Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 364/497/26
Провадження № 2/364/448/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.10.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Макаренко Л.А.,
при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,
за участю:
учасники справи не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
виконавчий комітет Тетіївської міської ради,
ОСОБА_3 ,
про визнання речового права емфітевзису на земельні ділянки,
ВСТАНОВИВ:
До Володарського районного суду Київської області 22.05.2026 надійшов зазначений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Тетіївської міської ради (Білоцерківський район Київської області), ОСОБА_3 , про визнання речового права емфітевзису на земельні ділянки, в якому Позивач просить суд: визнати за ОСОБА_1 речове право емфітевзису на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0027 та 3221655100:03:007:0028, термін дії до 31.07.2317, та стягнути з Відповідача судові витрати (а.с. 1-8).
На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача ОСОБА_4 (ордер на надання правничої (правової) допомоги від 10.05.2023 серії АІ № 1392547 (а.с. 9) зазначив, що ОСОБА_3 (третя особа) належало право власності на земельну ділянку площею 7,4579 га, цільове призначення ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221655100:03:007:0002, розташована на території Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області. 06.06.2017 між нею та Позивачем був укладений договір про надання права користування названою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (далі Договір емфітевзису) на строк 300 років з дати державної реєстрації; за весь період користування земельною ділянкою землекористувач сплачує власникові плату у розмірі 194 000,00 грн у грошовій формі одним платежем. 31.07.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права емфітевзису за ОСОБА_1 на згадану земельну ділянку з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002, номер запису про інше речове право 21867567. ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 плату за користування земельною ділянкою в розмірі 231 830 грн, що підтверджується відповідною розпискою.
Надалі рішенням Володарського районного суду Київської області від 10.11.2023 у цивільній справі № 364/257/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним зазначеного Договору емфітевзису; це рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору залишено в силі постановою Верховного Суду від 14.01.2026.
Водночас ухвалою Верховного Суду від 20.03.2024 було зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 28.02.2024 в частині визнання недійсним Договір емфітевзису та скасування його державної реєстрації до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Натомість, 18.04.2024 ОСОБА_3 продала ОСОБА_2 (Відповідачеві в цій справі) спірну земельну ділянку; того ж дня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.
23.04.2024 ОСОБА_2 склав письмову заяву про поділ спірної земельної ділянки загальною площею 7,4579 га з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002 на дві окремі, а саме: на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 3,7289 га та земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 3,7290 га, заява нотаріально посвідчена державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Давидовою С.М., зареєстровано в реєстрі за № 1-901. Надалі 03.05.2024 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 19.04.2024 розробник ПП «Земля» ОСОБА_5 в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002 у Державному земельному кадастрі було зареєстровано дві земельні ділянки, а саме: площею 3,729 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0028, та площею 3,7289 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0027. Відповідно, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.05.2024 державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міської ради Пазич І.М. відкрито розділи на об`єкт нерухомого майна щодо згаданих двох земельних ділянок та зареєстровано на ці об`єкти нерухомого майна право власності ОСОБА_2 за номерами відомостей про речове право.
15.05.2026 державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міської ради Лавренюк А.В. відмовила у проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права емфітевзису за ОСОБА_1 на підставі постанови Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 364/257/23 та Договору емфітевзису від 06.06.2017, оскільки земельну ділянку з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002 поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0028 та 3221655100:03:007:0027, змінився власник цієї земельної ділянки, що підтверджується рішенням № 84828756.
Разом з тим ОСОБА_1 (Позивач) продовжує користуватися земельними ділянками з номерами 3221655100:03:007:0028 та 3221655100:03:007:0027.
Проте, зважаючи на невизнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також державними реєстраторами прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Тетіївської міської ради права емфітевзису Позивача ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0028 та 3221655100:03:007:0027, яке виникло на підставі Договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 06.06.2017, тому Позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.
Після виконання вимог частин шостої восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) ухвалою суду від 29.05.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 22.06.2026. Надалі підготовче судове засідання було відкладено на 31.07.2026 за клопотанням Відповідача, на 14.08.2026 через тимчасову непрацездатність судді та на 02.09.2026 за клопотанням Відповідача.
Ухвалою суду від 02.09.2026 призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 14.09.2026, яке було відкладено через неявку Відповідача на 09.10.2026 та через тимчасову непрацездатність судді на 30.10.2026.
У судове засідання 30.10.2026 Позивач та його представник не з`явилися, про дату, час і місце проведення засідання суду належно повідомлені, що підтверджено матеріалами справи; представник Позивача ОСОБА_4 14.09.2026 подав до суду заяву про проведення судового розгляду справи без їх участі (а.с. 204).
Відповідач ОСОБА_2 та треті особи у судове засідання 30.10.2026 також не з`явились, належно повідомлені про дату, час і місце проведення засідання суду, що підтверджується матеріалами справи; треті особи про причини своєї неявки суд не повідомляли, заяв та/або клопотань про відкладення засідання суду також не подавали.
Відповідач 29.10.2026 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 224), проти задоволення позовних вимог заперечує.
Водночас 16.06.2026 Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву із запереченнями проти задоволення позовних вимог Позивача (а.с. 133-137). На обґрунтування свого відзиву Відповідач зазначив, що 15.05.2026 державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міської ради Лавренюк А.В. відмовила у проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права емфітевзису за ОСОБА_1 на підставі постанови Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 364/257/23 та Договору емфітевзису від 06.06.2017, оскільки земельну ділянку з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002 поділено на дві окремі земельні ділянки відповідно з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0028 та 3221655100:03:007:0027, змінився також і власник цієї земельної ділянки, що підтверджується рішенням № 84828756. У даному випадку 22.05.2026 Позивачем подано цивільний позов до Володарського районного суду Київської області про визнання за ним ( ОСОБА_1 ) речове право емфітевзису на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3221655100:03:007:0027; 3221655100:03:007:0028, з терміном дії до 31.07.2317. Відповідач вважає, що цей позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Позивач фактично оскаржує дії державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міської ради Лавренюк А.В. про відмову у проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права емфітевзису за ОСОБА_1 на підставі постанови Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 364/257/23 та Договору емфітевзису від 06.06.2017. Тож Позивач оскаржує саме дії державного реєстратора, не задоволення його заяви про реєстрацію речового права (відмову від проведення реєстрації речового права). За твердженнями Позивача, на розгляд державного реєстратора були подані усі необхідні для реєстрації права на нерухоме майно документи відповідно до норм чинного законодавства, проте державний реєстратор необґрунтовано відмовив у державній реєстрації прав та видав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 15.05.2026 за № 84828756. У цьому рішенні зазначено, що це рішення може бути оскаржено в порядку адміністративного оскарження протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав. Отже, зважаючи на характер спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін, зазначений спір, на думку Відповідача, є публічно правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів. Позивач, подавши позовну заяву до Володарського районного суду Київської області, хоче визнати право емфітевзису, а за сталою практикою Верховного Суду, суд не може визнати за особою право емфітевзису, якщо між сторонами попередньо не було укладено відповідного договору. Це виключно договірне речове право, а не спосіб набуття права за рішенням суду. Відповідач зазначає, що на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0027, 3221655100:03:007:0028 відсутні будь-які договори оренди чи емфітевзису. Тому Позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.
Емфітевзис це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яке має виключно договірний характер. Згідно з Цивільним кодексом України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Суд не може «створити» договір за сторони або визнати емфітевзис, якщо такий правочин не був попередньо укладений. Оскільки, як сам зазначає Позивач, 28.02.2024 постановою Київського апеляційного суду у справі № 364/257/23 рішення Володарського районного суду від 10.11.2023 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким було визнано недійсним Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладений 06.06.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , скасовано його державну реєстрацію. Отже, за станом на момент написання відзиву (на позовну заяву про визнання права емфітевзису) договір між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 фактично не укладений, оскільки було скасовано його державну реєстрацію. Фактично в своїй позовній заяві Позивач просить суд «створити» договір замість сторони та визнати емфітевзис, оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутні попередньо укладені правочини. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в силу вимог Цивільного і Земельного кодексів України виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (правил емфітевзису) виникає та регулюється виключно на підставі договору про емфітевзис. Договір емфітевзису складається у письмовій формі і стосується лише земель сільськогосподарського призначення та не підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Право емфітевзису підлягає обов`язковій держреєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, офіційно право виникне тільки після його державної реєстрації.
Крім того, Відповідачем заперечується сума витрат на правничу допомогу, що зазначена представником позивача, через її не співмірність з наданням послуг. Відповідач зазначає, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин. Така категорія справ є поширеною. При цьому переважна більшість тексту позову містить перелік норм чинного законодавства, використання яких є типовим для даного виду цивільно-правових спорів. При цьому на момент написання відзиву, Позивач не надав відповідних розрахунків витрат на правову допомогу.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.
З наявних письмових матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 (Третя особа у справі) належало право власності на земельну ділянку площею 7,4579 га, цільове призначення ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221655100:03:007:0002, місце розташування територія Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області.
Наведене підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 474224208 від 24.04.2026), доданою до позовної заяви (а.с. 10-14), та не заперечується учасниками справи (частина перша статті 82 ЦПК України).
Між власницею на той час названої земельної ділянки ОСОБА_3 та Позивачем у справі ОСОБА_1 06.06.2017 був укладений Договір про надання права користування названою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), копію якого додано до позовної заяви (а.с. 15-17). Предметом цього Договору виступає згадана земельна ділянка (пункт 1.2 Договору), строк користування 300 років з дати державної реєстрації права емфітевзису (пункт 2.3 Договору), плата за користування 194 000 грн за весь період користування земельною ділянкою, що сплачується землекористувачем власникові у грошовій формі одним платежем (пункт 3.1 Договору).
Плата за користування згаданою земельною ділянкою згідно з Договором емфітевзису від 06.06.2017 була отримана ОСОБА_3 від ОСОБА_1 у розмірі 231 830,00 грн згідно з доданою до позовної заяви копією складеної ОСОБА_3 власноруч письмової розписки, претензій по оплаті до землекористувача ОСОБА_1 не має (а.с. 18).
Факт укладення 06.06.2017 Договору емфітевзису та факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 плати за весь час користування земельною ділянкою у розмірі 231 830,00 грн встановлено також рішеннями судів у цивільній справі № 364/257/23 за позовом до ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору емфітевзису земельної ділянки та скасування його державної реєстрації (частина п`ята статті 82 ЦПК України).
Так, рішенням Володарського районного суду Київської області від 10.11.2023 у справі № 364/257/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним цього Договір емфітевзису (а.с. 20-24). Надалі постановою Київського апеляційного суду від 28.02.2024 у названій справі рішення суду першої інстанції від 10.11.2023 було скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним Договір емфітевзису, укладений 06.06.2017 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , скасовано його державну реєстрацію (а.с. 26-29).
У подальшому за наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд постановою від 14.01.2026, з урахуванням ухвали від 28.01.2026 про виправлення описки, постанова Київського апеляційного суду від 28.02.2024 була скасована, а рішення Володарського районного суду Київської області від 10.11.2023 в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договір емфітевзису залишено в силі, а в частині скасування його державної реєстрації змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови Верховного Суду (а.с. 68-84).
Водночас, Верховний Суд, відкриваючи касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, ухвалою від 20.03.2024 зупинив дію оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 28.02.2024 в частині визнання недійсним Договір емфітевзису та скасування його державної реєстрації до закінчення їх перегляду в касаційному порядку (а.с. 30-32, 33).
Додані до позовної заяви судові рішення перевірено судом за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у порядку повного доступу, передбаченого частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень».
До завершення касаційного перегляду цивільної справи № 364/257/23 та менш ніж через місць після постановлення Верховним Судом згаданої вище ухвали від 20.03.2024 про відкриття касаційного провадження та зупинення дії оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 28.02.2024 в частині визнання недійсним Договір емфітевзису і скасування його державної реєстрації власниця спірної земельної ділянки ОСОБА_3 18.04.2024 продала цю земельну ділянку своєму представникові у тій справі адвокату Столярчуку В.М. (згідно з наданими суду копіями ордерів на надання правничої (правової) допомоги від 30.11.2023 серії АА № 0035748, від 19.04.2024 серії АА № 0040401 та договору про надання правничої допомоги від 01.01.2024 (а.с. 25, 35-36, 37).
І того ж названого дня 18.04.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.04.2026 № 474224208 (а.с. 10-14), від 19.05.2026 № 477838271 і № 477839273 (а.с. 65, 66).
Вже 23.04.2024 Відповідач ОСОБА_2 склав письмову заяву про поділ спірної земельної ділянки загальною площею 7,4579 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0002, на дві окремі, а саме: ділянку № НОМЕР_1 площею 3,7289 га та ділянку № НОМЕР_2 площею 3,7290 га., яку нотаріально посвідчено державним нотаріусом Тетіївської державної нотаріальної контори Давидовою С.М. та зареєстровано в реєстрі за № 1-901 (а.с. 38).
03.05.2024 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 19.04.2024, розробник ПП «Земля» ОСОБА_5 , в результаті поділу земельної ділянки площею 7,4579 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0002, у Державному земельному кадастрі було зареєстровано дві земельні ділянки, а саме: площею 3,729 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0028, та площею 3,7289 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0027 (а.с. 41-64, 65, 66).
28.05.2024 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міської ради Пазич Інною Миколаївною відкрито розділи на об`єкт нерухомого майна щодо згаданих двох земельних ділянок та зареєстровано на ці об`єкти нерухомого майна право власності ОСОБА_2 (Відповідач) за номерами відомостей про речове право, що підтверджено Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.04.2026 № 474224208 (а.с. 10-14), від 19.05.2026 № 477838271 і № 477839273 (а.с. 65, 66).
Позивач ОСОБА_1 19.05.2026 подав заяву про державну реєстрацію прав (речове право, похідне від права власності), а саме: права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (а.с. 89), на що 15.05.2026 державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міської ради Лавренюк Альбіна Вячеславівна рішенням № 84828756 (а.с. 90) відмовила у проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права емфітевзису за ОСОБА_1 на підставі постанови Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 364/257/23 та Договору емфітевзису від 06.06.2017, оскільки, як вказано в цьому рішенні, земельну ділянку з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002 поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0028 та 3221655100:03:007:0027, а у 2024 році змінився власник цієї земельної ділянки.
Як стверджено Позивачем у позовній заяві та не заперечувалося Відповідачем у відзиві, ОСОБА_1 продовжує користуватися переданою йому за умовами Договору емфітевзису від 06.06.2017 земельною ділянкою, що на тепер є двома об`єктами земельними ділянками з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0028 та 3221655100:03:007:0027.
Вирішуючи порушене Відповідачем у відзиві питання щодо визначення юрисдикції розгляду цієї справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Загальні способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом наведених приписів способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Критерії розмежування судових юрисдикцій, а так само і критерії відмежування цивільної юрисдикції неодноразово викладались у постановах Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 тощо).
Так, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Виходячи із законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України вимагається, щоб волевиявлення учасника правочину було вільним і відповідати його внутрішній волі.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що майнові відносини, які виникають з договору найму (оренди, користування) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору, тому, окрім спеціальних актів земельного законодавства Земельного кодексу України (далі ЗК України), регулюються загальними нормами цивільного законодавства щодо договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При визначенні юрисдикції суд прагне запобігти ситуаціям штучного створення преюдиції чи ситуаціям, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати два і більше процесів у судах різних юрисдикцій. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. «Один спір один процес» це правило, якого Верховний Суд намагається дотримуватися і забезпечувати його через ухвалені правові висновки щодо юрисдикційності спорів (постанова Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19).
У цій справі суд виходить з того, що приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (зокрема, постанова Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 369/5705/18).
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважувала, що не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень і суб`єктом приватного права фізичною чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що в ньому бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права (постанова Об`єднаної палати КЦС ВС від 02.02.2026 у справі № 308/17484/23).
Оскільки ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та державні реєстратори прав на нерухоме майно виконавчого комітету Тетіївської міської ради не визнають права емфітевзису ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки, яке виникло на підставі Договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 06.06.2017, тому обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права позивача, а саме: визнання за ним речового права емфітевзису на земельні ділянки з відповідним стоком його дії є належним та ефективним (подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 709/1186/21).
Крім того, відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення про задоволення такої вимоги (визнання права) є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію за позивачем права емфітевзису на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19). При цьому, належним Відповідачем у такій справі є власник нерухомого майна. Участь державного реєстратора у спорі не змінює його цивільно-правового характеру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 802/385/18-а).
Відтак, спір, що є предметом розгляду в цій справі, має характер приватноправового, оскільки обумовлений порушенням приватного права Позивача на користування земельною ділянкою, незважаючи на те, що до такого порушення призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
Як наводилось вище, згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Загальні способи захисту судом цивільних прав та інтересів визначені в статті 16 ЦК України.
Крім того, способи захисту прав на земельні ділянки визначені в статті 152 ЗК України, частина друга якої передбачає право власника земельної ділянки або землекористувача вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, постановою Верховного Суду від 14.01.2026, з урахуванням ухвали від 28.01.2026 про виправлення описки, Договір емфітевзису, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 06.06.2017, визнано правомірним (а.с. 68-84).
Обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
На момент укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу (18.04.2024) виконання постанови Київського апеляційного суду від 28.02.224, якою було припинено право емфітевзису ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером № 3221655100:03:007:0002, було зупинено ухвалою Верховного Суду від 20.03.2024.
Укладення такого договору свідчить про те, що Відповідач діяв на власний ризик і не проявив тієї обачності, яка вимагається від добросовісного набувача. Крім того, на відсутність добросовісності вказують і подальші дії Відповідача, а саме: невідкладне, майже одразу після придбання здійснення поділу спірної земельної ділянки на дві нові. Так, за відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 7,4579 га з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002 поділена на дві окремі земельні ділянки, а саме: № 1 площею 3,729 га з кадастровим номером 3221655100:03:007:0028 та № 2 площею 3,7289 га з кадастровим номером 3221655100:03:007:0027.
Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.
При цьому поділ земельної ділянки після укладення договору (оренди, користування) такої земельної ділянки не припиняє права оренди/користування на неї землекористувача, якщо вся передана в користування земельна ділянка була поділена й увійшла у дві сформовані земельні ділянки.
Подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 та відповідає юридичній природі емфітевзису.
У постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 518/520/20 зроблено висновок, що по своїй суті емфітевзис це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; емфітевзис має своїм об`єктом визначену річ земельну ділянку. Емфітевзис є правом абсолютним і як здійснюється його носієм проти кожної особи, включно з власником відповідної ділянки. Обмеженість емфітевзису полягає лише в тому, що це право на чуже майно; емфітевзис характеризується спеціальною метою його встановлення користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Через об`єктивну тривалість реалізації такої мети емфітевзис є правом довгостроковим; емфітевзис є не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності; емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений. Підстави припинення речових прав на чуже майно визначаються лише законом. Договором про встановлення емфітевзису не можуть бути встановлені підстави припинення емфітевзису, що не передбачені як такі законом. Тому домовленість сторін договору про встановлення емфітевзису щодо його розірвання не має наслідком припинення емфітевзису як речового права на чуже майно, адже норми ЦК та ЗК України у відповідній редакції такої підстави припинення емфітевзису не передбачали.
Відповідно до статті 412 ЦК України, яка кореспондується з частиною шостою статті 102-1 ЗК України, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю.
Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2025 у справі № 390/25/22 зроблено висновок, що тлумачення статті 412 ЦК України та частини дев`ятої статті 102-1 ЗК України дає підстави для висновку, що емфітевзис, як один із найбільш міцних речових прав після права власності, може бути припинений за рішенням суду та лише у випадках і з підстав, встановлених законом. Підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положень статті 412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом. Тому загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (частина друга статті 651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені у стаття 141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як речового права, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису. Самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме.
Відповідно до частини першої та частини четвертої статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Внесення змін до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави із зазначенням нового власника земельної ділянки не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.
За змістом пункту 6.2 Договору емфітевзису, укладеного між ОСОБА_3 та Позивачем, право емфітевзису припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, передбаченого пунктом 2.3 цього Договору (*300 років з дати державної реєстрації права емфітевзису); викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю; за згодою сторін шляхом укладення договору про розірвання цього договору; в інших випадках, визначених законом.
Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається (пункт 6.3 Договору емфітевзису).
За змістом пункту 6.4 Договору емфітевзису перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи (осіб), в тому числі до спадкоємця (спадкоємців) та/або держави, не є підставою для зміни або розірвання дійсного договору емфітевзису. Новий власник (власники), незалежно від підстав набуття права власності на земельну ділянку, зобов`язаний (зобов`язані) переукласти договір (договори) на надання права користування земельною ділянкою на праві емфітевзису з землекористувачем або його спадкоємцем (спадкоємцями) на той самий строк та на тих самих умовах. Не переукладення новим власником (власниками) договору (договорів) на надання права користування земельною ділянкою на праві емфітевзису не позбавляє землекористувача або його спадкоємцем (спадкоємцями) права користування земельною ділянкою на умовах передбачених даним договором.
Таким чином, оскільки рішенням Володарського районного суду від 10.11.2023 у справі № 364/257/23, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 14.01.2026, відмовлено у визнанні недійсним Договору емфітевзису від 06.06.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002, тобто він в силу положень статті 204 ЦК України є правомірним (дійсним), а також не настало підстав для припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, визначених статтею 412 ЦК України та статтею 102-1 ЗК України, то до ОСОБА_2 , як нового власника земельної ділянки, перейшли всі права та обов`язки попереднього власника цієї ділянки. Отже, у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки з кадастровим номером 3221655100:03:007:0002, право емфітевзису ОСОБА_1 на неї не припинилося, як і не припинилося після поділу зазначеної земельної ділянки на дві нові з кадастровими номерами 3221655100:03:007:0028 та 3221655100:03:007:0027.
Зважаючи на усе викладене та враховуючи, що Договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 06.06.2017 є чинним на підставі постанови Верховного Суду від 14.01.2026, відчуження Відповідачеві земельної ділянки площею 7,4579 га, цільове призначення ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221655100:03:007:0002, розташування територія Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області, яка належала ОСОБА_3 , а також подальший поділ названої земельної ділянки на дві нові земельні ділянки площею 3,729 га з кадастровим номером 3221655100:03:007:0028 та площею 3,7289 га з кадастровим номером 3221655100:03:007:0027, не припинили правомірне право емфітевзису Позивача. Відтак, право емфітевзису ОСОБА_1 підлягає визнанню та захисту щодо обох новоутворених земельних ділянок. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання речового права емфітевзису на новоутворені земельні ділянки є обґрунтованими і такими, що підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати за сплачений судовий збір.
Питання щодо судових витрат на правничу (правову) допомогу судом не вирішується, оскільки Позивачем лише визначено попередньо орієнтовний розмір цих витрат. Тому суд вбачає необхідним визначити учасникам справи передбачений законом п`ятиденний строк для подання доказів понесених витрат (частина восьма статті 141 ЦПК України) та визначити порядок розгляду відповідних заяв про стягнення судових витрат, у разі подання таких, для ухвалення додаткового рішення згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України.
Крім того, суд враховує, що ухвалою Володарського районного суду Київської області від 20.05.2026 (справа № 364/497/26, провадження № 2-з/364/4/26) було задоволено заяву представника Позивача та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на такі земельні ділянки, що належать ОСОБА_2 :
земельну ділянку площею 3,7289 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0027;
земельну ділянку площею 3,729 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0028.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
З огляду на це та враховуючи, що справа № 364/497/26 по суті розглянута, позовні вимоги задоволено, необхідність в подальшому існуванні заходів забезпечення позову відсутня, а відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування таких заходів забезпечення позову у цій справі після набрання рішенням законної сили.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина друга статті 247 ЦПК України).
Повне рішення суду складено у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України) з урахуванням часу перебування судді у відпустці та періоду тимчасової непрацездатності.
Відповідно до статей 15, 16, 395, 396, 792 Цивільного кодексу України, статей 102-1, 152 Земельного кодексу України та керуючись статтями 2-5, 11-13, 30, 76, 81, 82, 89, 158, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Задовольнити повністю позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Тетіївської міської ради, ОСОБА_3 , про визнання речового права емфітевзису.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) речове право емфітевзису на земельну ділянку, кадастровий номер 3221655100:03:007:0027, з терміном дії до 31.07.2317.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) речове право емфітевзису на земельну ділянку, кадастровий номер 3221655100:03:007:0028, з терміном дії до 31.07.2317.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ), судові витрати за сплачений судовий збір у розмірі 2 926 (дві тисячі дев`ятсот двадцять шість) грн 00 коп.
Встановити учасникам справи п`ятиденний строк для подання суду доказів на підтвердження судових витрат з відповідною заявою про ухвалення додаткового судового рішення, а саме: до 05.11.2026, роз`яснивши, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина третя статті 134 ЦПК України). Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з доказами на доведення неспівмірності таких витрат можуть бути подані до суду не пізніше 09.11.2026 (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).
У разі надходження до суду від учасників справи зазначених вище заяв з доказами на підтвердження судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, додаткове судове рішення буде ухвалено судом без повідомлення учасників справи протягом десяти днів після визначеного судом останнього дня подання таких заяв, тобто не пізніше 19.11.2026 (частина третя статті 270 ЦПК України).
Скасувати після набрання законної сили цим рішенням суду заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Володарського районного суду Київської області від 20.05.2026 (справа № 364/497/26, провадження № 2-з/364/4/26) у виді накладення арешту на такі земельні ділянки, що належать ОСОБА_2 :
земельну ділянку площею 3,7289 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0027;
земельну ділянку площею 3,729 га, кадастровий номер 3221655100:03:007:0028.
Надіслати копії повного рішення суду учасникам справи.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи зазначений строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано; в разі подання такої скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Копія скороченого рішення суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення рішення.
Повне рішення суду складено 16.11.2026.
Суддя Л.А. Макаренко
Судове рішення № 141496440, Володарський районний суд Київської області було прийнято 30.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 364/497/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: