Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.11.2026 Справа № 914/2693/23(914/887/26)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви: ОСОБА_1 , м. Харків
до відповідача-1: ОСОБА_2 , м. Львів
до відповідача-2: ОСОБА_3 , м. Харків
про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-1-БВ-1 від 30.11.2020
у межах провадження у справі №914/2693/23
у справі за заявою: ОСОБА_2 , м. Львів
про неплатоспроможність ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Представники сторін:
від позивача: не з`явився
від відповідача-1: не з`явився
від відповідача-2: не з`явився
від відповідача-3: не з`явився
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду Львівської області 05.09.2023 надійшла заява ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Ухвалою суду від 07.09.2023 заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 20.09.2023.
Ухвалою суду від 20.09.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_2 . Введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_2 . Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючою реструктуризацією ОСОБА_2 арбітражного керуючого Коваля Віталія Валерійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №122 від 07.02.2013; адреса: АДРЕСА_3 . Призначено попереднє засідання суду. Офіційно оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у встановленому законодавством порядку.
Ухвалою суду від 15.05.2025 визначено розмір та перелік визнаних судом вимог кредиторів на загальну суму 30 513 133,66 грн., що підлягають внесенню керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Справа № 914/2693/23 перебуває на стадії процедури реструктуризації боргів боржника.
24 березня 2026 через систему «Електронний суд» подано позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: ОСОБА_2 , м. Львів до відповідача-2: ОСОБА_3 , м. Харків про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-1-БВ-1 від 30.11.2020.
Згідно з протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 24.03.2026, позовну заяву передано на розгляд судді Чорній Л.З. на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою суду від 25.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача - 1: ОСОБА_2 , м. Львів до відповідача - 2: ОСОБА_3 , м. Харків про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-1-БВ-1 від 30.11.2020, прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/2693/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 . Призначено справу на 13.05.2026.
Підстави відкладення розгляду справи викладено в відповідних ухвалах суду.
Ухвалою суду від 07.10.2026 ухвалено здійснювати виклик відповідача-2 ОСОБА_3 в суд додатково через оголошення у встановленому ГПК України порядку. Розгляд справи відкладено на 11.11.2026.
07.10.2026 судом здійснено оголошення про виклик особи зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якої невідоме.
У судове засідання 11.11.2026 представник позивача не з`явився. 10.11.2026 сформував в системі «Електронний суд» клопотання, в якому просить розглянути справу №914/2693/23(914/887/26) без участі позивача та його представника за наявними матеріалами, з урахуванням вже розглянутої справи №914/2693/23(914/1545/25) за тотожних обставин у зв`язку із перебуванням у відрядженні представника позивача адвоката Бородіна Т.В. та участю у судовому розгляді кримінального провадження.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У судовому засіданні 11.11.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиції сторін.
Позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-1-БВ-1 від 30.11.2020, а саме: простих іменних акцій емітента ПрАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» у кількості 13 771 051 штук, укладений між ОСОБА_2 (продавцем), ОСОБА_3 (покупцем) та ТОВ «АКЦЕПТОР» (повіреним покупця) та договір купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-2-БВ-1 від 30.11.2020, а саме: простих іменних акцій емітента АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія» у кількості 13 771 051 штук, укладений між ОСОБА_2 (продавцем), ОСОБА_3 (покупцем) та ТОВ «АКЦЕПТОР» (повіреним покупця).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, вказані правочини вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо боржник уклав договір із заінтересованою особою.
Позивач стверджує, що боржником ОСОБА_2 протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство укладено договори із заінтересованою особою ОСОБА_3 . Позивач вважає, що відповідні правочини вчинялись боржником із ОСОБА_3 з метою приховання цього майна (акцій) від вимог кредиторів, включаючи вимоги кредитора ОСОБА_1 .
Відповідачі відзивів на позовну заяву не подали.
Обставини справи встановлені судом.
Ухвалою Господарського суду Львівської області 20.09.2023 відкрито провадження у справі №914/2693/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.03.2025 у справі №914/2693/23 суд визнав грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника ОСОБА_2 в розмірі 8 363 803,54 грн. - основного боргу - до другої черги реєстру вимог кредиторів. Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття статусу кредитора остаточно формалізується ухвалою господарського суду про визнання вимог кредитора.
Представник позивача у позовній заяві посилається на те, що позовна заява подана кредитором ОСОБА_1 з метою повернення незаконно вибулого майна боржника для формування ліквідаційної маси боржника, з метою якнайбільшого та справедливого задоволення вимог кредиторів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.11.2020 (протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство) боржник ОСОБА_2 уклав із заінтересованою особою ОСОБА_3 наступні договори: - Договір купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-1-БВ-1 від 30.11.2020, а саме простих іменних акцій емітента ПрАТ «Володимир-Волинська птахофабрика» (код ЄДРПОУ 00851376) у кількості 13 771 051 штук, укладений між ОСОБА_2 (продавцем), ОСОБА_3 (покупцем) та ТОВ «АКЦЕПТОР» (повіреним покупця) та договір купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-2-БВ-1 від 30.11.2020, а саме простих іменних акцій емітента АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія» (код ЄДРПОУ 43306561) у кількості 13 771 051 штук, укладений між ОСОБА_2 (продавцем), ОСОБА_3 (покупцем) та ТОВ «АКЦЕПТОР» (повіреним покупця).
Частиною 2 ст. 42 КУзПБ встановлено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо боржник уклав договір із заінтересованою особою.
Відповідно до визначення поняття «заінтересована особа стосовно боржника», наведеного у ст. 1 КУзПБ, до заінтересованих осіб стосовно боржника, зокрема, відносяться особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі №914/2693/23 визнано кредиторів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заінтересованими особами відносно боржника ОСОБА_2 . Верховний Суд погодився з відповідними висновками апеляційного суду та постановою від 25.02.2026 залишив в силі вищенаведену постанову апеляційного суду.
Позивач мотивуючи позовні вимоги вказує на те, що відповідні правочини вчинялись боржником з метою приховання цього майна (акцій) від вимог кредиторів, включаючи вимоги кредитора ОСОБА_1 , щоб в подальшому унеможливити звернення стягнення на це майно та/або виведення цього майна з ліквідаційної маси боржника.
Суд зазначає, що розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Частиною 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Відповідно до ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (ст. 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для створення преференції у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог кредиторів, а також з метою незаконного виведення майна боржника поза межами легальної судової процедури. Боржник у даному випадку діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно інших кредиторів, вимоги яких існували на дату його укладення, а також по відношенню до тих чиї вимогли виникли одразу після вчинення оскарженого правочину, що призвело до подальшого нездійснення господарської діяльності. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Такі висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
«Недійсність» за статтею 42 КУзПБ перш за все пов`язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а наслідком правового регулювання за цією статтею є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником, зловживаючи своїми правами, вчинення дій на шкоду кредиторам.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
У період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Дії боржника, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Частною 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.
Частиною 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17)
Таким чином, оскаржувані договори купівлі-продажу цінних паперів були укладені протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство у справі №914/2693/23 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
На момент вчинення оспорюваних договорів, у ОСОБА_2 існували грошові зобов`язання, визнані ухвалою Господарського суду Львівської області.
Таким чином, боржник, будучи обізнаним про наявність заборгованості перед кредиторами, вчинив правочин з купівлі-продажу цінних паперів з заінтересованими особами.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Сукупність наведених обставин свідчить, що боржник укладаючи оскаржувані договори купівлі-продажу цінних паперів діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам та кредиторів, його дії були спрямованими не на досягнення розумної ділової мети, а на виведення активів боржника та завдання йому збитків, з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань та порушення прав кредиторів, а тому суд дійшов висновку про наявність обставин для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача-1, оскільки спір виник з його вини.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-1-БВ-1 від 30.11.2020, а саме простих іменних акцій емітента ПрАТ «Володимир Волинська птахофабрика» (код ЄДРПОУ 00851376) у кількості 13 771 051 штук, укладений між ОСОБА_2 (продавцем), ОСОБА_3 (покупцем) та ТОВ «АКЦЕПТОР» (повіреним покупця).
3. Застосувати наслідки недійсності цього правочину, а саме: витребувати з незаконного чужого володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) прості іменні акції емітента ПрАТ «Володимир-Волинська птахофабрика», код ЄДРПОУ 00851376, у кількості 13 771 051 штук.
4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів №1120/30-2-БВ-1 від 30.11.2020, а саме: простих іменних акцій емітента АТ «Володимир Волинська аграрна компанія» (код ЄДРПОУ 43306561) у кількості 13 771 051 штук, укладений між ОСОБА_2 (продавцем), ОСОБА_3 (покупцем) та ТОВ «АКЦЕПТОР» (повіреним покупця).
5. Застосувати наслідки недійсності цього правочину, а саме: витребувати з незаконного чужого володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) прості іменні акції емітента АТ «Володимир-Волинська аграрна компанія», код ЄДРПОУ 43306561, у кількості 13 771 051 штук.
6. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 5 324,80 грн судового збору.
Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складений 16.11.2026.
Суддя Чорній Л.З.
Судове рішення № 141501843, Господарський суд Львівської області було прийнято 11.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 914/2693/23(914/887/26). Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: