Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 202/6736/25
Провадження № 2/175/4677/26
РІШЕННЯ
Іменем України
"13" листопада 2026 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання Яшиної М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В:
Представник позивача звернувся з позовом до суду до відповідача, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №6358532, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна» 11.02.2023 року, у розмірі 51 790 грн. 00 коп., яка складається з 10000 грн. заборгованості по тілу кредиту, 14 925 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані первісним кредитором, та 26 865 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 135 календарних днів. Крім цього, в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України просив зазначити в рішенні суду для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Фінтраст Капітал».
Мотивував позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Авентус Україна» і уклала 11.02.2023 року кредитний договір №6358532, отримавши грошові кошти для власних потреб. Зауважив, що вказаний договір складений в електронному варіанті та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису у виді одноразового електронного ідентифікатора. Вказав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку із чим утворилася вищезгадана заборгованість. Зазначив, що 25.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, відповідно до якого, а також згідно з реєстром прав вимоги до вказаного договору, позивач набув право вимоги до відповідача за кредитним договором №6358532 від 11.02.2023 року. Враховуючи наведене, просив позовні вимоги задовольнити, а судові витрати, які складаються з 2422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу стягнути з відповідача.
Представник відповідача адвоката Ковальчук Д.Ю. подав до суду відзив на позовну заяву, проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що відповідачка не укладала та не підписувала з ТОВ «Авентус Україна» договору про надання споживчого кредиту № 6358532 від 11.02.2023 року. Зазначив, що у березні 2022 року відповідачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, а належну їй SIM-картку з номером телефону НОМЕР_1 , до якого була прив`язана банківська картка, втратила під час виїзду з України. За цим фактом 06.04.2026 року до ЄРДР внесено відомості про кримінальне правопорушення. Крім того, згідно з інформацією Державної прикордонної служби України, на дату укладення спірного договору відповідачка перебувала за межами України. Відповідачка заперечувала факт реєстрації на сайті позивача, використання зазначеної електронної пошти та отримання одноразового ідентифікатора, вважаючи, що договір від її імені було укладено невстановленою особою шахрайським шляхом. Також представник відповідача вказав на відсутність у матеріалах справи належних доказів перерахування кредитних коштів на належний їй банківський рахунок. Зазначив, що наданий позивачем лист ТОВ «Пейтек Україна» не є платіжним документом, а лист АТ КБ «ПриватБанк» не підтверджує зарахування коштів від ТОВ «Авентус Україна» на рахунок відповідачки. Крім того, представник відповідача заперечував проти нарахування процентів за стандартною процентною ставкою 1,99 % на день за період з 25.09.2023 року по 06.02.2024 року, вважаючи її заходом відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, застосування якого суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в умовах воєнного стану. З огляду на викладене просив відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, в прохальній частині позовної заяви просив суд розглянути справу без участі сторони позивача.
Представник відповідача про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у відзиві на позовну заяву просив про розгляд справи за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи, суд вбачає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Судом встановлено, що 11.02.2023 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», було укладено електронний договір №6358532 про надання споживчого кредиту.
Згідно умов Кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 10000 гривень (п.1.3. Кредитного договору). Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 15 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Споживача виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі. (п.1.4 Кредитного договору).
Пунктом 1.5 договору визначено тип процентної ставки - фіксована.
Пунктом 1.5.1 договору передбачено стандартну проценту ставку в розмірі 1,99 % в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору.
Згідно п.1.5.2. договору знижена процентна ставка 0,01 % в день та застосовується відповідно до умов вказаних в даному Договорі.
Відповідно до п.2.1. кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 .
Згідно з листом ТОВ «Пейтек» № 20231011-1 від 10.10.2023, на виконання договору укладеного із ТОВ «Авентус Україна», було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «Авентус Україна» на суму 10000 грн., призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_2 (пункт 27), що також підтверджується наданою на виконання ухвали суду про витребування доказів письмовою інформацією АТ «КБ «Приватбанк» від 12.02.2026 року.
У відповідності до картки обліку (розрахунку заборгованості), виданої первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна», заборгованість відповідача станом на 24.09.2024 року становить 24 925 грн. 00 коп. та складається з 10 000 грн. 00 коп. заборгованості по тілу кредиту, 14 925 грн. 00 коп. заборгованості по відсотках.
25.09.2023 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25.09/23-Ф, відповідно до умов якого первісний кредитор ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) новому кредитору ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» свої права вимоги за кредитними договорами, натомість фактор сплачує первісному кредитору грошові кошти за відступлення права вимоги.
На підтвердження переходу права вимоги до позивача також долучено: Акт прийому-передачі інформації згідно реєстру боржників в електронному вигляді від 25.09.2023 до Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023; Акт прийому-передачі реєстру боржників від 25.09.2023 до Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023; Платіжні інструкції №1083, №1082, №1081, №1080, №1079, що підтверджує оплату по договору № 25.09/23-Ф від 25.09.2023.
Згідно витягу з реєстру боржників, який являється додатком № 1 до договору факторингу № 25.09/24-Ф від 25.09.2023 року, ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право вимоги до відповідача за кредитним договором №6358532 від 11.02.2023 року. У вказаному документі заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №6358532 від 11.02.2023 року становить 24 925 грн. 00 коп. та складається з 10 000 грн. 00 коп. заборгованості по тілу кредиту, 14 925 грн. 00 коп. заборгованості по відсотках.
Таким чином, на момент набуття позивачем права грошової вимоги до ОСОБА_1 загальна сума заборгованості за кредитним договором №6358532 від 11.02.2023 становила 24 925 грн. 00 коп. та складається з 10 000 грн. 00 коп. заборгованості по тілу кредиту, 14 925 грн. 00 коп. заборгованості по відсотках.
Враховуючи те, що на момент укладання Договору факторингу № 25.09/23-Ф від 25.09.2023 строк Договору №6358532 про надання споживчого кредиту від 11.02.2023 не сплив, позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 135 календарних днів, яке складає додатково 26 865 грн. 00 коп.
Рішенням № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не здійснювалася оплата на рахунок первісного кредитора в рахунок виконання своїх зобов`язань за кредитним договором.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем не сплачена і складає 51 790 грн. 00 коп., яка складається з 10 000 грн. 00 коп. заборгованості по тілу кредиту, 14 925 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані первісним кредитором, та 26 865 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 135 календарних днів.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.
Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Частинами 1, 3 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.
За ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір №6358532 укладено 11.02.2023 року на 360 днів, дата останнього платежу 06.02.2024 року. Період нарахування процентів позивачем (з 25.09.2023 року по 06.02.2024 року, 135 календарних днів) повністю охоплюється строком кредитування. Матеріали справи не містять доказів пред`явлення позичальниці вимоги про дострокове повернення кредиту в порядку частини другої статті 1050 ЦК України.
Відповідно до умов договору (пункти 1.4, 1.5.1, Додаток № 1) остаточний строк повернення кредиту настає 06.02.2024 року, тому в межах спірного періоду позичальниця користувалася залишком кредиту правомірно, а нараховані на нього проценти є платою за користування кредитом у розумінні статті 1048 ЦК України, а не мірою відповідальності.
Проценти нараховано на залишок тіла кредиту у розмірі 199, 00 грн, що відповідає розрахунку первісного кредитора та витягу з реєстру боржників, за стандартною ставкою 1,99 % на день, погодженою сторонами в пункті 1.5.1 договору для строку кредиту.
Право вимоги щодо процентів, які нараховуються за договором у межах строку кредитування після 25 вересня 2023 року, існувало на момент укладення договору факторингу як «недозріла» вимога і за пунктом 1.1 договору факторингу (передання вимог, строк виконання яких настав або виникне в майбутньому, включаючи плату за процентною ставкою) перейшло до фактора разом з основною вимогою. Відступлення права вимоги не змінює змісту зобов`язання, а лише його суб`єктний склад на стороні кредитора (стаття 514 ЦК України). Тому позивач як новий кредитор мав право на одержання процентів за користування кредитом за період з 25.09.2023 року по 06.02.2024 року на умовах кредитного договору.
Обмеження денної процентної ставки, запроваджені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки кредитний договір укладено, а проценти нараховано за період до набрання чинності цим Законом.
До того ж, тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %, а проценти за договором №6358532 від 11.02.2023 після 24 грудня 2023 року нараховувались до 06.02.2024, тобто у межах перших 120 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" і не перевищували 2,5 %.
Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеному в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23. У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що суд не вправі за власною ініціативою, без позовної вимоги споживача, визнати умову договору про споживчий кредит недійсною та зменшити розмір процентів, однак може тлумачити нечіткі або двозначні умови договору на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII). Умова пункту 1.5.1 договору щодо стандартної процентної ставки та сфери її застосування є чіткою і двозначності не містить. Відповідачка умови договору не оспорювала, контррозрахунку не надала.
Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідач посилається на те, що остання жодних договорів не укладала та не могла укласти, її даними для отримання кредиту скористалися сторонні особи, у зв`язку із чим ОСОБА_1 була змушена звернутися із заявою до поліції, за якою згодом до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження № 42026042150000054 за ч. 1 ст. 190 КК України.
Враховуючи викладене, суд окремо звертає увагу на наступне.
ОСОБА_1 не надала суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказані в кредитному договорі засоби зв`язку (електронна пошта та номери мобільного телефону) в момент укладення правочину їй не належали, були втрачені, викрадені або використовувалися третіми особами без її відома чи доручення. Самі лише твердження відповідача про неукладення договору та неправомірне використання її персональних даних, які не підкріплені належними доказами, не можуть бути достатньою підставою для спростування факту її волевиявлення на укладення кредитного договору.
Відповідно до пунктів 136, 140, 146 розділу VІI Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України №164 від 29.07.2022, користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 констатовано, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, обґрунтованим є висновок про відсутність правових підстав для визнання недійсним такого договору. Доводи про те, що кредитний договір підписано іншими особами, які незаконним шляхом заволоділи персональними даними, відхиляються Верховним Судом, так як вони зводяться до припущень, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України). Не спростовує вказаного факту й наявність відкритого кримінального провадження за заявою позивача за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами позивача не доводить того, що саме ця невстановлена особа/особи заволоділи персональними даними позивача з метою укладення оспорюваного кредитного договору.
Крім того, суд звертає увагу також на те, що у разі не укладання спірного договору у відповідача була можливість згідно зі статтею 15 Закону України «Про споживче кредитування» протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитись від Кредитного договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Натомість відповідач не подала Кредитодавцям заяви про відмову від Кредитного договору.
Із наданого відповідачем витягу з ЄРДР та протоколу допиту вбачається, що кримінальне провадження № 42026042150000054 за ч. 1 ст. 190 КК України було зареєстровано лише 06.04.2026, тобто через три роки після укладення кредитного договору, та вже під час судового розгляду справи.
При цьому, як зазначено вище, не спростовує факту укладення кредитного договору і наявність відкритого кримінального провадження за заявою відповідачки за частиною першою статті 190 КК України (шахрайство), оскільки відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного використання особистих даних не доводить того, що саме ця/ці невстановлена особа/особи заволоділи персональними даними відповідачки з метою укладення оспорюваного кредитного договору й уклали його від імені ОСОБА_1 без її волі.
Близькі за змістом висновки наведені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2026 року у справі № 674/1542/24, від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25, від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22.
Докази протиправності дій третіх осіб стосовно позивача, які стосуються підписання кредитного договору, в матеріалах справи відсутні.
Також, з урахуванням форми укладення кредитного договору №6358532 від 11.02.2023, суж вважає безпідставними посилання відповідача на неможливість його укладення у зв`язку з її перебуванням за кордоном, оскільки для укладення цього кредитного договору не вимагається перебування позичальника на території України, адже це здійснювалось онлайн, через мережу інтернет, із використанням персональної інформації, яка охороняється законом та відомо виключно останній, шляхом здійснення верифікації користувача (передання нею та отримання позивачем одноразових ідентифікаційних кодів та персональних даних від відповідачки з метою укладення договору).
Подібний висновок наведено Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.
З урахуванням наведеного, суд встановив, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідачки у цій частині.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 17 грудня 2025 року № 686/32982/23, від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
Згідно із вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
З поданої позовної заяви та долучених до неї доказів не вбачається жодної з умов, як підстави для визнання кредитного договору недійсним, доказів не укладення спірного кредитного договору суду також не надано, отже підстави для відмови у задоволенні позовних вимог відсутні.
Таким чином, з урахуванням презумпції правомірності правочинів (ст. 204 ЦК України), яка не спростована відповідачем (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010), взятих на себе відповідачем зобов`язань за кредитним договором, які нею не виконувалися належним чином, та обов`язковості договору для сторін, суд вважає необхідним позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №6358532 від 11.02.2023, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Авентус Україна», у розмірі 51 790 грн. 00 коп., яка складається з 10 000 грн. 00 коп. заборгованості по тілу кредиту, 14 925 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані первісним кредитором, та 26 865 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 135 календарних днів.
Що стосується зазначення в рішенні суду про нарахування інфляційних втрат і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості, слід вказати наступне.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У відповідності до ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Таким чином, формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування.
Слід також звернути увагу на правовий висновок, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22, згідно якого потрібно враховувати, що ч. 11 ст. 265 ЦПК України містить вказівки не судові, який ухвалює рішення, а органові, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі ч. 10 ст. 265 ЦПК України. Саме ч. 10 ст. 265 ЦПК України визначає певне правило поведінки, обов`язкове для суду, і до того ж формулює його із використанням сполучника «або», а саме: «Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення». Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.
За вказаних обставин вимога про зазначення в рішенні суду про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України в порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості, задоволенню не підлягає.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2ст. 137 ЦПК).
При цьому суд зобов`язаний врахувати:
-чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
-чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
-поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
-дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141ЦПК).
На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу представником позивача суду надані наступні документи:
- копія договору № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10 грудня 2024 року;
- копія акту №9221 прийому-передачі виконаних робіт згідно договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року;
- копія заявки № 9221 від 19.05.2025 року на виконання доручення до договору № 10/12-2024 від 10 грудня 2024 року;
- рахунку на оплату №9221-16/06-2025 від 16 червня 2025 року.
Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 13.01.2021 по справі № 596/2305/18.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу при розгляді справи в суді, приймаючи до уваги обставини справи та її значення для позивача, умови укладеного договору про надання правової допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, враховуючи, що відповідачем не було подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 10 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову-на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позовні вимоги позивача були задоволенні повністю, тож судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422, 40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-266, 352, 354 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», ЄДРПОУ: 44559822, заборгованість за кредитним договором №6358532 від 11.02.2023 року в розмірі 51 790 грн. 00 коп., яка складається з 10 000 грн. 00 коп. заборгованості по тілу кредиту, 14 925 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані первісним кредитором, та 26 865 грн. 00 коп. заборгованості по відсоткам, які нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 135 календарних днів.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», ЄДРПОУ: 44559822, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422, 40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О. М. Білоусова
Судове рішення № 141488208, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області) було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 202/6736/25. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: