Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=====
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1367/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від прокуратури Цвікілевич Н.В.,
від позивача Кострюкова Л.М.,
від відповідача не з`явився,
від третіх осіб:
1) Управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації не з`явився,
2) Миколаївської обласної державної адміністрації не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства культури України до Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації та Миколаївська обласна державна адміністрація, про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на комплекс нежитлових будівель, -
ВСТАНОВИВ:
Перший заступник керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України до Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області, в якій просить суд:
- витребувати у власність держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України з чужого незаконного володіння Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області пам`ятку архітектури національного значення Катерининську церкву (літ. А), що розташована у складі комплексу нежитлових будівель площею 214,5 кв.м за адресою: вул. Центральна, 41а, с. Катеринка Первомайського району Миколаївської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16350666);
- скасувати державну реєстрацію права власності Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області на комплекс нежитлових будівель площею 214,5 кв.м, який розташований за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вул. Центральна, 41а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16350666), із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 16350666.
В обґрунтування підстав позову прокурор зазначає обставини щодо протиправного вибуття з державної власності пам`ятки культурної спадщини національного значення Катерининської церкви 18 сторіччя.
Так прокурор зазначає, що на території с. Катеринка Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області розміщена пам`ятка архітектури національного значення Катерининська церква 18 сторіччя.
За ствердженням прокурора, в 1957 році на будівлі церкви встановлено дошку «пам`ятник архитектури». Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» затверджено список пам`ятників архітектури Української РСР, які перебувають під охороною держави, згідно якого Катерининська церква взята на державний облік та під охорону держави, їй присвоєно охоронний номер 540.
Разом з цим, як зауважує прокурор, тією ж постановою Рада Міністрів Української РСР зобов`язала виконкоми місцевих Рад депутатів трудящих забезпечити, а Держбуд УРСР посилити контроль за належною охороною та збереженням пам`ятників архітектури, суворо дотримуючись Положення про охорону пам`ятників культури, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.12.1948 № 3076.
Також прокурор зазначає, що Міністерством інвестицій і будівництва України 05.11.1992 складено облікову картку, де вказана типологічна належність об`єкту пам`ятник архітектури, датування пам`ятника кінець ХУІІІ сторіччя, адреса: с. Катеринка Первомайського району Миколаївської області, зазначені опис пам`ятника, технічний стан, категорія охорони республіканського значення, охоронний номер 540.
Враховуючи викладене прокурор наголошує, що, починаючи з 1963 року, Катерининська церква має статус пам`ятки архітектури республіканського (національного) значення.
Як зазначає прокурор, виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.01.1992 № 9 за наслідками розгляду заяв віруючих релігійних громад, зареєстрованих, як зазначено у тексті рішення, до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», вирішено зареєструвати статут релігійної громади Української православної церкви, розташованої в с. Катеринка Первомайського району Миколаївської області Миколаївської області, та доручено виконкомам міських та районних Рад народних депутатів до 01.01.1992 безоплатно передати у власність релігійним організаціям діючі культові споруди разом із прилеглими земельними ділянками та культовим майном, яким вони користуються.
В подальшому, як вказує прокурор, релігійна громада Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії УПЦ у 2006 році звернулась до виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради за оформленням права власності та видачею відповідного свідоцтва на будівлю церкви в с. Катеринка, присвоєнням поштової адреси будівлі церкви.
За зверненням релігійної громади рішенням виконавчого комітету сільської ради № 27 від 25.05.2006 було присвоєно поштову адресу об`єкту нерухомого майна Свято-Катеринівській православній церкві, що розташована в с. Катеринка по вул. Радянській, 41а (у подальшому вулицю Радянську в с. Катеринка було перейменовано на вулицю Центральну відповідно до рішення Кам`яномостівської сільської ради від 20.08.2015 № 10 «Про перейменування вулиць у населених пунктах Кам`яномостівської сільської ради»).
Згодом, як зазначає прокурор, виконавчим комітетом 26.09.2006 прийнято рішення № 52, яким оформлено право власності та видано релігійній громаді Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української православної церкви свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна комплекс нежитлових будівель по вул. Радянській, 41а, в с. Катеринка. На підставі такого рішення 12.10.2006 виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради релігійній громаді Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української православної церкви видано свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 606004, за яким у власність громади передано комплекс нежитлових будівель загальною площею 214,5 кв.м, а саме: церкву (літ. А) площею 160,0 кв.м, сторожку (літ. Б) площею 29,2 кв.м, дзвіницю (літ В) площею 10,1 кв.м, сарай (літ. Г) площею 13,5 кв.м, вбиральню (літ. У) площею 1,7 кв.м, огорожу 1-2.
Як зазначає прокурор, право власності релігійної громади на зазначене нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за № 16350666.
Також прокурор зауважує, що у зв`язку з реорганізацією Української православної церкви та виділенням Вознесенської єпархії зі складу Миколаївської єпархії за розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації від 15.11.2013 № 339-р зареєстровано Статут та назва юридичної особи відповідача змінилась на «Релігійна громада парафія на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області».
Як зазначає прокурор, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно пам`ятка архітектури національного значення перебуває у власності релігійної громади Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української православної церкви, назва якої на даний час - Релігійна громада парафія на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області.
Прокурор наголошує, що перебування пам`ятки національного значення у приватній власності суперечить нормам законодавства, яке діяло як на час прийняття рішення виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради 03.01.1992 і на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради від 26.09.2006, так і на даний час.
Так, прокурор з посиланням на приписи ст. 41, 54 Конституції України, ст. 319, 321 ЦК України, ст. 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року, ст. 4, 5 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 № 3600-1Х, ст. 1, 34 Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції станом на 04.03.1992, 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991, постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ «Про захист суверенних прав власності Української РСР», зазначає, що станом на 03.01.1992 виконавчий комітет Миколаївської обласної ради народних депутатів не мав повноважень на передачу пам`яток архітектури національного значення у власність будь-яким суб`єктам приватного права, оскільки спірна пам`ятка у комунальну власність громад області не передавались.
При цьому, прокурор зауважує, що подальше відчуження державного майна, що перебувало у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб станом на 1992 рік визнавалось приватизацією та питання здійснення такої діяльності були врегульовані положеннями чинного на той час Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992. Так, прокурор з посиланням на приписи ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції станом на 04.03.1992 зазначає, що не підлягають приватизації національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об`єкти права виключної власності народу України. Як зауважує прокурор, цією ж статтею станом на момент прийняття рішення виконавчого комітету сільської ради від 26.09.2006 № 52 передбачено, що приватизації не підлягають об`єкти, які мають загальнодержавне значення, об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема, об`єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення.
Відтак, прокурор зазначає, що відповідно до законодавства, чинного на час прийняття рішення про передачу у власність та видачу свідоцтва, можливість відчуження пам`яток культури національного значення з державної власності не передбачалась, попри наявність у виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради народних депутатів повноважень на передачу культових споруд, що не мали статусу пам`яток.
Разом з цим, прокурор зауважує, що ч. 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів. Пунктом 3 Указу Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 04.03.1992 було передбачено обов`язок Ради Міністрів Кримської АРСР, виконавчих комітетів обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням; організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв і архівів, для вирішення у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням.
Відтак, на думку прокурора, станом на 1992 рік виконавчі комітети обласних Рад народних депутатів були наділені повноваженнями із розпорядження, в тому числі шляхом відчуження у приватну власність, культовими спорудами, проте не об`єктами архітектури загальнонаціонального значення (пам`ятками).
В свою чергу, на думку прокурора, рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів та виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради про передачу у власність церкви як культової споруди були прийняті без урахування її статусу пам`ятки національного значення, а тому є незаконними.
Разом з цим, прокурор зауважує, що вжиття заходів із передачі у безоплатне користування чи повернення безоплатно у власність культових будівель і майна релігійним організаціями мало бути забезпечено до 01.12.1997.
Однак, як наголошує прокурор, незважаючи на обставину прийняття рішень щодо передачі релігійній громаді Української православної церкви культової споруди, відповідне майнове право до 1997 року оформлене не було.
Прокурор вказує, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.01.1992 № 9 передано вказаній вище релігійній громаді майно, яке не могло попередньо перебувати на балансі чи у власності такої громади, що було законодавчою умовою для безоплатного відчуження культових будівель, оскільки цим же рішенням відповідна юридична особа фактично утворювалась шляхом затвердження її статутного документа.
Крім того, прокурор вказує, що Законом України від 23.12.1993 № 3795-ХІІ до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» внесено зміни, якими передбачено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим Уряду РК.
Таким чином, після внесення вищевказаних змін та на момент прийняття сільською радою рішення повноваження щодо надання культових споруд у власність чи користування були передані до обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
У зв`язку з наведеним прокурор зазначає, що виконавчий комітет сільської ради станом на 2006 рік не мав повноважень на здійснення передачі культових споруд державної власності у приватну власність, а тому його рішення від 26.09.2006 № 52 прийнято органом, що не мав права здійснювати розпорядження таким майном.
Разом з цим, прокурор зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», який набрав чинності 23.02.2005 і діяв до 17.10.2008 включно, було заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Відтак, на переконання прокурора, парафія не могла законно набути право приватної власності на спірну нерухомість, яка є пам`яткою та об`єктом культурної спадщини, оскільки як момент прийняття рішення виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради у 1992 році, так на момент прийняття рішення та видачі свідоцтва виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради у 2006 році, існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження таких об`єктів.
Так, прокурор зазначає, що для пам`яток національного значення, що перебувають у державній чи комунальній власності, була передбачена можливість лише передачі їх в користування та виключно за умови погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (абз. 4 ч. 1 ст. 18, п. 23 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Прокурор з посиланням на інформацію Департаменту захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікації України від 22.05.2025 № 06/113/5088-25 зазначає, що центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини взагалі не було відомо про вибуття з державної власності пам`ятки архітектури національного значення Катерининської церкви, та погодження на таке відчуження не надавалося.
Також прокурор посилається на інформацію з листа Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.07.2025, згідно з яким перебування пам`ятки архітектури національного значення Катерининської церкви в приватній власності суперечить вимогам пам`яткоохоронного законодавства.
Відтак, за ствердженням прокурора, пам`ятка архітектури національного значення - Катерининська церква вибула із державної власності з порушенням вимог законодавства.
Разом з цим, прокурор наголошує, що набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії культури» у врегулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини. Отже, Катерининська церква охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини».
У зв`язку з наведеним прокурор зазначає, що вказана пам`ятка архітектури національного значення є пам`яткою культурної спадщини, яка становить національну, культурну та історичну цінність, не підлягає приватизації, має особливий статус та перебуває під особливою державною охороною, тобто згідно зі ст. 178 ЦК України належить до об`єктів, обмежених в обороті.
Отже, на думку прокурора, передача цієї споруди, яка становить архітектурну цінність та є пам`яткою архітектури національного значення, у власність відповідача на час прийняття рішень виконавчими комітетами Миколаївської обласної та Кам`яномостівської сільської ради було законодавчо унеможливлено.
Прокурор вважає, що з огляду на викладене, відповідач не міг набути право власності на них, а виконавчі комітети Миколаївської обласної Ради народних депутатів та Кам`яномостівської сільської ради розпорядились державною власністю без належних повноважень поза волею власника держави у особі центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.
Як зауважує прокурор, такі рішення вичерпали свою дію виконанням внаслідок оформлення на їх підставі за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, а тому визнання їх незаконними не поновить порушене право або законний інтерес держави.
Прокурор зазначає, що спірна пам`ятка національного значення зареєстрована за відповідачем не як окремий об`єкт, а в складі майнового комплексу. Таким чином, за ствердженням прокурора, у разі задоволення позову про витребування спірного майна на стадії його виконання реєстрація права на відповідне майно фактично буде за двома особами: Міністерством - на підставі судового рішення як належним власником, та відповідачем у складі майнового комплексу.
На думку прокурора, наявність зареєстрованого права власності релігійної громади на пам`ятку архітектури перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню державним майном та фактично надає можливість відповідачу використовувати його на власний розсуд та розпоряджатися ним. З огляду на викладене, прокурор вважає, що первісна державна реєстрація права власності відповідача на комплекс нежитлових будівель площею 214,5 кв.м вчинена за відсутності належних правових підстав, порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.
Як зауважує прокурор, Релігійна громада не може вважатись добросовісним набувачем права власності на пам`ятку архітектури національного значення Катерининську церкву в силу самої обставини обмеженої оборотоздатності такого об`єкта цивільних прав, про яку вона не могла не знати, адже ця інформація є загальновідомою.
Прокурор також вказує, що спірне майно це пам`ятка архітектури національного значення, тому в силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій навколо указаної пам`ятки культурної спадщини відповідач мав знати про її цінність, значення та особливий порядок набуття її у власність та користування. Зокрема, інформація про те, що споруда церкви є пам`яткою архітектури, з 1957 року розміщена на будівлі церкви на металевій охоронній дошці старого зразка (за даними паспорту пам`ятки).
При цьому, прокурор наголошує, що оскільки відчуження пам`ятки архітектури відбулось попри заборону, встановлену Законом України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», та з перевищенням повноважень, про що Кам`яномостівська сільська рада і релігійна громада повинні були знати та знали, що передача Катерининської церкви у власність УПЦ суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, а поведінка цих суб`єктів є недобросовісною.
Прокурор зазначає, що спірне майно пам`ятка архітектури національного значення, тому в силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій навколо указаної пам`ятки культурної спадщини відповідач мав знати про її цінність, значення та особливий порядок набуття її у власність та користування. Зокрема, інформація про те, що споруда церкви є пам`яткою архітектури, з 1957 року розміщена на будівлі церкви на металевій охоронній дошці старого зразка (за даними паспорту пам`ятки). Крім цього, оскільки відчуження пам`ятки архітектури відбулось попри заборону, встановлену Законом України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», та з перевищенням повноважень, про що Кам`яномостівська сільська рада і релігійна громада повинні були знати та знали, передача Катерининської церкви у власність УПЦ суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, а поведінка цих суб`єктів є недобросовісною.
Вищенаведене, на переконання прокурора, у своїй сукупності свідчить про недобросовісність отримання у власність Релігійною громадою парафією на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області пам`ятки архітектури національного значення.
Прокурор з посиланням на приписи ст. 317, 326 ЦК України, ст. 1, 4, 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 3, 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Декрету Кабінету Міністрів «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992, Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 зазначає, що Міністерство культури та стратегічних комунікацій України є уповноваженим державою органом, що здійснює управління спірним об`єктом нерухомого майна - Катерининською церквою як пам`яткою архітектури національного значення.
Відтак, прокурор вважає, що пам`ятка архітектури національного значення Катерининська церква є самостійним об`єктом нерухомого майна, що належить державі Україна, право власності та інші речові права на яку підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України на підставі приписів ст.ст. 15, 387, 391, 400 ЦК України.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді заявник зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. За ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах
Як вказує прокурор, відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.
На думку прокурора, безпідставна зміна правового режиму пам`ятки архітектури національного значення з державної на приватну власність свідчить про порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини та створює передумови для відчуження, втрати культурної пам`ятки національної о значення. Як зазначає прокурор, у вказаних правовідносинах незаконне володіння пам`яткою архітектури національного значення порушує інтереси держави, оскільки національне та культурне відродження української держави неможливе без збереження та вивчення її історико-культурної спадщини, а перебування культурної спадщини у власності УПЦ унеможливлює вжиття відповідних заходів до такого збереження та вивчення. Так, на переконання прокурора, витребування спірного майна у володіння держави призведе до ефективного захисту пам`яток.
Відтак, прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду з даною позовною заявою спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про відчуження державної власності.
Прокурор вказує, що питання законності володіння спірними об`єктами культурної спадщини становить не тільки державний, але і суспільний інтерес. При цьому, прокурор зауважує, що звернення прокурора із цим позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності існування пам`ятки архітектури національного значення, її належне використання, а також на захист суспільних інтересів і права власності на неї Українського народу, оскільки пам`ятки архітектури національного значення, незалежно від форм власності території, на яких вони розташовані, є державною власністю і не могли передаватися у будь-яку іншу власність в силу ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах зазначено бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України. Прокурор зазначає, що Первомайською окружною прокуратурою на адресу Міністерства скеровано лист від 15.05.2025, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства про власність та про культурну спадщину щодо неправомірного оформлення права власності на пам`ятку архітектури національного значення та запитано про вжиті Міністерством заходи реагування до усунення цих порушень. Згідно листа Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 22.05.2025 Міністерству не було відомо про вибуття з державної власності зазначених пам`яток. Разом з цим, прокурор зазначає, що Міністерство не ініціювало звернення до суду з метою захисту інтересів держави, проте не заперечує проти представництва Первомайською окружною прокуратурою інтересів держави в суді. Відтак, прокурор вважає, що оскільки вказане Міністерство не повідомило про намір звернення з відповідним позовом до суду на захист інтересів держави, у Первомайської окружної прокуратури наявні обґрунтовані підстави для пред`явлення даного позову прокурором в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.09.2025 р. вказану позовну заяву першого заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1367/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 22.10.2025 р. о 10:00.
29.09.2025 від Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №13809/25), в якій заявник просить суд долучити до матеріалів справи № 915/1367/25 копії установчих документів Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області у новій редакції.
01.10.2025 від представника позивача Кострюкової Л.М. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №13921/25), в яких позивач зазначає, що пам`ятка архітектури національного значення Катерининська церква вибула із власності держави з порушенням норм законодавства та передана у приватну власність релігійній громаді Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української Православної Церкви незаконно, без відповідної правової підстави.
Так, позивач з посиланням на приписи ст. 1, 4, 5, 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 № 3600-IX, ст. 18, Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року, зазначає, що будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, можуть відчужуватись лише з обов`язковим повідомленням державних органів охорони пам`яток.
Як стверджує позивач, на дату прийняття виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради народних депутатів рішення від 03.01.1992 № 9 про безоплатну передачу у власність релігійним організаціям діючих культових споруд діяла Постанова Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-XII «Про захист суверенних прав власності Української РСР». Цією постановою передбачалось: «До введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна: встановити мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління». Постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-XII від 04.03.92.
Позивач наголошує, що на момент прийняття зазначеного рішення діяла пряма заборона на зміну форми власності та власника державного майна.
Як вказує позивач, виконавчий комітет Миколаївської обласної ради народних депутатів, приймаючи рішення від 03.01.1992 передати у власність релігійним організаціям діючі культові споруди (щодо культових споруд, які є пам`ятками історії та культури), та виконавчий комітет Кам`яномостівської сільської ради, приймаючи рішення від 26.09.2006 № 52 про передачу Катерининської церкви у приватну власність, не мали повноважень розпоряджатися майном, що є загальнодержавною власністю та передавати пам`ятку історії та культури Катерининська церква у власність релігійній організації.
Також позивач зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1992 року № 577 «Про передачу майна, яке перебуває у загальнодержавній власності, до комунальної власності областей та м. Севастополя» в переліку загальнодержавного майна, яке передається до комунального майна Миколаївської області, пам`ятник архітектури Катерининська церква також відсутній.
Таким чином, позивач зазначає, що перехід права власності на пам`ятку національного значення Катерининську церкву від держави до приватного власника релігійної громади, було заборонено діючим на той час законодавством.
Позивач зазначає, що Законом України № 3795-12 від 23.12.93 до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року N 987-XII були внесені зміни, відповідно до яких рішення про передачу культових будівель і майна приймаються обласними , Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в Республіці Крим - Урядом Республіки Крим. Така редакція є чинною і по цей час.
Отже, за ствердженням позивача, на дату прийняття виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради рішення від 26.09.2006 № 52 про оформлення права власності релігійної громади на Катерининську церкву, право приймати рішення про передачу культових будівель і майна належало обласній державній адміністрації, а виконавчий комітет Кам`яномостівської сільської ради приймати таке рішення не мав повноважень.
Разом з цим, позивач зазначає, що наведеною правовою нормою передбачено право обласних державних адміністрацій (в попередній редакції виконавчих комітетів) приймати рішення про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна. Для відчуження чи передачі в користування культових будівель та іншого майна які є пам`ятками національного (республіканського) значення необхідно дотримуватись особливого порядку встановленого законодавством.
Позивач зазначає, що статтею 5 Закону № 3600-09 (діяв до 2000 року), якою визначався порядок відчуження пам`яток історії та культури, було зазначено, що продаж, дарування або інше відчуження пам`яток історії та культури допускається з обов`язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам`яток. При продажу пам`яток держава має переважне право купівлі. Відповідно до статті 18 Закону № 1805-III (набув чинності 08.06.2000 року) об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Так, позивач вказує, що в порушення зазначених законодавчих норм відповідні погодження на відчуження (передачу) пам`ятки архітектури національного (республіканського) значення Катерининської церкви не надавались.
Органи, які приймали рішення про передачу пам`ятки національного значення Катерининська церква з державної у приватну власність, діяли без належних на те повноважень. Відтак, позивач вважає, рішення виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради від 26.09.2006 № 52 щодо оформлення права власності релігійної громади було ухвалене з перевищенням повноважень та суперечило чинному законодавству. Однак, як стверджує позивач, незважаючи на прийняте рішення, правовий режим об`єкта Катерининська церква залишався незмінним, адже вона була і залишається державною власністю.
Відтак, позивач вважає, що пам`ятка національного значення Катерининська церква повинна бути витребувана у Релігійної громади (парафія) на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області та повернута у власність держави, а державна реєстрація права власності Релігійної громади (парафія) на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області на комплекс нежитлових будівель, до яких входить Катерининська церква, необхідно скасувати.
При цьому, позивач зауважує, що відповідно до норм національного законодавства, органом уповноваженим управляти (розпоряджатись) культовою будівлею і майном пам`ятки архітектури національного значення, яка перебуває у державній власності, а в цій справі пам`ятки архітектури національного значення Катерининська церква, що входить до складу комплексу нежитлових будівель 214,5 кв.м, який розташований за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вул. Центральна, 41а (до перейменування вул. Радянська, 41а), є Миколаївська обласна державна адміністрація як правонаступник попередньо діючих відповідних виконавчих комітетів обласної ради та обласної державної адміністрації.
У зв`язку з наведеним позивач вважає, що саме Миколаївська обласна державна адміністрація є належним суб`єктом управління витребуваним майном пам`яткою архітектури національного значення Катерининська церква.
07.10.2025 р. від представника позивача - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначено на 22.10.2025 о 10:00, та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. № 14147/25), згідно з яким заявник просить здійснювати розгляд справи № 915/1367/25 за участю представника Міністерства культури та стратегічних комунікацій України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
21.10.2025 від представника позивача Кострюкової Л.М. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №14849/25), в яких позивач зазначає, що відповідно до положень ст. 17 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації та матеріалів судової практики Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.02.2019 у справі №918/553/16, від 05.12.2023 у справі №907/315/19, органом який реалізує право державної власності на культову споруду пам`ятку національного значення Катерининську церкву є Миколаївська обласна державна адміністрація. Водночас, як зазначає позивач, відповідно до приписів ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Миколаївська обласна державна адміністрація має виступити заявником про реєстрацію права власності на державне майно та зареєструвати право державної власності на пам`ятку архітектури національного значення Катерининська церква.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2025 р. у справі № 915/1367/25 заяву Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь представника в засіданнях суду по справі № 915/1367/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку ЄСІКС (ВКЗ) (вх. № 14147/25 від 07.10.2025 р.) задоволено.
22.10.2025 р. від Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд надійшло клопотання (вх. №14857/25), в якому прокурор просить суд долучити до матеріалів справи № 915/1367/25 в якості письмових доказів копію вказаного вище листа Миколаївської обласної (військової) адміністрації № 05-67/3015/5-25 від 21.10.2025.
22.10.2025 від Мотельчук Ю.І. як представника відповідача до господарського суду через підсистему Електронний суд надійшло клопотання (вх. №14875/25), в якому заявник просив суд розгляд справи №915/1367/25 та підготовче засідання у ній відкласти на інший день та час, з метою узгодження правової позиції по справі та підготовки відзиву разом з клопотанням на поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву, оскільки 21.10.2025 року відповідачу у справі через свого представника стало відомо про зміст ухвали про відкриття провадження від 23.09.2025 року та заявником як представником відповідача тільки 21.10.2025 року отримано доступ до матеріалів електронної справи та стало відомо про зміст позовної заяви з обґрунтуванням позовних вимог. На підтвердження повноважень заявника до клопотання додано ордер на надання правничої (правової) допомоги, що сформований в підсистемі Електронний суд 21.10.2025.
Під час підготовчого засідання 22.10.2025 р. судом з`ясовано, що заява про відкладення підготовчого засідання представника відповідача (вх. №14875/25 від 22.10.2025 р.) подана та підписана від імені позивача неповноважною особою, а також Релігійна громада парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області, яка не здійснила реєстрацію електронного кабінету, відтак вказана заява згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 170 ГПК України не може бути прийнята судом до розгляду.
28.10.2025 від представника відповідача Мотельчук Ю.І. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 15133/25), згідно з яким відповідач не визнає заявлені вимоги в повному обсязі.
Як стверджує відповідач, передача спірного майна проходила відповідно до вимог статті 17 Закону УРСР № 987-XII, а саме: на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів Виконавчий комітет Кам`яномостівської сільської ради як балансоутримувач передав спірне нерухоме майно відповідачу.
Разом з цим відповідач просить суд під час розгляду справи оцінити можливість втручання у право відповідача на мирне володіння спірним майном за критерієм пропорційності, вважаючи таке втручання незаконним. Так, на думку відповідача, відповідно до приписів ч. 3 ст. 388 ЦК України, спірне майно не підлягає витребуванню від відповідача.
Крім того, як стверджує відповідач, в матеріалах справи відсутні докази того, що на момент передачі права власності відповідачу Катерининська церква відносились до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
Разом з цим, у відзиві відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на подачу відзиву у справі (вх. №15133/25 від 28.10.2025).
05.11.2025 від Першого заступника керівника Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд надійшла відповідь на відзив (вх. №15529/25), в якій прокурор зазначає, що відповідач був достовірно обізнаним, що спірне майно є пам`яткою архітектури національного значення, тому в силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій навколо указаної пам`ятки культурної спадщини, відповідач не міг не знати про її цінність та значення.
На думку прокурора, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом законодавства щодо охорони і використання пам`яток історії та культури, із відкритими історичними даними і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність споруди Катерининської церкви, відповідач повинен був знати про те, що зазначена культурна пам`ятка перебуває під особливою охороною держави в силу її належності до пам`яток архітектури національного значення.
Відтак, на переконання прокурора, релігійна громада жодним чином не може вважатись добросовісним набувачем пам`ятки архітектури національного значення.
Прокурор зазначає, що пред`явлення цього позову спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало, переслідує легітимну мету витребування у володіння держави об`єкта культурної спадщини національного значення. Прокурор вважає, що позов Первомайської окружної прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу, при цьому дотримано вимоги пропорційності щодо витребування спірного майна пам`ятки архітектури національного значення, легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном. Прокурор вважає, що не містять правового підґрунтя твердження представника відповідача щодо необхідності покладення на державу згідно з принципом «належного урядування» обов`язку виплати відповідної компенсації набувачу внаслідок помилкових дій державних органів.
11.11.2025 від представника відповідача Мотельчук Ю.І. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. № 15844/25). Як стверджує відповідач, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати функції державного контролю та обліку пам`яток історії та культури у спірних правовідносинах, про порушення свого права та про особу, яка його порушила довідалась або могла довідатися при належному виконанні обов`язків щодо ведення обов`язкової документації на об`єкти культурної спадщини, ще в жовтні 2006 року (набуття права власності відповідачем на спірне нерухоме майно). Відтак, як зазначає відповідач, відповідно до статей 256, 261, 266, 267 ЦК України, з урахуванням обставин справи та факту пред`явлення позову прокурором лише у вересні 2025 року, строк позовної давності по заявленим в даній справі вимогам на момент звернення до суду сплив.
Так, у підготовчому засіданні 17.11.2025 р. судом розглянуто клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подачу відзиву, що викладене у відзиві на позов (вх. №15133/25 від 28.10.2025), за результатами чого протокольною ухвалою господарський суд з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін задовольнив вказане клопотання представника відповідача та поновив останньому строк на подачу відзиву на підставі положень ст. 119 ГПК України, визнавши наведені відповідачем обставини поважною причиною пропуску такого строку, також поданий відповідачем 28.10.2025 відзив на позовну заяву прийнято до розгляду.
У підготовчому засіданні 17.11.2025 прокурор повідомив, що 14.11.2025 до суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС було подано клопотання про залучення третьої особи, яке наразі не зареєстровано у зв`язку з технічними проблемами в роботі підсистеми Електронний суд. Крім того, представник позивача також зазначив, що ним було подано клопотання про зміну найменування відповідача, яке також не зареєстроване через технічний збій в роботі підсистемі Електронний суд.
Як з`ясовано судом, через технічний збій в роботі підсистеми Електронний суд подані учасниками документи до суду через вказану підсистему з 17 листопада 2025 року з 08:00 не надійшли ще на момент даного підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 17.11.2025 прокурор зазначив про необхідність додаткового часу для подання заперечень на заяву відповідача.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2025 у справі № 915/1367/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Також у підготовчому засіданні господарського суду 17.11.2025 року по справі №915/1367/25 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 28.11.2025 року о 12 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
17.11.2025 від представника позивача Кострюкової Л.М. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №16094/25), в якому заявник просив суд змінити назву позивача - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України на Міністерство культури України, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2025 р. № 1396 Міністерство культури та стратегічних комунікацій України перейменовано на Міністерство культури України.
17.11.2025 від Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про поновлення строку позовної давності (вх. №16092/25).
17.11.2025 від Першого заступника керівника Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №16082/25), в якій прокурор просив суд залучити до участі у справі № 915/1367/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації (код ЄДРПОУ 38694515), оскільки питання щодо незаконної передачі у приватну власність релігійної громади пам`ятки архітектури Катерининської церкви безпосередньо стосується прав та обов`язків Управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації.
27.11.2025 від Першого заступника керівника Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №16630/25), в яких прокурор зазначає додаткові обґрунтування щодо підстав витребування спірного об`єкту у власність позивача Міністерства культури та стратегічних комунікацій України. Зокрема, прокурор зазначає, що пам`ятка архітектури національного значення Катерининська церква в управління Миколаївської обласної державної адміністрації в установленому законом порядку не передавалась. Крім того, за ствердженнями прокурора, позивач є органом, уповноваженим управляти пам`яткою архітектури національного значення Катерининською церквою, у зв`язку з чим вказаний об`єкт культурної спадщини підлягає витребуванню у власність держави в особі саме Міністерства культури та стратегічних комунікацій України з чужого незаконного володіння релігійної громади.
28.11.2025 від представника відповідача Мотельчук Ю.І. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №16703/25), в якій відповідач просив суд провести підготовче судове засідання у справі, що призначено на 28.11.2025 року о 12.30 год., без участі представника відповідача.
Під час підготовчого засідання 28.11.2025 р. судом було розглянуто клопотання позивача щодо зміни назви Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, за результатами чого судом постановлено протокольну ухвалу про задоволення вказаного клопотання позивача (вх. №16094/25 від 17.11.2025) та здійснення заміни назви позивача з Міністерства культури та стратегічних комунікацій України на Міністерство культури України.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2025 р. до участі у справі № 915/1367/25 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації (з урахуванням виправлень, внесених ухвалою суду від 25.12.2025), та підготовче засідання відкладено на 16.12.2025 р. о 14:30. Також вказаною ухвалою суду встановлено третій особі 7-денний строк на подачу пояснень щодо позову.
16.12.2025 від позивача - Міністерства культури Україна до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №17828/25), в яких позивач зазначає, що підтримує позовні вимоги прокуратури щодо повернення у власність держави пам`ятки архітектури національного значення. Разом з цим позивач зазначає, що не погоджується з позицією прокуратури щодо суб`єкта управління майном, яке підлягає поверненню у власність держави, та вважає, що Катерининська церква повинна бути повернена у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.
Так, позивач зазначає, що до сфери управління Міністерства належить майно, цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, переданих відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 р. № 1419-р «Деякі питання управління Міністерством культури та інформаційної політики об`єктами державної власності».
Як вказує позивач, пам`ятка національного значення Катерининська церква не входить до складу майна, наведеного в Переліку, що є додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 р. № 1419-р, та не належала до сфери управління Міністерства на момент, коли вона вибула з державної власності. Пам`ятка національного значення Катерининська церква в розумінні ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є культовою будівлею.
Позивач з посиланням на приписи ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зазначає, що обласні державні адміністрації є суб`єктами управління об`єктами державної власності відповідно до повноважень, визначених окремими законами, зокрема, ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відтак, на ствердження позивача органом, уповноваженим державою щодо реалізації права власності держави на культові будівлі, а отже і органом в особі якого в державну власність має бути повернена пам`ятка національного значення Катерининська церква, є Миколаївська обласна військова адміністрація.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2025 у справі № 915/1367/25 підготовче засідання відкладено на 26 січня 2026 року о 13:00 з огляду на ненадання третьою особою пояснень щодо позову та неможливість вирішення всіх завдань підготовчого провадження у даному підготовчому засіданні, при цьому постановлено підготовче провадження у справі провести у розумний строк, понад встановлений ГПК України.
09.01.2026 від представника третьої особи Бубенка О.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №429/26), в яких третя особа зазначає, що підтримує позовні вимоги прокурора щодо повернення у власність держави пам`ятки архітектури національного значення Катерининська церква та скасування державної реєстрації права власності Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області на зазначену пам`ятку. Однак, третя особа не погоджується з позицією Міністерства та вважає, що Катерининська церква повинна бути повернена у власність держави в особі Міністерства культури України.
23.01.2026 від Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №1088/26), в яких прокурор зазначає, що парафія за жодних умов не могла законно набути право приватної власності на спірну нерухомість, яка є пам`яткою та об`єктом національної культурної спадщини, оскільки як момент прийняття рішення виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради у 1992 році, так і на момент прийняття рішення та видачі свідоцтва виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради у 2006 році існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження таких об`єктів. Відтак, на думку прокурора, держава має право вимагати його повернення у особи, за якою на даний час зареєстроване право на нього. Також прокурор зазначає, що оскільки у спірних правовідносинах наявні порушення встановленого законодавством обмеження щодо оборотоздатності об`єктів культурної спадщини національного значення, охорона та збереження яких становить значний суспільний інтерес, відповідач отримав спірний об`єкт безоплатно, а метою пред`явлення позову є повернення пам`ятки національного значення у державну власність, при цьому право користування цим об`єктом відповідача не заперечується, то порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції відсутні.
Прокурор вважає, що парафія не могла законно набути право приватної власності на спірну нерухомість, яка є пам`яткою та об`єктом культурної спадщини, оскільки для пам`яток національного значення, що перебувають у державній чи комунальній власності, була передбачена можливість лише передачі їх в користування та виключно за умови погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (абз. 4 ч. 1 ст. 18, п. 23 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
При цьому, прокурор зауважує, що за умови виконання вимог чинного законодавства релігійна громада не позбавлена можливості отримати споруду Катерининської церкви у користування відповідно до Порядку передачі релігійній організації в безоплатне користування (позичку) державного або комунального майна, яке є культовим майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2025 № 854
Так, під час підготовчого засідання 26.01.2026 р. судом з`ясовано, що пояснення третьої особи (вх. №429/26 від 09.01.2026) подані до суду з пропуском встановленого судом процесуального строку без заявлення клопотання про поновлення такого строку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі № 915/1367/25 підготовче засідання відкладено на 16 лютого 2026 року о 14:40, запропоновано третій особі - Управлінню культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації надати письмове обґрунтування щодо подання пояснень щодо позову понад строк, встановлений в ухвалі суду від 28.11.2025 р. про залучення третьої особи без самостійних вимог у справі (7-денний строк від дня отримання вказаної ухвали суду).
02.02.2026 від представника третьої особи - Бурбенко О.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд надійшло клопотання (вх. №1480/26), в якому заявник просив суд поновити пропущений процесуальний строк на подання пояснення у справі, встановлений ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2025 р. та прийняти до розгляду пояснення у справі № 915/1367/25, що додаються.
06.02.2026 від позивача - Міністерства культури України до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №1701/26), в яких, на думку позивача, суб`єктом управління, на користь якого витребовується майно, має бути держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Так, позивач зазначає, що Катерининська церква на цей час використовується як культова споруда за своїм прямим призначенням для задоволення релігійних потреб шляхом проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань та забезпечення інших видів релігійної практики. Як зазначає позивач, Катерининська церква була передана у власність релігійної громади саме як культова споруда, а не як пам`ятка архітектури. За ствердженнями позивача, Катерининська церква до передачі у власність релігійній громаді перебувала у власності держави в особі обласної державної адміністрації, а тому і повинна бути витребувана у власність держави в особі Миколаївської ОДА.
13.02.2026 від Миколаївської обласної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №2007/26), в яких прокурор з посиланням на судову практику ВС у справах №910/3044/18, №907/315/19, №918/553/16, №620/2315/21, №927/1342/23 зазначає, що судом у вказаних справах лише цитувались положення ст. 17 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації в редакції до 30.08.2025 та зазначалось, що держава в особі органів, передбачених в ст. 17 вищенаведеного Закону, є належним розпорядником культових будівель і майна, що жодним чином не заперечується прокурором, однак не досліджувалось питання визначення органу, уповноваженого державою здійснювати розпорядження пам`ятками національного значення та не вирішувалось питання пріоритету статусу культових споруд над пам`ятками національного значення.
13.02.2026 від представника третьої особи-1 - Бурбенко О.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд надійшли додаткові пояснення (вх. №2026/26), в яких третя особа не погоджується з позицією позивача, що Катериненська церква до передачі у власність релігійної громади перебувала у власності Миколаївської обласної державної адміністрації і повинна бути повернута їй же, оскільки станом на 1992 рік виконавчі комітети обласних Рад народних депутатів були наділені повноваженнями із розпорядження, в тому числі шляхом відчуження у приватну власність, культовими спорудами, проте не об`єктами архітектури загальнонаціонального значення (пам`ятками).
16.02.2026 від представника третьої особи-1 - Бурбенко О.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №2068/26), в якому заявник просив розглядати справу без його участі за наявними у матеріалах справи документами, також зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
В підготовчому засіданні 16.02.2026 судом розглянуто клопотання третьої особи про поновлення строку на подачу пояснень (вх. №1480/26 від 02.02.2026), за результатами чого судом постановлено протокольну ухвалу про задоволення такого клопотання та поновлення строку на подання пояснень третьої особи, долучивши їх до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.02.2026 до участі у справі № 915/1367/25 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Миколаївську обласну державну адміністрацію, при цьому підготовче засідання відкладено на 13 березня 2026 року о 14:00.
23.02.2026 від Первомайської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №2370/26), до якої прокурором на виконання ухвали суду від 16.02.2026 надано докази направлення позову з додатками до Миколаївської обласної державної адміністрації.
26.02.2026 від представника третьої особи-2 - Шумської І.Я. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли пояснення (вх. №2640/26), в яких третя особа зазначає, що погоджується з висновком позивача про те, що перебування пам`ятки архітектури національного значення у приватній власності суперечить нормам законодавства, яке діяло як на час прийняття виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради рішення від 03.01.1992 № 9 та на момент прийняття виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради рішення від 26.09.2006 № 52, так і на цей час, а тому позовна заява підлягає задоволенню.
13.03.2026 від представника третьої особи-1 - Бурбенко О.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшло клопотання (вх. №3341/26), в якому заявник просить суд розглядати справу за відсутності представника третьої особи за наявними в матеріалах справи документами, також зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
13.03.2026 від Миколаївської обласної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №3342/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2026 р. у справі № 915/1367/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 09 квітня 2026 року о 14:30.
03.04.2026 від представника позивача Кострюкової Л.М. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №4693/26), в яких позивачем наведено заперечення на доводи прокурора в поясненнях від 13.03.2026 року.
09.04.2026 від представника відповідача Мотельчук Ю.І. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли додаткові пояснення з промовою у судових дебатах (вх. №5081/26). Так, відповідач зазначає, що в даній справі визначений прокурором позивач - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах.
При цьому відповідач посилається на правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №925/1214/19, від 16.02.2022 у справі №904/1407/21, від 19.05.2022 у справі №904/5558/20, від 20.09.2023 у справі №910/1978/22, згідно яких у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову.
Відповідач зазначає, що в даній справі прокурором заявлено віндикаційний позов до відповідача, який є добросовісним набувачем спірної культової будівлі Свято Катеринівської православної церкви. Водночас, прокурором при пред`явленні віндикаційного позову про витребування спірного нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави, відповідно до вимог частини п`ятої статті 390 ЦК України попереднього не внесено вартості такого майна на депозитний рахунок суду, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
На переконання відповідача, в даній справі втручання у право відповідача на мирне володіння спірним майном за критерієм пропорційності являється незаконним оскільки не буде пропорційним легітимній меті.
У судовому засіданні господарського суду 09.04.2026 року по справі № 915/1367/25 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 11.05.2026 року об 11 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 09.04.2026 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено третіх осіб.
У судовому засіданні господарського суду 11.05.2026 року по справі № 915/1367/25 за участю прокурора, представників сторін та третьої особи-2 судом було протокольно оголошено перерву до 25.05.2026 року о 14 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що третю особу-1 було повідомлено ухвалою суду від 11.05.2026 р. в порядку ст. 120 ГПК України.
22.05.2026 від представника третьої особи-2 Шумської І.Я. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №7667/26), в якій заявник просив суд здійснювати розгляд справи № 915/1367/25 з урахуванням наданих Миколаївською обласною державною адміністрацією пояснень за відсутності представника третьої особи-2.
25.05.2026 від Миколаївської обласної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. №7669/26).
25.05.2026 від представника третьої особи-1 - Бурбенко О.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №7704/26), в якій заявник просив суд розглядати справу за відсутності представника третьої особи за наявними в матеріалах справи документами, також заявник зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Так, у судовому засіданні господарського суду 25.05.2026 року по справі № 915/1367/25 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 22.06.2026 року о 11 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що третіх осіб повідомлено ухвалою суду від 25.05.2026 р. в порядку ст. 120 ГПК України.
18.06.2026 р. від представника третьої особи-1 - Бурбенко О.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №9036/26), в якій заявник просить суд розглядати справу за відсутності представника третьої особи за наявними в матеріалах справи документами, також заявник зазначає, що позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі.
Так, у судовому засіданні господарського суду 22.06.2026 року по справі № 915/1367/25 за участю прокурора та представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 29.07.2026 року о 11 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що відповідача та третіх осіб повідомлено ухвалою суду від 22.06.2026 р. в порядку ст. 120 ГПК України.
У судовому засіданні господарського суду 29.07.2026 року по справі № 915/1367/25 за участю прокуратури та представників сторін судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 10.08.2026 р. о 16:20 в порядку абз. 2 ч. 1 ст. 219 ГПК України, про що третіх осіб повідомлено ухвалою суду від 29.07.2026 р. в порядку ст. 120 ГПК України.
В судове засідання 10.08.2026 року представники відповідача та третіх осіб не з`явились.
В судовому засіданні 10.08.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
На території с. Катеринка Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області розміщена Катерининська церква 18 сторіччя, яка є пам`яткою архітектури.
Згідно з обліковою карткою пам`ятників архітектури та нововиявлених об`єктів (споруд) від 05.11.1992 р. Катерининська церква, що розташована в с. Катеринка, Первомайського району Миколаївської області є пам`ятником архітектури республіканського значення (охоронний №540), пропозиції щодо категорії охорони (для нововиявлених об`єктів): присвоєння пам`ятнику категорії І.
Відповідно до облікової картки об`єкта культурної спадщини від 05.05.2019 р. стосовно Катерининської церкви містяться наступні данні: вид - пам`ятка архітектури; тип - споруда; категорія пам`ятки - національного значення. Крім того, в обліковій картці вказані такі відомості:
1. Дата утворення об`єкта: 1825 р.;
2. Місцезнаходження об`єкта: Миколаївська область, Первомайський район, Кам`яномостівська сільська територіальна громада, Кам`яномостівська сільська рада, село Катеринка, вул. Центральна, 41-а;.
3. Охоронний № пам`ятки: 540.
4. Дата і № рішення, відповідно до яких об`єкт узято на державний облік та визначено категорію пам`ятки: Постанова Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970.
5. Функціональне використання:
- сучасне використання: цільове культові споруди;
- первісне призначення: цільове культові споруди;
- інші (протягом існування об`єкта): цільове «-».
6. Стислий опис об`єкта:
- розташування: Церква розташована в історичному центрі села Катеринка, по вул. Центральна, 41-а, неподалік від пам`ятки історії місцевого значення «Будинку, в якому жила відома українська актриса Зарницька Є.Ф.», в межах регулярної розпланувальної системи села. Архітектурна домінанта;
- характеристика об`єкта: функціональна типологія об`єкта (культова). Катерининська церква, 1825 року. Одноголова, хрестово-купольна, з нерозвиненими гілками, напівкруглою апсидою, і равновисокої з ними трапезною і не виділеним в плані споруди притвором, в північній частині якого є дерев`яні сходи на хори. Шоломоподібний купол, що несе, восьмигранний барабан - на вітрилах і попружних арках. Дахи - двоскатні. Матеріал покриття - листи покрівельного заліза по похилих дерев`яних кроквах. Фасади відрізняє висока майстерність композиційного рішення. Виконані у формах зрілого класицизму. Членуються пілястрами і невеликими чітко виділеними на фоні гладко оштукатурених стін прямокутними вікнами. Значну роль грають пологі трикутні фронтони з профільованими карнизами, що увінчують торці. (Облікова картка відділу пам`яток архітектури й містобудування Науково - дослідного інституту теорії та історії архітектури та містобудування, том. 5, ст. 132). Декор фасадів представлений пілястрами з розвиненими капітелями, головний вхід декорований потужним карнизом і півциркульними нішами. Приземисті попружні арки, що несуть світловий барабан з куполом великого прольоту - головна особливість інтер`єру. Габаритні розміри: церква - 11,6 м х 12,7 м х 17,8 м.
- Наявність творів мистецтва: тори мистецтва відсутні.
7. Перелік складових (для комплексу, (ансамблю), визначеного місця): «-»;
8. Ступінь схоронності об`єкта: технічний стан задовільний, матеріали: камінь-вапняк, цегла, залізні листи. Акт №2 від 26.04.2019 р.
Додатком до облікової картки об`єкта культурної спадщини: генеральний план та матеріали фотофіксації.
В паспорті об`єкта культурної спадщини стосовно Катерининської церкви також зафіксовано вищенаведені відомості. При цьому в паспорті власником і користувачем вказано Релігійну громаду парафія на ім`я Святої Великомучениці Єкатерини, Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринка Первомайського району Миколаївської області. Щодо функціонального використання пам`ятки вказано: сучасне: культова споруда; первісне: культова споруда; інші (протягом часу існування об`єкта) за іншим призначенням не використовувалась).
Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» затверджено список пам`ятників архітектури Української РСР, які перебувають під охороною держави, згідно якого Катерининська церква, що розташована в Первомайському районі, с. Катеринка, дата спорудження ХVIII ст., взята на державний облік та під охорону держави, їй присвоєно охоронний номер 540.
Згідно з рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.01.1992 № 9 «Про реєстрацію статутів релігійних товариств і передачу їм у власність культових споруд» за наслідками розгляду заяв віруючих релігійних громад, зареєстрованих до введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», було вирішено:
- зареєструвати Статути релігійних організацій, зокрема, в Первомайському районі: українських православних церков в селах Лиса Гора, Синюхин Брід, Кумари, Чаусово-П, Кам`яний Міст, Кримка, Катеринка (абз. 26 п. 1 рішення);
- виконкомам міських та районних Рад народних депутатів до 01.01.1992 безоплатно передати діючі культові споруди разом з прилеглими земельним ділянками і культовим майном, якими вони користуються, у власність релігійних організацій, знявши їх зі свого балансу (п. 2 рішення).
З наявної в матеріалах справи копії виписки з вказаного рішення виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.01.1992 № 9 вбачається, що вказаним виконкомом було вирішено, зокрема, зареєструвати статут релігійного товариства Української Православної Церкви в с. Катеринка Первомайського району.
Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до вищевказаного рішення облвиконкому від 03.01.1992 № 9 був зареєстрований статут релігійної громади - Катеринівської парафії Кіровоградсько-Миколаївської єпархії, про що видано свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади 03.01.1992 р. № 9.
У 1999 році на підставі розпорядження голови Миколаївської облдержадміністрації від 20.01.1999 р. № 31-р були зареєстровані зміни і доповнення до вказаного статуту, згідно з якими замість слів «Кіровоградсько-Миколаївської єпархії» вказано «Миколаївської єпархії».
З наданої прокурором до суду копії інвентаризаційного акту об`єкту культурної спадщини Первомайського району Миколаївської області, цінні історичні будівлі, затвердженого заступником голови Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області 2001 року, вбачається, що власником об`єкту - Катерининська церква с. Катеринка, Кам`яномостівська сільська рада, була церковна громада УПЦ с. Катеринка; склад об`єкту: пам`ятник архітектури і містобудування державного значення охоронний номер; користувач об`єкту: церковна громада УПЦ с. Катеринка.
В подальшому рішенням Виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області №27 від 26.05.2006 р. «Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна» на підставі заяви настоятеля Святокатеринівської православної церкви вирішено присвоїти поштову адресу об`єкту нерухомого майна Святокатеринівській православній церкві, що розташована в с. Катеринка Первомайського району Миколаївської області по вул. Радянській, 41а.
Рішенням виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області №52 від 26.09.2006 р. «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна комплекс нежитлових будівель церкви по вул. Радянській, 41а в с. Катеринка» вирішено оформити право власності та видати свідоцтво про право власності на комплекс нежитлових будівель по вул. Радянській, 41а, в с. Катеринка релігійній громаді Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української Православної Церкви, а також запропоновано заявнику звернутися до державного комунального підприємства Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна згідно з цим рішенням.
Згідно з довідкою від 12.10.2006 р., виданою виконкомом Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, Катерининська церква ніколи не знаходилась в комунальній власності сільської ради, а знаходилась у власності релігійної громади.
В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищевказаного рішення виконкому № 52 від 26.09.2006 р., виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області 12.10.2006 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №606004, згідно з яким право власності на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська область, Первомайський р., с. Катеринка, вул. Радянська, буд. 41а, загальною площею 214,5 кв.м, з яких: будівля церкви, А, 160 кв.м; сторожка, Б, б, 29,2 кв.м; дзвіниця, В, 10,1 кв.м; сарай, Г, 13,5 кв.м; вбиральня, У, 1,7 кв.м; огорожа, 1-2, належить релігійній громаді Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української Православної церкви.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №12129227 від 12.10.2006 р., виданого Первомайським міжміським бюро технічної інвентаризації, право власності на комплекс нежитлових будівель за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вул. Радянська, буд. 41а, зареєстровано за релігійною громадою Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української Православної церкви (реєстраційний номер 16350666).
Так, рішенням Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області №10 від 20.08.2015 р. «Про перейменування вулиць у населених пунктах Кам`яномостівської сільської ради» перейменовані вулиці у населених пунктах Кам`яномостівської сільської ради, зокрема погоджено перейменування вул. Радянська в с. Катеринка на вулицю Центральна.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 р. №400 «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єкти культурної спадщини національного значення згідно з переліком та виключено із списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970 Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР, пам`ятники згідно з додатком у зв`язку з їх внесенням до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
Відповідно до Переліку пам`ятників, які виключаються із списку пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави, у зв`язку з їх внесенням до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, до вказаного Держреєстру включено Катерининську церкву в с. Катеринка охоронний номер пам`ятника 540, дата спорудження пам`ятника XVIII ст., група пам`ятників щодо їх використання «в».
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 441277301 від 28.08.2025 р.) комплекс нежитлових будівель за адресою Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вулиця Радянська, будинок 41а, загальною площею 214,5 кв.м належить на праві приватної власності Релігійній громаді Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української Православної Церкви, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, ЯЯЯ № 606004, 12.10.2006, Виконавчий комітет Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, дата прийняття рішення ро державну реєстрацію 12.10.2006 р., реєстраційний номер майна: 16350666.
Відповідно до інформації Комунального підприємства Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації №765/04-02-03 від 22.04.2025 р. на запит прокурора, повідомлено право власності на об`єкт нерухомого за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вул. Центральна (колишня Радянська), буд. 41а, право власності зареєстровано за Релігійною громадою Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української Православної Церкви на підставі свідоцтва про право власності нерухомого майна, виданого виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради від 12 жовтня 2006 року, частка 1/1. Також до вказаного листа було додано копії документів, на підставі яких реєструвалось право власності, зокрема: квитанції від 25.09.2006 р., статуту Свято-Катеринівської парафії Кіровоградсько-Миколаївської єпархії, ухваленого парафіяльними зборами 13.10.1991 р.; зміни і доповнень до статуту релігійної громади УПЦ; свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади від 03.01.1992 р. №9; виписки з рішення виконкому Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.01.1992 № 9; довідки №571 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; листа №6/17-338 від 10.1999 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України; інвентаризаційного акту об`єкту культурної спадщини Первомайського району, Миколаївської області, цінні історичні будівлі від 2001 р., відповідно до якого найменування об`єкту: Катерининська церква с. Катеринка, Кам`яномостівська сільська рада, власник об`єкту: церковна громада УПЦ с. Катеринка; склад об`єкту: пам`ятник архітектури і містобудування державного значення охоронний номер; користувач об`єкту: церковна громада УПЦ с. Катеринка; рішення виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області №27 від 26.05.2006 р. «Про присвоєння поштової адреси об`єкту нерухомого майна»; довідки від 12.10.2006 р. видана виконкомом Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про те, що Катерининська церква ніколи не знаходилась в комунальній власності сільської ради, а знаходилась у власності релігійної громади; рішення виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області №52 від 26.09.2006 р. «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна комплекс нежитлових будівель церкви по вул. Радянській, 41а в с. Катеринка».
Відповідно до інформації Департаменту захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій України № 06/113/5088-25 від 22.05.2025 р., наданої на запит прокурора від 15.05.2025 № 54-2399ВИХ-25, Катерининська церква, що розташовується в с. Катеринка Миколаївської області є пам`яткою архітектури національного значення відповідно до постанови КМУ від 13 червня 2024 р. № 700, ох. № 140040. Міністерство зазначає, що при перевірці актуальної бази документообігу МКСК не виявлено погодження відчуження та звернень щодо погодження охоронного договору на зазначену пам`ятку, тому було порушено статтю 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Як зазначає Міністерство, відомості про вибуття з державної власності зазначеної пам`ятки не надходили до МКСК.
Відповідно до інформації Управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації №1200/02.17 від 28.07.2025 р., наданої на запит прокурора від 17.07.2025 р. №54-3437ВИХ-25, до управління культури, національностей та релігій Миколаївської обласної військової адміністрації як до органу охорони культурної спадщини не надходила інформація про наявність рішення та свідоцтва про право приватної власності серії ЯЯЯ 606004 від 12.10.2006, виданого виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради релігійній громаді Свято-Катеринівської парафії Миколаївської єпархії Української православної церкви. У зв`язку з наведеним Управління вбачає ознаки порушень при передачі пам`ятки національного значення «Катеринівська церква» у власність релігійної громади, а саме: факт відсутності погодження передачі зазначеної пам`ятки у власність релігійної громади від центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що підтверджено листом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 22.05.2025; рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради 1992 року № 9 та № 38 були прийняті під час дії загальнодержавного мораторію та не врахували наявність у деяких культових спору статусу пам`яток національного значення.
Разом з тим, прокурор стверджує, що відчуження спірної будівлі, яка є пам`яткою архітектури, відбулось попри заборону, встановлену Законом України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», та з перевищенням повноважень, про що Кам`яномостівська сільська рада і релігійна громада повинні були знати та знали, передача Катерининської церкви у власність УПЦ суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, а поведінка цих суб`єктів є недобросовісною. Так, на думку прокурора, рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів та виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради про передачу у власність церкви як культової споруди були прийняті без урахування її статусу пам`ятки національного значення, а тому є незаконними. При цьому звернення прокурора із цим позовом до суду обґрунтовано задоволенням суспільної потреби у відновленні законності існування пам`ятки архітектури національного значення, її належне використання, а також на захист суспільних інтересів і права власності на неї Українського народу, оскільки пам`ятки архітектури національного значення, незалежно від форм власності території, на яких вони розташовані, є державною власністю і не могли передаватися у будь-яку іншу власність в силу ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Щодо статусу спірного об`єкту нерухомості.
23 квітня 1991 року постановою Верховної Ради Української РСР № 987-XII введено в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 року № 987-XII.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» культова будівля, споруда це будівля або споруда, що є об`єктом нерухомого майна, спеціально призначена для задоволення релігійних потреб шляхом проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань та забезпечення інших видів релігійної практики.
Отже, Катерининська церква, що розташована за адресою: вул. Центральна, 41а, с. Катеринка Первомайського району Миколаївської області в розумінні ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є культовою будівлею.
Крім того, Катерининська церква була взята під охорону держави відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР», якою було затверджено Список пам`ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави. В списку під № 540 (охоронний номер пам`ятника) зазначено Катерининська церква, XVIII ст., Первомайський район с. Катеринка.
05.11.1992 року Міністерством інвестицій і будівництва України було виготовлено облікову картку на пам`ятку Катерининська церква, в якому зазначено, що це пам`ятник архітектури республіканського значення, датування пам`ятника XVIII ст., адреса: с. Катеринка, Первомайський район, Миколаївська область.
Відповідно до абзацу шостого статті 1 Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 року № 1805-III пам`ятка культурної спадщини (далі пам`ятка) об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
Відповідно до пункту 3 Розділу X «Прикінцеві положення» Закону № 1805-ІІІ об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.
Таким чином, усі пам`ятки, які набули такого статусу до набрання чинності Законом № 1805-ІІІ (зокрема, і на підставі законодавства Союзу РСР та Української РСР), зберігають статус пам`ятки до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
До Державного реєстру нерухомих пам`яток України Катерининську церкву занесено як об`єкт культурної спадщини національного значення за видом архітектури постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 № 700 «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», пам`ятці присвоєно охоронний номер 140040.
Отже Катерининська церква має статус подвійний статус культової споруди і пам`ятки архітектури національного (республіканського) значення, починаючи з 24.08.1963 по цей час.
Щодо зазначених прокурором порушень при передачі відповідачу у власність спірної будівлі церкви.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.01.1992 № 9 доручено виконкомам міських та районних рад народних депутатів до 01.01.1992 безоплатно передати у власність релігійних організацій діючі культові споруди разом із прилеглими земельними ділянками та культовим майном, яким вони користуються. Тобто було надано доручення щодо передачі релігійним організаціям діючих культових споруд.
Тобто, Катерининська церква була передана у власність релігійної громади саме як культова споруда, а не як пам`ятка архітектури. Проте, за ствердженнями прокурора, під час такої передачі не було враховано наявність у культової споруди статусу пам`ятки національного значення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 (справа про садибу Терещенків) виснувала, що до 12.07.2000 правовідносини, пов`язані з пам`ятками історії та культури, а також їх збереженням, регулював Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-IX (далі - Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури").
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
Відповідно до ст. 4 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, громадських організацій і в особистій власності громадян. Всі виявлені на території Української РСР об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі ст. 5 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" продаж, дарування або інше відчуження пам`яток історії та культури допускається з обов`язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам`яток. При продажу пам`яток держава має переважне право купівлі.
Відповідно до ст. 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема, пам`ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв`язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.
Згідно зі ст. 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток. Ставки орендної плати за користування зазначеними будинками і спорудами встановлюються Радою Міністрів Української РСР.
Тобто, відповідно до наведених правових норм будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, могли відчужуватись лише з обов`язковим повідомленням державних органів охорони пам`яток.
До того ж на дату прийняття виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради народних депутатів рішення від 03.01.1992 № 9 про безоплатну передачу у власність релігійним організаціям діючих культових споруд діяла Постанова Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-XII «Про захист суверенних прав власності Української РСР». Цією постановою передбачалось, що до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна: встановити мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління». Постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-XII від 04.03.1992.
Враховуючи викладене, на момент прийняття зазначеного рішення облвиконкому діяла пряма заборона на зміну форми власності та власника державного майна.
Адміністративним кодексом Української РСР 1927 року, який був чинним на дату набуття Катерининською церквою статусу пам`ятки архітектури республіканського значення (24.08.1963 року) і до втрати ним чинності згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21.08.1985 N 807-XI, молитовні спеціального типу й культове майно, що є на обліку органів радянської влади, становлять державне майно. Втрата Адміністративним кодексом Української РСР 1927 року чинності на час виникнення спірних відносин сторін у справі не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього Кодексу в період його чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків виконання припису статті 366 названого законодавчого акта щодо визнання культових будівель і майна державою власністю. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 922/1669/18 та від 19.02.2020 у справі № 910/3044/18.
Статтею 1 Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII (далі Закон № 697-XII), який був чинним на час прийняття виконавчим комітетом Миколаївської обласної ради народних депутатів рішення від 03.01.1992 № 9 та виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради рішення від 26.09.2006 № 52 про передачу Катерининської церкви у власність релігійної організації, передбачалось, що власністю народу України є, зокрема, національні, культурні та історичні цінності.
Відповідно до частини 1 статті 29 Закону № 697-XII об`єктами права власності релігійної організації є: культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом (частина 2 статті 29 Закону № 697-XII).
З наведеного вбачається, що у власності релігійної організації могли бути культові споруди, а не пам`ятки історії та культури.
Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (у первісній редакції, чинній із 06.06.1991, тобто станом на час державної реєстрації відповідача - Релігійної громади як юридичної особи (03.01.1992)), релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.
Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури (ч. 3 ст. 17 Закону).
Законом України «Про внесення доповнень і змін до Закону Української РСР "Про свободу совісті та релігійні організації" N 3795-12 від 23.12.1993 до ст. 17 Закону N 987-XII були внесені зміни, відповідно до яких у частині другій ст. 17 слова "виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР" замінити словами "обласних Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим".
Так, згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (у редакції, чинній із 22.01.1994 і до тепер, тобто на час оформлення за відповідачем права власності на спірну будівлю церкви, що ) релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Отже, на дату прийняття виконавчим комітетом Кам`яномостівської сільської ради рішення від 26.09.2006 № 52 про оформлення права власності релігійної громади на Катерининську церкву, право приймати рішення про передачу культових будівель і майна належало обласній державній адміністрації, а виконавчий комітет Кам`яномостівської сільської ради приймати таке рішення не мав повноважень.
Так, рішення виконавчого комітету Кам`яномостівської сільської ради від 26.09.2006 № 52 не могло бути підставою набуття відповідачем права власності на Катериненську церкву. Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та інші).
Адже наведеною правовою нормою ст. 17 Закону N 987-XII передбачено право обласних державних адміністрацій (в попередній редакції виконавчих комітетів) приймати рішення про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна. Для відчуження чи передачі в користування культових будівель та іншого майна які є пам`ятками національного (республіканського) значення мав бути дотриманий особливий порядок, встановлений законодавством.
Наразі, починаючи з 12.07.2000, особливості правовідносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, були врегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III.
Стаття 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції від 01.01.2006, чинній станом на 26.09.2006) розкриває, зокрема, такі терміни:
культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;
об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;
рухомі предмети, пов`язані з нерухомими об`єктами культурної спадщини, - елементи, групи елементів об`єкта культурної спадщини, що можуть бути відокремлені від нього, але складають з ним єдину цілісність, і відокремлення яких призведе до втрати археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової або культурної цінності об`єкта;
пам`ятка - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;
охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;
предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою;
Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність). Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.
З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності (правові висновки вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).
Відповідно до статті 18 Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Отже, відповідно до законодавства, чинного на час прийняття рішення про передачу у власність та видачу свідоцтва, можливість відчуження пам`яток культури національного значення з державної власності не передбачалась, попри наявність у виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради народних депутатів повноважень на передачу культових споруд, що не мали статусу пам`яток.
Отже, зазначеними законами встановлюється особливий порядок відчуження, передачі у володіння, користування чи управління пам`яток культури, а саме погодження органом охорони культурної спадщини. Проте, як свідчать матеріали справи, в порушення зазначених законодавчих норм відповідні погодження на відчуження (передачу) пам`ятки архітектури національного (республіканського) значення Катерининської церкви не надавались.
Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.
Аналогічні положення містяться в частині 3 статті 18 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (у аналогічній редакції).
Статтею 328 Цивільного кодексу України (у чинній редакції) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Разом з тим в силу спеціального статусу Катерининської церкви як пам`ятки архітектури національного значення, право власності на таке нерухоме майно за жодних умов не могло виникнути у відповідача в силу вищенаведених положень Закону України "Про охорону культурної спадщини". Відповідно, володіння спірною будівлею церкви власник - держава не втратив, а тому порушення права власності держави у цьому випадку слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 04.09.2024 року у справі № 925/1107/23 та від 29.01.2025 року у справі № 922/1655/24 у подібних правовідносинах.
Щодо визначення прокурором в якості позивача Міністерства культури України як органу управління спірним майном суд зазначає наступне.
Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зробила висновки про застосування зазначених норм права щодо представництва прокурором інтересів держави в господарському суді та зазначила, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 Закону України «Про прокуратуру»).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Прокурор з посиланням на приписи ст. 317, 326 ЦК України, ст. 1, 4, 5 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», ст. 3, 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Декрету Кабінету Міністрів «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992, Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 зазначає, що Міністерство культури та стратегічних комунікацій України є уповноваженим державою органом, що здійснює управління спірним об`єктами нерухомого майна Катерининською церквою як пам`яткою архітектури національного значення.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах зазначено бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, - Міністерства культури України. Прокурор зазначає, що Первомайською окружною прокуратурою на адресу Міністерства скеровано лист від 15.05.2025, в якому викладено виявлені порушення вимог законодавства про власність та про культурну спадщину щодо неправомірного оформлення права власності на пам`ятку архітектури національного значення та запитано про вжиті Міністерством заходи реагування до усунення цих порушень. Згідно листа Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 22.05.2025 Міністерству не було відомо про вибуття з державної власності зазначених пам`яток. Разом з цим, прокурор зазначає, що Міністерство не ініціювало звернення до суду з метою захисту інтересів держави, проте не заперечує проти представництва Первомайською окружною прокуратурою інтересів держави в суді. Відтак, прокурор вважає, що оскільки МКСК не повідомило про намір звернення з відповідним позовом до суду на захист інтересів держави, у Первомайської окружної прокуратури наявні обґрунтовані підстави для пред`явлення даного позову прокурором в інтересах держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
В подальшому, Первомайською окружною прокуратурою, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом повідомлено Міністерство культури та стратегічних комунікацій України про пред`явлення Первомайською окружною прокуратурою позову про витребування у власність держави в особі Міністерства культури та стратегічних комунікацій України з чужого незаконного володіння Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області пам`ятки архітектури національного значення - Катерининської церкви, скасування державної реєстрації права власності на комплекс нежитлових будівель.
Разом з тим повноваження Міністерства визначені Положенням про Міністерство культури України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 (далі Положення), відповідно до якого Міністерство культури України (Мінкульт) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінкульт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства Мультимедійна платформа іномовлення України та Українського національного інформаційного агентства Укрінформ) та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії.
Відповідно до підпункту 245 пункту 4 Положення Міністерство здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
До сфери управління Міністерства належить майно, цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, переданих відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 р. № 1419-р «Деякі питання управління Міністерством культури та інформаційної політики об`єктами державної власності».
Слід зазначити, що пам`ятка національного значення Катерининська церква не входить до складу майна, наведеного в Переліку, що є додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 р. № 1419-р та не належала до сфери управління Міністерства на момент, коли відповідачем було здійснено оформлення право власності на будівлю церкви.
До того ж статтею 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Міністерство культури, на які посилається прокурор, не передбачено повноважень Міністерства здійснювати управління пам`ятками національного значення.
Зазначеною статтею до повноважень Міністерства як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, віднесено:
1) формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України;
2) розроблення, затвердження та погодження нормативно-правових актів, розроблення та погодження державних програм охорони культурної спадщини;
Стосовно пам`ятки національного значення до повноважень Міністерства як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, віднесено:
1) контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини;
2) реалізація державної політики у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України;
5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення;
7) подання Кабінету Міністрів України пропозиції про переміщення (перенесення) пам`ятки національного значення;
12) затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам`ятки національного значення, меж і режимів використання її території та зон охорони, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їхніх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць;
12-2) затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів культурної спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території пам`ятки національного значення, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їхніх зон охорони, історичних ареалів населених місць);
15) призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт;
17) надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення;
18) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них;
20) погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;
21) погодження охоронних договорів на пам`ятки національного значення.
Наведені повноваження реалізуються Міністерством незалежно від того у чиїй власності перебуває пам`ятка національного значення чи хто є від імені держави уповноваженим органом управління цією пам`яткою.
Статтею 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.
Виходячи з аналізу перелічених повноважень, Міністерство є органом, уповноваженим представляти та захищати інтереси держави у сфері охорони культурної спадщини, проте не є органом, уповноваженим управляти пам`ятками культурної спадщини, в тому числі і пам`ятками національного значення.
Як уже зазначалось вище, відповідно до статті 17 Закону N 987-XII релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями Кабінету Міністрів України, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Отже, вказаними положеннями законодавства визначено орган державної влади, що вправі розпоряджатися культовими будівлями і майном, які становлять державну власність.
З огляду на вищевикладене, відповідно до норм національного законодавства органом, уповноваженим управляти (розпоряджатись) культовою будівлею і майном пам`ятки архітектури національного значення, яка перебуває у державній власності, а в цій справі пам`ятки архітектури національного значення Катерининська церква, що входить до складу комплексу нежитлових будівель площею 214,5 кв.м, який розташований за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вул. Центральна, 41а (до перейменування вул. Радянська, 41а), є Миколаївська обласна державна адміністрація як правонаступник попередньо діючих відповідних виконавчих комітетів обласної ради та обласної державної адміністрації.
Відтак, саме Миколаївська обласна державна адміністрація є належним суб`єктом управління спірним майном пам`яткою архітектури національного значення, якою є Катерининська церква, що не спростовано прокурором і третіми особами.
Так, в пункті 19 постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 918/553/16 зазначено, що держава в особі органів, визначених статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» є власником культових будівель і майна. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у розумінні наведеної норми державним органом, який реалізовує правомочності держави як власника спірної культової будівлі в даному випадку, є обласна державна адміністрація.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 907/315/19, де в п. 5.3 цієї зазначено, що відповідно до статті 6 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації»» від 23 квітня 1991 року, Кабінету Міністрів Української РСР разом з Урядом Кримської АРСР, виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів забезпечити відповідно до Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з обов`язковим урахуванням прав як тих релігійних громад, що були власниками цих будівель і майна на момент їх переходу у власність держави, так і тих, які користуються ними в даний час. Таким чином, законодавством передбачено механізм надання у користування або передачі у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державною власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади, який є власником відповідної культової будівлі.
Також Верховний Суд в постанові від 29.01.2025 року у справі № 922/1655/24 зі спору у подібних правовідносинах вказав, що суди попередніх інстанцій, ураховуючи положення законів України «Про охорону культурної спадщини» та «Про місцеві державні адміністрації», Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, дійшли обґрунтованого висновку про те, що Харківська обласна військова адміністрація та Міністерство культури та інформаційної політики України, в особі яких прокурор звернувся до суду з відповідним позовом для захисту права та інтересу держави, є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» ( тут і далі в редакції від 01.01.2006, чинній станом на 28.09.2006) виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції від 01.01.2006) визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим; органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій; органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції від 01.01.2006) до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
Відтак, на думку суду, заявлена прокурором вимога щодо витребування спірної будівлі Катерининської церкви у власність держави в особі саме Міністерства культури України не узгоджується з положеннями законодавства у сфери регулювання спірних правовідносин, а тому є необґрунтованою.
Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто, відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №925/1214/19, від 16.02.2022 у справі №904/1407/21, від 19.05.2022 у справі №904/5558/20, від 20.09.2023 у cправі № 910/1978/22).
З огляду на те, що у даному випадку судом встановлено, що визначений прокурором позивач - Міністерство культури України наразі не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах щодо витребування спірної будівлі церкви і скасування державної реєстрації права власності відповідача на комплекс нежитлових будівель, до складу яких входить будівля церкви, відповідно це є окремою самостійною підставою для відмови у задоволенні заявленого прокурором позову у даній справі. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 911/2032/17.
Поряд з наведеним в контексті стверджуваного прокурором порушеного права держави слід зазначити, що для пам`яток національного значення, що перебувають у державній чи комунальній власності, передбачена можливість лише передачі їх в користування та виключно за умови погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (абз. 4 ч. 1 ст. 18, п. 23 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Вказане свідчить, що відповідач згідно з діючим законодавством не позбавлений права користування спірною будівлею церкви з дотриманням вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини.
Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної (колективної) власності, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та інші).
В даному випадку прокурором заявлені вимоги про витребування спірної будівлі церкви на користь Міністерства та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на весь комплекс нежитлових будівель площею 214,5 кв.м, який розташований за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вул. Центральна, 41а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16350666).
Як зазначає прокурор, власник майна, в силу приписів ч. ч. 1, 2 ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Водночас слід зазначити, що з боку позивача Міністерства культури не вчинялось жодних дій, спрямованих на відчуження спірної будівлі церкви.
З урахуванням висновків Верховного Суду в постановах від 04.09.2024 року у справі № 925/1107/23 та від 29.01.2025 року у справі № 922/1655/24 про те, що володіння спірною будівлею церкви держава не втратила, і порушення права власності держави у цьому випадку слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння, у той же час відповідач згідно з діючим законодавством має право користування спірною будівлею церкви з дотриманням вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини, відповідно, на думку суду, прокурором також невірно обрано спосіб захисту порушеного права держави, оскільки за наведених обставин належним способом захисту може бути саме негаторний позов про усунення перешкод у розпорядженні спірним майном, а не віндикаційний.
Посилання прокурора на зміни до положень ст. 391 ЦК України згідно із Законом України від 12.03.2025 № 4292-ІХ Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача суд вважає безпідставними, оскільки це не виключає наведені обставини стосовно того, що держава не втратила право власності на спірну будівлю церкви.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючої перешкоди чи зобов`язання відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 16.11.2022 у справі №911/3135/20 та на постанову Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №905/229/21 сформулювала загальні підходи, які полягають у тому, що спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру порушення і забезпечувати його поновлення; а обрання неефективного способу захисту є підставою для відмови у позові.
Так, неналежність обраного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених прокурором позовних вимог та заяви прокурора про визнання поважними причин пропущення ним строку позовної давності на звернення до суду із заявленим позовом господарський суд зазначає наступне.
Визначення поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої ст. 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову через невірне визначення прокурором органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, і належного способу захисту порушеного права, відповідно відсутні правові підстави для застосування позовної давності до заявлених прокурором вимог.
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам прокурора та сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам учасників спору, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду про невірне визначення прокурором органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, та обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права держави, що є підставою для відмови у задоволенні заявленого прокурором позову.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності та обставини справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги першого заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства культури України до Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області про витребування спірної будівлі церкви на користь Міністерства та скасування державної реєстрації права власності за відповідачем на весь комплекс нежитлових будівель площею 214,5 кв.м, який розташований за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, с. Катеринка, вул. Центральна, 41а, не підлягають задоволенню.
З огляду на те, що у задоволенні позову прокурора, пред`явленого в інтересах держави в особі Міністерства культури України, відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету не підлягають відшкодуванню відповідачем.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. У задоволенні позову першого заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства культури України до Релігійної громади парафії на ім`я святої великомучениці Єкатерини Вознесенської єпархії Української православної церкви с. Катеринки Первомайського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації та Миколаївська обласна державна адміністрація, про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на комплекс нежитлових будівель відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 13.11.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також у зв`язку з перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 24.08.2026 по 03.09.2026 року і 14.09.2026 року, та у відрядженні з 30.09.2026 по 03.10.2026 року.
Суддя Л.М. Ільєва
Судове рішення № 141502072, Господарський суд Миколаївської області було прийнято 10.08.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 915/1367/25. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: