Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" листопада 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3120/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом1) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) 2) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 )доАкціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, прос. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ: 05762269)простягнення коштівза участю представників:
позивача 1 - ОСОБА_1 (особисто);
позивача 2 - Дудяка Р.А., ордер ВС № 1493988 від 02.09.2026;
відповідача - Бакуліна А.С., витяг з ЄДР.
ВСТАНОВИВ:
03.09.2026 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", в якій просить суд:
- стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 54 018,49 грн.
- стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 350 462,45 грн.
- судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням Акціонерним товариством «Українські енергетичні машини» зобов`язань за договорами обов`язкового викупу акцій, визнаними укладеними судовим рішенням у справі №922/1307/22. Зокрема, відповідач не сплатив позивачам загальну вартість акцій, що стало підставою для звернення до суду у справі №922/3078/25, за результатами розгляду якої з відповідача стягнуто основну заборгованість, 3% річних, інфляційні втрати, пеню та штраф. Оскільки відповідач і надалі не виконав грошового зобов`язання, позивачі заявили до стягнення пеню за період з 28.08.2025 по 31.08.2026, а також 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.08.2025 по 31.07.2026.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 позовну заяву (вх.№3120/26 від 03.09.2026) ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.
09.09.2026 до суду надійшла заява представника позивачів адвоката Дудяка Ростислава Анатолійовича (вх.№22121 від 09.09.2026) про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.09.2026 прийнято позовну заяву (вх.№3120/26 від 09.09.2026) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" про стягнення коштів до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3120/26. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 30.09.2026.
28.09.2026 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№23765 від 28.09.2026).
У відзиві представник відповідача зазначив, що відповідач включений до переліку об`єктів великої приватизації державної власності, з якого не виключався, а тому відповідно до пункту 12 частини першої статті 34 та частини сьомої статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» вчинення виконавчих дій щодо стягнення з нього коштів підлягає зупиненню до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта. За таких обставин примусове виконання рішення у справі №922/3078/25 наразі є неможливим, а його добровільне виконання залежить не лише від волевиявлення відповідача, а й від наявності відповідних економічних можливостей. При цьому представник відповідача зазначає, що його поточний економічний стан не дозволяє виконати зазначене судове рішення у добровільному порядку.
Представник відповідача вважає, що нарахування позивачами пені з 28.08.2025 є безпідставним та незаконним, оскільки постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №922/3078/26 вже було обмежено період нарахування пені шестимісячним строком відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Як зазначає представник відповідача, умовами договорів про обов`язковий викуп акцій не було передбачено іншого, більш тривалого строку нарахування штрафних санкцій, у зв`язку з чим нарахування пені було припинено 15.02.2024.
Представник відповідача також наголошує, що припинення нарахування пені відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України має остаточний, а не тимчасовий характер. На його думку, подальша втрата чинності зазначеною нормою не поновлює можливості нарахування пені за зобов`язаннями, які виникли в період її дії, оскільки до таких правовідносин мають застосовуватися норми матеріального права, чинні на момент виникнення відповідних прав та обов`язків.
29.09.2026 через кабінет Електронного суду від представника позивачів надійшла відповідь на відзив (вх.№23945 від 29.09.2026).
У відповіді на відзив представник позивачів зазначив, що позивачі заперечують проти посилань відповідача на скрутний економічний стан як причину невиконання рішення суду у справі №922/3078/25, оскільки такі пояснення стосуються лише одного з договірних обов`язків відповідача, передбаченого пунктом 3.5 договорів про обов`язковий викуп акцій від 20.09.2021, а саме обов`язку сплатити їх вартість. Водночас позивачі наголошують, що пунктом 3.4 цих договорів на відповідача також покладено окремий та самостійний обов`язок до 20.10.2021 надати Центральному депозитарію розпорядження на виконання облікової операції з переказу цінних паперів. На думку представника позивачів, зазначені обов`язки є взаємонезалежними, однак відповідач не виконав жодного з них. У зв`язку із цим позивачі вважають, що наведена відповідачем причина невиконання судового рішення не відповідає дійсності, а фактично відповідач не бажає виконувати це рішення, усвідомлюючи, що в примусовому порядку грошові кошти стягнуті не будуть.
Щодо посилання на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №922/3078/25, представник позивачів вважає безпідставним посилання відповідача на зазначену постанову, оскільки у справі №922/3078/25 позивачами було заявлено вимоги про стягнення пені за інші розрахункові періоди, а саме: щодо першого позивача - з 01.02.2024 по 31.07.2025, щодо другого позивача - з 21.10.2021 по 31.07.2025. Натомість судом апеляційної інстанції пеню було стягнуто за періоди з 01.02.2024 по 15.02.2024 та з 15.08.2023 по 15.02.2024 відповідно. У зв`язку із цим позивачі зазначають, що вказаною постановою не вирішувалося питання щодо нарахування пені починаючи з 28.08.2025. Крім того, позивачі посилаються на пункт 4.3 договорів, яким передбачено нарахування пені за кожний день прострочення. При цьому представник позивачів наголошує, що відповідачем у відзиві не наведено постанови Верховного Суду, якою було б заборонено нарахування пені на підставі статті 549 ЦК України після втрати чинності Господарським кодексом України, тобто після 28.08.2025.
Представник позивачів також зазначає, що позовні вимоги заявлено не на підставі договорів, а на підставі закону, а сума основної заборгованості визначена в порядку статей 68-69 (102-103 після 01.01.2023) Закону України «Про акціонерні товариства» як загальна вартість акцій. За твердженням позивачів, така правова позиція послідовно викладена у позовній заяві.
З метою підтвердження існування заборгованості (загальної вартості акцій) станом на 01.08.2025, 28.08.2025, 31.07.2026 та 31.08.2026, а також правомірності заявлених періодів нарахування, позивачі поставили відповідачу запитання в порядку статті 90 ГПК України. Представник позивачів зазначає, що відповідач не надав відповідей на чотири запитання, поставлені йому в порядку статті 90 ГПК України, та не повідомив про відмову від надання відповідей.
За твердженням представника позивачів, у цій справі відповіді на запитання або повідомлення про відмову від їх надання мали бути подані до 25.09.2026, однак відповідач цього не зробив. У зв`язку із цим позивачі вважають, що відповідач не скористався своїм правом на відмову від надання відповідей та зобов`язаний надати відповіді на всі поставлені запитання незалежно від того, чи стосуються вони обставин, що мають значення для справи.
Так, у позовній заяві позивачі користуються правами, передбаченими ст. 90 ГПК України, поставили відповідачу наступні запитання:
1) Запитання позивача-1 до відповідача: «Коли АТ «Укренергомашини» сплатило позивачу-1 загальну вартість його акцій в розмірі 129 900,00 грн.?»
2) Запитання позивача-1 до відповідача: «Коли АТ «Укренергомашини» надало ПАТ «НДУ» розпорядження на зарахування на свій рахунок в цінних паперах 10 000 акцій позивача-1?»
3) Запитання позивача-2 до відповідача: «Коли АТ «Укренергомашини» сплатило позивачу-2 загальну вартість його акцій в розмірі 3 247 500,00 грн.?»
4) Запитання позивача-2 до відповідача: «Коли АТ «Укренергомашини» надало ПАТ «НДУ» розпорядження на зарахування на свій рахунок в цінних паперах 250 000 акцій позивача-2?»
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2026 зобов`язано представника відповідача письмово надати суду відповіді на поставлені позивачами питання в порядку статті 90 ГПК України
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2026 відкладено підготовче засідання на 14.10.2026.
05.10.2026 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшли заперечення (вх.№24463 від 05.10.2026).
Представник відповідача заперечує проти доводів представника позивача-2 про те, що у відзиві обґрунтовуються обставини невиконання договірних зобов`язань. Зазначає, що у відзиві наведено саме причини невиконання рішення суду у справі №922/3078/25, зокрема несплати на користь позивачів сум основної заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат, пені, штрафу та судового збору. Представник відповідача наголошує, що саме несплата основної суми боргу за рішенням у справі №922/3078/25 стала підставою для пред`явлення позову в цій справі про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму основної заборгованості. При цьому представник відповідача зазначає, що виконання договірного зобов`язання щодо надання розпорядження Центральному депозитарію на виконання облікової операції переказу цінних паперів не є предметом позовних вимог у цій справі. Обставини виконання такого зобов`язання вже були предметом розгляду у справі №922/3078/25 та відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України не потребують повторного доказування, оскільки в обох справах беруть участь ті самі особи. Водночас представник відповідача вважає, що виконання чи невиконання зазначеного договірного зобов`язання не має безпосереднього стосунку до вирішення цього спору, у зв`язку з чим не вбачає необхідності наводити додаткові доводи щодо цієї обставини.
Також представник відповідача заперечує проти нарахування позивачами пені за період, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. На обґрунтування своєї позиції представник відповідача посилається на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №922/3078/25, у якій нарахування пені щодо обох позивачів припинено після 15.02.2024 на підставі частини шостої статті 232 ГК України з урахуванням частини третьої статті 549 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин. Представник відповідача зазначає, що суд у зазначеній справі застосував норми матеріального права, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, а не на момент подання позову чи розгляду справи. Водночас позивачі не врахували положення частини шостої статті 232 ГК України та нарахували пеню за період, який значно перевищує встановлений цією нормою шестимісячний строк.
Разом з цим, представник відповідача просить суд зменшити розмір пені (у разі її присудження) та процентів річних на 70%, посилаючись на принципи розумності, справедливості та пропорційності, а також на положення частини третьої статті 551 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду. В обґрунтування клопотання представник відповідача зазначає, що законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд може зменшити розмір штрафних санкцій, а вирішення цього питання належить до дискреційних повноважень суду з урахуванням усіх обставин справи в їх сукупності. Представник відповідача вважає, що при вирішенні питання про зменшення розміру відповідальності суд має врахувати інтереси сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини його неналежного виконання, тривалість прострочення, наслідки порушення зобов`язання, співмірність заявлених до стягнення сум із такими наслідками, а також поведінку боржника.
Водночас представник відповідача зазначає, що територія відповідача та його майно неодноразово зазнавали обстрілів, унаслідок яких підприємству заподіяно значні руйнування та пошкодження. Зокрема, представник відповідача вказує, що з лютого 2022 року на підприємстві зафіксовано два обстріли з великокаліберної артилерії, два обстріли з реактивних систем залпового вогню, 12 ракетних ударів, чотири влучання керованих авіабомб, одне влучання фугасної авіабомби та понад десять влучань безпілотних літальних апаратів, останні з яких відбулися у вересні 2026 року. На підтвердження зазначених обставин представник відповідача посилається на витяги з ЄРДР, рапорти на адресу начальника відділу спеціальної поліції ГУНП в Харківській області, експертні висновки та постанови Управління СБУ в Харківській області про визнання підприємства потерпілою особою у восьми досудових кримінальних провадженнях. Разом з цим, відповідно до експертних висновків Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» загальна сума матеріальної шкоди, заподіяної безпосередньо обстрілами, перевищує 577,8 млн грн, при цьому оцінювання пошкоджень продовжується. Представник відповідача також зазначає, що відновлення пошкодженого майна та засобів виробництва здійснюється власними силами підприємства і потребує значних обігових коштів, яких наразі немає в необхідному обсязі.
Представник відповідача наголошує, що відповідач попри воєнний стан продовжує виконувати зобов`язання з постачання продукції для українських ГЕС, ГАЕС та АЕС, які є об`єктами критичної інфраструктури та забезпечують функціонування Об`єднаної енергетичної системи України. Зазначає, що діяльність підприємства спрямована на відновлення зруйнованого та пошкодженого внаслідок збройної агресії РФ майна об`єктів критичної інфраструктури, а його спеціалісти з початку повномасштабної війни беруть участь у відновленні пошкоджених енергогенеруючих потужностей України. На підтвердження особливого значення діяльності відповідача представник відповідача посилається на наказ Міністерства енергетики України від 04.06.2024 №215, наказ Міністерства економіки України від 09.02.2024 №3661, наказ Міністерства енергетики України від 31.01.2025 №45, а також постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, відповідно до якої підприємство включено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Крім того, представник відповідача зазначає, що на підприємстві працюють понад 3 000 громадян України, а стабільність його діяльності безпосередньо впливає на матеріальне забезпечення працівників та членів їхніх сімей.
Представник відповідача також повідомляє про відсутність заборгованості перед працівниками та своєчасну виплату заробітної плати двічі на місяць. Посилаючись на частину п`яту статті 97 та частину першу статті 115 КЗпП України, статтю 43 Конституції України, статтю 25 Закону України «Про оплату праці», статтю 8 Конвенції про захист заробітної плати №95 та практику ЄСПЛ у справі «Хонякіна проти Грузії», представник відповідача наголошує, що виплата заробітної плати здійснюється в першочерговому порядку та не може ставитися в залежність від здійснення інших платежів. На думку представника відповідача, виплата заробітної плати та фінансування оборонного виробництва наразі мають безумовний пріоритет перед задоволенням майнових інтересів кредиторів. Також представник відповідача зазначає, що через небезпеку загальна кількість працівників, які припинили роботу та згодом звільнилися, становила 1 942 особи із 4 735 на момент приєднання АТ «Завод «Електроважмаш», у зв`язку з чим підприємство виплатило додаткові компенсації при звільненні на загальну суму 26,4 млн грн.
Представник відповідача вважає, що стягнення значних штрафних санкцій із підприємства, яке має стратегічне значення для держави та забезпечення її енергетичної безпеки, є недоцільним. При цьому представник відповідача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідно до якої за певних обставин обсяг відповідальності боржника за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання може бути нерозумним та непропорційним наслідкам правопорушення. Зазначає, що надмірний майновий тягар може бути несправедливим не лише щодо боржника, а й щодо третіх осіб, оскільки може унеможливити виконання ним зобов`язань з виплати заробітної плати працівникам та розрахунків з іншими кредиторами.
Представник відповідача звертає увагу, що інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені статтею 625 ЦК України, є мірами відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання та спрямовані на захист майнових прав кредитора від знецінення грошових коштів і компенсацію за неналежне виконання зобов`язання. Водночас, на думку представника відповідача, при вирішенні питання про зменшення розміру відповідальності необхідно враховувати ступінь виконання зобов`язання, майновий стан сторін, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, представник відповідача стверджує, що суд за певних умов може зменшити не лише неустойку, штраф і пеню, а й проценти річних, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України. Відтак представник відповідача вважає обґрунтованим зменшення пені (у разі її присудження) та процентів річних на 70 %, оскільки, на його думку, це забезпечить баланс інтересів сторін, захистить майнову сферу позивачів від знецінення коштів та водночас запобігатиме зупиненню стратегічного підприємства державного сектору економіки в умовах війни.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.10.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.11.2026.
Позивач-1 який приймав участь у судовому засіданні 04.11.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник позивачів (позивача-2), який приймав участь у судовому засіданні 04.11.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Присутній в судовому засіданні 04.11.2026 представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, а також зменшити розмір пені (у разі її присудження) та річних з урахуванням суми інфляційних витрат у відповідності до клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією із КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в кабінет Електронного суду.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відтак, сторін було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, а також надзвичайну безпекову ситуацію, яка склалася та існує у м. Харкові, характер спірних правовідносин, кількість наданих сторонами доказів та складність справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
У судовому засіданні 04.11.2026 судом проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).
Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.
27.08.2021 загальними зборами акціонерів Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" були прийняті рішення про приєднання, зміну типу товариства та схвалення значних правочинів. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 голосували проти прийняття таких рішень, а відтак у них виникло право вимагати обов`язкового викупу акцій емітентом.
15.09.2021 позивачі звернулися до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" з письмовими вимогами акціонерів про обов`язковий викуп належних їм акцій по ціні 13,06 грн, які були отримані Акціонерним товариством "Українські енергетичні машини" 20.09.2021.
01.10.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" надійшли повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій від 24.09.2021 №01/03/27-759, №01/03/27-760, в яких, зокрема, вказано, що ціна викупу акцій становить 1,95 грн, що на думку позивачів є відмовою від викупу акцій, що змусило останніх звернутися до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання договорів обов`язкового викупу акцій укладеними.
Так, в Господарському суді Харківської області перебувала справа №922/1307/22 за позовом 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Івекс Ессет Менеджмент", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Драгон Капітал Інвестментс", 5) Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Драгон Капітал", 6) ДРГН Лімітед ("DRGN Limited"), до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", про визнання договорів укладеними.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.08.2023 у справі №922/1307/22, договори обов`язкового викупу акцій були визнані укладеними в судовому порядку.
Постановою Верховного Суду від 28.11.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 у справі №922/1307/22 змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 у справі №922/1307/22, яке залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.08.2023, змінено шляхом викладення у пунктах 2, 3, 5, 6, 7 резолютивної частини речень: "7.1. Даний Договір набуває чинності з 20 вересня 2021 року і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.", та у пункті 4 резолютивної частини речення: "7.1. Даний Договір набуває чинності з 01 жовтня 2021 року і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором." у нових редакціях: "7.1. Даний Договір набуває чинності з дня набрання чинності рішенням суду і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором". В інших частинах рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.08.2023 у справі №922/1307/22 залишено без змін.
У межах справи №922/1307/22 судом встановлено наступне:
«27 серпня 2021 року відбулися позачергові загальні збори акціонерів Акціонерного товариства "Турбоатом", які оформлені протоколом №28/2021.
Позивачі, як акціонери Акціонерного товариства "Турбоатом", зареєструвалися на позачергових загальних зборах акціонерів Акціонерного товариства "Турбоатом", які відбулися 27.08.2021, і голосували проти прийняття загальними зборами рішень по питаннях: №3 порядку денного: "Зміна типу Товариства з публічного на приватне"; № 6 порядку денного: "Приєднання до Товариства (код за ЄДРПОУ 05762269) Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код за ЄДРПОУ 00213121); №9 порядку денного: "Про схвалення значних правочинів та затвердження їх умов, що були укладені Товариством з АТ "Укрексімбанк", а саме: додаткової угоди №20-1КЛ0001-0002 від 10.06.2021 до кредитного договору від 22.06.2020 №20-1КШ001 та договору про внесення змін №20-1Ш0004-0001 від 10.06.2021 до договору застави №20-Ш10004 від 22.06.2020".
15 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" (попередня назва - Акціонерне товариство "Турбоатом") вимогу від 15.09.2021 про обов`язковий викуп належних їм акцій по ціні 13,06 грн.
01 жовтня 2021 року позивачу - 1 від відповідача надійшло повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій від 24.09.2021 №01/03/27-759, в якому, зокрема, вказано: ціна викупу акцій -1,95 грн.
01 жовтня 2021 року позивачу - 2 від відповідача надійшло повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій від 24.09.2021 №01/03/27-760, в якому, зокрема, вказано: ціна викупу акцій - 1,95 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 у справі №922/1307/22, яке набрало законної сили 14.08.2023, з урахуванням постанови Верховного суду від 28.11.2023, визнано укладеними договори купівлі-продажу належних акціонерам простих іменних акцій АТ "Українські енергетичні машини".»
Так, відповідно до пункту 1.1 договорів згідно чинного законодавства України цей договір визначає права і обов`язки сторін, що виникають з приводу обов`язкового викупу покупцем у продавця емітованих покупцем цінних паперів. Підставою для виникнення у покупця обов`язку викупу емітованих ним цінних паперів є прийняття Загальними зборами акціонерів покупця 27.08.2021 рішень про приєднання, зміну типу товариства та схвалення значних правочинів.
У пункті 1.2. договорів зазначено, що підписання цього договору, окрім іншого, свідчить про те, що продавець зареєструвався для участі у Загальних зборах акціонерів 27.08.2021 та голосував проти прийняття Загальними зборами рішень про приєднання, зміну типу товариства та схвалення значних правочинів, а також про отримання покупцем 20.09.2021 від продавця письмової вимоги продавця від 15.09.2021 про обов`язковий викуп акцій.
Згідно з пунктом 3.1. договорів ринкова вартість (ціна викупу) цінних паперів становить 12,99 грн за одну акцію, станом на 26.07.2021 - день, що передує опублікуванню в установленому порядку повідомлення про скликання Загальних зборів акціонерів покупця 27.08.2021.
Відповідно до пункту 3.2 договорів загальна вартість цінних паперів, які є предметом цього договору, становить 129 900,00 грн (для першого позивача); 3 247 500,00 грн (для другого позивача).
Згідно з пунктом 3.3. договорів продавець зобов`язаний до 20.10.2021 надати депозитарній установі, в якій у продавця відкрито рахунок в цінних паперах, на якому зберігаються цінні папери, що є предметом договорів, розпорядження на проведення облікової операції списання цінних паперів на рахунок покупця, відкритий в ПАТ "НДУ" (10002400623010559).
За змістом пункту 3.4. договорів покупець зобов`язаний до 20.10.2021 надати Центральному депозитарію Розпорядження Центральному депозитарію на виконання облікової операції переказу цінних паперів (Додаток №10 до Регламенту провадження депозитарної діяльності Центрального депозитарію), що є предметом цього договору.
У пункті 3.5 договорів передбачено, що покупець зобов`язаний до 20.10.2021 сплатити (перерахувати) продавцю загальну вартість цінних паперів, вказану в пунктів 3.2 цього договору. Сплата за ЦП, що є предметом цього договору, здійснюється виключно в грошовій формі в національній валюті безготівковим перерахунком на банківський рахунок продавця.
Відповідно до пункту 3.6 договорів продавець гарантує, що вказані у пункті 2.1. ЦП належать йому на праві власності, не обтяжені ніякими зобов`язаннями і не є предметом застави.
Згідно з пунктом 4.1. договорів у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору, кожна зі сторін несе відповідальність згідно чинного законодавства України.
У пункті 4.2. договорів передбачено, що у разі прострочення виконання продавцем умов пункту 3.3. цього договору продавець зобов`язаний сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2. цього договору, за кожний день прострочення.
Згідно з пунктом 4.3. договорів у разі прострочення виконання покупцем умов пункту 3.4. та/або пункту 3.5. цього договору (при умові виконання продавцем пункту 3.3. цього договору), покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2. цього договору, за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 4.4. договорів у разі прострочення виконання покупцем умов пункту 3.4. та/або пункту 3.5. цього договору понад 10 днів, покупець сплачує продавцю додатково до пені штраф у розмірі 30% від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2. цього договору.
За змістом пункту 4.5. договорів неустойки (штрафи, пеня) за цим договором або у зв`язку з ним, підлягають сплаті за першою вимогою однієї зі сторін. Сплата неустойки по цьому договору не звільняє винну сторону від виконання зобов`язань за цим договором.
Відповідно до пунктів 7.1 договорів даний договір набуває чинності з дня набрання чинності рішенням суду (з 14.08.2023) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором."
12.10.2021 ОСОБА_2 надала своїй Депозитарній установі розпорядження на проведення облікової операції списання ЦП (250000 акцій відповідача) на рахунок Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", відкритий в ПАТ "НДУ" (10002400623010559).
01.02.2024 ОСОБА_1 надав своїй Депозитарній установі розпорядження на проведення облікової операції списання цінних паперів (10000 акцій відповідача) на рахунок Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", відкритий в ПАТ "НДУ" (10002400623010559).
Позивачі зазначають, що вони виконали пункти 3.3. договорів, а Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" не виконало ні пункт 3.4, ні пункт 3.5. договорів, в зв`язку з чим у відповідача перед:
- ОСОБА_1 склалася заборгованість у розмірі 317 178,16 грн, що складається з: 129 900,00 грн суми основної заборгованості (загальна вартість 10 000 акцій АТ "Укренергомашини"), 14 723,19 грн - 3% річних на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 21.10.2021 по 31.07.2025, 78 609,86 грн - інфляційних втрат на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 21.10.2021 по 31.07.2025, 54 975,11 грн - пені на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 01.02.2024 по 31.07.2025, 38 970,00 грн - штрафу;
- ОСОБА_2 склалася заборгованість у розмірі 10 786 138,25 грн, що складається з: 3 247 500,00 грн суми основної заборгованості (загальна вартість 250 000 акцій АТ "Укренергомашини"), 368 079,66 грн - 3% річних на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21.10.2021 по 31.07.2025, 1 965 246,61 грн - інфляційних втрат на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21.10.2021 по 31.07.2025, 4 231 061,98 грн пені на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21.10.2021 по 31.07.2025, 974 250,00 грн - штрафу.
01.05.2024 другий позивач надіслала Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" вимогу про виплату загальної суми договору, штрафу, пені, інфляційних та 3% річних, які відповідач не виконав.
Вище вказані обставини справи були встановлені судом у справі №922/3078/25.
Так, у вересні 2025 року позивачі звернулися до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" в якій просили суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 129 900,00 грн - суми основної заборгованості (загальна вартість 10000 акцій АТ "Укренергомашини"), 14 723,19 грн - 3% річних на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 78 609,86 грн - інфляційних втрат на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 54 975,11 грн - пені на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 01 лютого 2024 року по 31 липня 2025 року, 38 970,00 грн - штрафу; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 3 247 500,00 грн - суми основної заборгованості (загальна вартість 250 000 акцій АТ "Укренергомашини"), 368 079,66 грн - 3% річних на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 1 965 246,61 грн - інфляційних втрат на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 4231061,98 грн - пені на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 974 250,00 грн - штрафу. Просять покласти судові витрати на відповідача.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.12.2025 у справі №922/3078/25 позов задоволено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 рішення Господарського суду Харківської області від 15.12.2025 у справі №922/3078/25 в частині стягнення пені змінено. Викладено резолютивну частину рішення в такій редакції: Позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь ОСОБА_1 263 800,18 грн, що складається з: 129 900,00 грн суми основної заборгованості (загальна вартість 10 000 акцій АТ "Укренергомашини"), 14 723,19 грн 3% річних на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 78 609,86 грн інфляційних втрат на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 1597,13 грн пені на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн за період з 01 лютого 2024 року по 15 лютого 2024 року, 38 970,00 грн штрафу, а також 3165,60 грн судового збору. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на користь ОСОБА_2 7 133 240,66 грн. що складається з: 3 247 500,00 грн суми основної заборгованості (загальна вартість 250 000 акцій АТ "Укренергомашини"), 368 079,66 грн 3% річних на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 1 965 246,61 грн інфляційних втрат на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 21 жовтня 2021 року по 31 липня 2025 року, 578 164,39 грн пені на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн за період з 15 серпня 2023 року по 15 лютого 2024 року, 974 250,00 грн штрафу, а також 85 598,89 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2026 рішення Господарського суду Харківської області від 15.12.2025 (у незміненій частині) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №922/3078/25 залишено без змін.
Як стверджують позивачі, станом на 02.09.2026 АТ «Укренергомашини» загальну вартість акцій позивачам не заплатило, розпорядження на зарахування акцій на свій рахунок ПАТ «НДУ» не надало, а відтак з 01.08.2025 по 02.09.2026 виконання грошового зобов`язання (загальна вартість акцій) відповідачем теж було прострочено, а саме:
- перед позивачем-1 в сумі 129 900,00 грн;
- перед позивачем-2 в сумі 3 247 500,00 грн.
На вказану суму заборгованості позивачі нарахували відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а саме:
- позивач-1 нарахував відповідачу пеню за період з 28.08.2025 по 31.08.2026 у сумі 40 062,58 грн;
- позивач-2: нарахував відповідачу пеню за період з 28.08.2025 по 31.08.2026 у сумі 1 001 564,59 грн.
Також, позивачі нарахували відповідачу 3% річних, а саме:
- позивач-1 нарахував відповідачу 3% річних за період з 01.08.2025 по 31.07.2026 у сумі 3 897,00 грн;
- позивач-2: нарахував відповідачу 3% річних за період з 01.08.2025 по 31.07.2026 у сумі 97 425,00 грн.
Разом з цим позивачі нарахували відповідачу суму інфляційних втрат, а саме:
- позивач-1 нарахував відповідачу інфляційні втрати за період з 01.08.2025 по 31.07.2026 у сумі 10 058,91 грн;
- позивач-2 нарахував відповідачу інфляційні втрати за період з 01.08.2025 по 31.07.2026 у сумі 251 472,86 грн.
Доказів сплати основної заборгованості відповідач не надав.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
У статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
У частинах 3, 5 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до частини третьої статті 69 Закону України "Про акціонерні товариства" (тут і далі в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів після прийняття загальними зборами рішення, що стало підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій, акціонер, який має намір реалізувати зазначене право, подає товариству письмову вимогу. У вимозі акціонера про обов`язковий викуп акцій мають бути зазначені його прізвище (найменування), місце проживання (місцезнаходження), кількість, тип та/або клас акцій, обов`язкового викупу яких він вимагає. До письмової вимоги акціонером мають бути додані копії документів, що підтверджують його право власності на акції товариства станом на дату подання вимоги.
Протягом 30 днів після отримання вимоги акціонера про обов`язковий викуп акцій товариство здійснює оплату вартості акцій за ціною викупу, зазначеною в повідомленні про право вимоги обов`язкового викупу акцій, що належать акціонеру, а відповідний акціонер повинен вчинити усі дії, необхідні для набуття товариством права власності на акції, обов`язкового викупу яких він вимагає (частина четверта статті 69 Закону України "Про акціонерні товариства").
Отже, право акціонера вимагати здійснення обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому акцій виникає з моменту прийняття загальними зборами рішення, яке відповідно до частин першої або другої статті 68 Закону України "Про акціонерні товариства" є підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій, за умови, що такий акціонер зареєструвався для участі у загальних зборах, на яких прийнято рішення, що стало підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій, та голосував проти прийняття загальними зборами такого рішення.
Тобто, початком перебігу строку, протягом якого акціонер може подати відповідну письмову вимогу, є прийняття загальними зборами рішення, що стало підставою для вимоги обов`язкового викупу акцій. Подання акціонером, у якого виникло право вимагати здійснення обов`язкового викупу належних йому акцій, письмової вимоги до товариства не залежить від надання товариством повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій, що належать акціонеру.
У частині четвертій статті 69 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що оплата акцій здійснюється у грошовій формі, якщо сторони в межах строків, установлених у цій статті, не дійшли згоди щодо іншої форми оплати.
У постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі №921/262/19, від 14.07.2021 у справі №921/260/19, зокрема, вказано, що відповідно до статей 36, 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства" обов`язковий викуп акцій має відбуватися у наступному порядку:
1) повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів, порядок денний яких включає питання про вчинення товариством значного правочину;
2) визначення оцінювача, проведення незалежної оцінки ринкової вартості акцій;
3) затвердження ціни обов`язкового викупу акцій наглядовою радою товариства;
4) надання акціонерам можливості ознайомитися з проектом договору купівлі-продажу з зазначенням всіх умов, включаючи ціну викупу;
5) голосування акціонером проти рішення про вчинення значного правочину на загальних зборах товариства;
6) складення товариством переліку акціонерів, які мають право на викуп;
7) направлення товариством акціонеру повідомлення про право вимоги обов`язкового викупу акцій, що належать акціонеру;
8) направлення акціонером вимоги про викуп акцій (не пізніше 30 днів з дати ухвалення рішення);
9) оплата товариством викуплених акцій (протягом 30 днів після отримання вимоги акціонера про обов`язковий викуп акцій);
10) укладення договору купівлі-продажу акцій (протягом 30 днів після отримання вимоги акціонера про обов`язковий викуп акцій).
У вказаних постановах Верховний Суд звертав увагу на вказану в Законі України "Про акціонерні товариства" (статті 36, 68, 69) послідовність дій при обов`язковому викупі акцій, де першою дією вказано оплату акцій, другою - укладення договору купівлі-продажу акцій (хоча обидві дії мають відбутися в однаковий строк) та зазначив про те, що строк проведення товариством розрахунку за акції визначено законом і він починає перебіг з дати отримання вимоги про викуп від акціонера, а не з дати укладення договору (чи іншої умови).
Такий підхід свідчить про намір законодавця спростити процедуру укладення договору і тим самим захистити акціонера від спроб товариства затягнути чи ускладнити процес підписання договору, наприклад, включити в проект договору несприятливі, обтяжливі для акціонера умови.
Така правова позиція є сталою та послідовною у правозастосовчій практиці, зокрема, окрім згаданих вище постанов була викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.04.2024 у справі №910/268/20, від 04.02.2026 у cправі №911/2081/24.
Як свідчать матеріали справи, загальними зборами акціонерів Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» від 27.08.2021 було прийнято рішення, проти яких проголосували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з чим у останніх виникло право вимагати обов`язкового викупу належних їм акцій товариства.
15.09.2021 позивачі звернулися до товариства з письмовими вимогами про обов`язковий викуп акцій за ціною 13,06 грн за одну акцію, які були отримані відповідачем 20.09.2021.
Оскільки відповідач не погодився із запропонованою позивачами ціною викупу акцій, останні звернулися до суду з позовом про визнання договорів обов`язкового викупу акцій укладеними.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 у справі №922/1307/22, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 14.08.2023, позовні вимоги було задоволено та визнано укладеними договори обов`язкового викупу акцій. Постановою Верховного Суду від 28.11.2023 судові рішення змінено в частині мотивів та визначення моменту набрання договорами чинності, зокрема встановлено, що договори набирають чинності з дати набрання законної сили судовим рішенням про визнання їх укладеними.
Відповідно до умов договорів ціна викупу однієї акції становить 12,99 грн, загальна ціна акцій, що підлягали викупу у ОСОБА_1 , - 129 900,00 грн, а у ОСОБА_2 - 3 247 500,00 грн.
Пунктом 3.5 договорів передбачено обов`язок покупця сплатити продавцям загальну ціну акцій шляхом безготівкового перерахування коштів, а пунктом 4.1 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов договорів.
У подальшому, у справі №922/3078/25 судами вже було вирішено спір між цими ж сторонами щодо стягнення заборгованості за договорами обов`язкового викупу акцій, а також нарахованих на суму заборгованості 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу.
У постанові Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №922/3078/25, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 04.06.2026, встановлено, що реалізуючи своє право, передбачене Законом, позивачі у встановлений законом строк звернулись до відповідача з письмовими заявами про здійснення обов`язкового викупу належних їм акцій, що вбачається зі змісту рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 у справі №922/1307/22, в якому встановлено, що 15 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надіслали Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" вимоги від 15.09.2021 про обов`язковий викуп належних їм акцій, які відповідач отримав 20.09.2021 (відповідно до п.1.2 договорів купівлі-продажу акцій). Проте, відповідач не виконав вимоги статті 69 Закону України Про акціонерні товариства щодо обов`язкового викупу акцій товариства, належних позивачам, у встановлений Законом строк (протягом 30 днів з дня отримання вимоги), а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 129 900,00 грн суми основної заборгованості (загальна вартість 10000 акцій АТ "Укренергомашини") та в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 3 247 500,00 грн суми основної заборгованості (загальна вартість 250000 акцій АТ "Укренергомашини") є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів цієї справи, відповідач не надав доказів виконання зобов`язання зі сплати вартості акцій, визначеної договорами та підтвердженої судовими рішеннями у справі №922/3078/25. Отже, станом на час розгляду цього спору грошове зобов`язання відповідача перед позивачами залишається невиконаним.
Звертаючись із цим позовом, позивачі просять стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати за період з 01.08.2025 до 31.07.2026, а також пеню за період з 28.08.2025 до 31.08.2026.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.
Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Наявність обставин, викладених в позовній заяві, відповідач не спростував та не надав доказів сплати заборгованості у спірний період, а в матеріалах справи такі докази відсутні.
З огляду на встановлену судом наявність невиконаного грошового зобов`язання відповідача зі сплати вартості акцій, позивачі мають право вимагати застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, за заявлений ними період.
Суд перевірив надані позивачами розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.08.2025 до 31.07.2026 та встановив, що вони здійснені виходячи із сум основного боргу, визначених договорами обов`язкового викупу акцій, відповідають заявленому періоду нарахування та є арифметично вірними.
Так, за розрахунком позивача 1 - ОСОБА_1 - сума 3% річних становить 3 897,00 грн, а сума інфляційних втрат - 10 058,91 грн.
За розрахунком позивача 2 - ОСОБА_2 - сума 3% річних становить 97 425,00 грн, а сума інфляційних втрат - 251 472,86 грн.
Заперечення відповідача щодо неможливості виконання судового рішення у справі №922/3078/25 у зв`язку з його включенням до переліку об`єктів великої приватизації та зупиненням виконавчих дій суд оцінює критично. Так, передбачене Законом України «Про виконавче провадження» зупинення вчинення виконавчих дій стосується порядку примусового виконання судового рішення та саме по собі не припиняє грошового зобов`язання боржника, не змінює строків його виконання та не звільняє боржника від наслідків прострочення, встановлених статтею 625 Цивільного кодексу України.
Відтак посилання відповідача на неможливість примусового виконання судового рішення не спростовує факту невиконання ним грошового зобов`язання та не є підставою для відмови у стягненні передбачених законом сум.
Відхиляє суд і доводи відповідача про необхідність зменшення на 70% сум 3% річних та інфляційних втрат з огляду на його фінансовий стан, завдання підприємству майнової шкоди внаслідок обстрілів, необхідність забезпечення безперервної роботи підприємства, виплати заробітної плати працівникам та виконання завдань, пов`язаних із функціонуванням енергетичної інфраструктури.
Суд зазначає, що наведені відповідачем обставини можуть характеризувати його фінансово-господарське становище та умови здійснення господарської діяльності, однак не спростовують наявності грошового зобов`язання перед позивачами та факту його невиконання.
Крім того, приписи частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачають можливість зменшення розміру неустойки, тоді як 3% річних та інфляційні втрати, нараховані відповідно до частини другої статті 625 цього Кодексу, не є неустойкою у розумінні статті 549 Цивільного кодексу України.
Отже, положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, не змінюють наведеного висновку, оскільки самі по собі не свідчать про наявність у суду передбачених законом підстав для зменшення заявлених у цій справі сум 3% річних та інфляційних втрат.
За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивачів у частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених розмірах, а саме: на користь ОСОБА_1 - 3 897,00 грн 3% річних та 10 058,91 грн інфляційних втрат; на користь ОСОБА_2 - 97 425,00 грн 3% річних та 251 472,86 грн інфляційних втрат.
Позивачі також заявили вимоги про стягнення пені за період з 28.08.2025 до 31.08.2026, посилаючись на умови договорів обов`язкового викупу акцій та положення цивільного законодавства. Щодо вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.
Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 216 ГК України (тут і далі чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
Перелік осіб, які є учасниками господарських правовідносин щодо яких можуть бути застосовані господарські санкції, урегульований статтею 2 ГК України. До них належать: суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання.
Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.
Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.
Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах статті 232 ГК України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Однак таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми.
Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).
За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі №903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі №910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі №902/669/18).
При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанову Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі №910/2031/16 (провадження №3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі №917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі №916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі №911/858/22).
Згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Тож хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 ЦК України має бути визначений.
Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.
У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі №910/13575/20).
Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (постанова Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №910/6379/14 (провадження №3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України.
Подібний висновок до застосування частини шостої статті 232 ГК України та неможливості розцінювати формулювання в договорі (умови договору) про сплату пені за кожний день прострочення як установлення цим договором іншого, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/15492/17, від 01 липня 2019 року у справі №910/4377/18, від 08 липня 2019 року у справі №910/4375/18, від 22 серпня 2019 року у справі №914/508/17, від 15 листопада 2019 року у справі №904/1148/19, від 12 грудня 2019 року у справі №911/634/19, від 19 листопада 2020 року у справі №910/12765/19, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 березня 2021 року №910/17317/17, від 20 серпня 2021 року у справі №910/13575/20.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22.
За змістом пункту 3.4. договорів покупець зобов`язаний до 20 жовтня 2021 року надати Розпорядження Центральному депозитарію на виконання облікової операції переказу цінних паперів (Додаток №10 до Регламенту провадження депозитарної діяльності Центрального депозитарію), що є предметом цього договору.
У пункті 3.5 договорів передбачено, що покупець зобов`язаний до 20 жовтня 2021 року сплатити (перерахувати) продавцю загальну вартість цінних паперів, вказану в пунктах 3.2 цього договору. Сплата за ЦП, що є предметом цього договору, здійснюється виключно в грошовій формі в національній валюті безготівковим перерахунком на банківський рахунок продавця.
Відповідно до пункту 4.3. договорів у разі прострочення виконання покупцем умов пункту 3.4. та/або пункту 3.5. цього договору (при умові виконання продавцем пункту 3.3. цього договору), покупець зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості цінних паперів, зазначеної в пункті 3.2. цього договору, за кожний день прострочення.
Тобто, умови договорів не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до повної сплати заборгованості", "до повного погашення боргу" тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України.
Оскільки умови договорів не встановлюють періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання у пунктах 4.3 договорів щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання відповідачем як покупцем цінних паперів зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.
Відповідно до пунктів 7.1 договорів даний договір набуває чинності з дня набрання чинності рішенням суду (з 14 серпня 2023 року) і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.
Відповідно до частин 2, 3 ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.05.2025 у справі №904/1892/24 судом наголошено, що відповідно до сталої судової практики Верховного Суду, за загальним правилом, визначеним частиною другою статті 631 ЦК, договір набирає чинності з моменту його укладення та не поширюється на правовідносини сторін, що виникли до цього. Водночас виняток із цього правила передбачений частиною третьою тієї ж статті, згідно з якою сторони можуть передбачити застосування умов договору до правовідносин, що виникли раніше. Однак така дія договору в минуле можлива лише за взаємною згодою сторін та має бути чітко зафіксована в договорі. При цьому поширення дії договору на правовідносини, які існували до його укладення, можливе виключно за волевиявленням сторін. Відсутність такої домовленості виключає можливість ретроактивного застосування його умов, оскільки це суперечило б принципам правової визначеності та свободи договору.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.02.2024 у справі №924/564/22, від 11.09.2018 у справі №904/299/18, від 08.10.2019 у справі №904/3129/18, від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 18.01.2022 у справі №902/1209/20, від 01.06.2022 у справі №916/942/21, від 19.12.2023 у справі №911/1428/22.
Разом з цим, питання щодо відповідальності відповідача за прострочення виконання зобов`язань за цими ж договорами вже було предметом судового розгляду у справі №922/3078/25.
Так, постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 у справі №922/3078/25, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.06.2026, було змінено рішення суду першої інстанції саме в частині стягнення пені та визначено періоди, за які така пеня підлягає стягненню. При цьому суд апеляційної інстанції виходив із положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, якими було встановлено обмеження періоду нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання шестимісячним строком від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
За висновками суду апеляційної інстанції, викладеними у постанові від 12.03.2026 у справі №922/3078/25, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 04.06.2026, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не надавав згоди на застосування ч.3 ст.631 ЦК України щодо договорів про обов`язковий викуп акцій, укладених між ним та позивачами. Дані договори не були узгоджені сторонами за власним волевиявленням, сторони не дійшли згоди щодо ціни договорів (ціни викупу акцій), а тому відсутні підстави для висновку про будь-які договірні відносини між сторонами до часу вирішення спору між ними у судовому порядку у справі №922/1307/22. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме з дати набрання чинності рішенням суду (з 14 серпня 2023 року) між сторонами виникли договірні зобов`язання, в зв`язку з чим вважає слушними твердження апелянта про те, що нарахування штрафних сум можливо не раніше дати укладання договорів про обов`язковий викуп акцій. З матеріалів справи вбачається, що 12.10.2021 ОСОБА_2 надала своїй Депозитарній установі розпорядження на проведення облікової операції списання ЦП (250000 акцій відповідача) на рахунок Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", відкритий в ПАТ "НДУ" (10002400623010559). 01.02.2024 ОСОБА_1 надав своїй Депозитарній установі розпорядження на проведення облікової операції списання цінних паперів (10000 акцій відповідача) на рахунок Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", відкритий в ПАТ "НДУ" (10002400623010559). За таких обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 має право на нарахування пені, у відповідності з п.4.3 договору, з 15.08.2023 по 15.02.2024 (в межах шестимісячного строку від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України). ОСОБА_1 має право на нарахування пені, у відповідності з п.4.3 договору та з урахуванням положень частини шостої статті 232 ГК України, з 01.02.2024 по 15.02.2024.
З огляду на викладене, колегія суддів у постанові від 12.03.2026 у справі №922/3078/25, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 04.06.2026, дійшла висновку про необґрунтованість висновку місцевого господарського суду про правомірність нарахування позивачами пені за весь період прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором, а саме щодо першого відповідача з 01.02.2024 по 31.07.2025, щодо другого позивача з 21.10.2021 по 31.07.2025. Здійснивши розрахунок пені за період, визначений судом апеляційної інстанції, колегія суддів визначила, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені на суму основної заборгованості в розмірі 129 900,00 грн є обґрунтованими у розмірі 1597,13 грн за період з 01.02.2024 по 15.02.2024; на суму основної заборгованості в розмірі 3 247 500,00 грн є обґрунтованими у розмірі 578 164,39 грн за період з 15.08.2023 по 15.02.2024.
Отже, зазначеними судовими рішеннями у справі №922/3078/25 встановлено періоди прострочення, за які відповідач має нести відповідальність у вигляді пені, та вирішено питання про відмову у стягненні пені за межами таких періодів. Вказані судові рішення набрали законної сили та є обов`язковими.
Суд зазначає, що саме по собі подальше виключення Господарського кодексу України з переліку чинних законодавчих актів не змінює правової оцінки правовідносин, яка була надана судами у справі №922/3078/25, та не поновлює період нарахування пені, який завершився відповідно до законодавства, що підлягало застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому припинення дії положень частини шостої статті 232 Господарського кодексу України з 28.08.2025 не означає автоматичного поновлення права кредитора на нарахування пені за зобов`язанням, період нарахування якої вже закінчився до цієї дати з огляду на встановлене законом обмеження.
За таких обставин суд вважає, що позивачами не доведено наявності правових підстав для нарахування та стягнення пені за заявлений у цій справі період з 28.08.2025 до 31.08.2026. Тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення пені, підстави для розгляду клопотання відповідача про зменшення її розміру відсутні.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на зазначене, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, надавши оцінку доводам та запереченням учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача належить стягнути на користь кожного з позивачів 3 % річних та інфляційні втрати у заявлених розмірах, а також відповідні витрати зі сплати судового збору, а у задоволенні вимог про стягнення пені слід відмовити.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 у розмірі 167,47 грн та на користь ОСОБА_2 у розмірі 4 186,77 грн, а в іншій частині - покладаються на позивачів.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, прос. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ: 05762269) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) 3% річних у розмірі 3 897 (три тисячі вісімсот дев`яносто сім) грн 00 коп та інфляційні у розмірі 10 058 (десять тисяч п`ятдесят вісім) грн 91 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, прос. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ: 05762269) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 167 (сто шістдесят сім) грн 47 коп.
В частині стягнення пені - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, прос. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ: 05762269) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 ) 3% річних у розмірі 97 425 (дев`яносто сім тисяч чотириста двадцять п`ять) грн 00 коп та інфляційні у розмірі 251 472 (двісті п`ятдесят одна тисяча чотириста сімдесят дві) грн 86 коп.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м. Харків, прос. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ: 05762269) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 186 (чотири тисячі сто вісімдесят шість) грн 77 коп.
В частині стягнення пені - відмовити.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "16" листопада 2026 р.
СуддяТ.О. Пономаренко
Судове рішення № 141503001, Господарський суд Харківської області було прийнято 04.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 922/3120/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: