Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13.11.2026Справа № 910/11144/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 28/2, код ЄДРПОУ 23162981)
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕЛФРОСТ-СЕРВІС" (03115, м. Київ, вул. Хмельницька, буд. 10, оф. 6, код ЄДРПОУ 39472132)
про стягнення 6 045,71 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕЛФРОСТ-СЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення 6 045,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч взятих на себе зобов`язань, передбачених публічним договором поставки від 13.03.2020 р. в редакції від 15.02.2018, не здійснив повну та своєчасну оплату товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1 465,20 грн., пеню в розмірі - 2 725,62 грн, штраф - 146,52 грн, інфляційні втрати - 1 424,12 грн, та 3% річних від суми боргу в розмірі - 284,25 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2026 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, заяв і клопотань.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 14.09.2026 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03115, м. Київ., вул. Хмельницька, буд.10, оф.6.
Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відмітками «адресат відсутній».
Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суду про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «за закінченням терміну зберігання» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
ПАТ «СОЛДІ І КО» (надалі - стягувач, постачальник) поставляло товар ТОВ "ВЕЛФРОСТ-СЕРВІС" (надалі - боржник, покупець) на підставі публічного договору поставки, розміщеного та оприлюдненого на сайті www.metalvis.ua (в редакції від 15.02.2018 року, далі - договір). Редакція розміщена за посиланням (https://metalvis.ua/ProdImg/TechLists/Publichnyi_dohovir_postavky_2018.02.15.pdf).
Щодо укладення публічного договору поставки Загальними положеннями договору, сторони визначили: «Договір укладено відповідно до положень ст. 633, 634 Цивільного кодексу України. Кожна сторона гарантує іншій стороні, що володіє необхідною дієздатністю, а також всіма правами та повноваженнями на укладення й виконання умов Договору. Постачальник - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СОЛДІ І КО», юридична особа за законодавством України, що взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів покупцям.
Покупець - особа, яка вчиняє дії, спрямовані на придбання товару (отримання покупцем рахунку фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо), окрім осіб, які уклали з постачальником окремий письмовий договір поставки, який визначає інші умови взаємовідносин сторін. Сторони - покупець та постачальник. Договір є обов`язковим для виконання постачальником з дати його оприлюднення на офіційному сайті http://metalvis.ua (далі - сайт). Текст договору розміщено за посиланням http://metalvis.ua/support/legal-support.html Для покупця договір є обов`язковим з моменту прийняття пропозиції постачальника про укладення договору. Моментом укладення договору - є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).
Договір укладається шляхом приєднання покупцем до запропонованого постачальником договору загалом та прийняття всіх істотних умов договору без підписання письмового примірника і має юридичну силу відповідно до положень ст. 633, 634 Цивільного кодексу України. Покупець не може запропонувати свої умови договору.
Безумовне та повне прийняття умов договору покупцем полягає в здійсненні покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).»
На виконання умов публічного договору, постачальником було виставлено рахунок №247737 від 13.03.2020 року.
Відповідно до загальних умов договору, отримання покупцем рахунку-фактури №247737 від 13.03.2020 року є безумовним та повним прийняття умов договору та свідчить про те, що покупець приєднався до запропонованого постачальником договору загалом та прийняв всі істотні умов договору без підписання письмового примірника.
На виконання договору постачальником було поставлено товар згідно з видатковою накладною №020188 від 13.03.2020 на суму 1465,20 грн.
Факт отримання товару підтверджується підписаною видатковою накладною Сторонами.
Враховуючи вимоги абзаців 8, 9, 11 Загальних положень договору, прийняття товару покупцем за видатковою накладною від 13.03.2020 товару вказує, що публічний договір поставки між позивачем та відповідачем укладено 13.03.2020 року.
На виконання умов публічного договору, постачальником було виставлено рахунок № 247737 від 13.03.2020 року.
Відповідно до загальних умов договору, отримання покупцем рахунку-фактури № 247737 від 13.03.2020 року є безумовним та повним прийняття умов договору та свідчить про те, що покупець приєднався до запропонованого постачальником договору загалом та прийняв всі істотні умов договору без підписання письмового примірника.
Відповідно до пункту 4.2 договору, оплата за договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% (сто відсотків) від вартості товару.
Також, оскільки моментом укладення договору є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо), то саме факт отримання покупцем рахунку-фактури № 247737 від 13.03.2020 року, є моментом укладання публічного договору поставки між позивачем та відповідачем, а тому датою укладення договору поставки є 13.03.2020 р.
Товар, в свою чергу, було поставлено згідно з видатковою накладною від 13.03.2020 № 020188 на суму 1 465,20. Факт отримання товару підтверджується підписаною видатковою накладною Сторонами. Видаткова накладна аналогічно містить посилання на публічний договір поставки від 13.03.2020 р. а також на рахунок № 247737 від 13.03.2020 року.
Оскільки, станом на день звернення з позовом товар не був оплачений, позивач просить стягнути з відповідача борг у розмірі 1 645,20 грн, пеню в розмірі 2 725,62 грн, штраф 146,52 грн, інфляційні втрати 1 424,12 грн, та 3% річних від суми боргу в розмірі 284,25 грн.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Оскільки товар на суму 1 465,20 грн був поставлений, то його оплата мала бути здійснена.
Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 1 465,20 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 2 725,62 грн, нараховану за період з 13.03.2020 по 31.08.2026, та штраф у розмірі 146,52 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин) встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення правовідносин), підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Окрім того, відповідно до пункту 9.1 договору за порушення строків оплати товару стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків вказаної вартості.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).
За умовами пункту 13.1. договору сторони досягли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тривалістю у три роки.
Проаналізувавши умову укладеного договору викладену у пункті 13.1., суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та який закінчується обчислюватися через три роки від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 13.03.2020 до 31.08.2026 року.
Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 2725,62 гривень.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його арифметичну вірність.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 146,52 гривень суд враховує таке.
Як вже було зазначено пунктом 9.1. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від вартості несплаченого вчасно товару.
Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання понад 3 дні від дати платежу, вимога про стягнення штрафу у розмірі 10 % від вартості несплаченого вчасно товару відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Судом взято до уваги, що положеннями частини 2 статті 231 ГК України передбачена можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення зобов`язання.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу є обгрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 146,52 гривень.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахуванням дати, з якої починається відлік прострочення сплати грошових зобов`язань, суд дійшов висновку, що нарахована сума інфляційних втрат складає 1 424,12 гривень, 3% річних складає 284,25 грн.
Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕЛФРОСТ-СЕРВІС" (03115, м.Київ, Святошинський район, ВУЛИЦЯ ХМЕЛЬНИЦЬКА, будинок 10, офіс 6, ідентифікаційний код 39472132) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СОЛДІ І КО» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2, ідентифікаційний код 23162981) суму основного боргу в розмірі 1 465 (одна тисяча чотириста шістдесят п`ять) грн 20 коп., пеню в розмірі 2 725 (дві тисячі сімсот двадцять п`ять) грн 62 коп, штраф 146 (сто сорок шість) грн 52 коп, інфляційні втрати 1 424 (одна тисяча чотириста двадцять чотири) грн 12 коп, та 3% річних від суми боргу в розмірі 284 (двісті вісімдесят чотири) грн 25 коп. та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 13.11.2026.
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА
Судове рішення № 141499335, Господарський суд м. Києва було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/11144/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: