Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.10.2026Справа № 910/15241/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Самошиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
вул. Єжи Гедройця, 5,м. Київ, 03150
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна"
вул. Велика Васильківська, 77А, пов.8, м. Київ, 03150
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології"
бульв. Приймаченко Марії, 1/27, оф.306, м. Київ,01042
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ"
бульв. Шевченка Тараса, 33Б, прим 38, м. Київ,01032
4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізі Рейлвей Солюшнз"
просп. Берестейський, 11корп1, прим. 7, м. Київ, 01135
про стягнення коштів у розмірі 45 967 650,72 грн
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаам фінансовий лізинг Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" про солідарне стягнення 45967650,72 грн. збитків.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду м. Києва від 08.12.2025 матеріалам присвоєно єдиний унікальний номер №910/15241/25 та передано на розгляд судді Лиськову М.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 відкрито провадження у справі №910/15241/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.01.2026, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
30.12.2025 відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує, що ТОВ «Інноваційні транспортні технології» не має жодної заборгованості перед Позивачем у вигляді плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажів, оскільки діяло відповідно до інструкцій своїх контрагентів за договорами оренди, суборенди вагонів та транспортного експедирування та не могло розпоряджатися згаданими у позовній заяві вагонами після прибуття їх на ст. Дарниця з огляду на припинення правових підстав для цього: суборенда, оренда, використання поданих вагонів під перевезення.
30.12.2025 відповідачем-4 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що з моменту прибуття спірних вагонів на станцію Дарниця у серпні-вересні 2022 року ІРС фактично припинив володіння та користування ними, а з 01.01.2023, у зв`язку з розірванням договору лізингу на підставі арбітражного рішення, припинилися й усі правові підстави володіння та користування спірними вагонами. За твердженням відповідача-4, вагони були направлені на станцію їх приписки з метою передачі власнику (лізингодавцю) в умовах воєнного стану та об`єктивної неможливості їх подальшої експлуатації. Відтак відповідач-4 вважає, що у період виникнення та накопичення спірної заборгованості за простій вагонів він не здійснював фактичного володіння та користування ними, а з 01.01.2023 не мав і договірних правовідносин щодо зазначених вагонів, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на нього обов`язку зі сплати нарахованих платежів.
30.12.2025 відповідачем-3 - БГС РЕЙЛ подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що спірні вагони були повернуті орендодавцю - БГС ЛІЗ у порядку та строки, визначені договором оренди, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень актами повернення від 23.08.2022- 19.09.2022. За твердженням відповідача-3 підписання зазначених актів свідчить про належне виконання ним договірних зобов`язань та припинення правовідносин щодо спірних вагонів. Відтак відповідач-3 вважає, що з моменту повернення вагонів орендодавцю він втратив правові підстави володіння та користування ними, а тому не може нести відповідальність за їх подальший простій на станції Дарниця та пов`язані з цим нарахування.
05.01.2026 Акціонерним товариством "Українська залізниця" подано відповіді на відзиви Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл", Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології".
12.01.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" подано заперечення на відповідь на відзив.
11.03.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл" подано додаткові пояснення щодо неможливості застосування п. 24 Статуту до спірних правовідносин.
31.03.2026 позивачем подано клопотання про долучення доказів.
21.04.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «БГС РЕЙЛ» подано клопотання про застосування строків позовної давності.
21.04.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" подано клопотання про застосування строків позовної давності.
21.04.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ" подано клопотання про застосування строків позовної давності.
19.05.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС Рейл" подано додаткові пояснення по справі.
20.05.2026 позивачем подано заперечення щодо застосування строків позовної давності.
Протокольною ухвалою суду від 01.04.2026 судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 22.04.2026.
Розгляд справи по суті неодноразово відкладався, що відображено у протокольних ухвалах суду.
Протягом розгляду справи по суті суд заслухав вступні слова представника позивача та представників відповідачів, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника позивача та відповідачів, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.
У судовому засіданні 14.10.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
26.06.2020 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - Перевізник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інноваційні транспортні технології» (далі по тексту - Замовник, Відповідач), укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 8134396 (далі - Договір).
Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору). Договір, розміщений на офіційній сторінці філії ЦТЛ за посиланням: https://uz-cargo.com/contractcarriage.html).
Згідно п. 1.5. Договір є публічним договором, за яким Перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до п. 1.7 Договору, він укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти Договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти Договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами Договору.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що перевезення - послуга, в процесі надання якої Перевізник зобов`язується доставити довірений Замовником вантаж до п. призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а Замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому Договором порядку. Перевезення оформлюється накладною відповідно до Договору, Статуту залізниць України, Збірника Тарифів та Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, Правил перевезення вантажів, СМГС, КОТІФ відповідно.
Згідно з пунктом 1.4 Договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Відповідно до підпункту 2.1.7 пункту 2.1 Договору Замовник зобов`язаний відшкодовувати Перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Згідно п.3.1. Договору розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.
Згідно з п. 12.1 Договору він діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між Сторонами до його укладення та введення в дію. Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 р. № 457 (далі - Статут), визначені обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Згідно зі статтею 4 Статуту перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (надалі - УМВС), яка набула чинності для України з 05.06.1992 року.
Протягом серпня-вересня 2022 року, без попереднього узгодження, на станцію приписки Дарниця прибули порожні власні вагони №№ 63905855, 63936074, 63908743, 63900369, 63914535, 63900864, 63928527, 63934749, 63918627, 63900443, 63934434, 63910772, 60040136, 63935258, 63937148, 63935852, 63911085, 63920003, 63937072, 63935217, 63902555, 63906556, 60039948, 63937338, 63900567, 63914105, 63935621, 63936272, 63937064, 63900302, 63903512, 63935407, 63935449, 63917454, 63919443, 63914584, 63937080, 63913453, 63921977, 63935688, 63927826, 63937437 за відправками (накладними) 95684, 96720, 95576, 98072, 3015, 95645, 30197, 96373, 95685, 98073, 32482, 96018, 30205, 96520, 95646, 96649, 95553, 96719, 97912, 96056, 96920, 98330, 97789, 96701, 97913, 97154, 44331957, 44331965, 44331973, 98079, 95644, 96705, 30700, 96790, 95551, 95552, 97328, 96017, 97788, 98331, 98332, 97329.
Відповідно графи 23 накладних №№ 95684, 96720, 95576, 8072, 3015, 95645, 30197, 96373, 95685, 98073, 32482, 96018, 30205, 96520, 95646, 96649, 95553, 96719, 97912, 96056, 96920, 98330, 97789, 96701, 97913, 97154, 98079, 95644, 96705, 30700, 96790, 95551, 95552, 97328, 96017, 97788, 98331, 98332, 97329 та графи 13 накладних №№ 44331957, 44331965, 44331973 платником по території України виступало підприємство ТОВ «Інноваційні транспортні технології» (код платника № 8134396).
Згідно з накладними вагони №№ 63911085, 63919443, 63914584, 63908743, 63905855, 63913453, 63934749, 63935258, 63937072, 63906556, 63935688 слідували на адресу ТОВ «Інноваційні транспортні технології», вагони №№63900864, 63937148, 63903512, 63918627, 63910772, 63935217, 63936074, 63935852, 63937338, 63920003, 63935407, 63917454, 63902555, 63914105, 63928527, 63914535, 60040136, 60039948, 63921977, 63900567, 63935449, 63900443, 63937437, 63900369, 63937080, 63934434, 63927826, 63900302 слідували на адресу Начальника станції, вагони №№ 63935621, 63936272, 63937064 - на адресу ВЧДЕ-5.
За твердженням позивача, жодним нормативним документом не передбачено оформлення такого перевезення на адресу Начальника станції. На адресу вагонного депо ВЧДЕ-5 оформлення перевезення може бути лише за умови укладання договору про ремонт або технічне обслуговування між власником вагона та вагоноремонтним підприємством, надання власником вагона гарантійного листа та погодження відповідальним працівником вагоноремонтного підрозділу операції направлення вагона для проведення планового виду ремонту. По прибуттю на станцію Дарниця вагони були затримані через невірне оформлення перевізних документів та простоюють по теперішний час.
Станом на 10 год. 00 хв 17.02.2025 відповідно актів загальної форми, за затримку вищезазначених вагонів позивачем нараховано: 45 967 650,72 грн. (44 596 042,08 - плата за користування - 1 371 608,64 грн. - збір за зберігання).
Залізниця зверталась до ТОВ «Інноваційні транспортні технології» з листом від 07.03.2024 №Д ПЗЗ-03/756 щодо звільнення залізничних колій загального користування по ст. Дарниця та оплати належних перевізнику платежів та претензією від 24.06.2024 №Д ПЗЗ-03/2887, які залишились без відповідного реагування.
Згідно довідки «Зміна картотечних даних СОСВАГ УЗ» власником вагонів №№ 63905855, 63936074, 63908743, 63900369, 63914535, 63900864, 63928527, 63934749, 63918627, 63900443, 63934434, 63910772, 60040136, 63935258, 63937148, 63935852, 63911085, 63920003, 63937072, 63935217, 63902555, 63906556, 60039948, 63937338, 63900567, 63914105, 63935621, 63936272, 63937064, 63900302, 63903512, 63935407, 63935449, 63917454, 63919443, 63914584, 63937080, 63913453, 63921977, 63935688, 63927826, 63937437 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаам фінансовий лізинг Україна».
АТ «Укрзалізниця» неодноразово зверталась до власника вагонів - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна» щодо укладання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, погашення заборгованості за наданні послуги та звільнення залізничних колій загального користування по ст. Дарниця, однак, всі звернення були залишенні без розгляду.
Загалом на станції Дарниця перебувають 110 вагонів власності ТОВ «АВІААМ Фінансовий лізинг Україна».
Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджує, що у зв`язку з перебуванням спірних вагонів на станційних коліях станції Дарниця з вересня 2022 року до теперішнього часу залізниця позбавлена можливості забезпечувати належне утримання залізничних колій відповідно до встановлених правил експлуатації. При цьому позивач зазначає, що порожні власні вагони, які перевозяться за перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус вантажу, у зв`язку з чим залізниця несе відповідальність за їх схоронність до моменту видачі належному одержувачу. Відтак тривалий простій спірних вагонів перешкоджає належній експлуатації залізничної інфраструктури та водночас зумовлює збереження обов`язку перевізника щодо забезпечення схоронності вагонів відповідно до положень Статуту залізниць України.
Відповідач-2, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що направлення спірних вагонів на станцію Дарниця у серпні-вересні 2022 року здійснювалося на виконання договірних зобов`язань перед третіми особами відповідно до наданих ними транспортних інструкцій, а тому підстави для покладення на нього відповідальності за подальшу затримку вагонів та нарахування плати за користування ними і збору за зберігання відсутні.
Зокрема, між ТОВ «Інноваційні транспортні технології» та ТОВ «Глобал Індастрі» укладено договір суборенди залізничного рухомого складу № 20/07-2021АР від 20.07.2021, на виконання якого відповідач отримав у суборенду та повернув 31 вагон на станції Дарниця у період із 23.08.2022 по 17.09.2022, що, за його твердженням, підтверджується відповідними актами приймання-передачі.
Відповідно до умов зазначеного договору повернення вагонів здійснювалося на станцію, визначену орендарем у транспортних інструкціях, із покладенням на суборендаря обов`язку оплатити залізничний тариф за їх транспортування. При цьому пунктом 5.6 договору передбачено нарахування орендної плати у подвійному розмірі у разі порушення строків повернення вагонів. На підтвердження виконання договірних зобов`язань відповідач-2 посилається на відповідні транспортні інструкції ТОВ «Глобал Індастрі», надані у серпні-вересні 2022 року.
Крім того, між відповідачем-2 та ТОВ «БГС Рейл» укладено договір оренди залізничного рухомого складу № 31032021 від 31.03.2021, відповідно до якого відповідач отримав в оренду та повернув 6 вагонів на станції Дарниця у період із 26.08.2022 по 10.09.2022. За умовами цього договору повернення вагонів також здійснювалося відповідно до транспортних інструкцій орендодавця, а порушення строків їх повернення передбачало нарахування орендної плати у подвійному розмірі.
Також відповідач-2 посилається на договір транспортного експедирування № 03112020 від 03.11.2020, укладений із ТОВ «БГС Трейдінг», яке надалі змінило найменування на ТОВ «БГС Рейл Карго». У межах зазначеного договору для здійснення перевезень було надано 5 вагонів, щодо яких відповідач був зобов`язаний виконувати письмові інструкції експедитора про їх направлення на визначену ним станцію. При цьому умовами договору передбачено, що рухомий склад вважається втраченим у разі його неповернення експедитору протягом 60 діб за визначених договором умов.
Відповідач-2 наголошує, що зазначення ТОВ «Інноваційні транспортні технології» як платника залізничного тарифу у перевізних накладних свідчить виключно про виконання ним договірного обов`язку з оплати транспортування вагонів до станції, визначеної відповідними контрагентами, та саме по собі не підтверджує його вини у подальшій затримці вагонів на станції Дарниця.
Таким чином, за доводами відповідача-2, спірні вагони були направлені на станцію Дарниця на виконання обов`язкових для нього транспортних інструкцій орендаря, орендодавця та експедитора, а тому відсутні правові підстави для покладення на ТОВ «Інноваційні транспортні технології» обов`язку зі сплати нарахованої позивачем плати за користування вагонами та збору за їх зберігання.
Відповідач-2 наголошує, що затримка спірних вагонів на станції Дарниця не була спричинена його діями, оскільки направлення вагонів на зазначену станцію здійснювалося виключно на виконання транспортних інструкцій контрагентів. При цьому після прибуття вагонів на станцію Дарниця відповідач-2 не мав правових підстав для подальшого користування чи розпорядження ними, зокрема для їх перенаправлення на інші станції, оскільки частина вагонів була повернута з оренди та суборенди, а інша частина - особі, яка надала їх для здійснення перевезень.
Крім того, відповідач-2 зазначає, що позивачем не обґрунтовано, у чому саме полягала протиправність його дій чи бездіяльності, а також не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача-2 та затримкою спірних вагонів на станції Дарниця.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ» заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на відсутність правових підстав для покладення на нього обов`язку зі сплати нарахованих позивачем платежів за користування спірними вагонами та їх зберігання.
Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач-4 зазначає, що 06.09.2019 між ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна» (лізингодавець) та БГС ЛІЗ (лізингоодержувач) укладено договір лізингу вантажних вагонів, відповідно до пункту 2.1 якого лізингодавець зобов`язався передати в оперативний лізинг 200 вантажних вагонів. На виконання зазначеного договору за актами приймання-передачі № 1 від 24.09.2019, № 2 від 25.09.2019, № 3 від 28.09.2019 та № 4 від 29.09.2019 лізингоодержувачу передано 200 вагонів, серед яких 42 вагони, що є предметом спору в цій справі.
Крім того, 16.09.2019 між БГС ЛІЗ та БГС РЕЙЛ укладено договір оренди вантажних вагонів № 16/09/2019, відповідно до якого БГС ЛІЗ передав БГС РЕЙЛ в операційну оренду зазначені вагони. При цьому пунктом 2.2 договору оренди визначено, що вагони належать лізингодавцю та передаються в оренду на підставі договору лізингу. За твердженням відповідача-4, договірні відносини виконувалися належним чином, орендна плата сплачувалася своєчасно, а вагони використовувалися за призначенням.
Водночас 18.08.2022 БГС ЛІЗ отримав від БГС РЕЙЛ повідомлення № BGSR-180822-1 про об`єктивну неможливість подальшого використання орендованого рухомого складу у зв`язку з триваючими бойовими діями на території України, окупацією окремих регіонів, руйнуванням залізничної інфраструктури та загрозою збереженню вагонів. У зв`язку з наведеними обставинами сторони погодили припинення орендних відносин та повернення вагонів їх власнику.
Відповідач-4 зазначає, що відповідно до листа лізингодавця № 31/09-РВ від 24.09.2019 спірні вагони були приписані до станції Дарниця (320007) Південно-Західної залізниці, у зв`язку з чим БГС ЛІЗ погодив із БГС РЕЙЛ їх повернення саме на зазначену станцію. Листами від 26.08.2022 № 26/08-1_22 та від 29.08.2022 БГС ЛІЗ повідомив лізингодавця про повернення вагонів на станцію їх приписки та просив надати додаткові інструкції щодо їх подальшого переміщення в разі необхідності.
25.09.2022 між БГС ЛІЗ та БГС РЕЙЛ укладено додаткову угоду № 18 до договору оренди, якою сторони погодили вважати договір розірваним з 27.09.2022, а БГС РЕЙЛ зобов`язався повернути вагони до 31.12.2022 включно.
При цьому відповідач-4 наголошує, що фактичне повернення всіх 42 спірних вагонів від БГС РЕЙЛ до БГС ЛІЗ відбулося у період із 23.08.2022 по 19.09.2022, що підтверджується відповідними актами повернення, підписаними сторонами без зауважень та застережень. На переконання відповідача-4, підписання зазначених актів свідчить про належне виконання БГС РЕЙЛ зобов`язань щодо повернення вагонів та припинення їх подальшого використання орендарем.
Відповідач-4 пояснює, що оскільки спірні вагони перебували у користуванні суборендарів, їх повернення здійснювалося послідовно через відповідний ланцюг договірних відносин: від суборендарів до орендаря, від орендаря до лізингоодержувача та від останнього до власника вагонів. З метою уникнення додаткових переадресацій та переміщень сторони погодили направлення вагонів безпосередньо на станцію їх приписки - Дарниця.
Крім того, відповідач-4 посилається на те, що ще 05.08.2022 БГС ЛІЗ звертався до лізингодавця з пропозицією переглянути розмір лізингових платежів з урахуванням ринкових умов, спричинених воєнними діями, однак лізингодавець відмовився від зміни умов договору. Зазначені обставини, на думку відповідача-4, підтверджуються пунктом 168 арбітражного рішення від 30.06.2023 у справі № 213/2021 та свідчать про об`єктивні причини прийняття рішення щодо повернення вагонів власнику.
При цьому відповідач-4 стверджує, що з моменту прибуття спірних вагонів на станцію Дарниця у період із 23.08.2022 по 19.09.2022 він фактично припинив користування ними. Крім того, у перевізних накладних було прямо зазначено, що вагони направляються на станцію їх приписки для повернення власнику - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна».
Посилаючись на положення статей 598, 599, 629 та 653 Цивільного кодексу України, відповідач-4 зазначає, що належне виконання зобов`язання та розірвання договору є підставами для припинення відповідних договірних зобов`язань. Зокрема, арбітражним рішенням від 30.06.2023 у справі № 213/2021 договір лізингу між БГС ЛІЗ та лізингодавцем розірвано з 01.01.2023, у зв`язку з чим, на переконання відповідача-4, з цієї дати припинилися всі його зобов`язання за договором лізингу щодо спірних вагонів.
Окремо відповідач-4 заперечує проти доводів позивача про те, що зазначеним арбітражним рішенням нібито встановлено порушення БГС ЛІЗ умов договору лізингу та повернення вагонів всупереч волі їх власника. За твердженням відповідача-4, арбітражне рішення не містить висновків про протиправність дій БГС ЛІЗ або порушення ним договірних зобов`язань при поверненні вагонів.
Відповідач-4 наголошує, що визначення арбітражним судом дати розірвання договору лізингу з 01.01.2023, а не з 27.09.2022, як просив БГС ЛІЗ, було зумовлено складністю справи, значним обсягом доказів, тривалістю арбітражного розгляду, а також врахуванням погодженого сторонами строку завершення повернення вагонів до 31.12.2022. На підтвердження наведеного відповідач-4 посилається на пункти 441- 442 мотивувальної частини арбітражного рішення.
Відтак, за доводами відповідача-4, з моменту прибуття вагонів на станцію Дарниця він не здійснював фактичного володіння та користування ними, не мав можливості розпоряджатися ними, а з 01.01.2023, після розірвання договору лізингу, остаточно припинив договірні правовідносини щодо спірних вагонів. У зв`язку з цим відповідач-4 вважає безпідставним покладення на нього відповідальності за подальший простій вагонів та пов`язані з цим нарахування.
Крім того, відповідач-4 заперечує проти належності та достатності доказів, наданих позивачем на підтвердження заявлених вимог.
Зокрема, відповідач-4 зазначає, що розрахунок заборгованості за період із серпня 2022 року по 17.02.2025, доданий до позовної заяви, складений на підставі відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46 № 06060003р, № 17020004р, накопичувальних карток форми ФДУ-92 № 06060003р, № 17020004р та актів загальної форми ГУ-23.
Посилаючись на пункт 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, а також пункти 1, 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, відповідач-4 зазначає, що обставини затримки вагонів з причин, які залежать від вантажовласника, повинні підтверджуватися належним чином складеними актами загальної форми ГУ-23 із зазначенням причин, часу початку та закінчення затримки, а також номерів вагонів.
При цьому відповідач-4 звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Правил користування вагонами і контейнерами облік часу користування вагонами та нарахування відповідної плати здійснюються на підставі відомостей форми ГУ-46, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а та актів загальної форми ГУ-23. На підтвердження значення зазначених документів як належних доказів затримки вагонів відповідач-4 посилається на постанову Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 906/168/18.
Водночас, за твердженням відповідача-4, позивачем не надано належних первинних документів, які б підтверджували виникнення саме у нього обов`язку зі сплати нарахованих платежів, оскільки всі акти загальної форми ГУ-23, відомості форми ГУ-46 та накопичувальні картки форми ФДУ-92 складені щодо суборендаря-1-ТОВ «Інноваційні транспортні технології», а не щодо відповідача-4.
На переконання відповідача-4, зазначені документи мали бути складені щодо особи, яка зберігала правовий зв`язок зі спірними вагонами, тобто їх власника - відповідача-1. Натомість складання первинних документів щодо іншої юридичної особи не підтверджує виникнення відповідних грошових зобов`язань у відповідача-4.
Посилаючись на положення статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідач-4 наголошує, що обов`язок доказування обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, покладається на позивача, проте останнім не доведено належними та допустимими доказами наявності правових підстав для стягнення спірної заборгованості саме з відповідача-4.
Таким чином, відповідач-4 вважає, що позовні вимоги до нього є необґрунтованими, оскільки після прибуття вагонів на станцію Дарниця він фактично не користувався ними, з 01.01.2023 припинилися його договірні зобов`язання за договором лізингу, а надані позивачем первинні документи складені щодо іншої особи та не підтверджують виникнення у відповідача-4 обов`язку зі сплати нарахованої плати за користування вагонами і збору за їх зберігання.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БГС РЕЙЛ», заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що належним чином виконав свої зобов`язання щодо повернення спірних вагонів орендодавцю, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для покладення на нього відповідальності за їх подальший простій на станції Дарниця та стягнення нарахованих позивачем платежів.
Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач-3 зазначає, що 16.09.2019 між БГС ЛІЗ та БГС РЕЙЛ укладено договір оренди вантажних вагонів № 16/09/2019, відповідно до якого БГС ЛІЗ передав відповідачу-3 в операційну оренду 200 вантажних вагонів, власником яких є ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна», на підставі договору лізингу від 06.09.2019.
Відповідно до пункту 12.1 договору оренди відповідач-3 мав право передавати вагони в суборенду третім особам. На виконання зазначених умов між БГС РЕЙЛ та ТОВ «Інноваційні транспортні технології» укладено договір № 31032021 від 31.03.2021, а між БГС РЕЙЛ та ТОВ «Глобал Індастрі» - договір № 19072021 від 19.07.2021, на підставі яких спірні вагони були передані в користування зазначеним товариствам.
У зв`язку з повномасштабним військовим вторгненням російської федерації на територію України, що істотно ускладнило подальшу експлуатацію рухомого складу, 18.08.2022 відповідач-3 повідомив БГС ЛІЗ про об`єктивну неможливість використання за призначенням 200 орендованих вантажних вагонів. Унаслідок цього сторони досягли домовленості про припинення орендних відносин та повернення вагонів.
При цьому, оскільки спірні вагони перебували в суборенді, відповідач-3 мав забезпечити їх повернення від суборендарів та подальшу передачу БГС ЛІЗ. Водночас останній повідомив про намір повернути вагони їх власнику - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна», у зв`язку з чим сторони погодили направлення вагонів безпосередньо на станцію їх приписки - Дарниця, без необхідності здійснення проміжних зупинок та переадресацій.
За твердженням відповідача-3, ТОВ «Інноваційні транспортні технології» та ТОВ «Глобал Індастрі» повернули спірні вагони із суборенди на підставі відповідних актів приймання-передачі, після чого БГС РЕЙЛ передав їх БГС ЛІЗ за підписаними сторонами актами повернення у період із 23.08.2022 по 19.09.2022.
Крім того, 25.09.2022 між БГС РЕЙЛ та БГС ЛІЗ укладено додаткову угоду № 18 до договору оренди, якою сторони погодили його розірвання з 27.09.2022, передбачивши обов`язок повернення вагонів до 31.12.2022 включно.
Відповідач-3 наголошує, що всі 42 спірні вагони були повернуті орендодавцю до дати розірвання договору оренди, що підтверджується належним чином оформленими та підписаними обома сторонами актами повернення без будь-яких зауважень чи застережень.
При цьому відповідно до пункту 20.5 договору оренди всі права та обов`язки, пов`язані з вантажними вагонами, переходять до орендодавця з моменту підписання акта їх повернення. Отже, на переконання відповідача-3, з моменту підписання зазначених актів він припинив володіння та користування спірними вагонами, а також втратив правові підстави для розпорядження ними.
Посилаючись на положення статей 598, 599, 629 Цивільного кодексу України, відповідач-3 зазначає, що належне виконання зобов`язання є підставою для його припинення. Відтак після повернення вагонів БГС ЛІЗ у серпні-вересні 2022 року відповідач-3 не може нести відповідальність за обставини, які виникли після припинення його договірних правовідносин щодо спірного рухомого складу.
Окремо відповідач-3 зазначає, що надання суборендарям інструкцій щодо повернення вагонів здійснювалося в межах його договірних повноважень, передбачених пунктами 2.6 відповідних договорів суборенди. Натомість подальші правовідносини між БГС ЛІЗ та власником вагонів щодо їх повернення за договором лізингу не стосуються відповідача-3 та не можуть бути підставою для покладення на нього відповідальності.
Крім того, відповідач-3 заперечує проти доводів позивача про те, що арбітражним рішенням від 30.06.2023 у справі № 213/2021 нібито встановлено порушення умов договору лізингу під час повернення вагонів власнику. За твердженням відповідача-3, зазначене рішення не містить висновків про протиправність дій БГС ЛІЗ або БГС РЕЙЛ, а визначення дати розірвання договору лізингу з 01.01.2023 було зумовлено тривалістю арбітражного розгляду та врахуванням строку повернення вагонів, погодженого сторонами додатковою угодою № 18.
Відповідач-3 також звертає увагу на те, що позивачем було прийнято спірні вагони до перевезення за накладними, в яких зазначалися станція призначення та відповідні одержувачі, а на кожній із накладних проставлено календарний штемпель станції відправлення.
Посилаючись на пункт 6 Статуту залізниць України, пункти 1.1, 1.2, 1.6 Правил оформлення перевізних документів та пункт 40 Правил приймання вантажів до перевезення, відповідач-3 зазначає, що проставлення перевізником календарного штемпеля на накладній підтверджує укладення договору перевезення та прийняття вантажу до перевезення на визначених у накладній умовах.
При цьому відповідач-3 стверджує, що зазначення у частині накладних одержувачем начальника станції Дарниця було зумовлено технічними обмеженнями автоматизованої системи позивача, оскільки власник вагонів - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна» не мав відповідного коду вантажоодержувача в єдиній електронній картотеці клієнтів АТ «Укрзалізниця» та не уклав із перевізником договору про надання послуг.
Водночас у перевізних накладних прямо зазначалося, що вагони направляються на станцію їх приписки для повернення власнику - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна», що, на переконання відповідача-3, дозволяло перевізнику встановити фактичну мету перевезення та особу, якій призначалися вагони.
Відповідач-3 наголошує, що позивач мав можливість перевірити правильність оформлення перевізних документів, вимагати усунення недоліків або відмовити у прийнятті вагонів до перевезення. Однак, проставивши календарні штемпелі на накладних та прийнявши вагони до перевезення, позивач погодив відповідні умови перевезення.
У зв`язку з цим відповідач-3 вважає суперечливою поведінку позивача, який після прийняття вагонів до перевезення посилається на неналежне оформлення тих самих накладних як на підставу для нарахування спірних платежів.
На підтвердження своїх заперечень відповідач-3 посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, щодо принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки сторін правовідносин.
Крім того, відповідач-3 зазначає, що позивач із вересня 2022 року був обізнаний про належність спірних вагонів ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна» та неодноразово звертався саме до їх власника з вимогами щодо укладення договорів, погашення заборгованості та звільнення станційних колій.
Зокрема, листом від 07.09.2022 № ДН-1/16/704 позивач повідомив власника про прибуття вагонів на станцію Дарниця та необхідність укладення договорів про надання послуг і відстій вагонів. Листом від 06.10.2022 № ДН-1-14/1259 позивач повідомив власника про наявність заборгованості в розмірі 80 170,57 грн та попередив про можливе звернення до господарського суду в разі її несплати. Надалі листом від 13.09.2023 № НЗ-1-08/1195 позивач повторно повідомив власника про тривалий простій вагонів та відсутність реагування на попередні звернення.
На переконання відповідача-3, зазначені обставини свідчать про те, що позивач протягом тривалого часу вважав саме власника вагонів особою, відповідальною за їх простій, однак, звернувшись до суду у грудні 2025 року, заявив вимоги також до колишніх орендаря, лізингоодержувача та суборендаря.
Відповідач-3 вважає таку зміну позиції позивача проявом недобросовісної та суперечливої поведінки, що суперечить доктрині venire contra factum proprium, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Також відповідач-3 заперечує проти належності та достатності доказів, наданих позивачем на підтвердження заявлених до нього вимог.
Зокрема, відповідач-3 зазначає, що розрахунок заборгованості за період із серпня 2022 року по 17.02.2025 складений на підставі актів загальної форми ГУ-23, відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальних карток форми ФДУ-92, які оформлені виключно щодо відповідача-2 - ТОВ «Інноваційні транспортні технології».
Посилаючись на пункт 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, а також Правила складання актів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, відповідач-3 наголошує, що затримка вагонів та обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності відповідної особи, повинні підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами.
При цьому відповідач-3 посилається на постанову Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 906/168/18 щодо доказового значення актів загальної форми для підтвердження затримки вагонів.
За твердженням відповідача-3, позивачем не надано актів загальної форми ГУ-23, відомостей форми ГУ-46 та накопичувальних карток форми ФДУ-92, складених безпосередньо щодо БГС РЕЙЛ, які б підтверджували виникнення у нього обов`язку зі сплати нарахованих платежів.
Водночас відповідач-3 вважає, що зазначені документи мали бути складені щодо власника вагонів, оскільки на момент виникнення спірних обставин БГС РЕЙЛ уже припинив правовідносини щодо них, передавши вагони БГС ЛІЗ за відповідними актами повернення.
Окремо відповідач-3 наголошує на бездіяльності власника спірних вагонів, який, незважаючи на неодноразові повідомлення про їх прибуття на станцію Дарниця, подальший простій та накопичення заборгованості, не вжив заходів щодо належного розпорядження своїм майном.
Зокрема, за твердженням відповідача-3, БГС ЛІЗ листами від 02.09.2022, 07.09.2022 та 06.10.2022 повідомляв власника про необхідність врегулювання питання простою вагонів, укладення відповідних договорів із перевізником та погашення заборгованості. Крім того, 03.01.2023 власнику було повідомлено про місцезнаходження вагонів, а листом від 01.09.2023 № 26/08-1_23 - про необхідність погашення заборгованості перед позивачем у розмірі 4 984 000 грн.
Відповідач-3 зазначає, що власник вагонів не забезпечив укладення договорів із перевізником, не організував вивезення або ремонт вагонів, не погасив заборгованість та не вжив інших заходів щодо їх подальшого використання.
Посилаючись на положення статей 317, 319, 321, 322 Цивільного кодексу України, відповідач-3 стверджує, що саме власник зобов`язаний нести тягар утримання належного йому майна, а тому наслідки його тривалої бездіяльності не можуть бути покладені на осіб, які раніше користувалися вагонами та належним чином припинили відповідні договірні правовідносини.
Крім того, відповідач-3 заперечує проти заявленої позивачем вимоги про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів, зазначаючи, що позивачем не доведено передбачених законом або договором підстав для виникнення солідарного обов`язку.
За твердженням відповідача-3, заявлена позивачем до солідарного стягнення сума 48 562 422,96 грн є грошовим зобов`язанням, яке за своєю правовою природою є подільним. При цьому позивачем не обґрунтовано, у чому саме полягає неподільність предмета спірного зобов`язання, та не наведено договірних або законодавчих підстав для покладення солідарного обов`язку на всіх відповідачів.
Відповідач-3 наголошує, що послідовна передача спірних вагонів між лізингодавцем, лізингоодержувачем, орендарем та суборендарями сама по собі не створює солідарного обов`язку щодо оплати їх простою. На його переконання, відповідальність за відповідний період може покладатися лише на особу, щодо якої встановлено належні правові підстави виникнення такого обов`язку.
Також відповідач-3 зазначає, що позивачем не доведено наявності у його діях складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки, заподіяних збитків та прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача-3 і заявленими до стягнення сумами.
За доводами відповідача-3, після повернення спірних вагонів орендодавцю у період із 23.08.2022 по 19.09.2022 він не здійснював володіння, користування або розпорядження ними та не мав можливості впливати на тривалість їх подальшого простою. Відтак позивачем не доведено, якими саме діями чи бездіяльністю відповідача-3 спричинено виникнення та накопичення заборгованості до 17.02.2025.
При цьому відповідач-3 вважає, що позивачем не встановлено конкретного обсягу відповідальності кожного з відповідачів, не доведено правових підстав для їх солідарної відповідальності та не обґрунтовано причинного зв`язку між поведінкою відповідача-3 і заявленими до стягнення платежами.
Таким чином, відповідач-3 вважає позовні вимоги до нього необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки спірні вагони були належним чином повернуті орендодавцю, відповідні договірні зобов`язання припинилися, а позивачем не доведено наявності правових підстав для покладення на БГС РЕЙЛ відповідальності за їх подальший простій, зокрема в солідарному порядку з іншими відповідачами.
Спір у справі виник у зв`язку з несплатою нарахованих позивачем платежів за користування вагонами та збору за їх зберігання внаслідок тривалого простою спірних вагонів на станційних коліях станції Дарниця через неналежне оформлення перевізних документів, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Відповідно до пункту 6 Статуту накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту та Правил і наданим залізниці відправником разом із вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Згідно зі статтею 46 Статуту одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до статті 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники залізничних під`їзних колій, порти, організації, установи, громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності вносять плату.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Порядок обліку часу користування вагонами та нарахування відповідної плати визначений Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113.
Зокрема, пунктом 3 зазначених Правил передбачено, що облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за відомостями плати за користування вагонами форми ГУ-46, які складаються на підставі відповідних первинних документів.
Відповідно до пункту 8 Правил затримка вагонів на станції призначення з причин, які залежать від вантажовласника, оформляється актом загальної форми ГУ-23 із зазначенням початку та закінчення затримки вагонів і їх номерів.
За приписами статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника та вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми.
Отже, для вирішення спору суду необхідно встановити правову природу заявлених позивачем платежів, причини затримки спірних вагонів на станції Дарниця, а також осіб, на яких у відповідні періоди покладався обов`язок щодо належного утримання та забезпечення подальшого використання цих вагонів.
Як установлено судом, власником 42 спірних вагонів є відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаам фінансовий лізинг Україна».
06.09.2019 між відповідачем-1 та БГС ЛІЗ, яке надалі змінило найменування на ТОВ «ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ» (відповідач-4), укладено договір лізингу вантажних вагонів, відповідно до якого відповідач-1 передав у лізинг 200 вантажних вагонів, серед яких перебували 42 вагони, що є предметом спору в цій справі.
Надалі 16.09.2019 між БГС ЛІЗ та ТОВ «БГС РЕЙЛ» (відповідач-3) укладено договір оренди вантажних вагонів № 16/09/2019, відповідно до якого останньому передано в операційну оренду зазначений рухомий склад.
При цьому відповідно до пункту 1.1 договору лізингу оператором спірних вагонів визначено саме відповідача-3 - ТОВ «БГС РЕЙЛ».
У подальшому відповідач-3 передав частину вагонів у суборенду ТОВ «Інноваційні транспортні технології» (відповідач-2) та ТОВ «Глобал Індастрі» на підставі відповідних договорів.
Таким чином, спірні вагони послідовно передавалися від власника до лізингоодержувача, від лізингоодержувача до орендаря та надалі до суборендарів, при цьому функції оператора рухомого складу здійснював відповідач-3.
Як убачається з матеріалів справи, у серпні-вересні 2022 року 42 спірні вагони були направлені на станцію Дарниця з метою їх повернення власнику - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна».
При цьому відповідачі-2, 3 та 4 обґрунтовують направлення вагонів на зазначену станцію виконанням відповідних транспортних інструкцій та необхідністю повернення рухомого складу у зв`язку з припиненням договірних відносин щодо його використання.
Водночас суд враховує, що між відповідачем-1 та відповідачем-4 виник спір щодо виконання та припинення договору лізингу, який був предметом розгляду Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Арбітражним рішенням у справі № 213/2021 від 30.06.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ ЛІЗ" про розірвання Договору оренди вантажних вагонів від 06 вересня 2019 року з 27 вересня 2022 року задовольнити частково, Договір оренди вантажних вагонів від 06 вересня 2019 року розірвати з 01 січня 2023 року.
Із змісту вказаного рішення вбачається, що сторони арбітражного спору визнали юрисдикцію арбітражу, який урегулював наявний між ними спір щодо розірвання договору, повернення предмета лізингу та стягнення плати за користування цим майном.
Доказів скасування або втрати чинності зазначеним арбітражним рішенням матеріали справи не містять.
При цьому учасниками справи не наведено обставин, які б давали суду обґрунтовані підстави сумніватися в достовірності встановлених арбітражним рішенням обставин щодо моменту припинення договору лізингу.
Відтак суд виходить із того, що договір лізингу між відповідачем-1 та відповідачем-4 припинив свою дію саме з 01.01.2023, а не з моменту фактичного направлення вагонів на станцію Дарниця у серпні-вересні 2022 року.
Враховуючи пояснення відповідачів про те, що метою спірного перевезення було повернення залізничних вагонів із лізингу їх власнику, суд зазначає, що дійсним одержувачем такого вантажу слід вважати особу, на яку на момент прибуття вагонів на станцію призначення покладався обов`язок щодо їх належного утримання, володіння та користування.
Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власність зобов`язує.
За приписами статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, саме на власника покладається обов`язок забезпечувати належне утримання свого майна та нести пов`язані з цим витрати, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас відповідно до частини другої статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених законом.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до статті 773 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
За приписами статті 780 Цивільного кодексу України шкода, завдана третім особам у зв`язку з володінням та/або користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що відповідальність за витрати, пов`язані з утриманням майна, покладається на його власника, а в разі передачі майна в найм (оренду) - на особу, яка відповідно до закону та умов договору здійснює володіння і користування цим майном.
Таким чином, до 01.01.2023 обов`язок щодо належного утримання спірних залізничних вагонів покладався на відповідача-4 як лізингоодержувача та відповідача-3 як орендаря і оператора рухомого складу.
При цьому, враховуючи умови договору оренди між відповідачами-3 та 4, а також визначення у пункті 1.1 договору лізингу відповідача-3 оператором спірних вагонів, суд дійшов висновку, що саме на відповідача-3 покладався безпосередній обов`язок щодо належного утримання вагонів та несення витрат, пов`язаних із їх використанням.
Суд зазначає, що здійснення операторської діяльності передбачає не лише отримання доходів від управління рухомим складом, а й несення відповідних витрат, пов`язаних із його експлуатацією та утриманням.
Водночас суд відхиляє доводи відповідача-3 про припинення його обов`язків щодо спірних вагонів у зв`язку з їх поверненням відповідачу-4 за актами приймання-передачі у період із 23.08.2022 по 19.09.2022 та розірванням договору оренди з 27.09.2022.
Зокрема, припинення договору оренди та зміна оператора залізничних вагонів передбачали необхідність належного повідомлення про такі обставини АТ «Українська залізниця», яке здійснює облік операторів рухомого складу.
Проте матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачем-3 позивача про припинення виконання функцій оператора спірних вагонів та зміну особи, відповідальної за їх подальше використання.
За таких обставин підписання між відповідачами-3 та 4 актів повернення вагонів та укладення додаткової угоди про розірвання договору оренди не є достатніми доказами припинення обов`язків відповідача-3 перед перевізником щодо спірного рухомого складу.
Крім того, суд враховує пов`язаність договірних відносин між відповідачами-3 та 4, а також те, що відповідні документи про повернення вагонів складалися без належного повідомлення перевізника про зміну оператора.
Наведене дає суду підстави критично оцінювати зазначені документи в частині їх використання для доведення припинення відповідальності відповідача-3 перед позивачем, оскільки внутрішні домовленості між учасниками договірних відносин не можуть самі по собі змінювати обсяг прав та обов`язків перевізника.
Таким чином, суд дійшов висновку, що до 31.12.2022 включно відповідальність за належне утримання спірних вагонів та їх перебування на станційних коліях покладається на відповідача-3 - ТОВ «БГС РЕЙЛ».
Натомість із 01.01.2023, після припинення договору лізингу, обов`язок щодо належного утримання спірних вагонів та вирішення питання їх подальшого перебування на станції Дарниця покладається на відповідача-1 - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна» як власника відповідного майна.
Щодо доводів відповідача-2 - ТОВ «Інноваційні транспортні технології» суд зазначає таке.
Як установлено судом, відповідач-2 здійснював направлення спірних вагонів на станцію Дарниця на виконання транспортних інструкцій відповідача-3 та інших контрагентів, відповідно до умов укладених договорів суборенди та транспортного експедирування.
При цьому після повернення вагонів із користування відповідач-2 не мав правових підстав для подальшого володіння, користування або розпорядження ними.
Суд враховує, що відповідач-2 не був власником спірних вагонів, а їх направлення на станцію Дарниця здійснювалося на виконання відповідних договірних зобов`язань.
За таких обставин саме по собі зазначення відповідача-2 платником у перевізних накладних не свідчить про виникнення у нього обов`язку щодо оплати подальшого зберігання вагонів після їх повернення з користування.
Суд також відхиляє доводи позивача про те, що затримка спірних вагонів сталася з вини відповідача-2 внаслідок зазначення у перевізних документах одержувачем начальника станції Дарниця.
Зокрема, зазначення у перевізних документах начальника станції Дарниця як одержувача було зумовлене відсутністю у власника вагонів - відповідача-1 - відповідного коду в автоматизованій системі АТ «Українська залізниця».
Водночас зазначені обставини не створювали для позивача перешкод у встановленні фактичного одержувача вагонів, оскільки у перевізних документах містилася інформація про їх направлення на станцію приписки з метою повернення власнику.
Крім того, за висновками суду, позивач був обізнаний про належність спірних вагонів відповідачу-1, що підтверджується його листами від 07.09.2022 № ДН-1/16/704, від 06.10.2022 № ДН-1-14/1259 та від 13.09.2023 № НЗ-1-08/1195, адресованими ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна».
При цьому позивач прийняв спірні вагони до перевезення за відповідними накладними, незважаючи на зазначення у них начальника станції Дарниця як одержувача.
Отже, позивач, прийнявши вагони до перевезення та здійснивши їх транспортування до станції призначення, фактично визнав можливість здійснення перевезення за відповідними документами.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності причинного зв`язку між діями відповідача-2 щодо оформлення перевізних документів та тривалим простоєм спірних вагонів на станції Дарниця.
Відтак підстави для покладення на відповідача-2 відповідальності за спірні нарахування відсутні.
Щодо вимог до відповідача-4 - ТОВ «ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ» суд зазначає, що останній був лізингоодержувачем спірного рухомого складу, однак безпосередні функції оператора вагонів здійснював відповідач-3.
Враховуючи умови договору лізингу, договору оренди та встановлені обставини використання спірних вагонів, суд дійшов висновку, що саме відповідач-3 як оператор рухомого складу повинен нести витрати, пов`язані з його утриманням до 31.12.2022.
При цьому позивачем не доведено наявності самостійного обов`язку відповідача-4 перед перевізником щодо сплати спірних платежів.
За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог до відповідача-4 відсутні.
Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позивачем видів нарахувань, суд виходить із такого.
Як установлено судом, позивачем заявлено до стягнення 44 596 042,08 грн плати за користування вагонами та 1 371 608,64 грн збору за їх зберігання.
Правовою підставою для нарахування плати за користування спірними вагонами позивач визначає положення статті 119 Статуту, відповідно до яких за час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків установлених розмірів плати.
Водночас за змістом зазначеної норми така плата вноситься за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них саме в очікуванні подання під вивантаження або перевантаження з причин, що залежать від визначених цією нормою осіб.
Отже, наведена норма регулює не будь-яку затримку власних або орендованих вагонів на коліях залізниці, а затримку, пов`язану з очікуванням їх подання під вивантаження чи перевантаження.
Натомість із матеріалів справи вбачається, що 42 спірні вагони прибули на станцію Дарниця у порожньому стані з метою їх повернення власнику, а їх подальший простій не був пов`язаний з очікуванням подання під вивантаження або перевантаження.
За таких обставин суд дійшов висновку, що правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 119 Статуту в частині нарахування плати за користування вагонами відсутні.
Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення 44 596 042,08 грн плати за користування вагонами є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Водночас відповідно до статті 46 Статуту одержувач зобов`язаний прийняти та вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу, а за його зберігання понад установлений строк справляється відповідна плата.
Як установлено судом, 42 спірні вагони перебувають на станційних коліях станції Дарниця з серпня-вересня 2022 року, у зв`язку з чим позивач продовжує нести обов`язок щодо їх збереження.
При цьому порожні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус вантажу, який перевізник зобов`язаний доставити на станцію призначення у цілості та збереженості й видати належному одержувачу.
Відповідно, до зазначених вагонів застосовуються положення Статуту щодо зберігання вантажів на станції призначення та справляння відповідного збору.
Судом установлено, що спірні вагони, доставлені на станцію Дарниця у серпні-вересні 2022 року, не були своєчасно витребувані та вивезені особами, на яких покладався обов`язок щодо їх належного утримання.
Зокрема, до 31.12.2022 включно такий обов`язок покладався на відповідача-3 як оператора рухомого складу, а з 01.01.2023 - на відповідача-1 як власника вагонів.
Отже, тривалий простій спірних вагонів на станції Дарниця був зумовлений їх невитребуванням та невивезенням відповідними особами, що є підставою для нарахування збору за зберігання рухомого складу на своїх осях.
За таких обставин суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем збору за зберігання спірних вагонів за період їх перебування на станції Дарниця понад установлений строк.
При цьому суд зазначає, що первинні документи, складені позивачем щодо затримки спірних вагонів, підлягають оцінці в сукупності з перевізними накладними, договорами лізингу та оренди, актами повернення вагонів, листуванням сторін та іншими доказами, які підтверджують фактичні обставини затримки та дозволяють визначити належних боржників.
Саме по собі оформлення актів загальної форми ГУ-23, відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46 та накопичувальних карток форми ФДУ-92 щодо відповідача-2 не спростовує встановлених судом обставин перебування вагонів на станції призначення та не виключає можливості визначення належних зобов`язаних осіб з урахуванням правового статусу власника та оператора вагонів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що за період із моменту виникнення обов`язку зі сплати збору за зберігання відповідного вагона на станції Дарниця до 31.12.2022 включно такий збір підлягає стягненню з відповідача-3 - ТОВ «БГС РЕЙЛ».
Натомість за період із 01.01.2023 по 17.02.2025 обов`язок зі сплати збору за зберігання спірних вагонів покладається на відповідача-1 - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна».
За результатами перевірки заявленого позивачем розрахунку суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення з відповідача-3 збору за зберігання вагонів у розмірі 182 321,16 грн, а з відповідача-1 - у розмірі 1 189 287,48 грн.
Загальний розмір збору за зберігання вагонів, який підлягає стягненню з відповідачів-1 та 3, становить 1 371 608,64 грн.
Щодо вимоги позивача про солідарне стягнення заборгованості суд зазначає таке.
Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
Водночас матеріали справи не містять доказів існування правочину, яким передбачено солідарний обов`язок відповідачів щодо сплати позивачу збору за зберігання спірних вагонів.
Не встановлено судом і законодавчих підстав для виникнення такого солідарного обов`язку.
При цьому судом розмежовано періоди відповідальності відповідачів-1 та 3 і визначено розмір грошового зобов`язання кожного з них.
Отже, правові підстави для солідарного стягнення заборгованості відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо заяв відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти.
Згідно з частиною третьою статті 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Водночас частиною п`ятою статті 315 Господарського кодексу України, який втратив чинність 28.08.2025, передбачався шестимісячний строк для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають із перевезення.
Згідно з частинами першою та п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання - зі спливом строку виконання.
Водночас суд враховує, що законодавством України було встановлено особливості перебігу позовної давності на період дії карантину та воєнного стану.
Так, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, який набрав чинності 02.04.2020, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин, установлений на території України з 12.03.2020, було відмінено з 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.
Крім того, Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтями 257- 259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії воєнного стану.
Таким чином, законодавцем було змінено порядок обчислення позовної давності з її продовження на строк дії воєнного стану на зупинення перебігу відповідного строку.
Верховний Суд у постанові від 01.12.2025 у справі № 906/1674/23 зазначив, що використовуючи у відповідних положеннях Цивільного кодексу України термін «продовження», законодавець фактично мав на увазі зупинення перебігу позовної давності, про що свідчить подальша зміна законодавчого формулювання.
При цьому суд відхиляє доводи відповідачів-3 та 4 про непоширення зазначених законодавчих положень на строки позовної давності, встановлені Господарським кодексом України.
Суд зазначає, що метою законодавчих змін, запроваджених у зв`язку з карантином та воєнним станом, було забезпечення можливості реалізації права на судовий захист в умовах об`єктивних обмежень, спричинених надзвичайними обставинами.
Відтак тлумачення зазначених положень як таких, що поширюються виключно на строки позовної давності, визначені Цивільним кодексом України, та не застосовуються до аналогічних строків, передбачених Господарським кодексом України, не відповідало б меті запровадження відповідного правового регулювання.
Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX було відновлено перебіг позовної давності з 04.09.2025.
Відповідно до частини третьої статті 263 Цивільного кодексу України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, її перебіг продовжується з урахуванням часу, що минув до зупинення.
Отже, після набрання чинності зазначеним Законом перебіг позовної давності було відновлено, а не розпочато заново.
Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у серпні-вересні 2022 року, тобто в період дії воєнного стану та відповідних законодавчих положень щодо продовження і зупинення перебігу позовної давності, суд дійшов висновку, що станом на дату звернення позивача до суду у грудні 2025 року строк позовної давності щодо обґрунтовано заявлених вимог про стягнення збору за зберігання вагонів не сплив.
За таких обставин підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, суд зазначає, що інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та оцінені, однак не спростовують установлених судом обставин та наведених висновків щодо правової природи заявлених платежів і визначення належних боржників.
Таким чином, з`ясувавши повно та всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Зокрема, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача-1 - ТОВ «Авіаам фінансовий лізинг Україна» - збору за зберігання вагонів у розмірі 1 189 287,48 грн, а з відповідача-3 - ТОВ «БГС РЕЙЛ» - збору за зберігання вагонів у розмірі 182 321,16 грн.
У задоволенні позовних вимог до відповідача-2 - ТОВ «Інноваційні транспортні технології» та відповідача-4 - ТОВ «ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ» слід відмовити повністю.
У решті позовних вимог, зокрема щодо стягнення плати за користування вагонами та солідарного стягнення заборгованості, суд відмовляє.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин із відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню 14 271,45 грн судового збору, а з відповідача-3 - 2 187,85 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаам фінансовий лізинг Україна» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 77-А, поверх 8; ідентифікаційний код 42958054) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) 1 189 287 (один мільйон сто вісімдесят дев`ять тисяч двісті вісімдесят сім) грн 48 коп. збору за зберігання вагонів та 14 271 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят одну) грн 45 коп. судового збору.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БГС РЕЙЛ» (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 33-Б, нежитлове приміщення 38; ідентифікаційний код 30944148) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) 182 321 (сто вісімдесят дві тисячі триста двадцять одну) грн 16 коп. збору за зберігання вагонів та 2 187 (дві тисячі сто вісімдесят сім) грн 85 коп. судового збору.
4. У задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інноваційні транспортні технології» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ РЕЙЛВЕЙ СОЛЮШНЗ» відмовити.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2026
Суддя М.О. Лиськов
Судове рішення № 141499588, Господарський суд м. Києва було прийнято 14.10.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/15241/25. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: