Рішення № 141458650, 13.11.2026, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
13.11.2026
Номер справи
910/11402/26
Номер документу
141458650
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2026Справа № 910/11402/26Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/11402/26,

за позовом Фізична особа-підприємець Небилиця Олександра Степанівна ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бул Транс» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 68, БК «Кадор», оф. 312; код ЄДРПОУ: 44321271)

про стягнення 45 070, 27 грн,

без виклику представників сторін,

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Стислий виклад позовних вимог.

До Господарського суду міста Києва звернулася Фізична особа-підприємець Небилиця Олександра Степанівна з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бул Транс» про стягнення основної заборгованості у розмірі 45 000,00 грн; 3% річних за період з 15.08.2026 року по 03.09.2026 року у розмірі 70,27 грн. На підставі ч.10 ст. 238 ГПК України, ухвалити рішення, яким присудити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основної заборгованості у розмірі 45 000, 00 грн, починаючи з 04.090.2026 року і до моменту фактичного виконання рішення суду за формулою: (45 000 х 3% х кількість днів прострочення) / кількість днів у році.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 10 серпня 2026 року між Фізичною особою - підприємцем Небилицею Олександрою Степанівною (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУЛ ТРАНС" (надалі - Відповідач), а разом - Сторони, було укладено ДОГОВІР-ЗАЯВКУ №10/08/26 від 10.08.2026 НА ТРАНСПОРТНЕ ЗАМОВЛЕННЯ (надалі - Договір).

Предметом Договору було надання Позивачем послуг з організації та виконання перевезень вантажу вантажним автомобільним транспортом за внутрішнім сполученням на замовлення Відповідача.

Згідно умов Договору Сторонами було погоджено вид вантажу, його вагу, маршрут транспортування, а також вартість послуги та порядок оплати тощо.

Так, на виконання договірних умов, Позивачем у період з 10.08.2026 по 12.08.2026 було реалізовано послугу з перевезення вантажу автомобілем VOLVO FH д.н. НОМЕР_2 н/пр. SCHMITZ AA7001XJ за маршрутом: м. Київ - м. Жмеринка/м. Жмеринка - м. Київ, маса вантажу у дві сторони становила - 12 тон/8 тон, вартість наданих послуг, що досягнуто згодою Сторін, складає - 45 000,00 гривень (сорок п?ять тисяч грн 00 коп) б/г без ПДВ.

Виконуючи умови Договору, ФОП Небилицею О.С., зі свого боку, забезпечено вчасну подачу транспорту під завантаження в узгоджені Сторонами строки; забезпечено контроль за якістю завантаження ввіреного до перевезення вантажу; своєчасну доставку вантажу у належному збереженому стані, отримано необхідні документи від вантажодержувачів, про що за результатами наданих послуг складено акт виконаних робіт. Товарно-транспортні накладні №P271 від 10 серпня 2026 року та №P272 від 11 серпня 2026 року з відмітками вантажоодержувачів є підтвердженням належного виконання Позивачем покладених на нього зобов?язань у повному обсязі.

Зауваження з боку вантажоодержувачів - відсутні.

12.08.2026 Позивач надіслав на адресу Відповідача пакет документів,

оформлених належним чином, а саме:

- два примірники оригіналу Договору з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- примірник оригіналу рахунку-фактури №12/08/2026 від 12 серпня 2026 року на суму 45 000,00 (сорок п?ять тисяч грн 00 коп) з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- два примірники оригіналу акту надання послуг №12/08/2026 від 12 серпня 2026 року на суму 45 000,00 грн (сорок п`ять тисяч грн 00 коп) з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- оригінали товарно-транспортних накладних №P271 від 10 серпня 2026 року та №P272 від 11 серпня 2026 року з усіма необхідними відмітками.

Вищевказаний пакет документів було вручено Відповідачу кур?єром ТОВ «НОВА ПОШТА» 14.08.2026, що підтверджується статусом відправлення за експрес-накладною №59001739529187 на офіційному сайті поштового оператора.

Підписаний Замовником Акт надання послуг або мотивована відповідь від його підписання станом на 03.09.2026 Позивачем - не отримані. Відсутність з боку Відповідача претензій про можливе порушення Позивачем умов правочину свідчать про належне виконання останнім своїх зобов?язань за наведеним Договором, а також про прийняття результатів роботи такими, що виконані Позивачем в повному обсязі.

Згідно Договору Відповідач зобов?язався здійснити вчасний розрахунок з Позивачем за надані послуги «по оригіналам документів у безготівковій формі». Відтак, обов?язок оплати виник у Відповідача 14.08.2026 по факту отримання ним пакету документів.

Позивач зазначає, що оскільки з 1 квітня 2023 року в Україні система переказів функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022, після запровадження СВП-4, скасовано поняття "банківський день", тобто тепер міжбанківські перекази можуть бути отримані навіть у вихідні чи святкові дні. Отже, прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося з 15.08.2026.

Свої зобов?язання з оплати послуги перевезення вантажу у погоджені Договором терміни Товариство з обмеженою відповідальністю «БУЛ ТРАНС» в особі директора Руденок М.І. не виконало. Заборгованість за Договором склала 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч грн 00 коп).

3 метою досудового врегулювання спору, керуючись статтею 19 Господарського процесуального кодексу України, 21.08.2026 Позивач направив Відповідачу письмову претензію - вимогу, в якій вказав на порушення Відповідачем умов Договору, зазначив суму заборгованості за надані послуги.

У претензії Відповідачу було надано 5 днів для добровільної оплати боргу, які закінчилися 27.08.2026. Разом з претензією було повторно надано оригінали:

- Договору, рахунку за надані послуги, акту виконаних робіт (2 примірники); а також копії товарно-транспортних накладних з відмітками вантажоодержувачів.

22.08.2026 претензія була вручена Відповідачу кур?єром ТОВ «НОВА ПОШТА», що підтверджується статусом відправлення за експрес-накладною №59001748725226 на офіційному сайті потового оператора.

Станом на момент подання цієї заяви борг залишається повністю неоплаченим, мотивованої відмови від підписання актів від Відповідача не надходило, отже, послуги вважаються прийнятими без заперечень.

Прострочення з оплати послуги з перевезення вантажу на дату підписання цієї позовної заяви складає 19 календарних днів.

Таким чином, за період з 15.08.2026 по 03.09.2026 Відповідач має заборгованість перед Позивачем з оплати наданих послуг перевезення вантажу та штрафні санкції у сумі 45 070,27 грн. (сорок п?ять тисяч сімдесят грн. 27 коп.), де:

- 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч грн. 00 коп.) - основна сума заборгованості;

- 70,27 грн. (сімдесят грн. 27 коп.) - 3% річних на суму основного боргу, розрахованих за формулою: (45 000 х 3% х кількість днів прострочення) / кількість днів у році. Так, 45 000 х 3% х 19/365 - 70,27 грн.

Сума інфляційних втрат за вказаний період: 00,00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів ст. 178 ГПК України не скористався та не надав.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визнано справу № 910/11402/26 малозначною. Розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвала суду від 14.09.2026 була направлена відповідачу була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчать довідка про доставку електронного листа. Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду по справі № 910/11402/26 й у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Позивачем (його представником) чи відповідачем (його представником) інших зазначень адреси місцезнаходження відповідача та/або адреси для листування, окрім зазначеного в матеріалах справи - не визначено.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру: якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Враховуючи викладене, Відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування, зокрема подання доказів, покладено на сторони та інших учасників справи.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі № 905/2307/21 (905/496/22).

У постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 922/2217/15 Верховний Суд зазначає «що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

10 серпня 2026 року між Фізичною особою - підприємцем Небилицею Олександрою Степанівною (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУЛ ТРАНС" (надалі - Відповідач), а разом - Сторони, було укладено ДОГОВІР-ЗАЯВКУ №10/08/26 від 10.08.2026 НА ТРАНСПОРТНЕ ЗАМОВЛЕННЯ (надалі - Договір).

Предметом Договору було надання Позивачем послуг з організації та виконання перевезень вантажу вантажним автомобільним транспортом за внутрішнім сполученням на замовлення Відповідача.

Згідно умов Договору Сторонами було погоджено вид вантажу, його вагу, маршрут транспортування, а також вартість послуги та порядок оплати тощо.

Так, на виконання договірних умов, Позивачем у період з 10.08.2026 по 12.08.2026 було реалізовано послугу з перевезення вантажу автомобілем VOLVO FH д.н. НОМЕР_2 н/пр. SCHMITZ AA7001XJ за маршрутом: м. Київ - м. Жмеринка/м. Жмеринка - м. Київ, маса вантажу у дві сторони становила - 12 тон/8 тон, вартість наданих послуг, що досягнуто згодою Сторін, складає - 45 000,00 гривень (сорок п?ять тисяч грн 00 коп) б/г без ПДВ.

Виконуючи умови Договору, ФОП Небилицею О.С., забезпечено вчасну подачу транспорту під завантаження в узгоджені Сторонами строки; забезпечено контроль за якістю завантаження ввіреного до перевезення вантажу; своєчасну доставку вантажу у належному збереженому стані, отримано необхідні документи від вантажодержувачів, про що за результатами наданих послуг складено акт виконаних робіт. Товарно-транспортні накладні №P271 від 10 серпня 2026 року та №P272 від 11 серпня 2026 року з відмітками вантажоодержувачів є підтвердженням належного виконання Позивачем покладених на нього зобов?язань у повному обсязі. Зауваження з боку вантажоодержувачів - відсутні.

12.08.2026 Позивач надіслав на адресу Відповідача пакет документів, оформлених належним чином, а саме:

- два примірники оригіналу Договору з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- примірник оригіналу рахунку-фактури №12/08/2026 від 12 серпня 2026 року на суму 45 000,00 (сорок п?ять тисяч грн 00 коп) з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- два примірники оригіналу акту надання послуг №12/08/2026 від 12 серпня 2026 року на суму 45 000,00 грн (сорок п`ять тисяч грн 00 коп) з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- оригінали товарно-транспортних накладних №P271 від 10 серпня 2026 року та №P272 від 11 серпня 2026 року з усіма необхідними відмітками.

Вищевказаний пакет документів було вручено Відповідачу кур?єром ТОВ «НОВА ПОШТА» 14.08.2026, що підтверджується статусом відправлення за експрес-накладною №59001739529187 на офіційному сайті поштового оператора.

Підписаний Замовником Акт надання послуг або мотивована відповідь від його відсутні у матеріалах справи.

Згідно Договору Відповідач зобов?язався здійснити вчасний розрахунок з Позивачем за надані послуги «по оригіналам документів у безготівковій формі». Відтак, обов?язок оплати виник у Відповідача 14.08.2026 по факту отримання ним пакету документів.

Свої зобов?язання з оплати послуги перевезення вантажу у погоджені Договором терміни Товариство з обмеженою відповідальністю «БУЛ ТРАНС» в особі директора Руденок М.І. не виконало. Заборгованість за Договором склала 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч грн 00 коп).

21.08.2026 Позивач направив Відповідачу письмову претензію - вимогу, в якій вказав на порушення Відповідачем умов Договору, зазначив суму заборгованості за надані послуги.

У претензії Відповідачу було надано 5 днів для добровільної оплати боргу, які закінчилися 27.08.2026. Разом з претензією було повторно надано оригінали:

- Договору, рахунку за надані послуги, акту виконаних робіт (2 примірники); а також копії товарно-транспортних накладних з відмітками вантажоодержувачів.

22.08.2026 претензія була вручена Відповідачу кур?єром ТОВ «НОВА ПОШТА», що підтверджується статусом відправлення за експрес-накладною №59001748725226 на офіційному сайті потового оператора. Доказів сплати боргу матеріали справи не містять.

Позивачем за період з 15.08.2026 по 03.09.2026 нараховано заборгованість з оплати наданих послуг перевезення вантажу та штрафні санкції у сумі 45 070,27 грн. (сорок п?ять тисяч сімдесят грн. 27 коп.), де, відповідно до розрахунку позивача:

- 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч грн. 00 коп.) - основна сума заборгованості;

- 70,27 грн. (сімдесят грн. 27 коп.) - 3% річних на суму основного боргу, розрахованих за формулою: (45 000 х 3% х кількість днів прострочення) / кількість днів у році. Так, 45 000 х 3% х 19/365 - 70,27 грн. Сума інфляційних втрат за вказаний період: 00,00 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи, а саме копії: Договір-заявка №10/08/26 від 10.08.2026 на транспортне замовлення; Товарно-транспортна накладна №Р271 від 10.08.2026 року; Товарно-транспортна накладна №Р272 від 11.08.2026 року; Рахунка-фактура №12/08/2026; Акт надання послуг №12/08/2026 від 12.08.2026; Експрес-накладна №59001739529187 з роздруківкою про отримання 14.08.2026; Претензія-вимога від 21.08.2026; Експрес-накладна №59001748725226 з роздруківкою про отримання 22.08.2026; Квитанція №4311267232 на суму 130 грн; Виписка з ЄДР щодо позивача, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства/

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України)

Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення (частина 1 стаття 908 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення (ст. 914 ЦК України).

Відповідно до ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Як передбачено ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Із матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2026 року між Фізичною особою - підприємцем Небилицею Олександрою Степанівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУЛ ТРАНС", а разом - Сторони, було укладено Договір-заявку №10/08/26 від 10.08.2026 на транспортне замовлення.

Предметом Договору було надання Позивачем послуг з організації та виконання перевезень вантажу вантажним автомобільним транспортом за внутрішнім сполученням на замовлення Відповідача.

Згідно умов Договору Сторонами було погоджено вид вантажу, його вагу, маршрут транспортування, а також вартість послуги та порядок оплати тощо.

Так, на виконання договірних умов, Позивачем у період з 10.08.2026 по 12.08.2026 було реалізовано послугу з перевезення вантажу автомобілем VOLVO FH д.н. НОМЕР_2 н/пр. SCHMITZ AA7001XJ за маршрутом: м. Київ - м. Жмеринка/м. Жмеринка - м. Київ, маса вантажу у дві сторони становила - 12 тон/8 тон, вартість наданих послуг, що досягнуто згодою Сторін, складає - 45 000,00 гривень (сорок п?ять тисяч грн 00 коп) б/г без ПДВ.

Договір-заявку №10/08/26 від 10.08.2026 на транспортне замовлення підписано та скріплено печатками ФОП Небилиці О.С. та ТОВ «Бул Транс».

Відповідно до матеріалів справи, зокрема товарно-транспортної накладної №P271 від 10 серпня 2026 року за місцем складання місто Київ, автомобіль VOLVO FH д.н. НОМЕР_3 /пр. SCHMITZ НОМЕР_4 , автомобільний перевізник ФОП Небилиця О.С., товар вантажоперевезення прийнято відповідальною особою вантажоодержувача. Товарно-транспортну накладну №P271 підписано та скріплено печатками ТОВ «Бул Транс» як вантажовідправником та ТОВ «Жмеринський вагоноремонтний завод «Експрес» як вантажоотримувача.

Та Товарно-транспортної накладної №P272 від 11 серпня 2026 року за місцем складання місто Жмеринка, автомобіль VOLVO FH д.н. НОМЕР_3 /пр. SCHMITZ НОМЕР_4 , автомобільний перевізник ФОП Небилиця О.С., товар вантажоперевезення прийнято відповідальною особою вантажоодержувача. Товарно-транспортну накладну №P272 підписано та скріплено печатками ТОВ «Бул Транс» як вантажовідправником та Мосійчук В.Г. як вантажоотримувачем 12.08.2026.

Так, є підтвердженням належного виконання Позивачем покладених на нього зобов?язань у повному обсязі. Зауваження з боку вантажоодержувачів - відсутні.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (частина 1 стаття 919 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до Договору-заявки № 10/08/2026 від 10.08.2026 року, позивачем здійснено перевезення вантажу, забезпечено доставку вантажу до пункту призначення та передання вантажу одержувачу. Виконання послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними №P271 від 10 серпня 2026 року та №P272 від 11 серпня 2026 року з відмітками вантажоодержувачів.

В Акті надання послуг № 12/08/2026 від 12.08.2026 визначено надання Позивачем послуги: «Надання вантажних автомобільних перевезень по маршруту м.Київ - м. Жмеринка/Жмеринка - Київ авт. VOLVO FH д.н. КА68080Р н/пр. SCHMITZ AA7001XJ». Загальна вартість послуги становить 45 000, 00 грн без ПДВ.

Позивачем, після виконання зобов`язання з перевезення вантажу, складено рахунок-фактуру на оплату №12/08/2026 від 12.08.2026 року на суму 45 000, 00 грн.

Так, відповідно до Договору-заявки №10/08/26 від 10.08.2026 на транспортне замовлення, сторони погодили форму розрахунку б/г без ПДВ, по оригіналах документів.

12.08.2026 Позивачем надіслано на адресу Відповідача пакет документів, оформлених належним чином, а саме:

- два примірники оригіналу Договору з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- примірник оригіналу рахунку-фактури №12/08/2026 від 12 серпня 2026 року на суму 45 000,00 (сорок п?ять тисяч грн 00 коп) з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- два примірники оригіналу акту надання послуг №12/08/2026 від 12 серпня 2026 року на суму 45 000,00 грн (сорок п`ять тисяч грн 00 коп) з печаткою та підписом ФОП Небилиця О.С.;

- оригінали товарно-транспортних накладних №P271 від 10 серпня 2026 року та №P272 від 11 серпня 2026 року з усіма необхідними відмітками.

Вищевказаний пакет документів було вручено Відповідачу кур?єром ТОВ «НОВА ПОШТА» 14.08.2026, що підтверджується статусом відправлення за експрес-накладною №59001739529187 на офіційному сайті поштового оператора.

Однак, підписаний Замовником Акт надання послуг або мотивована відповідь від його відсутні у матеріалах справи.

Відповідно до зазначеного позивачем у позовній заяві, на думку позивача, обов?язок оплати виник у Відповідача 14.08.2026 по факту отримання ним пакету документів.

Позивач зазначив, що оскільки з 1 квітня 2023 року в Україні система переказів функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022, після запровадження СВП-4, скасовано поняття "банківський день", тобто тепер міжбанківські перекази можуть бути отримані навіть у вихідні чи святкові дні. Так, прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося з 15.08.2026.

21.08.2026 Позивач направив Відповідачу письмову претензію - вимогу, в якій вказав на порушення Відповідачем умов Договору, зазначив суму заборгованості за надані послуги.

У претензії Відповідачу було надано 5 днів для добровільної оплати боргу, які закінчилися 27.08.2026. Разом з претензією було повторно надано оригінали:

- Договору, рахунку за надані послуги, акту виконаних робіт (2 примірники); а також копії товарно-транспортних накладних з відмітками вантажоодержувачів.

22.08.2026 претензія була вручена Відповідачу кур?єром ТОВ «НОВА ПОШТА», що підтверджується статусом відправлення за експрес-накладною №59001748725226 на офіційному сайті потового оператора.

Матеріали справи підтвердження з оплати заборгованості за послуги перевезення вантажу у погоджені Договором терміни Товариство з обмеженою відповідальністю «БУЛ ТРАНС» в особі директора Руденок М.І. не містить. Заборгованість за Договором та відповідно до Рахунку-фактури №12/08/2026 від 12 серпня 2026 року склала 45 000,00 грн. (сорок п`ять тисяч грн 00 коп).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо) (подібний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20).

Так, виконання послуг з перевезення вантажу підтверджується Товарно-транспортними накладними №P271 від 10 серпня 2026 року та №P272 від 11 серпня 2026 року з відмітками вантажоодержувачів.

Також, згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Положеннями ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу приписів ст. 203,215 ЦК України.

Нормами ст.ст. 215, 229-233 ЦК України передбачені підстави визнання недійсним вчиненого правочину, що має належну форму, але не відповідає фактичному волевиявленню учасника договору.

Натомість, у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття чи зміни цивільних прав та обов`язків, такий правочин є не вчиненим, а права та обов`язки за таким правочином особою не набуваються, правовідносини за ним - не виникають.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (учасників) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 зі справи № 674/461/16-ц.)

Відтак, зважаючи, що 10.08.2026 року між Фізичною особою - підприємцем Небилицею Олександрою Степанівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУЛ ТРАНС", а разом - Сторони, було укладено Договір-заявку №10/08/26 від 10.08.2026 на транспортне замовлення, та Договір-заявку підписано сторонами та скріплено печатками ФОП Небилиці О.С. та ТОВ «Бул Транс». Відтак, договірні відносини між сторонами визначають вільне волевиявлення учасників правочину і відповідають їх внутрішній волі.

Отже, наведені вище обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини "venire contra factum proprium" міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами. Вказаний принцип "estoppel", зокрема застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (зокрема у рішенні ЄСПЛ у справі "Хохліч проти України" (заява № 41707/98).

Враховуючи зазначене вище, зважаючи на наявність заборгованості за поставлений вантаж, згідно з Актом наданих послуг, товарно-транспортними накладними та відповідно до умов Договору-заявки, те, що матеріали справи не містять доказів сплати Відповідачем заборгованості, суд дійшов висновку, що сума основної заборгованості, визначена позивачем, є обґрунтованою та такою, що не суперечить нормам чинного законодавства та умовам договору-заявки.

Так, сума основного боргу до стягнення в розмірі 45 000, 00 грн є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та підлягає стягненню з відповідача.

Також позивачем заявлено розрахунок 3% річних до стягнення.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем за період з 15.08.2026 по 03.09.2026 нараховано штрафні санкції у сумі 70 (сімдесят) грн 27 коп. - 3% річних на суму основного боргу, розрахованих за формулою: (45 000 х 3% х кількість днів прострочення) / кількість днів у році.

Так, 45 000 х 3% х 19/365 - 70,27 грн.

Сума інфляційних втрат за вказаний період: 00,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох відсотків від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Таким чином, враховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов`язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є правомірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат. Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22

Відповідачем заперечення щодо стягнення 3% річних чи власного розрахунку заборгованості подано не було.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 70, 27 грн - 3% річних.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що відповідач не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов`язань, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Також позивач просить суд відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України стягнути з відповідача 3% річних на суму основного боргу в розмірі 45 000,00 грн, починаючи з 04.09.2026 і до моменту остаточного виконання рішення суду за формулою: (45 000х3%хкількість днів прострочення)/кількість днів у році.

Відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведеної норми процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача - один із видів відповідальності.

Водночас приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.

За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Мета такого інституту передусім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з`ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов`язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.

Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України приписи застосовуються лише у грошових зобов`язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов`язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується.

Тож правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України передусім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.

Також, зміст частини десятої статті 238 ГПК України про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

Таке розуміння відповідає змісту частини першої статті 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов`язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується.

Натомість, заявляючи клопотання про нарахування 3% річних у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України позивач фактично просить здійснити їх нарахування з 04.09.2026, а не за період після ухвалення судового рішення та його невиконання, що суперечить ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Як вже зазначалось судом, приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України, які надають суду право задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, передбачає визначення конкретної суми до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті, на яку і здійснюється таке нарахування після ухвалення судового рішення має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення, в той час як заявлені у поданому клопотанні в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України клопотанні вимоги, таким приписам та меті не відповідають.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для застосування приписів частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно змісту якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 3 328, 00 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо вимоги стягнення поштових витрат на повторну відправку документів та претензії у розмірі 130, 00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем заявлено вимогу до стягнення поштових витрат на повторну відправку документів та Претензії-вимоги від 21.08.2026.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 19 ГПК України визначено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Відповідно до Договору-заявки №10/08/26 від 10.08.2026 на транспортне замовлення автомобільного перевезення вантажу за внутрішнім сполученням, обов`язку досудового врегулювання спору не встановлено. Також, відповідно до чинного законодавства України, обов`язку для досудового врегулювання спору у правовідносинах з автомобільного перевезення вантажу за внутрішнім сполученням не встановлено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Відтак, стягнення поштових витрат у розмірі 130, 00 грн не підлягає задоволенню, зважаючи на те, що позивачем не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними).

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242. 255 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Небилиці Олександри Степанівни - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бул Транс» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 68, БК «Кадор», оф. 312; код ЄДРПОУ: 44321271) на користь Фізичної особи-підприємця Небилиці Олександри Степанівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму основної заборгованості у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн 00 коп.; суму 3% річних у розмірі - 70 (сімдесят) грн 27 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бул Транс» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 68, БК «Кадор», оф. 312; код ЄДРПОУ: 44321271) на користь Фізичної особи-підприємця Небилиці Олександри Степанівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА

Часті запитання

Який тип судового документу № 141458650 ?

Документ № 141458650 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141458650 ?

Дата ухвалення - 13.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141458650 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141458650 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141458650, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 141458650, Господарський суд м. Києва було прийнято 13.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.

Судове рішення № 141458650 відноситься до справи № 910/11402/26

Це рішення відноситься до справи № 910/11402/26. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку інформації. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141458649
Наступний документ : 141458652