Рішення № 141502512, 03.11.2026, Господарський суд Одеської області

Дата ухвалення
03.11.2026
Номер справи
916/938/24
Номер документу
141502512
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/938/24Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Південного офісу Держаудитслужби до відповідачів: Управління капітального будівництва Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним договору та стягнення 8152000,00 грн,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Йощенко Т.В.,

від позивача 1: не з`явився,

від позивача 2: не з`явився,

від відповідача 1: Дементьєва О.В.,

від відповідача 2: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

зазначає наступне:

Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (пізніше перейменованої в Пересипську окружну прокуратуру міста Одеси, надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (надалі - Міськрада, Позивач 1) та Південного офісу Держаудитслужби (надалі - Офіс, Позивач 2) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Управління капітального будівництва Одеської міської ради (надалі - Управління, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" (надалі - ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ", Відповідач) про визнання недійсним договору та стягнення 8152000,00 грн.

Одночасно з позовом Прокурором подано до суду заяву, в якій просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" та знаходяться на всіх рахунках відповідача в банківських або інших фінансово-кредитних установах, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в межах суми позову - 8152000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 06.03.2024 позовній заяві Прокурора присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/398/24 та визначено суддю Лічмана Л.В. для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.03.2024 (суддя Лічман Л.В.) відкрито провадження у справі № 916/938/24 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (надалі - АМК України, Третя особа).

Іншою ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.03.2024 (суддя Лічман Л.В.) відмовлено у задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову.

28 березня 2024 року Офісом представлено письмові пояснення у справі разом із заявою про розгляд справи за відсутності представника.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.03.2024 у справі № 916/938/24 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення заяви Прокурора про забезпечення позову.

На період розгляду справи накладено арешт на грошові кошти ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" у розмірі 8152000,00 грн, які знаходяться в банківський установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання постанови суду про забезпечення позову.

30 квітня 2024 року ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" представлено відзив на позовну заяву.

13 травня 2024 року Прокурором представлено відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14 травня 2024 року, постановленою у підготовчому провадженні, провадження у справі № 916/938/24 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах по справі № 918/1043/21.

Постановою Верховного Суду від 26.06.2024 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі залишено без змін.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 16.12.2025, призначеного розпорядженням керівника апарату суду від 16.12.2025 № 299, у зв`язку з відрахуванням наказом голови суду від 16.12.2025 № 28-к судді Лічмана Л.В. зі штату суду, відповідно до Указу Президента України від 13.12.2025 № 942/2025 "Про призначення судді", визначено суддю Гута С.Ф. для подальшого розгляду справи № 916/938/24.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.12.2025 суддею Гутом С.Ф. прийнято зупинену справу № 916/938/24 до свого провадження; постановлено розгляд справи № 916/938/24 здійснювати в порядку загального позовного провадження та розпочато розгляд справи спочатку; зупинено провадження у справі 916/938/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах по справі № 918/1043/21.

Відповідно до наявної в автоматизованій системі діловодства Господарського суду Одеської області інформації у кожного учасника справи зареєстрований електронний кабінет у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 22.12.2026 доставлено ухвалу від 22 грудня 2025 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.06.2024 поновлено провадження у справі № 916/938/24 та призначено підготовче засідання на 16 червня 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 04.06.2026 доставлено ухвалу про поновлення провадження у справі та призначення підготовчого засідання на 16 червня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 відкладено підготовче засідання на 14 липня 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів Міськради, Офісу, ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" та АМК України Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 16.06.2026 доставлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14 липня 2026 року.

03 липня 2026 року Прокурором представлено клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7314/23 та оприлюднення повного тексту постанови.

Призначене на 14.07.2026 підготовче засідання не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони у місті Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.07.2026 призначено підготовче засідання на 13 серпня 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 15.07.2026 доставлено ухвалу про призначення підготовчого засідання на 13 серпня 2026 року.

10 липня 2026 року ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" представлено письмові пояснення.

У призначеному на 13.08.2026 підготовчому засіданні Прокурором відкликано клопотання про зупинення провадження у справі (судом встановлено, що ухвалою Великої Палата Верховного Суду від 22.07.2026 справу № 910/7314/23 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2026 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 08 вересня 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи, представники яких не були присутні у підготовчому засіданні 13.08.2026, Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 13.08.2026 доставлено ухвалу про продовження підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання на 08 вересня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 17 вересня 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи, представники яких не були присутні у підготовчому засіданні 08.09.2026, Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 08.09.2026 доставлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 17 вересня 2026 року.

10 вересня 2026 року Прокурором представлено клопотання, в якому повідомляє про перейменування Суворовської окружної прокуратури міста Одеси на Пересипську окружну прокуратуру міста Одеси.

Призначене на 17.09.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку із оголошенням системою цивільної оборони повітряної тривоги у місті Одесі та Одеській області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.09.2026 призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 30 вересня 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 17.09.2026 доставлено ухвалу про призначення судового засідання на 30 вересня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2026 відкладено розгляд справи на 22 жовтня 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи, представники яких не були присутні в судовому засіданні 30.09.2026, Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 30.09.2026 доставлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 22 жовтня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.10.2026 відкладено розгляд справи на 03 листопада 2026 року.

Відповідно до сформованих за допомогою автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області довідок до електронних кабінетів кожного із учасників справи, представники яких не були присутні в судовому засіданні 22.10.2026, Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою в автоматичному режимі 22.10.2026 доставлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 03 листопада 2026 року.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частинами 1 та 2 статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В свою чергу, частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що одним із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до положень статті 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно із приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України", "Папазова та інші проти України").

Враховуючи вищенаведене, з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності, рівності перед законом та судом, враховуючи важливість справи для її учасників, розгляд справи здійснено судом в межах розумного строку з метою надання можливості учасникам справи реалізувати наявні процесуальні права шляхом подачі як заяв по суті справи і письмових пояснень, так і виступу із промовами.

У призначене на 03.11.2026 судове засідання представники учасників справи, окрім Прокурора та Управління, не з`явились. Підстав не явки представників інших учасників суду не повідомлено.

Частиною 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Приписами частини 4 статті 120 ГПК України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Приписи частин 4 та 5 статті 6 ГПК України визначають, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Пунктом 42 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 із змінами, передбачено, що засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

В свою чергу, пункт 37 Положення визначає, що підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

У випадку, якщо особа (учасник справи) зареєструвала свій Електронний кабінет, електронна форма вручення їй судових рішень є обов`язковою та пріоритетною щодо письмової форми вручення, яка, на відміну від електронної форми, може бути реалізована судом у зазначеному випадку лише за окремою заявою учасника справи.

Саме така правова позиція суду касаційної інстанції викладена в ухвалах Верховного Суду від 06.03.2023 у справі № 916/3104/21 та від 17.05.2023 у справі № 910/15120/20.

Враховуючи наявність сформованих автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідок про завчасну доставку до електронних кабінетів кожного учасника справи підсистемою "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі постановлених у справі ухвал, останні належним чином повідомлені про судове провадження та призначенні засідання, відтак неявка їх представників не перешкоджає розгляду справи.

В процесі розгляду справи Прокурор підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі, представник Управління натомість заперечував проти заявлених вимог та наполягав на відмові у задоволенні позову.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Міськради, Офісу до відповідачів: Управління, ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - АМК України, про визнання недійсним договору та стягнення 8152000,00 грн, 03 листопада 2026 року судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 13 листопада 2026 року.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень сторін:

Прокурором представлено в інтересах держави в особі Міськради та Офісу позовну заяву до Господарського суду Одеської області до Управління та ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" позовну заяву, в якій просить:

- визнати недійсним договір про закупівлю підрядних робіт за державні кошти від 06.12.2017 № 166-17/П ,,Капітальний ремонт стадіону ОСШ № 40 за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 15а", укладений між Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" на користь Управління капітального будівництва Одеської міської ради 8152000,00 грн, а з Управління капітального будівництва Одеської міської ради одержані ним за рішенням суду 8152000,00 грн стягнути в дохід держави.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що укладання сторонами оспорюваного договору відбулось всупереч інтересам держави та суспільства, адже з боку ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" мали місце антиконкурентні узгоджені дії, направлені на спотворення результатів публічної закупівлі, за результатами якої укладено оспорюваний договір.

Відповідні антиконкурентні узгоджені дії з боку ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" встановлено АКМ України у рішенні від 11.04.2019 № 65/8-р/к та накладено відповідний штраф, стягнути у примусовому порядку на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 08.09.2021 у справі № 916/1245/21.

Прокурор наголошує на тому, що дії ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору із замовником не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин.

Нормативним обґрунтуванням позову є, зокрема, частина 3 статті 228 ЦК України, в якій закріплено правові наслідки вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, у вигляді його недійсності та застосування іншої реституції, ніж та, що передбачена приписами статті 216 ЦК України.

Відтак, Прокурор вважає наявними правові підстави для визнання недійсним, укладеного 06.12.2017 між Управлінням та ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" договору № 166-17/П, та застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України стосовно зобов`язання повернути отримані за договором № 166-17/П кошти Управлінню із наступним стягнення в дохід держави.

У представлених письмових поясненнях Офісом зазначено, що заходи державного фінансового контролю стосовно проведеної між Відповідачами процедури публічних торгів та укладеного договору не здійснювались.

У представленому відзиві ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати при ухваленні рішення у справі, посилається на наступне:

наявність порушень у процедурі відкритих торгів не свідчить про те, що договір, укладений за її результатами суперечить інтересам держави;

договір виконано у 2018 році і замовником наголошено про відсутність підстав звернення із позовом до суду для захисту порушених прав;

відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину у вигляді односторонньої реституції.

У представленій відповіді на відзив Прокурор підтримує викладену у позовній заяві позицію про наявність правових підстав для визнання договору недійсним та стягнення отриманих на виконання договору коштів.

У представлених письмових поясненнях ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" підтримує викладену у відзиві позицію про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Також просить суд врахувати висновки Верховного Суду у справі № 922/3456/23 під час ухваленні рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

Управлінням 27 жовтня 2017 року в електронній системі закупівель опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі підрядних робіт за державні кошти «Капітальний ремонт стадіону ОСШ №40 за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 15а» (ідентифікатор публічної закупівлі UA-2017-10-27-001813-b). Очікувана вартість визначено 8163200,00 грн.

Відповідно до опублікованої в електронній системі закупівель інформації участь у торгах (UA-2017-10-27-001813-b) приймали ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" та ТОВ «Пересувна механізована колона № 214» (ТОВ «ПМК № 241»).

Тендерна пропозиція ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" становила 8152000,00 грн, а ТОВ «ПМК №241» - 8161500,00 грн.

Відповідно до опублікованого повідомлення про намір укладення договору переможцем публічної закупівлі UA-2017-10-27-001813-b визначено ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" із ціновою пропозицією 8152000,00 грн.

06 грудня 2017 року між Управлінням (Замовник) та ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" (Підрядник) укладено договір про закупівлі підрядних робіт за державні кошти № 166-17/П (Договір), умовами пункту 1.1 якого передбачено, що Підрядник зобов`язується виконати роботи, зазначені у проектно-кошторисній документації, а Замовник - прийняти від Підрядника завершені роботи та оплатити їх, за наявності бюджетних коштів на рахунку Замовника.

Найменування робіт: 45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація. Капітальний ремонт стадіону ОСШ № 40 за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 15а.

Кількісні характеристики виконуваних за цим Договором робіт вказані у проектно- кошторисній документації (пункт 1.2).

Обсяги виконання робіт по Договору можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (пункт 1.3).

Ціна Договору становить: 8152,00000 тис. грн (вісім мільйонів сто п`ятдесят дві тисячі гривень 00 коп.), у т.ч. ПДВ - 1358,66667 тис. грн, у тому числі:

- на 2017 рік - 7032,00000 тис. грн, у т.ч. ПДВ - 1172,00000 тис.грн,

- на 2018 рік - 1120,00000 тис. грн, у т.ч. ПДВ - 186,66667 тис.грн.

Ціна Договору визначається у Додатку № 1 «Договірна ціна». Погоджена Договірна ціна є невід`ємною частиною Договору. Погоджена Договірна ціна встановлюється на підставі повідомлення про намір укласти договір. Договірна ціна встановлюється динамічною (пункт 3.1).

Ціна цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін (пункт 3.2).

Розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником Підряднику виконаних робіт, на підставі підписаних Сторонами Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 (пункт 4.1).

Фінансування робіт Об`єкта здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету та інших джерел не заборонених законодавством, згідно з Додатком № 3 «План фінансування робіт».

Платіжні зобов`язання виникають при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) та наявності коштів на рахунку Замовника (пункт 4.2).

За умови наявності бюджетних коштів на рахунку Замовника проводить проміжні платежі Підряднику за виконані роботи на підставі наданих форм зазначених у п.4.1 Договору, протягом 10-ти банківських днів з моменту їх підписання (пункт 4.3).

Розрахунок вартості виконаних робіт проводиться Підрядником щомісячно, відповідно до Порядку визначення вартості будівництва на території України ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» і погодженої договірної ціни (пункт 4.4).

Термін тривалості виконання робіт на Об`єкті: грудень 2017 року - травень 2018 року. Роботи повинні проводитися згідно з Додатком № 2 «Календарний графік виконання робіт».

Строк виконання робіт на Об`єкті може бути продовжено, відповідно до частини 4 п.4 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» (зі змінами) № 922-VIII від 25.12.2015 року (пункт 5.1).

Місце виконання підрядних робіт: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 15а (пункт 5.2).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором (пункт 7.1).

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 року та до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань (пункт 10.1).

Підтвердженням завершення робіт на об`єкті є підписання останнього Акта приймання виконаних будівельних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (далі Акти) та укладання відповідної додаткової угоди до Договору про повне виконання взятих на себе зобов`язань (пункт 11.5.1).

Представлена копія Договору містить власноруч проставлені представниками підписи та скріплена печатками контрагентів.

Додатком до Договору визначено Договірну ціну із визначенням її складових, разом із календарним графіком виконання робіт (упродовж грудня 2017 - травня 2018 років) та планом фінансування.

Управлінням переказано ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" я якості оплати вартості виконаних робіт за Договором: 20.12.2017 - 2575607,10 грн; 27.12.2017 - 146000,00 грн, 2001000,00 грн та 2309392,90 грн; 21.05.2018 - 32621,36 грн та 1087378,64 грн.

22 травня 2018 року Управлінням опубліковано в електронній системі закупівель звіт про виконання договору про закупівлю UA-2017-10-27-001813-b, укладеного із ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" (від 06.12.2017 № 166-17/П).

11 квітня 2019 року адміністративною колегією Одеського обласного територіального відділення АМК України ухвалено рішення № 65/8-р/к у справі № 13-02/2018, відповідно до резолютивної частини якого визнано, що ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" (ідентифікаційний код юридичної особи - 34995861) та ТОВ «ПМК № 241» вчинили порушення, передбачене п.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю ДК 021:2015: 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація (оголошення про проведення торгів, опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель https://prozorro.gov.ua/, ідентифікатор закупівлі - UA-2017-10-27-001813-b), проведених Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради за допомогою системи електронних закупівель Prozorro (пункт 7); за порушення, зазначене у пункті 7 резолютивної частини цього рішення, накладено штраф на ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" у розмірі 68000,00 грн (пункт 8).

Відповідно до викладених у наведеному рішенні АМК України висновків антиконкурентні узгоджені дії ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" та ТОВ «ПМК № 241» під час підготовки та участі, зокрема у торгах UA-2017-10-27-001813-b, підтверджуються наступним:

поведінковий аспект: учасники торгів не знижували свої початкові цінові пропозиції, цінові пропозиції учасників відрізнялись одна від одної лише на 0,12 %, тобто різниця є незначною, а це у свою чергу свідчить про те, що ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" та ТОВ «ПМК № 241» не конкурували (розділ 5 рішення);

спільне використання ІР-адреси та синхронність дій у часі, спільні особливості електронних файлів (розділ 5 рішення);

використання в господарській діяльності спільних засобів зв`язку (розділ 5 рішення);

пов`язаність через третіх осіб (розділ 5 рішення);

наявність сталих господарських відносин між ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" та ТОВ «ПМК № 241» (розділ 5 рішення);

схожість в оформленні документів, наданих у тендерних пропозиціях, а саме низка спільних помилок та особливостей в оформленні (розділ 5 рішення).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.09.2021 у справі № 916/1245/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2022, стягнуто з ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" до Державного бюджету штраф в сумі 272000,00 грн та пеню в сумі 272000,00 грн, у зв`язку із відсутністю своєчасної оплати накладеного рішенням АМК України від 11.04.2019 № 65/8-р/к штрафу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.05.2022 у справі № 916/2096/21 відмовлено у задоволенні вимог ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" про визнання недійсним та скасування рішення АМК України від 11.04.2019 № 65/8-р/к.

13 березня 2023 року Прокурор звернувся до АКМ України із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилаючись на оприлюднене на офіційному сайті АМК України рішення відносно ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" про притягнення до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів), серед яких UA-2017-10-27-001813-b, просить повідомити про вжиття заходів (планування) стосовно визнання недійсним, зокрема укладеного Договору як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони (товариства), та застосування наслідків такої недійсності.

Також просить надати копію відповідного рішення АМК України.

13 березня 2023 року Прокурор звернувся до Міськради із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилаючись на оприлюднене на офіційному сайті АМК України рішення відносно ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" про притягнення до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів), серед яких UA-2017-10-27-001813-b, просить повідомити про вжиття заходів (планування) стосовно визнання недійсним, зокрема укладеного Договору як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони (товариства), та застосування наслідків такої недійсності.

Просить надати інформацію про проведення відповідної процедури (за переліком) та документи, які підтверджують виконання робіт за Договором.

13 березня 2023 року Прокурор звернувся до Офісу із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилаючись на оприлюднене на офіційному сайті АМК України рішення відносно ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" про притягнення до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів), серед яких UA-2017-10-27-001813-b, просить повідомити про вжиття заходів (планування) стосовно визнання недійсним, зокрема укладеного Договору як такого, що суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони (товариства), та застосування наслідків такої недійсності.

29 березня 2023 року АКМ України у відповідь на звернення Прокурора повідомлено, що вжиття заходів стосовно визнання недійсним договору про закупівлю не відноситься до повноважень АМК України. Зазначає про накладення штрафу, зокрема на ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ", котрий стягнуто рішенням Господарського суду Одеської області від 08.09.2021 у справі № 916/1247/21.

Представляє копію запитуваного Прокурором рішення.

29 березня 2023 року Міськрадою у відповідь на звернення Прокурора повідомлено, що роботи за Договором виконано в повному обсязі та оплачено; визнання недійсним договору не даний час є неефективним та недоцільним та не призведе до захисту прав та інтересів територіальної громади; посилається на те, що ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" понесено відповідальність на підставі рішення АМК України.

Зазначає про відсутність підстав для представництва інтересів держави в суді.

29 березня 2023 року Офісом у відповідь на звернення Прокурора повідомлено, що питання наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій з боку учасників не належить до компетенції органів Держаудитслужби. Зазначено про проведення ревізії Управління за період 01.09.2016-30.06.2019, та відсутності встановлення порушення.

01 травня 2023 року Прокурор звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі із запитом в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в якому посилаючись на оприлюднене на офіційному сайті АМК України рішення відносно ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" про притягнення до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів тендерів (торгів), серед яких UA-2017-10-27-001813-b, посилається на те, що укладений за результатами тендеру Договір суперечить інтересам держави з умислу однієї сторони (товариства).

Просить надати інформацію відносно джерел фінансування Договору, а також здійснених оплат.

08 травня 2023 року Управлінням Державної казначейської служби України у м. Одесі у відповідь на звернення Прокурора повідомлено, що джерелом фінансування Договору були кошти бюджету міста Одеси та субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій; представляє інформацію про переказ коштів ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" на підставі Договору.

Надано інформацію про переказ Управлінням коштів ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ".

08 лютого 2024 року Прокурором складено до Міськради та Офісу повідомлення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якому посилається на встановлення підстав для представництва держави в особі Міськради та Офісу в суді стосовно визнання недійсним укладеного між Управлінням та ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" Договору та застосування наслідків недійсності. Повідомляє про звернення із позовом до Господарського суду Одеської області.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема, органи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (частина 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В силу частини 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.

Статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності, а також затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Водночас неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення органом місцевого самоврядування оспорюваних додаткових угод, свідчить про порушення економічних інтересів відповідної територіальної громади.

Згідно з частиною 2 статті 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, згідно з підпунктом 27 пункту 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: як прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.

Згідно з частиною 2 статтею 22 Бюджетного Кодексу України міська рада є головним розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до пунктів 7 та 9 частини 5 статті 22 Бюджетного Кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Таким чином, Міськрада як розпорядник бюджетних коштів є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про Управління капітального будівництва Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011 № 384-VI, Управління є виконавчим органом Одеської міської ради і створюється відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Управління є головним розпорядником бюджетних коштів, що надходять за бюджетними призначеннями для будівництва, реставрації, реконструкції та ремонту муніципального житлового фонду (пункт 1.5 Положення)

Управління є підзвітним і підконтрольним Одеській міський раді, підпорядкованим її виконавчому комітету, міському голові (пункт 1.6 Положення).

Управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції замовника з капітального будівництва об`єктів жилого та не жилого призначення та здійснює функції замовника ремонту, реконструкції та реставрації об`єктів охорони здоров`я, освіти, культури, зв`язку, транспорту, торгівлі, соціальної сфери (Об`єкти), як за рахунок бюджетних коштів так і інших джерел фінансування, не заборонених законодавством (пункт 2.2.1).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджети місцевого самоврядування - бюджети сільських, селищних, міських територіальних громад, а також бюджети районів у містах (у разі утворення районних у місті рад).

Згідно з пунктами 4,5,7,9 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України до повноважень головного розпорядника розпорядник бюджетних коштів належить:

- затвердження кошторисів розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

- розроблення проектів порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

- здійснення управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі;

- здійснення контролю за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Зважаючи на викладене, Міськрада, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету, уповноважена здійснювати контроль за ефективним витрачанням бюджетних коштів, які виділені Управлінню, як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня.

Зважаючи на викладене, суд доходить до висновку, що Міськрада є належним Позивачем у справі.

Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" він визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі" встановлюються основні терміни, сфера його застосування, суб`єктний склад тощо. Розділом ІІ вказаного Закону безпосередньо врегульовано державне регулювання та контроль у сфері закупівель.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 7 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

В силу частини 1 статті 8 цього Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Положеннями частини 1 статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Статтею 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" унормовано, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні").

За умовами пунктів 8 та 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, передбачено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що Південний офіс Держаудитслужби є належним суб`єктом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим останній виступає належним позивачем у даній справі, оскільки саме до повноважень останнього належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті спору суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), відтак, суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити, на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

За приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Правовими підставами даного позову Прокурором визначено частину 1 статті 203, частини 1 та 3 статті 215, частину 3 статті 228 ЦК України.

Предметом спору у справі є вимоги Прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю підрядних робіт за державні кошти від 06.12.2017 № 166-17/П ,,Капітальний ремонт стадіону ОСШ № 40 за адресою: м. Одеса, вул. Давида Ойстраха, 15а", укладеного між Управлінням та ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ"; стягнення з ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" на користь Управління 8152000,00 грн, а з Управління одержані ним за рішенням суду 8152000,00 грн стягнення в дохід держави.

Отже, ключовим питанням цієї справи є наявність підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абзац 2 частина 1 статті 216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданих другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У частині 3 статті 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилученні майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Вирішуючи питання щодо застосування частини 3 статті 228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені цією нормою, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз частини 3 статті 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Фактично в якості єдиного доказу того, що оспорюваний Договір про закупівлю послуг від 06.12.2017 № 166-17/П є таким, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства з умислу однієї сторони - ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" , Прокурором визначено рішення АМК України від 11.04.2019 № 65/8-р/к про накладення штрафу на Відповідача та викладені у ньому висновки про те, що ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ" та ТОВ «ПМК № 241» вчинили порушення, передбачене п.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю ДК 021:2015: 45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація (оголошення про проведення торгів, опубліковано на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель https://prozorro.gov.ua/, ідентифікатор закупівлі - UA-2017-10-27-001813-b),

Водночас, суд зазначає про те, що лише сам факт вчинення вказаними особами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства у відповідності до правової конструкції частини 3 статті 228 ЦК України.

Не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину частині 3 статті 228 ЦК України, а має бути доведено, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.

Отже, для застосування приписів частини 3 статті 228 ЦК України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, водночас Прокурором цього не доведено, зазначено про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні частини 3 статті 228 ЦК України.

Прокурором не доведено, що внаслідок укладення спірного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої частиною 3 статті 228 ЦК України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Суд зазначає, що невідповідність норми частини 3 статті 228 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1 та 2 статті 228 ЦК України, які встановлюють, що нікчемним є правочин, який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію, та частини 3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і, відтак, має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

При визначенні підстав для застосування частини 3 статті 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Аналогічна позиція щодо застосування норм частини 3 статті 228 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, яку в силу приписів частини 4 статті 236 ГПК України суд враховує при ухваленні рішення. А також підтримано Верховним Судом, зокрема у постанові від 27.10.2026 у справі № 916/5746/24.

Пунктом 4 частини 1 статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію учасника або відмовити в участі у переговорній процедурі закупівлі (крім випадків, зазначених у пунктах 2, 4, 5 частини другої статті 40 цього Закону) в разі, якщо суб`єкт господарювання (учасник) протягом останніх трьох років притягувався до відповідальності за порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів тендерів.

У вказаний спосіб держава гарантує розвиток добросовісної конкуренції, забезпечує ефективність правового регулювання сфери публічних закупівель, прозорість процедур. При цьому позбавлення суб`єкта господарювання права протягом трьох років брати участь у процедурах закупівель є тим запобіжчиком, за допомогою якого держава усуває недобросовісність суб`єктів господарювання від можливості мати доступ до публічних коштів.

Крім того, за порушення законодавства про захист економічної конкуренції Законом України "Про захист економічної конкуренції" передбачена відповідальність. Зокрема, за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи (стаття 51, частина 2 статті 52).

Суд зазначає, що за порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, що кваліфікується за пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішенням АМК України накладено штраф у відповідному розмірі на ТОВ ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ". Отже, Відповідачем понесено відповідальність за вчинене ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Статтею 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

З огляду на наведене, підстави для визнання оспорюваного правочину недійсними відповідно до частини 1 статті 203, частини 3 статті 215, частини 3 статті 228 ЦК України відсутні, а відтак, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсного правочину, відтак, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених Прокурором позовних вимог.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 "Віктор Назаренко проти України" (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункту 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,53,73,74,76,86,53,129,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову заступника керівника Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, Південного офісу Держаудитслужби до відповідачів: Управління капітального будівництва Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОДЕСАКОМУНЕКОЛОГІЯ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним договору та стягнення 8152000,00 грн відмовити.

Витраті по сплаті судового збору покласти на Одеську обласну прокуратуру.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 13 листопада 2026 р.

Суддя С.Ф. Гут

Часті запитання

Який тип судового документу № 141502512 ?

Документ № 141502512 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141502512 ?

Дата ухвалення - 03.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141502512 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141502512 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141502512, Господарський суд Одеської області

Судове рішення № 141502512, Господарський суд Одеської області було прийнято 03.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 141502512 відноситься до справи № 916/938/24

Це рішення відноситься до справи № 916/938/24. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141502508
Наступний документ : 141502515