Єдиний державний реєстр судових рішень
Провадження №2/447/1973/26Справа №465/5845/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И
12.11.2026 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Чванкіної І.Б. (помічника судді, яка виконує обов?язки секретаря судового засідання за дорученням судді),
розглянув у судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Процесуальні дії у справі.
16.06.2026 представником позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» Лановим Є.М. за допомогою системи «Електронний суд» до Франківського районного суду м. Львова подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відповідно до якого представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №126274 від 13.03.2025 у розмірі 12 876,00 грн., а також судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 13.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» (первісним кредитором) та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики №126274. За цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (позику), на погоджений умовами Договору строк (строк позики), для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від Суми Позики. ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого Відповідач підтверджує прийняття умов Договору позики №126274 від 13.03.2025, який також знаходиться у власному кабінеті Відповідача на офіційному веб-сайті Позикодавця. Таким чином, Відповідач уклав Договір позики №126274 від 13.03.2025 із ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та Відповідачу передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, у розмірі 4 000 грн. Відповідачем не виконані належним чином взяті зобов`язання за договором позики, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин. 23.07.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» укладений Договір факторингу №23072025, за яким відбулося відступлення права вимоги за договором позики №126274 від 13.03.2025. Згідно з Договором факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 12 876 грн., із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 4 000 грн.; сума заборгованості за відсотками 11,6 грн.; сума заборгованості по комісії 864,4 грн.; сума заборгованості по штрафним санкціям
8 000 грн. Позичальник не виконує свого обов`язку та не повертає наданий йому кредит у строки, передбачені кредитним договором.
Окрім наведеного, у прохальній частині позовної заяви представник позивача клопотав про проведення розгляду справи за відсутності представника позивача, у випадку неявки відповідача, проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечує.
22.06.2026 сформовано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідача, відповідно до якої відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у АДРЕСА_1 .
23.06.2026 суддею Франківського районного суду м. Львова постановлено ухвалу, ухвалу, якою справу за даним позовом передано за підсудністю до Стрийського міськрайонного суду Львівської області.
22.07.2026 на адресу Стрийського міськрайонного суду Львівської області надійшла ухвала Франківського районного суду м. Львова від 23.06.2026 про передачу цивільної справи за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 на розгляд за підсудністю разом із матеріалами цивільної справи №465/5845/26.
23.07.2026 сформовано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідача.
23.07.2026 суддею Стрийського міськрайонного суду Львівської області постановлено ухвалу, якою справу за даним позовом передано за підсудністю до Миколаївського районного суду Львівської області.
26.08.2026 на адресу Миколаївського районного суду Львівської області надійшла ухвала Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23.06.2026 про передачу цивільної справи за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 на розгляд за підсудністю разом із матеріалами цивільної справи №465/5845/26.
На підставі ч. 2 ст. 32 ЦПК України, справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
21.09.2026 на адресу суду надійшла відповідь на запит про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідача із ЗМУ ДМС.
Ухвалою від 22.09.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Вказану ухвалу було доставлено до електронного кабінету позивача 22.09.2026, що стверджується відповідною довідкою про доставку електронного документу.
24.09.2026 засобами системи «Електронний суд» представник позивача подав заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 25.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання. Відповідачу надано строк для подання відзиву, заперечень на позовну заяву.
Копію позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу ОСОБА_1 було надіслано позивачем ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» на виконання вимог ст. 43, 177 ЦПК України (а.с. 83-84).
Копію ухвали суду від 25.09.2026 відповідач ОСОБА_1 отримав 25.09.2026, шляхом доставлення такої до його електронного кабінету, що стверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 86).
28.09.2026 засобами системи «Електронний Суд» відповідач ОСОБА_1 подав відзив (а.с. 88-90), у якому просив задоволити позовні вимоги частково, а саме у частині стягнення з нього 4 011,60 грн. заборгованості, що становить заборгованість за тілом кредиту та відсотками, а також відмовити у задоволенні решти позовних вимог у частині стягнення комісії та штрафу, відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, здійснити розподіл судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. В обґрунтування викладених у відзиві доводів, вказує, що стягнення штрафу у розмірі 8 000,00 грн. є неправомірним з огляду на приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Щодо стягнення витрат на правову допомогу вказав, що такі є недоведеними, представник позивача діяв у порядку самопредставництва, відтак, підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні.
01.10.2026 представник позивача Лановий Є.М. засобами системи «Електронний Суд» подав відповідь на відзив (а.с. 91-95), відповідно до якої підтримав позовні вимоги, просив такі задоволити, розгляд справи здійснювати за відсутності представника ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС». В обґрунтування позиції, викладеної у відповіді на відзив, покликався на те, що відзив є необгрунтований та безпідставний. 13.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики №126274. Відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн. укладаючи Договір позики №126274 від 13.03.2025, відповідач був належним чином ознайомлений з його умовами, Правилами надання грошових коштів у позику, розміром процентної ставки, порядком її нарахування, строками повернення Позики, а також наслідками порушення взятих на себе зобов`язань, що підтверджується фактом підписання Договору в електронній формі та подальшим отриманням кредитних коштів. На виконання умов Договору Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та перерахував Позичальнику грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн, тоді як Відповідач свої зобов`язання щодо повернення Позики та сплати процентів у встановлений договором строк не виконав. Розрахунок пені виконано з чітким дотриманням балансу інтересів сторін та спеціальних захисних лімітів, встановлених законодавством. Нарахування пені здійснювалося в період з 12.04.2025 по 21.05.2025 і було зупинене на сумі 8 000,00 грн. Таке зупинення повністю відповідає вимогам частини 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування», яка є спеціальною нормою для мікропозик (розмір яких не перевищує мінімальну заробітну плату) і яка імперативно обмежує граничний розмір пені та штрафів подвійною сумою, одержаною Позичальником. Щодо нарахування комісії представник позивача вказав, що комісія є платою за надання такої Позики, та є складовою загальних витрат за споживчим кредитом. Пунктом 2.4. Договору визначено, що комісія становить 21,61 % від Суми Позики, зазначеної в пп. 2.1.п. 2 Договору, що складає 864,40 грн. Можливість нарахування комісії за надання позики прямо встановлена договором, з умовами якого погодився Відповідач, підстав для відмови в її стягненні немає. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, у відповіді на відзив вказано, що позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, відтак, стягнення з відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6 000,00 підлягають до задоволення.
Належним чином повідомлені сторони у судове засідання не з`явилися. Однак, від позивача у матеріалах справи містяться неодноразові заяви щодо проведення розгляду справи за відсутності позивача, а відповідач 09.11.2026 засобами системи «Електронний Суд» подав заяву, у якій вказав щодо проведення розгляду справи за його відсутності, а також вказав, що не визнає позов повністю.
Частинами 1, 2 та 5 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи те, що у матеріалах справи міститься відзив, поданий відповідачем ОСОБА_1 , представник позивача скористався правом на подання відповіді на цей відзив, заперечень до суду не надходило, зважаючи на те, що у справі також містяться клопотання обох сторін про проведення розгляду справи за їх відсутності, суд вважає за можливе ухвалити рішення у справі за відсутності учасників справи.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд встановив:
Відповідно до копії договору позики №126274 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) від 13.03.2025, ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідач ОСОБА_1 уклали вказаний договір на таких умовах (а.с. 18-21).
Згідно з умовами договору, позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк Позики»), для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Комісію та Проценти) від Суми Позики. (п. 1 договору).
Сторонами узгоджено основні істотні умови договору: сума позики 4 000 грн., строк позики 30 днів, процентна ставка в день є фіксована та становить 0,01 %, останній день дати повернення позики 11.04.2025. У договорі міститься вказівка про зарахування коштів на банківську карту позикодавця, способи повернення позики та сплати процентів.
У п. 2.4 договору передбачено комісію за надання позики у розмірі 21,61 % (фіксована) від суми наданої позики, що у грошовому виразі складає 864,40 грн. Пеня становить 5 % у день.
Пунктом 4 договору позики №126274 від 13.03.2025 визначено, що Проценти за цим Договором нараховуються щоденно, починаючи з наступного дня за датою надання Позики, на залишок Позики, виходячи із строку фактичного користування Позикою, до повного погашення заборгованості за Договором, включаючи день такого погашення. Комісія нараховується в дату надання Позики (в момент надання Позики), у визначеному п.п.2.4. п.2 Договору розмірі. Комісія за надання позики нараховується одноразово в дату надання позики (в перший день користування позикою), що визначена в п. 2 договору.
Пунктами 5-5.3 передбачено, що підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що: ознайомився на сайті https://monto.com.ua/informaciya з повною інформацією щодо Позикодавця та його послуги, у тому числі з інформацією, що передбачена ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», та нормативно-правовими 2 актами Національного банку України; ознайомився на сайті https://monto.com.ua/informaciya з Офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», в якій визначені умови застосування процентної ставки зі знижкою; до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику за допомогою веб-сайту та мобільного додатку «MONTO» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://monto.com.ua/informaciya (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, йому зрозумілі.
Пунктом 21 договору передбачено технологію (порядок) укладення Договору, а саме те, що цей Договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-комунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису Позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором Позичальника згідно із Законом України «Про електронну комерцію» та із додатковим накладанням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника Позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.
Пунктом 22 встановлено порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору.
Крім цього, у п. 23 договору міститься вказівка на те, що позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою Системи BankID НБУ.
Додаток №1 до договору позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №126274 від 13.03.2025 становить таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є невід`ємною частиною договору (а.с. 21), а також підписана відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Тобто, даний договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом підписання накладення електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.
У паспорті споживчого кредиту, який також було підписано 13.03.2025 відповідачем одноразовим ідентифікатором, міститься інформація, передбачена договором про споживчий кредит, сторони узгодили основні умови кредитування: тип кредиту, суму кредиту, строк кредитування, мету отримання, спосіб надання кредиту, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту споживача, порядок повернення кредиту. Також міститься застереження, що вказана інформація надавалася споживачу до укладення договору про споживчий кредит (а.с. 37-38).
На підтвердження укладення договору представник позивача долучив копію довідки про укладення договору (ідентифікацію) (а.с. 17).
Відповідно до копії квитанції АТ «Таскомбанк» 13.03.2025 о 19:16:06 год. на номер платіжної картки НОМЕР_1 перераховано грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн. Сайт, на якому здійснено платіж: https://monto.com.ua/ (а.с. 32).
Відповідач ОСОБА_1 у відзиві не заперечив щодо укладення договору з ТОВ «ФК «Сіроко Фінанс» та отримання ним позики у розмірі 4 000,00 грн.
23.07.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (фактор) та ТОВ «ФК «Сіроко Фінанс» (клієнт) укладено договір факторингу №23072025 з додатками, відповідно до умов якого ТОВ клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених договором (а.с. 22-27, 39).
Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 (реєстру боржників), заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить 12 876,00 грн., з яких: 4 000,00 грн. сума заборгованості за тілом кредиту; 11,60 грн. сума заборгованості за відсотками; 8 000,00 грн. сума заборгованості за пенею, 864,40 грн. комісія (а.с. 12).
Також сума заборгованості підтверджується детальним розрахунком заборгованості (а.с. 14-15).
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів позивача.
Враховуючи наведене, встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до укладеного договору отримав можливість користуватися позиченими грошовими коштами. Проте, взяті на себе зобов`язання не виконав, унаслідок чого виникла вказана заборгованість.
Оцінка суду.
Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням спірного кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він фактично був ознайомлений, що ствердив своїм підписом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, у відповідача виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти отримані за кредитним договором у розмірі та на умовах встановлених договором.
За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, відповідач підтвердив своїм підписом, що ознайомився та отримав примірники вказаних документів, та зобов`язався виконувати їх умови.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України.)
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 №127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір позики №126274 від 13.03.2025 був підписаний з використанням засобу електронного цифрового підпису та підпису одноразовим ідентифікатором, а саме ЕП ТОВ «Сіроко Фінанс», директор С.П. Матухно, та відображено певну алфавітно-цифрову послідовність, введену позичальником ОСОБА_1 , що чітко вбачається з долучених до позовної заяви доказів.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №126274 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено 13.03.2025.
ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило дійсне право вимоги до боржника, яке йому належало. Таким чином, право вимоги за договором позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №126274, укладеним 13.03.2025 відповідачем із первісним кредитором ТОВ «Сіроко Фінанс» перейшло до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС».
Суд, дослідивши подані докази на підтвердження правомірності переходу права вимоги до боржника (а.с. 22-27, 39, 12) встановив, що ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» у передбаченому законом порядку та відповідно до укладеного договору факторингу, на виконання якого підписано реєстр передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором укладеним із первісним кредитором.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Крім того, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.
Водночас, щодо стягнення заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 8 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Так, у п. 18 договору міститься положення договору про те, що у разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк Позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства. У разі невиконання Позичальником умов цього Договору (неповернення у встановлені умовами Договору строки суми Позики), у випадку коли Сума Позики, зазначена в п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування коштами Позики понад встановлений Договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування Позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 Договору за кожен день такого понадстрокового користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, позивачем не було враховано вищевказаних положень законодавства, але здійснено розрахунок за штрафними санкціями у період воєнного стану. Відтак позовні вимоги у цій частині не підлягають до задоволення.
Посилання у відповіді на відзив про правомірність такого нарахування суперечить наведеним положенням законодавства.
Крім цього, обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості, представник позивача просить стягнути заборгованість за комісією за надання позики у розмірі 864,40 грн.
Статтею 3 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з частинами 1, 2, 5, 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Аналіз умов договору позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №126274 від 13.03.2025 свідчить про те, що комісія за надання позики є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику (п. 2.4 договору (а.с. 18).
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.
Умови договору про сплату позичальником на користь фінансової установи винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які фінансова установа здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №708/195/19 (провадження №61-1789св19) та 01.04.2020 у справі №583/3343/19 (провадження №61-22778св19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.
З огляду на позицію ВП ВС, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Враховуючи наведене, положення договору позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №126274 від 13.03.2025 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 21,61 %, що становить 864,40 грн., суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, відтак, відсутні підстави для стягнення з відповідача вказаної заборгованості.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25.01.2023 у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов?язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Суд бере до уваги, доводи викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, факт визнання укладення договору позики, отримання грошових коштів у сумі 4 000,00 грн.
Враховуючи те, що позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти разом з процентами вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, така підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», а саме за договором позики (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) №126274 від 13.03.2025 на користь позивача у розмірі 4 011,60 грн., з яких: 4 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 11,60 грн. сума заборгованості за відсотками.
Щодо позовної вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов?язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Вказане міститься у постанові ВС від 31.01.2025 у справі №758/5917/21, провадження №61-1515св24.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц, від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 зауважено, що суд не зобов?язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
На підтвердження факту отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат, представником позивача подано копії: договору №43657029/02 про надання правової допомоги від 02.01.2026 (а.с. 28-30), додаткової угоди №126274 від 31.03.2026 до договору про надання правової допомоги №43657029/02 від 02.01.2026 (а.с. 31), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №6426/10 (а.с. 40), акту надання послуг №126274 на підтвердження факту надання правової допомоги від 31.03.2026 (а.с. 10), детального опису робіт (наданих послуг), виконаних АО «Констрактів Лойерз», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» щодо стягнення кредитної заборгованості від 31.03.2026 на підставі договору про надання правової допомоги №43657029/02 від 02.01.2026 (а.с. 13).
Відповідно до копії акту надання послуг №126274 на підтвердження факту надання правової допомоги від 31.03.2026 (а.с. 10), позивачем за надання правничої допомоги узгоджено плату у розмірі 6 000,00 грн.
Отже, за результатами дослідження та оцінки долучених до матеріалів справи доказів щодо понесення витрат на правову допомогу у їх сукупності, беручи до уваги те, що відповідачем подано заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі, вимоги з приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими, з огляду на подання процесуальних документів у справі, у тому числі відповіді на відзив, однак, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, суд вважає за належне стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно до задоволених позовних вимог. Беручи до уваги те, що позов задоволено на 31,15 %, сума витрат на правову допомогу складатиме 1 869,00 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи те, що позов було пред`явлено засобами системи «Електронний суд» та такий підлягає до задоволення частково, з відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 829,49 грн. на користь позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розрахунку: 4 011,60 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 2 662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) / 12 876,00 грн. (розмір заявлених позовних вимог).
Керуючись ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 6, 15, 205, 207, 526, 626, 627, 628, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, с ст. 5, 13, 76, 81, 82, 89, 133, 134, 137, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд
у х в а л и в:
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» заборгованість за договором позики №126274 від 13.03.2025 у розмірі 4 011 (чотири тисячі одинадцять) гривень 60 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 829 (вісімсот двадцять дев?ять) гривень 49 копійок на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС».
Стягнути із ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 869 (одна тисяча вісімсот шістдесят дев?ять) гривень 00 копійок на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС».
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43657029.
Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 12.11.2026.
Суддя Головатий А.П.
Судове рішення № 141454961, Миколаївський районний суд Львівської області було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 465/5845/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: