Єдиний державний реєстр судових рішень
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
12 листопада 2026 рокуСправа № 280/8737/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
21 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Токмацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України №084850001755 від 17.06.2026 "Про перерахунок пенсії ОСОБА_1 ", прийнятим на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 280/6235/25 у зв`язку з неврахуванням під час перерахунку пенсії коефіцієнтів збільшення, встановлених Постановами КМУ №127, №118, №168, у розмірах: 1,11; 1,14; 1,197; 1,0796 відповідно;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти нове рішення про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 21.01.2025, з 01.03.2025 і з 01.03.2026, в якому розмір пенсії визначається як добуток базового показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні , з якої сплачено страхові внески, у розмірі 7763,17 грн. (середній за 2017-2019 роки) на загальний коефіцієнт збільшення , обчислений шляхом множення коефіцієнтів збільшення, встановлених Постановами КМУ №127, №118, №168, №185, №209, №236 у розмірах: 1,11; 1,14; 1,197; 1,0796; 1,115; 1,121 відповідно на конкретну дату, з якою пов`язується перерахунок пенсії, на індивідуальний коефіцієнт заробітної плати (після оптимізації) коефіцієнт страхового стажу з урахуванням кратності (після оптимізації) здійснити виплати з урахування вже проведених виплат.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач з 2020 року є пенсіонером та оскаржує зміст перерахунку пенсії, який оформлено рішенням Токмацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України №084850001755 від 17.06.2026 "Про перерахунок пенсії" , яке не є юридичною особою (статус скасовано) і виконує окремі функції в структурі Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Даний перерахунок пенсії позивача був проведений на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 280/6235/25. Позивач вважає, що під час обчислення збільшеного (від базового розміру 7763,17 грн.) у попередні роки показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховується для обчислення пенсії відповідач протиправно не врахував коефіцієнти збільшення, які були визначені постановами Кабінету Міністрів України у 2021-2023 роках і залишив в структурі пенсійних виплат надбавки: 135 грн.(з 01.03.2022); 100 грн. (з 01.03.2023 і з 01.03.2024) перерахунок пенсії провів тільки в межах шестимісячного строку, встановленого судом у даних спірних правовідносинах. Навіть у разі здійснення виплати недоотриманих сум пенсії за період, обмежений моментом звернення до суду, для правильного визначення розміру пенсійної виплати підлягають послідовному застосуванню усі коефіцієнти індексації, встановлені постановами КМУ № 127, № 118, № 168 та №185. Позивач зазначає, що предметом даного позову є зміст вже проведеного перерахунку його пенсії, який оформлено відповідним рішенням, а не є його право на проведення індексації пенсії у відповідності до ст. 42 Закону № 1058-IV та просить позов задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
08 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на позовну заяву. Відповідач проти вимог, викладених в позовній заяві, заперечує в повному обсязі та зазначає, що з 14.05.2020 позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду № 280/6235/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 (у зв`язку з індексацією) з 01.03.2025 у відповідності до статті 42 Закону №1058-IV із застосуванням збільшеного (від базового розміру 7763,17 грн.) у попередні роки показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховується для обчислення пенсії та коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,115 у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році». Відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач скористався своїм правом та 09.09.2026 надав до суду відповідь на відзив. З відзивом на позов позивач не згоден. На думку позивача відзив відповідача на позовну заяву у справі 280/8737/26: підтверджує факт застосування відповідачем правових норм Постанови КМУ №124 у 2021 -2025 роках з питань проведення індексації пенсії Позивача без врахування підвищень на коефіцієнти збільшення, визначені Постановами КМУ № 127, № 118, № 168 та №185 у розмірах 1,11; 1,14; 1,197 та 1,0796 відповідно; свідчить про те, що під час перерахунку пенсії Позивача реально брався до уваги показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески у розмірі 3764,40 грн. (середній за 2014 - 2016 роки), хоча в тексті відзиву значиться 7763,17 грн. (середній за 2017-2019 роки); не містить доводів, які спростовують правову позицію Позивача, що наведена у Позовній заяві і в першу чергу сталу існуючу судову практику Верховного Суду з питань вирішення подібних спірних правовідносин. Позивач зазначає, що застосування Відповідачем у спірних правовідносинах лише коефіцієнтів збільшення в межах періоду, який підлягає судовому захисту (у даних спірних правовідносинах з 21.01.2025 року) не відповідає правовій природі індексації пенсій та механізму її здійснення, визначеному частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, призводить до порушення передбаченого законом механізму індексації та фактичного зменшення розміру пенсійної виплати порівняно з тим розміром, який мав бути сформований у разі належного проведення щорічних перерахунків. Та обставина, що звернення позивача до суду відбулося тільки у липні 2025 року не змінює правової природи спірних правовідносин та не впливає на порядок застосування встановлених законодавством коефіцієнтів індексації, оскільки здійснення перерахунку пенсії у межах визначеного судом періоду передбачає відновлення правильного розміру пенсії шляхом застосування всіх передбачених законодавством коефіцієнтів збільшення.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивачу - ОСОБА_1 з 14.05.2020 позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Пенсія призначена з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення ( 2017, 2018 та 2019 роки) - 7 763,17 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 280/6235/25:
визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 (у зв`язку з індексацією) з 21.01.2025 у відповідності до статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 7763,17 грн. (середній за 2017-2019 роки) та коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,0796 у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та встановлення щомісячної доплати до пенсії у розмірі 100 грн.;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (у зв`язку з індексацією) з 21.01.2025 у відповідності до статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням збільшеного (від базового розміру 7763,17 грн.) у попередні роки показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховується для обчислення пенсії та коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,0796 у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та здійснити виплати з урахуванням вже проведених виплат;
визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо непроведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 (у зв`язку з індексацією) з 01.03.2025 у відповідності до статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням збільшеного (від базового розміру 7763,17 грн.) у попередні роки показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховується для обчислення пенсії та коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,115 у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;
зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 (у зв`язку з індексацією) з 01.03.2025 у відповідності до статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням збільшеного (від базового розміру 7763,17 грн.) у попередні роки показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховується для обчислення пенсії та коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,115 у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та здійснити виплати з урахуванням вже проведених виплат.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 280/6235/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 17.06.2026 проведено перерахунок пенсії (рішення № 084850001755).
Вважаючи, що неправомірним зміст вже проведеного перерахунку його пенсії, оформлений рішенням № 084850001755, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як зазначено у ч. 3 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Як слідує зі змісту позову позивач фактично не згоден з проведеним відповідачем на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 280/6235/25 перерахунком його пенсії.
У ст. 14 КАС України зазначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Згідно із ч.1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В абз. 1 пп. 3.2 п. 3, п.4 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Відповідно до ст. 382-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 382 передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі № 620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем перерахунку пенсії проведене на виконання судового рішення від 24.10.2025 у справі № 280/6235/25.
При цьому позивач сам наголошує на тому, що предметом спору не є його право на проведення індексації пенсії у відповідності до ст. 42 Закону № 1058-IV.
Вказаним рішенням зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести перерахунок пенсії позивача (у зв`язку з індексацією) з 21.01.2025 у відповідності до статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням збільшеного (від базового розміру 7763,17 грн.) у попередні роки показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховується для обчислення пенсії та коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,0796 у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» та з 01.03.2025 у відповідності до статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням збільшеного (від базового розміру 7763,17 грн.) у попередні роки показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховується для обчислення пенсії та коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,115 у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».
Отже, спірні правовідносини в частині перерахунку пенсії позивача з 21.01.2025 із застосуванням коефіцієнта збільшення пенсії у розмірі 1,0796 та 1,115 виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на індексацію пенсії у відповідності до ст. 42 Закону № 1058-IV, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 280/6235/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивачки є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.
Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.
Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24.
При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.
Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.
Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.
При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.
Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Такий підхід узгоджується з висновками судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду наведеними у постанові від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.
Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, здійснюючи перерахунки його пенсії з 21.01.2025 на підставі частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" застосувавши у якості вихідного показника для обчислення розміру індексації середню заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії позивача (середній за 2017-2019 роки) в розмірі 7763,17 грн. тільки в межах строку встановленого судом (без врахування коефіцієнтів збільшення встановлених Постановами КМУ № 127, №118, №168, №185 і встановивши щомісячні доплати до пенсії в розмірі 135,00 грн (у 2022 році), 100,00 грн (у 2023, 2024 роках)) діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
За таких обставин застосування частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та постанов Кабінету Міністрів України №127, №118, №168, №185, №209 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами.
Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійне порушення його права на проведення перерахунку пенсії у відповідності до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а правомірність застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 280/6235/25 порядку проведення індексації пенсії позивача.
Отже, якщо порушення прав позивав відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 280/6235/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.
За таких обставин, суд констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду.
У зв`язку з вказаним, суд доходить висновку про те, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 280/6235/25, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Суд зауважує, що право на судовий захист не є абсолютним. Для звернення до суду повинен дотримуватись певний порядок. Якщо особа цього порядку не дотримується, зокрема щодо процедури звернення до суду в порядку того чи іншого провадження, то не можна вести мову про порушення права на судовий захист.
Згідно з ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі № 815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.
Окрім того, суд зазначає, що контроль за виконанням судового рішення в справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. Тобто, позивач має можливість для забезпечення належного виконання судового рішення скористатися правами, наданими йому Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 287 КАС України.
Щодо перерахунку пенсії позивача з 01.03.2026 суд зазначає, що у відповідності до положень ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до змісту позивач не порушує перед судом питання порушення його права на проведення індексації пенсії з 01.03.2026 у відповідності до ст. 42 Закону № 1058-IV та постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд роз`яснює, що позивач не позбавлений права звернутись до суду в порядку ст.382, 383 КАС України із заявою про вжиття відповідних заходів судового контрою за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 280/6235/25.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовної заяви позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 12 листопада 2026 року.
Суддя О.О. Артоуз
Судове рішення № 141475975, Запорізький окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 280/8737/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: