Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 201/11361/26
Провадження № 1-кп/201/992/2026
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд м. Дніпра у складі: судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026042110000863 від 07.06.2026 року, по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, громадянина України, який має неповну середню освіту, неодружений, має на утриманні двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 року народження, військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий, востаннє:
- 25.09.2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра за ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна; на підставі ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_6
обвинувачений ОСОБА_3
захисник ОСОБА_7
потерпіла ОСОБА_8
представник потерпілої ОСОБА_9
ВСТАНОВИВ:
1.Обставини, які встановлені судом
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.09.2025, № 255 ОСОБА_3 призначений на посаду стрільця-номеру обслуги 3 взводу морської піхоти 2 роти морської піхоти НОМЕР_3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «матрос».
ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, був зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Проте матрос ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту за наступних обставин.
07.06.2026 о 09:03 годині військовослужбовець призначений на посаду стрільця-номеру обслуги 3 взводу морської піхоти 2 роти морської піхоти 2 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «матрос», ОСОБА_3 , знаходячись у стані алкогольного сп`яніння 0,89 проміле, чим заздалегідь позбавив себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку та координувати свої дії, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, керуючи технічно справним автомобілем «SKODA OCTAVIA A5» реєстраційний номер НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_10 , при виконанні маневру повороту праворуч з вулиці Шолом-Алейхема на площу Успенську, водій ОСОБА_3 виїхав на нерегульований пішохідний перехід, позначений дорожньою розміткою 1.14.1 та дорожнім знаком 5.38.1 Правил дорожнього руху, де в районі перехрестя з вул. Шолом-Алейхема, в порушення п. 16.2 Правил дорожнього руху скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перетинала проїзну частину площі Успенської по нерегульованому пішохідному переходу, справа наліво за напрямком руху автомобіля «SKODA OCTAVIA A5» реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_8 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритого багато уламкового перелому лівого наколінника, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забоїв м`яких тканин голови, тулубу, кінцівок, забійної рани правого колінного суглобу, саден правого плечового та обох колінних суглобів, що відносяться до тілесних ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості, за ознакою відсутності небезпеки для життя та тривалого розладу здоров`я понад 21 добу.
Після цього водій ОСОБА_3 грубо порушуючи вимоги п. 2.10 а), б), в), г), д), е), є) Правил дорожнього руху, на місці дорожньо-транспортної пригоди не залишився, знаку аварійної зупинки відповідно до вимог пункту Правил дорожнього руху не встановив, перемістив вищевказаний транспортний засіб, що мав причетність до пригоди та не вжив можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілій ОСОБА_8 , залишив місце дорожньо-транспортної пригоди не дочекавшись прибуття поліцейських.
Таким чином, своїми діями водій ОСОБА_3 грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5. 2.3, 2.9, 2.10, 16.2 Правил дорожнього руху відповідно до яких:
п. 1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п.2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п. 2.9. «водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що знижує увагу та швидкість реакції»;
п. 2.10 У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний:
а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;
б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил;
в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди;
г) вжити можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілим, викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися по допомогу до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я;
ґ) у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті "г" пункту 2.10 цих Правил, відвезти потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки; у лікувальному закладі повідомити своє прізвище та номерний знак транспортного засобу (з пред`явленням посвідчення водія або іншого документа, який посвідчує особу, реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися на місце пригоди;
д) повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських;
е) вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об`їзд місця пригоди;
є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки);
п. 16.2 «на регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку».
Допущені водієм ОСОБА_3 порушення вимог п. 16.2 Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілої ОСОБА_8 .
Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження.
2.Позиція обвинуваченого
ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, вибачився перед потерпілою, пообіцяв їй відшкодувати завдану шкоду, просив суд його суворо не карати, цивільний позов визнав частково, а саме: в частині відшкодування матеріальної шкоди повністю, в частині відшкодування моральної шкоди - в сумі 100 000 грн.
3.Позиція потерпілої
Потерпіла ОСОБА_8 підтвердила обставини, які викладені в обвинувальному акті та в показах обвинуваченого, які він надав суду. Позов підтримала і просила задовольнити його повністю, щодо виду та міри покарання поклалася на розсуд суду.
4.Докази, які досліджені судом
Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого учасники не заперечували.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів, стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позицій немає.
Сторонам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідив документи, які характеризують особу обвинуваченого та документи, які підтверджують процесуальні витрати, а також, зважаючи на часткове визнання обвинуваченим цивільного позову, провів судовий розгляд цивільного позову у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують заявлені в позові обставини.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Також прийняття судом рішення про судовий розгляд цивільного позову і доданих документів у загальному порядку ґрунтується на правовій позиції, викладеної у Постанові ОП ККС ВС від 16 вересня 2024 року у справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23), за якою у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та в такому випадку щодо цих оспорюваних обставин слід провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.
Дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
5.Висновок суду про винуватість
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, повністю та об`єктивно доведена.
Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, вірно.
6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд.
Загальні положення
При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання", за якими суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
Крім того, суд враховує положення ст. 9 Конституції України, ч. 2 ст. 8 КПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно яких суди при розгляді справ зобов`язанні застосовувати положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, як джерела права.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на справедливий суд.
Вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому покарання суд виходить з загальних засад призначення покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.
Обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання
Обставиною, яка, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшує покарання, суд відносить щире каяття.
При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого.
Так, у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається.
Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченому при судовому розгляді справи не встановлено.
Призначення покарання
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні ст. 19 КК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України за ступенем тяжкості вчиненого злочину, останній віднесено до категорії нетяжкого злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п`яти років.
При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати обвинуваченому, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного ним злочину, його соціальне та матеріальне становище, стан здоров`я, стать та вік, неперебування на обліку у лікарів нарколога і психіатра, рівень культури та освіти, соціально-психологічні риси, сімейний стан, наявність на утриманні дітей, перебування у лавах Збройних Сил України, де має негативну характеристику (т. 1 а.п. 234).
Також суд враховує чисельні постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, а саме (т. 1 а.п. 188-222):
- 26.08.2026 Шевченківським районним судом міста Дніпра за ч.5 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 40800 грн 00 коп з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років, без оплатного вилучення транспортного засобу;
- 17.06.2026 Новокодацьким районним судом міста Дніпра за ч.5 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 40800 грн 00 коп з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років, без оплатного вилучення транспортного засобу;
- 15.01.2026 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч. 1 ст. 130 КУпАП до штрафу у розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік;
- 24.10.2026 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч. 1 ст. 130 КУпАП до штрафу у розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік;
- 12.06.2024 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч.5 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 40800 грн 00 коп без позбавлення права керувати транспортними засобами та без оплатного вилучення транспортного засобу;
- 15.05.2024 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч.5 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 40800 грн 00 коп без позбавлення права керувати транспортними засобами та без оплатного вилучення транспортного засобу;
- 15.05.2024 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч. 1 ст. 130 КУпАП до штрафу у розмірі 17000 грн без позбавлення права керувати транспортними засобами;
- 02.04.2024 Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за ст.122-4, ст.124 КУпАП до штрафу у 3400 грн;
- 15.09.2022 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ст. 124 КУпАП до штрафу у сумі 850 грн;
- 15.02.2022 Ленінським районним судом міста Дніпра за ч. 1 ст. 130 КУпАП до штрафу у розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік;
- 21.12.2021 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч. 1 ст. 130 КУпАП до штрафу у розмірі 17000 грн;
- 21.12.2021 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 130 КУпАП до штрафу у розмірі 17000 грн;
- 17.12.2021 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч. 1 ст. 130 КУпАП до штрафу у розмірі 17000 грн;
- постанови, складені працівниками УПП в Дніпропетровській області, від 07.06.2026 за ч. 1 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 425 грн; від 01.11.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 02.10.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 15.04.2024 за ч. 1 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 425 грн; від 09.03.2024 за ч. 1 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 425 грн; від 06.03.2024 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 06.03.2024 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 22.02.2023 за ч. 1 ст. 127 КУпАП до штрафу в розмірі 255 грн; від 25.07.2022 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 03.04.2022 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 09.12.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 25.11.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 25.11.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 22.11.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 21.11.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 13.11.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 03.11.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 08.10.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн; від 26.09.2021 за ч. 2 ст. 126 КУпАП до штрафу в розмірі 3400 грн.
Тому відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, даних про особу обвинуваченого, а також позицію прокурора та потерпілої, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також попередження нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі, оскільки підстави для призначення покарання більш м`якого, ніж передбачене законом, судом не встановлені, виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції останнього від суспільства, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення цілей покарання, передбачених ч. 2 ст. 50 КК України.
Додаткове покарання
Скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення віднесено до злочинів проти безпеки руху, а тому суд вважає необхідним застосувати до нього додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Оскільки даний злочин пов`язаний з експлуатацією транспортного засобу, а протиправні дії обвинуваченого, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок нехтування Правилами дорожнього руху України призвели до дорожньо-транспортної пригоди та спричинення потерпілій тілесних ушкоджень середньої тяжкості, це свідчить про грубе порушення ним безпеки дорожнього руху та неможливість подальшого безпечного керування ним транспортними засобами. Застосування такого додаткового покарання є необхідним для запобігання вчиненню нових правопорушень та усвідомлення обвинуваченим суспільної небезпечності своїх дій.
Застосування положень ст. 71 КК України
Суд враховує, що ОСОБА_3 раніше судимий, востаннє 25.09.2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра за ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На підставі ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки. Втім ОСОБА_3 на шлях виправлення не став і вчинив злочин за даним вироком в період іспитового строку, тобто 07.06.2026 року.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК України, якщо засуджений після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в своїй постанові від 01.06.2020 року у справі № 766/39/17 висловила наступну правову позицію:
- якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими частиною четвертою статті 70 КК України (за сукупністю злочинів);
- якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими статтею 71 КК України (за сукупністю вироків). Тобто незалежно від набрання попереднім вироком законної сили, при призначенні остаточного покарання (під час розгляду іншого кримінального провадження) призначається за сукупністю вироків.
Суд наголошує, що стаття 71 КК застосовується, якщо новий злочин було вчинено особою до відбуття покарання, призначеного попереднім вироком, а саме у випадках його вчинення: 1) до відбуття основного чи додаткового покарання, що підлягає реальному відбуванню; 2) до закінчення іспитового строку при засудженні із застосуванням статей 75, 79 чи 104 КК; 3) до закінчення невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні (статті 81 та 107 КК) або звільненні від його відбування на підставі ст. 83 КК; 4) до відбуття більш м`якого покарання, застосованого на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК, закону про амністію (ч. 3 ст. 86 КК) або акта про помилування (ч. 2 ст. 87 КК); 5) до закінчення строку покарання чи невідбутої його частини при звільненні від покарання за хворобою (ч. 4 ст. 84 КК).
Таким чином, з урахуванням викладених положень закону, враховуючи, що ОСОБА_3 вчинив злочин за даним вироком в період іспитового строку, призначеного вироком Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпра від 25.09.2023 року, тому при призначенні йому остаточного покарання у виді позбавлення волі суд керується положеннями ч. 1 ст. 71 КК України і визначає за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке є більшим, як від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Тому суд на підставі ст. 71 КК України, суд вважає необхідним до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання, призначене за вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 25.09.2023 року.
Підсумок
Адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Саме на такій позиції ґрунтується рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15рп/2004 у справі №1-33/2004 року.
Призначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Щодо застосування положень ст. 75 КК України
З огляду на призначене покарання та заборону застосовувати положення ст. 75 КК України до кримінальних правопорушень за порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння, та заборону застосовувати положення ст. 75 КК України при призначенні покарання при застосуванні положень ст. 71 КК України, а тому відсутні підстави для застосування положень ст. 75 КК України.
Щодо застосування положень ст. 69 КК України
Судом не встановлені підстави для застосування положень ст. 69 КК України.
7.Вирішення цивільного позову
Потерпілою ОСОБА_8 заявлений цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 30 407,19 грн., моральної шкоди у розмірі 400 000,00 грн., а також витрат на правничу допомогу у розмірі 88 000,00 грн.
Обвинувачений ОСОБА_3 позов визнав частково, а саме: в частині відшкодування матеріальної шкоди повністю, в частині відшкодування моральної шкоди - в сумі 100 000 грн.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, який суд згідно ст. 129 КПК України має вирішити.
Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов`язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.
Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).
Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.
Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому особа, яка заявляє вимоги щодо відшкодування майнової шкоди доводить лише факти заподіяння такої шкоди.
Потерпіла ОСОБА_8 в обґрунтування заявленої вимоги про відшкодування матеріальної шкоди вказує таке.
Нанесені відповідачем позивачці тілесні ушкодження спричинили тимчасову непрацездатність останньої.
Так, позивачка з 07.06.2026 по 27.06.2026 року була тимчасово не працездатна ( лист непрацездатності № 22660403-2041685821-1).
Згідно висновку експерта № 2317е (складеного лікарем, судово медичним експертом відділу комісійних судово медичних експертиз та експертиз потерпілих, обвинувачених та інших осіб ДСУ «Дніпропетровське обласне бюро СМЕ», міститься в матеріалах кримінального провадження) ОСОБА_8 зазнала ушкоджень: «закритий багатоуламковий перелом лівого підколінника, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забої м`яких тканин голови, тулубу, кінцівок; забійна рана правого колінного суглобу; садна правого плечового та обох колінних суглобів, що спричинені від дії тупих твердих предметів, якими могли бути виступаючі частини транспортного засобу, що рухався, в термін на який вказує обстежена, тобто 07.06.2026 року».
При огляді судово-медичним експертом встановлено, що: «Виявлені тілесні ушкодження відносяться до СЕРЕДНЬОГО ступеню тяжкості, за ознакою відсутності небезпеки для життя та тривалого розладу здоров`я понад 21 добу. На підставі: п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р., № 6. Термін зрощення тканини понад 21 доба».
11.06.2026 року позивачці проведено відкриту репозицію (тобто, хірургічну операцію, під час якої лікар робить розріз м`яких тканин, щоб безпосередньо побачити зламану кістку, зіставити її уламки в правильному анатомічному положенні (відкрита репозиція) та зафіксувати їх за допомогою спеціальних імплантів (пластин, гвинтів, стрижнів або спиць), МОС (металоостеосинтез) перелому лівого надколінника гвинтами Герберта (згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № е24792).
Позивачці призначено амбулаторне спостереження у лікаря травматолога, гіпсова іммобілізація протягом 5 тижнів з моменту операції. Після припинення іммобілізації призначено курс лікувальної фізкультури та фізіотерапії.
Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 3417 від 13.07.2026 року (копія додається) позивачці проведено діагностику та надано рекомендації, зокрема, нагляд травматолога, лікаря ФРМ, продовження реабілітаційного лікування амбулаторно. Крім того, призначено прийом лікарських препаратів та внутрішньосуглобове введення препаратів гіалуронової кислоти.
Під час лікування позивачкою було понесено наступні витрати:
- згідно рахунку від 09.06.2026 року № 119 було придбано металоконструкцію для остеосинтезу надколінника, набір для хірургічного втручання (підтверджується платіжною інструкцією від 11.06.2026 року) на суму 28 500,00 грн.;
- згідно фіскального чеку від 07.06.2026 року було придбано препарати на суму 869,70 грн.;
- згідно фіскального чеку від 22.06.2026 року було придбано препарати на суму 911,49 грн.;
- згідно фіскального чеку від 15.06.2026 року було придбано препарати на суму 126,00 грн.
Отже, сума матеріальної шкоди, завданої позивачці внаслідок ДТП, становить 30 407,19 грн.
Наразі у позивачки триває відновний період після черепно-мозкової травми, її турбує головний частий біль, періодичні запаморочення, пригнічений стан. Позивачка змушена звертатись за медичною допомогою. Згідно консультаційного висновку спеціаліста (невропатолога) від 21.09.2026 року позивачці встановлено діагноз: «відновний період ЗЧМТ (закритої черепно-мозкової травми) (07.06.2026 р.), струсу головного мозку, забою м`яких тканин голови, з помірно вираженим цефалгічним та вестибуло атактичним синдромами». Надано рекомендації: нагляд сімейного лікаря за місцем мешкання, консультація невролога, прийом нейропротекторів, ангіонопротекторів, вітамінів групи Б.
У позивачки триває реабілітація після перенесеної травми коліна. Після проведеного хірургічного втручання та з моменту припинення іммобілізації позивачка змушена проходити курс лікувальної фізкультури та фізіотерапії, а також регулярно відвідувати реабілітолога за для забезпечення відновлення працездатності колінного суглобу. На теперішній час колінний суглоб у позивачки не згинається, при ходьбі (і не тільки при русі, часто навіть у стані спокою) її турбує біль та дискомфорт.
Таким чином судом встановлено, що понесені матеріальні витрати позивачки в розмірі 30 407,19 грн знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, їх розмір доведений документально, а тому вимогу потерпілої про відшкодування матеріальної шкоди суд повністю задовольняє.
Вирішуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Між тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, згідно яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з п.3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
Оскільки такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної (немайнової) шкоди, не повинен стати засобом безпідставного збагачення потерпілої особи, розмір присудженої до відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен вести до збагачення потерпілого за рахунок винного.
У суду не виникає сумніву, що діями обвинуваченого потерпілій завдано моральної шкоди.
Позивачка зазнала сильних душевних страждань через біль та страх, який вона перенесла під час ДТП. Внаслідок цього позивачка перенесла сильний стрес, в неї погіршилось здоров`я. Позивачка має постійне порушення сну, внаслідок чого відчуває постійну втому.
Вищевказані обставини вимушено внесли зміни у життєві стосунки позивачки зі своїми рідними, знайомими та друзями. Для відновлення попереднього стану здоров`я їй необхідно докласти неабияких зусиль та часу.
Позивачка внаслідок отриманою нею травми зазнає багато дискомфорту та незручностей у побуті. Маючи трирічну дитину, вона не може повноцінно за нею доглядати. Зокрема позивачка змушена виходити на прогулянку з дитиною на дитячий майданчик виключно з кимось з родичів (зокрема, з мамою), оскільки дитина в такому віці є дуже рухливою, а позивачка не може швидко рухатись, бігти тощо.
Є дискомфорт також у догляді за собою, зокрема, навіть приймати душ позивачка змушена з кимось із родичів, оскільки їй важко тримати рівновагу.
Крім того, позивачка, мешкаючи на третьому поверсі багатоквартирного будинку без ліфту, змушена виходити з дому лише за крайньої потреби, оскільки окрім дискомфорту у зв`язку із підйомом / спуском по сходам, такий спуск / підйом завдає значного фізичного болю та дискомфорту.
У зв`язку із труднощами у пересуванні, позивачка змушена була звільнитись з роботи (30.09.2026 року), чим позбавила себе джерела доходу, що є окремим видом дискомфорту, оскільки реабілітація після перенесеної травми не завершена та потребує суттєвих додаткових витрат.
Додаткових моральних страждань для позивачки становить неможливість забезпечувати себе матеріально та жити за рахунок рідних.
Наявність у позивачки моральних страждань підтверджуються самим фактом нанесення їй тілесних ушкоджень, необхідністю лікування та реабілітації, що в свою чергу безумовно вплинуло та порушило її нормальні життєві зв`язки.
Також, після нанесення відповідачем відповідних ушкоджень, позивачка фактично була вимушена перелаштуватися на новий уклад життя, у тому числі, пов`язаний із лікуванням, подальшою тривалою реабілітацією, постійними больовими відчуттями, неможливістю приділяти належної уваги дитині, неможливістю працювати, а також ініціюванням судового провадження за відсутності добровільної згоди відповідача з приводу можливого відшкодування.
Також беззаперечним є те, що позивачці, а також її рідним, довелося нераціонально витрачати свій життєвий час та залучати власні фізичні, душевні, моральні зусилля і матеріальні ресурси, для відновлення попереднього стану.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги потерпілої про відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
З урахуванням викладеного, суд вважає розумним та справедливим стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.
Крім того суд зазначає, що виходячи із висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду викладеного в постанові від 23.01.2019 року (справа № 187/291/17, провадження № 51-274км17), при вирішенні у межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.
Вирішуючи вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст.120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
З метою захисту прав та інтересів позивача адвокатом АО «Біднягін і партнери» на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги № 08-09/01 від 08.09.2026 року було надано консультаційні послуги, здійснено аналіз законодавства на предмет спору, підготовлено позовну заяву, витрачено час на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, на виготовлення копій документів, що є додатками до позову, здійснював супровід справи у суді та представництво інтересів позивачки у судових засіданнях.
Позивачка вказує, що витрати на правничу допомогу адвоката при розгляді справи у суді першої інстанції становлять 88 000,00 грн, які в подальшому можуть бути збільшені, і користуючись правами, наданими ч. 8 ст. 141 ЦПК України, позивачка вважає за необхідне надати докази щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.
10.11.2026 представником потерпілої наданий акт приймання-передачі виконаних робіт від 10.11.2026 на суму 88 000 грн, рахунок на сплату 44 000 грн, платіжна інструкція від 09.11.2026 про сплату потерпілою ОСОБА_8 на користь АО «Біднягін і партнери» 44 000 грн за адвокатські послуги, звіт про надані послуги від 10.11.2026, детальний опис робіт (наданих послуг) від 10.11.2026.
Отже розмір сплачених потерпілою витрат на правничу допомогу адвоката підтверджений документально на суму 44 000 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 .
Сплата залишку заявленої позивачкою суми виконаних робіт у розмірі 44 000 грн документально не підтверджена, що позбавляє суд на теперішній час вирішити позовну вимогу в цій частині. А тому оскільки суду не надано документів про сплату зазначеної суми адвокатському об`єднанню, то суд в задоволенні вказаної вимоги відмовляє, що не позбавляє позивачку звернутися до суду в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України і надати докази щодо розміру витрат на правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення вироку.
8.Вирішення питання про долю речових доказів
Судом вирішується питання про речові докази у справі в силу ч. 9 ст. 100 КПК України, яка відповідно передбачає, що питання про долю речових доказів і документів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження в тому випадку, якщо такі речові докази або документи були надані суду.
9.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Запобіжний захід
07.06.2026 ОСОБА_3 в порядку ст. 208 КПК затримано (т. 1 а.п. 57-60).
09.06.2026 ОСОБА_3 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 66 560 грн (т. 1 а.п. 102).
11.6.2026 ОСОБА_3 звільнений під заставу в розмірі 66 560 грн (т. 1 а.п. 136).
Тому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_3 слід зарахувати в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 07.06.2026 по 11.06.2026 з розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Під час судових дебатів прокурор просив з метою виконання вироку, забезпечення виконання ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню його спробам ухилитися від відбуття покарання, ризик чого значно підвищується в умовах введеного в Україні воєнного стану, до набрання вироком законної сили змінити йому запобіжний захід у вигляді застави та застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Суд зазначає, що згідно із п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема «рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження», у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили».
Суд враховує, що різниця між пунктами а) та с) статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує, що ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання під вартою.
Пункт а) вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання. Пункт с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи. Крім того, для затримання за пунктом с) передбачаються спеціальні гарантії частини 3 статті 5 Конвенції. Також гарантії частини 4 статті 5 Конвенції мають дуже обмежене застосування до пункту а).
За правом багатьох країн затримання у очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 §1 а), в якій не зазначається про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні (правова позиція, викладена у рішенні «Monnel and Morris v. the United Kingdom», заяви № 9562/81 та 9818/82, від 02 березня 1987 року).
Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Ruslan Yakovenko v. Ukraine», заява № 5425/11, від 04 червня 2015 року).
Термін «після засудження» не можна тлумачити так, ніби він стосується лише остаточного засудження. Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6 (правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ «Wemhoff v. Germany», заява 2122/64, від 27 червня 1968 року).
Отже, незважаючи на те, що за законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а): законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.
Відповідно немає необхідності у будь-якому клопотанні при вирішення питання запобіжного заходу на цій стадії, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання, а не вирішує спір між сторонами; немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку: розумна підозра стає неактуальною, оскільки вже є висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де факто відбування покарання, обґрунтованість вироку не потребує періодичного перегляду; обмеження строку дії запобіжного заходу має на меті забезпечити можливість періодичного перегляду тримання під вартою до вироку, у разі винесення обвинувального вироку міркування, які зумовлюють необхідність періодичного перегляду, не мають значення, тому тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання, в той час, як ст. 197 КПК України передбачає не строк тримання під вартою, а строк дії відповідної ухвали, після якого вона втрачає силу, а тому вирок діє протягом строку покарання, якщо не скасований. Обґрунтованість вироку не стосується законності тримання під вартою, навіть у разі його скасування, тримання під вартою на його підставі буде законним, у тому числі з погляду статті 5 Конвенції.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, а отже, з метою виконання вироку та запобіганню спробам засудженого ухилитися від відбуття покарання, ризик чого значно підвищується в умовах введеного в Україні воєнного стану, до набрання вироком законної сили його слід взяти під вартою в залі суду.
Запобіжний захід у вигляді застави скасувати та сплачену заставу слід повернути заставодавцю.
Розмір витрат на залучення експертів
Під час досудового розслідування проведені:
- комплексна судово-автотехнічна та фототехнічна експертиза № КСЕ-19/104-26/22124 від 18.06.2026, витрати якої складають 3850 грн. 88 коп. (т. 1 а.п. 115);
- судова експертиза технічного стану транспортного засобу № СЕ-19/104-26/25031-ІТ від 15.07.2026, витрати якої складають 3850 грн. 88 коп (т. 1 а.п. 146).
Загальна сума витрат за проведення експертиз становить 7701,76 грн і підлягають стягненню з засудженого.
Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
УХВАЛИВ:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.
ОСОБА_3 на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання, призначене вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 25.09.2023 року, остаточно визначивши до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.
До набрання вироком законної сили з метою його виконання ОСОБА_3 взяти під варту в залі суду негайно та з цього часу обчислювати початок строку відбуття основного покарання.
ОСОБА_3 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 07.06.2026 по 11.06.2026 з розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
ОСОБА_3 строк відбуття додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Застосований ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді застави скасувати.
Повернути заставодавцю ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_5 ), грошові кошти, які сплачені 09.06.2026 у якості застави за ОСОБА_3 , отримувач ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, код отримувача 26239738, призначення платежу: застава за ОСОБА_3 , згідно ухвали Центрального районного суду м. Дніпра від 09.06.2026 по справі № 203/6036/26, у розмірі 66 500 гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в розмірі 7701,76 грн.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної і моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 (РНОКПП НОМЕР_6 ) завдану їй кримінальним правопорушенням матеріальну шкоду у розмірі 30 407,19 грн, моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 44 000 грн, що загалом складає 274 407,19 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Роз`яснити ОСОБА_8 право звернутися до суду в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України і надати докази щодо розміру сплачених нею витрат на правничу допомогу адвоката протягом п`яти днів після ухвалення вироку.
Речові докази:
- 3 оптичні диски залишити в матеріалах кримінального провадження (т. 1 а.п. 31, 40, 49);
- автомобіль марки «SKODA OCTAVIA A5», р/н НОМЕР_4 , що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 належить ОСОБА_10 і переданий на зберігання на спеціалізований майданчик тимчасового тримання транспортних засобів за адресою: м. Дніпро, вул. Курсантська, 22, - повернути ОСОБА_10 або її уповноваженому представнику, у зв`язку з чим повністю скасувати арешт, накладений на вказаний автомобіль ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Дніпра від 18.06.2026 по справі № 203/6036/26 (т. 1 а.п. 26).
Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.
Суддя ОСОБА_1
Судове рішення № 141456774, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 10.11.2026. Форма судочинства - Кримінальне, форма рішення - Вирок. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 201/11361/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: