Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
05 листопада 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/291/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: В. о. заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури,
вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, в інтересах держави в особі
позивача: Фонду державного майна України,
код ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133
до відповідача: Акціонерного товариства «Укртелеком»,
код ЄДРПОУ 21560766, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1. Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації,
код ЄДРПОУ 23000089, вул. Гетьмана Полуботка, 70, м. Чернігів, 14013
2. Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області,
код ЄДРПОУ 38590042, проспект Миру, 190-а, м. Чернігів, 14000
Предмет спору: про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту,
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: Полегенько К. А., представник;
від третіх осіб: не з`явилися;
за участю прокурора: Бабича Є. А.,
ВСТАНОВИВ:
В. о. заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком», у якому просить усунути перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту протирадіаційним укриттям №92020, розташованим за адресою: вул. Робітнича, 2В, м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області, шляхом зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» повернути захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 92020, розташовану за адресою: вул. Робітнича, 2В, м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області на користь держави в особі Фонду державного майна України.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації та Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті. Також ухвалою суду від 01.04.2025 зупинено провадження у справі №927/291/25 до закінчення перегляду у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 918/938/23.
02.04.2025 третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи ЧОДА через підсистему «Електронний суд» подала письмові пояснення, у яких просить розглянути справу без його участі.
16.04.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву.
18.04.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив.
22.04.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав заперечення.
25.04.2025 від позивача до суду надійшли письмові пояснення, у яких просить розглянути справу без його участі.
29.08.2025 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав клопотання про поновлення провадження у справі, яке обґрунтовує тим, що 29.05.2025 Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ухвалено постанову у справі № 918/938/23, до розгляду якої зупинялось провадження у цій справі.
Ухвалою суду від 10.09.2025 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання 07.10.2025 на 11:30.
23.09.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав письмові пояснення.
У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці підготовче засідання, призначене на 07.10.2025, не відбулося.
Ухвалою суду від 13.10.2025 підготовче засідання призначено на 11.11.2025 на 10:00 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Позивач та треті особи були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд», але у підготовче засідання 22.10.2026 не з`явились.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 11.11.2025 проводилось за відсутності позивача та третіх осіб (їх представників).
У підготовчому засіданні 11.11.2025 суд:
- прийняв до розгляду подані учасниками справи заяви по суті (відзив, відповідь на відзив, заперечення, письмові пояснення третьої особи), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням;
- постановив ухвалу про залишення без розгляду письмових пояснень позивача, оскільки вони не є заявою по суті, передбаченою ГПК України для позивача, а дозволу на їх подання у порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України суд не надавав;
- постановив ухвалу про зупинення провадження у справі №927/291/25 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2484/24, одночасно зобов`язавши учасників справи повідомити про результати перегляду зазначеної справи.
12.10.2026 Ніжинська окружна прокуратура через підсистему «Електронний суд» подала клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з ухваленням Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.09.2026 у справі №922/2484/24.
Ухвалою суду від 12.10.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 22.10.2026 на 10:20.
Позивач та треті особи були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд», але у підготовче засідання 22.10.2026 не з`явились.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 22.10.2026 проводилось за відсутності позивача та третіх осіб (їх представників).
У підготовчому засіданні 22.10.2026 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 05.11.2026 на 12:30.
Ухвалою суду від 22.10.2026 повідомлено учасників про час та місце проведення судового засідання 05.11.2026.
Позивач та треті особи були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд», але у підготовче засідання 05.11.2026 не з`явились. Позивач просив розглядати справу без участі його представника.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 22.10.2026 проводилось за відсутності позивача та третіх осіб (їх представників).
До початку підготовчого засідання від позивача та третіх осіб надійшли письмові згоди про початок розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання, а прокурор та представник відповідача надали таку згоду у судовому засіданні.
У підготовчому засіданні 22.10.2026 прокурор та відповідач заявили про згоду про початок розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
У підготовчому засіданні 22.10.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та про перехід до розгляду справи по суті одразу після закінчення підготовчого судового засідання.
У судовому засіданні 05.11.2026 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач незаконно оформив право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна, оскільки протирадіаційне укриття не могло бути приватизовано, тобто право власності держави на нього не могло бути передано приватній особі. Прокурор просить поновити порушені права держави шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірним майном.
Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову, враховуючи:
- правомірність набуття права власності на спірну захисну споруду;
- відсутність доказів будівництва та введення в експлуатацію захисної споруди;
- обрання неналежного способу захисту;
- сплив строку позовної давності.
Прокурор заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає, що:
- захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України є обмежено оборотоздатною річчю, яка не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну;
- спірна захисна споруда цивільного захисту є самостійним об`єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, а право власності та інші речові права на яку підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України;
- належним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову.
У наданих запереченнях відповідач просить відмовити у задоволенні позову з аналогічних підстав, викладених ним у відзиві.
Третя особа - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації зазначила, що спірне протирадіаційне укриття перебуває на балансі АТ «Укртелеком».
Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №948-р від 09.09.1999 до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України передано Українське державне підприємство електрозв`язку «Укртелеком».
Відповідно до Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ №155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» створено ВАТ «Укртелеком» (правонаступником якого є АТ «Укртелеком») та затверджено його статут.
Наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації України № 189 від 09.08.2004 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ «Укртелеком»; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність Відкритому акціонерному товариству «Укртелеком» по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком.
Відповідно до акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» від 09.08.2004 Державний комітет зв`язку та інформатизації України передав, а Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» прийняло об`єкти нерухомого майна по Чернігівській філії ВАТ «Укртелеком» згідно з переліком, зокрема, будівлю дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, за адресою, м. Бахмач, вул. Робітнича, 2а.
23.12.2004 Виконавчий комітет Бахмацької міської ради прийняв рішення № 428 про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані зокрема, за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2А, згідно з додатком №1 за Бахмацьким центром електрозв`язку №1 Чернігівської філії ВАТ «Укртелеком». Відповідно до додатку №1 за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2а, знаходяться такі об`єкти нерухомого майна: будівля дільниці технічної експлуатації лінійних споруд (повністю площею 959,8 кв. м) та будівля складу (повністю площею 413,7 кв. м).
29.12.2004 Бахмацька міська рада видала ВАТ «Укртелеком» свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №385703 на об`єкт нерухомості загальною площею 1373,50 кв. м, а саме: будівлю дільниці технічної експлуатації лінійних споруд загальною площею, А-2, 959,80 кв.м; будівлю складу, А-1, 413,70 кв. м.
29.12.2004 Бахмацькою дільницею МБТІ за ВАТ «Укртелеком» здійснено реєстрацію права колективної власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2а, реєстраційний номер 9400832, про що зроблено запис №162 в книзі №1, на підтвердження чого надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Відповідні відомості про реєстрацію за ВАТ «Укртелеком» права колективної власності на зазначене нерухоме майно містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
17.03.2016 ПАТ «Укртелеком» видано наказ № 205 «Щодо поділу об`єкта нерухомого майна», відповідно до якого з метою здійснення продажу будівлі складу, яка входить до цілісного майнового комплексу, розташованого за адресою: Чернігівська область, місто Бахмач, вул. Робітнича, 2-а, та обліковується на балансі ПАТ «Укртелеком», у якому наказано:
- здійснити виділення в окремий об`єкт нерухомого майна будівлі складу, А-1, площею 413,70 кв. м, зі складу об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: Чернігівська область, місто Бахмач, вул. Робітнича, 2-а, що складається з двох об`єктів, а саме: будівля дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, А-2, площею 959,80 кв. м, будівля складу, А-1, площею 413,70 кв. м.
Згідно з довідкою Бахмацької міської ради № 03-22/1744 від 29.10.2015, виданої Чернігівській філії ПАТ «Укртелеком», будівлі складу А-1, площею 413,70 кв. м, надана поштова та юридична адреса: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2А; нежитловій будівлі дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, А-2, площею 959,80 кв. м, надана поштова та юридична адреса: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2В.
Прокурор зазначає, що у підвальному приміщенні будівлі дільниці технічної експлуатації лінійних споруд за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2В, право власності на яку зареєстровано за ВАТ «Укртелеком», знаходиться захисна споруда цивільного захисту №92020 - протирадіаційне укриття, на підтвердження чого надав:
- облікову картку захисної споруди цивільного захисту №92020 від жовтня 2023 року, відповідно до якої у підвальному приміщенні двоповерхової будівлі за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2А, знаходиться протирадіаційне укриття №92020 площею 50 кв. м, яке належить АТ «Укртелеком»; рік здачі в експлуатацію - 1974;
- паспорт захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) №92020 від 08.12.2022, згідно з яким за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2а, знаходиться протирадіаційне укриття №92020 площею 50 кв. м, яке належить АТ «Укртелеком»; дата введення в експлуатацію 1974;
- технічний паспорт на виробничий будинок будівлю дільниці технічної експлуатації лінійних споруд; технічний паспорт від 25.11.2024 на захисну споруду цивільного захисту №92020, яка розташована за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2в, виготовлений КП «Прилуцьке МБТІ» за замовленням АТ «Укртелеком»;
- акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №92020 від 24.05.2020, від 01.02.2023, від 14.09.2023, від 10.11.2023, від 29.02.2024, від 13.11.2024, , за якими зазначене укриття площею 50 кв. м, розташоване за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2а, та належить АТ «Укртелеком»;
- витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідно до якого за адресою: м. Бахмач, вул. Робітнича, 2в, знаходиться захисна споруда цивільного захисту, яка належить АТ «Укртелеком».
Відповідно до відомостей про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», дані щодо протирадіаційного укриття №92020 у ньому відсутні.
Відповідач надав лист Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій Держспецзв`язку №68/вс/05-564 від 09.06.2023, у якому зазначено про недоцільність використання захисних споруд «Укртелеком» та інших постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг для укриття населення, оскільки це несе певні загрози для сталого функціонування мереж та об`єктів електронних комунікацій.
На підставі рішення річних загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» від 22.04.2021, змінено повне найменування з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на Акціонерне товариство «Укртелеком».
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Фонду державного майна України у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправній приватизації протирадіаційного укриття, яке може перебувати лише у власності держави.
Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 №2558-XII затверджено Тимчасове положення про Фонд державного майна України (далі - Фонд). Як визначено у пункті 1 Тимчасового положення (у редакції, чинній на час приватизації спірного майна) Фонд є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю (у редакції станом на час приватизації спірного приміщення).
Основними завданнями Фонду, серед іншого, визначено здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності (пункт 4 Тимчасового положення).
Відповідно до пункту 6 Тимчасового положення Фонд має право: одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.
Частинами 1, 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об`єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.
Таким чином, Фонд державного майна України мав на час приватизації спірного об`єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснював повноваження з урядування від імені держави у цій сфері.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Фонд державного майна України.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Фонду державного майна України з листом від 28.01.2025 №52-77-530вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства під час приватизації спірного протирадіаційного укриття, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо повернення цього укриття у власність держави.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Фонд державного майна України у листі від 21.02.2025 повідомив прокурора, що спірна захисна споруда не належала (і не належить) до сфери управління Фонду, а тому заходи претензійно-позовного характеру щодо цієї споруди ним не вживались. Також Фонд просив прокурора розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування стосовно зазначеної захисної споруди цивільного захисту згідно з вимогами законодавства.
Відтак Фондом особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Фонд державного майна України позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про повернення протирадіаційного укриття у власність держави.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Фонду державного майна України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо суті позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
За приписами ч. 1, 2 ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (ст. 317 ЦК України).
Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.
Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Серед об`єктів цивільних прав особливу категорію становлять публічні речі об`єкти державної або комунальної власності, правовий режим яких обумовлений особливим публічно-правовим значенням, підвищеною суспільною важливістю, спрямованою на забезпечення екологічної безпеки, обороноздатності, раціонального використання природних ресурсів, збереження стратегічно важливого майна держави, культурної спадщини тощо.
Такі об`єкти пов`язані із забезпеченням суспільного інтересу, а тому не перебувають у вільному цивільному обороті і за жодних умов не можуть вибути із державної або комунальної власності у приватну власність. Публічні речі є необоротоздатними.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 липня 2026 року у справі № 915/268/24
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, у тому числі об`єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.
Пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.
Таким чином, закріпивши протирадіаційні споруди як такі, що не підлягають приватизації, а відтак будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець таким чином вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність законодавчого обмеження на приватизацію протирадіаційного укриття на момент виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, станом на дату прийняття наказу № 227 заборона приватизації поширювалася на протирадіаційні споруди.
Згідно з преамбулою Закону України «Про цивільну оборону» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожен має право на захист свого життя і здоров`я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру (частина перша статті 1 Закону України «Про цивільну оборону» у вказаній редакції).
Відповідно до пункту 2 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 року № 253 (чинний до 10 березня 2017 року) (далі - Порядок використання захисних споруд цивільного захисту), захисні споруди цивільного захисту (цивільної оборони) (далі - захисні споруди) - інженерні споруди, призначені для укриття і тимчасового захисту людей, техніки та майна від небезпеки, що може виникнути або виникла внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, а також від дії засобів ураження в особливий період. Захисні споруди поділяються на сховища та протирадіаційні укриття і є основним засобом колективного захисту населення.
Отже, протирадіаційні укриття як один з видів захисних споруд цивільної оборони належали до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена законом.
У розвиток наведеного висновку слід зазначити, що 02 жовтня 2012 року прийнято Кодекс цивільного захисту України, який уведений у дію 01 липня 2013 року, у зв`язку з чим визначено термін «захисні споруди цивільного захисту».
Захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів (пункт 14 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України).
За змістом частини першої статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать сховище та протирадіаційне укриття.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку, що протирадіаційні укриття / споруди державної власності як один з видів захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) не підлягали приватизації (відчуженню), оскільки як публічні речі належали до об`єктів загальнодержавного значення.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про власність», який був чинний з 15.04.1991 до 19.06.2007, право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.
На підставі Указу Президента України № 210/93 від 15.06.1993 року «Про корпоратизацію підприємств» 27.12.1999 Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ «Укртелеком» було створено ВАТ «Укртелеком».
Згідно з п. 15, 16 «Положення про порядок корпоратизації підприємств», затвердженого Постановою КМУ № 508 від 05.07.1993, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви підприємств, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство є правонаступником прав та обов`язків корпоратизованого підприємства. Розмір статутного капіталу відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за чинною Методикою оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди.
Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент передачі майна відповідачу) визначено, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
На підставі Наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України № 189 від 09.08.2004 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 09.08.2004 у власність ВАТ «Укртелеком» передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, зокрема, будівлю дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, за адресою, м. Бахмач, вул. Робітнича, 2а (після поділу присвоєно адресу вул. Робітнича, 2в), на яку надалі було оформлено право колективної власності.
Отже, як встановив суд, відповідачу на праві власності належить будівля дільниці технічної експлуатації лінійних споруд, літ. А-2, площею 959,80 кв.м, за адресою: Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Робітнича, 2в. Згідно з експлікацією цієї будівлі вона має два поверхи та підвальне приміщення, у якому відповідно до технічної документації знаходиться споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття №92020.
Відповідно до п. 3.1 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001 N 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 за № 582/5773 (у редакції, чинній на час проведення інвентаризації спірного протирадіаційного укриття), технічній інвентаризації підлягають об`єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди.
Роботи з інвентаризації всіх об`єктів повинні здійснюватися на замовлення та за обов`язковою участю замовника (замовників), у присутності якого (яких) проводиться обстеження, що фіксується в абрисі чи ескізі, з обов`язковим підписанням ним (ними) цих документів.
Під час виконання технічної інвентаризації необхідно дотримуватися такої черговості робіт: вивчення документів, що стосуються інвентаризації; виконання обстеження, обмірів, складання схематичних креслень земельних ділянок, будинків, допоміжних будівель та споруд. На кожний об`єкт (у тому числі на захисні споруди) заводиться окрема інвентаризаційна справа і запроваджується літерування та нумерація будинків, допоміжних будівель та споруд.
Отже, технічна інвентаризація це комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта).
Матеріали технічної інвентаризації містять, зокрема, адресу місцезнаходження спірного протирадіаційного укриття, його площу, рік введення його в експлуатацію, інші технічні характеристики тощо та підтверджують знаходження цього протирадіаційного укриття саме у підвальному приміщення будівлі, яка належить на праві власності відповідачу.
Знаходження у зазначеному підвальному приміщенні захисної споруди (протирадіаційного укриття №92020) підтверджується також обліковою споруди цивільного захисту №92020 від жовтня 2023 року; паспортом захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) №92020 від 08.12.2022; технічним паспортом на захисну споруду цивільного захисту №92020; актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №92020 від 24.05.2020, від 01.02.2023, від 14.09.2023, від 10.11.2023, від 29.02.2024, від 13.11.2024; витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва
Відповідач, посилаючись на п. 2.1, 3.11 ДБН А.3.1-9-2000 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони та їх утримання», затверджених Наказом Держбуду України від 2000-10-13 № 229, зазначає про відсутність документів, які підтверджують прийняття в експлуатацію захисної споруди.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що протирадіаційне укриття №92020 було введено в експлуатацію ще у 1974 році, тобто ще до набрання чинності зазначених ДБН, на які посилається відповідач.
При цьому суд враховує, що відповідач самостійно звернувся до Прилуцького МБТІ з проханням виготовити технічний паспорт протирадіаційного укриття №92020, яке належить ПАТ «Укртелеком».
Наведене, зокрема, свідчить про обізнаність відповідача про наявність в належній йому будівлі захисної споруди цивільного захисту.
Технічна інвентаризація була проведена КП «Прилуцьке МБТІ» щодо конкретної захисної споруди, яка вже перебувала на обліку під номером №92020, тобто була раніше введеною в експлуатацію, а не з метою постановлення її на облік як новоствореної у 2024 році, а тому доводи відповідача про відсутність документів, які підтверджують прийняття в експлуатацію спірної захисної споруди, відхиляються судом.
При цьому Цивільний кодекс Української PCP і інші законодавчі норми, чинні на той момент, не містили норму про державну реєстрацію, яка з`явилася лише з прийняттям - Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445) і в наступному з прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року №952-IV.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття №92020, яке знаходиться в підвальному приміщенні будівлі, що розташована за адресою: вул. Робітнича, 2в, відноситься до об`єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, тому приватизації не підлягала і не могла передаватись у власність відповідача.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.09.2026 у справі №922/2484/24.
Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 зазначеного Кодексу (негаторний позов).
Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння.
У постанові від 16.09.2026 у справі №922/2484/24 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту прав власника такого майна - держави на протирадіаційне укриття / споруду як один з видів захисних споруд цивільного захисту є негаторний позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту шляхом зобов`язання відповідача повернути її на користь держави в особі ФДМУ.
Відтак суд відхиляє доводи відповідача, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом зобов`язання відповідача повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту підлягають задоволенню.
Оскільки спірне майно (протирадіаційне укриття як один з видів захисних споруд цивільного захисту) відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, необхідних для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, які не підлягали та не підлягають приватизації та, відповідно, перебувають у державній власності, то немає підстав для висновку про те, що втручання у право АТ «Укртелеком» мирно володіти майном, яке це товариство не могло отримати у власність, є для відповідача надмірним тягарем.
Щодо застосування позовної давності.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.
Отже, враховуючи часткове задоволення позову, питання щодо застосування позовної давності вирішується судом лише в частині задоволених позовних вимог.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Разом з цим, у ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.
Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним.
Так, ч. 2 ст. 268 ЦК України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.
Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17.
З огляду на те, що заявлений прокурором позов є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин ст. 391 ЦК України, а відтак на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, з урахуванням зазначених положень, а також з огляду на обставини подання прокурором позовної заяви через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання зазначеної заяви, становить 2422,40 грн.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов`язати Акціонерне товариство «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601) повернути захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № 92020, розташовану за адресою: вул. Робітнича, 2В, м. Бахмач Ніжинського району Чернігівської області, на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133).
3. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, отримувач Чернігівська обласна прокуратура, банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UA248201720343140001000006008) 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 16.11.2026.
Суддя В. В. Шморгун
Судове рішення № 141503607, Господарський суд Чернігівської області було прийнято 05.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 927/291/25. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: