Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83
e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128
________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"16" листопада 2026 р. Справа № 924/1033/26
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь-МДС"
до акціонерного товариства "Хмельницькобленерго"
про стягнення 51782,25 грн
встановив: приватне акціонерне товариство "Інвестиційний фонд "Київська Русь-МДС" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" 51782,25 грн, з яких: 15013,79 грн 3% річних за прострочення сплати частини чистого прибутку за 2020 рік за період з 12.07.2025 по 20.07.2026 включно; 36768,46 грн інфляційні втрати за прострочення сплати частини чистого прибутку за 2020 рік за період з липня 2025 року по липень 2026 року включно.
Ухвалою суду від 25.09.2026 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, повідомляє, що є акціонером АТ "Хмельницькобленерго" та власником 500000 простих іменних акцій. Зазначає, що за результатами фінансово-господарської діяльності відповідача у 2020 році в останнього виникло грошове зобов`язання зі сплати на користь позивача, як акціонера відповідача, частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 488416,47 грн, яке мало бути виконано в строк до 01.07.2021. Однак відповідач свої зобов`язання не виконав. Зазначає, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25, якою задоволено позов ПрАТ "Інвестиційний фонд "Київська Русь-МДС" про стягнення з АТ "Хмельницькобленерго" 488416,47 грн заборгованості зі сплати частини чистого прибутку за 2020 рік, 59011,41 грн 3% річних за період з 02.07.2021 по 11.07.2025, 312917,42 грн інфляційних втрат за період липень 2021 - червень 2025 року, встановлено, зокрема, наявність та розмір грошового зобов`язання відповідача перед позивачем зі сплати частини чистого прибутку за 2020 рік, строк його виконання та факт прострочення відповідачем виконання такого зобов`язання з 02.07.2021.
Вказуючи, що фактичне виконання відповідачем грошового зобов`язання відбулося лише 21.07.2026, зазначає, що після закінчення періоду, за який відповідні нарахування були стягнуті вищезазначеною постановою, відповідач продовжував користуватися належними позивачу грошовими коштами та залишався таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, аж до його фактичного виконання. Таким чином, стверджує, що період прострочення з 12.07.2025 по 20.07.2026 у частині нарахування 3% річних та відповідний період нарахування інфляційних втрат не були охоплені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25.
Як на правові підстави позову посилається на ст. ст. 526, 530, 599, 612, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач у відзиві на позов (від 13.10.2026) не визнає позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Повідомляє, що 21.07.2026 товариство в добровільному порядку, без застосування заходів примусового виконання, виконало постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25, перерахувавши позивачу 488416,47 грн основного боргу, 371928,83 грн трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Звертає увагу, що позивач повторно звернувся до суду про стягнення додаткових сум на підставі ст. 625 ЦК України, заявлені вимоги ґрунтуються на тому самому основному зобов`язанні, яке було предметом розгляду у справі №924/716/25, однак охоплює інші періоди нарахування.
Стверджує, що наявність судового рішення про стягнення основного боргу та нарахувань за попередній період не означає автоматичної доведеності розміру наступних нарахувань, визначених позивачем самостійно. Вважає, що у цій справі підлягають дослідженню обставини щодо періоду нарахування, розрахункової бази, застосованих індексів інфляції, дати фактичного виконання основного зобов`язання та правильності визначення остаточного розміру заявлених вимог, а посилання позивача на преюдиційність попереднього судового рішення не може підміняти належне доказування обґрунтованості та розміру нових позовних вимог.
Посилаючись на ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, ст. 617 ЦК України, зазначає, що введення воєнного стану в Україні є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що об`єктивно унеможливлюють виконання відповідних зобов`язань.
Крім того, вказує на обставини воєнного стану в Україні, що вплинули на умови здійснення господарської діяльності операторів систем розподілу електричної енергії, у тому числі відповідача, здійснення діяльності відповідача в умовах державного регулювання тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, що обмежує можливості самосійного формування дохідної частини та оперативного перерозподілу фінансових ресурсів. Вважає, що наведені обставини в сукупності свідчать про необхідність всебічної оцінки умов виконання спірного зобов`язання, характеру та наслідків його порушення, а також фактичної поведінки відповідача з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, закріплених у статті 3 Цивільного кодексу України.
Твердження позивача про визнання відповідачем грошового зобов`язання внаслідок виконання судового рішення вважає необґрунтованим, оскільки виконання судового рішення, що набрало законної сили, є встановленим законом обов`язком сторони та не може саме по собі розцінюватися як добровільне визнання обґрунтованості інших майнових вимог кредитора, які не були предметом відповідного судового розгляду.
Позивач у відповіді на відзив (від 19.10.2026) зазначає, що відповідач у відзиві не заперечує наявності грошового зобов`язання перед позивачем з виплати частини чистого прибутку за 2020 р. у розмірі 488416,47 грн, факту прострочення виконання зобов`язання та дати його фактичного виконання 21.07.2026 р., самої можливості нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період прострочення грошового зобов`язання до моменту його фактичного виконання.
Наголошує, що не посилається на преюдиційність попереднього судового рішення як на доказ правильності конкретного розміру нарахувань, заявлених у цій справі. Вважає, що преюдиційне значення мають установлені у справі №924/716/25 фактичні обставини щодо існування основного грошового зобов`язання, його розміру, строку виконання та факту прострочення, тоді як правильність нарахувань за новий період обґрунтована окремим розрахунком.
Водночас зауважує, що відповідач не наводить жодної помилки у здійсненому позивачем розрахунку, не зазначає, який саме період нарахування визначено неправильно, не заперечує розмір основного боргу як базу нарахування, не вказує на помилковість кількості календарних днів, неправильність застосованої формули чи використаних індексів інфляції, також не зазначає альтернативну суму трьох процентів річних або інфляційних втрат.
Стверджує, що дія воєнного стану в Україні, необхідність забезпечення стабільного функціонування енергетичної інфраструктури, проведення аварійно-відновлювальних робіт, державне регулювання тарифів, а також добровільне виконання постанови суду апеляційної інстанції, які позивач просить врахувати суд, не доводять неможливості виконання конкретного грошового зобов`язання перед позивачем та не можуть впливати на розмір заявлених нарахувань за ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки три проценти річних заявлені у мінімальному встановленому законом розмірі, а інфляційні втрати становлять компенсацію об`єктивного знецінення грошових коштів і не підлягають зменшенню судом.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив (від 21.10.2026) зазначив, що ГПК України не встановлює обов`язку відповідача подавати альтернативний розрахунок як необхідної умови заперечення проти заявлених грошових вимог, відсутність такого розрахунку сама по собі не означає визнання відповідачем правильності сум, визначених позивачем, та не звільняє суд від обов`язку перевірити їх обґрунтованість.
Наголошує, що не заявляв вимоги про зменшення передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахувань, натомість товариство порушує питання про наявність обставин непереборної сили та необхідність їх правової оцінки з урахуванням положень ст. 617 ЦК України при вирішенні питання про відповідальність за порушення спірного грошового зобов`язання.
Вказує, що запровадження та тривала дія воєнного стану, а також систематичні атаки на об`єкти енергетичної інфраструктури є загальновідомими обставинами, які відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України не потребують доказування за умови визнання їх такими судом.
Зауважує, що наведені позивачем висновки щодо неможливості зменшення таких нарахувань не спростовують самого факту існування надзвичайних обставин та не усувають необхідності належної оцінки доводів відповідача в межах їх правового значення для цього спору.
Позивач у додаткових поясненнях (від 26.10.2026) зазначає, що посилання відповідача на те, що суд зобов`язаний перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку, саме по собі не є предметним запереченням проти такого розрахунку, а лише констатує процесуальний механізм вирішення відповідної категорії спорів.
Наводить правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, відповідно до якого нарахування у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК України та ст. 217 ГК України. У зв`язку з цим правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання внаслідок непереборної сили, визначені ст. 617 ЦК України, не підлягають застосуванню до передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язку зі сплати інфляційних втрат та процентів річних.
Наголошує, що посилання відповідача на положення ст. 617 ЦК України не утворює підстав для звільнення від сплати передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахувань, оскільки предметом спору є не застосування до відповідача штрафних санкцій за невиконання основного зобов`язання, а стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, правова природа яких визначена спеціальною нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Зауважує, що доводи відповідача щодо обставин непереборної сили не підтверджують наявності передбачених ст. 617 ЦК України підстав для звільнення від відповідальності.
Покликаючись на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 06.02.2026 у справі №910/881/24, вважає, що наведені у запереченнях посилання на сам факт збройної агресії, тривалу дію воєнного стану, атаки на об`єкти енергетичної інфраструктури та необхідність фінансування аварійно-відновлювальних робіт характеризують загальні умови здійснення господарської діяльності відповідача, однак не встановлюють, яким саме чином відповідні обставини об`єктивно унеможливлювали здійснення конкретної грошової виплати.
Як вбачається із матеріалів справи, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25 скасовано рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.10.2025 у справі №924/716/25 та ухвалено нове, яким задоволено позов приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" до акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" та стягнуто на користь позивача 488416,47 грн - заборгованість з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, 59011,41 грн - 3% річних (за період з 02.07.2021 -11.07.2025); 312917,42 грн інфляційних втрат (за період липень - червень 2026 року).
У вищенаведеній постанові встановлено зокрема, що приватне акціонерне товариство "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" є акціонером акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", якому належить 500000 штук простих іменних акцій; факт прострочення АТ "Хмельницькобленерго" виконання грошового зобов`язання з виплати позивачу частини чистого прибутку за 2020 рік в розмірі 488416,47 грн, яке виникло з 02.07.2021 у зв`язку з невиконанням такого зобов`язання у встановлений законом строк - до 01.07.2021 включно; правомірність нарахування 59011,41 грн 3% річних (за період з 02.07.2021 - 11.07.2025); 312917,42 грн інфляційних втрат (за період липень - червень 2026 року) у зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання щодо виплати частини чистого прибутку.
21.07.2026 АТ "Хмельницькобленерго" сплачено на користь ПрАТ "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" 886155,65 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №9046 від 21.07.2026 на суму 488416,47 грн (сплата дивідендів за 2020 рік), №9047 від 21.07.2026 на суму 371928,83 грн (сплата штрафних санкцій), №9048 від 21.07.2026 на суму 25810,35 грн (відшкодування витрат по сплаті судового збору).
До матеріалів справи долучено претензію приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь - МДС" від 13.08.2026, адресовану АТ "Хмельницькобленерго" про сплату інфляційних втрат та трьох процентів річних за період прострочення, не охоплений постановою у справі №924/716/25, в якій позивач, посилаючись, що основне грошове зобов`язання було виконано лише 21.07.2026, вимагав перерахувати на його рахунок 51782,25 грн, з яких 15013,79 грн - три проценти річних за період 12.07.2025 -20.07.2026, 36768,46 грн інфляційних втрат за період липень 2025 року - липень 2026 року.
Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги таке.
Згідно зі ст. ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається що предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога ПрАТ "Інвестиційний фонд "Київська Русь МДС" до АТ "Хмельницькобленерго" про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України в зв`язку із невиконання грошового зобов`язання по виплаті частини чистого прибутку.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Із ч. 1 ст. 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання, для виконання якого встановлено строк (термін), підлягає виконанню у такий строк (термін).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, установлений договором чи законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. У разі прострочення такого зобов`язання боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не передбачений договором або законом. Отже, застосування передбачених цією нормою наслідків можливе за умови існування грошового зобов`язання, визначення строку його виконання та допущення боржником прострочення.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25, якою стягнуто з відповідача на користь позивача 488416,47 грн частини чистого прибутку за 2020 рік, 59011,41 грн 3% річних за період з 02.07.2021 по 11.07.2025 та 312917,42 грн інфляційних втрат за період з липня 2021 року по червень 2025 року, встановлено, що грошове зобов`язання відповідача зі сплати частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 488416,47 грн позивачу, який є власником 500000 акцій, виникло безпосередньо із закону, строк його виконання сплив 01.07.2021, прострочення розпочалося 02.07.2021.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак установлені у справі № 924/716/25 обставини належності позивачу 500000 акцій відповідача, наявності та розміру основного боргу, строку його виконання і початку прострочення не потребують повторного доказування у цій справі.
Тобто факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання у визначеному розмірі перед позивачем встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили.
Водночас фактичне виконання відповідачем грошового зобов`язання по виплаті частини прибутку відбулось 21.07.2026, що підтверджується платіжною інструкцією №9046 від 21.07.2026 на суму 488416,47 грн. Крім того відповідно до платіжної інструкції №9047 від 21.07.2026 на суму 371928,83 грн позивач сплатив стягнуті судовим рішенням (постанова від 15.07.2026 у справі №924/716/25) 59011,41 грн 3% річних, які нараховані за період з 02.07.2021 по 11.07.2025 та 312917,42 грн інфляційних втрат, нараховані за період з липня 2021 року по червень 2025 року.
Отже, внаслідок установленого судом прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання у позивача виникло право на передбачені ч. 2 ст.625 ЦК України нарахування. Частину таких нарахувань за періоди, що були предметом розгляду у справі № 924/716/25, уже стягнуто з відповідача та фактично ним сплачено на виконання постанови суду апеляційної інстанції.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з виплати позивачу частини чистого прибутку за 2020 рік у сумі 488416,47 грн, постанову Північно - західного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25, позивач заявив до стягнення 15013,79 грн 3% річних нарахованих за період з 12.07.2025 по 20.07.2026 включно та 36768,46 грн інфляційних втрати нарахованих за період з липня 2025 року по липень 2026 року включно. Тобто позивачем заявлено до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати нараховані за періоди неохоплені постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25, до фактичної оплати грошового зобов`язання -21.07.2026.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд послідовно та неодноразово звертає увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України мають компенсаційний характер і не є неустойкою, а є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18 №12-79гс19, постанова Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №921/542/20).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №688/2332/20 зауважили, що оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України (даного висновку дотримується Верховий Суд у постановах від 07.02.2018 у справі №910/11249/17, від 18.05.2023 у справі №910/4176/22).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19, від 20.10.2026 у справі №910/9607/25.
Згідно з сталою правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, Верховним Судом у постанові від 12.02.2020 у справі №917/1421/18 невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожний період прострочення з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Також у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що три проценти річних, якщо інший розмір не встановлений договором або законом, є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів річних, який не підлягає зменшенню судом. Інфляційні втрати також не підлягають зменшенню як неустойка, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
З матеріалів справи слідує, що відповідач сплатив основний борг в сумі 488416,47 грн на виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25 лише 21.07.2026, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання. Окрім того, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25 з відповідача було стягнуто 3% річних по 11.07.2025 та інфляційні втрати по червень 2025 включно.
Водночас, після закінчення періоду, за який відповідні нарахування були стягнуті вищевказаною постановою, відповідач продовжував користуватися належними позивачу грошовими коштами, у зв`язку у з чим прострочив виконання грошового зобов`язання до його фактичного виконання - 21.07.2026.
Відтак позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом вимагати сплати відповідачем відсотків річних та інфляційних втрат за час існування прострочення виконання грошового зобов`язання, а саме за період прострочення з 12.07.2025 по 20.07.2026 у частині нарахування трьох процентів річних та відповідний період (липень 2025 - липень 2026) нарахування інфляційних втрат, що не були охоплені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25.
Суд, враховуючи вищенаведене, проаналізувавши та перевіривши з використанням ІПС "Законодавство" розрахунок заявлених до стягнення 3% річних в сумі 15013,79 грн, нарахованих за період з 12.07.2025 по 31.12.2025 на суму боргу 488416,47 грн, зазначає, що останні проведено правомірно та арифметично вірно.
Аналізуючи та перевіряючи розрахунок інфляційних втрат в сумі 36768,46 грн за період липень 2025 року - липень 2026 року, судом враховується висновки викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 щодо порядку розрахунку інфляційних втрат. У цій постанові Верховний Суд наголосив, що якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою від 17.07.2003 №1078 Кабінет Міністрів України.
З приводу розрахунку інфляційних втрат роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Крім того, у постанові від 23.09.2021 у справі №924/2/21 Верховний Суд, перевіряючи правильність нарахування сукупного індексу інфляції відповідно до статті 625 ЦК України, не погодився з визначенням судами попередніх інстанцій величини приросту індексу споживчих цін (сукупного індексу інфляції) та зазначив, що такий індекс має заокруглюватися до десяткового числа після коми. Так, Верховний Суд, зокрема, зауважив, що за період з червня до жовтня 2019 року сукупний індекс інфляції складає 100 %, а не 99,99 % (як визначено в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції), а за період із травня до жовтня 2020 року при заокруглюванні до десяткового числа після коми сукупний індекс інфляції має визначатись як 101,2 %, а не 101,19 %, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України. Цей правовий висновок також застосував Верховний Суд у постанові від 17.01.2024 у справі №910/18308/21, від 06.05.2025 у справі № 910/6632/23.
Суд з зважаючи на наведене, здійснивши перевірку та перерахунок з використанням ІПС "Законодавство" здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат в сумі 36768,46 грн за заявлений період, зазначає, що позивачем не враховано вищенаведені правові висновки Верховного Суду щодо визначення сукупного індексу інфляції, та застосовано невірно сукупний індекс інфляції - 1,0752809600230 замість 107,5 %. Тому правомірним буде нарахування інфляційних втрат за заявлений період у загальній сумі 36631,24 грн, решта суми - 137,22 грн нараховано безпідставно.
Відповідно до визначеного п. 3 ст. 13 ГПК України принципу змагальності сторін, альтернативного розрахунку 3% річних, інфляційних втрат, заперечень та доказів, які би спростовували відповідні нарахування відповідачем суду не подано.
З приводу посилань відповідача на обставини тривалої дії воєнного стану в Україні, систематичних атак на об`єкти енергетичної інфраструктури та необхідність фінансування аварійно - відновлювальних робіт для функціонування критичної інфраструктури, державне регулювання тарифів, добровільне виконання постанови суду апеляційної інстанції та відповідно застосування у спірних правовідносинах положень ст. 617 ЦК України суд враховує таке.
Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Отже, ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).
Для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідач зобов`язаний надати не лише документ уповноваженого органу, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №927/25/21).
Відповідач як на форс-мажорні обставини посилається на введення воєнного стану на території України, що засвідчено як форс-мажорна обставина відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Суд звертає увагу, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 (адресований всім, кого це стосується) щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання відповідача (оплату частини прибутку за 2020 рік), тоді як доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим.
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.02.2026 р. у справі № 910/881/24 наголосила, що на особу, яка посилається на положення ст. 617 ЦК України, покладається обов`язок довести не лише існування обставин непереборної сили, а й те, що відповідне порушення стало безпосереднім наслідком їх дії. Сам факт запровадження воєнного стану не свідчить про наявність форс-мажору у конкретних правовідносинах, якщо не доведено, що конкретні обставини або обмежувальні заходи унеможливили виконання конкретного зобов`язання.
Однак, відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов`язання по виплаті акціонеру частини прибутку за 2020 рік у встановлені строки саме внаслідок дії воєнного стану.
В контексті наведено є слушним доводи позивача, що відповідач пояснює невиконання зобов`язання існуванням між сторонами правового спору щодо виникнення обов`язку з виплати частини чистого прибутку, судовою практикою Верховного Суду з приводу цього, тобто причиною несплати було заперечення ним існування відповідного грошового обов`язку, а не об`єктивна неможливість його виконання внаслідок обставин непереборної сили.
Разом з тим судом зважається на те, що обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення діяльності.
Судом враховується правовий висновок Верховного Суду, сформований у постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22 про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст. 611 ЦК України та ст. 217 ГК України. У зв`язку з цим правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання внаслідок непереборної сили, визначені ст. 617 ЦК України, не підлягають застосуванню до передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язку зі сплати інфляційних втрат та процентів річних.
Також суд зазначає, що добровільне виконання грошового зобов`язання після спливу строку на його виконання, зміна судової практики щодо регулювання спірних правовідносин щодо виникнення грошового зобов`язання, на що посилається відповідач, не є підставою для звільнення боржника від сплати нарахувань в порядку ст. 625 ЦК України.
Окрім того, звертається увага, що постановою Північно - західного господарського суду від 15.07.2026 у справі №924/716/25 уже стягувались 3% річних та інфляційні втрати в порядку ст. 625 ЦК України за попередній період.
Разом з тим, судом наголошується, що встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України три проценти річних є законодавчо визначеним мінімальним розміром процентів, на який може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання грошового зобов`язання, та не підлягають зменшенню судом, а стягнення інфляційних втрат, враховуючи їх компенсаційний характер від знецінення грошових коштів кредитора, є мінімальною гарантією захисту інтересів кредитора, спрямованою на збереження цінності його грошових коштів протягом періоду прострочення та не є штрафною санкцією і не підлягають зменшенню (правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, Верховного Суду у постановах від 20.10.2021 у справі №910/8396/21, від 07.09.2022 у cправі №910/9911/21).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Таким чином, з огляду на викладене, посилання відповідача на положення ст. 617 ЦК України та наведені ним обставини воєнного стану не утворюють правових підстав ані для звільнення його від обов`язку сплатити нарахування, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, ані для зменшення їх розміру.
При цьому будь-яких доказів у підтвердження наявності обставин, які мають юридичне значення для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не надано, а викладені відповідачем у заявах по суті справи заперечення не є безумовними, самостійними та достатніми підставами.
Аргументи відповідача наведені у відзиві на позов не спростовують обставин та доводів позивача та вищенаведених висновків суду.
Згідно із ст. ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 15013,79 грн три проценти річних за прострочення сплати частини чистого прибутку за 2020 рік за період з 12.07.2025 по 20.07.2026 включно, 36631,24 грн інфляційні втрати за прострочення сплати частини чистого прибутку за 2020 рік за період з липня 2025 року по липень 2026 року включно, всього 51645,03 грн. В позові про стягнення 137,22 грн інфляційних втрат суд відмовляє.
Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки позовна заява подана в електронній формі.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
Позов приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь-МДС" до акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" про стягнення 51782,25 грн задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (29018, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Храновського, буд. 11А, код 22767506) на користь приватного акціонерного товариства "Інвестиційний фонд "Київська Русь-МДС" (01001, м. Київ, пров. Рильський, буд. 3, офіс 36, код 21075315) 15013,79 грн (п`ятнадцять тисяч тринадцять гривень 79 коп.) три проценти річних, 36631,24 грн (тридцять шість тисяч шістсот тридцять одна гривня 24 коп.) інфляційних втрат, 2655,34 (дві тисячі шістсот п`ятдесят п`ять гривень 34 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Суддя В.В. Виноградова
Судове рішення № 141503274, Господарський суд Хмельницької області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 924/1033/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: