Рішення № 141458194, 03.11.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

Дата ухвалення
03.11.2026
Номер справи
904/3790/26
Номер документу
141458194
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2026м. ДніпроСправа № 904/3790/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Алманової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агрохім", м. Зміїв, Харківська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2020", с. Бабайківка, Царичанський р-н, Дніпропетровська обл.

про стягнення заборгованості у сумі 1 704 568 грн 74 коп.

Представники:

від позивача: Риндін Д.І., ордер, адвокат;

від відповідача: Тараненко П.П.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агрохім" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2020" заборгованість у сумі 1 704 568 грн 74 коп., з яких: 960 249 грн 03 коп. - основний борг, 61 959 грн 21 коп. - курсова різниця, 145 221 грн 22 коп. - пеня, 326 135 грн 17 коп. - 30% штрафу, 148 934 грн 62 коп. - відсотки за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит), 62 069 грн 49 коп. - інфляційні втрати.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем договору поставки №ДН50/2025 від 18.06.2025 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

26.06.2026 від позивача до суду надійшла заява про уточнення прохальної частини позову, в якій зазначено про технічну помилку.

Ухвалою господарського суду від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 21.07.2026.

07.07.2026 від позивача надійшло до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

20.07.2026 від відповідача подано до суду заяву про відкладання розгляду справи.

У підготовче засідання 21.07.2026 відповідач не з`явився.

У засіданні 21.07.2026 позивач не заперечував про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 21.07.2026 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 03.09.2026.

28.07.2026 від відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що наявність заборгованості за договором поставки №ДН50/2025 від 18.06.2025 р. в частині основного боргу у сумі 960 249,03 грн. відповідач визнає повністю. Проте, заперечує проти сплати курсової різниці на загальну суму 61 959,21 грн., оскільки матеріали справи не містять доказів направлення позивачем на адресу відповідача відповідного повідомлення про зміну загальної вартості товару та документів, які визначені у п. 4.5 договору, що унеможливлює і виникнення права на заявлену до стягнення суму курсової різниці.

Подання позивачем позовної заяви до суду є складовою господарського процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як дотримання визначеного сторонами умовами договору порядку зміни ціни договору. Також заперечує проти сплати інфляційних в розмірі 62 069,49 грн., оскільки орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем на момент розрахунків за поставлений товар, з урахуванням курсу долара до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Крім того зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів дотримання позивачем передбаченого пунктом 8.6 договору порядку нарахування та оформлення відсотків річних шляхом виставлення відповідних рахунків, що є обов`язковою передумовою виникнення у відповідача зобов`язання щодо їх сплати. Додатково вказує на те, що право на стягнення штрафу нарахованого на підставі п. 8.4 Договору виникало лише після виставлення постачальником рахунку на сплату неустойки, однак жодного рахунку позивач відповідачу не виставляв і доказів такого виставлення не надав, тому право вимоги не було реалізоване.

Окремо наголошує на тому, що сума штрафних санкцій складає майже 50% від суми основного боргу. Така сума на думку відповідача є надмірною та не відповідає принципам розумності та справедливості. Надмірне, необґрунтоване стягнення штрафних санкцій завдасть істотної шкоди товариству і унеможливить повноцінне ведення господарської діяльності та виконання зобов`язань перед іншими кредиторами, у зв`язку з чим, просить зменшити розмір неустойки на 90 %.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву також заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення у справі № 904/3790/26 про стягнення грошових коштів на один рік з дати ухвалення рішення суду. Мотивоване тим, що основний вид економічної діяльності відповідача 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Протягом 2026 року ТОВ "ДНІПРО-2020" докладало усіх можливих зусиль для здійснення господарської діяльності з метою збереження робочих місць, сплати податків та допомоги країні. Проте, умови ведення бізнесу залишаються складними спливом чотирьох років з дати початку повномасштабного вторгнення, особливо для виробників сільськогосподарської продукції в прифронтовому регіоні. Відповідач має намір, бажання та можливість виконати усі зобов`язання перед позивачем, проте, зважаючи на вищезазначені обставини, просить суд відстрочити виконання зобов`язання на один рік з дати ухвалення рішення суду.

Відповідач вважає, шо надання відстрочки виконання рішення додатково та позитивно вплине на виконання рішення, оскільки надасть можливість відповідачу акумулювати ресурси, додатково запустити потужності щодо підприємницької діяльності та вчинити дії для виконання зобов`язання перед позивачем, який перш за все в цьому заінтересований.

Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 70 000,00 грн., Відповідач не погоджується із зазначеним розміром судових витрат та просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача до 10 000,00 грн. Оскільки заявлена сума не відображає фактичного обсягу наданих послуг, враховуючи характер спору, обсяг матеріалів справи та обсяг підготовлених представником позивача документів. Отже, заявлений розмір витрат є надмірним та не відповідає принципу справедливості.

03.08.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що заборгованість Відповідачеві нарахована саме за ціною в гривні, в Специфікаціях до Договору вказаний саме еквівалент у валюті, через те, що отриманий Відповідачем товар, в переважній більшості, є імпортним та купувався Позивачем або за валюту, або за гривні, але з прив`язкою до валюти. Позивачем розмір заборгованості не перераховувався з огляду на зростання курсу долара США. Щодо курсової різниці, плати за користування чужими грошовими коштами, пені та штрафу, то варто зазначити, що Позивач не виставляв Відповідачеві рахунки по цим платежам, сподіваючись на добросовісність Відповідача.

Відповідач здійснює вибірковий підхід до виконання власних зобов`язань, зазначаючи, що Позивач, не може вимагати оплату штрафних санкцій від Відповідача, оскільки не надав докази понесення збитків.

Крім того, заперечує проти задоволення клопотання про відстрочення виконання рішення суду мотивуючи тим, що матеріали справи не містять, запропонованого Відповідачем плану, що через рік у нього з`являться кошти: не долучено доказів того, яким чином Відповідач у 2027 р. планує отримати прибуток, що дозволить йому розрахуватись із Позивачем.

Щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу зазначає, що Відповідач фактично висловлює лише власне суб`єктивне бачення розміру витрат на професійну правничу допомогу, не навівши жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції. Предметом спору є стягнення 1 704 568,74 грн., що свідчить про значення цієї справи для Позивача та обумовлює підвищений рівень відповідальності адвоката при підготовці процесуальних документів та формуванні правової позиції.

06.08.2026 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначив, що механізм захисту від інфляції вже закладений сторонами в саму формулу розрахунку ціни через доларовий еквівалент (що підтверджується п. 2 специфікації № 1-33Р(К)). Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду у справах № 905/192/18, № 910/11077/20. Також зазначає, що договірний механізм реалізації права на нарахування пені, штрафу та плати за товарний кредит Позивачем не дотримано, право вимоги за цими пунктами у нього не виникло.

Щодо клопотання про відстрочення виконання рішення суду зазначає, що Відповідач є суб`єктом господарювання у сфері сільськогосподарського виробництва (вирощування зернових та олійних культур), що здійснює діяльність в умовах воєнного стану та на територіях, які зазнають максимального економічного тиску.

Ухвалою господарського суду від 03.09.2026 закрито підготовче провадження у справі призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 01.10.2026.

У судовому засіданні 01.10.2026 оголошено перерву до 03.11.2026.

У судовому засіданні 03.11.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги та заперечував проти задоволення клопотання про відстрочення виконання рішення суду, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях та просив відстрочити виконання рішення суду на один рік з дати ухвалення рішення.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочене рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є наявність/відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2020" 960 249 грн 03 коп. - основного боргу, 61 959 грн 21 коп. курсової різниці, 145 221 грн 22 коп. - пені, 326 135 грн 17 коп. - 30% штрафу, 148 934 грн 62 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит), 62 069 грн 49 коп. - інфляційних втрат, у зв`язку з порушення умов договору про постачання № ДН50/2025 від 18.06.2025 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

18.06.2025 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агрохім" (далі позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2020" (далі відповідач, покупець) укладено договір постачання № ДН50/2025, відповідно до п. 1.1 Постачальник зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність Покупця (поставити) насіння сільськогосподарських культур, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, або інше (далі "товар"), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, загальна кількість, асортимент (номенклатура), комплектність, (та /або інші характеристики), а також термін поставки і оплати Товару, що постачається, визначається у Специфікаціях, які є невід`ємними додатками до цього Договору.

Згідно з п. 3.5 Договору термін поставки товару визначається у Специфікаціях. Термін поставки засобів захисту рослин чи мінеральних добрив може бути подовжений на строк отримання узгодження умов та режиму перевезення небезпечного вантажу (відповідно Наказу МВС України від 04.08.2018 № 656 "Про затвердження деяких нормативно-правових актів з питань дорожнього перевезення небезпечних вантажів"). У цьому випадку покупець не має права нарахувати будь-які штрафні санкції постачальнику.

Перехід права власності на Товар відбувається в момент фактичної передачі Товару та підписання видаткових накладних на Товар (п. 3.8 Договору).

Відповідно до п. 3.9. Договору підписання покупцем видаткової накладної також засвідчує факт передачі разом з Товаром усієї товаросупровідної документації, в тому числі сертифікатів якості.

Відповідно до п. 4.5 Договору у випадку зміни середньозваженого курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за даними сайту http://minfin.com.ua/currency/mb/ відносно курсу, обрахованого у відповідній Специфікації. постачальник має право без підписання додаткових угод до Договору змінити ціну та загальну вартість Товару (в гривневому еквіваленті), повідомивши про це ПОКУПЦЯ. Повідомлення про зміни загальної вартості Товару здійснюється шляхом направлення на поштову та/або електронну адресу покупця, зазначену у реквізитах даного Договору, Протоколу зміни ціни Товару, рахунку-фактури та/або документу щодо коригування ціни із зазначенням нової ціни та загальної вартості Товару.

В разі прострочення покупцем відповідного платежу, передбаченого цим Договором та додатками до нього, або несвоєчасної оплати/неоплати такого платежу, що змусило постачальника направити на адресу покупця претензію з вимогою оплатити виниклу заборгованість або звернутись до суду, повідомлення покупця про зміну вартості поставленого Товару з урахуванням (застосуванням) курсової різниці не застосовується і не вимагається. Покупець вважається повідомленим про застосування курсової різниці постачальником по факту отримання претензії та/або відповідної позовної заяви постачальника.

Згідно з п. 5.2 Договору покупець зобов`язаний неухильно дотримуватися строків оплати, що передбачені у Специфікаціях.

У разі недотримання покупцем термінів оплати вже відпущеного йому Товару, що узгоджені Сторонами у відповідних Специфікаціях, постачальник має право виставити покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді: штрафу у розмірі 30 % від загальної суми Специфікації по якій допущено прострочення (п. 8.4 Договору).

Згідно до п. 10.1. Договору цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 30 грудня 2025 року, а в частині фінансових зобов`язань - до моменту повного виконання Сторонами узятих на себе за даною угодою зобов`язань.

Відповідно до Специфікації № 1-33Р (К) від 18.06.2025, Позивач прийняв на себе зобов`язання поставити на адресу Відповідача товар в асортименті, на загальну суму 233 520,00 грн.

На виконання вищезазначеної Специфікації позивач поставив відповідачеві товар, що підтверджується:

- видатковою накладною №ТДАГ10072 від 18.06.2025 р. на суму 99 960,00 грн.;

- видатковою накладною №ТДАГ10441 від 20.06.2025 р. на суму 133 560,00 грн.

Оплата за вищевказаною Специфікацією №1-ЗЗР(К) мала бути здійснена Відповідачем до 31.10.2025 р.

Вказаний товар не оплачений Відповідачем в повному обсязі.

Відповідно до Специфікації № 2-НАС(К) від 18.06.2025, Позивач прийняв на себе зобов`язання поставити на адресу Відповідача товар в асортименті, на загальну суму 456 729,03 грн.

На виконання вищезазначеної Специфікації позивач поставив відповідачеві товар, що підтверджується:

- видатковою накладною №ТДАГ10073 від 18.06.2025 р. на суму 387 058,50 грн.

- видатковою накладною №ТДАГ10442 від 20.06.2025 р. на суму 69 670,53 грн.

Оплата за вищевказаною Специфікацією №2-НАС(К) мала бути здійснена Відповідачем до 31.10.2025 р.

Вказаний товар не оплачений Відповідачем в повному обсязі.

Відповідно до Специфікації № 3-НАС(К) від 19.06.2025, Позивач прийняв на себе зобов`язання поставити на адресу Відповідача Товар в асортименті, на загальну суму 396 868,20 грн.:

- видатковою накладною №ТДАГ10451 від 20.06.2025 р. на суму 396 868,20 грн.

Товар на вказаною видатковою накладною мав бути оплачений до 31.10.2025, проте Відповідачем, вартість поставленого товару була сплачена частково, з порушенням строку оплати:

26.12.2025 р. Відповідачем було сплачено Позивачу 46 868,20 грн.;

27.02.2026 р. Відповідачем було сплачено Позивачу 50 000,00 грн.;

02.03.2026 р. Відповідачем було сплачено Позивачу 30 000,00 грн.

Несплаченою за Специфікацією №3-НАС(К), станом на дату складення позовної заяви, є вартість товару на суму 270 000,00 грн.

За твердженнями Позивача, несплаченою, станом на дату складення позовної заяви, є вартість поставленого товару всього на суму 960 249,03 грн.

Станом на день укладання Специфікації №1-ЗЗР(К) від 18.06.2025 р. сторонами було закріплено курс долара США 41,6. На дату складання позовної заяви курс долара США складає 44,9.

На підставі п. 4.5. Договору позивачем по Специфікації №1-ЗЗР(К) від 18.06.2025 р. визначено курсову різницю 18 524,42 грн.

Станом на день укладання Специфікації №2-НАС(К) від 18.06.2025 р. Сторонами було закріплено курс Євро 48,08. На дату складання позовної заяви курс Євро складає 51,3.

На підставі п. 4.5. Договору позивачем по Специфікації №2-НАС(К) від 18.06.2025 р. визначено курсову різницю 30 588,14 грн.

Станом на день укладання Специфікації №3-НАС(К) від 19.06.2025 р. Сторонами було закріплено курс Євро 48,97. На дату складання позовної заяви курс Євро складає 51,3.

На підставі п. 4.5. Договору позивачем по Специфікації №3-НАС(К) від 19.06.2025 р. визначено курсову різницю з урахуванням часткових оплат 12 846,65 грн.

Всього, за твердженнями Позивача, Відповідач має сплатити Позивачу суму курсової різниці, відповідно до п. 4.5. Договору поставки, станом на дату складання позовної заяви, в розмірі 61 959,21 грн.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо несвоєчасної оплати товару є підставою для застосування відповідальності, передбаченої умовами п. 8.3, 8.4, 8.5 Договору, у зв`язку з чим нараховує 145 221,22 грн. пені, 326 135,17 грн. штрафу, 148 934,62 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України 62 069,49 коп. інфляційних втрат, що і стало причиною виникнення даного спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 11, 202, 612, 662 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов`язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Даний спір виник у зв`язку з тим, що відповідачем, були порушено договірні зобов`язання щодо прострочення оплати поставленого товару.

Враховуючи умови спірного договору строк оплати поставленого товару за вищезазначеними видатковими накладними, є таким, що настав.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 960 249 грн 03 коп. відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 960 249 грн 03 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення курсової різниці суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).

Згідно з статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті. Відтак коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара США), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2020 у справі №910/10191/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 07.10.2014 у справі №910/763/13 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №916/706/17.

Таким чином, курсова різниця є недоотриманою позивачем вартістю товару у зв`язку зі зміною його ціни за рахунок валютних коливань в бік збільшення.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми курсової різниці, та з урахуванням вимог ст. 14 ГПК України, суд дійшов висновку про задоволення заявленого позову в даній частині вимог та стягнення з відповідача на користь позивача курсової різниці у розмірі 61 959,21 грн.

Стосовно доводів Відповідача, що Позивачем не було направлено відповідні рахунки про нарахування неустойки у вигляді штрафу 30% та нарахування річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що правочин, укладений між сторонами недійсним в судовому порядку не визнавався. Докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть реалізувати свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Сторонами у договорі погоджено, а саме в абз. 2 п. 4.5, що в разі прострочення покупцем відповідного платежу, передбаченого цим Договором та додатками до нього, або несвоєчасної оплати/неоплати такого платежу, що змусило постачальника направити на адресу покупця претензію з вимогою оплатити виниклу заборгованість або звернутись до суду, повідомлення покупця про зміну вартості поставленого Товару з урахуванням (застосуванням) курсової різниці не застосовується і не вимагається. Покупець вважається повідомленим про застосування курсової різниці постачальником по факту отримання претензії та/або відповідної позовної заяви постачальника.

Також відповідно до абз. 2 п. 8.6. Договору в разі направлення постачальником покупцю претензії з вимогою оплатити виниклу заборгованість за цим Договором, або звернення постачальника до суду з вимогою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за цим Договором, виставлення рахунку покупцю не застосовується і не вимагається. Покупець зобов`язаний оплатити плату за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит) по факту отримання претензії та/або відповідної позовної заяви постачальника.

У даному випадку вимогою про сплату неустойки у вигляді штрафу 30% та річних у розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України є пред`явлення позову у цій справі.

Позивачем, окрім вимоги про стягнення основного боргу, заявлено до стягнення 145 221 грн 22 коп. - пені, 326 135 грн 17 коп. - 30% штрафу, 148 934 грн 62 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит), 62 069 грн 49 коп. - інфляційних втрат.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Щодо стягнення штрафних санкцій у вигляді штрафу та пені.

Сторони у Договорі постачання №ДН50/2025 від 18.06.2025 погодили, що за порушення строків виконання зобов`язань за договором сторона, яка допустила прострочення, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що нараховується на суму простроченого грошового зобов`язання за кожен день прострочення (пункт 8.3. Договору).

Крім того, у разі недотримання Покупцем строків оплати вже поставленого товару, визначених у відповідних Специфікаціях, Постачальник має право виставити Покупцю рахунок на сплату неустойки у вигляді штрафу в розмірі 30% від загальної суми відповідної Специфікації, за якою допущено прострочення (пункт 8.4. Договору).

У зв`язку з порушенням Відповідачем строку оплати товару Позивачем заявлено до стягнення пеню, штраф 30% від суми специфікацій по яких допущено прострочення оплати та відсотки за користування чужими грошовими коштами (товарний кредит).

Суд перевіривши розрахунок Позивача, в частині стягнення з Відповідача пені у розмірі 145 221,22 грн за загальний період з 01.11.2025 по 30.04.2026 та штрафу 326 135,17 грн, встановив його арифметичну вірність (тобто помилок не виявлено) та зазначені вимоги обґрунтованими.

Разом з тим, частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру.

Відповідна правова позиція щодо можливості суду зменшити неустойку з власної ініціативи викладена у постановах Верховного Суду від 29.12.2021 у справі №910/3716/21, 30.03.2021 у справі №902/538/18, 28.06.2022 у справі №902/653/21 та 13.07.2022 у справі №925/577/21.

У постанові від 03.11.2020 у справі №927/184/13-г Верховним Судом також зазначено, що розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому варто зазначити, що ст. 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України, застосовані судом першої інстанції, та положення Господарського процесуального кодексу України не містять норми, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто, суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії. Крім цього, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Разом з тим, чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому, таке питання вирішується судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19).

При цьому, зменшення неустойки (пені та штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої та відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок наявний у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).

Так, у п.п. 8.22 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Разом з тим, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18).

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).

Суд враховує, що позивач внаслідок повного задоволення вимог про стягнення курсової різниці у розмірі 61 959,21 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 148 934,62 грн. та 3% річних отримав належне відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а також компенсацію (плату) від боржника за строк користування утримуваними грошовими коштами.

Враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги, що сума додаткових нарахувань за Договором склала 744 319,71 грн., у той час, як сума основного боргу за Договором становить 960 249,03 грн, Позивач не заявляв і не надав доказів настання негативних наслідків у результаті прострочення Відповідача, Позивач не надав доказів наявності в діях Відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, а також те, що пеня та штраф не є основним боргом і, відповідно, при зменшенні її розміру Позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з Відповідача на 50%.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, до стягнення належить 72 610,61 грн пені, 163 067,59 грн. штрафу, решта вимог не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

За змістом ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Такі правові висновки є усталеними у практиці Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2134цс15, від 08.02.2017 у справі № 6-1905цс16 вказано, що якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на те, що позивачем реалізовано право на зміну ціни договору шляхом коригування у відповідності до зміни відповідного курсу іноземної валюти на момент розрахунку за поставлений товар в установленому договором поставки порядку, вимога щодо стягнення інфляційних втрат внаслідок знецінення національної валюти України задоволенню не підлягає, оскільки призводить до подвійного стягнення тотожного зобов`язання.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення 960 249 грн. 03 коп. - основного боргу, 61 959 грн 21 коп. - курсова різниця в сумі; 72 610 грн. 61 коп. грн. пені, 163 067 грн. 59 коп грн. штрафу, 148 934 грн. 62 коп. - відсотків за користування чужими грошовими коштами, решта вимог не підлягають задоволенню.

Щодо відстрочення виконання рішення суду у справі №904/3790/26, суд відмовляє з огляду на таке.

Ст. 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.

Так, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця ( у випадках, встановлених законом ), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Положеннями ч. 3 ст. 331 ГПК України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини Відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Проте, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Господарський суд зазначає про те, що відповідачем, не додано до матеріалів заяви жодних доказів на підтвердження можливості виконання рішення суду в даній справі в майбутньому, у разі задоволення заяви про відстрочення виконання рішення. Заявник посилається виключно на тяжке фінансове становище, що спричинено введенням режиму воєнного стану на території України. Втім, не надає жодних документальних підтверджень того, що таке фінансове становище поліпшиться найближчим часом, що дасть змогу боржнику виконати рішення суду у даній справі. Заява, що розглядається містить лише доводи та припущення заявника, які жодним належним доказом не підтверджуються.

При цьому, відповідач просить не розстрочити виконання рішення суду, а відстрочити його на максимально допустимий законодавством строк - на один рік, що може свідчити про спробу відповідача затягнути строки погашення наявного боргу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про не доведення матеріалами справи факту існування обставин, які згідно вимог процесуального закону можуть бути підставою для відстрочення виконання рішення суду. Оскільки обставини, на які посилається відповідач, на думку суду, не є виключними саме для відповідача, враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін, у тому числі позивача, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2020" на свою користь витрати на професійну правову допомогу в сумі 70 000 грн 00 коп.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги (послуг адвоката) від 15.11.2025, Акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 23.06.2026, детальний опис виконаних та наданих послуг, ордер серія ВВ № 1051662 від 20.11.2025.

15.11.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (Клієнт) та адвокатом Риндіним Дмитром Іллічем (Адвокат) був укладений договір про надання правової допомоги від 15.11.2025.

Відповідно до пункту 1.1. договору Клієнт доручає та оплачує, а Адвокат бере на себе зобов`язання проводити повний юридичний супровід діяльності Клієнта, його підприємств-партнерів та особистих питань та доручень учасників підприємства Клієнта: представляти інтереси Клієнта у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, в тому числі в органах внутрішніх справ, структурних підрозділах прокуратури України та інших правоохоронних органах, в органах державної виконавчої служби, а також вести від імені Клієнта справи у всіх судових установах України з усіма правами, наданими правами заявнику, кредитору, позивачу, скаржнику, відповідачу, третій та зацікавленій особі, потерпілому, обвинувачуваному, стягувану за КПК, ЦПК. ГПК, КАС України. Представляти інтереси Клієнта у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, в тому числі під час досудового слідства та судового розгляду, справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту 1.2. договору Клієнт доручає та оплачує, а Адвокат бере на себе зобов`язання представляти інтереси Клієнта не обмежуючись, в Господарському суді Дніпропетровської області з приводу стягнення з контрагента Клієнта-Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-2020", код ЄДРПОУ 43620026, Адреса: 51010, Дніпропетровська обл. Царичанський р-н., с. Бабайківка, вул. Дружби, 31-А, заборгованості та штрафних санкцій за Договором постачання № ДН50/2025 від 18.06.2025 р.

Відповідно до пункту 5.1 Договору за послуги, що надаються Адвокатом, пов`язані із стягненням в судовому порядку з контрагента Клієнта -Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРО-2020", код ЄДРПОУ 43620026, Адреса: 51010, Дніпропетровська обл. Царичанський р-н., с. Бабайківка, вул. Дружби, 31-А, заборгованості та штрафних санкцій за Договором постачання № ДН50/2025 від 18.06.2025 р., у відповідності із умовами даного Договору, Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 70 000,00 (сімдесят тисяч) грн.

Сторони визначили та узгодили, що через неможливість заздалегідь та наперед визначення обсягу, складності послуг, що будуть надані Адвокатом, їх обсяг, розмір і ціна визначається саме в Акті виконаних робіт (п. 5.2. Договору)

Відповідно до пункту 5.3. договору оплата гонорару підлягає перерахуванню Клієнтом на розрахунковий рахунок Адвоката.

Відповідно до пункту 5.5 договору Клієнтом оплачуються саме послуги Адвоката, а не результат наданих послуг. Адвокат, прийнявши оплату від Клієнта, жодним чином не гарантує отримання сприятливого для Клієнта, результату наданих послуг (позитивного рішення суду, закриття кримінального провадження, тощо), та Клієнт не має права вимагати цього.

Відповідно до пункту 7.1. договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2023 р., але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань поданому Договору.

В разі, якщо за місяць до дати закінчення цього договору жодна із сторін не висловить бажання припинити дію цього договору в письмовому вигляді, даний Договір вважається автоматично пролонгованим на 2 (два) календарних роки, без необхідності його переукладання або підписання будь-яких додаткових угод до нього.

Адвокатом Риндіним Д.І. (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохім" (Клієнт) був підписаний Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 23.06.2026, відповідно до якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні послуги:

- первинна та повторна усна консультація з дослідженням наявних у ТОВ "Торговий дім "Агрохім" документів, а також визначення та надання ТОВ "Торговий дім "Агрохім" правової позиції, щодо можливості судового вирішення спірного питання. Перевірка та аналіз наявних письмових доказів, а також можливості їх використання. Перевірка контрагента кількість годин 3 вартість 9 000,00 грн.;

- аналіз чинного законодавства України, положення якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин та судової практики, вирішення аналогічних спорів, висновків Верховного суду, що виникли між клієнтом та ТОВ "ДНІПРО-2020" та підлягають застосуванню при підготовці позовної заяви та розгляді справи - кількість годин 5 вартість 15 000,00 грн.;

- підготовка позовної заяви про стягнення з ТОВ "ДНІПРО-2020" за Договором постачання №ДН50/2025 від 18.06.2025 р. заборгованості, курсової різниці, штрафу, пені, плати за користування товарним кредитом, долучення до неї письмових доказів. Формування та надіслання ТОВ "ДНІПРО-2020" позовної заяви з додатками. Подача позовної заяви із долученими до неї додатками до Господарського суду Дніпропетровської області - кількість годин 10 вартість 30 000,00 грн.;

- участь у судових засіданнях - кількість годин 2 вартість 16 000,00 грн.

Всього послуг надано на 70 000,00 грн.

Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини відповідача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг позивачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Відповідач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення Господарського процесуального кодексу України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг відповідачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки відповідача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата відповідачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення відповідачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок позивача.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

У справі, що розглядається, суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.

Суд, дослідивши Акт приймання-передачі наданих послуг підписаний в рамках укладеного Договору, вважає, що проведення первинної та повторної усної консультації та аналіз чинного законодавства, охоплюється послугою підготовка позовної заяви.

Крім того, врахувавши, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі (спір виник щодо 1 договору) під час розгляду справи, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, господарський суд дійшов до висновку не розподіляти всю суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі №904/3790/26 в розмірі 70 000,00 грн. та вважає, що прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції є 20 000,00 грн.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача у справі).

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 20 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу; інша частина витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн 00 коп. покладається на позивача.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 19 709 грн 99 коп.

Керуючись ст.ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2020" (51010, Дніпропетровська обл., Царичанський р-н., с. Бабайківка, вул. Дружби, 31-А, код ЄДРПОУ 43620026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "АГРОХІМ" (63401, Харківська обл., місто Зміїв, вул. Харківська, буд. 86 а, код ЄДРПОУ 40136385) 960 249 грн. 03 коп. - основного боргу, 61 959 грн 21 коп. - курсова різниця в сумі; 72 610 грн. 61 коп. грн. пені, 163 067 грн. 59 коп грн. штрафу, 148 934 грн. 62 коп. - відсотки за користування чужими грошовими коштами, 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, 19 709 грн. 99 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-2020" про відстрочення виконання судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 13.11.2026

Суддя І.А. Рудь

Часті запитання

Який тип судового документу № 141458194 ?

Документ № 141458194 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 141458194 ?

Дата ухвалення - 03.11.2026

Яка форма судочинства по судовому документу № 141458194 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 141458194 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Дані про судове рішення № 141458194, Господарський суд Дніпропетровської області

Судове рішення № 141458194, Господарський суд Дніпропетровської області було прийнято 03.11.2026. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 141458194 відноситься до справи № 904/3790/26

Це рішення відноситься до справи № 904/3790/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 141458193
Наступний документ : 141458196