Рішення № 141489412, 13.11.2026, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Дата ухвалення
13.11.2026
Номер справи
214/5383/26
Номер документу
141489412
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 214/5383/26

2/214/4806/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 листопада 2026 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Чернової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Нестеренко К.А.,

позивача- ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 214/5383/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про невиплату заробітної плати при звільненні і не видачу трудової книжки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду 11 травня 2026 року з позовом до відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та в редакції позову від 11.05.2026 просив суд зобов`язати відповідача здійснити виплати при звільненні та видати трудову книжку.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначив про своє звільнення наказом № 598-к від 19 серпня 2020 року з посади інспектора з контролю за виконанням доручень відділу забезпечення регіонального контролю управління регіональної безпеки департаменту безпеки. Однак при звільненні з ним не було проведено належного розрахунку при звільненні та не видана трудова книжка, при цьому звільнений він був без законної підстави 19.08.2020 і ніяких законних змін у формі оплати праці йому доведено не було. Останніми повністю відпрацьованими ним місяцями є червень та липень 2020 року, нарахована заробітна плата за посадовим окладом становить 36 000,00 грн. При 40 годинному робочому тижні кількість робочих днів у червні та липні 2020 року складало 43 дні, а отже його середньоденна заробітна плата становить 837 грн. Через невидачу йому трудової книжки, він має труднощі із зарахуванням страхового стажу в пенсійній справі, тому просить вимоги задовольнити.

На виконання вимог ухвали суду від 01.06.2026 позивач вимоги уточнив та в редакції позовної заяви від 11.06.2026 просив суд зобов`язати відповідача АТ «ДПЗКУ» відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку; виплатити компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України в сумі, визначеній судом на дату прийняття рішення та витребувати у відповідача ряд письмових доказів на підтвердження заявлених вимог. В обґрунтування уточнених вимог позивачем зазначено про його неодноразове звернення до представників відповідача з приводу видачі йому трудової книжки та виплати заробітної плати, оскільки філія підприємства знаходилась в м. Кривому Розі, однак численні звернення відповідачем проігноровані. Звернувшись до ПФУ в травні 2026 року він дізнався, що трудова книжка відповідачем не оцифрована і не надана. Для врахування періоду роботи, вказаної у трудовій книжці, її треба фізично мати на руках для надання в органи ПФУ і звірки сплачених внесків, однак вона знаходиться у відповідача. Зазначив, що сума в розмірі 19 470,00 грн. була йому нарахована, однак не виплачена, оскільки роботодавець не видав йому заробітну банківську карту і не допустив його до ками підприємства для отримання коштів. Тому наполягає на задоволенні вимог.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги позову підтримав з підстав, викладених в уточнених позовних заявах, наполягав на їх задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Григорян О.О. в судове зсідання не з`явилась, звернулась до суду з відзивом на позов, вказавши про повну незгоду із заявленими вимогами ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості та безпідставності. Так, у зв`язку з тим, що метою позову є невидача трудової книжки , даний спір відноситься до загального порушення трудових прав, у зв`язку з чим на вимогу про зобов`язання видати трудову книжку поширюються тримісячний строк, передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України. Так, наказом АТ «ДПЗКУ» від 19.08.2020 № 598-К ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора з контролю за виконанням доручень відділу забезпечення регіонального контролю за виконанням доручень відділу забезпечення регіонального контролю управління регіональної безпеки департаменту безпеки, у зв`язку з прогулом без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України) 19 серпня 2020 року. На виконання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, АТ «ДПЗКУ» у день звільнення позивача 19 серпня 2020 року засобами поштового зв`язку направлено позивачу повідомлення про звільнення та пропозицію з`явитися до апарату управління підприємства в м. Києві по вул. Саксаганського, 1/318, для ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки. Проте позивач, будучи обізнаний про своє звільнення саме в день звільнення 19.08.2020 умисно не з`являвся до апарату управління АТ «ДПЗКУ» протягом 6 років для отримання своєї трудової книжки та не надавав до Товариства письмову згоду для пересилання своєї трудової книжки засобами поштового зв`язку. Указані обставини підтверджуються також постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.10.2021 при розгляді справи № 214/6546/20. Тому представник відповідача вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк за зверненням до суду із вказаною вимогою з огляду на дату звільнення та обізнаність позивача про необхідність особистої явки до Товариства за трудовою книжкою. Зазначено про відсутність позивача на робочому місці без поважних причин у період з 09.01.2021 до 19.08.2020, звільнення його з цих підстав та виплату йому компенсації згідно наказу про звільнення від 19.08.2021 у повному обсязі 28 вересня 2020 року після отримання від позивача його банківських реквізитів в сумі 15 673,67 грн., тому звертаючись до суду, позивач просить стягнути виплачену йому вже раніше суму невикористаної відпустки, бо період його відсутності на роботі без поважних причин до стажу не зараховується і не породжує права на накопичення днів щорічної відпустки. З цих же підстав не підлягає задоволенню вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні вимог.

У відповіді на відзив позивачем ОСОБА_1 зазначено про відсутність повноважень на підпис відзиву на позов особою, яка не має процесуального статусу на підписання документів від відповідача та на неправдивість твердження відповідача щодо перерахунку 28 вересня 2020 року коштів за наданими ним реквізитами, оскільки такі реквізити відповідачу він не надавав, можливо це застарілі дані за період роботи в АТ «ДПЗКУ», однак доступу до цього рахунку він не мав, бо терміни банківських карток закінчились, а відповідач нові не видав. Проведення коштів за платіжним дорученням на рахунок, який колись йому належав в АТ «Укрексімбанк» не може вважатися виплатою йому грошових коштів, оскільки відповідач не надав доказів, що він зняв ці кошти з цього рахунку та скористався ними. При цьому вказані кошти були зараховані з призначенням платежу «розрахункові за серпень», тому йому не відома правова природа цих коштів. Зазначив, що в додатках на сторінці 4 є таблиця розрахунку середнього заробітку, де вказано його заробітну плату (посадовий оклад) 18 000,00 грн. на місяць. З дати видачу наказу про поновлення його на роботі № 15-к від 09.01.2020 до дати звільнення 19.08.2020 йому нарахували, але не виплатили щомісячну заробітну плату в розмірі 18 000,00 грн. За період з 09.01.2020 до 19.08.2020 сумарна заборгованість по невиплаченій заробітній платі становить близько 8*18 000,00 грн. = 144 000,00 грн. Жодних підтверджень того, що він не виконував роботу відповідач не надав, оскільки доказом не виконання працівником посадових обов`язків є відповідні акти роботодавця. Зазначив стосовно строків подання позову, що у період з 2020 до 2022 був період активного карантину та строки позовної давності не застосовувались, з 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення на територію України, оголошений воєнний стан та мобілізація, де він 17 березня 2022 року був призваний до військової служби перебуваючи там до 12 серпня 2025 року і звільнений у відставку за станом здоров`я, досі проходячи реабілітацію та лікування, що просить врахувати судом. У зв`язку з цим просить задовольнити вимоги, прийнявши до розрахунку 144 000,00 грн. невиплати заробітної плати за період роботи додатково до раніше визначеної суми заборгованості за невикористані дні відпустки.

У письмових запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача Григорян О.О. обґрунтувала наявність своїх повноважень на підпис документів по суті справи від імені відповідача та наголосила на підставах звільнення позивача 19 серпня 2020 року наказом № 598-к, а саме звільнення з роботи у зв`язку з прогулом без поважних причин протягом семи місяців у період з 09.01.2020 до 19.08.2020, законність якого було підтверджено постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 214/6546/20. Указане підтверджується також табелем обліку використання робочого часу за вказаний період. При цьому звертаючись до суду у 2020 році із вимогою про скасування наказу про звільнення та виплату заробітної плати, позивач не зазначав вимогу про виплату сум за невикористану відпустку, що свідчить про факт її виплати. Позивач є адвокатом, має вищу юридичну освіту та належним чином обізнаний як з нормами чинного законодавства, так і порядком їх застосування і своїми правами та обов`язками, а отже і був обізнаний про наявність обов`язку явки до апарату управління за трудовою книжкою та постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 214/6546/20 щодо встановлених судом апеляційної інстанції обставин. Тому просить відмовити у задоволенні вимог.

Суд, вислухавши позивача, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, надавши їм оцінку в сукупності, дійшов до такого висновку.

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, наказом від 09 січня 2020 року № 15-К АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» поновлено ОСОБА_1 на посаді інспектора з контролю за виконанням доручень відділу по роботі з боржниками та взаємодії з правоохоронними органами управління по роботі з контрагентами департаменту безпеки з 11 вересня 2018 року.

Наказом від 19 серпня 2020 року №598-к звільнено ОСОБА_1 , інспектора з контролю за виконанням доручень відділу забезпечення регіонального контролю управління регіональної безпеки департаменту безпеки, у зв`язку з прогулом без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України) 19 серпня 2020 року.

Даним наказом визначено необхідність виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 32 календарні дні за період роботи з 11.09.2018 до 19.08.2020.

Повідомлення про звільнення направлено на адресу ОСОБА_1 19 серпня 2020 року за вих. № 1301-19/3155 із пропозицією з`явитися в апарат управління Акціонерного товариства «ДПЗКУ» для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки за адресою: м. Київ, вул.Саксаганського,1 каб.318.

Щодо вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Однак суд наголошує, заробітна плата виплачується працівнику за фактично відпрацьовані до звільнення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Так, постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 214/6546/20 відмовлено позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог, заявлених до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, в повному обсязі.

У вказаній справі ОСОБА_1 просив скасувати наказ №598-к від 19.08.2020 року про звільнення його з роботи, поновити його на роботі на раніше займаній посаді; стягнути з АТ «ДПЗКУ» на його користь матеріальну шкоду в сумі 837 грн. щоденної заробітної плати, на момент подання позовної заяви 16 740,00 грн., виходячи з розрахунку, що останніми повністю відпрацьованими місяцями він зазначав червень та липень 2020 року, де за два місяці йому була нарахована заробітна плата 36000 грн./43 дні=837 грн.(середньоденна заробітна плата)

Указаною постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що «оскільки відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами доведена відсутність позивача на роботі без поважних причин протягом семи місяців (в період з 09.01.2021 по19.08.2020), тобто порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни у вигляді прогулу без поважних причин, колегія суддів вважала, що до позивача правомірно застосовано дисциплінарне стягнення роботодавцем (його уповноваженим органом) та з дотриманням строків та порядку його застосування, шляхом його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Отже, відсутні правові та фактичні підстави і обставини для визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 19 серпня 2020 року №598-К, про звільнення позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Крім того, враховуючи, що звільнення позивача відбулося на законних підставах, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які є похідними від основної вимоги також задоволенню не підлягають».

Наведеним судовим рішенням встановлені відповідні обставини справи і факти, які не підлягають доказуванню у даній справі, оскільки підставою звернення позивача в даному випадку є стягнення заробітної плати за період роботи, вказаний у наказі № 598-к від 19.08.2020, за який нарахована компенсація за невикористану відпустку та стягнення цієї компенсації.

Так, при розгляді справи № 214/6546/20 судом апеляційної інстанції встановлена відсутність позивача ОСОБА_1 на роботі без поважних причин протягом семи місяців в період з 09.01.2021 по19.08.2020, а отже ця обставина не підлягає додатковому доказуванні і підтверджує, що у період з дати поновлення його на роботі наказом від 09 січня 2020 року № 15-К до дати звільнення 19 серпня 2020 року позивач жодного дня не працював, а тому не може вимагати виплати йому заробітної плати за час прогулу на робочому місці без поважних причин з підстав фактичного не відпрацювання робочих днів.

Стосовно вимоги про виплату компенсації за невикористану відпустку, зазначену в наказі від 19 серпня 2020 року, то на виконання вимог ухвали суду від 02 вересня 2026 року, Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» надано відповідь від 17.09.2026 за № БТ/0025800/5298-26, який підтверджено факти належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , зарахування на вказану платіжну картку коштів 29 вересня 2020 року в сумі 15 673,67 грн. та їх подальше зняття з карткового рахунку, що відображено у виписці по вказаному рахунку в електронному вигляді.

Аналогічну відповідь надано позивачем від АТ «Державний експортно-імпортний банк України» від 27.07.2026 № 0027403/16543-26 щодо зарахування коштів в сумі 15 673,67 грн. саме від АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та здійснення операції цього ж дня зі зняття готівкових коштів у банкоматі, кошти з рахунку були витрачені і не повертались до АТ «ДПЗКУ», рахунок було автоматично закрито 09.07.2024 через відсутність обороту та залишку на ньому.

Указане спростовує твердження позивача про необізнаність його з банківськими реквізитами, на які відповідачем було перераховано компенсацію за невикористану відпустку та неотримання ОСОБА_1 цих коштів.

Тому вимога про виплату заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку задоволенню не підлягає.

Стосовно вимоги про видачу трудової книжки.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 48 КЗпП України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

На вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу.

Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 05 лютого 2021 року № 1217-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати належно оформлену трудову книжку працівнику, з яким укладено трудовий договір до набрання чинності цим Законом та який звільняється до завершення процедури включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність, у день звільнення.

У пункті 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58), зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 4.2 Інструкції № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема, у постанові від 14 липня 2021 року в справі № 569/6979/20) про те, що середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню.

Отже, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

При цьому реалізація права працівника отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з роботи 19 серпня 2020 року.

Однак будучи обізнаним про своє звільнення, позивач жодних дій щодо отримання трудової книжки не здійснив, за місцем знаходження трудової книжки (в основному офісі м. Києва) не з`явився, письмової заяви про направлення йому трудової книжки засобами поштового зв`язку відповідачу не подавав, що не спростовано позивачем належними та допустимими доказами в судовому засіданні.

Крім того, жодних доказів того, що затримка видачі трудової книжки пов`язана з діями відповідача, а не власною бездіяльністю, позивач суду не надав, а тому за відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження факту того, що саме з вини відповідача позивачу вчасно не було видано трудову книжку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог в цій частині, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 травня 2026 року у справі № 554/15675/22 (провадження № 61-9983св25).

Доводи позивача про неодноразові звернення до відповідача з вимогою про видачу йому трудової книжки не підтверджені жодним доказом.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

У контексті викладеного, суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача у зобов`язанні.

Ураховуючи викладене, оскільки цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.12,13,81,141,247,263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про невиплату заробітної плати при звільненні і не видачу трудової книжки повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України», код ЄДРПОУ 37243279, юридична адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 1.

Суддя Н.В. Чернова

Часті запитання

Який тип судового документу № 141489412 ?

Документ № 141489412 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141489412 ?

Дата ухвалення - 13.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141489412 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141489412 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Відомості про судове рішення № 141489412, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Судове рішення № 141489412, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.

Судове рішення № 141489412 відноситься до справи № 214/5383/26

Це рішення відноситься до справи № 214/5383/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша платформа дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141489408
Наступний документ : 141489415