Рішення № 141503172, 16.11.2026, Господарський суд Харківської області

Дата ухвалення
16.11.2026
Номер справи
922/3124/26
Номер документу
141503172
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3124/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЛАКС-ПАК", 25014, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Руслана Слободянюка, буд. 215доТовариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", 61072, Харківська обл., м. Харків. просп. Науки, буд. 54простягнення 419 049,62 грн.без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

03.09.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕЛАКС-ПАК" звернулось до Господарського суд Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про боргу у сумі 330 586,13 грн., пені у сумі 16 891,59 грн., три відсотки річних у розмірі 991,76 грн., неустойки нарахованої згідно пункту 7.4. договору (0,35% від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення платежу) у сумі 70 580,14 грн. Всього 419 049,62 грн.

Також, до стягнення заявлений судовий збір у розмірі 6285,75 грн.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЛАКС-ПАК" (вх. № 3124/26) залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРЕЛАКС-ПАК" строк на усунення недоліків позовної заяви - п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

11.09.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 22408/26) про усунення недоліків позовної заяви, у якій останній, зокрема надає, докази сплати судового збору, а саме платіжна інструкція № 25984031 від 10 вересня 2026 року на суму 6 285,75 грн., обґрунтований розрахунок нарахувань боргу, пені та неустойки. Також представник позивача зазначив, щодо наявності у позивача оригіналів письмових доказів та видаткових накладних та платіжних інструкцій на які, позивач посилається в позовній заяві.

Ухвалою суду від 16.09.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3124/26. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п`ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено відповідачу 5 строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень (Докази такого надіслання надати суду, із описом вкладеного у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС) Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

02.10.2026 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх .№ 24282/26).

06.10.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 24543/26).

Ухвалою суду від 07.102.026 року відповідь на відзив (вх. № 24543/26 від 06.10.2026 року) позивача та додані до неї документи повернуто без розгляду.

07.10.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 24774/26) на виконання вимог ухвали суду, до якої додано відповідь на відзив.

Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, обізнаність сторін про розгляд справи у суді, про що свідчать наявні у матеріалах справи відзив відповідача, відповідь на відзив позивача, з чого слідує, що сторони подали усі заяви по суті справи та з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 06.01.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЛАКС-ПАК" (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 06/01/2026.

Даний договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 01 листопада 2029 року включно, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Закінчення строку цього договору не звільняє сторін від виконання обов`язків, взятих на себе за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 10.1. договору).

Пунктом 1.1. договору визначено, що на умовах даного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцеві пакувальний матеріал та вироби з поліпропіленової плівки, плівка в рулонах з друком, плівка в рулонах без друку, ламінування, плівка з друком, плівка без друку та пакети, відповідно до узгодженого сторонами оригінал-макету, (надалі іменується «продукція»), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію.

Конкретне найменування, одиниці виміру, строки виготовлення кожної партії та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються в специфікаціях до договору. Загальна сума договору визначається виходячи з цін на продукцію, асортименту та загальної кількості продукції, проданого відповідно до умов даного договору (пункти 1.2. 1.3. договору).

Згідно пункту 2.1. договору, ціна на продукцію вказується у специфікації до цього договору.

Пунктом 2.2. договору визначено, що загальною ціною договору є сумарна вартість продукції по всіх специфікаціях до цього договору.

Продавець продає покупцю продукцію за договірними цінами. Ціна за одиницю продукції, що поставляється за цим договором, визначається сторонами у видаткових накладних та/або специфікаціях. Оплата продукції, поставленої в рамках цього договору здійснюється наступним чином:

- з відстрочкою платежу в термін 45(сорок п`ять) календарних днів з дати поставки продукції;

- оплата послуг до друкарської підготовки здійснюється покупцем, відповідно до виставленого постачальником рахунку (пункт 2.3. договору).

Згідно пункту 2.4. договору, розрахунки за даним договором здійснюються шляхом перерахування покупцем суми вартості партії продукції в безготівковому порядку в гривнях на банківський рахунок продавця, зазначений в даному договорі та/або рахунку-фактурі.

Пунктами 4.1. - 4.4. договору визначено, що продаж продукції здійснюється окремими партіями на підставі товарних накладних та/або специфікацій, оформлених відповідно до замовлень покупця. Під партією продукції мається на увазі асортимент та кількість продукції, що вказана в одній товарній накладній та/або специфікації. Продукція, замовлена покупцем, може бути оформлена однією або кількома накладними, що вирішується продавцем самостійно. Замовлення продукції надсилається покупцем на електронну пошту продавця. В замовленні покупець інформує продавця про конкретний асортимент та кількість продукції, що підлягає продажу Продавець гарантує виконання лише підтверджених замовлень. Підтвердження замовлення відбувається за допомогою електронної пошти . Після підтвердження замовлення покупець не має права відмовитись від замовленої продукції .

Датою отримання партії товару покупцем вважається дата підпису видаткової накладної покупцем. Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту підписання накладної покупцем. Сторони домовились, що покупець зобов`язаний повернути продавцю підписані зі свого боку видаткові накладні та товаро-транспортні накладні та інші супровідні документи протягом 10 (десяти) календарних днів з моменті їх отримання. Якщо покупець не повернув вищезгадані документи у зазначений строк або не пред`явив претензії щодо їх неотримання, вважається, що продукція прийнята ним в повному обсязі. Достатнім доказом отримання продукції покупцем у такому випадку є докази відправки йому таких документів підприємством зв`язку (пункти 4.8.- 4.9. договору).

Як зазначає позивач, останнім на виконання умов договору було поставлено відповідачу продукцію, про що свідчать видаткові накладні, а саме:

- № 135 від 23 лютого 2026 року на суму 71 432,82 грн. з ПДВ;

- № 143 від 25 лютого 2026 року на суму 122 276,76 грн. з ПДВ;

- № 466 від 21 травня 2026 року на суму 43 501,18 грн. з ПДВ;

- № 471 від 22 травня 2026 року на суму 10 728,00 грн. з ПДВ;

- № 484 від 26 травня 2026 року на суму 89 952,92 грн. з ПДВ;

- № 494 від 28 травня 2026 року на суму 186 404,03 грн. з ПДВ.

За розрахунком позивача, всього за період з 23 лютого 2026 року по 28 травня 2026 року поставлено продукції на загальну суму 524 295,71 грн. з ПДВ., з них, частково оплачена сума у розмірі 193 709,58 грн. У зв`язку із чим, станом на 03 вересня 2026 року у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у сумі 330 586,13 грн. та нараховано пеню у сумі 16 891,59 грн., 3 % річних у розмірі 991,76 грн., неустойку згідно пункту 7.4. договору (0,35% від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення платежу) у сумі 70 580,14 грн.

Вищевказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 205, 207 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надісланих ними до інформаційно-комунікаційної системи, якою користуються сторони.

Відповідно до частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З аналізу вищевикладеного слідує, що для покладення на відповідача обов`язку з оплати поставленої продукції, позивач повинен довести не лише наявність домовленості між сторонами щодо поставки товару, а й факт передачі такого товару відповідачу або уповноваженій ним особі, його кількість, найменування та вартість.

Згідно з частиною 1 статті 662, статтею 663, частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (частина перша статті 664 ЦК України).

В обґрунтування позовних вимог, позив зазначає, що 06.01.2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЛАКС-ПАК" (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 06/01/2026.

За твердженнями позивача, останнім на виконання умов договору було поставлено відповідачу продукцію, про що свідчать видаткові накладні, а саме:

- № 135 від 23 лютого 2026 року на суму 71 432,82 грн. з ПДВ;

- № 143 від 25 лютого 2026 року на суму 122 276,76 грн. з ПДВ;

- № 466 від 21 травня 2026 року на суму 43 501,18 грн. з ПДВ;

- № 471 від 22 травня 2026 року на суму 10 728,00 грн. з ПДВ;

- № 484 від 26 травня 2026 року на суму 89 952,92 грн. з ПДВ;

- № 494 від 28 травня 2026 року на суму 186 404,03 грн. з ПДВ.

За розрахунком позивача, всього за період з 23 лютого 2026 року по 28 травня 2026 року поставлено продукції на загальну суму 524 295,71 грн. з ПДВ., з них, частково оплачена сума у розмірі 193 709,58 грн. У зв`язку із чим, станом на 03 вересня 2026 року у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у сумі 330 586,13 грн. та нараховано пеню у сумі 16 891,59 грн., 3 % річних у розмірі 991,76 грн., неустойку згідно пункту 7.4. договору (0,35% від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення платежу) у сумі 70 580,14 грн.

При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх .№ 24282/26 від 02.10.2026 року) зокрема зазначив, що договір поставки № 06/01/2026 відповідач не підписував, видаткові накладні № 466, 471, 484 і 494 також не підписував, а належних і допустимих доказів передання відповідачу товару на суму у розмірі 330 586,13 грн. позивачем до суду не надано. Також зазначив, що позивач надав до суду копію договору на семи сторінках, на кожній іх них є підпис директора та печатка позивача, проте рядок «покупець: ____ В.М. Ющенко» порожній, та порожній і рядок підпису покупця у розділі 12 договору.

Крім того, відповідач зазначає, що останній, визнає лише одну обставину, а саме: він двічі платив позивачу за окремими рахунками. 21.04.2026 року сплачено 71 432,82 грн. за рахунком № 105 від 23.02.2026 року (платіжна інструкція № 3408) та 12.05.2026 року сплачено суму у розмірі 122 276,76 грн. за рахунком № 143 від 25.02.2026 року (платіжна інструкція № 3471). Ці розрахунки завершено, боргу за ними позивач не заявляє, і предметом спору вони не є. У зв`язку із чим, просить суд, відмовити повністю у задоволенні позову про стягнення 419 049,62 грн. Судові витрати покласти на позивача

У наданій до суду відповіді на відзив (вх. № 24774/26 від 07.10.2026 року) позивач зокрема зазначив, що факт співпраці представника відповідача та замовлення товару за ескізами відповідача, підтверджує та свідчить переписка із менеджером позивача, Олексієм (скріншоти якої додано для огляду суду та взяті до уваги при винесенні рішення суду по суті справи). Також зазначає, що представником відповідача -затверджено усі три макети, по яким у подальшому за замовленнями відповідача і відбувався друг товару, та надано копію листа відповідача від 06.05.2026 року за вихідним 060526/1 щодо виготовлення в найкоротший термін продукції. Також позивач посилається на скріншоти переписки із Анатолієм Родзинський, з якою чітко простежується спілкування з менеджером позивача та обговорення питань погодження макету (фото замовленої продукції) / направлення відкоригованих видаткових накладних та дзвінки. Вказане на думку позивача свідчить про те, що надані додаткові докази, підтверджують факт співпраці позивача та відповідача, та факт замовлення та погодження продукції відповідачем, а також факт відвантаження її через послуги Нової пошти, і відповідно отримання товару (продукції) представником відповідача, що свідчить про те, що відповідач прийняв умови договору поставки, працював згідно цих умов, замовляв та отримував товар, при цьому не здійснивши за нього оплати, а тому, на думку позивача, договір поставки від 06.01.2026 року є прийнятим сторонами та погодженим, а саме не підписання договору свідчить про вже існуючих шахрайський намір не розрахуватися із позивачем.

Суд, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази у підтвердження своїх вимог та заперечень, зазначає що спірним у даній справі є питання щодо реальності здійсненої господарської операції із поставки товару за договору поставки, згідно наявних у матеріалах справи видаткових накладних на які посилається позивач у підтвердження заявлених позовних вимог.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (туті і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5. вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 904/887/18).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 року у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 925/2301/14, від 19.06.2019 року у справі № 910/4055/18).

З аналізу вищевикладеного слідує, що з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана із предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 року у справі №905/902/20, постанови Верховного Суду від 31.05.2022 року у справі №904/3242/18, від 07.06.2022 року у справі №922/605/15, від 05.07.2022 року у справі №904/3866/21 тощо).

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (постанова Верховного Суду від 31.05.2022 року у справі №904/3242/18).

У якості доказів у підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем надано до суду копію договору поставки № 06/01/2026 від 06.01.2026 року.

Проте, судом встановлено, що позивачем не надано до суду доказів підписання вказаного договору відповідачем або іншого належного підтвердження погодження ним умов цього договору, а саме по собі складення позивачем тексту договору із зазначенням у ньому реквізитів відповідача не свідчить про досягнення сторонами згоди щодо його умов та виникнення між ними договірних правовідносин.

При цьому суд враховує, що відсутність підписаного сторонами договору сама по собі не виключає можливості виникнення між ними зобов`язальних правовідносин на підставі інших документів або фактичних дій сторін. Однак такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Судом також встановлено, що надані позивачем видаткові накладні, а саме № 135 від 23 лютого 2026 року на суму 71 432,82 грн. з ПДВ; № 143 від 25 лютого 2026 року на суму 122 276,76 грн. з ПДВ; № 466 від 21 травня 2026 року на суму 43 501,18 грн. з ПДВ; № 471 від 22 травня 2026 року на суму 10 728,00 грн. з ПДВ; № 484 від 26 травня 2026 року на суму 89 952,92 грн. з ПДВ; № 494 від 28 травня 2026 року на суму 186 404,03 грн. з ПДВ у яких зазначено пiдстава: договір продажу, проте вказані видаткові накладні не містять жодного підпису, ані продавця, ані покупця, що позбавляє можливість суду встановити поставку товару саме за наданими до суду позивачем видатковими накладними.

Також відсутні докази поставки зазначено позивачем товару на адресу відповідача, а з наданої позивачем, у якості доказів поставки товару на адресу відповідача накладної «Нової пошти» № 59001657749405, взагалі не можливо встановити, що саме було поставлено позивачем, за яким договором та за якими видатковими накладними.

З наданої позивачем, у якості доказів отримання відповідачем товару екпрес накладної «Нової пошти» № 59001659097696, також не можливо встановити хто отримав товар, оскільки, відсутні будь-які довіреності від відповідача щодо отримання товару, саме за поставлений позивачем товар Кравченко О.В.

Суд також звертає увагу, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано до суду будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували фактичну поставку продукції саме відповідачу за спірним договором, зокрема доказів отримання товару відповідачем або його уповноваженим представником, документів про прийняття товару, а також інших первинних документів (у т.ч. податкових накладних), які б достовірно підтверджували відповідні господарські операції.

Щодо наданих позивачем до відповіді на відзив, у якості доказів у підтвердження викладених у позовній заяві обставин, та поставки товару відповідачу, а саме скріншотів переписки, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом частин 1-2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Дослідивши надані позивачем скріншоти листування, суд встановив, що з їх змісту неможливо встановити осіб, між якими здійснювалося відповідне листування, їх належність до позивача та відповідача, а також наявність у осіб, які брали участь у такому листуванні, повноважень діяти від як від імені відповідача так і від імені позивача, та погоджувати замовлення продукції.

З вищевикладеного слідує, що надані позивачем у підтвердження заявлених позовних вимог скріншоти листування не містять достатніх відомостей для встановлення факту замовлення відповідачем саме спірних партій продукції за договором поставки № 06/01/2026 від 06.01.2026 року, та їх подальшого отримання, як на тому наполягає позивач у позовній заяві.

При цьому суд враховує, що наявність листування щодо погодження макетів продукції або обговорення питань її виготовлення сама по собі не підтверджує факту передачі такої продукції саме відповідачеві у даній справі, та виникнення у нього обов`язку з її оплати, оскільки наданий позивачем лист відповідача від 06.05.2026 року вих. № 060526/1 щодо виготовлення продукції у найкоротший термін не підтверджує факту фактичної передачі відповідачу товару зазначеного у наданих позивачем до позовної заяви видаткових накладних, які не підписані жодною із сторін, та його прийняття відповідачем.

З аналізу вищевикладеного слідує, що наведені позивачем обставини щодо погодження макетів, листування та обговорення виготовлення продукції не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про здійснення поставки спірного товару саме відповідачу, без надання до суду належних то допустимих доказів вчинення відповідної господарської операції, які б у сукупності підтверджували зміст конкретних відправлень через службу доставки «Нова пошта», їх відповідність заявленій продукції, зазначеній у видаткових накладних, а також факт отримання таких відправлень саме відповідачем або уповноваженою ним особою за спірним договором поставки № 06/01/2026 від 06.01.2026 року, який не містить підпису відповідача, як на тому наполягає позивач у позовній заяві та наданій до суду відповіді на відзив.

Крім того, суд приймає до уваги, що у справах № 927/833/18 та № 918/1026/20 ВС виснував, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи.

Подібна правова позиція викладена також у постановах ВС від 28.12.2022 року у справі № 520/1284/19, від 06.09.2022 року у справі № 916/1195/21, від 08.06.2022 року у справі № 912/1414/21, від 26.05.2022 року у справі № 910/14900/19, від 21.09.2021 року у справі № 918/1026/20, від 18.08.2020 року у справі № 927/833/18, від 29.11.2019 року у справі № 914/2267/18, від 04.11.2019 року у справі № 905/49/15.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази у своїй сукупності не підтверджують факту передачі відповідачу продукції на заявлену до стягнення суму у розмірі 330 586,13 грн. за договором поставки № 06/01/2026 від 06.01.2026 року, а також не дають можливості достовірно встановити, що саме відповідач отримав товар, зазначений у видаткових накладних № 466, № 471, № 484 та № 494, як на тому наполягає позивач.

Враховуючи вищевикладене, за висновком суду, позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які він посилається, як на підставу заявлених позовних вимог, а саме укладення між сторонами договору поставки № 06/01/2026 від 06.01.2026 року на умовах, викладених позивачем, та фактичної передачі відповідачу продукції відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних, заборгованість за яку заявлена позивачем до стягнення у позовній заяві, а саме у розмірі 330 586,13 грн.

Також, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У даному випадку позивачем не надано достатньої сукупності доказів, які б з більшою вірогідністю підтверджували факт поставки товару саме відповідачу та виникнення у нього обов`язку з її оплати відповідно до договору поставки № 06/01/2026 від 06.01.2026 року.

За відсутності належних доказів основного зобов`язання та прострочення його виконання, відсутні й правові підстави для стягнення з відповідача нарахованих позивачем 3% річних у розмірі 991,76 грн., неустойки нарахована згідно пункту 7.4. договору (0,35% від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення платежу) у сумі 70 580,14 грн. та пені у сумі 16 891,59 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, пункту 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019 року, від 05.03.2020 року Верховного Суду у справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення, та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір у даній справі залишається за позивачем.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.

Реквізити сторін:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЛАКС-ПАК" (25014, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Руслана Слободянюка, буд. 215, ЄДРПОУ 31562569);

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, Харківська обл., м. Харків. просп. Науки, буд. 54, ЄДРПОУ 42831345).

Повне рішення складено "16" листопада 2026 р.

СуддяО.О. Ємельянова

Часті запитання

Який тип судового документу № 141503172 ?

Документ № 141503172 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141503172 ?

Дата ухвалення - 16.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141503172 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141503172 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141503172, Господарський суд Харківської області

Судове рішення № 141503172, Господарський суд Харківської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.

Судове рішення № 141503172 відноситься до справи № 922/3124/26

Це рішення відноситься до справи № 922/3124/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141503168
Наступний документ : 141503175