Рішення № 141489444, 09.11.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Дата ухвалення
09.11.2026
Номер справи
206/6709/24
Номер документу
141489444
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 206/6709/24

Провадження № 2/206/64/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2026 м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Поштаренко О.В.,

за участю секретаря судового засідання Содоль М.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі відділу № 2 по м. Дніпру, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання незаконною приватизації земельної ділянки, скасування рішення органу місцевого самоврядування, державного акта, державної реєстрації земельної ділянки і права власності та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_4 про визнання незаконною приватизації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , скасування її державної реєстрації та реєстрації права власності. Під час розгляду справи позовні вимоги були змінені й доповнені; Дніпровську міську раду залучено до участі у справі як співвідповідача.

З урахуванням заяви про зміну предмета позову від 03 березня 2025 року позивачка просила: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 березня 1999 року № 526 у частині передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0842 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ДП № 053331 від 22 липня 1999 року; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та реєстрацію права власності ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою при будинку АДРЕСА_2 шляхом демонтажу огорожі; вирішити питання судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 є власницею нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , набутого на підставі договору дарування від 10 лютого 1981 року та свідоцтва про право на спадщину від 06 грудня 1990 року. За твердженням позивача, домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 857 кв. м, яка, як зазначено у технічному паспорті від 27 листопада 1990 року, була відведена під забудову рішенням виконавчого комітету Ігренської міської ради.

Позивачка вказувала, що з 2018 року між власниками сусідніх домоволодінь виник конфлікт щодо огорожі, яку, за її поясненнями, ОСОБА_5 під час її відсутності перемістив приблизно на один метр у бік будинку АДРЕСА_2 . У листопаді 2024 року з метою оформлення права на землю вона замовила виконання топографо-геодезичних робіт у ТОВ «Бізнес-Експерт». За результатами цих робіт, як зазначено в позові, було виявлено накладення кадастрових меж земельної ділянки № НОМЕР_1 на територію фактичного користування земельною ділянкою АДРЕСА_2 на площі 0,0055 га (55 кв. м), що, на її думку, унеможливлює виготовлення землевпорядної документації для приватизації землі.

На переконання позивача, накладення кадастрових меж, наявність огорожі та проходження відповідної кадастрової лінії через будівлі домоволодіння свідчать про незаконність передання ОСОБА_4 частини землі, якою користується ОСОБА_3 , і порушують її право на належне оформлення земельної ділянки, призначеної для обслуговування будинку.

У первісному відзиві представник ОСОБА_4 адвокат Климась Ю.І. заперечував проти задоволення позову. Зазначав, що відповідач набула право власності на земельну ділянку на підставі рішення виконавчого комітету від 22 березня 1999 року № 526 та державного акта від 22 липня 1999 року серії IV-ДП № 053331. У 2014 році щодо цієї ділянки виготовлено технічну документацію із землеустрою, а 2016 року внесено відомості до кадастру й зареєстровано право власності. За твердженням сторони відповідача, позивачка не довела ні належності їй спірної частини землі на праві власності або належного права користування у визначених межах, ні незаконності правовстановлюючих документів 1999 року.

У подальших письмових поясненнях від 08 травня 2026 року та 15 липня 2026 року сторона ОСОБА_4 , у тому числі її представник адвокат Забара А.В., наполягала на відмові в позові, посилаючись на недоведеність порушення речового права позивача, невідповідність вимог про скасування права власності характеру межового спору, відсутність доказів того, що саме ОСОБА_4 встановила чи пересунула огорожу, та на невідповідність окремих відомостей землеустрою фактичному використанню земельної ділянки. Окремо заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Сторона відповідача також висловила заперечення щодо висновку експертів № 1303-25 від 23 грудня 2025 року. На її думку, в окремих місцях висновку неповно записаний кадастровий номер, а дослідження фактичних меж не може замінювати встановлення юридичних меж відповідно до правовстановлюючих документів. Крім того, відповідач вважала, що виявлені технічні недоліки документації 2014 року можуть бути виправлені без скасування її права власності на земельну ділянку.

Дніпровська міська рада у поданому відзиві просила відмовити у позові. Її представник зазначав, що позивачка не надала рішення уповноваженого органу про набуття нею права на земельну ділянку у конкретних межах, а відомості технічного паспорта на домоволодіння не є самостійним доказом права власності на землю. Міська рада наголошувала на необхідності доведення конкретного порушеного права та зв`язку оскаржуваного рішення 1999 року з таким порушенням. Окремою заявою Дніпровська міська рада також просила застосувати позовну давність.

У відповіді на відзив Дніпровської міської ради представник позивача посилалася на набуття права власності на будинок до 01 січня 2013 року на підставі договору дарування та свідоцтва про право на спадщину і зазначала, що відсутність запису в сучасному Державному реєстрі речових прав не спростовує раніше набутого права власності на нерухомість. На її думку, земельна ділянка під домоволодінням була сформована та використовувалась до присвоєння кадастрового номера, а законодавство допускає оформлення прав на землю під належним громадянину будинком. Також заявлено заперечення щодо своєчасності подання відзиву міської ради. Водночас позивачка не погоджувалася з твердженням про безпідставність вимог.

Крім того, 16 червня 2026 року представник позивача подала клопотання про долучення технічного паспорта від 15 травня 2026 року, відомості про який внесені до Реєстру будівельної діяльності 11 червня 2026 року, та витягу з реєстру. Представник вважала, що цей документ додатково підтверджує розташування частини будівель домоволодіння АДРЕСА_2 у зоні накладення кадастрової межі сусідньої ділянки.

У письмовій промові адвокат Забара А.В. повторно звернула увагу на законність виникнення права власності відповідача в 1999 році, відсутність належно встановлених меж земельної ділянки позивача, недоведеність часу, суб`єкта і місця встановлення спірної огорожі, а також на те, що технічний паспорт житлового будинку не посвідчує речове право на землю. Просила відмовити в задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні експерт Юрець О.І. пояснила, що проведене дослідження є комплексною експертизою, вказала, що державний акт на землю у 1999 році видано на підставі відповідного рішення, однак первинна землевпорядна документація на запит експертів не була надана. За її поясненнями, на наявних планах відображені контури земельної ділянки, водночас час виготовлення документації із землеустрою, про яку йшлося під час допиту, за наданими матеріалами не встановлений.

Експерт Шапка А.В. підтримала висновок експертів та підтвердила проведення вимірювань під час дослідження, надала аналогічні пояснення стосвно відображення контурів земельної ділянки на основі наданої документації і встновлених даних.

У судовому засіданні представник позивача Боровик Л.О. підтримала позовні вимоги та просила задовольнити позов.

Представник відповідача - адвокат Забара А.В. повністю заперечувала проти заявлених вимог, просила відмовити в їх задоволенні.

Ухвалою суду від 25 грудня 2024 року відкрито провадження у справі. У процесі розгляду справи позивачкою змінено позовні вимоги, Дніпровську міську раду залучено як співвідповідача, сторонами подано відзиви, відповідь на відзив та додаткові письмові пояснення, а також досліджено наявні документи щодо оформлення земельних ділянок. Ухвалою суду від 01 травня 2025 року призначено комплексну судову експертизу з питань землеустрою та земельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок № 1303-25 від 23 грудня 2025 року. Ухвалою суду від 11.05.2026 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, пояснення учасників, правовстановлюючі документи, матеріали землевпорядної документації, технічні паспорти та висновок судової експертизи, оцінивши докази за правилами статей 7681, 89 та 110 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_3 обґрунтовує права на домоволодіння АДРЕСА_2 договором дарування від 10 лютого 1981 року та свідоцтвом про право на спадщину від 06 грудня 1990 року. У матеріалах справи містяться документи технічної інвентаризації 1990 року, зокрема схематичний план домоволодіння з орієнтовною площею прибудинкової землі 857 кв. м. У свідоцтві про право на спадщину зазначено набуття частки в праві власності на домоволодіння. Ці документи підтверджують заявлений позивачкою зв`язок із об`єктом нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 , проте не є самі по собі документами про передачу землі у приватну власність.

Щодо сусідньої земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , наявні рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 березня 1999 року № 526 та виданий на його підставі державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ДП № 053331 від 22 липня 1999 року на ім`я ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 0,0842 га. Право власності відповідача та кадастрові відомості надалі оформлювались на підставі цієї документації; державну реєстрацію права здійснено 2016 року. Таким чином, правова підстава набуття нею власності належить до 1999 року, а не до часу внесення відомостей до кадастру.

Матеріали технічної документації 2014 року та дані Державного земельного кадастру ідентифікують земельну ділянку № НОМЕР_1 кадастровим номером 1210100000:09:286:0003. У письмових поясненнях відповідачки при відтворенні вимог позову та в окремих фрагментах висновку експертів її номер наведено неповно 2101000000:09:286:0003. Суд виходить із того, що спірний об`єкт за адресою, площею, державним актом та іншими реквізитами може бути ідентифікований; разом із тим зазначена неточність сама по собі не доводить незаконності реєстрації правильного кадастрового об`єкта і підлягає врахуванню при оцінці визначеності заявлених вимог.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право на судовий захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права чи охоронюваного законом інтересу. Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК України саме сторони доводять обставини, на які посилаються як на підставу вимог і заперечень; суд розглядає справу у межах заявлених вимог. За статтею 89 ЦПК України жоден доказ не має наперед установленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

За статтями 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України право власності є захищеним законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або його незаконність не встановлено у визначеному законом порядку. Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення порушень прав на землю; способи захисту мають відповідати природі порушеного права і бути здатними його відновити.

Суд відхиляє довід сторони відповідача про те, що особа, яка не є власником земельної ділянки, за жодних умов не вправі вимагати її захисту. Частини перша та друга статті 152 ЗК України захищають також права землекористувачів, а стаття 396 ЦК України допускає захист речового права на чуже майно. Водночас можливість захисту користування залежить від встановлення належної правової підстави, просторових меж відповідного права та конкретних перешкод у його здійсненні. Самого фактичного обробітку чи обгородження землі для висновку про належність особі права на всю відповідну площу недостатньо.

До оцінки переходу земельного права у зв`язку з набуттям часток у домоволодінні у 1981 та 19901991 роках суд застосовує статтю 90 Земельного кодексу Української РСР 1970 року, чинну на час відповідних юридичних фактів. За цією нормою разом із правом власності на будівлю переходило право користування земельною ділянкою або її частиною. Пункт 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562-XII передбачав збереження раніше набутого права користування до його оформлення у встановленому порядку. За частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV дійсність речових прав, які виникли до 1 січня 2013 року, оцінюється з урахуванням вимог щодо їх реєстрації на час виникнення. Ці положення суд застосовує з урахуванням висновку КЦС ВС від 16 вересня 2026 року у справі № 752/18060/22 про необхідність оцінки історичних підстав користування землею та обставин переходу права на будинок.

За наведеними в експертизі відомостями, протокол виконкому Ігренської міської ради від 17 січня 1967 року стосується затвердження акта готовності домоволодіння та визнання права власності на нього. Плани БТІ 1980 та 1990 років, зокрема відомості про площу 857 кв. м і довжину суміжної сторони 40,65 м, підтверджують історичну конфігурацію фактичного користування. Документи про дарування і спадкування підтверджують набуття часток у будинку. Оцінивши ці документи у сукупності, суд установив, що вони не дають достатніх підстав визначити, в яких межах землю було надано правопопереднику і чи охоплювало право користування, яке могло перейти до позивачки, саме спірну смугу. Відсутність запису в сучасному реєстрі сама по собі цього висновку не визначає.

Належні докази того, що попереднім власникам будинку АДРЕСА_2 було передано у приватну власність саме земельну ділянку площею 857 кв. м у межах, які включають спірну смугу землі, або що ОСОБА_3 успадкувала відповідне право власності на землю, до матеріалів справи не надано. Посилання технічного паспорта на відведення землі рішенням виконавчого комітету Ігренської міської ради не замінює відповідного рішення, документів відведення із планом юридичних меж чи іншого належного посвідчення виникнення і переходу конкретного земельного права. Отже, право приватної власності ОСОБА_3 на землю при будинку АДРЕСА_2 , у тому числі на спірні 0,0055 га, не підтверджено.

При цьому встановлена відсутність у позивача права приватної власності на землю не означає заперечення її права власності на будинок та не виключає можливості набуття або оформлення нею належних прав на земельну ділянку відповідно до земельного законодавства. Проте право на звернення із заявою про приватизацію земельної ділянки та охоронюваний законом інтерес в її оформленні не є тотожними вже набутому праву власності на частину землі, передану іншій особі. Для оспорювання державного акта відповідача необхідно довести конкретну протиправність його видачі та порушення власного права або інтересу, яке буде усунене судовим рішенням.

Згідно зі статтями 79-1, 116, 118, 125, 126 ЗК України формування земельної ділянки, передання її у власність або користування, оформлення та державна реєстрація прав становлять юридично визначені процедури. Площа, наведена у технічному паспорті на будинок, характеризує об`єкт інвентаризації та фактичний спосіб його розташування, але не є самостійним рішенням про передання землі у власність, не встановлює юридичних меж за координатами та не спростовує чинного правовстановлюючого документа іншої особи. Цей підхід стосується як паспорта від 27 листопада 1990 року, так і документа від 15 травня 2026 року.

Витяг із Реєстру будівельної діяльності щодо технічної інвентаризації № 5434 від 15 травня 2026 року, редакція № 2, підтверджує склад та технічні характеристики забудови домоволодіння АДРЕСА_2 . У примітках наведено відомості інвентаризатора про спорудження перелічених у них об`єктів до 5 серпня 1992 року і про знесення сараю літ. Е. Суд враховує ці відомості разом з історичними планами БТІ. Відомості витягу не дають змоги відтворити юридичну межу землекористування на час передачі суміжної землі у 1999 році. У розділі витягу щодо земельних ділянок інформацію не зазначено.

Висновок експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1303-25 від 23 грудня 2025 року, складено за результатами комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи. Експертами досліджено технічну документацію відповідача 2014 року, матеріали кадастру, правовстановлюючі документи, схематичні плани домоволодіння та результати топографо-геодезичних вишукувань. Висновок має значення для встановлення фактичних і кадастрових геометричних характеристик земельних ділянок, але не підміняє судової правової оцінки виникнення, обсягу та порушення речових прав.

За першим питанням експерти встановили, що технічна документація із землеустрою 2014 року щодо ділянки ОСОБА_4 відповідає вимогам щодо правил оформлення, проте не відповідає окремим вимогам щодо складу та змісту. За другим питанням зазначено, що фактичне землекористування земельною ділянкою № НОМЕР_1 не відповідає повністю її правовстановлюючому документу, технічній документації та нормативним вимогам. Ці висновки свідчать про недоліки документації та розбіжності у відображенні меж, проте за своїм предметом не встановлюють відсутності правових підстав для первинної передачі земельної ділянки за рішенням № 526 від 22 березня 1999 року.

За третім питанням експерти встановили зміщення кадастрових меж земельної ділянки № НОМЕР_1 відносно її фактичних меж та їх накладення на фактичні межі ділянки № НОМЕР_2 площею 0,0055 га. За п`ятим питанням визначено фактичну площу користування ОСОБА_3 0,0858 га. За шостим питанням зазначено, що кадастрова межа між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 проходить через будівлі на ділянці АДРЕСА_2 , утворюючи накладення на об`єкти, позначені на схемі S1, S2, S3, S4. Суд визнає наведені геодезичні факти істотними для встановлення наявності кадастрової невідповідності та фактичного конфлікту між сусідами.

Водночас за четвертим питанням експерти прямо зазначили, що неможливо встановити факт порушення юридичних меж та накладення земельних ділянок за правовстановлюючими документами: правовстановлюючі документи на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , не надано, а первинну землевпорядну справу до рішення № 526 від 22 березня 1999 року щодо землі № 42 не представлено. За шостим питанням експерти також указали, що юридично визначені межі земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача, за наданими даними ДЗК не встановлені. Отже, висновок про геометричне накладення кадастрової лінії на ділянку фактичного користування не тотожний висновку про незаконне відчуження 55 кв. м землі, що належала позивачці на конкретному речовому титулі.

Пояснення експертів Юрець О.І. та Шапки А.В., надані в судовому засіданні, суд оцінює разом із письмовим висновком № 1303-25. Підтвердження експертом ОСОБА_6 проведення вимірювань узгоджується з наявними в експертному висновку координатами, планами та розрахунком накладення площею 0,0055 га. Відповідні обставини свідчать про фактичну кадастрову невідповідність, на яку посилалася представник позивачки, та враховуються судом як установлені обставини геодезичного характеру.

Суд відхиляє довід про недопустимість висновку через неповне написання кадастрового номера. В ідентифікації об`єкта дослідження використано, окрім номера, адресу, площу, державний акт, землевпорядну документацію та схематичні плани; у висновку за третім і шостим питаннями та в додатку зазначено правильний кадастровий номер 1210100000:09:286:0003. За відсутності встановлених порушень порядку призначення або проведення експертизи така неточність не доводить недопустимості висновку в цілому. Водночас суд бере до уваги межі його доказового значення: експерти не встановили правомірних меж ділянки № 44 за відповідними титульними документами та не вирішували питання законності рішення органу місцевого самоврядування.

Щодо заперечення за статтею 107 ЦПК України суд ураховує, що фактичний контур зафіксовано за результатами обстеження та вимірювань 2 вересня 2025 року, проведення яких підтвердила експерт ОСОБА_6 . Техпаспорти використано для зіставлення з історичними планами. Розбіжність довжин за планами БТІ й сучасним зніманням сама по собі не свідчить про самостійне збирання експертами матеріалів справи чи підміну джерела вихідних даних. Уздовж домоволодіння АДРЕСА_1 зазначені відповідачкою 39,77 м відповідають сумі п`яти послідовних відрізків фактичного контуру у таблиці 7 висновку. Зіставлення цієї величини з історичними 40,65 м саме по собі не показує напрямку зміщення межі чи причини розбіжності.

Доводи сторони відповідача про розбіжності у розмірах на технічному паспорті 1990 року та схемах експертного дослідження, а також про фактичну площу користування землею відповідачкою, меншу від зазначеної у її державному акті, свідчать про існування розбіжностей між обліковими і фактичними відомостями. Проте такі розбіжності не дають суду підстав самостійно, без установлених юридичних меж та правового титулу суміжної земельної ділянки, визначити, яка саме частина спірної смуги належить позивачці і чи є ця частина предметом неправомірного первинного надання відповідачці у власність.

Статтями 106 та 107 ЗК України передбачено правила встановлення і відновлення меж земельних ділянок, у тому числі з використанням даних земельно-кадастрової документації, а статтею 158 ЗК України способи вирішення земельних спорів. Установлення координатної невідповідності може становити підставу для з`ясування юридичних меж, виправлення кадастрових відомостей або застосування належного речово-правового способу захисту за наявності правових і фактичних передумов. Водночас суд у цій справі не може підмінити заявлені вимоги вимогою про виправлення кадастрової помилки чи самостійно визначити нову межу за відсутності відповідного предмета позову та сукупності необхідних доказів.

Вимоги про скасування рішення виконавчого комітету від 22 березня 1999 року № 526 та державного акта від 22 липня 1999 року не підлягають задоволенню, оскільки не доведено, що на момент їх прийняття та видачі уповноважений орган передав ОСОБА_4 земельну ділянку, право на яку вже належало ОСОБА_3 або її правопопередникам, чи іншим чином порушив конкретне підтверджене земельне право позивача. Висновок експертів щодо розташування кадастрової межі, побудованої за пізнішою документацією, не доводить протиправності рішення 1999 року в частині первинного виділення земельної ділянки площею 0,0842 га. Законність первинного набуття права суд оцінює за Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року в редакції, чинній у 1999 році, зокрема з урахуванням положень статей 17, 22 і 23 про передачу землі та посвідчення права. Для оцінки доказів суд враховує постанову КЦС ВС від 29 квітня 2024 року у справі № 204/4463/20, якою залишено без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року. У тій справі розбіжність у фактичному користуванні також вимагала доказів порушення права, на якому ґрунтувалося оспорювання державного акта.

Вимогу про скасування державної реєстрації ділянки в ДЗК суд оцінює і з огляду на довід про самостійну невідповідність документації 2014 року. Координати поворотних точок у таблицях 4 і 5 висновку збігаються. Це підтверджує відтворення в ДЗК координат документації 2014 року. Встановлені експертами недоліки її складу та змісту й накладення кадастрового контуру на фактичне користування за № 44 не дають змоги встановити, яку частину землі, на яку поширювалося право позивачки, охопила реєстрація. Суд також оцінює заявлений інтерес в оформленні землі для обслуговування будинку. Скасування реєстрації всієї ділянки № 42 з одночасним припиненням зареєстрованих прав та обтяжень за їх наявності, як передбачено статтею 24 Закону № 3613-VI, саме по собі не визначить меж ділянки № НОМЕР_2 і є неспівмірним із доведеною розбіжністю. Виправлення кадастрових відомостей регулює стаття 37 цього Закону. Вимогу про таке виправлення позивачка не заявила.

Окремо щодо ДРРП суд ураховує, що запис від 18 жовтня 2016 року стосується права власності на ділянку № НОМЕР_1 , яке відповідачка обґрунтовує державним актом 1999 року. За статтею 26 Закону № 1952-IV судове скасування державної реєстрації права потребує одночасного вирішення питання про відповідне речове право. Сукупність досліджених доказів не підтверджує підстав для припинення права власності ОСОБА_4 на всю ділянку. Усунення самого запису не визначить обсяг права користування позивачки і не усуне перешкоди від огорожі.

У справі № 185/6481/24 КЦС ВС постановою від 26 листопада 2025 року залишив без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року щодо оспорювання реєстрації права на сусідній житловий будинок та свідоцтва про право на спадщину. Суд враховує цей висновок у частині зв`язку між обраним способом захисту та усуненням конкретного порушення.

У постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 362/5769/23 КЦС ВС застосував той самий критерій до спору про часткове накладення ділянок, у якому позивачка посилалася на власне право власності на землю. У цій справі ОСОБА_3 обґрунтовує вимогу про демонтаж огорожі правом користування. Суд оцінює його виникнення, обсяг та наявність перешкоди окремо за частиною другою статті 152 ЗК України.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ним, а стаття 152 ЗК України забезпечує захист і законного землекористування. Тому вимога про демонтаж огорожі як така за належно доведених обставин може бути способом захисту, який відповідає природі спору. Однак позивачка повинна довести існування свого права на користування саме спірною смугою, межі такого права, факт розташування огорожі в цих межах та вчинення або підтримання відповідних перешкод ОСОБА_4 .

Позивачка пояснювала, що огорожу у 2018 році змістив ОСОБА_5 . Експерти зафіксували фактичну лінію огорожі та відстань 0,75 м від кута будинку літ. А-1 з боку АДРЕСА_1 до існуючого паркану. Плани БТІ 1980 і 1990 років показують проміжок між будинком і межею, точну величину якого експерт за копіями планів не визначив. Ці відомості дозволяють установити положення наявної огорожі щодо будинку. У сукупності з іншими доказами вони не дають змоги встановити, який сегмент огорожі перебуває в межах доведеного права користування позивачки, а також чи ОСОБА_4 створює або підтримує відповідну перешкоду. Суд оцінює ці обставини з урахуванням постанови КЦС ВС від 24 червня 2020 року у справі № 718/844/17 щодо необхідності перевірки доводів про зайняття землі й оцінки доказів розташування огорожі.

Отже, хоча наявність кадастрового накладення площею 0,0055 га та невідповідність фактичної й кадастрової межі судом ураховані й не заперечуються, позивачкою не доведено необхідної сукупності обставин для покладення на ОСОБА_4 обов`язку у даному випадку демонтувати огорожу. Задоволення цієї вимоги без визначення належного позивачці земельного права і меж його здійснення фактично означало б визначення судом спірної межі за ознакою фактичного користування без відповідної правової основи.

Щодо заяв про застосування позовної давності, поданих стороною відповідача та Дніпровською міською радою, суд виходить із такого. Відповідно до статей 256, 257, 261 та частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, поданою до ухвалення рішення, а її сплив є підставою для відмови в позові за умови встановлення порушеного права та наявності інших передумов його захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц підтверджено, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен установити, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача. Якщо порушення права, необхідні юридичні підстави позову або інші передумови його задоволення не доведені, у позові належить відмовити з мотивів необґрунтованості, а не у зв`язку зі спливом позовної давності. Крім того, самі лише дати рішення та державного акта 1999 року не є достатніми для обчислення початку перебігу позовної давності без з`ясування моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про відповідне порушення. Щодо демонтажу огорожі суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, за яким вимога про усунення перешкод може бути заявлена впродовж усього часу триваючого порушення. Для цієї вимоги вирішальним є висновок суду про недоведеність передумов покладення обов`язку демонтажу на відповідачку.

Оскільки суд відмовляє у всіх заявлених позовних вимогах по суті через недоведеність установлених законом підстав скасування приватизації та реєстрації, невідповідність обраних реєстраційних вимог меті ефективного захисту, а також недоведеність правових і фактичних передумов демонтажу огорожі, правові наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог не застосовуються. Заяви відповідачів щодо позовної давності не становлять самостійної підстави прийнятого рішення та не потребують визначення окремого моменту початку її перебігу після встановлення підстав для відмови в позові по суті.

Надаючи оцінку всім істотним доводам учасників справи, суд ураховує, що власність позивача на домоволодіння та її інтерес в оформленні землі під ним не спростовуються цим рішенням. Разом з тим не підтверджено, що оскаржуване рішення 1999 року незаконно передало у власність відповідача частину земельної ділянки, яка тоді належала позивачці або її правопопередникам, а надані документи не дають змоги встановити у заявленому порядку порушення конкретного земельного права позивача саме в межах 55 кв. м. Надані технічні документи й експертиза підтверджують необхідність врегулювання кадастрової та фактичної невідповідності, але не обґрунтовують застосування всіх обраних у позові способів захисту.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з мотивів, наведених вище. Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі відмови в задоволенні позову судовий збір покладається на позивачку. Питання інших судових витрат може бути вирішене за наявності належно заявлених і підтверджених вимог у процесуальному порядку, встановленому ЦПК України.

Керуючись статтями 3, 15, 16, 316319, 321, 328, 377, 391, 396, 256, 257, 261, 267 ЦК України, статтями 79-1, 106, 107, 116, 118, 120, 125, 126, 152, 158 ЗК України, статтями 2, 4, 12, 13, 7681, 89, 104, 107, 110, 141, 258259, 263265 ЦПК України, статтями 24, 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр», статтями 3, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в особі відділу № 2 по м. Дніпру, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 березня 1999 року № 526 у відповідній частині, визнання недійсним і скасування державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ДП № 053331 від 22 липня 1999 року, скасування державної реєстрації земельної ділянки та права власності на неї, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі відмовити.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, залишити за позивачем.

Позивач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Співвідповідач: Дніпровська міська рада, адреса: 49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 26510514.

Третя особа: ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, адреса: 49006, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39-А, код ЄДРПОУ 39835428.

Третя особа: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, адреса: 49000, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, буд. 75, код ЄДРПОУ 40392181.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення: 13.11.2026.

Головуючий суддя О.В. Поштаренко

Часті запитання

Який тип судового документу № 141489444 ?

Документ № 141489444 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141489444 ?

Дата ухвалення - 09.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141489444 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141489444 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 141489444, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Судове рішення № 141489444, Самарський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.

Судове рішення № 141489444 відноситься до справи № 206/6709/24

Це рішення відноситься до справи № 206/6709/24. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141484313
Наступний документ : 141489445