Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.11.2026 Справа № 914/3496/25
За позовом: ОСОБА_1 , м. Шептицький,
до відповідача: Виконавчого комітету Шептицької міської ради, м. Шептицький,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради, м. Шептицький,
про зобов`язання до вчинення дій.
Суддя І. КОЗАК
При секретарі Р.Волошин
Представники сторін:
Позивач: ОСОБА_1 (поза межами приміщення суду);
Представник відповідача: Дужна М.І.
Представник третьої особи: не з`явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Шептицької міської ради про зобов`язання до вчинення дій.
Ухвалою суду від 01.12.2025 (суддя Бортник О.Ю.) відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.01.2026.
Ухвалою суду від 11.03.2026 (суддя Бортник О.Ю.) закрито провадження у справі №914/3496/25 на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 року про закриття провадження у справі №914/3496/25 скасовано; справу №914/3496/25 направлено до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.
Матеріали справи №914/3496/25 повернулись до Господарського суду Львівської області 14.07.2026. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу від 14.07.2026 справу №914/3496/25 передано на розгляд судді І.Б. Козак.
Ухвалою суду від 17.07.2026 справу №914/3496/25 прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 08.09.2026.
Ухвалою суду від 08.09.2026 залучено до участі у справі Комунальне підприємство «Центральний ринок» Шептицької міської ради як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче засідання відкладено на 20.10.2026.
Ухвалою суду від 20.10.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 10.11.2026.
Правова позиція позивача.
У судове засідання 10.11.2026 позивач з`явився в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав повністю. Позов мотивований тим, що 05.12.2024 року позивач та інші Підприємці звернулися із колективним Запитом до Виконавчого комітету Шептицької міської ради, у якому обґрунтовано сформулювали запит на інформацію, якою комітет зобов`язаний володіти відповідно до пункту 2 частини 1 статті 15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» - надати копію рішення виконавчого комітету Шептицької міської ради, яким встановлена ціна оренди 1 кв.м. 6,8 грн за один день, зазначена у додатку «Ціни на послуги, які надає КП «Центральний ринок» ШМР з 01.01.2025 року» Наказу від 30.11.2024 №290 по комунальному підприємству «Центральний ринок» ШМР про введення в дію тарифів.
10.12.2024 позивач отримав відповідь на поданий запит на інформацію за підписом Заступниці міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, у якому повідомлено, що Виконавчим комітетом Шептицької міської ради не приймалося рішення щодо встановлення тарифів (цін) на послуги, які надає КП «Центральний ринок» ШМР» з 01.01.2025 року. Отримана позивачем інформація свідчить про умисне ігнорування посадовими особами виконавчого комітету Шептицької міської ради норми права визначеною частиною 1 статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення».
Бездіяльність Виконавчого комітету Шептицької міської ради вступають у суперечність із нормами законодавства та статтею 19 Конституції України, яка зобов`язує, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим просить суд зобов`язати Виконавчий комітет Шептицької міської ради:
1. Запровадити фіксовані ціни оренди та платних послуг Комунальному підприємству «Центральний ринок» Шептицької міської ради відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення».
2. Формування тарифів здійснити прозоро у відповідності із визначених процедур з законодавством та Регламентом Шептицької міської ради.
3. Тарифи виконати згідно: а) Національного Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого Наказом Міністерством Фінансів України № 318 31.12.1999) (реєстр Міністерства юстиції України від 19.01.2000 № 27/4248), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства по об`єктам витрат (продукції, робіт та послуг); б) Національного Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181 (реєстр Міністерства юстиції України 10 серпня 2000 за № 487/4708) для визначення ціни оренди одного квадратного метра площі торгового місця.
Попередній розрахунок судових витрат позивача:
- 2422,4 грн - сплачений судовий збір.
Правова позиція відповідача.
У судове засідання 10.11.2026 представник відповідача з`явився, проти задоволення позову заперечив повністю. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що розрахунок вартості платних послуг КП «Центральний ринок» Шептицької міської ради проводить самостійно, оскільки вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін (стаття 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).
Розмір орендної плати за оренду торгового місця та послуг, які безпосередньо пов`язані із належним користуванням цих об`єктів оренди на КП «Червоноградський ринок», не належать до тарифів на послуги у розумінні підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не встановлюється виконавчими органами сільської, селищної, міської ради. Відтак відсутні підстави для застосування положень ч.1 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» до спірних правовідносин.
Таким чином, беручи до уваги положення Регламенту Шептицької міської ради, правовідносини, щодо яких виник спір у даній справі, не регулюються нормами Регламенту Шептицької міської ради, а тому позовна вимога «Формування тарифів здійснити прозоро у відповідності із визначених процедур з законодавством та Регламентом Шептицької міської ради» є некоректною, безпідставною та такою, що не може бути задоволена.
Правова позиція третьої особи.
У судове засідання 10.11.2026 представник третьої особи не з`явився, проти задоволення позову заперечив у письмових поясненнях третьої особи (вх.№26686/26 від 22.09.2026).
Обставини справи.
Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 із 17.12.2013 зареєстрований як фізична особа-підприємець (номер запису: 24190000000006042) із видом діяльності: 47.82 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям (основний).
Рішенням Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.03.2015 у справі №3-02-229/2013 щодо порушення Законодавства про захист економічної конкуренції визнано, що згідно із статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» КП «Червоноградський ринок» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з надання місць для торгівлі продовольчими (промисловими) товарами на ринку в 2012 - 2014 на території м. Червонограда з часткою більше 35%; визнано що КП «Червоноградський ринок», встановивши попередню оплату за користування торговим місцем у четвер, п`ятницю, суботу наступного місяця без коригування проведеної оплати відповідно до фактичного здійснення торгівлі у ці дні, вчинило порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачено пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді встановлення таких умов реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб`єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції.
Рішенням Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 63/103-р/к у справі № 63/4-02-26-2022 визнано, що у період 2020 - І півріччя 2024 р.р КП «Червоноградський ринок» займало монопольне (домінуюче) становище на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області з частками: 2020 рік - 89,19%, 2021 рік - 89,37%, 2022 рік - 89,37%, 2023 рік - 90,1%, І півріччя 2024 року - 90,1%; визнано дії КП «Червоноградський ринок» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, що полягають у встановленні Наказом від 01.12.2021 № 327 таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку з надання в оренду торговельних місць (торгової площі) для торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами на території м. Червоноград Львівської області.
Рішенням Шептицької міської ради від 12.12.2024 №3136 «Про перейменування комунального підприємства «Червоноградський ринок» та затвердження його статуту в новій редакції міська перейменовано КП «Червоноградський ринок» у Комунальне підприємство «Центральний ринок» Шептицької міської ради та затверджено Статут КП «Центральний ринок» Шептицької міської ради в новій редакції.
Згідно з п. 5.1.4 Статуту комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради, підприємство самостійно встановлює розміри тарифів на оренду торговельного місця та платних послуг виходячи зі собівартості надання в оренду торговельного місця та відповідної послуги з урахуванням податку на додану вартість та планової рентабельності.
Постановою Верховного Суду від 11.12.2025 у справі №914/3115/24 касаційну скаргу КП «Центральний ринок» Шептицької міської ради задоволено; визнано недійсним рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.09.2024 № 63/103-р/к у справі № 63/4-02-26-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».
03.08.2024 ОСОБА_1 та інші Підприємці звернулися із колективним Запитом до Виконавчого комітету Шептицької міської ради про надання інформації за №Фу4, а саме: реквізитів нормативно - правового акту, яким встановлено визначення собівартості оренди та порядок (метод) розрахунку собівартості оренди, який застосовано у положенні пункту 5.1.4. Статуту КП Червоноградський ринок у новій редакції для розрахунку розміру тарифу на оренду торгових місць на ринках з продажу товарів.
У відповідь відповідачем листом від 10.08.2024 №01-7/93 повідомлено позивача, що визначення собівартості оренди та порядок (метод) розрахунку собівартості оренди не встановлено нормативно-правовим актом. Собівартість визначається виходячи з витрат (прямі та загальновиробничі), що понесені підприємством на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг).
24.09.2024 ОСОБА_1 та інші Підприємці звернулися із колективним Запитом до Виконавчого комітету Шептицької міської ради про надання інформації за №Фу6 (вх.№ виконавчого комітету ЗПІ/276 від 24.09.2024), а саме: надати норму права, встановленого Законодавством України (вказати статтю, назву закону або постанови, ін), якою встановлено передача власних (самоврядних) повноважень в галузі бюджету фінансів і цін визначених пунктом 2 частини а) статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» іншим суб`єктам. У випадку наявності норми права зазначеної у пункті 1, прошу вказати норму права якою зазначено назви суб`єктів, яким передбачено передача повноважень визначених пунктом 2 частини а) статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
У відповідь відповідачем листом від 26.09.2024 повідомлено позивача, що чинне законодавство України не встановлює для виконавчих органів міської ради запитуваної норми права, що виключає можливість надати інформацію, що міститься в прохальній частині запиту від 24.09.2024.
05.12.2024 ОСОБА_1 та інші Підприємці звернулися із колективним Запитом до Виконавчого комітету Шептицької міської ради (вх.№ виконавчого комітету ЗПІ/ 385), у якому сформулювали запит на інформацію, а саме: надати копію рішення виконавчого комітету Шептицької міської ради, яким встановлена ціна оренди 1 кв.м. 6,8 грн за один день, зазначена у додатку «Ціни на послуги, які надає КП «Центральний ринок» ШМР з 01.01.2025 року» Наказу від 30.11.2024 №290 по КП «Центральний ринок» ШМР про введення в дію тарифів.
У відповідь відповідачем листом від 10.12.2024 повідомлено позивача, що Виконавчим комітетом Шептицької міської ради не приймалося рішення щодо встановлення тарифів (цін) на послуги, які надає КП «Центральний ринок» ШМР» з 01.01.2025 року.
На переконання позивача вказана інформація свідчить про умисне ігнорування посадовими особами виконавчого комітету Шептицької міської ради норми права визначеною частиною 1 статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення», що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Оцінка суду.
Щодо підсудності.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Поняття «суд, встановлений законом», зазначений у Конвенції, містить, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звертався із цим позовом до Львівського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі №380/22053/25, яка набрала законної сили, було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шептицької міської ради, з тих підстав, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Згодом ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з аналогічними позовними вимогами до Виконавчого комітету Шептицької міської ради.
Ухвалою від 24.03.2026 (суддя Бортник О.Ю.) суд першої інстанції закрив провадження у справі №914/3496/25 за позовом, мотивуючи тим, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 у справі №914/3496/25 ухвалу суду від 24.03.2026 про закриття провадження у справі скасовано та направлено справу для продовження розгляду.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України визначає перелік справ, котрі відносяться до юрисдикції господарських судів.
Так, у пункті 10 частини 1 вказаної статті ГПК України (в редакції Закону № 4196-ІХ від 09.01.2025) зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) юридичних осіб та їх органів, посадових та службових осіб, а також фізичних осіб - підприємців у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (стаття 1 КАС України).
В статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України наведено перелік спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Пунктом 1 частини 1 зазначеної статті КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Правила юрисдикції визначені процесуальними законами, які регламентують предметну та суб`єктну юрисдикцію адміністративних, господарських та цивільних судів.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Водночас, правила юрисдикції, встановлені у процесуальному законодавстві, не повинні перешкоджати праву особи на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод.
Згідно з положеннями частини 5 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Попри те, що поданий позов містить ознаки публічного спору, враховуючи відмову у відкритті провадження у справі №380/22053/25 судом адміністративної юрисдикції за аналогічними позовними вимогами, перешкоджає повторному зверненню до суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, і ставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та ефективний засіб юридичного захисту.
Таким чином, з огляду на наявність ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року у справі № 380/22053/25 про відмову у відкритті провадження, яка набрала законної сили, а також з урахуванням положень ч. 5 ст. 170 КАС України, суд вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами господарського судочинства. В протилежному випадку позивач буде позбавлений права на звернення до суду за захистом своїх прав, закріплених в Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо основного предмета позову.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.
Відповідно до вимог статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.
При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.
Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Шептицької міської ради про зобов`язання відповідача:
1. Запровадити фіксовані ціни оренди та платних послуг Комунальному підприємству «Центральний ринок» Шептицької міської ради відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення».
2. Формування тарифів здійснити прозоро у відповідності із визначених процедур з законодавством та Регламентом Шептицької міської ради.
3. Тарифи виконати згідно: а) Національного Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого Наказом Міністерством Фінансів України № 318 31.12.1999) (реєстр Міністерства юстиції України від 19.01.2000 № 27/4248), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства по об`єктам витрат (продукції, робіт та послуг); б) Національного Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181 (реєстр Міністерства юстиції України 10 серпня 2000 за № 487/4708) для визначення ціни оренди одного квадратного метра площі торгового місця.
На переконання позивача КП «Центральний ринок» ШМР займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з надання місць для торгівлі продовольчими, промисловими товарами з 2012 року на території міста Шептицький з часткою більше 35%, а відтак відповідач як орган який виконує функції управління господарською діяльність комунального підприємства зобов`язаний запровадити фіксовані ціни оренди та платних послуг КП «Центральний ринок» Шептицької міської ради відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення».
Відповідно до підпункту 2 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують:
- вільні ціни;
- державні регульовані ціни.
Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.
Товар - це продукція, роботи, послуги, матеріально-технічні ресурси, майнові та немайнові права, що підлягають продажу (реалізації) (пункт 10 статті 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення»);
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни можуть запроваджуватися на товари суб`єктів господарювання, які порушують вимоги законодавства про захист економічної конкуренції. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв`язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб`єкта господарювання. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи та органи місцевого самоврядування під час встановлення державних регульованих цін на товари до складу таких цін обов`язково включають розмір їх інвестиційної складової частини.
Виходячи зі змісту наведених норм Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які, серед іншого, виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб`єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Вважається, що кожен із двох чи більше суб`єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.
Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб`єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови: сукупна частка не більше ніж трьох суб`єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п`яти суб`єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.
Як вбачається із пункту 11 частини першої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку (у сфері медіа - за методиками, погодженими з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення), а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на відповідному ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Як встановлено судом, питання монопольного (домінуючого) становища КП «Центральний ринок» Шептицької міської ради на ринку було предметом розгляду Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення АМК України справи № 63/4-02-26-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (рішення АМК від 26.09.2024 № 63/103-р/к у) та судового розгляду (справа №914/3115/24).
Зокрема, постановою Верховного Суду від 11.12.2025 у справі №914/3115/24 визнано недійсним рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 26.09.2024 № 63/103-р/к у справі № 63/4-02-26-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Скасовуючи рішення адміністративної колегії Верховний суд зазначає наступне:
8.29. З огляду на викладене, Відділення АМК у порушення наведених вище норм, а суди без дотримання статті 59 Закону та статей 74, 73, 76-79, 86, 210, 236-238 ГПК України не перевірили доводи всіх учасників справи, і, як наслідок, у справі:
- не встановлено та не доведено фактичних обставин щодо об`єкту аналізу стосовно визначення монопольного (домінуючого) становища; конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб`єктом (суб`єктами) господарювання); визначення товарних меж ринку; підстави виключення з групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого;
- не встановлено та не підтверджено доказами підстави виключення з групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого за показниками взаємозамінності, якими, зокрема, є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки, зокрема, здатності запропонувати нові товари на заміну існуючих.
8.29.1. Наведене свідчить про істотну неповноту дослідження обставин справи.
Рішенням Адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 06.03.2015 у справі №3-02-229/2013 щодо порушення Законодавства про захист економічної конкуренції визнано, що згідно із статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» КП «Червоноградський ринок» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з надання місць для торгівлі продовольчими (промисловими) товарами на ринку в 2012 - 2014 на території м. Червонограда з часткою більше 35%. Однак, суд звертає увагу, що в цьому рішенні КП «Червоноградський ринок» було визнано монополістом тільки за період 2012-2014 а не на постійній основі.
Позивач також посилається на рішення від 26.09.24 року №63/103-р/к Адміністративної колегії Західного відділення АМКУ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції яким встановлено, що КП «Червоноградський ринок» займає монопольне становище у період з 2020 року по І півріччя 2024 року. Однак це рішення постановою Верховного Суду від 11.12.2025 у справі № 914/3115/24 визнано недійсним, а відтак воно не може підтверджувати монопольне становище третьої особи.
Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що КП «Центральний ринок» ШМР займає монопольне (домінуюче) становище станом на момент розгляду справи на ринку послуг з надання місць для торгівлі продовольчими, промисловими товарами позивачем до матеріалів справи не долучалось.
Частиною 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського є, зокрема, змагальність сторін.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч. 1, 2 ст.89 ГПК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.05.2023 у справі №910/1131/22 тощо).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Враховуючи, що у матеріалах справи відсутнє рішення АМКУ, яке б підтверджувало зайняття КП «Центральний ринок» ШМР монопольного (домінуючого) становища станом на момент звернення позивача до суду чи під час розгляду цієї справи, а матеріалами справи підтверджується тільки зайняття КП «Центральний ринок» ШМР монопольного (домінуючого) становища у 2012-2014 роках, тобто у попередній період, суд дійшов висновку щодо відсутності у Виконавчого комітету Шептицької міської ради обов`язку щодо встановлення регульованих (фіксованих) цін на послуги комунального підприємства, оскільки такі ціни встановлюються у випадку зайняття підприємством монопольного становища а у матеріалах справи на підтвердження цього факту відсутні.
Згідно з п. 5.1.4 Статуту комунального підприємства «Центральний ринок» Шептицької міської ради, затвердженого рішенням Шептицької міської ради від 12.12.2024 № 3136, підприємство самостійно встановлює розміри тарифів на оренду торговельного місця та платних послуг виходячи зі собівартості надання в оренду торговельного місця та відповідної послуги з урахуванням податку на додану вартість та планової рентабельності.
Частинами 1-2 статті 48 ГПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Отже, заміна неналежного відповідача та залучення співвідповідача, у відповідності до приписів господарського процесу, можлива лише за клопотанням позивача.
Таким чином, оскільки Виконавчий комітет Шептицької міської ради не є тим органом, що встановлює фіксовані ціни оренди та платних послуг КП «Центральний ринок» Шептицької міської ради, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, що має наслідком відмову в позові.
Судові витрати.
Сплачений позивачем судовий збір у цій справі залишається за ним.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 238-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Відмовити в задоволенні позову повністю.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
Повне рішення складено та підписано 16.11.2026.
Суддя Козак І.Б.
Судове рішення № 141501797, Господарський суд Львівської області було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 914/3496/25. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: