Рішення № 141503564, 10.11.2026, Господарський суд Черкаської області

Дата ухвалення
10.11.2026
Номер справи
925/1387/22(925/1469/25)
Номер документу
141503564
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Черкаси Справа № 925/1387/22(925/1469/25)

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Боровика С.С., за участю: помічника (за дорученням судді) - Пастухової О.С., представники сторін та 3 особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за первісним позовом

позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» в особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича,

до відповідача, Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ «Старт-Н»,

про стягнення 2 182 160,92 грн

та за зустрічним позовом

позивача, Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» в особі ліквідатора, арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича,

про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги у розмірі 1 257 297,44 грн,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Черкаської області від 23.01.2024 боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Пономаренка Андрія Олеговича.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 15.10.2024 призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича.

26.11.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» в особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича, надійшла позовна заява, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1 257 297,44 грн, 226 508,12 грн трьох процентів річних від простроченої суми, 698 354,57 грн інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання з повернення лізингових платежів, сплачених в рахунок оплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016, та 26 185,92 грн витрат зі сплати судового збору. Позивач просить розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі і вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 17.03.2026.

12.12.2025 АТ КБ «ПриватБанк» подало зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати відсутнім (припиненим) право вимоги ТОВ «Корпорація Таунсенд» до банку у розмірі 1 257 297,44 грн щодо повернення сплачених у рахунок вартості об`єкта лізингу платежів за договором фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що: 18.01.2023 ТОВ «Корпорація Таунсенд» склало заяву №18-01-2023/1 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 657 297,44 грн, внаслідок цього правочину зобов`язання банку з повернення сплаченої вартості предмета лізингу припинилося на підставі статті 601 Цивільного кодексу України. Банк також заперечує застосування до правовідносин сторін частини 2 статті 693 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 01.01.2026 зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

У відзиві на первісний позов банк, окрім наведеного, заперечив період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, пославшись на частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України і зазначивши, що вимогою від 05.01.2023 передбачено семиденний строк для добровільного повернення коштів. Також банк послався на умови договору щодо сплати лізингових платежів до дня його розірвання (пункт 6.2.4 договору) та на постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №905/1065/22 і від 01.02.2024 у справі №913/175/23, а також на прийняття Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 №1201-IX. Крім того, банк послався на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі №925/1322/18, постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №914/346/20(914/155/21) та від 25.01.2022 у справі №914/346/20(914/156/21) і надав висновок експертів у галузі права.

У відзиві на зустрічний позов ТОВ «Корпорація Таунсенд» заперечило проти задоволення вимог банку, вказавши на відсутність передумов зарахування зустрічних однорідних вимог, встановлені судовими рішеннями у справах №925/1322/18 та №925/1387/22(925/852/23) обставини і неефективність обраного банком способу захисту за наявності пред`явленого до нього позову про стягнення відповідної суми.

26.02.2026 від представника ОСОБА_1., адвоката Костенка В.В., надійшло клопотання про залучення до участі у справі єдиного учасника ТОВ «Корпорація Таунсенд» ОСОБА_1 (через представника, адвоката Костенка В.В., який є уповноваженою особою учасника ТОВ «Корпорація Таунсенд») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Клопотання умотивовано тим, що рішення у справі може вплинути на права або обов`язки єдиного учасника ТОВ «Корпорація Таунсенд», оскільки існує ризик притягнення останнього до субсидіарної та/або солідарної відповідальності, як органу управління боржника.

16.03.2026 від кредитора ТОВ «Корпорація Таунсенд», представника ТОВ «Старт-Н» Матчарашвілі А.Ю., надійшло клопотання про залучення до участі у справі ТОВ «Старт-Н» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача. Клопотання умотивовано тим, що ухвалене рішення у даній справі може вплинути на права кредитора, оскільки кошти, отримані від стягнення дебіторської заборгованості, в подальшому мають бути спрямовані на погашення вимог кредиторів у справі про №925/1387/23 про банкрутство ТОВ «Корпорація Таунсенд», в тому числі кредиторських вимог ТОВ «Старт-Н».

Ухвалою суду від 17.03.2026 підготовче засідання у справі відкладено на 26.05.2026.

Ухвалою суду від 26.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1., адвоката Костенка В.В., про залучення до участі у справі єдиного учасника ТОВ «Корпорація Таунсенд» ОСОБА_1 (через представника, адвоката Костенка В.В., який є уповноваженою особою учасника ТОВ «Корпорація Таунсенд») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, кредитора ТОВ «Корпорація Таунсенд» - ТОВ «Старт-Н»; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.11.2026.

Від арбітражного керуючого Слостіна А.Г., представників АТ КБ «ПриватБанк» та 3 особи надійшли заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалами суду від 04.11.2026, 05.11.2026, 09.11.2026 відмовлено у задоволенні поданих заяв про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

09.11.2026 від арбітражного керуючого Слостіна А.Г. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням того, що участь представників сторін та 3 особи у судовому засіданні обов`язковою не визнавалася, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд установив наступні обставини

01.07.2016 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №4К16057ЛИ (далі - Договір), який містить, зокрема, такі умови.

За пунктом 1.1 Договору Банк є власником нерухомого майна, зазначеного у додатку №1 до Договору. Банк передає лізингоодержувачу майно в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність. На дату укладення Договору вартість майна становила 289 645 381,00 грн (пункт 1.2 Договору). Згідно з пунктом 4.3 Договору майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати Банку всієї суми лізингових платежів та інших платежів за Договором.

Відповідно до пунктів 1.4, 2.1 та підпункту 6.2.11 Договору сторони передбачили окремі складові платежів: лізинговий платіж, який відшкодовує частину вартості майна, та відсоткову винагороду за користування майном. Для сплати вартості предмета лізингу Банк відкрив рахунок №20714050000486, для сплати винагород за лізингом - рахунок №20788050000519. Розмір, структура та строки сплати лізингових платежів встановлені додатком №2 до Договору.

Як вбачається з виписки за рахунком ТОВ «Корпорація Таунсенд» № НОМЕР_1 , на рахунок № НОМЕР_2 як лізингові платежі у рахунок сплати вартості предмета лізингу перераховано 25.07.2016 - 241 371,15 грн та 25.08.2016 - 2 415 926,29 грн, всього 2 657 297,44 грн. Платежі з призначенням «відсоткова винагорода за користування майном» здійснювалися окремо на рахунок № НОМЕР_3 .

Банк надіслав лізингоодержувачу повідомлення від 31.05.2017 №Э.Upr 1/3-67102 про одностороннє розірвання Договору з 15.06.2017. На підставі акта прийому-передачі від 15.06.2017 ТОВ «Корпорація Таунсенд» повернуло, а Банк прийняв нерухоме майно - предмет фінансового лізингу. Отже, майно, за яке лізингоодержувач сплатив частину викупної вартості, у його власність не перейшло.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/1387/22(925/852/23) з Банку на користь ТОВ «Корпорація Таунсенд» стягнуто 1 400 000,00 грн сплачених лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу та 21 000,00 грн судового збору. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 рішення залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 16.09.2025 у тій самій справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій залишено без змін.

При розгляді вказаної справи судами встановлено факт сплати ТОВ «Корпорація Таунсенд» 2 657 297,44 грн саме в рахунок вартості предмета лізингу, одностороннього розірвання Договору Банком та повернення майна лізингодавцю. Враховуючи змішану правову природу договору фінансового лізингу, суди дійшли висновку про наявність у Товариства права на повернення сплачених у рахунок вартості предмета лізингу коштів за частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Згідно з випискою АТ «Ощадбанк» по рахунку ТОВ «Корпорація Таунсенд» 23.10.2025 на рахунок банкрута надійшло 1 421 000,00 грн з призначенням платежу щодо виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/1387/22(925/852/23), що відповідає загальній сумі, стягнутій цим рішенням (1 400 000,00 грн боргу та 21 000,00 грн судового збору).

Таким чином, сума сплачених ТОВ «Корпорація Таунсенд» платежів у рахунок вартості предмета лізингу, яка не була повернута Банком, становить 1 257 297,44 грн (2 657 297,44 грн - 1 400 000,00 грн). Доказів повернення Банком цієї суми суду не надано.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням установлених законом особливостей, а до відносин, пов`язаних з лізингом, - загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти змішаний договір, до відносин сторін у якому застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.

Відповідно до статей 1, 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який її одержав, не передав товар у встановлений строк. З урахуванням змішаної правової природи договору фінансового лізингу сплачена лізингоодержувачем частина викупної вартості майна є попередньою оплатою його майбутнього набуття у власність.

З огляду на факт розірвання Договору та повернення його предмета Банку лізингодавець не має обов`язку передати це майно у майбутньому у власність лізингоодержувача, а відповідно - права утримувати попередню оплату його викупної вартості. При цьому сплачена винагорода за користування майном та частина лізингових платежів, що становить покупну плату, мають різну правову природу.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує елементи оренди та купівлі-продажу. Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.31 постанови від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що лізингові платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять у собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим. Застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України до правовідносин цих же сторін за Договором підтверджене постановою Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №925/1387/22(925/852/23).

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, якщо інше не встановлено законом. Встановлені у справі №925/1387/22(925/852/23) обставини укладення та розірвання Договору, структури та розміру сплачених платежів, а також повернення майна не підлягають повторному доказуванню при розгляді даної справи. При цьому предметом попереднього позову було стягнення лише частини сплачених коштів у сумі 1 400 000,00 грн; питання про стягнення решти 1 257 297,44 грн попереднім судовим рішенням не вирішувалось.

Верховний Суд у постанові від 16.09.2025 у справі №925/1387/22(925/852/23) погодився з висновками судів про те, що сплачені лізингоодержувачем платежі у рахунок вартості об`єкта лізингу за своєю правовою природою є попередньою оплатою майна, а у зв`язку з розірванням договору та поверненням предмета лізингу у лізингоодержувача виникає право вимагати повернення таких коштів на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України. При цьому Верховний Суд зазначив, що умовами Договору не передбачено, що у випадку його розірвання за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, в тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору (пункт 82 постанови), а доводи Банку щодо пункту 6.2.4 Договору відхилив (пункти 84- 86 постанови).

Наведені висновки відповідають усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 11.09.2025 у справі №925/313/23(925/898/23), від 24.02.2026 у справі №905/532/23(904/1550/25), від 25.02.2026 у справі №916/803/23(916/176/25), від 14.04.2026 у справі №925/233/23(925/359/25), від 28.04.2026 у справі №904/3472/23(904/1292/25) та від 19.05.2026 у справі №904/2990/23(904/3672/25).

У зазначених постановах Верховний Суд виходив із необхідності розмежування складових лізингових платежів, оскільки плата за користування предметом лізингу та відшкодування його викупної вартості мають різну правову природу. Після розірвання договору та повернення предмета лізингу припиняється зобов`язання лізингодавця передати майно у власність лізингоодержувачу, а тому відпадає правова підстава для подальшого утримання платежів, сплачених саме у рахунок придбання такого майна, з урахуванням положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України. У справах №905/532/23(904/1550/25), №925/233/23(925/359/25), №904/3472/23(904/1292/25) та №904/2990/23(904/3672/25) Верховний Суд підтвердив правомірність стягнення залишку викупних лізингових платежів після попереднього стягнення іншої їх частини за окремими судовими рішеннями.

Доводи Банку про те, що пунктом 6.2.4 Договору врегульовано наслідки його розірвання, які виключають повернення сплаченої лізингоодержувачем викупної вартості предмета лізингу, суд відхиляє. Цей пункт покладає на лізингоодержувача обов`язок у разі розірвання Договору повернути майно та сплатити заборгованість на дату розірвання, однак не встановлює, що вже сплачені у рахунок вартості предмета лізингу платежі після розірвання Договору вважаються платою за користування майном або мають інше призначення. Саме наявністю такої договірної умови були зумовлені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 6.32 постанови від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, тоді як за її відсутності в договорах фінансового лізингу АТ КБ «ПриватБанк» Верховний Суд відхиляв аналогічні доводи Банку (постанова від 23.09.2026 у справі №925/322/23(925/1364/25)). Постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №905/1065/22 та від 01.02.2024 у справі №913/175/23 стосуються права лізингодавця на стягнення лізингових платежів, строк сплати яких настав до розірвання договору, а не долі вже сплаченої лізингоодержувачем викупної вартості предмета лізингу після розірвання договору та повернення майна лізингодавцю, тому висновки, викладені у цих постановах, не є релевантними до спірних правовідносин.

Посилання Банку на Закон України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 №1201-IX суд не бере до уваги, оскільки цей Закон набрав чинності після розірвання Договору (15.06.2017) та не має зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України, стаття 5 Цивільного кодексу України). До спірних правовідносин застосовується Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР у редакції, чинній на час їх виникнення.

Оцінюючи доводи АТ КБ «ПриватБанк» про припинення права вимоги ТОВ «Корпорація Таунсенд» внаслідок подання заяви №18-01-2023/1 від 18.01.2023 про зарахування зустрічних однорідних вимог, суд виходить із положень статті 601 Цивільного кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19. Для припинення зобов`язань зарахуванням необхідна наявність зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, а також дотримання умови щодо безспірності таких вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином. Тому значення для вирішення спору має не сама по собі незгода Банку із заявою про зарахування, а наявність між сторонами на момент її вчинення спору щодо існування, змісту та розміру зобов`язання Банку, заявленого Товариством до зарахування.

Судом установлено, що під час розгляду справи №925/1322/18 АТ КБ «ПриватБанк» заперечував існування свого зобов`язання щодо повернення ТОВ «Корпорація Таунсенд» сплачених лізингових платежів у розмірі 2 657 297,44 грн. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.04.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023, відмовлено у задоволенні заяви Товариства про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, з огляду на спірність вимог, заявлених до зарахування. Крім того, при розгляді справи №925/1387/22(925/852/23) Верховним Судом у постанові від 16.09.2025 враховано, що грошові вимоги Банку як ініціюючого кредитора у справі про банкрутство були заявлені та визнані судом без урахування їх зменшення на суму зазначеного зарахування.

Отже, як на момент вчинення заяви від 18.01.2023, так і після нього Банк заперечував саме існування зобов`язання, заявленого Товариством до зарахування, а не лише правомірність заяви про зарахування. Таку позицію Банк підтвердив і у відзиві на позовну заяву в цій справі, зазначивши, що зарахування ним не визнавалося з підстав невизнання будь-яких зобов`язань перед ТОВ «Корпорація Таунсенд» (частина 1 статті 75 ГПК України). Грошові вимоги Банку до Товариства визнані ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06.06.2023 у справі №925/1387/22 без їх зменшення на суму зарахування, а 23.10.2025 Банк сплатив Товариству 1 400 000,00 грн, які є частиною тієї самої суми 2 657 297,44 грн, щодо якої було заявлено зарахування.

Верховний Суд у пункті 104 постанови від 16.09.2025 у справі №925/1387/22(925/852/23), ухваленої у спорі між тими самими сторонами, дійшов висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог Банку та Товариства на підставі заяви від 18.01.2023 не відбулося через спірність вимог Товариства до Банку. Суд погоджується з таким висновком, який узгоджується з установленими у цій справі обставинами. Заява про зарахування стосувалася всієї суми 2 657 297,44 грн, тому одне й те саме зарахування не може вважатися таким, що не відбулося щодо стягнутих з Банку та сплачених ним 1 400 000,00 грн, і водночас таким, що припинило зобов`язання Банку щодо решти 1 257 297,44 грн.

Аналогічні правові питання досліджувалися Верховним Судом у постановах від 14.04.2026 у справі №925/233/23(925/359/25) (пункти 8.34- 8.40), від 14.04.2026 у справі №916/803/23(916/2546/25), від 13.05.2026 у справі №905/221/23(905/594/25) та від 23.09.2026 у справі №925/322/23(925/1364/25). У зазначених справах Верховний Суд погодився з висновками про відсутність необхідних передумов для припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, враховуючи встановлену судами спірність відповідних зобов`язань. При цьому у справах №916/803/23(916/2546/25), №905/221/23(905/594/25) та №925/322/23(925/1364/25) залишено без змін рішення про відмову у позовних вимогах Банку щодо визнання відсутнім (припиненим) права вимоги лізингоодержувача.

Верховний Суд також звертав увагу на суперечливість поведінки Банку, який, заперечуючи існування власного грошового зобов`язання з повернення лізингових платежів, одночасно посилався на припинення цього ж зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 103 постанови Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №925/1387/22(925/852/23), пункт 8.40 постанови від 14.04.2026 у справі №925/233/23(925/359/25), постанова від 23.09.2026 у справі №925/322/23(925/1364/25)). Така поведінка суперечить принципу добросовісності та доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) і не може бути підставою для висновку про припинення зобов`язання Банку.

Посилання Банку на постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №914/346/20(914/155/21) та від 25.01.2022 у справі №914/346/20(914/156/21) суд також відхиляє. За викладом самого Банку, у тих справах суди не встановили обставин, які б свідчили про неможливість зарахування відповідних вимог, тоді як у цій справі встановлено спірність вимоги Товариства до Банку на момент вчинення заяви про зарахування. Доводи Банку з посиланням на ці постанови не знайшли підтримки Верховного Суду у постановах від 25.02.2026 у справі №916/803/23(916/176/25) та від 14.04.2026 у справі №925/233/23(925/359/25).

Не спростовують наведеного і доводи Банку про те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 у справі №925/1322/18 встановлено відсутність у Банку обов`язку з повернення коштів. Зазначена постанова ухвалена за результатами розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню; висновок про відсутність такого обов`язку є правовою оцінкою, а не обставиною, що має преюдиційне значення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17). Питання про наявність у Банку зобов`язання з повернення сплаченої викупної вартості предмета лізингу вирішено по суті рішенням у справі №925/1387/22(925/852/23), яке набрало законної сили. Водночас сама позиція Банку, висловлена під час розгляду справи №925/1322/18, підтверджує спірність заявленої до зарахування вимоги.

Наданий Банком висновок експертів у галузі права суд оцінює з урахуванням того, що відповідно до частини 1 статті 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду (подібний підхід викладено у пунктах 8.51- 8.53 постанови Верховного Суду від 14.04.2026 у справі №925/233/23(925/359/25)). Викладені у висновку міркування щодо частини 5 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства та презумпції правомірності одностороннього правочину не спростовують встановленої судом відсутності умов для зарахування зустрічних однорідних вимог на момент вчинення заяви від 18.01.2023.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зміст заяви №18-01-2023/1 від 18.01.2023, заперечення Банку проти існування власного грошового зобов`язання на момент здійснення зарахування, визнання кредиторських вимог Банку без урахування зарахування та виконання Банком рішення у справі №925/1387/22(925/852/23), суд дійшов висновку, що на момент вчинення заяви про зарахування вимога Товариства до Банку не була безспірною. Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог не відбулося, і спірне зобов`язання Банку на підставі статті 601 Цивільного кодексу України не припинилося.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги ТОВ «Корпорація Таунсенд» про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» неповернутого залишку лізингових платежів у розмірі 1 257 297,44 грн, а зустрічні позовні вимоги Банку про визнання відсутнім (припиненим) відповідного права вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, обраний Банком спосіб захисту не є належним. Банк посилається на пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20, проте у пунктах 89- 90 цієї ж постанови (з посиланням на постанову від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц) Велика Палата зазначила, що визнання відсутнім права вимоги кредитора є належним способом захисту лише доти, доки кредитор не ініціював судовий спір; якщо ж такий спір ініційовано, боржник захищає свої права, заперечуючи проти позову кредитора. У цій справі доводи Банку про припинення зобов`язання зарахуванням розглянуто й оцінено саме в межах первісного позову.

Позивачем за первісним позовом також заявлено вимоги про стягнення 226 508,12 грн трьох процентів річних та 698 354,57 грн інфляційних втрат. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 дійшла висновку, що зобов`язання з повернення попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є грошовим, а тому до нього застосовуються приписи частини другої статті 625 цього Кодексу.

05.01.2023 ТОВ «Корпорація Таунсенд» склало вимогу №05-01-2023/1 про повернення 2 657 297,44 грн сплачених у рахунок вартості предмета лізингу коштів, яку 06.01.2023 направлено Банку поштовими відправленнями АТ «Укрпошта» на юридичну адресу та адресу для листування, а також електронною поштою на адресу help@pb.ua. Вимогою запропоновано повернути ці кошти протягом семи днів з моменту її отримання. Банком зазначені кошти на вимогу Товариства не повернуто.

Обов`язок повернення сплаченої викупної складової лізингових платежів виник у зв`язку з припиненням передбаченого Договором обов`язку Банку передати майно у власність лізингоодержувача після розірвання Договору та повернення предмета лізингу 15.06.2017. Пред`явлення вимоги у січні 2023 року є реалізацією Товариством права на повернення попередньої оплати, яке виникло внаслідок розірвання Договору.

Заперечення АТ КБ «ПриватБанк» щодо неправильного визначення ТОВ «Корпорація Таунсенд» початку періоду нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат з 06.01.2023 з посиланням на положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України суд відхиляє.

Як встановлено судом, Договір фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016 було розірвано з 15.06.2017 з ініціативи АТ КБ «ПриватБанк», та 15.06.2017 ТОВ «Корпорація Таунсенд» повернуло Банку майно, яке було предметом лізингу. Внаслідок розірвання Договору та повернення предмета лізингу припинився обов`язок Банку передати відповідне майно у майбутньому у власність лізингоодержувача та, відповідно, відпала правова підстава для утримання Банком лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості цього майна.

Отже, зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» з повернення ТОВ «Корпорація Таунсенд» сплачених у рахунок вартості предмета лізингу коштів виникло не внаслідок направлення Товариством вимоги №05-01-2023/1 від 05.01.2023, а у зв`язку з розірванням Договору та поверненням Банку предмета лізингу.

Верховний Суд у постанові від 13.02.2024 у справі №922/1075/23 (пункти 46- 48), застосовуючи положення статей 530, 612, 625 та 693 Цивільного кодексу України, зазначив, що обставини пред`явлення покупцем вимоги про повернення попередньої оплати не впливають на визначення періоду прострочення продавця, якщо строк виконання основного зобов`язання вже настав, та погодився з висновком про виникнення грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати з наступного дня після спливу строку виконання зобов`язання з передачі товару. При цьому Верховний Суд виходив з висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19, якою визнано правильним нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат з наступного дня після спливу строку поставки, а не з моменту пред`явлення вимоги про повернення попередньої оплати.

Аналогічний підхід щодо правових наслідків розірвання договору викладено Верховним Судом у постанові від 09.04.2026 у справі №910/6287/23 (пункти 102- 104), у якій Суд дійшов висновку, що внаслідок розірвання договору та припинення зобов`язання з передачі товару виникає грошове зобов`язання з повернення попередньої оплати відповідно до частини 2 статті 693 та частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після розірвання договору.

За таких обставин передбачений у вимозі №05-01-2023/1 від 05.01.2023 семиденний строк для добровільного повернення коштів не визначає моменту виникнення грошового зобов`язання Банку та початку його прострочення, оскільки на час направлення цієї вимоги відповідне грошове зобов`язання вже існувало.

Враховуючи, що ТОВ «Корпорація Таунсенд» здійснило нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат лише з 06.01.2023, тобто за період, який розпочався значно пізніше виникнення прострочення Банку, суд не вбачає підстав для зменшення заявленого позивачем періоду нарахування у зв`язку із зазначенням у вимозі від 05.01.2023 строку для добровільного виконання.

Згідно з наданим розрахунком позивач здійснив нарахування за період з 06.01.2023 по 23.10.2025 включно на всю суму сплачених лізингових платежів у рахунок вартості предмета лізингу - 2 657 297,44 грн, оскільки до 23.10.2025 ця сума Банком не поверталась. Після виконання рішення від 26.11.2024 у справі №925/1387/22(925/852/23) та надходження 23.10.2025 на рахунок Товариства 1 400 000,00 грн основного боргу нарахування за період з 24.10.2025 по 26.11.2025 здійснювались на залишок 1 257 297,44 грн.

За наданим позивачем розрахунком за період з 06.01.2023 по 23.10.2025 три проценти річних становлять 222 994,58 грн, інфляційні втрати - 698 354,57 грн. За період з 24.10.2025 по 26.11.2025 три проценти річних на залишок основного боргу становлять 3 513,54 грн. Інфляційні втрати за останній період позивачем не заявлені.

Судом перевірено арифметичну правильність нарахування трьох процентів річних. За період з 06.01.2023 по 31.12.2023 вони становлять 78 626,88 грн, за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 79 718,92 грн, за період з 01.01.2025 по 23.10.2025 - 64 648,77 грн, за період з 24.10.2025 по 26.11.2025 - 3 513,54 грн. Загальна сума нарахувань (без проміжного округлення) становить 226 508,12 грн.

Перевіривши арифметику розрахунку на підставі наведених позивачем місячних індексів інфляції та їх сукупне значення, суд дійшов висновку про арифметичну обґрунтованість заявленого інфляційного збільшення у розмірі 698 354,57 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 226 508,12 грн 3% річних та 698 354,57 грн інфляційних втрат суд вважає такими, що підлягають задоволенню. Отже, загальна сума заборгованості за первісним позовом становить 2 182 160,13 грн.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, з урахуванням установлених обставин та наведених положень законодавства, суд вважає первісний позов таким, що підлягає задоволенню повністю, а зустрічний позов - таким, що задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за первісним позовом у розмірі 26 185,92 грн необхідно покласти на АТ КБ «ПриватБанк».

Судові витрати за зустрічним позовом у зв`язку з відмовою в його задоволенні необхідно покласти на позивача за зустрічним позовом - АТ КБ «ПриватБанк» (судовий збір у розмірі 3028,00 грн).

Керуючись статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 20, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» в особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича, задовольнити повністю.

2.Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» (18001, м. Черкаси, бул. Шевченка, 208, офіс 17/3, код ЄДРПОУ 39683844) 1 257 297,44 грн (один мільйон двісті п`ятдесят сім тисяч двісті дев`яносто сім гривень 44 коп.) боргу з повернення лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4К16057ЛИ від 01.07.2016, 226 508,12 грн (двісті двадцять шість тисяч п`ятсот вісім гривень 12 коп.) 3% річних, 698 354,57 грн (шістсот дев`яносто вісім тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 57 коп.) інфляційних втрат та 26 185,92 грн (двадцять шість тисяч сто вісімдесят п`ять гривень 92 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3.У задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Таунсенд» про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги у розмірі 1 257 297,44 грн відмовити повністю.

4.Судові витрати за зустрічним позовом покласти на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.11.2026.

Суддя С.С. Боровик

Часті запитання

Який тип судового документу № 141503564 ?

Документ № 141503564 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141503564 ?

Дата ухвалення - 10.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141503564 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141503564 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141503564, Господарський суд Черкаської області

Судове рішення № 141503564, Господарський суд Черкаської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.

Судове рішення № 141503564 відноситься до справи № 925/1387/22(925/1469/25)

Це рішення відноситься до справи № 925/1387/22(925/1469/25). Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141503562
Наступний документ : 141539096