Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" листопада 2026 р. м. Київ Справа № 911/2606/26
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен" (Київська обл., Бучанський р-н., с. Ворзель)
про стягнення 20 044,80 грн,
Суддя Іванов А.В.
Секретар судового засідання Стадник А.Ю.
Представники: не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен" про стягнення 20 044,80 грн штрафних санкцій за Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-25415/НЮ від 27.06.2025.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.09.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк і спосіб усунення недоліків позовної заяви.
07.09.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відтак позовна заява відповідає вимогам, викладеним у ст. ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2026 відкрито провадження у справі №911/2606/26, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
29.09.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
06.10.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області
ВСТАНОВИВ:
27.06.2025 між позивачем (Покупець) та відповідачем (Постачальник) було укладено Договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №Л/НХ-25415/НЮ (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, відповідно до Специфікації №1 (Додаток № 1 до цього Договору), що є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору, кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначається у Специфікації № 1 (Додаток № 1 до цього Договору).
Згідно з п. 1.6 Постачальник гарантує, що Товар є новим, таким, що не перебував у використанні, терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару: не раніше 2025.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що Постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у Специфікації № 1 (Додаток № 1 до цього Договору).
Сторони у п. 2.4 Договору погодили, що при виявлені невідповідності кількості та/або якості, та/або комплектності, та/або асортименту товару виклик представника постачальника для участі у прийнятті товару та складання акту про фактичну якість і комплектність продукції є обов`язковим. Товар, якість якого не відповідає умовам цього Договору та/або щодо якого Постачальником не надано або надано не в повному обсязі документи, передбачені п. 2.2 Договору, не приймаються Покупцем до врегулювання питання сторонами.
Згідно п. 2.7 Договору, Постачальник зобов`язується за свій рахунок та власними силами усунути недоліки або замінити неякісний товар.
Пунктом 2.8 Договору передбачено, що строк усунення недоліків або заміни товару в межах гарантійного строку експлуатації та зберігання становить не більше 20 робочих днів з дня підписання відповідного акта.
Згідно з п. 2.7 Договору, постачальник зобов`язується за свій рахунок та власними силами усунути недоліки або замінити неякісний товар.
Приймання товару за кількістю, якістю, комплектацією та асортиментом (вхідний контроль) проводиться підрозділом Покупця, згідно з вимогами п. 5.1 та 5.2 та іншими умовами цього Договору (п. 2.10 Договору).
Пунктом 4.2 Договору передбачено, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки Покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару протягом 15 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару: м. Львів, (згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Сторони у п. 4.5 Договору погодили, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику, серед іншого, шляхом відправлення з електронної адреси Покупця ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну адресу постачальника ІНФОРМАЦІЯ_2 скан копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу з накладеними двома кваліфікованими електронними підписами уповноважених осіб, визначених в п. 4.3 цього Договору. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Відповідно до п. 4.6 Договору, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами Акту приймання-передачі товару та видаткової накладної.
Пунктом 9.3.2 Договору сторони погодили, що за поставку товару неналежної якості, комплектності або асортименту, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від вартості поставленого неякісного, некомплектного та/або товару неналежного асортименту, при цьому власними силами і засобами замінює неякісний, некомплектний товар та/або товар неналежного асортименту.
Строк дії Договору встановлюється з моменту його підписання та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, але не пізніше ніж до 31.12.2025.
Специфікацією (Додаток № 1 до Договору) сторони погодили найменування товару - ізолятор скляний U70BL(еквівалент Ізолятор підвісний скляний), рік/дату виготовлення - 2025, кількість -180, ціну та вартість Товару на загальну суму 100 224,00 грн з ПДВ.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору N 317-25 від 13.06.2025. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором купівлі-продажу.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем здійснено поставку товару неналежної якості у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 20% штрафу від вартості поставленого неякісного, некомплектного та/або товару неналежного асортименту, який становить 20 044,80 грн.
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Так позивач зазначає, що 30.07.2025 ним було надіслано відповідачеві рознарядку № Н-40/533н від 30.07.2025 на поставку Ізоляторів Код ДК 021:2015-44110000-4, в кількості 180 шт. на суму 100 224,00 грн з ПДВ.
Відповідачем було поставлено товар 06.08.2025.
Проте, як зазначає позивач, в результаті проведення вхідного контролю 1-го рівня вищевказаного обладнання було встановлено, що згідно з Специфікації № 1 Додатку № 1 до Договору, рік виготовлення повинен бути 2025, а на ізоляторах (щодо яких проводився вхідний контроль) зазначено, що рік виготовлення продукції - 2024, про що позивачем 08.09.2025 було складно Акт про фактичну якість і комплектність продукції ВК-1 № 11, яким зафіксовано факт поставки продукції неналежної якості.
Також Акціонерне товариство "Українська залізниця" повідомляє, що постачальником у строки, встановлені п. 2.8 Договору - 26.09.2025 було усунено недоліки посталеного товару.
30.09.2025 між сторонами було підписано Акт приймання-передачі № 973, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен" передало Покупцеві товар - Ізолятор скляний U70BL згідно ДСТУ ІЕС 60383-1:2009 та Додатку № 2 в кількості 180 шт, загальною вартістю 100 224,00 грн.
Відповідно до ч 1 ст. 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
Обов`язок перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробовування, аналіз, огляд тощо) може бути покладений на продавця відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів. У цьому разі продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевірки (ч. 3 ст. 687 Цивільного кодексу України).
Згідно приписів ст. 688 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
У разі невиконання покупцем цього обов`язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов`язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.
Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покупцеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення про порушення умов договору, та на наслідки невиконання покупцем цього обов`язку, встановлені частиною першою цієї статті.
Так, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Верховний Суд неодноразово зазначав, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі N 916/3027/21).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі N 922/51/20 зазначено таке: 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20 044,80 грн штрафних санкцій від вартості поставленого неналежної якості товару.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 2.8 Договору передбачено, що строк усунення недоліків або заміни товару в межах гарантійного строку експлуатації та зберігання становить не більше 20 робочих днів з дня підписання відповідного акта.
Пунктом 9.3.2 Договору сторони погодили, що за поставку товару неналежної якості, комплектності або асортименту, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20% від вартості поставленого неякісного, некомплектного та/або товару неналежного асортименту, при цьому власними силами і засобами замінює неякісний, некомплектний товар та/або товар неналежного асортименту.
Оскільки сторони в умовах Договору та Специфікації до нього чітко визначили конкретний рік випуску товару, то поставка товару іншого року є порушенням вимог щодо якості товару.
Відтак, вимоги про стягнення з відповідача 20 044,80 грн штрафу підлягають задоволенню.
Також суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд звертає увагу на те, що неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, врахувавши добровільну заміну відповідачем продукції в межах строку, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованого штрафу до 2 000,00 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд Київської області, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Вольтен" (08296, Київська обл., Бучанський р-н., с. Ворзель, вул. Семеніївська, буд. 1; ідентифікаційний код 39037771) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ідентифікаційний код 40075815) 2 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. штрафу та 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя А.В. Іванов
Судове рішення № 141500097, Господарський суд Київської області було прийнято 16.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 911/2606/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: