Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 486/1426/26
Провадження № 2/486/1607/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року м. Південноукраїнськ
Південноукраїнський міський суд Миколаївської області
у складі: головуючого судді Далматової Г.А.,
при секретарі Манзенко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівника поліції,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, представник відповідача Нофенко М.В., Державна казначейська служба України, представник відповідача Тарарикіна В.В.,
В С Т А Н О В И В:
10 липня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі ГУНП в Миколаївській області), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівника поліції, в якій просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (шляхом списання з єдиного казначейського рахунку) на його користь моральну шкоду в розмірі 50000 грн, завдану незаконними діями працівника Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - інспектора СРПП ВП № 3 Вознесенського РУП Цимбала О.С.
Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що 01 березня 2026 року о 20:27 год. у м. Південноукраїнську його, коли він керував електромобілем Volkswagen e-Golf державний номерний знак НОМЕР_1 , було зупинено інспектором СРПП ВП № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Цимбалом О.С. Офіційною причиною зупинки транспортного засобу інспектор назвав нібито здійснення ним проїзду на жовтий сигнал світлофора. Попри повну відсутність будь-яких ознак алкогольного чи іншого сп?яніння, одразу, після зупинки інспектор Цимбал О.С. змінив суть претензій та висунув упереджене й безпідставне звинувачення у порушенні позивачем п. 2.9.а ПДР України (керування у стані сп?яніння). Не погодившись із показниками технічного засобу «Драгер» на місці зупинки, він категорично вимагав проведення медичного огляду у закладі охорони здоров?я. Того ж вечора, о 21:40 год., у супроводі та за безпосередньої участі працівників поліції, позивач пройшов медичний огляд у КНП «Южноукраїнська міська багатопрофільна лікарня». За результатами професійного токсикологічного дослідження було складено висновок №17 від 01 березня 2026 року, яким офіційно встановлено: стан сп?яніння не виявлено, позивач є повністю тверезим. Копію цього висновку інспектор ОСОБА_2 отримав особисто від лікаря у приміщенні лікарні о 21:40 год.
Однак, працівник поліції Цимбал О.С., будучи службовою особою та представником держави, достовірно знаючи про його повну тверезість на підставі офіційного висновку № 17, діючи з прямим умислом, о 22:20 год. (через 40 хвилин після отримання медичного висновку) склав відносно нього протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 603834 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У цей офіційний державний документ інспектор свідомо вніс завідомо неправдиві відомості, зазначивши, що він нібито перебував у стані сп?яніння. Крім того, інспектором всупереч вимогам ст. 266 КУпАП не було забезпечено належну безперервну відеофіксацію процесу огляду, що вказує на намір приховати свої протиправні дії. Водночас, факт складання протоколу за наявності у розпорядженні поліцейського медичного висновку про його повну тверезість зафіксовано на відеозаписі з його особистого мобільного телефону, що беззаперечно підтверджує прямий умисел посадової особи на вчинення службового підроблення.
Правомірність позиції позивача та незаконність дій поліції повністю підтверджені постановою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року у справі № 486/666/26. Суд детально дослідив матеріали, визнав дії поліції неправомірними, а медичний висновок № 17 - єдиним належним доказом його тверезості. Провадження у справі було закрите на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв?язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Незаконні, протиправні та умисні дії працівника поліції завдали позивачу глибоких моральних і психологічних страждань. Екстремальний стрес через загрозу здоров?ю дитини: у момент безпідставної зупинки та тривалого затримання в автомобілі перебувала його малолітня десятирічна донька. Напередодні, під час перебування в кафе, у дитини розпочався гострий приступ алергії, у зв?язку з чим він негайно придбав у аптеці та дав їй лікарський препарат, після чого терміново прямував до медичного закладу для надання професійної допомоги. Умисні, затяжні процесуальні дії інспектора ОСОБА_2 позбавили його можливості вчасно доставити дитину до лікарні. Усвідомлення безпорадності перед озброєними представниками влади, страх за життя та здоров?я власної дитини викликали у нього найсильніший психологічний шок, паніку та емоційний надлом. Перебуваючи в стані вказаного крайнього емоційного напруження, він під впливом стресу та з метою якнайшвидшого звільнення дитини, навіть невідкладно оплатив виписаний штраф за нібито проїзд на жовтий сигнал світлофора, що додатково підтверджує ступінь його психологічного пригнічення в той вечір. Переживання через психологічну травму дитини: його малолітня донька стала безпосереднім свідком грубого психологічного тиску з боку працівників поліції на її батька. Дитина отримала серйозний переляк та моральну травму. Спостереження за стражданнями та страхом власної дитини завдало йому додаткових, надзвичайно глибоких батьківських емоційних мук, які не припинялися протягом усього періоду судового розгляду. Порушення нормального ритму життя та відрив від бізнесу: він є офіційно зареєстрованим приватним підприємцем (ФОП ІІІ групи, основний вид діяльності за КВЕД 66.22 - діяльність страхових агентів і брокерів). Його щоденна підприємницька діяльність та виконання зобов?язань перед клієнтами безпосередньо пов?язані з постійним використанням автотранспорту, мобільністю та бездоганною особистою репутацією. Фальсифікація протоколу за однією з найважчих статей КУпАП (ст. 130) створила реальну загрозу позбавлення його права керування на 1 рік та стягнення штрафу у розмірі 17000 грн, що фактично призвело б до повного блокування його діяльності та втрати джерела доходу для його родини. З березня по травень 2026 року він перебував у стані хронічного стресу, безсоння та депресії, змушений був відриватися від ведення бізнесу, витрачати значну кількість робочого часу на підготовку юридичних документів та візити до суду. Приниження честі, гідності, ділової репутації та офіційне визнання вини поліції: безпідставна зупинка та звинувачення у «п?янстві» відбувалися публічно у невеликому місті Південноукраїнську, що створило пряму загрозу його діловій репутації серед клієнтів та мешканців міста. Для відновлення справедливості він звернувся до правоохоронних та контролюючих органів. За результатами розгляду його скарг, Миколаївським управлінням ДВБ НПУ (лист №44387-2026 від 01 червня 2026 року) було ініційовано службове розслідування. Згодом, листом Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області №10466/4-2026 від 24 червня 2026 року його було офіційно повідомлено, що за результатами проведеного службового розслідування стосовно інспектора ОСОБА_2 вжито заходи дисциплінарного впливу. Таким чином, факт неправомірності та протиправності дій посадової особи офіційно визнано і підтверджено самими органами Національної поліції України. ТУ ДБР у м. Миколаєві (лист №16-04-22852-26 від 01 червня 2026 року) усунулося від виконання обов?язків та безпідставно відмовило у внесенні відомостей до ЄРДР.
Усвідомлення того, що правопорушення поліцейського підтверджено судом та внутрішнім розслідуванням поліції, але антикорупційний кримінальний орган ігнорує факт службового підроблення державних документів, поглиблює його правове занепокоєння та моральні страждання, що змушує його шукати остаточної справедливої компенсації матеріального та морального характеру виключно в судовому порядку.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтями 1174, 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними діями чи рішеннями посадової особи органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Враховуючи характер правопорушення з боку поліцейського (цинічне ігнорування медичного висновку, факт якого офіційно визнано органом поліції при накладенні дисциплінарного стягнення), підміну підстав зупинки, наявність беззаперечних відеодоказів умислу патрульного, глибину моральних страждань батька через загрозу дитині, тривалість психологічного напруження та негативний вплив на підприємницьку діяльність ФОП, керуючись принципами розумності та справедливості, позивач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
Ухвалою суду від 16 грудня 2025 року призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні, в порядку загального позовного провадження.
04 серпня 2026 року представник відповідача Головного управління Національної поліції в Миколаївській області подала до суду відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв?язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Зазначений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17. Жодного доказу, який би доводив моральні страждання, ОСОБА_1 не надано. Серед доказів, доданих до позову тільки судові рішення. Сам по собі факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення не свідчить автоматично про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 дійшла висновку, що дії поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення можуть бути підставою для покладення на державу обов?язку з відшкодування шкоди лише тоді, коли закриття справи зумовлено очевидною невідповідністю протоколу вимогам закону або іншими протиправними чи свавільними діями працівника поліції під час оформлення матеріалів. При цьому Велика Палата зазначила, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб?єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи досудове розслідування, а тому до таких правовідносин не застосовуються положення статті 1176 ЦК України та Закону України № 266/94-ВР. Відшкодування шкоди у такому випадку можливе лише на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України. Позивачем не доведено, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення було наслідком очевидної невідповідності складеного протоколу вимогам закону або інших свавільних чи протиправних дій працівника поліції. Також позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності моральної шкоди, її обсягу та причинного зв?язку між діями працівника поліції і заявленими негативними наслідками. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позову. Посилання позивача на проходження лікування також саме по собі не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв?язку між складенням адміністративного протоколу та погіршенням стану здоров?я, оскільки до позовної заяви не додано належних доказів, які б підтверджували, що таке лікування було безпосередньо зумовлене діями працівників поліції. Крім того, позивач не навів належного обґрунтування визначеного ним розміру моральної шкоди. У позовній заяві відсутній будь-який розрахунок суми 50000 грн, не наведено критеріїв її визначення та не зазначено, яким чином саме такий розмір відповідає характеру і тривалості моральних страждань. Таким чином заявлений до стягнення розмір моральної шкоди є довільним та не підтверджений належними доказами. Однією з підстав заявлених позовних вимог позивач визначає постанову Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року у справі № 486/666/26, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, було закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв?язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Разом з тим зазначена постанова не містить висновків про визнання дій працівника поліції незаконними, не встановлює факту протиправності його дій під час виконання службових повноважень та не визнає складений протокол про адміністративне правопорушення незаконним. Крім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував, що працівник поліції діяв умисно, недобросовісно, з перевищенням повноважень або всупереч вимогам законодавства. Відсутні також будь-які судові рішення, результати службового розслідування чи інші документи, якими було б встановлено протиправність дій працівника поліції під час оформлення адміністративних матеріалів. Таким чином, позивачем не доведено однієї з обов?язкових умов цивільно-правової відповідальності держави, а саме протиправності дій працівників поліції, що виключає наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
Представник відповідача Державної казначейської служби України 11 серпня 2026 року подала до суду відзив, в якому вказала, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Отже, відповідачем у справі про відшкодування шкоди має бути держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Позивач звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області старшого лейтенанта поліції Цимбала О.С. Незаконність дій зазначеної посадової особи розглядалася в межах призначеного службового розслідування, за результатами якого до зазначеної посадової особи вжито заходів дисциплінарного впливу, що підтверджується листом Вознесенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 24 червня 2026 року за № 104664-2026, копію якого долучено позивачем до справи. Отже, у цих правовідносинах, ураховуючи приписи статті 170 ЦК України, представляти Державу Україна в суді наділено повноваженнями органи Національної поліції. Звертає увагу суду на те, що Казначейство, яке залучено до справи як відповідач, згідно із своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. У спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення (відшкодування) матеріальної та моральної шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або її територіальний орган. Останні зобов?язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави. Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів на підставі рішення суду не вказує на обов?язковість участі таких органів у кожній судовій справі, де однією з вимог є стягнення коштів з Державного бюджету України. Казначейство не вступало у правовідносини з позивачем, не завдавало своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю шкоди та не порушувало його прав та інтересів, у чому можна пересвідчитись і зі змісту позовної заяви. Сам факт наявності спірних правовідносин між позивачем та ГУНП в Миколаївській області щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП не є єдиною достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди. Згідно з копією постанови Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року по справі №486/666/26, позивача не було притягнуто до адміністративної відповідальності, а провадження у справі закрите за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Вважають, що розмір моральної шкоди є необґрунтованим та недоведеним. Позивачем не надано належного обґрунтування грошової оцінки заподіяної моральної шкоди та жодного підтвердження, з чого сформована сума саме у розмірі 50000 грн. Просять відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
05 березня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
В судове засідання позивач не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Миколаївській області в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явилась, у відзиві просила розгляд справи здійснити за відсутності представника Казначейства.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 01 березня 2026 року інспектором СРПП ВП № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області Цимбалом О.С. складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №603834 про те, що ОСОБА_1 01 березня 2026 року о 20:27 год. в м. Південноукраїнську по просп. Незалежності, буд. 14, керував транспортним засобом марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп`яніння, з явними ознаками (запах алкоголю з порожнини рота). Огляд на визначення стану сп`яніння проводився на місці зупинки, зі згоди водія за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест 6810 під відео, результат позитивний (0,58% проміле), тест №01392, чим порушив п.2.9.а ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП /а.с. 8-12/.
Згідно з висновком КНП ЮМБЛ від 01 березня 2026 року щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції 01 березня 2026 року о 21 год. 40 хв., у ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено /а.с. 13/.
Постановою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року у справі № 486/666/26, за наслідками розгляду вказаного вище протоколу, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення /а.с. 8-12/.
При цьому в мотивувальній частині постанови суду зазначено:
- «Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, інспектор поліції не забезпечив зібрання належних та допустимих доказів на обґрунтування тих обставин, які він вказав у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 603834 від 01.03.2026, оскільки при дослідженні в судовому засіданні диску, який містить два файли відеозаписів з відеореєстратора поліцейського автомобіля, на першому зафіксовано рух автомобіля «Volkswagen», на другому факт розмови працівників поліції з водієм вказаного транспортного засобу, який перебував за кермом, при цьому відеозаписи не містять звуку. Отже, відеозапис не безперервний та не містить фрагментів відеозаписів, що фіксують, зокрема, саме процедуру огляду ОСОБА_1 на стан сп`яніння. Оскільки, як зазначено в рапорті від 05.03.2026, складеного інспектором СРПП відділення поліції №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області ст. лейтенантом поліції О. Цимбал, відео з технічного відеозапису під час складання протоколу ЕПР1 № 603834 від 01.03.2026 з технічних причин не збереглося»;
- «Отже, оформлення працівниками поліції направлення на медичний огляд до відповідного закладу охорони здоров`я в даному випадку є обов`язковим, однак таке направлення в матеріалах справи відсутнє. Водночас, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 , здійснивши продуття алкотесту «Драгер» № 6810, 01.03.2026 о 21:01, за результатом якого виявлено 0,58%, з вказаним результатом не погодився, про що зазначив у акті огляду на стан сп`яніння та повідомив письмово на тому ж акті про бажання пройти огляд у медичному закладі. Згідно з висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 17, складеного лікарем КНП «Южноукраїнська міська багатопрофільна лікарня» ОСОБА_3 01.03.2026 о 21:40, у ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено. При цьому, як зазначив ОСОБА_1 , та вбачається з висновку № 17, працівник поліції інспектор СР ПП №3 Третяк О.О. був присутній при складанні вказаного висновку, оскільки даний висновок містить дані про особу, яка доставила обстеженого на огляд, а також назву, серію та номер документа, який посвідчує уповноважену особу. Проте, після складання вказаного медичного висновку ст. лейтенантом Цимбал О.С. о 22:20 01.03.2026 було складено відносно ОСОБА_1 протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП з посиланням на п. 2.9 а ПДР. Суд вважає, що висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакцій №17 від 01.03.2026 є належним та допустимим доказом у справі, оскільки огляд на стан сп`яніння проведено протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав для проведення огляду. Отже, вказаним медичним висновком №17 від 01.03.2026 повністю спростовується факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння».
Таким чином, протиправність дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення встановлена постановою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року.
З відеозапису, долученого до позовної заяви, вбачається, що поліцейським складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 603834 від 01 березня 2026 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наявності у розпорядженні поліцейського медичного висновку, що спростовує факт перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння /а.с. 3/.
Позивачем надано суду копію заяви про вчинення кримінального правопорушення (в порядку ст. 214 КПК України), відповідно до якої останній 15 травня 2026 року звертався до Територіального управління ДБР, розташованому у місті Миколаєві, про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та початку досудового розслідування щодо протиправних дій інспекторів СРПП ВП №3 Вознесенського РУП Цимбала О.С. та ОСОБА_4 щодо умисного складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №603834 за ч. 1 ст. 130 КУпАП /а.с. 14, 15/.
Також, позивачем надана копія заяви про вчинення протиправних дій працівниками поліції від 15 травня 2026 року, як позивач направив до Територіального управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України в Миколаївській області, в якій просив призначити та провести службове розслідування щодо законності дій інспекторів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , перевірити факт умисного внесення інспекторами завідомо неправдивих відомостей до офіційних документів та ігнорування висновку лікаря, за результатами перевірки ініціювати питання про притягнення вказаних працівників до суворої дисциплінарної відповідальності за порушення Присяги та направити матеріали до ДБР для реєстрації провадження за ст. 366 КК України, щодо умисного складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №603834 за ч. 1 ст. 130 КУпАП та внесення в нього неправдивих відомостей /а.с. 16, 17/.
Відповіді на вказані заяви, позивачем до позовної заяви не долучено.
Водночас, позивачем надано копію повідомлення Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області від 24 червня 2026 року, згідно з яким ОСОБА_1 повідомлено про те, що за результатами розгляду його заяви керівництвом Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області було призначено службове розслідування з метою перевірки викладених у зверненні обставин. За результатами проведеного службового розслідування наказом Вознесенського районного управління поліції до інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області старшого лейтенанта поліції Цимбала О.С. вжито заходи дисциплінарного впливу /а.с. 11/.
Хоча з даного повідомлення, яке було адресоване позивачу, не встановлено за що саме вжито заходів дисциплінарного впливу до інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області старшого лейтенанта поліції Цимбала О.С., відповідачем ГУНП в Миколаївській області дана обставина не оспорювалась. Викладене дає суду підстави вважати, що ОСОБА_2 був притягнутий до дисціплінарної відповідальності саме за вчинення викладених у позовній заяві обставин.
Також, позивачем до позовної заяви долучено копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 7/, згідно з якою ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, видами економічної діяльності останнього є: діяльність страхових агентів і брокерів (основний); складське господарство.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди (частина перша статті 15, пункт 9 частини першої статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).
За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (такі висновки, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року в справі №686/23731/15-ц, вказала, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина 1 статті 1174 ЦК України).
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 02 жовтня 2025 року № 462/6940/24).
У постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.
Таким чином, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
З урахуванням наведених правових норм, поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України.
Крім того, у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону України № 266/94-ВР не є застосовними.
Схожих висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Отже, підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення постановою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 квітня 2026 року порушення законного порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання, тому у цьому випадку застосовуються визначені статтею 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення статті 1167 ЦК України.
Постановою суду від 27 квітня 2026 у справі № 486/666/26 провадження, щодо позивача, за ч. 1 ст. 130 КУпАП було закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Дана постанова суду набрала законної сили 07 травня 2026 року, а згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Доводи відповідача ГУНП в Миколаївській області про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди з підстав недоведеності спричинення позивачу такої шкоди, внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, та причинно-наслідкового зв`язку між діями уповноваженої особи ГУНП в Миколаївській області та заявленою моральною шкодою, є необґрунтованими.
Щодо посилань Державної казначейської служби про те, що вона є неналежним відповідачем у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16).
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не ДКСУ чи її територіальний орган.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2020 року в справі № 818/607/17, від 12 серпня 2020 року в справі № 761/7165/17, від 12 січня 2022 року в справі №953/2593/20 (провадження № 61-7954св21).
Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки це узгоджується з актуальними правовими позиціями Великої палати Верховного Суду, відповідно до яких:
- у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35));
- у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30));
- участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).
Також, суд враховує, що позивач будь-яких вимог до Державної казначейської служби України не заявляв.
Відповідно до пункту 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Головне управління Національної поліції в Миколаївській області є органом Національної поліції, що має статус юридичної особи.
До структури Головного управління Національної поліції в Миколаївській області входить Вознесенське районне управління ГУНП в Миколаївській області.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства свідчить про те, що у справах про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, держава може брати участь через орган, діями посадової особи якого завдано шкоду.
Таким органом державної влади у спірних правовідносинах є Головне управління Національної поліції в Миколаївській області.
Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то суд виходить із такого.
Позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 50000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Rysovskyy v. Ukraine»).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У даній справі підставою для відшкодування шкоди є порушення працівниками поліції законного порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, що призвело до закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Суд вважає доведеним факт наявності моральної шкоди, що завдана позивачу провадженням у справі про адміністративне правопорушення, яка полягає у моральних переживаннях, емоційної напруги, інших негативних переживань, викликаних незаконним складанням протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке він не вчиняв.
Визначаючи розмір відшкодування за спричинену позивачу моральну шкоду суд враховує, що позивачу довелось докласти часу та зусиль для доведеності своєї невинуватості.
Однак, позивачем не доведено, що діями працівника поліції йому завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що у момент зупинки його працівниками поліції в його автомобілі перебувала малолітня дочка, яка потребувала термінової медичної допомоги, і у зв`язку із умисними затяжними діями інспектора ОСОБА_2 , страх за життя і здоров`я дитини викликали у нього найсильніший психологічний шок, паніку та емоційний надлом.
Також, позивачем не доведено порушення нормального ритму життя та відрив від бізнесу, а також створення прямої загрози його діловій репутації серед клієнтів та мешканців м. Південноукраїнська.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
З урахуванням конкретних фактичних обставин справи, наявних у справі доказів і засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди за протиправності дій посадових осіб є завищеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим достатньою і справедливою сатисфакцією є відшкодування моральної шкоди саме у розмірі 3000 грн.
При цьому, суд бере до уваги відсутність об`єктивних доказів на підтвердження обґрунтування визначеного позивачем розміру грошової компенсації спричиненої моральної шкоди.
При вирішенні порядку відшкодування шкоди, суд враховує, що моральна шкода у визначеному розмірі 3000 грн повинна стягуватися з Державного бюджету України, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), в якій вказано, що резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Суд, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівника поліції, підлягають частковому задоволенню в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 3000 грн.
Відповідно до положень ч. 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки судовий збір із позивача судом не справлявся на підставі пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», то судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи згідно із статтею 141 ЦПК України слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263, 265, 265 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями працівника поліції задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Повне ім`я позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повне найменування відповідача: Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, код ЄДРПОУ 40108735, місцезнаходження: вул. Захисників Миколаєва, 5, м. Миколаїв, 54001.
Повне найменування відповідача: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601.
Суддя Г. А. Далматова
Судове рішення № 141501358, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області) було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 486/1426/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: