Рішення № 141502346, 02.11.2026, Господарський суд Одеської області

Дата ухвалення
02.11.2026
Номер справи
916/2552/26
Номер документу
141502346
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/2552/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Дюльгер С. В.,

розглянувши справу

за позовом заступника керівника Херсонської обласної прокуратури (73025, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33)

в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (73000, Херсонська обл., м. Херсон, площа Свободи, буд. 1; код ЄДРПОУ 00022645)

до відповідачів:

1) Чулаківської сільської ради Скадовського району Херсонської області (75635, Херсонська обл., Скадовський р-н, с. Чулаківка, вул. Жовтнева; код ЄДРПОУ 26432553),

2) Чулаківської сільської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області (73008, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Миру, буд. 42; код ЄДРПОУ 44984861),

3) Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області (75700, Херсонська обл., Скадовський р-н, м. Скадовськ, вул. Олександрівська, буд. 34; код ЄДРПОУ 04060134)

про скасування державної реєстрації земельних ділянок, витребування земельних ділянок;

представники учасників справи:

від прокуратури - Горблянська Н. Ю.,

від позивача - Макаренко М. В. (в режимі відеоконференції),

від відповідача-1 - не з`явився,

від відповідача-2 - не з`явився,

від відповідача-3 - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Херсонської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації (далі - позивач, ХОДА) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Чулаківської сільської ради (далі - відповідач-1, Сільська рада), Чулаківської сільської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області (далі - відповідач-2, Військова адміністрація), Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - відповідач-3, Райдержадміністрація), в якому просить суд:

1) скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами:

- 6522381500:07:003:0056 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0057 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0058 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0059 площею 2,0008 га,

- 6522381500:07:003:0060 площею 1,9999 га;

- 6522381500:07:003:0061 площею 2,0001 га;

- 6522381500:07:003:0062 площею 2,0001 га;

- 6522381500:07:003:0064 площею 1,9999 га;

- 6522381500:07:003:0065 площею 1,9999 га.

2) витребувати у Чулаківської сільської ради та Скадовської районної державної адміністрації на користь держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації земельні ділянки з кадастровими номерами:

- 6522381500:07:003:0056 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0057 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0058 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0059 площею 2,0008 га,

- 6522381500:07:003:0060 площею 1,9999 га;

- 6522381500:07:003:0061 площею 2,0001 га;

- 6522381500:07:003:0062 площею 2,0001 га;

- 6522381500:07:003:0064 площею 1,9999 га;

- 6522381500:07:003:0065 площею 1,9999 га.

Ухвалою від 29.06.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено прокурору строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом: зазначення повної адреси та поштового індексу позивача, повного найменування першого відповідача та правильної адреси другого відповідача; надання до суду доказів доплати 42 598,40 грн судового збору.

08.07.2026 прокурор подав до суду заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 13.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2552/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та в розумний строк, підготовче засідання призначено на 07.09.2026, запропоновано відповідачам у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзиви на позовну заяву.

13.07.2026 до суду надійшов відзив відповідача-3 на позовну заяву.

16.07.2026 відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву.

28.07.2026 від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-2.

13.08.2026 позивачем подано до суду письмові пояснення по справі.

07.09.2026 від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника.

Ухвалою від 07.09.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду по суті на 28.09.2026.

Судове засідання, призначене на 28.09.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги.

Ухвалою від 29.09.2026 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання призначено на 22.10.2026.

У судовому засіданні 22.10.2026 представник прокуратури просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача підтримав позицію прокуратури.

Відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, проте явку представників у судове засідання не забезпечили.

22.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219 ГПК України відклав його проголошення на 02.11.2026.

02.11.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позицій та доводів учасників справи.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що на адміністративній території Чулаківської сільської територіальної громади (раніше - Геройської сільської ради) Скадовського району Херсонської області за межами населених пунктів сформовано та зареєстровано дев`ять земельних ділянок загальною площею 18,0007 га: 6522381500:07:003:0056, 6522381500:07:003:0057, 6522381500:07:003:0058, 6522381500:07:003:0059, 6522381500:07:003:0060, 6522381500:07:003:0061, 6522381500:07:003:0062, 6522381500:07:003:0064, 6522381500:07:003:0065.

За даними Державного земельного кадастру, державну реєстрацію цих земельних ділянок здійснено 04.07.2007, а їх цільове призначення визначено як землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Водночас, за твердженням прокурора, відповідно до матеріалів лісовпорядкування спірні земельні ділянки накладаються на територію Геройського лісництва державного підприємства «Збур`ївське лісомисливське господарство» та належать до земель державного лісового фонду.

Прокурор вказує, що земельні ділянки фактично були віднесені до земель сільськогосподарського призначення та зареєстровані з порушенням установленого законом порядку, оскільки Голопристанська районна державна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися землями лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства.

При цьому прокурор зазначає, що відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України з 27.05.2021 до комунальної власності територіальних громад перейшли землі державної власності за межами населених пунктів, крім визначених законом винятків, зокрема земель лісогосподарського призначення та земель, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

На думку прокурора, оскільки спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, вони не перейшли до комунальної власності Чулаківської територіальної громади та залишилися у державній власності.

Також прокурор зазначає, що відомості про зареєстровані речові права на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні, як і відомості про передачу цих земельних ділянок у власність або користування фізичним особам.

Посилаючись на статті 15, 16, 319, 324, 378 Цивільного кодексу України, положення земельного та лісового законодавства, прокурор вважає, що порушене право держави підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та їх витребування на користь держави в особа ХОДА у відповідачів -1 та -3.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що Сільська рада та Військова адміністрація не брали участі у прийнятті рішень щодо формування спірних земельних ділянок, не приймали рішень про їх передачу у власність або користування та не здійснювали розпорядження ними.

Відповідач-2 також зазначає, що не є власником або фактичним володільцем спірних земельних ділянок, не має документів щодо їх правового статусу, оскільки відповідна землевпорядна документація залишилася на тимчасово окупованій території.

На думку відповідача-2, сам факт розташування земельних ділянок на території відповідної територіальної громади не свідчить про набуття ними права власності або володіння цими ділянками. Також звертає увагу на відсутність записів про право комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладене відповідач-2 просить відмовити у задоволенні позову до Сільської ради та Військової адміністрації як до неналежних відповідачів.

У відповіді на відзив прокурор зазначає, що відповідно до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, розташовані за межами населених пунктів у межах територіальної громади, перейшли до комунальної власності з 27.05.2021, однак землі лісогосподарського призначення та землі, які перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, становлять виняток із цього правила.

Прокурор вважає, що залучення Сільської ради та Військової адміністрації як відповідачів є належним, оскільки спірні земельні ділянки розташовані на території відповідної територіальної громади, а захист права держави має здійснюватися шляхом їх витребування та скасування державної реєстрації.

Відповідач-3 у відзиві посилається на відсутність доказів набуття Райдержадміністрацією права власності або володіння спірними земельними ділянками, а також на те, що сама по собі наявність правонаступництва щодо Голопристанської районної державної адміністрації не підтверджує факту володіння спірними земельними ділянками.

Позивач у письмових поясненнях підтримує позовні вимоги щодо Чулаківської сільської ради, зазначаючи про належність спірних земель до земель державного лісового фонду та необхідність їх повернення у державну власність.

Водночас у цих поясненнях, як і у відповіді прокурора на відзив, зазначено, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення перейшли до комунальної власності Чулаківської територіальної громади на підставі пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

На території Чулаківської сільської територіальної громади, за межами населених пунктів, сформовано дев`ять земельних ділянок загальною площею 18,0007 га з кадастровими номерами:

- 6522381500:07:003:0056 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0057 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0058 площею 2,0000 га;

- 6522381500:07:003:0059 площею 2,0008 га,

- 6522381500:07:003:0060 площею 1,9999 га;

- 6522381500:07:003:0061 площею 2,0001 га;

- 6522381500:07:003:0062 площею 2,0001 га;

- 6522381500:07:003:0064 площею 1,9999 га;

- 6522381500:07:003:0065 площею 1,9999 га.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру (т. 1 а.с. 34-130) державну реєстрацію зазначених земельних ділянок проведено 04.07.2007. Їх цільове призначення визначено як землі сільськогосподарського призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Відомості Державного земельного кадастру містять інформацію про Голопристанську районну державну адміністрацію як орган, з яким пов`язано виникнення права на відповідні земельні ділянки.

Разом із тим з представлених прокурором інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих 16.06.2026 за запитом щодо кожної зі спірних земельних ділянок, убачається, що відомості про зареєстроване право власності, інші речові права, іпотеки та обтяження щодо цих земельних ділянок у відповідних реєстрах відсутні (т. 1 а.с. 17-21).

З метою з`ясування правового статусу спірних земель прокурор звертався до компетентних органів та установ.

У листі Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 21.05.2026 № 01-11/573 зазначено, що спірні земельні ділянки повністю накладаються на територію лісових кварталів №№ 44, 48, 49, 50 Геройського лісництва та перебувають у постійному користуванні державного підприємства «Збур`ївське лісомисливське господарство» (т. 1 а.с. 32).

Також у цьому листі повідомлено про відсутність у відповідного управління документів щодо погодження вилучення спірних земель, зміни їх цільового призначення або надання їх у користування іншим особам.

До матеріалів справи долучено листи виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 04.05.2026 № 04/860-26 та № 04/852-26 із фрагментами картографічних матеріалів лісовпорядкування 2015 року (т. 1 а.с. 131-132).

Зазначені картографічні матеріали відображають межі лісових кварталів №№ 44, 48-50 Геройського лісництва та розташування щодо них земельних ділянок із відповідними кадастровими номерами.

Водночас у листах ВО «Укрдержліспроект» зазначено, що у розпорядженні установи відсутня інформація про підстави віднесення відповідних земель до земель лісогосподарського призначення.

З листа ХОДА від 07.05.2026 № 01-01-66-5744/0/26/23 убачається, що адміністрація не має документів та рішень щодо припинення права постійного користування спірними земельними ділянками, їх вилучення або зміни цільового призначення (т. 1 а.с. 24).

Крім того, ХОДА повідомила, що до звернення прокурора нею не вживалися заходи щодо захисту прав держави на зазначені земельні ділянки.

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області у листі від 08.05.2026 № 10-21-0.17-1588/2-26 повідомило про відсутність у його розпорядженні відповідної землевпорядної документації, земельно-кадастрових книг та інших матеріалів, оскільки вони залишилися на тимчасово окупованій території (т. 1 а.с. 27).

Військова адміністрація та Райдержадміністрація листами від 22.04.2026 № 01-15.1-26/511 та від 22.04.2026 № 01-19/1333 також повідомили про об`єктивну неможливість отримання документації, що стосується спірних земельних ділянок, у зв`язку з тимчасовою окупацією території (т. 1 а.с. 135, 136).

Також суд установив, що прокурор звертався до ХОДА з листом від 21.04.2026 щодо виявлених порушень, а остання листом від 07.05.2026 повідомила про відсутність вжитих нею заходів щодо самостійного судового захисту інтересів держави.

Предметом позову є вимоги прокурора про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та їх витребування у Сільської ради та Райдержадміністрації на користь держави в особі ХОДА.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Прокурор наголошує, що, незважаючи на наявність очевидних та істотних порушень інтересів держави, ХОДА не було вжито у розумний строк будь-яких заходів щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор покликається на бездіяльність ХОДА щодо повернення земель лісового фонду до земель державної власності та, з посиланням на приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зазначає про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ХОДА.

З наданих суду матеріалів убачається, що самостійного звернення позивача до суду за захистом інтересів держави не відбулося.

Отже, з огляду на предмет спору, характер порушення та поведінку уповноваженого органу суд доходить висновку про наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Листом від 12.06.2026 № 15/1-1899-26 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив ХОДА про намір звернення до господарського суду з даним позовом (т. 1 а.с. 140-141).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави в особі ХОДА і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд керується таким.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема землі сільськогосподарського та лісогосподарського призначення.

За змістом статті 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до статті 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам та іншим визначеним законом суб`єктам для ведення лісового господарства.

Згідно з частиною першою статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності надаються спеціалізованим державним і комунальним лісогосподарським підприємствам та іншим визначеним законом суб`єктам для ведення лісового господарства без встановлення строку.

Пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України передбачено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до частини першої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених цією нормою винятків, зокрема земель, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій, у тому числі державних лісогосподарських підприємств, а також земель лісогосподарського призначення.

Зазначені положення набрали чинності 27.05.2021.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі та інші способи, встановлені законом або договором.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Насамперед суд зазначає, що предметом доказування у цій справі є не лише факт розташування спірних земельних ділянок у межах території лісових кварталів, а й наявність правових підстав для віднесення цих земель до земель лісогосподарського призначення, виникнення права постійного користування ними відповідного державного лісогосподарського підприємства, збереження права державної власності на них, а також наявність передбачених законом підстав для застосування заявлених прокурором способів захисту.

Суд ураховує, що надані прокурором фрагменти картографічних матеріалів ВО «Укрдержліспроект», складені за матеріалами лісовпорядкування 2015 року, мають доказове значення для з`ясування розташування спірних земельних ділянок відносно меж лісових кварталів Геройського лісництва.

Зокрема, за змістом цих матеріалів можна встановити накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 6522381500:07:003:0056, 6522381500:07:003:0057, 6522381500:07:003:0058, 6522381500:07:003:0059, 6522381500:07:003:0060 та 6522381500:07:003:0065 на територію кварталів №№ 44, 48-50 Геройського лісництва, а також накладення частин земельних ділянок з кадастровими номерами 6522381500:07:003:0061 та 6522381500:07:003:0062 на відповідні території лісових кварталів.

Наведені матеріали узгоджуються з листом Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 21.05.2026 № 01-11/573, у якому також зазначено про накладення спірних земельних ділянок на територію кварталів Геройського лісництва та їх перебування у постійному користуванні державного підприємства «Збур`ївське лісомисливське господарство».

Отже, зазначені докази створюють обґрунтовані підстави пов`язувати спірні земельні ділянки з територією відповідних лісових кварталів Геройського лісництва.

Водночас сам факт відображення земельних ділянок у межах лісових кварталів на картографічних матеріалах лісовпорядкування не може автоматично ототожнюватися з доведеністю їх правового статусу як земель лісогосподарського призначення та виникнення права постійного користування ними відповідного підприємства.

За змістом статті 55 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України для віднесення земель до земель лісогосподарського призначення має значення не лише наявність лісової рослинності або відображення відповідної території у матеріалах лісовпорядкування, а й передбачені законом підстави надання та використання земель для потреб лісового господарства.

Пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України дійсно допускає підтвердження права постійного користування земельними ділянками, наданими державним лісогосподарським підприємствам до набрання чинності Земельним кодексом України, матеріалами лісовпорядкування.

Разом із тим застосування цієї норми передбачає встановлення обставини попереднього надання відповідних земельних ділянок у постійне користування. Самі по собі матеріали лісовпорядкування не звільняють суд від необхідності встановити, що спірні землі були надані відповідному підприємству у встановленому законом порядку або охоплювалися правом постійного користування, яке виникло до набрання чинності Земельним кодексом України.

У цій справі матеріали лісовпорядкування 2015 року підтверджують розташування спірних земель у межах лісових кварталів, однак ВО «Укрдержліспроект» у листах від 04.05.2026 № 04/860-26 та № 04/852-26 прямо повідомило про відсутність у нього інформації щодо підстав віднесення відповідних земель до земель лісогосподарського призначення.

При цьому первинні матеріали лісовпорядкування, які б дозволяли встановити правові та фактичні підстави включення саме спірних земель до території лісових кварталів, суду не надані.

Суд також ураховує лист Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, у якому зазначено про постійне користування спірними землями державним лісогосподарським підприємством. Однак наведений лист за своїм змістом відображає позицію відповідного органу щодо правового статусу земель та не містить посилань на первинні правовстановлюючі документи або рішення про надання саме спірних земельних ділянок у постійне користування.

Водночас суд бере до уваги, що частина документів щодо земельних відносин на відповідній території залишилася на тимчасово окупованій території, а органи державної влади та місцевого самоврядування повідомили про об`єктивну неможливість отримання таких документів.

Суд не розцінює відсутність цих документів як доказ того, що відповідні рішення або документи ніколи не існували. Разом із тим об`єктивні труднощі з отриманням доказів не звільняють сторону, яка заявляє вимогу, від обов`язку довести обставини, що становлять її підставу, з урахуванням усіх доступних доказів та можливостей їх отримання.

Отже, надані прокурором матеріали є вагомими доказами фактичного розташування спірних земель у межах території лісових кварталів, однак у сукупності з іншими доказами не дають змоги беззаперечно встановити всі юридичні передумови віднесення кожної зі спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та виникнення права постійного користування ними державного лісогосподарського підприємства.

При цьому суд наголошує, що такий висновок не означає встановлення відсутності лісового статусу спірних земель або заперечення можливості їх належності до земель державного лісового фонду. Йдеться виключно про недостатність наданих доказів для встановлення всіх юридично значущих обставин, необхідних для задоволення заявлених позовних вимог.

Суд зазначає, що пунктом 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлено загальне правило переходу до комунальної власності територіальних громад земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, із передбаченими цією нормою винятками.

До таких винятків належать, зокрема, землі, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій, у тому числі державних лісогосподарських підприємств, а також землі лісогосподарського призначення.

Таким чином, вирішення питання про те, чи перейшли спірні земельні ділянки до комунальної власності Чулаківської територіальної громади з 27.05.2021, безпосередньо залежить від установлення їх правового статусу та наявності передбачених пунктом 24 розділу X Земельного кодексу України винятків.

Якщо спірні землі належали до земель лісогосподарського призначення або перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, вони не підпадали під загальне правило переходу земель до комунальної власності.

Водночас якщо спірні землі були землями сільськогосподарського призначення та не належали до жодної з категорій, виключених із переходу до комунальної власності, вони перейшли до комунальної власності відповідної територіальної громади в силу закону.

При цьому відсутність державної реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав сама по собі не спростовує можливості переходу права власності на підставі пункту 24 розділу X Земельного кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що позиція прокурора та позивача щодо правового статусу спірних земель не є послідовною.

Так, у позовній заяві прокурор стверджує, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення, перебували у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та, відповідно, не перейшли до комунальної власності Чулаківської територіальної громади.

Разом із тим у відповіді на відзив від 28.07.2026 прокурор зазначає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення перейшли до комунальної власності Чулаківської територіальної громади на підставі пункту 24 розділу X Земельного кодексу України.

Аналогічну позицію викладено ХОДА у письмових поясненнях від 13.08.2026, у яких позивач підтримує позовні вимоги щодо Чулаківської сільської ради, водночас визнаючи перехід спірних земель сільськогосподарського призначення до комунальної власності територіальної громади.

Зазначені твердження ґрунтуються на різних правових передумовах та передбачають різні наслідки для визначення власника спірних земель.

Саме по собі зазначення в Державному земельному кадастрі цільового призначення земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення не є безумовним підтвердженням їх належності до цієї категорії, якщо прокурор стверджує, що відповідні відомості були внесені внаслідок незаконного розпорядження державними землями лісогосподарського призначення.

Водночас і посилання на матеріали лісовпорядкування не звільняє прокурора від обов`язку довести, що спірні землі належать до передбачених пунктом 24 розділу X Земельного кодексу України винятків.

За таких обставин суд доходить висновку, що прокурором не усунуто суперечностей щодо правового титулу, на підставі якого держава вважає себе власником спірних земель після набрання чинності пунктом 24 розділу X Земельного кодексу України.

Відсутність належного та послідовного обґрунтування правового статусу спірних земель має істотне значення для вирішення питання про можливість їх витребування на користь держави.

Згідно з частиною тринадцятою статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав у разі її поділу чи об`єднання, а також у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Порядок державної реєстрації земельних ділянок та підстави скасування такої реєстрації визначені Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до частини десятої статті 24 цього Закону державна реєстрація земельної ділянки може бути скасована на підставі рішення суду. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Отже, наведені приписи земельного законодавства встановлюють спеціальні умови, за яких суд може ухвалити рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що державну реєстрацію спірних земельних ділянок проведено 04.07.2007. Водночас прокурором не визначено та не надано належного обґрунтування щодо конкретного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про затвердження документації із землеустрою, на підставі якого здійснено державну реєстрацію кожної зі спірних земельних ділянок.

Саме по собі твердження про відсутність у Голопристанської районної державної адміністрації повноважень щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення не замінює необхідності встановлення передбачених статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» умов для скасування кадастрової реєстрації.

Суд також ураховує, що надані прокурором інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчать про відсутність зареєстрованих речових прав та їх обтяжень щодо кожної зі спірних земельних ділянок.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні відомості про зареєстровані речові права, припинення яких могло б бути здійснене одночасно зі скасуванням державної реєстрації земельних ділянок.

Водночас відсутність таких записів не усуває необхідності доведення інших установлених законом передумов скасування реєстрації земельних ділянок.

Суд зазначає, що прокурор фактично обґрунтовує першу позовну вимогу незаконністю первинного формування земельних ділянок та внесенням до Державного земельного кадастру відомостей про їх сільськогосподарське призначення замість земель лісогосподарського призначення.

Проте вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки не є універсальним способом усунення будь-яких порушень, допущених під час формування земельної ділянки, та має застосовуватися з дотриманням спеціальних умов, установлених законом.

Крім того, суд звертає увагу на правові наслідки задоволення одночасно заявлених позовних вимог.

Так, відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу України у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки вона припиняє існування як об`єкт цивільних прав.

Водночас другою позовною вимогою прокурор просить витребувати на користь держави саме ці земельні ділянки, визначені тими самими кадастровими номерами та площами.

Отже, прокурор одночасно просить суд припинити існування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав та витребувати на користь держави ці ж об`єкти, з цими ж кадастровими номерами.

У позовній заяві не наведено правового обґрунтування механізму одночасного застосування таких способів захисту та не пояснено, яким чином після скасування державної реєстрації земельних ділянок, що відповідно до закону припиняють існування як об`єкти цивільних прав, може бути реалізована вимога про їх витребування за конкретними кадастровими номерами.

За таких обставин заявлені вимоги у їх сукупності не забезпечують юридично узгодженого результату та не відповідають вимозі ефективності обраного способу захисту.

Отже, прокурором не доведено наявності передбачених законом підстав для задоволення вимоги про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов є способом захисту права власності, який застосовується у випадку, коли власник позбавлений володіння майном та вимагає повернення такого майна від особи, яка фактично або юридично ним володіє без належної правової підстави.

Натомість відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання майном, якщо власник не позбавлений володіння таким майном.

Розмежування цих способів захисту має істотне значення для визначення належного відповідача, предмета доказування та можливості задоволення позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц викладено правовий висновок щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів, відповідно до якого визначальним для встановлення характеру порушення права власності на нерухоме майно є з`ясування того, чи зберігає власник володіння таким майном.

При цьому державна реєстрація речового права на нерухоме майно має істотне значення для визначення його володільця, оскільки саме зареєстроване право є юридичною підставою вважати особу володільцем нерухомого майна.

Суд звертає увагу, що у позовній заяві на сторінці 9 прокурор зазначає, що протиправне вибуття спірних земель, з урахуванням їх правового титулу, необхідно розглядати як порушення, не пов`язане з позбавленням держави володіння.

Таким чином, сам прокурор характеризує порушення прав держави як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, тобто наводить ознаки порушення, для усунення якого за загальним правилом застосовується негаторний спосіб захисту.

Водночас у прохальній частині позову прокурор заявляє вимогу про витребування спірних земельних ділянок на підставі статті 387 Цивільного кодексу України, тобто обирає віндикаційний спосіб захисту.

Зазначена невідповідність між характером порушення, описаним самим прокурором, та заявленим способом захисту має істотне значення для вирішення спору.

Суд також ураховує, що інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.06.2026, надані прокурором, свідчать про відсутність відомостей щодо зареєстрованого права власності або інших речових прав на кожну зі спірних земельних ділянок.

Отже, матеріали справи не містять доказів державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки за Чулаківською сільською радою, Чулаківською сільською військовою адміністрацією або Скадовською районною державною адміністрацією.

Також прокурором не надано доказів фактичного заволодіння зазначеними відповідачами спірними земельними ділянками, здійснення ними господарського використання цих земель або вчинення інших дій, які б свідчили про набуття ними володіння відповідним нерухомим майном.

Суд наголошує, що саме лише розташування земельних ділянок у межах території відповідної територіальної громади, наявність у Сільської ради або Військової адміністрації визначених законом повноважень на відповідній території чи можливість здійснення ними окремих управлінських функцій не є достатнім доказом набуття ними володіння конкретними земельними ділянками в розумінні статті 387 Цивільного кодексу України.

Так само правонаступництво Скадовської районної державної адміністрації щодо Голопристанської районної державної адміністрації саме по собі не підтверджує, що Скадовська районна державна адміністрація набула володіння спірними земельними ділянками або здійснює щодо них правомочності власника.

За таких обставин прокурором не доведено, що Чулаківська сільська рада та Скадовська районна державна адміністрація є особами, які заволоділи спірними земельними ділянками без відповідної правової підстави та від яких ці земельні ділянки можуть бути витребувані в порядку статті 387 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимога про витребування земельних ділянок не підтверджена належними доказами наявності необхідних передумов застосування віндикаційного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд виходить із того, що прокурором надано матеріали, які мають доказове значення для встановлення розташування спірних земельних ділянок у межах території лісових кварталів Геройського лісництва. Разом із тим ці докази не є достатніми для встановлення всіх юридично значущих обставин, необхідних для висновку про належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення, виникнення та збереження права постійного користування ними державного лісогосподарського підприємства, а також незастосування до них положень пункту 24 розділу X Земельного кодексу України. Крім того, прокурором не доведено передбачених частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» умов для скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок. Одночасне заявлення вимог про скасування державної реєстрації земельних ділянок та витребування цих самих земельних ділянок за відповідними кадастровими номерами не супроводжується належним правовим обґрунтуванням можливості застосування таких способів захисту в їх сукупності з огляду на положення частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу України. Також прокурором не доведено наявності необхідних передумов для застосування віндикаційного способу захисту, оскільки матеріали справи не підтверджують, що Чулаківська сільська рада або Скадовська районна державна адміністрація набули володіння спірними земельними ділянками, а сам прокурор у позовній заяві характеризує порушення прав держави як таке, що не пов`язане з позбавленням її володіння.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та їх витребування на користь держави є недоведеними та не підлягають задоволенню.

При цьому суд наголошує, що відмова в задоволенні позову з наведених підстав не є встановленням відсутності можливого порушення інтересів держави у сфері земельних та лісових відносин і не містить категоричного висновку про те, що спірні земельні ділянки не належать до земель лісогосподарського призначення. Висновки суду стосуються виключно недоведеності у цій справі сукупності юридичних передумов для застосування саме тих способів захисту, які обрані прокурором.

Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на Херсонську обласну прокуратуру.

Керуючись ст. 53, 73-80, 86, 123, 124, 129, 145, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 02 листопада 2026 р. Повне рішення складено та підписано 12 листопада 2026 р.

Суддя Р.В. Волков

Часті запитання

Який тип судового документу № 141502346 ?

Документ № 141502346 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141502346 ?

Дата ухвалення - 02.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141502346 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141502346 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141502346, Господарський суд Одеської області

Судове рішення № 141502346, Господарський суд Одеської області було прийнято 02.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.

Судове рішення № 141502346 відноситься до справи № 916/2552/26

Це рішення відноситься до справи № 916/2552/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141502344
Наступний документ : 141502347