Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
13 листопада 2026 рокум. Чернігівсправа № 927/927/26
Господарський суд Чернігівської області у складі Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
За позовом: Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Вдалий,
код ЄДРПОУ 44514425, вул. Лесі Українки, буд. 6, селище Бородянка, Бучанський район, Київська область, 07801,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Конопляної Євгенії Миколаївни,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
предмет спору: про стягнення 133 682,50 грн.
ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
не викликались,
ВСТАНОВИВ:
Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Вдалий через підсистему Електронний суд звернувся до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Конопляної Євгенії Миколаївни про стягнення 133 682,50 грн, з яких: 102 865,00 грн попередньої оплати (авансу), 22 289,30 грн пені, 6321,53 грн інфляційних втрат та 2206,67 грн 3% річних.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.09.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу триденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду.
24.09.2026 через підсистему Електронний суд від позивача, у встановлений судом строк, надійшла заява б/н від 24.09.2026 про усунення недоліків позовної заяви у якій зазначено реквізити банківського рахунку позивача та надано довідку банку, що підтверджує наявність такого рахунку. До заяви додано докази її направлення відповідачу.
Ухвалою суду від 28.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.09.2026 доставлена позивачу та відповідачу до їх Електронних кабінетів у підсистемі Електронний суд ЄСІКС 28.09.2026 о 14:20, 14:22, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву на позов є 13.10.2026 включно.
Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов?язань Договору підряду від 02.12.2025.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Позивач відповідь на відзив, у встановлений судом процесуальний строк, у порядку ст. 166 ГПК України, не надав.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
02.12.2025 між Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Вдалий (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Конопляною Євгенією Миколаївною (підрядник) було укладено Договір підряду (далі Договір).
Відповідно до п. 1.1., 1.4.-1.8. Договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виготовити столярні вироби, а саме: сходи з ясеня на бетоні до 28.12.2025.
Замовник зобов`язується своєчасно прийняти й оплатити роботу.
Договір вважається укладеним після підписання сторонами, та попередньої оплати авансу 50% 102 865 грн від загальної суми 205 730 грн.
Перший аванс 50% (102 865грн).
Другий аванс 17.12.2025 30% (61 719грн).
Залишок 20% здійснюється після монтажних робіт 41 146 грн.
Згідно з п. 2.1., 3.1. Договору за підготовку перший аванс 50% (102 865 грн), а воно в себе включає: підготовка проекту, шліфування, покриття, фрезерування, переклеювання, покриття, доставка + монтаж, який здійснюється після попередньої оплати.
Гарантійний термін за Даним Договором складає 1 рік.
Платіжною інструкцією №3527 від 02.12.2025 позивач перерахував суму попередньої оплати авансу 50% 102 865,00 грн (а.с.12).
За доводами позивача, відповідач у порушення договірних зобов?язань, допустила істотне та тривале затягування виконання зобов`язань за Договором, роботи здійснювалися настільки повільно, що їх закінчення у визначений термін стало неможливим; жодних належних доказів або підтверджень початку виконання робіт, готовності результатів робіт чи проміжного стану їх виконання (виготовлення сходів) відповідачем не було надано, а тривалість прострочення (внаслідок затягування) виконання зобов`язання з боку становило понад 6 місяців, що свідчить про фактичне невиконання умов Договору. Нехтування відповідачем покладеними на неї зобов`язаннями, суттєве затягування строків виконання робіт та відсутність будь-якого результату робіт призвели до того, що прийняття виконання зобов`язань відповідача за Договором повністю втратило доцільність та інтерес для позивача.
Оскільки, у встановлений Договором строк (до 28.12.2025), роботи виконані не були, позивач звернувся до відповідача з Претензією від 28.07.2026 про розірвання договору підряду від 02.12.2025 та повернення сплаченої попередньої оплати (авансу), у якій заявив про односторонню відмову від Договору підряду від 02.12.2025, у зв?язку з порушенням (простроченням внаслідок затягування) виконання робіт підрядником та вважає Договір розірваним з моменту отримання відповідачем цієї претензії, а також вимагає у 5-денний строк з дня отримання цієї претензії повернути сплачену суму попередньої оплати (авансу) у розмірі 102 865,00 грн. Вказана претензія отримана відповідачем 30.07.2026 (накладна Нової пошти 59001723973530) (а.с.13-15).
Відповідач доказів повернення попередньої оплати (авансу) у розмірі 102 865,00 грн не надав, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, позивачем нараховано та пред?явлено до стягнення 22 289,30 грн пені, 6321,53 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2206,67 грн.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За приписами ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
З огляду на положення ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч.2 ст. 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Приписами ч.2 ст. 852 Цивільного кодексу України передбачено, що за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 ст. 875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.
За приписами ч. 1 ст. 883 Цивільного кодексу України підрядник відповідає за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору, якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.
За приписами ч. 1,2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Щодо стягнення суми попередньої оплати (авансу).
Як встановив суд, 02.12.2025 між Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Вдалий (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Конопляною Євгенією Миколаївною (підрядник) було укладено Договір підряду, пунктами 1.6., 1.7. якого сторони погодили внесення замовником першого авансу 50% (102 865 грн) та другого авансу 17.12.2025 30% (61 719 грн), на умов яких позивач платіжною інструкцією №3527 від 02.12.2025 перерахував відповідачу суму попередньої оплати авансу 50% у розмірі 102 865,00 грн, призначення платежу: оплата за виготовлення столярних виробів, згідно договору підряду від 02.12.2025, перший аванс 50% без ПДВ.
Виходячи з приписів п. 1.6., 1.7., 1.8., 2.1. Договору за перший аванс 50% (102 865 грн) підрядник в строк до 17.12.2025 зобов?язаний був зробити підготовку проєкту, шліфування, покриття, фрезерування, переклеювання, покриття, доставку, а після внесення замовником другого авансу (17.12.2025 30% 61 719 грн) здійснити монтаж; залишок 20% (41 146,00 грн) здійснюється замовником після монтажних робіт.
Згідно з п. 1.1. Договору відповідач взяв на себе зобов?язання виготовити столярні вироби до 28.12.2025.
Отже, сторони у Договорі погодили розмір, порядок оплати, строки та види виконання робіт.
Згідно з ст. 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 631 Цивільного кодексу України передбачає, що строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з ч. 2,3 ст. 651 Цивільного кодексу України Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом ст. 651 ЦК України розірвання договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.04.2021 у справі №910/5206/20, від 13.12.2021 у справі №904/2780/19.
За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 24.05.2023 у справі №756/420/17, тлумачення ст. 651 ЦК з урахуванням принципу розумності свідчить, що: сторони в договорі можуть визначити момент, з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від нього; якщо сторони не встановили момент, з якого договір вважатиметься розірваним унаслідок вчинення односторонньої відмови, то з урахуванням, що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з претензією від 28.07.2026 про розірвання Договору підряду від 02.12.2025 та повернення сплаченої попередньої оплати (авансу), у якій заявив про односторонню відмову від Договору підряду від 02.12.2025, у зв?язку з порушенням (простроченням внаслідок затягування) виконання робіт підрядником та вважає Договір розірваним з моменту отримання відповідачем цієї претензії, а також вимагає у 5-денний строк з дня отримання цієї претензії повернути сплачену суму попередньої оплати (авансу) у розмірі 102 865,00 грн. Вказана претензія отримана відповідачем 30.07.2026 (накладна Нової пошти 59001723973530).
Таким чином, надіславши відповідачу претензію від 28.07.2026 про розірвання Договору підряду від 02.12.2025 та повернення сплаченої попередньої оплати (авансу), оскільки відповідачем такі роботи у встановлений Договором строк виконані не були, позивач по суті заявив про односторонню відмову від договору підряду, вважав Договір розірваним з моменту отримання відповідачем претензії та вимагав повернення суми попередньої оплати (авансу) у п?ятиденний строк з дня отримання претензії.
Доказів навіть щодо виконання першого етапу робіт за сплаченим авансом (підготовка проєкту, шліфування, покриття, фрезерування, переклеювання, покриття, доставка) ані до 17.12.2025, ані до 28.12.2025, ані до надіслання відповідачу претензії від 28.07.2026, суду не надано.
У свою чергу відсутність виконання наведених робіт унеможливлює подальший їх монтаж, що має наслідком відсутність підстав для оплати другого авансу.
Оскільки відповідач не виконав своїх зобов?язань щодо виконання підрядних робіт, дії позивача щодо одностороннього розірвання договору підряду суд вважає правомірними та такими, що тягнуть за собою відповідні правові наслідки.
Таким чином, Договір підряду від 02.12.2025 вважається розірваним з 30.07.2026.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частини друга, третя цієї ж статті передбачають, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до статті 1212 ЦК безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених стаття 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 цього Кодексу звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам), і згодом відмовилася від договору, може вимагати від іншої сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 09.11.2022 у справі № 754/13893/19.
Оскільки, відповідач суму попередньої оплати позивачу не повернув, вимога позивача про повернення 102 865,00 грн попередньої оплати підлягає задоволенню.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Позивачем заявлено до стягнення 22 289,30 грн пені за період прострочення з 29.12.2025 по 15.09.2026, на підставі наведено у позовній заяві розрахунку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення пені, позивач посилається на приписи ч.1,3 ст. 549, ст. 550 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Нормами ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов?язань» якими, зокрема, врегульовано питання відповідальності за невиконання грошових зобов?язань, ставку не визначено.
Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначав, що, зокрема, Цивільний кодекс України передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Законодавець, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки,) та встановлюючи також як і Цивільний кодекс України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені, уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, зазначила про те, що за змістом статей 549, 550, 551 Цивільного кодексу України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Отже, у випадку, якщо сторони не погодили розмір штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов`язання у договорі, а лише зазначили про їх нарахування відповідно до ч.1 ст. 549, 550 Цивільного кодексу України, штрафні санкції стягненню не підлягають.
Договір підряду від 02.12.2025 не містить жодних положень про відповідальність підрядника (відповідача) за порушення ним строків виконання договірних зобов?язань чи за порушення строків повернення суми попередньої оплати у вигляді сплати пені, розмір та базу її нарахування, а законодавчими актами не встановлено обов`язковості її сплати у спірних відносинах.
При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відтак суд доходить висновку про відсутність у позивача підстав для нарахування пені, тому вимоги позивача про стягнення 22 289,30 грн пені за період прострочення з 29.12.2025 по 15.09.2026 є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.
Щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
Позивачем пред`явлено до стягнення з відповідача 6321,53 грн інфляційних втрат за період прострочення з січня 2026 року по серпень 2026 року та 2206,67 грн 3% річних за період прострочення з 29.12.2025 по 15.09.2026, на підставі ст. 625 ЦК України.
За правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23), зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Із цього моменту виникає передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна. Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується (п. 84-92 постанови).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла в постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Виходячи з приписів ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що Договір підряду від 02.12.2025 вважається розірваним з 30.07.2026, тому враховуючи заявлений позивачем період нарахування, за прострочку повернення попередньої оплати (авансу), 3% річних підлягають стягненню за період з 31.07.2026 по 15.09.2026 в розмірі 397,37 грн, інфляційні нарахування за період прострочки з 31.07.2026 по 31.08.2026 в розмірі 102,86 грн.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
При ухваленні рішення в справі суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Позивачем при зверненні до суду сплачено 3328,00 грн судового збору, згідно з платіжною інструкцією №1963 від 15.09.2026 (а.с. 8).
Позов позивачем подано через систему "Електронний суд".
Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, з огляду на обставини подання позивачем позову через систему "Електронний суд" розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду, становить 2662,40 грн, і підлягає розподілу за результатами розгляду даної справи.
Сума надлишково сплаченого судового збору становить 665,60 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2058,61 грн підлягає стягненню з відповідача.
Суд зауважує, що у зв`язку зі сплатою позивачем при зверненні до суду судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, він не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору в сумі 665,60 грн в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 40 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вимога щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)).
У випадку розгляду справи у порядку спрощеного провадження, коли проведення судових дебатів процесуальним законом взагалі не передбачено, учасник справи має дотримуватися встановленого пунктом 2 частини восьмої статті 129 ГПК України п`ятиденного строку для подання заяви про розподіл судових витрат та доказів понесення таких витрат, а в разі його пропуску належним чином обґрунтувати поважність причин (пункт 24 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 918/853/20).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: Договір №01-09/26 про надання правової допомоги від 01.09.2026; розрахунок наданих послуг від 01.09.2026 до Договору №01-09/26 про надання правової допомоги; ордер на надання правничої допомоги серія АР № 1344506 від 01.09.2026; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1405 від 21.03.2014 на ім?я адвоката Діордієва Олексія Сергійовича.
За умовами п. 2.3., 3.2., 3.3. Договору №01-09/26 про надання правової допомоги від 01.09.2026 здача-приймання наданих послуг оформляється актом, що підписується обома сторонами цього Договору.
Платежі здійснюються шляхом передачі готівкових коштів адвокату на підставі підписаного Акту прийому-передачі наданих послуг чи будь-яким іншим способом, що не суперечить чинному законодавству України.
Сторони погодили, що остаточний та повний розрахунок за надання правничої допомоги за цим Договором (або відповідним додатком до нього) здійснюється замовником протягом 30 календарних днів з дати проголошення (винесення) судового рішення, зокрема, судом першої інстанції, за яким завершується розгляд справи по суті.
Приймаючи до уваги, що за умовами Договору №01-09/26 про надання правової допомоги від 01.09.2026 здача-приймання наданих послуг оформляється Актом, що підписується обома сторонами цього Договору, який станом на дату прийняття рішення у даній справі позивачем не надано, заяви позивача про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи не містять, тому у рішенні питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача судом не вирішується.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Конопляної Євгенії Миколаївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Вдалий (код ЄДРПОУ 44514425, вул. Лесі Українки, буд. 6, селище Бородянка, Бучанський район, Київська область, 07801; рахунок НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ», МФО 334851) 102 865,00 грн попередньої оплати (авансу), 397,37 грн 3% річних, 102,86 грн інфляційних нарахувань та 2058,61 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У решті позову відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун
Судове рішення № 141459766, Господарський суд Чернігівської області було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 927/927/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: