Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 183/4005/24
№ 2/183/1515/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 листопада 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., прокурора Санталової В. Р., представника позивача Рудня Д. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Самарівської районної державної адміністрації Самарівської районної військової адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про:
- витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 0,25 га з кадастровим номером 1223285500:03:014:0035, розташованої на території Піщанської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, шляхом припинення права власності на неї, у власність держави в особі Самарівської районної державної адміністрації Самарівської районної військової адміністрації;
- скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0035 у Державному земельному кадастрі,
В С Т А Н О В И В:
23 квітня 2024 року керівник Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Новомосковської районної державної адміністрації з позовом до ОСОБА_1 (надалі відповідач).
У первісній позовній заяві прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні районною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0035, на території Піщанської сільської ради, шляхом її повернення на користь держави в особі адміністрації з правом постійного користування ДСГП «Ліси України» з володіння ОСОБА_1 , скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та стягнути судовий збір.
Позов обґрунтований тим, що п. 35 рішення Піщанської сільської ради № 1-18-У від 12 березня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території АДРЕСА_1 » ОСОБА_1 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчує право на земельну ділянку, та передано у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, на території АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 отримала Державний акт на право власності серії ЯЕ № 980235 від 31 березня 2008 року; земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:014:0035. Відповідно до інформації філії ДП «Ліси України» «Новомосковське лісове господарство» земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:014:0035 згідно з планово-картографічною документацією входить до складу земель державного лісового фонду України та розміщена в кварталі НОМЕР_1 виділ 2 Новомосковського лісництва, відноситься до земель лісогосподарського призначення, тобто земель державного лісового фонду. Земельна ділянка заліснена. Характеристика лісів, розташованих на спірній земельній ділянці: рекреаційно-оздоровчі, лісові культури 10 сосна звичайна, віком 64 роки, висотою 23 м+, діаметром 30 см+, а також акація біла та дуб звичайний, віком 19 років, висотою 3м+. Вилучення даної земельної ділянки із складу Держлісфонду не погоджувалось, цільове призначення не змінювалося, землевпорядна документація на дану земельну ділянку до лісгоспу не надходила. Таким чином, заволодіння вищевказаною земельною ділянкою лісогосподарського призначення відбулося з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України, а саме ст. 1, 7 Лісового кодексу України та ст. 19, 55, 57, 84 122,149 Земельного кодексу України. Вказує, що порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських цілей безумовно становить суспільний інтерес.
Зазначає, що спірна земельна ділянка наразі є вкритою лісовими насадженнями. Відповідач не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому відбулося заволодіння земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття ним земельної ділянки у власність.
Враховуючи місце розташування, залісненість та перебування її у користуванні ДП «Ліси України» земельна ділянка, площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0035, за визначенням ст. 178 ЦК України належить до речей, що обмежені у цивільному обороті, а отже у приватній власності перебувати не може. При наданні спірної земельної ділянки зміни цільового призначення землі з «лісогосподарського» на «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» не відбулось, земельна ділянка у землекористувача не вилучалася, порядок відшкодування втрат лісогосподарського виробництва належним чином не визначався та не затверджувався. Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:014:0035, площею 0,25 га, розташована по АДРЕСА_2 належить до земель державного лісового фонду та відповідно до положень до ст. 7 Лісового кодексу України та ст. 19, 55, 57, 84,149 Земельного кодексу України у приватну власність без проведення її вилучення передана бути не могла.
Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження Новомосковською РДА, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірну земельну ділянку свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:014:0035, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 належить до земель державного лісового фонду та відповідно до положень до ст. 7 Лісового кодексу України та ст. 19, 55, 57, 84, 149 Земельного кодексу України за своїм цільовим призначенням можливості для її відведення у приватну власність за категорією земель «землі сільськогосподарського призначення» не передбачено, наявні підстави і для скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі, з метою фактичного поновлення інтересів держави.
Постановленою суддею ухвалою від 21 травня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Постановленою судом ухвалою від 01 серпня 2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті та затверджено порядок дослідження доказів.
Постановленою судом ухвалою від 30 січня 2025 року провадження зупинено.
Постановленою суддею ухвалою від 09 липня 2025 року провадження у справі поновлено.
29 серпня 2025 року керівник Самарівської окружної прокуратури подав заяви про повернення до стадії підготовчого провадження, про долучення доказів та 12 вересня 2025 року про зміну підстав позову.
В судовому засіданні 29 вересня 2025 року ухвалами суду, у зв`язку зі зміною найменувань відповідних органів назва прокуратури змінена на Самарівську окружну прокуратуру, позивача на Самарівську районну державну адміністрацію, повернуто до стадії підготовчого провадження. В підготовчому провадженні 29 вересня 2025 року ухвалами суду задоволено клопотання про долучення доказів, прийнято заяву про зміну підстав позову.
26 грудня 2025 року керівник Самарівської окружної прокуратури подав заяву про зміну предмета позову, в якій предмет позову змінено до дійсних вимог, що розглядаються у справі.
Обґрунтовуючи зміну предмета позову та прохання залишити без розгляду заяву від 12 вересня 2025 року про зміну підстав позову прокурор указав, що керівником Самарівської окружної прокуратури помилково замість заяви про зміну предмета позову подано заяву про зміну підстав позову, яку прийнято судом. Прокурором допущено технічну помилку при формуванні заяви. Зміна предмета позову пов`язана з новими правовими позиціями Верховного Суду та зміною законодавства.
Зокрема, прокурор зазначив, що за твердженням прокурора, ділянка входить до земель державного лісового фонду (квартал 75, виділ 2 Новомосковського лісництва); її не вилучено з постійного користування лісогосподарського підприємства, а цільове призначення у визначеному законом порядку не змінено. Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 не зареєстровано, а отже фактичного заволодіння нею не відбулося. Зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Враховуючи місце розташування земельної ділянки, очевидне її перебування у лісовому масиві та її заліснення, проявивши розумну обачність відповідач могла та повинна була знати про те, що ця ділянка не може бути передана їй у власність.
Із посиланням на висновки з питань застосування норм права, викладені в тому числі у постанові Верховного Суду від 01 травня 2025 року у справі № 369/1457/22 вказав, що перед набуттям права власності на земельну ділянку відповідач повинна була знати про її залісненість, повинна була враховувати можливі обмеження щодо використання таких земель, неможливість їх набуття в рамках цивільно-правової угоди, а отже мала можливість утриматися від її укладення. Вказує на недобросовісність заволодіння відповідачем земельною ділянкою.
Додатково у заяві від 26 грудня 2025 року прокурор обґрунтував зміну способу захисту набранням 09 квітня 2025 року чинності Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX, яким статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою. Прокурор вважає належним способом захисту віндикаційний позов на підставі статей 387, 388 ЦК України, стверджує про недобросовісність відповідача під час одержання земельної ділянки та просить задовольнити позов з урахуванням зміненого предмета.
В підготовчому засіданні 26 лютого 2026 року прокурор просила не розглядати та залишити без розгляду заяву від 12 вересня 2025 року про зміну підстав позову та прийняти до розгляду заяву від 26 грудня 2025 року про зміну предмета позову. Ухвалами суду від 26 лютого 2026 року залишено без розгляду, у зв`язку з не підтриманням прокурором та представником позивача заяви від 12 вересня 2025 року про зміну підстав позову та прийнято до розгляду заяву від 12 вересня 2025 року про зміну підстав позову.
В підготовчому засіданні 28 квітня 2026 року підготовче провадження повторно закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні прокурор Санталова В. Р. підтримала позов з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 26 грудня 2025 року та просила його задовольнити.
Представник позивача Рудень Д. С. підтримав позицію прокурора й також просив задовольнити позов.
Відповідач ОСОБА_1 належно та завчасно повідомлена про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання повторно не з`явилася, причин неявки не повідомила та відзиву на позов не подала. Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Представник третьої особи подав заяву про розгляд справи у відсутність представника.
У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача та прокурора вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд, оцінивши доводи заяв по суті справи у зміненій редакції, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, перевіривши їх матеріалами справи, висновує таке.
Судом досліджено наданий у копії засвідчений Піщанською сільською радою витяг із рішення вісімнадцятої сесії п`ятого скликання від 12 березня 2008 року № 1-18/V. Пунктом 35 цього рішення затверджено проєкт із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку в районі вул. Зеленої, та передано ОСОБА_1 ділянку площею 0,25 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Пункт містить доручення щодо виготовлення державного акта. Наданий лист Піщанської сільської ради від 04 січня 2024 року № 26/0/2-24 підтверджує надіслання вказаної копії витягу на запит прокуратури від 26 грудня 2023 року № 04/62-6393вих-23.
Подана позивачем копія державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 980235 від 31 березня 2008 року підтверджує передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,250 га в АДРЕСА_1 , на підставі рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V. Копія акту містить запис про його реєстрацію в книзі записів державних актів.
Інформаційна довідка № 375406953, сформована 22 квітня 2024 року о 16:27:49 за кадастровим номером 1223285500:03:014:0035 підтверджує відсутність відомостей про право власності, інші речові права та іпотеки у названих у ній реєстрах за параметрами запиту. Разом із тим довідка містить запис Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт ділянки, реєстраційний № 11573035 від 05 вересня 2011 року, на підставі постанови прокуратури Дніпропетровської області від 29 серпня 2011 року без номера. У цьому записі власником зазначено ОСОБА_1 .
Наданий суду витяг із відомостей Національної кадастрової системи містить кадастровий номер 1223285500:03:014:0035, площу 0,2500 га, адресу в АДРЕСА_1 , дату державної реєстрації ділянки 31 березня 2008 року, відомості про технічну документацію від 28 лютого 2008 року, розроблену Новомосковським РКП БТІ «Інвентаризатор», а також дані про приватну форму власності й державний акт серії ЯЕ № 980235. При цьому у витягу поряд із видом використання «присадибна ділянка» вказано категорію «землі сільськогосподарського призначення».
Відповідно до повідомлення філії «Новомосковське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 10 січня 2024 року № 1/27.3-ВЛ спірна ділянка за матеріалами лісовпорядкування належить до кварталу 75, виділу 2 Новомосковського лісництва. У повідомленні також зазначено відсутність погодження вилучення та зміни цільового призначення.
Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП «Новомосковське лісове господарство», книга І «Пояснювальна записка», підготовлений ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» у 2014 році, у розділі І, пункті 1.1 «Місцезнаходження і площа», відображає Новомосковське лісництво із загальною площею 4542,2 га. Таблиця пункту 1.1.2 «Віднесення лісів до місцевих органів влади» зараховує до території Піщанської сільської ради, серед іншого, квартал 75 Новомосковського лісництва з сумарною площею лісів на території цієї ради 1529,0 га. Пункт 1.2 стосується організації території й обсягу лісовпорядних робіт.
Таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду Новомосковського лісництва станом на 01 січня 2014 року, аркуш 233 (стор. 2 наданого опису), визначає квартал 75 як рекреаційно-оздоровчі ліси; виділ 2 площею 32,0 га - як лісові культури з переважанням сосни звичайної (10СЗ) віком 55 років, середньою висотою 23 м та діаметром 30 см, повнотою 0,70 і запасом деревини 340 куб. м на гектар. У цьому самому виділі зафіксовано підріст (9АКБ1ДЗ) віком 10 років, висотою 3 м. Дані характеризують відповідний лісотаксаційний виділ на час обліку.
План лісонасаджень Новомосковського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2013 року (масштаб 1:25 000) і планшет № 4 Новомосковського лісництва (масштаб 1:10 000) є планово-картографічними матеріалами, які відображають конфігурацію лісових кварталів і виділів, у тому числі кварталу 75. Разом із тим до проєкту не додано окремого геодезичного висновку про суміщення координат поворотних точок ділянки 1223285500:03:014:0035 з межами виділу 2.
У листі філії «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 20 серпня 2025 року №1944/32.6-2025, надісланому у відповідь на запит Самарівської окружної прокуратури від 08 серпня 2025 року № 62-3781вих-25, прямо зазначено, що ділянки з кадастровими номерами 1223285500:03:014:0035 і 1223285500:03:014:0037 обліковуються як землі державної власності лісогосподарського призначення кварталу 75, виділу 2 Новомосковського лісництва. Підприємством вказано про відсутність у нього документації з відведення зі зміною цільового призначення та рішень про вилучення, а також на те, що згоди на вилучення лісових ділянок з кварталу 75 не надавалося. Також, як підстави затвердження матеріалів лісовпорядкування у листі вказане погодження Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 грудня 2015 року № 5/1-8/15119-15 і наказ Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016 року № 8, пунктом 1 якого затверджено матеріали лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств Дніпропетровської області відповідно до додатка. Надані копії наказу від 15 лютого 2016 року № 8 та матеріалів погодження Міністерства екології та природних ресурсів України від 14 грудня 2015 року №5/1-8/15119-15 підтверджують адміністративне погодження проєкту для ревізійного періоду 2014-2023 років.
Зі змісту проєкту організації та розвитку лісового господарства (книга І, матеріали першої лісовпорядної наради, пункт 1.1 та відомості про відмінності між земельним балансом і лісовпорядкуванням) убачається наявність у той період розбіжностей обліку площ ДП «Новомосковське лісове господарство».
З відповіді Секретаріату Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №33451/0/2-23 вбачається, що Кабінет Міністрів України не приймав рішень про погодження зміни цільового призначення або вилучення ділянки з кадастровим номером 1223285500:03:014:0035 з користування відповідного лісогосподарського підприємства.
Сукупність письмових доказів свідчить про існування в 2008 році рішення органу місцевого самоврядування щодо приватизації спірної ділянки і про її подальший облік за відомостями державного лісовпорядкування, як такої, що розташована у кварталі 75, виділі 2 Новомосковського лісництва. Водночас необхідно розмежовувати безпосередній зміст документів, висновки їхніх авторів та висновок суду щодо правового режиму ділянки на час приватизації. Таксаційний опис, виготовлений станом на 01 січня 2014 року, характеризує у виділі 2 сосновий деревостан віком 55 років, отже вказує на тривале існування лісонасаджень, а не лише на їх появу після 2008 року; точна кадастрова локалізація потребує сукупної оцінки з планами та листами лісогосподарських органів.
Щодо представництва прокурором інтересів держави та належності позивача, суд ураховує таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Аналіз положень ст. 56 ЦПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірну земельну ділянку свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.
Поряд із цим, ст. 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону. Відповідно до п. 5 ст. 28 цього Закону для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Згідно з п. «а» ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада Міністрів, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.
У зв`язку з внесенням Законом України № 1423-IX від 28 квітня 2021 року змін до Земельного кодексу України, відповідно до п.п. «а» п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).
Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, у редакції від 27 травня 2021 року, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
При цьому, ч. 1 ст. 149 ЗК України, у редакції від 27 травня 2021 року, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Отже, на території Самарівського району повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення в межах сіл, селищ, міст районного значення здійснюються Самарівською районною державною адміністрацією.
Рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 визнано неконституційними окремі приписи частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва через нездійснення або неналежне здійснення захисту компетентним органом. Проте пунктом 3 резолютивної частини цього рішення втрату чинності зазначеними приписами відкладено до 01 січня 2027 року, а пунктом 4 визначено, що рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва, які виникли під час чинності цих приписів та продовжують існувати після втрати ними чинності. З огляду на звернення прокурора з позовом у квітні 2024 року саме лише це рішення Конституційного Суду України не усуває процесуальних передумов уже розпочатого представництва.
Відтак, ураховуючи підстави, покладені в обґрунтування позову (які прокурор обґрунтовує незаконністю вилучення та передачі у власність відповідача земельної ділянки) та його предмет (земельна ділянка, яка мала лісогосподарське призначення), позивач у цій справі, представлений Самарівською районною державною адміністрацією, яка на час воєнного стану організована в Самарівську районну військову адміністрацію, є належним.
Суд погоджується також і з тим, що порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських цілей (на що посилається прокурор у позові) безумовно становить суспільний інтерес, враховуючи положення статей 13, 50 Конституції України, статті 7 Лісового кодексу України та статті 84 Земельного кодексу України, а збереження земель лісогосподарського призначення та належне розпорядження ними відноситься до сфери інтересів держави.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Суд ураховує надання прокурором доказів звернення до Новомосковської (на момент розгляду справи Самарівської) районної державної адміністрації з повідомленням про виявлення порушень земельного законодавства (від 26 грудня 2023 року № 04/62-6391вих-23, від 07 лютого 2024 року № 62-690вих-24), а також повідомлення прокурора від 03 квітня 2024 року № 62-1831вих-24 про намір звернутися до суду, відповіді адміністрації (від 03 січня 2024 року № 92/0/538-24, від 09 лютого 2024 року № 976/0/538-24 і від 08 квітня 2024 року №2228/0/538-24), в тому числі й про відсутність можливості самостійного звернення до суду з позовом.
Таким чином суд погоджується з доводами прокурора, що невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокурором представницьких повноважень в інтересах держави, шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Відтак, керівником Самарівської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Самарівської районної державної адміністрації у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо вимоги про витребування земельної ділянки.
Згідно зі ст. 16 ЦК України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Стаття 388 ЦК України у редакції зі змінами в редакції Закону № 4292-IX від 12 березня 2025 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», передбачає, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Тобто, за змістом статей 16, 387, 388 ЦК України витребування індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння спрямоване на відновлення володіння власника.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), зокрема пункти 92-95, 111-115), предметом якої було повернення державі лісової земельної ділянки, переданої для житлової забудови. Витребування нерухомості за цією практикою покликане створити правову підставу для державної реєстрації права власності за належним власником.
У постанові від 19 червня 2024 року у справі № 931/9/23 (провадження № 61-325св24) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду підтримав висновок Великої Палати щодо належності віндикаційного способу захисту державної власності на лісові землі. За обставинами справи суди оцінили лісовпорядні матеріали, картографічний фрагмент із нанесеними межами кадастрової ділянки, листи уповноважених органів та відсутність належного вилучення.
Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою, відповідно до якої, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.
Так, суд ураховує, що пункт 35 рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18/V передбачав саме передання землі відповідачеві у приватну власність.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2026 року у справі № 488/2135/19 (провадження № 61-6412св26) виснувано, що: «Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
09 квітня 2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року (далі - Закон України № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року), яким внесені зміни, зокрема до статей 388 390 391 ЦК України та статей 177 185 265 ЦПК України.
Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (частина п`ята статті 390 ЦК України, в редакції Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року).
У пункті 2 Розділу ІІ Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року зазначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Касаційний суд вже вказував, що:
- обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення частини п`ятої статті 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України не підлягають застосуванню;
- у випадку, якщо позивач обґрунтовує позов про витребування нерухомого майна недобросовісністю набувача, то положення частини п`ятої статті 390 ЦК України не застосовуються;
- питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє у задоволенні позову на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду (див., постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 (провадження № 61-11478св25), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 (провадження № 61-11906св25)), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 354/1754/24 (провадження № 61-12524св25), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2025 року у справі № 354/417/25 (провадження № 61-12635св25), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2026 року у справі № 354/160/25 (провадження № 61-12856св25), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2026 року у справі № 484/1213/2 (провадження № 61-15817св25), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2026 року у справі № 354/409/25 (провадження № 61-11264св25), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 січня 2026 року у справі № 922/2555/21, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 676/4649/24 (провадження № 61-10342св25)).
Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу (частина друга статті 391 ЦК України, в редакції Закону України № 4292-IX від 12 березня 2025 року).».
У справі, що розглядається, оцінюючи змінений предмет позову, суд керується правилами віндикації, встановлюючи всі необхідні передумови витребування.
Так, надання земельної ділянки державного лісового фонду для житлової забудови сільською радою за відсутності компетенції у ради на належне вилучення із постійного користування, що підтверджується наданими позивачем суду доказами, які підтверджують знаходження ділянки, не відповідає законодавчому порядку розпоряджання такими землями. Сам державний акт серії ЯЕ № 980235 від 31 березня 2008 року підтверджує оформлення приватного титулу, але не доводить законності його набуття.
Водночас відсутність станом на 22 квітня 2024 року запису про приватне право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є тотожним відсутності права, оформленого за порядком, чинним до 01 січня 2013 року. У цій справі наявні державний акт та відомості про його реєстрацію в книзі записів. Саме ці документи слід оцінювати щодо фактичного володіння, належного відповідача та можливості поновлення права держави через державну реєстрацію на підставі рішення суду.
Як визначено положеннями ч. 3 ст. 388 ЦК України у редакції Закону № 4292-IX держава або територіальна громада за визначених законом умов не може витребувати майно від добросовісного набувача після спливу понад десяти років від реєстрації права першого набувача у Державному реєстрі речових прав, або від передання йому майна, для якого закон на час передання не вимагав державної реєстрації правочину чи права. Прикінцеві та перехідні положення пункту 2 розділу II Закону № 4292-IX визначають обсяг зворотної дії цих правил.
Водночас, сам по собі сплив десятирічного строку від 31 березня 2008 року до дати розгляду справи не є підставою для втрати права витребування майна. Для належного застосування цієї частини є необхідним встановлення правового режиму обов`язковості державної реєстрації у 2008 році, факту і способу первинної реєстрації, а передусім добросовісність відповідача. Відсутність у Державному реєстрі речових прав запису про першого набувача не дозволяє автоматично обчислювати строк за пунктом 1 частини третьої цієї статті. Статус землі лісогосподарського призначення сам по собі не вказаний в переліку винятків із десятирічного обмеження, передбаченого ст. 388 ЦК України.
Оцінюючи питання добросовісності відповідача у цій справі при набутті права власності на земельну ділянку, суд ураховує висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17. Так у пунктах 145-147 вказаної постанови зазначено, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 06 липня 2022 року у справі №914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40),). Звернення особи до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки за відсутності для цього визначених законом перешкод. Наявність останніх має унеможливлювати реалізацію відповідного інтересу. Крім того, пропозиція нерозумних умов, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи вимогу про витребування спірної земельної ділянки, не оцінив поведінку кінцевої набувачки як недобросовісну, зокрема не встановив, що вона в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла та повинна були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для будівництва й обслуговування житлового будинку (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 108), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункти 55, 179)). Крім того, апеляційний суд не оцінив поведінку кінцевої набувачки і як добросовісну.
Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
У порядку статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісового фонду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом (стаття 57 ЗК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
Пунктом «ґ» частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Статтею 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Землі лісового фонду поділяються на: а) лісові: вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю; не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо; б) нелісові: зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.
Статтею 6 ЛК України визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 29 ЛК України до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів належить: 1) здійснення державного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів; 2) визначення порядку діяльності органів державної виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) встановлення порядку поділу лісів на групи, віднесення до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду; 4) встановлення лімітів спеціального використання лісових ресурсів державного значення; 5) встановлення порядку і нормативів плати за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду; 6) затвердження Правил відпуску деревини на пні, рубок лісу, відтворення, охорони і захисту лісів, догляду за лісом, заготівлі технічної та лікарської сировини, інших продуктів лісу, а також користування земельними ділянками лісового фонду; 7) забезпечення розробки комплексних державних та регіональних програм у галузі охорони, захисту і відтворення лісів, підвищення їх продуктивності та раціонального використання; 8) прийняття рішень про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ і організацій в порядку, передбаченому законодавчими актами, в разі порушення ними лісового законодавства; 9) вирішення інших питань у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.
Згідно зі ст. 42 ЛК України переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Відповідно до ст. 93 ЛК України лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами за кошти державного бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Міністерством лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища. Під час лісовпорядкування здійснюються: визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризація лісового фонду з визначенням породного і вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов`язаних з веденням лісового господарства, визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів тощо, а також порядку і способів проведення цих робіт; обгрунтування поділу лісів на групи і віднесення їх до категорій захисності; обчислення розрахункової лісосіки, обсягів рубок, пов`язаних з веденням лісового господарства, та обсягів використання інших видів лісових ресурсів; визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт; лісобіологічні та інші обстеження і дослідження; авторський нагляд за здійсненням розроблених під час лісовпорядкування заходів, а також інші лісовпорядні дії.
Положеннями ст. 94 ЛК України передбачено, що у матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства. Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.
За ст. 95 ЛК України державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення Рад народних депутатів, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд. Державний облік лісів і державний лісовий кадастр містять систему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді.
Відповідно до ст. 96 ЛК України державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету. Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 97 ЛК України спори у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів розглядаються місцевими Радами народних депутатів, судом або третейським судом у порядку, встановленому законодавством. Спори у галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів розглядаються відповідно до законодавства.
У цій справи суспільний інтерес у збереженні земель державного лісового фонду слід зіставити зі способом набуття ділянки відповідачем, її правовою та фактичною обізнаністю, цільовим використанням і характером втручання.
Так, доказів фактичної житлової забудови на земельній ділянці, переданій відповідачеві, понесення нею витрат на придбання за плату або інших індивідуальних обставин, які можна було б покласти в основу висновку про непропорційний тягар, надані суду докази не підтверджують.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі «Hamer проти Бельгії» (заява № 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав, втручання не було непропорційним.
Суд ураховує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а в цьому випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою у передбачений законом спосіб вчинено не було. У матеріалах справи також відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства про переведення спірної земельної ділянки з земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.
Оскільки рішення про вилучення такої земельної ділянки із державної власності не приймалось, то Піщанська сільська рада, приймаючи рішення від 12 березня 2008 року № 1-18/V, пунктом 35 якого затверджено проєкт із землеустрою щодо складання документів, який посвідчує право на земельну ділянку в районі вул. Зеленої ОСОБА_1 ділянку площею 0,25 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд діяла не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.
Також, оцінюючи сукупно рішення Піщанської сільської ради, державний акт, планово-картографічні матеріали, листи лісогосподарського підприємства, таксаційний опис, відомості про погодження лісовпорядкування суд убачає, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:014:0035 віднесена до земель державного лісового фонду. Надані суду планово-картографічні матеріали при оцінці взаємозв`язку листів із конкретним кадастровим номером, картографічними матеріалами кварталу 75, виділу 2 і характеристикою багаторічного деревостану підтверджується індивідуальна локалізація ділянки у межах земель лісового фонду за картографічними матеріалами.
Вирішуючи питання щодо добросовісності суд бере до уваги правовий режим лісових земель, наявність об`єктивних видимих ознак цього режиму під час передання земельної ділянки, розташування земельної ділянки посеред лісового масиву, розміщення на ній дерев та залісненість. Інформація про спірну земельну ділянки є відкритою та доступною через кадастрову карту України, а також міститься в наданих суду викопіюваннях з картографічного матеріалі проекту землеустрою. У зв`язку з цим відповідач мала реальну можливість перевірити правовий статус ділянки та дізнатися про обмеження щодо її використання, однак цього не зробила, що свідчить про її недобросовісність. Крім того відповідач, маючи намір набуття земельної ділянки у приватну власність мала усвідомлювати, що оформлення земель лісу з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» відбувається з порушенням вимог чинного законодавства, а саме положень Лісового та Земельного кодексів України. При цьому, відповідач могла проявити розумну обачність, звернувши увагу на залісненість земельної ділянки, її наближеність до інших лісових масивів, що нею зроблено не було.
Враховуючи належність спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду на час приватизації, встановлення недобросовісності відповідача, шляхом оцінки наданих прокурором доказів, заявлена вимога про витребування підлягає задоволенню відповідно до статті 387 ЦК України, частини другої статті 391 ЦК України й наведених правових висновків Верховного Суду. Тобто позов у частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0035, розташованої на території Піщанської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, у власність держави в особі Самарівської районної державної адміністрації Самарівської районної військової адміністрації, з припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку, підлягає задоволенню.
Водночас в іншій частині позов задоволенню не підлягає.
Так, частина тринадцята статті 79-1 ЗК України та частина десята статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулюють припинення існування сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав і скасування її державної реєстрації, зокрема на підставі судового рішення про незаконність такої реєстрації. При цьому суд має одночасно вирішити долю зареєстрованих речових прав та їхніх обтяжень.
У постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 911/906/23 Велика Палата Верховного Суду з метою гарантування юридичної визначеності, складовою якої є єдність судової практики, та з урахуванням висновків, зроблених у постанові, дійшла переконання про наявність підстав для відступу від правових висновків, сформульованих у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №924/454/20, від 16 квітня 2024 року у справі № 915/200/21, від 29 серпня 2024 року у справі №924/996/23, про те, що лише задоволення віндикаційного позову шляхом витребування спірної земельної ділянки, яка була об`єднана з іншою ділянкою, є ефективним та достатнім для повного відновлення порушеного права держави, а інші вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на об`єднану земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є неефективними.
Окреслюючи сферу застосування правового висновку, викладеного в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що він підлягає врахуванню під час вирішення судами спорів, за обставинами яких відповідач вчинив дії з метою унеможливлення витребування спірної земельної ділянки, яка до цього існувала не лише в розумінні статті 79 ЗК України як частина земної поверхні, а й в розумінні статті 79-1 ЗК України як окремий об`єкт цивільних прав, оскільки саме лише судове рішення про витребування не буде підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на витребувану земельну ділянку, адже її кадастровий номер скасований, а відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий у зв`язку з об`єднанням земельних ділянок.
У цій справі прокурор просить скасувати державну реєстрацію ділянки 1223285500:03:014:0035, яка й надалі індивідуалізована відповідним кадастровим номером. Доказів утворення нової ділянки шляхом об`єднання або поділу чи доказів незаконності саме її державної кадастрової реєстрації, відмінної від обставин неправомірної передачі у приватну власність, суду не наведено у необхідному обсязі.
Крім того, інформаційна довідка № 375406953 від 22 квітня 2024 року містить запис про арешт від 05 вересня 2011 року № 11573035 та актуального припинення цього обтяження матеріали не підтверджують. Змінена прохальна частина позову окремого питання про припинення цього обтяження не ставить.
Таким чином суд висновує, що у разі задоволення віндикаційної вимоги право держави на спірну індивідуально визначену ділянку може бути зареєстровано на підставі рішення суду без автоматичного припинення існування ділянки як об`єкта цивільних прав. Саме такий зміст відновлення права наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17.
Тому за відсутності встановленого незаконного формування ділянки чи перешкод виконанню віндикаційного рішення, подібних до обставин справи № 911/906/23, друга позовна вимога не може бути задоволена лише як похідна від першої, оскільки до таких правовідносин підлягає застосування висновки з питань застосування норм права, наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2021 року у справі №924/454/20, від 16 квітня 2024 року у справі № 915/200/21, від 29 серпня 2024 року у справі №924/996/23, про те, що лише задоволення віндикаційного позову шляхом витребування спірної земельної ділянки, яка була об`єднана з іншою ділянкою, є ефективним та достатнім для повного відновлення порушеного права держави, а інші вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на об`єднану земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є неефективними.
Вирішуючи питання щодо судового збору суд ураховує, що за ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Платіжна інструкція № 4182 від 18 грудня 2023 року (внутрішній № 318300279), за відомостями про виконання 24 грудня 2023 року, засвідчує сплату Дніпропетровською обласною прокуратурою 4 844,80 грн судового збору за позовом до ОСОБА_1 щодо ділянки площею 0,25 га. Позов задоволено частково. Перша вимога задоволена, в задоволенні іншої відмовлено. Таким чином слід стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 282ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
позов керівника Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Самарівської районної державної адміністрації задовольнити частково.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1223285500:03:014:0035, розташовану на території Піщанської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, у власність держави в особі Самарівської районної державної адміністрації Самарівської районної військової адміністрації, з припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (код в ЄДРПОУ 02909938, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 38) судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення суду у повному обсязі складене та підписане 13 листопада 2026 року.
Учасники справи:
прокурор Керівник Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області, код в ЄДРПОУ 02909938; місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Гетьманська, буд. 5;
позивач Самарівська районна державна адміністрація Самарівська районна військова адміністрація, код в ЄДРПОУ 04052324, місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська обл., м. Самар, вул. Шевченка, буд. 7;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; остання відома адреса: АДРЕСА_3 ;
третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», код в ЄДРПОУ 44768034; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9-А.
Суддя Д. О. Парфьонов
Судове рішення № 141484056, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 183/4005/24. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: