Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 204/13484/25
Провадження № 2/204/1550/26
ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Павлюк Д.В.,
за участю представника позивача Ревякіної Н.М.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
за участю представника відповідача адвоката Ромасько Є.В.,
розглянувши у судовому засіданні у залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та довільних процедур Дніпровської міської ради, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, -
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2025 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та довільних процедур Дніпровської міської ради, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, в якій просила усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 204/5101/22 за позовом керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року позовну заяву керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради задоволено, ухвалено витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 , що є складовою частиною квартири спільного заселення АДРЕСА_3 та витребувано у ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_4 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу представника відповідачів залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 10 квітня 2025 року касаційну скаргу відповідачів залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та постанову Дніпровського апеляційного суду залишено без змін. 22 серпня 2023 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право комунальної власності за місцевою територіальною громадою в особі Дніпровської міської ради. Отже, зазначені квартири належать територіальній громаді міста на праві комунальної власності. На думку позивача виселення відповідачів з квартири переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції, оскільки, Дніпровська міська рада, як власник квартири АДРЕСА_1 , не може на власний розсуд володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном та у зв`язку з тим, що у відповідачів відсутні підстави для проживання в спірній квартирі, вважає, що потрібно усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні зазначеним майном, шляхом виселення, тому, позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_1 , її представник, в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що зазначене житло є її та сина єдиним житлом, іншого житла сім`я не має; просила не виселяти її зі спірного житлового приміщення, оскільки воно є єдиним місцем проживання її та членів її сім`ї.
Треті особи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Вислухавши представника позивач, заперечення відповідача та її представника, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року по цивільній справі № 204/5101/22 позовну заяву керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, ухвалено витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1856620112101; витребувати у ОСОБА_4 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1856971512101; стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 5 981,18 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 5 981,18 грн. (а.с. 11-16).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року залишено без змін (а.с. 17-23).
Згідно постанови Верховного Суду від 10 квітня 2025 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишено без змін (а.с. 24-26).
На підставі вказаного рішення державним реєстратором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Кучеренком Є.А. 11 січня 2024 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1856620112101, за Дніпровською міською радою, номер відомостей про речове право: 53321510, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 454636339 від 02 грудня 2025 року (а. с. 34).
Згідно вищезазначеної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 454636339 від 02 грудня 2025 року вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1856620112101, загальною площею 35,9 кв.м., житловою площею 8,3кв.м., складається з: 1 коридор, 2 житлова, 3 кухня-їдальня, 4 санвузол, I балкон.
Підставою звернення до суду із зазначеною позовною заявою є те, що Дніпровська міська рада є власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки у відповідачів відсутнє право власності на спірну квартиру, у останніх відсутні законні підстави для проживання у спірному приміщенні, тому вони підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Згідно з частиною 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Кожному гарантується недоторканність житла, що визначено статтею 30 Конституції України.
У статті 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення.
У частині третій статті 116 Житлового кодексу України (далі ЖК України) передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Встановлено, що відповідачі не є особами, які самоправно зайняли спірне житлове приміщення, оскільки останні придбали його за відплатним правочином у особи, яка не мала права на це нерухоме майно, тобто є добросовісними набувачами, права та інтереси яких, у випадку витребування такого нерухомого майна на користь дійсного власника, також мають бути захищені шляхом виплати їм відповідної справедливої сатисфакції або компенсації витрат на придбання житла та його поліпшення.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Зазначені способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Негаторний позов це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, тоді як віндикація це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника.
Згідно із частиною 4 статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
За змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.
Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу булла визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, що визначено частиною ч. 1 ст. 80 ЦПК України.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
З висновку органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради «Про недоцільність виселення дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » вбачається, що враховуючи інтереси неповнолітнього, відсутність відомостей про наявність іншого житла, витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 03.06.2026, вважають недоцільним виселення дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_5 , де неповнолітній має реєстрацію (а.с.116-118).
Судом враховано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 09 квітня 2019 року, що підтверджено відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2147829 від 18.12.2025 (а.с. 36).
Крім того, спірне житлове приміщення є місцем проживання та реєстрації неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яки проживає у ньому разом із матір`ю, що також підтверджено відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2147851 від 18.12.2025 (а.с. 37).
Отже, судовим розглядом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом відповідачів. Іншого нерухомого майна у своїй власності відповідачі не мають.
За таких обставин, вимоги Дніпровської міської ради про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, у разі їх задоволення, матимуть фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення з квартири. Проте, таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
Також, суд враховує висновок органу опіки та піклування про недоцільність виселення дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який складений з урахуванням відомостей щодо умов його проживання та необхідності захисту його житлових прав та законних інтересів як неповнолітньої дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За таких обставин, суд вважає, що виселення дитини з житлового приміщення в якому вона проживає зі своєю родиною не відповідає її інтересам та призведе до реального позбавлення дитини права на житло, гарантованого Конституцією України.
Крім того, матеріали справи не містять, а позивачем не зазначено, яким іншим житловим приміщенням мають бути забезпечені відповідачі у випадку їх виселення із займаної квартири, оскільки останні не є особами, які самовільно зайняли спірну квартиру, а тому не можуть бути виселенні без надання іншого житлового приміщення.
Отже, вимога позивача про виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення призведе до того, що останні будуть позбавлені єдиного місця для проживання, що є непропорційним втручанням у права відповідачів на житло, оскільки таке втручання є непропорційним та створюватиме значний дисбаланс між реальним правом, яке на теперішній час наявне у відповідачів, та правом, яке буде втрачено внаслідок задоволення позову без забезпечення можливості реалізації аналогічного права у іншому житловому приміщенні.
За таких обставин, враховуючи, що при позбавленні відповідачів права на житло не буде дотримано «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав відповідачів на житло, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог частини 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати підлягають віднесенню на сторону позивача.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 317, 319, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 13, 76-81, 133, 141, 142, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні позовної заяви Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи Департамент адміністративних послуг та довільних процедур Дніпровської міської ради, Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Дата складення повного судового рішення 13.11.2026 року.
Суддя Н.В. Токар
Судове рішення № 141488890, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 05.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 204/13484/25. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: