Рішення № 141503541, 10.11.2026, Господарський суд Черкаської області

Дата ухвалення
10.11.2026
Номер справи
925/313/23(925/978/25)
Номер документу
141503541
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Черкаси Справа № 925/313/23(925/978/25)

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Боровика С.С., за участю: помічника (за дорученням судді) - Пастухової О.С., представники сторін: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за первісним позовом

позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» в особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича,

до відповідача, Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,

про стягнення 1 206 643,76 грн

та за зустрічним позовом

позивача, Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД»,

про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги у розмірі 2 606 643,76 грн,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Черкаської області від 21.02.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Пономаренка Андрія Олеговича.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 15.10.2024 відсторонено арбітражного керуючого Пономаренка Андрія Олеговича від виконання повноважень ліквідатора банкрута за його заявою та призначено ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича.

19.08.2025 через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» в особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича, надійшла позовна заява, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» сплачені ним лізингові платежі в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1 206 643,76 грн та 14 479,73 грн витрат зі сплати судового збору. Позивач просить розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

Позов обґрунтований тим, що:

внаслідок розірвання договору фінансового лізингу та повернення предмета лізингу банку у позивача виникло право на повернення сплачених лізингових платежів у рахунок вартості предмета лізингу на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України,

загальна сума сплачених позивачем лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу становить 2 606 643,76 грн, з яких 1 400 000,00 грн стягнуто рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/313/23(925/898/23),

предметом позову у даній справі є решта зазначених лізингових платежів у сумі 1 206 643,76 грн.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання у справі на 21.10.2025.

Ухвалою суду від 21.10.2025 підготовче засідання у справі відкладено на 13.01.2026.

14.10.2025 від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, просив продовжити (поновити) встановлений судом строк для подання відзиву. Відповідач вважає, що зобов`язання банку з повернення сплачених лізингових платежів припинилося на підставі заяви ТОВ «АРКАНАР ЛТД» від 06.04.2023 №23 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 606 643,76 грн; з цих підстав банк просить закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору; крім того, відповідач заперечує наявність правових підстав для повернення сплачених лізингових платежів та заявляє про застосування позовної давності.

Зокрема, відповідач вважає, що: лізингові платежі є платою за найм (оренду) майна і можуть вважатися оплатою його вартості лише в разі сплати всіх платежів за договором; що пункт 6.2.4 Договору виключає обов`язок лізингодавця повернути сплачені платежі; відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення виконаного до розірвання договору; повернення платежів призведе до безоплатного користування майном і суперечить засадам справедливості та статті 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідач також посилається на частину 7 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 №1201-IX, статтю 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР та постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23, від 21.03.2024 у справі №907/935/21.

До відзиву відповідач долучив комплексний висновок експертів у галузі права від 14.03.2025 щодо можливості застосування частини 5 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства до заяви про зарахування, вчиненої до відкриття провадження у справі про банкрутство, та частини другої статті 693 ЦК України до правовідносин фінансового лізингу.

17.10.2025 АТ КБ «ПриватБанк» подало зустрічну позовну заяву про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги ТОВ «АРКАНАР ЛТД» до АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 2 606 643,76 грн щодо повернення сплачених лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу за lоговором фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016.

Зустрічний позов обґрунтований припиненням відповідного зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України на підставі заяви від 06.04.2023 №23.

Разом із зустрічною позовною заявою банк просив поновити (продовжити) строк на її подання, посилаючись на дію воєнного стану та обстріли м. Дніпра.

Ухвалою суду від 13.01.2026 поновлено пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позов та зустрічного позову, прийнято зустрічний позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги у розмірі 2 606 643,76 грн, вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом, відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «АРКАНАР ЛТД» про залучення до участі у справі уповноваженої особи учасників ТОВ «АРКАНАР ЛТД» як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.03.2026.

04.02.2026 ТОВ «АРКАНАР ЛТД» подало відзив на зустрічну позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №925/313/23(925/898/23), відсутність факту припинення зобов`язань шляхом зарахування та обрання банком неналежного способу захисту.

Ухвалою суду від 17.03.2026 розгляд справи відкладено на 26.05.2026.

26.05.2026 у судовому засіданні: представник позивача позовні вимоги за первісним позовом підтримав, заперечував щодо зустрічного позову та просив відмовити у його задоволенні; представник відповідача у задоволенні первісного позову просив відмовити, натомість задовольнити зустрічну позовну заяву у повному обсязі; оголошено перерву до 10.11.2026.

Від арбітражного керуючого Слостіна А.Г. та представника АТ КБ «ПриватБанк» Іванової С.О. надійшли заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалами суду від 04.11.2026 відмовлено у задоволенні поданих заяв про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

09.11.2026 від арбітражного керуючого Слостіна А.Г. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням того, що участь представників сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалася, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд установив наступні обставини

01.07.2016 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ТОВ «АРКАНАР ЛТД» укладено договір фінансового лізингу №4А16056ЛИ (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору банк є власником нерухомого майна, зазначеного у додатку №1 до договору, та передає лізингоодержувачу майно у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність у визначені договором строки на умовах фінансового лізингу.

Вартість майна на дату укладення договору становила 284 124 172,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1 договору розмір, структура та строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 до договору.

Відповідно до пункту 6.2.11 договору лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати банку, зокрема, лізинговий платіж, який відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна, відсоткову винагороду за користування майном та інші передбачені договором платежі.

01.07.2016 на виконання умов договору сторони підписали акт прийому-передачі майна, за яким банк передав, а ТОВ «АРКАНАР ЛТД» прийняло нерухоме майно у платне володіння та користування.

За час дії договору ТОВ «АРКАНАР ЛТД» сплатило банку 2 606 643,76 грн лізингових платежів у рахунок відшкодування частини вартості об`єкта лізингу, з яких: 25.07.2016 - 236 770,14 грн; 23.08.2016 - 2 369 873,62 грн.

31.05.2017 банк надіслав ТОВ «АРКАНАР ЛТД» повідомлення №Э.Upr 1/3-67101 про розірвання договору з 15.06.2017 в односторонньому порядку.

15.06.2017 сторони підписали акт прийому-передачі майна, відповідно до якого ТОВ «АРКАНАР ЛТД» повернуло, а АТ КБ «ПриватБанк» прийняло предмет лізингу.

Таким чином, договір фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016 розірвано, предмет лізингу повернуто банку, а ТОВ «АРКАНАР ЛТД» не набуло права власності на зазначене майно.

Наведені обставини також встановлені рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/313/23(925/898/23), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 та постановою Верховного Суду від 11.09.2025.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки у справі №925/313/23(925/898/23) брали участь ті самі сторони, а судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено обставини укладення та виконання договору, сплати лізингових платежів, розірвання договору та повернення предмета лізингу, зазначені обставини повторному доказуванню не підлягають.

Водночас преюдиційне значення мають саме обставини, встановлені судовим рішенням, а не правова оцінка, надана судом цим обставинам. Тому правові висновки, викладені у судових рішеннях у справі №925/313/23(925/898/23), суд враховує як висновки щодо застосування норм права у правовідносинах між тими самими сторонами за тим самим договором, однак дає власну оцінку доводам сторін, наведеним у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, установлених цим Законом.

Частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує елементи договорів найму (оренди) та купівлі-продажу.

На правовідносини сторін договору фінансового лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна у майбутньому у власність лізингоодержувача поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

Такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема у постановах від 04.04.2024 у справі №925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі №925/233/23(925/750/23), від 24.09.2024 у справі №916/803/23(916/2849/23) та від 15.05.2025 у справі №904/3472/23(910/9239/23) (за позовом лізингоодержувача до АТ КБ «ПриватБанк» за договором фінансового лізингу від 01.07.2016 №4Б16030ЛИ). У постанові від 11.09.2025 у справі №925/313/23(925/898/23) Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання банку про передачу справи на розгляд об`єднаної палати та не знайшов підстав для відступу від цих висновків (пункти 76 81 постанови). Суд враховує зазначені висновки відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частина 1 статті 693 ЦК України поширює правила про попередню оплату на випадки, коли договором встановлено обов`язок покупця оплатити товар до його передання частково або повністю. Отже, право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати не залежить від того, чи сплачено ним повну ціну товару. Доводи банку про те, що лізингові платежі можуть вважатися оплатою вартості майна лише в разі сплати всіх платежів за договором, не ґрунтуються на законі.

Суд також зазначає, що частина 2 статті 693 ЦК України застосовується до спірних правовідносин не за аналогією закону, а в силу прямої відсилки, встановленої абзацом 2 частини 2 статті 806 ЦК України та частиною 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР, відповідно до яких до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 зазначила, що лізингодавець не може вимагати одночасно повернення об`єкта лізингу та відшкодування його вартості у складі лізингових платежів.

У зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу та поверненням предмета лізингу лізингодавцю припиняється обов`язок лізингодавця передати предмет лізингу у власність лізингоодержувача та, відповідно, обов`язок лізингоодержувача відшкодовувати вартість цього майна.

Доводи банку з посиланням на частину 4 статті 653 ЦК України суд відхиляє. Ця норма встановлює загальне правило про неможливість вимагати повернення виконаного до розірвання договору лише в разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Для частини лізингових платежів, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, інше встановлено законом частиною 2 статті 693 ЦК України, що застосовується до цих відносин на підставі частини другої статті 806 ЦК України.

Не спростовує цього висновку і посилання банку на статтю 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР, яка передбачає право лізингоодержувача відмовитися від договору та вимагати повернення сплачених платежів у разі прострочення передачі предмета лізингу. Ця норма регулює інший випадок відмову лізингоодержувача від договору у зв`язку з непереданням йому майна і не містить заборони повертати сплачену частину вартості предмета лізингу в разі розірвання договору з ініціативи лізингодавця та повернення йому майна.

Положення частини 7 статті 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 04.02.2021 №1201-IX, відповідно до якої лізингові платежі, сплачені до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору або його розірвання, не підлягають поверненню, а також статті 809-1 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються. Зазначені норми набрали чинності 13.06.2021, тобто після розірвання договору 15.06.2017 та виникнення у лізингоодержувача права вимагати повернення сплачених платежів, а закони не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України, частина 1 статті 5 ЦК України). На неможливість застосування цих норм до правовідносин, що виникли до 13.06.2021, вказують і автори поданого банком висновку експертів у галузі права від 14.03.2025.

Судом установлено, що структура лізингових платежів за договором фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016 передбачала окремо лізингові платежі, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу, та винагороду за користування майном.

Умовами договору не передбачено, що у випадку його розірвання за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж, сплачений у рахунок вартості майна, вважатиметься платою за користування об`єктом лізингу або матиме інше призначення.

Вказані обставини встановлені судовими рішеннями у справі №925/313/23(925/898/23), з висновками яких погодився Верховний Суд у постанові від 11.09.2025.

Верховний Суд у зазначеній постанові погодився з висновком судів попередніх інстанцій (пункти 73, 82 постанови) про те, що положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню до спірних правовідносин щодо повернення лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості об`єкта лізингу до моменту розірвання договору.

При цьому положення пункту 6.2.4 договору не усувають передбаченого законом права лізингоодержувача на повернення зазначених платежів після розірвання договору та повернення предмета лізингу.

Пунктом 6.2.4 договору передбачено обов`язок лізингоодержувача у разі розірвання договору повернути майно, сплативши банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату та інших платежах за договором, а також відшкодувавши заподіяні збитки. Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі №925/313/23(925/898/23), оцінюючи цю саму умову договору, зазначив, що вона регулює загальні підстави неповернення лізингодавцем отриманих лізингових платежів і не враховує випадку, коли предмет лізингу вилучено в лізингоодержувача та передано лізингодавцю, що з урахуванням імперативної частини 2 статті 693 ЦК України виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором (пункти 73, 74 постанови). Умовами договору також не передбачено, що в разі його розірвання з ініціативи лізингодавця лізинговий платіж вважається платою за користування об`єктом лізингу, відповідальністю за порушення договору чи має інше призначення (пункт 72 постанови), на відміну від умов договору, які оцінювала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (пункт 6.32).

Отже, враховуючи розірвання договору фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016 та повернення предмета лізингу банку, у ТОВ «АРКАНАР ЛТД» виникло право на повернення лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості предмета лізингу, на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

Доводи банку про те, що повернення сплачених платежів призведе до фактично безоплатного користування майном і порушить засади справедливості, добросовісності та розумності, суд відхиляє. Договором окремо від лізингових платежів у рахунок вартості майна передбачено відсоткову винагороду за користування майном (пункт 6.2.11 договору). Рішенням Господарського суду Черкаської області від 23.12.2020 у справі №925/1201/18 з ТОВ «АРКАНАР ЛТД» на користь банку стягнуто 11 453 771,48 грн заборгованості з відсоткової винагороди за користування майном та 425 297,73 грн пені, а ухвалою від 16.01.2024 у справі №925/313/23 вимоги банку з відсоткової винагороди за користування майном включено до затвердженого судом переліку конкурсних кредиторів. Отже, користування майном є оплатним і компенсується банку саме цією складовою, а повернення частини платежів, сплачених у рахунок вартості майна, яке повернулося до банку, не перетворює договір на безоплатний і не порушує балансу інтересів сторін.

Посилання банку на статтю 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» як на заборону банкам здійснювати ризикову діяльність не стосується предмета спору: ця норма належить до сфери публічно-правового регулювання банківської діяльності і не впливає на зміст цивільних прав та обов`язків сторін за договором.

Посилання банку на постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23 та від 21.03.2024 у справі №907/935/21 суд не бере до уваги. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі №925/313/23(925/898/23), відмінність судових рішень у цих справах зумовлена різними фактичними обставинами та умовами договорів: у справі №907/935/21 суди встановили відсутність розірвання договорів чи відмови від них, а у справах №905/1065/22 та №913/175/23 Верховний Суд направив справи на новий розгляд через неналежну оцінку судами умов договорів щодо структури лізингових платежів (пункти 67 69 постанови). Структуру лізингових платежів за договором встановлено: лізингові платежі відшкодовують частину вартості майна і сплачуються окремо від відсоткової винагороди за користування ним (пункти 71, 72 постанови).

Щодо поданого банком комплексного висновку експертів у галузі права від 14.03.2025 суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 109 ГПК України такий висновок не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Предметом висновку експерта у галузі права можуть бути питання застосування аналогії закону, аналогії права та змісту норм іноземного права (стаття 108 ГПК України), тоді як тлумачення і застосування норм національного права до встановлених обставин справи належить до компетенції суду. Крім того, як зазначено вище, частина 2 статті 693 ЦК України застосовується до спірних правовідносин не за аналогією, а в силу прямої відсилки частини 2 статті 806 ЦК України, а частину 5 статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства суд у цій справі не застосовує. Тому викладені у висновку міркування не спростовують висновків суду. Аналогічно цей самий висновок експертів оцінив Верховний Суд у постанові від 15.05.2025 у справі №904/3472/23(910/9239/23) (пункт 76).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/313/23(925/898/23) із загальної суми 2 606 643,76 грн на користь ТОВ «АРКАНАР ЛТД» стягнуто 1 400 000,00 грн.

Зазначене рішення набрало законної сили.

Предметом позову у даній справі є решта зазначених лізингових платежів у розмірі 1 206 643,76 грн.

Доказів повернення АТ КБ «ПриватБанк» спірної суми 1 206 643,76 грн суду не надано.

Щодо закриття провадження у справі

АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на первісну позовну заяву просить закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на відсутність предмета спору у зв`язку з припиненням зобов`язань сторін шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Обґрунтовуючи свої заперечення, банк зазначає, що ТОВ «АРКАНАР ЛТД» 06.04.2023 направило заяву №23 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 606 643,76 грн, яка є одностороннім правочином та не визнана судом недійсною.

Проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає наступне

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 06.04.2023 №23 була предметом дослідження судів під час розгляду справи №925/313/23(925/898/23).

Крім того, питання правових наслідків зазначеної заяви розглядалось у справі №925/1201/18.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.05.2023 у справі №925/1201/18 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «АРКАНАР ЛТД» від 08.05.2023 №25 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023 зазначену ухвалу залишено без змін.

Під час розгляду зазначеної заяви банк заперечував проти зарахування зустрічних однорідних вимог, посилаючись на відсутність у нього зобов`язання з повернення лізингових платежів та недоведеність відповідної заборгованості.

Крім того, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 06.06.2023 у справі №925/313/23 визнано грошові вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «АРКАНАР ЛТД» без зазначення про зарахування частини заборгованості із заборгованістю банку з повернення лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості об`єкта лізингу.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі №925/313/23(925/898/23), розглянувши доводи банку щодо правових наслідків заяви від 06.04.2023 №23, зазначив, що банк заперечував проти наявності в нього заборгованості перед ТОВ «АРКАНАР ЛТД» та водночас посилався на припинення цієї заборгованості шляхом зарахування.

Такі доводи банку Верховний Суд оцінив з урахуванням принципу заборони суперечливої поведінки.

При цьому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог банку та ТОВ «АРКАНАР ЛТД» на підставі заяви від 06.04.2023 №23 до відкриття провадження у справі про банкрутство не відбулось через спірність відповідних вимог.

З огляду на зазначене Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для закриття провадження у справі №925/313/23(925/898/23) у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Таким чином, доводи АТ КБ «ПриватБанк» щодо припинення зобов`язання на суму 2 606 643,76 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 06.04.2023 №23 вже були предметом судової оцінки у справі №925/313/23(925/898/23) та були відхилені судами всіх інстанцій.

При цьому сам факт існування заяви про зарахування та відсутність окремого судового рішення про визнання її недійсною не спростовують установлених судами обставин щодо відсутності припинення відповідних зобов`язань шляхом зарахування.

Оцінюючи ці доводи самостійно, суд виходить з такого. Відповідно до постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 умова безспірності вимог, що зараховуються, тобто відсутності спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, хоча прямо не передбачена статтею 601 ЦК України, випливає з тлумачення закону та застосовується судами відповідно до усталеної практики (пункт 31); заява сторони щодо спірності вимог має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом (пункт 49). Тому презумпція правомірності одностороннього правочину (стаття 204 ЦК України) не означає, що заява про зарахування сама по собі припинила зобов`язання, якщо умов зарахування не було.

Спірність вимоги ТОВ «АРКАНАР ЛТД» про повернення лізингових платежів станом на дату заяви від 06.04.2023 №23 підтверджується ухвалою Господарського суду Черкаської області від 25.05.2023 у справі №925/1201/18, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2023, ухваленими у справі між тими самими сторонами: суд дійшов висновку, що заборгованість банку перед боржником у розмірі 2 606 643,76 грн підлягає встановленню та доказуванню в установленому порядку, оскільки об`єктом зарахування може бути лише визначена, доведена та безспірна вимога. Під час розгляду тієї справи банк заперечував саме існування свого зобов`язання з повернення лізингових платежів.

Суд також враховує, що і в цій справі позиція банку є суперечливою: у відзиві на позовну заяву банк одночасно стверджує, що його зобов`язання з повернення лізингових платежів не виникло взагалі, і що це зобов`язання припинилося зарахуванням 06.04.2023. Зарахування можливе лише щодо існуючих зустрічних вимог, тому посилання на припинення зобов`язання зарахуванням при одночасному запереченні самого зобов`язання є суперечливою поведінкою, що не узгоджується із засадою добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Отже, суд дійшов висновку, що заява від 06.04.2023 №23 не припинила зобов`язання банку з повернення лізингових платежів, у тому числі в частині 1 206 643,76 грн, що є предметом цього спору.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог не відбулось, а заявлена до стягнення сума 1 206 643,76 грн банком не повернута, між сторонами існує спір щодо виконання грошового зобов`язання.

Крім того, доводи банку про припинення зобов`язання стосуються суті спірних правовідносин наявності чи відсутності у відповідача обов`язку сплатити спірну суму і підлягають оцінці під час вирішення спору по суті, а не як підстава для закриття провадження у справі.

Отже, підстави для закриття провадження у справі відсутні, а клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Щодо застосування позовної давності

АТ КБ «ПриватБанк» заявило про застосування позовної давності до вимог ТОВ «АРКАНАР ЛТД» про повернення лізингових платежів.

Банк вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю три роки, перебіг якої почався з дат сплати лізингових платежів 25.07.2016 та 23.08.2016.

Крім того, банк зазначає, що передбачена пунктом 7.9 договору фінансового лізингу позовна давність тривалістю 15 років не поширюється на вимоги про повернення попередньої оплати.

Суд зазначає наступне

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Як установлено судом, 25.07.2016 та 23.08.2016 ТОВ «АРКАНАР ЛТД» сплатило лізингові платежі під час дії договору фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016.

На момент здійснення зазначених платежів договір діяв, а сплата коштів відбувалася на виконання його умов.

Право ТОВ «АРКАНАР ЛТД» на повернення сплачених лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу виникло внаслідок розірвання договору та повернення предмета лізингу банку 15.06.2017. Строк повернення цих коштів ні договором, ні законом не визначений, тому відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за цією вимогою міг розпочатися не раніше 15.06.2017.

Отже, доводи банку щодо початку перебігу позовної давності з дат здійснення платежів у 2016 році є безпідставними.

Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону України №540-IX строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19.

Зазначені положення набрали чинності 02.04.2020.

Законом України №2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким передбачено продовження визначених законом строків позовної давності на строк дії воєнного стану.

У подальшому Законом України №3450-IX, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 викладено в новій редакції, відповідно до якої перебіг позовної давності зупинявся на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14.05.2025 №4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Оскільки позовна заява у цій справі надійшла до суду 19.08.2025, тобто до набрання чинності цим Законом, ця зміна не впливає на висновок суду щодо позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (провадження №12-19гс25, пункт 96) дійшла висновку, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, такий строк спочатку продовжувався на строк дії карантину, надалі на строк дії воєнного стану, а з 30.01.2024 його перебіг був зупинений.

Отже, навіть за умови застосування загальної трирічної позовної давності, обчисленої з моменту розірвання договору та повернення предмета лізингу 15.06.2017, станом на 02.04.2020 позовна давність не сплила.

ТОВ «АРКАНАР ЛТД» звернулось із даним позовом 19.08.2025, тобто під час дії законодавчих положень про зупинення перебігу позовної давності.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення позову лише до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

30.06.2023 ТОВ «АРКАНАР ЛТД» звернулось із позовом у справі №925/313/23(925/898/23) про стягнення 1 400 000,00 грн, тобто частини належної йому вимоги про повернення лізингових платежів у загальному розмірі 2 606 643,76 грн.

Зазначене звернення є також обставиною, яка відповідно до частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України перериває перебіг позовної давності щодо решти єдиної вимоги.

Відповідно до частини 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Новий перебіг позовної давності, що розпочався після 30.06.2023, з 30.01.2024 був зупинений на підставі пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону №3450-IX, і на дату звернення з цим позовом (19.08.2025) це зупинення тривало.

Таким чином, позовна давність за вимогою ТОВ «АРКАНАР ЛТД» про стягнення 1 206 643,76 грн не сплила.

З огляду на наведене питання щодо поширення передбаченого пунктом 7.9 договору п`ятнадцятирічного строку позовної давності на спірну вимогу не впливає на вирішення даного спору, оскільки позовну давність не пропущено і за умови застосування загального трирічного строку.

Тому заява АТ КБ «ПриватБанк» про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо зустрічного позову АТ КБ «ПриватБанк»

АТ КБ «ПриватБанк» просить визнати відсутнім (припиненим) право вимоги ТОВ «АРКАНАР ЛТД» до банку у розмірі 2 606 643,76 грн щодо повернення лізингових платежів, сплачених у рахунок вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що відповідне право вимоги припинилося внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви ТОВ «АРКАНАР ЛТД» від 06.04.2023 №23.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц зазначила, що визнання права як у позитивному значенні, так і в негативному значенні, тобто визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку, є способом захисту інтересу особи у правовій визначеності.

Водночас застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, характеру його порушення та можливості забезпечення ефективного захисту.

Зокрема, якщо кредитор уже звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, відповідач може захищати свої права у цьому провадженні шляхом подання заперечень проти позову та доведення відсутності відповідного зобов`язання.

У такому випадку питання про наявність чи відсутність права вимоги кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника вирішується безпосередньо під час розгляду позову про стягнення коштів.

У даній справі ТОВ «АРКАНАР ЛТД» звернулось із первісним позовом про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» 1 206 643,76 грн.

Банк скористався процесуальним правом на подання відзиву, у якому виклав заперечення проти первісного позову, у тому числі щодо припинення зобов`язання внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Отже, доводи банку щодо відсутності або припинення відповідного зобов`язання підлягають оцінці судом під час вирішення первісного позову.

Заявлення зустрічного позову про визнання відсутнім права вимоги у відповідній частині не забезпечує іншого або більш ефективного способу захисту прав банку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц зазначила, що для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор уже звернувся з позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутнім права вимоги, а такий зустрічний позов не може бути задоволений; так само цей спосіб захисту не є належним, якщо ініційований кредитором спір уже вирішено судом (пункти 62, 65 постанови). Обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, зустрічний позов охоплює право вимоги ТОВ «АРКАНАР ЛТД» на загальну суму 2 606 643,76 грн.

Водночас рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.11.2024 у справі №925/313/23(925/898/23) уже стягнуто на користь ТОВ «АРКАНАР ЛТД» 1 400 000,00 грн із зазначеної суми.

Рішення набрало законної сили та залишене без змін постановою Верховного Суду від 11.09.2025.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

За таких обставин вимога банку про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги ТОВ «АРКАНАР ЛТД» у частині 1 400 000,00 грн фактично спрямована на перегляд правових наслідків обставин, які вже були встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, та суперечить принципу правової визначеності й обов`язковості судового рішення.

Щодо решти права вимоги на суму 1 206 643,76 грн, то воно є предметом розгляду за первісним позовом у даній справі.

Наведене є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову. Разом з тим, оцінюючи зустрічні вимоги і по суті, суд зазначає таке.

Як встановлено судом вище, зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 06.04.2023 №23 не відбулось, а обставини, на які посилається банк як на підставу припинення права вимоги ТОВ «АРКАНАР ЛТД», не підтверджують припинення відповідного зобов`язання.

Посилання банку на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.10.2022 у справі №910/14224/20, наведеного не спростовує, оскільки саме по собі існування передбаченого законом способу захисту у вигляді визнання відсутнім права вимоги не свідчить про наявність матеріально-правових підстав для задоволення такого позову за встановлених судом обставин.

Отже, суд не встановив обставин, які підтверджували б припинення права вимоги ТОВ «АРКАНАР ЛТД» до АТ КБ «ПриватБанк» на підставі заяви від 06.04.2023 №23.

За таких обставин зустрічні позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, врахувавши встановлені судовими рішеннями у справі №925/313/23(925/898/23) обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісного позову ТОВ «АРКАНАР ЛТД» та наявність підстав для його задоволення у повному обсязі.

Зустрічні позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за первісним позовом у розмірі 14 479,73 грн необхідно покласти на АТ КБ «ПриватБанк».

Судові витрати за зустрічним позовом у зв`язку з відмовою в його задоволенні необхідно покласти на позивача за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» (судовий збір у розмірі 2 422,40 грн).

Керуючись статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 20, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» в особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Слостіна Андрія Геннадійовича, задовольнити повністю.

2.Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» (18001, м. Черкаси, бул. Шевченка, буд. 208, офіс 17/1, код ЄДРПОУ 39597667) 1 206 643,76 грн (один мільйон двісті шість тисяч шістсот сорок три гривні 76 коп.) боргу з повернення лізингових платежів, сплачених у рахунок оплати вартості об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу №4А16056ЛИ від 01.07.2016, та 14 479,73 грн (чотирнадцять тисяч чотириста сімдесят дев`ять гривень 73 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3.У задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арканар ЛТД» про визнання відсутнім (припиненим) права вимоги у розмірі 2 606 643,76 грн відмовити повністю.

4.Судові витрати за зустрічним позовом покласти на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.11.2026.

Суддя С.С. Боровик

Часті запитання

Який тип судового документу № 141503541 ?

Документ № 141503541 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141503541 ?

Дата ухвалення - 10.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141503541 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141503541 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141503541, Господарський суд Черкаської області

Судове рішення № 141503541, Господарський суд Черкаської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 141503541 відноситься до справи № 925/313/23(925/978/25)

Це рішення відноситься до справи № 925/313/23(925/978/25). Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141503539
Наступний документ : 141503544