач, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, свого представника до суду не направив, однак від останнього на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, з якої вбачається, що відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи, суд встановив, що 18.05.2011 між ТОВ «АТОН-ХХІ» (власник), ТОВ «АВТОСЕЙЛ» (продавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу № ПР455, за умовами якого продавець у межах договору комісії, укладеного з власником, та за його дорученням зобов`язався передати у власність покупця автобус I-VAN A07A1-60, 2008 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_5 , білого кольору, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане 16.05.2009, що належить власнику, а покупець - прийняти автобус та сплатити за нього 11 750,00 грн, у тому числі ПДВ (пп. 1.1, 1.2, 2.1 договору).
Відповідно до п. 1.4 договору власник стверджував, що на момент укладення договору автомобіль не перебуває під арештом чи забороною, щодо нього не ведуться судові спори, у податковій заставі він не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами. Пунктом 4.5 договору передбачено, що право власності на автомобіль переходить від власника до покупця після 100 % оплати вартості автомобіля та підписання акта приймання-передачі.
За актом приймання-передачі до договору № ПР455 від 18.05.2011 (договір комісії № 170101 від 17.01.2011), підписаним власником (комітентом), продавцем (комісіонером) і покупцем, автобус разом з обліковою карткою АМТ юридичної особи, довідкою-рахунком і тимчасовими державними номерними знаками передано покупцеві, а сторони підтвердили відсутність претензій одна до одної стосовно автомобіля та виконання умов договору купівлі-продажу. Дата складення акта в ньому не зазначена.
Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філії ГСЦ МВС) від 04.11.2025 № 31/34 на адвокатський запит, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів 20.09.2011 автобус I-VAN A07A1-60, VIN НОМЕР_5 , знято з обліку для реалізації (власник - ТОВ «АТОН-ХХІ»), 29.09.2011 на ім`я ОСОБА_1 видано тимчасовий реєстраційний талон, а 05.11.2011 проведено державну реєстрацію транспортного засобу, придбаного в торговельній організації, за ОСОБА_1 з видачею свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 і номерного знака НОМЕР_3 . Станом на 04.11.2025 обмеження щодо цього транспортного засобу в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відсутні.
Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 видано 05.11.2011 на ім`я ОСОБА_1 ; в особливих відмітках свідоцтва зазначено довідку-рахунок НОМЕР_6 від 23.09.2011.
Згідно з витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) від 19.09.2025 № 99333248 та від 05.05.2026 № 102864060, останній з яких подано відповідачем, 13.04.2017 о 12:07:20 реєстратором Філії міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» Новейко-Вадіс О.Г. зареєстровано приватне обтяження (тип реєстрації - поточна, тип обтяження - застава рухомого майна) за № 16227242. Документом-підставою зазначено договір застави від 08.02.2011, реєстровий № 27, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гунько І.І. Об`єктами обтяження є автобус пасажирський, номер об`єкта НОМЕР_5, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , білий, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , дата реєстрації 16.05.2009, та автобус пасажирський, номер об`єкта НОМЕР_7 , номер державної реєстрації НОМЕР_8 , зелений, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , дата реєстрації 15.11.2008. У відомостях про обмеження відчуження зазначено: «заборонено відчужувати». Боржником зазначено ТОВ «АТОН-ХХІ» (код ЄДРПОУ 32957866), обтяжувачем - Публічне акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ 09806443), розмір основного зобов`язання - 1 011 000,00 грн, строк виконання зобов`язання - 30.06.2012. 07.04.2022 термін дії обтяження змінено з 13.04.2022 на 07.04.2027.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/20564/15, яке набрало законної сили 13.11.2015, задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атон-ХХІ» про звернення стягнення на заставлене майно та в рахунок погашення заборгованості ТОВ «АТОН-ХХІ» за кредитним договором № КР 09-2008 від 07.02.2008 у сумі 1 117 550,98 грн звернуто стягнення на предмет застави - майно, що належить ТОВ «АТОН-ХХІ», у тому числі на автобус пасажирський I-VAN, A07A1-60, шасі № НОМЕР_5 , білий, 2008 року випуску, технічний паспорт ААС 642820, державний номерний знак НОМЕР_10 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах виконавчого провадження. На виконання цього рішення 13.11.2015 видано наказ.
У мотивувальній частині зазначеного рішення господарський суд виходив з того, що автобус є предметом застави за договором застави від 08.02.2011, укладеним між банком і ТОВ «АТОН-ХХІ» на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № КР 09-2008 від 07.02.2008, та зазначив, що реєстрація обтяження предмета застави за договором застави підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру від 07.09.2015 № 47794198.
Встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 не є стороною кредитного договору № КР 09-2008 від 07.02.2008 та договору застави від 08.02.2011, а до участі у справі № 910/20564/15 не залучався.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК України). За змістом ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
Водночас зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон № 1255-IV), який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, і є спеціальним щодо реєстрації таких обтяжень та їх чинності у відносинах з третіми особами.
Згідно зі ст. 9 Закону № 1255-IV, якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком випадків, коли обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження або відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Відповідно до ст. 10 Закону № 1255-IV у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень. Обтяжувач, права якого порушені внаслідок дій боржника, визначених цією статтею, вправі вимагати від боржника відшкодування завданих збитків.
Згідно зі ст. 12 Закону № 1255-IV взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру (ст. 44 Закону № 1255-IV).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи наведені норми, Верховний Суд у постанові від 09.06.2021 у справі № 643/1735/19 (провадження № 61-1526св20) зазначив, що «відповідно до вимог чинного законодавства України, застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень», при цьому «законодавець пов`язує наявність запису у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна саме на момент відчуження майна, а не на момент реєстрації права власності на нього». Аналогічний висновок щодо збереження застави для нового власника рухомого майна викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 463/3582/17 (провадження № 61-13383св19) та від 18.03.2020 у справі № 202/5584/18 (провадження № 61-18857св19).
У постанові від 07.04.2021 у справі № 200/17569/18 (провадження № 61-636св21) Верховний Суд, установивши, що відомості про обтяження автомобіля внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна після його відчуження заставодавцем, скасував рішення судів попередніх інстанцій, які, виходячи із збереження застави при переході права власності на предмет застави до іншої особи, звернули стягнення на автомобіль, відмовив банку в задоволенні позову та зазначив, що банк має нести ризик невнесення (несвоєчасного внесення) відомостей про обтяження до цього реєстру, а також наділений правом вимагати від заставодавця відшкодування завданих збитків.
У постанові від 19.05.2021 у справі № 761/1386/19 (провадження № 61-16065св19) Верховний Суд, установивши, що запис про обтяження транспортного засобу внесено до Державного реєстру обтяжень рухомого майна після набуття позивачем права власності на нього, задовольнив вимогу власника про визнання такого обтяження припиненим, виходячи з того, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Отже, для вирішення спору юридично значущим є не лише існування договору застави від 08.02.2011, а й те, чи було відповідне обтяження зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на момент відчуження спірного автобуса позивачеві у 2011 році. Саме із цим моментом закон пов`язує дію обтяження щодо добросовісного набувача.
Із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивач придбав автобус I-VAN A07A1-60, VIN НОМЕР_5 , за відплатним договором купівлі-продажу № ПР455 від 18.05.2011 у ТОВ «АТОН-ХХІ» через комісіонера ТОВ «АВТОСЕЙЛ»; автобус передано позивачу за актом приймання-передачі; 20.09.2011 його знято з обліку за власником для реалізації, а 05.11.2011 зареєстровано за позивачем як транспортний засіб, придбаний у торговельній організації, при цьому в особливих відмітках свідоцтва про реєстрацію зазначено довідку-рахунок від 23.09.2011. Хоча акт приймання-передачі не містить дати його складення, з урахуванням п. 4.5 договору та ч. 1 ст. 334 ЦК України сукупність наведених доказів дає суду підстави для висновку, що відчуження автобуса ТОВ «АТОН-ХХІ» та набуття позивачем права власності на нього відбулися у 2011 році, не пізніше 05.11.2011; при цьому саму лише дату укладення договору 18.05.2011 суд не ототожнює з безумовним моментом переходу права власності, який сторони пов`язали з оплатою та переданням майна.
Згідно з поданими сторонами витягами з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 19.09.2025 та 05.05.2026 поточний запис № 16227242 зареєстровано 13.04.2017. Водночас ці витяги самі по собі не відтворюють повної історії можливих попередніх записів щодо автобуса і не є історичною довідкою про стан Реєстру на дату відчуження майна у 2011 році. Суд оцінює їх у сукупності з іншими доказами, зокрема рішенням господарського суду 2015 року.
Та обставина, що договір застави укладено 08.02.2011, тобто раніше за договір купівлі-продажу, сама собою не свідчить про чинність застави у відносинах з позивачем. За змістом ст. 12 Закону № 1255-IV реєстрація обтяження надає йому чинності у відносинах із третіми особами; за відсутності реєстрації обтяження є чинним між боржником та обтяжувачем, проте нечинним щодо третіх осіб, якщо інше не встановлено законом. Позивач не є стороною кредитного договору та договору застави; доказів виникнення у нього власних зобов`язань перед відповідачем матеріали справи не містять.
Матеріали справи не містять доказів надання АТ «ТАСКОМБАНК» згоди на відчуження автобуса; разом з тим сама лише відсутність у справі такого документа не доводить, що згоди фактично не існувало. Вирішальне значення для застосування статей 9, 10 та 12 Закону № 1255-IV має наявність зареєстрованого обтяження на момент відчуження майна. Позивач придбав автобус за відплатним договором, при цьому в п. 1.4 договору купівлі-продажу власник запевнив покупця, що автомобіль не перебуває під арештом чи забороною. Доказів того, що позивач на момент придбання автобуса знав про договір застави, матеріали справи не містять.
Саме по собі внесення 13.04.2017 запису № 16227242 не встановлює, що до цього часу будь-якого обтяження не існувало. Разом з тим наявні докази не підтверджують, що на дату відчуження автобуса у 2011 році щодо нього було зареєстровано обтяження, яке зберігало силу для нового власника. У цьому висновку суд виходить із сукупності поданих сторонами документів і розподілу обов`язку доказування, а не з припущення, ніби реєстраційний запис 2017 року обов`язково був первинним.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Оцінюючи доводи відповідача, суд бере до уваги рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/20564/15, де згадується витяг із Державного реєстру від 07.09.2015 № 47794198. Це посилання свідчить про наявність відомостей щодо застави на дату формування витягу у 2015 році, проте не встановлює безпосередньо дати первинного внесення запису і не доводить, що обтяження було зареєстроване до відчуження спірного автобуса позивачеві у 2011 році. Сам витяг від 07.09.2015 з даними про історію запису у наданих суду матеріалах відсутній. Отже, висновок про чинність обтяження стосовно набувача саме на момент переходу права власності не може ґрунтуватися лише на згадці про цей витяг у рішенні іншого суду. При цьому суд не ототожнює дату реєстрації чинного запису № 16227242 із доведеною датою виникнення будь-якого можливого обтяження.
Посилання відповідача на ст. 27 Закону України «Про заставу» суд відхиляє, оскільки ця норма застосовується з урахуванням спеціальних положень ст.ст. 9, 10, 12 Закону № 1255-IV, за якими застава рухомого майна зберігає силу для нового власника лише за умови її реєстрації в Державному реєстрі до відчуження предмета застави. Саме такий підхід до співвідношення зазначених норм застосовано Верховним Судом у наведених вище постановах.
Доводи відповідача про невиконання ТОВ «АТОН-ХХІ» кредитних зобов`язань, чинність кредитного договору і договору застави та презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) суд бере до уваги. Водночас позивач не оспорює ні кредитного договору, ні договору застави, ні наявності заборгованості перед банком. Предметом цього спору є чинність обтяження саме щодо автобуса, який позивач придбав у 2011 році. Отже, питання про чинність договору застави між його сторонами слід розмежовувати з питанням про чинність зареєстрованого обтяження у відносинах із новим власником майна.
Щодо посилання відповідача на преюдиційне значення рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/20564/15 суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (ч. 5 ст. 82 ЦПК України). Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (ч. 7 ст. 82 ЦПК України).
Сторонами у справі № 910/20564/15 були банк і ТОВ «АТОН-ХХІ»; позивач у ній участі не брав, а з мотивувальної частини рішення не вбачається, що господарський суд досліджував питання про перехід права власності на автобус до позивача. Тому зазначення автобуса в рішенні як майна, що належить ТОВ «АТОН-ХХІ», не є обставиною, встановленою стосовно позивача, і не має для нього преюдиційного значення. Натомість наявними в цій справі доказами підтверджується, що станом на 26.10.2015 автобус уже перебував у власності позивача.
Ухвалення рішення в цій справі не є переглядом рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2015 і не ставить під сумнів його законність у відносинах між сторонами тієї справи. Принцип правової визначеності, складовою якого є принцип res judicata, вимагає поваги до остаточних судових рішень у відносинах між сторонами спору, однак не позбавляє особу, яка не брала участі у справі, права на судовий захист свого права власності в окремому провадженні з іншим предметом і підставами позову.
Наявність у Державному реєстрі запису № 16227242 про заставу автобуса з відомостями про заборону його відчуження перешкоджає позивачу як власнику розпоряджатися належним йому майном, зокрема відчужити його, чим порушується його право власності. За таких обставин позивач має право вимагати усунення перешкод у розпорядженні своїм майном відповідно до ст. 391 ЦК України, а обраний ним спосіб захисту - припинення обтяження щодо належного йому автобуса - відповідає змісту порушеного права та забезпечує його ефективне відновлення.
Відповідно до ст. 43 Закону № 1255-IV відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача.
Оскільки запис № 16227242 містить відомості про два транспортні засоби, а позовні вимоги стосуються лише автобуса з номером об`єкта НОМЕР_5, обтяження у разі задоволення позову підлягає припиненню лише щодо зазначеного автобуса. Згідно з п. 24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 № 830, у такому випадку реєстратор вносить зміни до запису шляхом виключення з нього відомостей про конкретне індивідуально визначене майно. Питання щодо автобуса з номером об`єкта НОМЕР_7 предметом цього спору не є.
Враховуючи викладене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 064,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 31.03.2026, тому у зв`язку із задоволенням позову судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє таке клопотання (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначила, що детальний опис робіт (наданих послуг) не є самоціллю, а необхідний для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу; у разі погодження сторонами договору фіксованого розміру гонорару відсутність відомостей про витрачений адвокатом час сама по собі не перешкоджає визначенню розміру таких витрат.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 2203/26 від 22.03.2026, укладений з Адвокатським бюро «Галини Семченко», а також ордер на надання правничої допомоги серії ВХ № 1122597 від 28.03.2026. Відповідно до пунктів 3.1 та 3.4 договору сторони погодили винагороду адвокатського бюро у формі фіксованого гонорару в розмірі 20 000,00 грн за супровід справи у суді першої інстанції, який не залежить від кількості витрачених адвокатом годин. Пунктом 3.6 договору встановлено порядок розрахунків: 10 000,00 грн клієнт перераховує до 10.04.2026, а наступні 10 000,00 грн - протягом десяти робочих днів після винесення рішення суду шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок адвокатського бюро. Отже, договором визначено загальну, тверду суму гонорару 20 000,00 грн та відстрочено строк оплати його другої частини, а не поставлено виникнення обов`язку щодо оплати цієї частини в залежність від результату розгляду справи. На підтвердження сплати першої частини гонорару надано платіжні документи від 31.03.2026, які відображають перерахування 10 000,00 грн на користь Адвокатського бюро «Галини Семченко». Суд не розцінює ці документи як докази двох самостійних платежів по 10 000,00 грн кожен. Таким чином, на момент розгляду справи документально підтверджено оплату 10 000,00 грн, а решта 10 000,00 грн відповідно до пункту 3.6 договору підлягає сплаті клієнтом після винесення рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання зазначеного договору адвокат Семченко Г.С. підготувала та подала позовну заяву з додатками, відповідь на відзив, а також брала участь у підготовчому засіданні 09.06.2026. При вирішенні питання про розподіл витрат суд враховує характер спору, зміст складених процесуальних документів, обсяг здійсненого представництва та фіксований розмір гонорару, передбачений договором про правничу допомогу. Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу.
Ураховуючи характер спірних правовідносин, складність питання щодо чинності обтяження рухомого майна стосовно добросовісного набувача, обсяг наданих адвокатом послуг, значення справи для позивача та погоджений сторонами фіксований розмір гонорару, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 20 000,00 грн є реальними, пов`язаними з розглядом справи, обґрунтованими та співмірними. Із цієї суми 10 000,00 грн сплачено, а ще 10 000,00 грн підлягають сплаті на підставі пункту 3.6 договору № 2203/26. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 137 ЦПК України при розподілі судових витрат враховується вартість правничої допомоги, що як сплачена, так і підлягає сплаті відповідною стороною; тому сам факт відстрочення оплати другої частини погодженого фіксованого гонорару не виключає її відшкодування. Доказів неспівмірності заявленої суми, які давали б підстави для її зменшення за належним клопотанням іншої сторони, суду не подано. Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - задовольнити.
Усунути перешкоди ОСОБА_1 в розпорядженні майном та припинити приватне поточне обтяження (запис №16227242), заставу рухомого майна, відносно автобуса, пасажирського, номер об`єкта: НОМЕР_5, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , білий, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: НОМЕР_2 , дата реєстрації 16.05.2009, що належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 за державним номером НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_4 , номер об`єкта: НОМЕР_5 .
Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя:
Судове рішення № 141506493, Шевченківський районний суд міста Києва було прийнято 22.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 761/14057/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: