Єдиний державний реєстр судових рішень Справа № 364/1015/26
Провадження № 2/364/738/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2026 року, Володарський районний суд Київської області у складі:
головуюча суддя Моргун Г.Л.,
за участю секретаря судового засідання Сіваченко Л.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в селищі Володарка цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПРОЦЕНТ", ЄДРПОУ: 41466388, адреса: 03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4, ел. пошта: legal@procent.com.ua тел.: 0665938547, наявний електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС Електронний суд),
представник позивача Руденко Костянтин Васильович (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел.: НОМЕР_2 )
до
ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел.: НОМЕР_4 )
про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
15.09.2026 позивач, звернувся до Володарського районного суду Київської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».
Представник позивача, у позовній заяві посилається на обставини виниклих правовідносин та на ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, 599, 610, ч. 2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 19, ч. 8. ст. 28, 76, 84, 137, 141, 174, 175, 274, 276, 277 ЦПК України, просить суд:
1. Призначити справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін;
2. Витребувати з АТ "ТАСКОМБАНК", 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30 наступну інформацію: - чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) платіжну карту НОМЕР_5 ; - надати виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого до платіжної карти НОМЕР_5 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 14.08.2025 року по 19.08.2025 року з відображенням часу зарахування коштів; - надати інформацію чи було зарахування 7000,00 грн. 14.08.2025 року на платіжну картку НОМЕР_6 ; - надати інформацію про номер телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою N НОМЕР_6 в період з 14.08.2025 року по 19.08.2025 року; - надати інформацію про всі номера телефону, які знаходяться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ).
3. Стягнути з відповідача на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» заборгованість за Кредитним договором № 39086 від 14.08.2025 року у розмірі - 25200,00 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 14.08.2025 року по 09.08.2026 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. кредитного договору за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом (365,00% річних) та графіку платежів; - 14000,00 грн штраф за порушення умов кредитного договору (за наявності), а також судові витрати у розмірі 2662,40 гривень та 10000,00 гривень витрат на правову допомогу.
4. Розглянути та задовольнити клопотання про витребування доказів;
5. Провести розгляд справи без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами та витребуваними доказами, проти заочного рішення не заперечують.
21.09.2026 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судовий розгляд справи на 13.11.2026. Одночасно суд зобов`язав позивача надати до канцелярії суду не пізніше ніж за три дні до часу розгляду даної справи оригінали документів (електронні докази, що відповідають вимогам чинного законодавства), які містяться у кредитній справі відповідача на ствердження позовних вимог. Відповідачу запропоновано надати відзив у визначені строки. Окрім того суд задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів та витребував від АТ «ТАСКОМБАНК» код ЄДРПОУ 09806443, інформацію стосовно ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зокрема: чи емітувалась на його ім`я платіжна картка маска-картки № НОМЕР_7 ; чи відбулося зарахування коштів на картковий рахунок - маска карти № № НОМЕР_7 у період з 14.08.2025 до 19.08.2025 у сумі 7000,00 грн; фінансовий номер телефону за картковим рахунком - маска картки № НОМЕР_7 та чи знаходиться/знаходився зазначений номер телефону в його анкетних даних.
Про час та місце розгляду справи позивач та його представник повідомлені належним чином, шляхом отримання відповідних процесуальних документів у електронному кабінеті в підсистемі ЕСІТС «Електронний суд» ( а.с. 63-66).
Згідно положень визначених ч. 7 ст. 14 ЦПК України, що перегукується з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС визначено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідач повідомлявся шляхом направлення на адресу його зареєстрованого місця проживання ухвали про відкриття провадження у справі та судового повідомлення про час та місце розгляду справи засобами поштового зв`язку( а.с. 76).Окрім того 19.10.2026 відповідач звернувся до суду з клопотанням та просив надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи. 11.11.2026 ОСОБА_1 з`явився до приміщення Володарського районного суду Київської області, ознайомився з матеріалами справи ( а.с.71).
Наведене свідчить, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та про час і місце розгляду.
У відповідності до ст.178 ЦПК України, відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Від сторін не надійшло заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, ознайомившись із позовною заявою, взявши до уваги позицію позивача, за відсутності заперечень відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
Як встановлено судом, 14.08.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №39086, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000,00 гривень, строком на 730 днів (до 14.08.2027), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_7 , емітовану АТ «ТАСКОМБАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,0 % від суми кредиту за кожен день користування (365% річних) (з.б.а.с.10-15).
Кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на вебсайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором - 854805, відправленим 14.08.2025 на номер телефона НОМЕР_4 , відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua. Додаток №1 до кредитного договору №39086 від 14.08.2025 містить таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, згідно з затвердженими правилами розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (а.с.16-18). Окрім того ОСОБА_1 підписав інформаційне повідомлення, яке є додатком № 2 до кредитного договору та його невід`ємною частиною, таким чином надав свою згоду про передачу інформації про укладення кредитного договору, його умови, стан виконання, наявність та розмір простроченої заборгованості (розмір кредиту, процентів за користування кредитом) та інших платежів, що стягуються в разі невиконання зобов`язання за договором або відповідно до законодавства України. Також, відповідачем підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором повідомлення щодо власних контактних номерів, яке є додатком №3 до кредитного договору та його невід`ємною частиною.
Паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) підписаний ОСОБА_1 14.08.2025 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 138116 ( а.с.18-20).
Довідкою ТОВ«ПЕЙТЕК» від 14.08.2026 вих. № 20260814-91 підтверджено, що на підставі договору №0204-4 від 02.04.2024 про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, укладеного ТОВ «ПЕЙТЕК" та ТОВ«ФК «ПРОЦЕНТ», і підтвердженням того, що платежі успішно проведені в системі, зокрема 14.08.2025 перерахування коштів за договором №39086 від 14.08.2025 на умовах фінансового кредиту у сумі 7000,00 грн (а.с.21).
20.10.2026 Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» надало інформацію № 7485/47.7.-БТ від 15.10.20266, щодо зарахування кредитних коштів на належну ОСОБА_1 віртуальну банківську платіжну картку № НОМЕР_7 , яка існувала в цифровій формі без фізичного носія у розмірі 7000,00 грн 14.08.2025 о 15:40. Окрім того вказали, що в анкетних даних останнього міститься номер телефону НОМЕР_4 . Для підтвердження зарахування надання кредитних коштів надали виписку по визначеному рахунку за період часу з 14.08.2025 по 19.08.2025 (а.с. 73-75).
З наведеного вбачається, що ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» належним чином виконало свої зобов`язання за вказаним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами вищевказаного договору.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з п.6.1. Кредитного договору, даний договір укладається в інформаційно-комунікаційній системі на Сайті https://procent.com.ua відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Отже, зі змісту кредитного договору № 39086 від 14.08.2025 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.
Тобто, без реєстрації та здійснення входу на вебсайт товариств за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до пункту 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язаний у встановлений строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом та повернути кредит.
Пунктами 4.1,4.2 кредитного договору, визначено, що сума кредиту та проценти за користування кредитом підлягають сплаті позичальником шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок товариства, зазначений у пункті 9 цього договору у строки відповідно до графіку визначеному у додатку №1. Нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у додатку 1 цього договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства, зазначений у пункті 9 цього договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Як вбачається з наданого позивачем (а.с.21-26) детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за кредитного договору № 39086 від 14.08.2025, станом на 09.08.2025 заборгованість відповідача за даним договором становить 46 200,00 грн, де 7 000 грн - тіло, 25 200 грн - проценти, 14 000 грн - штраф.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачем жодним чином спростовано не було.
Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договору матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, є його процесуальним обов`язком.
Водночас, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов`язків сторін.
Одночасно слід зазначити, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми нарахованих на суму кредитних коштів за кожен день користування відсотків у розмірі 25200,00 грн у період дії кредитного договору при цьому не вимагаючи дострокового розірвання договору № 39086 від 14.08.2025 та стягнення суми кредиту ( тіло кредиту) у розмірі 7000,00 грн.
Щодо розміру нарахованої заборгованості по процентам суд зазначає таке. Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на викладене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконує своїх зобов`язань за кредитним договором № 39086 від 14.08.2025, відтак суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 25200,00 гривень за період з 14.08.2025 по 09.08.2026, що нараховані відповідно до п. 1.2. кредитного договору за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом (365,00% річних) є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас суд зазначає, що стягнення відсотків окремо від основного зобов`язання (тіла кредиту) за чинним договором є специфічною процесуальною поведінкою позивача, проте, оскільки позивач обмежився лише вимогою про стягнення відсотків за вказаний період у межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України) та довів факт користування коштами, суд задовольняє саме цю заявлену вимогу.
Тобто суд констатує відсотки нараховані правомірно, попри всю незвичність такої конструкції позову.
Щодо стягнення з відповідача 14000,00 грн штрафу за порушення умов кредитного договору така вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного стану у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором про надання кредиту, позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а нараховані штрафні санкції підлягають списанню кредитодавцем.
Твердження позивача про те, що зазначені положення не поширюються на договори, укладені після набрання чинності Законом України № 3498-IX, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права. Закон не містить виключень щодо нерозповсюдження гарантій пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на договори, укладені під час воєнного стану, оскільки сам воєнний стан та відповідні обмеження продовжують діяти в країні на момент виникнення спірних правовідносин.
За таких обставин, нарахування штрафу в сумі 14 000,00 грн є прямою протиправною дією, що суперечить вимогам пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Однією з основних засад(принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст.17ЗаконуУкраїни«Провиконаннярішеньізастосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні(щодо справедливої сатисфакції)від 19жовтня 2000року у справі «Іатрідіспроти Греції»(Iatridisv.Greece, заява №31107/96)ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до заяви додано: договір про надання правової (правничої) допомоги №03/06/2024 від 03.06.2024, укладений між клієнтом ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» та ФОП Руденко К.В., який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2412 від 23.10.2018, предметом договору є надання юридичних послуг: складання проектів процесуальних документів, складання листів, адвокатських запитів, претензій, заперечень, позовних заяв, пояснень, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, представництво інтересів замовника у органах державної влади та місцевого самоврядування (на підставі окремої довіреності); акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким надано клієнту юридичні послуги відповідно до умов Договору з підготовки позовних заяв про стягнення заборгованості по боржникам ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ»; витяг і реєстру №1 до Акту приймання-передачі наданих послуг №166 до Договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024.
В матеріалах справи також міститься копія довіреності від 03.06.2024 ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ», якою уповноважено адвоката Руденка К.В. представляти інтереси товариства, який жодного разу не брав участі в судових засіданнях.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодуванні за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною.
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, задоволення позовних вимог частково то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень, оскільки за даних обставин справи таке стягнення буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд задовольнив позов частково, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1711,92 грн (25200,00 грн (розмір задоволених позовних вимог) становить 64,28 відсотків від 39200,00 грн (розмір заявлених позовних вимог).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 611, 625-631,1046,1049,1054 ЦК України, ст.ст.12,13,141, 258-259, 263, 264, 265, 272, 273, 274-279 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПРОЦЕНТ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПРОЦЕНТ", ЄДРПОУ: 41466388, адреса: 03124, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 4:
-відсотки за користування кредитним договором №39086 від 14.08.2025 у розмірі 25200,00 грн;
-витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн;
-судовий збір у сумі - 1711,92 грн.
Усього - 31911 (тридцять одна тисяча дев`ятсот одинадцять) грн 92 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст судового рішення складено 13.11.2026.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г. Л. Моргун
Судове рішення № 141462081, Володарський районний суд Київської області було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 364/1015/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: