Єдиний державний реєстр судових рішень ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 рокуСправа №160/16833/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
16 червня 2026 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій, з урахування уточненої позовної заяви, просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.05.2026 № 045750037442;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до його загального страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989, зарахувати до спеціального стажу періоди роботи з 29.08.1991 по 31.12.1993, з 01.03.1999 по 08.01.2009 та призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення, а саме з 28.04.2026.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 28.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надавши підтверджуючий пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750037442 від 05.05.2026 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
До страхового стажу не враховано період навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989 згідно з дипломом НОМЕР_2 , оскільки є наявне виправлення дати рішення комісії, яке не завірене належним чином.
До спеціального стажу не враховано період роботи з 29.08.1991 по 31.12.1993 згідно з довідкою від 30.03.026 №12, оскільки механікам рефрижераторних поїздів (секцій) до стажу для призначення пенсій за вислугу років включаються періоди їх роботи в 1978-1990 роках; з 01.03.1999 по 08.01.2009 згідно з довідкою від 24.04.2026 №НОКР-1-8.09 27/56, оскільки посада маневровий диспетчер станції, станційний диспетчер станції та черговий по станції відсутні в переліку посад, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750037442 від 05.05.2026 року щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки він досяг необхідного пенсійного віку, має необхідний страховий та спеціальний стаж, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 червня 2026 року для розгляду адміністративної справи №160/16833/26 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
06.07.2026 року на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
07.07.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи
20.07.2026 року на електронну адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.
28.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою щодо призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750037442 від 05.05.2026 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії.
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виходило з наступних обставин:
Пенсійний вік для призначення пенсії становить 55 років.
Вік позивача 55 років.
Страховий стаж позивача 35 років 9 місяців 29 днів.
Необхідний страховий стаж 30 років.
Необхідний стаж за вислугу років становить 12 років 6 місяців
Стаж позивача за вислугу років становить 5 років 11 місяців 0 днів.
Пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, як і на день набрання чинності, на 11.10.2017 року, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52,54 та 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених законом №1788, у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії.
Згідно пункту «а» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» право за вислугою років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а саме Списком професій і посад локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583- після досягнення чоловіками 55 років і за наявності загального стажу роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 06 місяців на зазначеній роботі.
Статтею 7 Закону 1788 передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, що дає право на цей вид пенсії.
До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989 згідно з дипломом НОМЕР_2 , оскільки є наявне виправлення дати рішення комісії, яке не завірене належним чином.
До спеціального стажу не зараховано:
- період роботи з 29.08.1991 по 31.12.1993 згідно з довідкою від 30.03.2026 № 12, оскільки механікам рефрижераторних поїздів (секцій) до стажу для призначення пенсій за вислугу років включаються періоди їх роботи в 1978-1990 роках;
- період роботи з 01.03.1999 по 08.01.2009 згідно з довідкою від 24.04.2026 № НОКР-1-08.09-27/56, оскільки посада маневровий диспетчер станції, станційний диспетчер станції та черговий по станції відсутні в переліку посад, які дають право на призначення пенсії за вислугою років.
Враховуючи зазначене, оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.05.2026, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу відповідно до 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач-2 відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1989 року ОСОБА_1 в період з 01.09.1985 по 26.06.1989 року навчався у Дніпропетровському технікумі залізничного транспорту, спеціальність «Ізотермічний руховий состав та холодильне господарство», кваліфікація «технік-електромеханік».
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 29.08.1991, ОСОБА_1 має наступний стаж роботи:
- Запис №3 від 29.08.1991 року прийнятий в.о. механіка рефрижераторного потягу «Рефрижераторного вагонного депо» (наказ №2429 від 28.08.1991);
- Запис №4 від 30.03.1992 року - переведений механіком рефрижераторного потягу (наказ №467 від 30.03.1992);
- Запис №5 від 10.04.1993 року звільнений за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ №682 від 09.04.1993);
- Запис №6 від 06.07.1993 року прийнятий механіком рефрижераторного потягу Рефрижераторного вагонного депо Синельникове-1 Придніпровської з.д. (наказ №1366 від 06.07.1993);
- Запис №7 від 31.12.1993 року звільнений за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ №2687 від 30.12.1993);
- Запис №15 від 01.03.1999 року - переведений маневровим диспетчером (наказ №50 від 03.03.1999);
- Запис №16 від 01.02.2000 року - переведений станційним диспетчером (наказ №9 від 18/1-2000);
- Запис №17 від 13.07.2000 року переведений черговим по станції (пост МРЦ) (наказ №214 від 13.07.2000);
- Запис №18 від 08.01.2009 року - звільнений у зв`язку з переведенням в Дніпропетровську дирекцію залізничних перевезень за домовленістю між керівниками п.5 ст.36 КЗпП (наказ №1/ос від 08.01.2009).
На підтвердження спеціального стажу за період з 29.08.1991 по 31.12.1993 року надано довідку №12 від 30.03.2026, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день у виробництві «Залізничний транспорт» в період з 29.08.1991 по 31.12.1991 за професією в.о механіка рефрижераторного поїзду, що передбачена Списком 2 розділом XXX підрозділом І код КП підстава постанова Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 року; за період з 01.01.1992 по 30.03.1992 безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті за професією, посадою в.о механіка рефрижераторного поїзду, що передбачено вислугою років, підстава: Постанова КМУ №583 від 12.10.1992, ст.52, 55 а Закону України «Про пенсійне забезпечення»; за період з 31.03.1992 по 10.04.1992 безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті за професією, посадою механік рефрижераторного поїзду, що передбачено вислугою років, підстава: Постанова КМУ №583 від 12.10.1992, ст.52, 55 а Закону України «Про пенсійне забезпечення»; за період з 06.07.1993 по 31.12.1993 безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті за професією, посадою механік рефрижераторного поїзду, що передбачено вислугою років, підстава: Постанова КМУ №583 від 12.10.1992, ст.52, 55 а Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На підтвердження спеціального стажу за період з 01.03.1999 по 08.01.2009 року надано довідку №НС)КР-1-08.09-27/5к від 24.04.2026, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на посадах складача поїздів, чергового по станції Дніпропетровськ позакласної, поїзного диспетчера відділу перевезень відокремленого структурного підрозділу «Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень» (зайнятих прийманням і пропусканням поїздів на дільницях магістральних залізниць з особливо інтенсивним рухом) державного підприємства «Придніпровська залізниця», а саме: з 01.03.1999 року переведений маневровим диспетчером станції Дніпропетровськ (наказ начальника станції від 01.03.1999 №67); з 01.02.2000 переведений станційним диспетчером (наказ №9 від 18/1-2000); з 13.07.2000 переведений черговим по станції (пост МРЦ) (наказ №214 від 13.07.2000); з 08.01.2009 - звільнений у зв`язку з переведенням в Дніпропетровську дирекцію залізничних перевезень за домовленістю між керівниками п.5 ст.36 КЗпП (наказ №1/ос від 08.01.2009).
28.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надавши підтверджуючий пакет документів.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750037442 від 05.05.2026 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років, оскільки відсутній необхідний спеціальний стаж відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пенсійний вік для призначення пенсії становить 55 років.
Вік позивача 55 років.
Страховий стаж позивача 35 років 9 місяців 29 днів.
Необхідний страховий стаж 30 років.
Необхідний стаж за вислугу років становить 12 років 6 місяців
Стаж позивача за вислугу років становить 5 років 11 місяців 0 днів.
Пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, як і на день набрання чинності, на 11.10.2017 року, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54, 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених законом №1788, у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії.
Згідно пункту «а» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» право за вислугою років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а саме Списком професій і посад локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 жовтня 1992 року №583 - після досягнення чоловіками 55 років і за наявності загального стажу роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 06 місяців на зазначеній роботі.
Статтею 7 Закону №1788 передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, що дає право на цей вид пенсії.
До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989 згідно з дипломом НОМЕР_2 , оскільки є наявне виправлення дати рішення комісії, яке не завірене належним чином.
До спеціального стажу не зараховано:
- період роботи з 29.08.1991 по 31.12.1993 згідно з довідкою від 30.03.2026 №12, оскільки механікам рефрижераторних поїздів (секцій) до стажу для призначення пенсій за вислугу років включаються періоди їх роботи в 1978-1990 роках;
- період роботи з 01.03.1999 по 08.01.2009 згідно з довідкою від 24.04.2026 № НОКР-1-08.09-27/56, оскільки посада маневровий диспетчер станції, станційний диспетчер станції та черговий по станції відсутні в переліку посад, які дають право на призначення пенсії за вислугою років.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750037442 від 05.05.2026 року щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки він досяг необхідного пенсійного віку, має необхідний страховий та спеціальний стаж, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІУПро загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058 -IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж; мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-ІУ).
Періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України Про пенсійне забезпечення, а після 01.01.2004 - Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання і визначив для цього певні умови та порядок.
За змістом положень статті 62 Закону України №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання (пункт 8 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідченім, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а період навчання підтверджується виданими навчальним закладом дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Так, пунктом 2.16 Інструкції №58 встановлено, що для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Тобто внесення запису про навчання, здійснюється навчальним закладом та при наявності відкритої трудової книжки.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно пункту 23 Порядку №637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Судом встановлено, що відповідно до диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1989 року ОСОБА_1 в період з 01.09.1985 по 26.06.1989 року навчався у Дніпропетровському технікумі залізничного транспорту, спеціальність «Ізотермічний руховий состав та холодильне господарство», кваліфікація «технік-електромеханік».
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 29.08.1991, ОСОБА_1 має наступний стаж роботи:
- Запис №3 від 29.08.1991 року прийнятий в.о. механіка рефрижераторного потягу «Рефрижераторного вагонного депо» (наказ №2429 від 28.08.1991);
- Запис №4 від 30.03.1992 року - переведений механіком рефрижераторного потягу (наказ №467 від 30.03.1992);
- Запис №5 від 10.04.1993 року звільнений за власним бажанням, відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ №682 від 09.04.1993);
- Запис №6 від 06.07.1993 року прийнятий механіком рефрижераторного потягу Рефрижераторного вагонного депо Синельникове-1 Придніпровської з.д. (наказ №1366 від 06.07.1993);
- Запис №7 від 31.12.1993 року звільнений за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ №2687 від 30.12.1993);
- Запис №15 від 01.03.1999 року - переведений маневровим диспетчером (наказ №50 від 03.03.1999);
- Запис №16 від 01.02.2000 року - переведений станційним диспетчером (наказ №9 від 18/1-2000);
- Запис №17 від 13.07.2000 року переведений черговим по станції (пост МРЦ) (наказ №214 від 13.07.2000);
- Запис №18 від 08.01.2009 року - звільнений у зв`язку з переведенням в Дніпропетровську дирекцію залізничних перевезень за домовленістю між керівниками п.5 ст.36 КЗпП (наказ №1/ос від 08.01.2009).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа або за даними персоніфікованого обліку.
Вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення пільгового стажу. Записи в трудовій книжці щодо роботи в спірні періоди відповідають Інструкції № 58 про порядок ведення трудових книжок працівників (із змінами), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року.
З матеріалів справи вбачається наступне.
На підтвердження спеціального стажу за період з 29.08.1991 по 31.12.1993 року надано довідку №12 від 30.03.2026, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день у виробництві «Залізничний транспорт» в період з 29.08.1991 по 31.12.1991 за професією в.о механіка рефрижераторного поїзду, що передбачена Списком 2 розділом XXX підрозділом І код КП підстава постанова Ради Міністрів СРСР №1173 від 22.08.1956 року; за період з 01.01.1992 по 30.03.1992 безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті за професією, посадою в.о механіка рефрижераторного поїзду, що передбачено вислугою років, підстава: Постанова КМУ №583 від 12.10.1992, ст.52, 55 а Закону України «Про пенсійне забезпечення»; за період з 31.03.1992 по 10.04.1992 безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті за професією, посадою механік рефрижераторного поїзду, що передбачено вислугою років, підстава: Постанова КМУ №583 від 12.10.1992, ст.52, 55 а Закону України «Про пенсійне забезпечення»; за період з 06.07.1993 по 31.12.1993 безпосередньо здійснював організацію перевезень і забезпечував безпеку руху на залізничному транспорті за професією, посадою механік рефрижераторного поїзду, що передбачено вислугою років, підстава: Постанова КМУ №583 від 12.10.1992, ст.52, 55 а Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На підтвердження спеціального стажу за період з 01.03.1999 по 08.01.2009 року надано довідку №НС)КР-1-08.09-27/5к від 24.04.2026, в якій зазначено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день на посадах складача поїздів, чергового по станції Дніпропетровськ позакласної, поїзного диспетчера відділу перевезень відокремленого структурного підрозділу «Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень» (зайнятих прийманням і пропусканням поїздів на дільницях магістральних залізниць з особливо інтенсивним рухом) державного підприємства «Придніпровська залізниця», а саме: з 01.03.1999 року переведений маневровим диспетчером станції Дніпропетровськ (наказ начальника станції від 01.03.1999 №67); з 01.02.2000 переведений станційним диспетчером (наказ №9 від 18/1-2000); з 13.07.2000 переведений черговим по станції (пост МРЦ) (наказ №214 від 13.07.2000); з 08.01.2009 - звільнений у зв`язку з переведенням в Дніпропетровську дирекцію залізничних перевезень за домовленістю між керівниками п.5 ст.36 КЗпП (наказ №1/ос від 08.01.2009).
Посилання на неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу в даному випадку в дипломі, за наявності відомостей достатніх у своїй сукупності для визначення конкретного періоду навчання, не може бути підставою для виключення вказаного періоду з трудового стажу, що дає їй право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення організаційно-розпорядчих документів в установі/організації.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750037442 від 05.05.2026 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і, як наслідок, для поновлення порушеного права позивача суд вбачає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989 року, до спеціального стажу періоди роботи з 29.08.1991 по 31.12.1993, з 01.03.1999 по 08.01.2009 року, що враховуються при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо призначення пенсії за вислугу років, суд зазначає наступне.
Згідно пункту «а» статті 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугою років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, а саме Списком професій і посад локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 583- після досягнення чоловіками 55 років і за наявності загального стажу роботи не менше З0 років, з них не менше 12 років 06 місяців на зазначеній роботі.
Пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особам, як і на день набрання чинності, на 11.10.2017 року, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі-Закон № 1788) пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених законом №1788, у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХП пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.
Згідно зі статтею 52 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.
Згідно з даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається, що роботодавці ОСОБА_1 , у періоді з 2001 року по лютий 2013 року включно звітували перед Пенсійним фондом України та перераховувало страхові внески за позивача. Також, страхувальники звітували про наявність спецстажу за кодом ЗП3055А1.
Код обліку спеціального сажу ЗП3055А1 застосовується до «Робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України».
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, та у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №766/12481/16-а).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом відновлення порушеного права є необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 28.04.2026 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням зарахованого періоду навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989 року до страхового стажу, періодів з 29.08.1991 по 31.12.1993, з 01.03.1999 по 08.01.2009 року до спеціального стажу, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією АТ "Таскомбанк" від 27.01.2026 року.
А отже, пропорційно задоволеним позовним вимогам, суд приходить до висновку про необхідність стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 950,48 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750037442 від 05.05.2026 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989 року, до спеціального стажу періоди роботи: з 29.08.1991 по 31.12.1993, з 01.03.1999 по 08.01.2009 року, що враховується при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 28.04.2026 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням зарахованого періоду навчання з 01.09.1985 по 26.06.1989 року до страхового стажу, періодів: з 29.08.1991 по 31.12.1993, з 01.03.1999 по 08.01.2009 року до спеціального стажу, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 950,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник
Судове рішення № 141473192, Дніпропетровський окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 160/16833/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: