Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 524/8583/26
Провадження №2/524/6967/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.11.2026 року
Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі:
головуючого судді Ковальчук Т. М.,
за участю секретаря судових засідань Воблікової І. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
УСТАНОВИВ:
У липні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Ейс») звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ) 18109,96 грн заборгованості за кредитним договором № 187034789 від 22 лютого 2020 року, а також 2662,40 грн сплаченого судового збору та 7000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 лютого 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір № 187034789 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого останній отримав 500,00 грн на його банківську карту.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання виконало у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, а останній свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у сумі 18109,96 грн, з яких: 7550,00 грн заборгованість за основним боргом, 10559,96 грн за нарахованими та несплаченими відсотками.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01.
05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01.
15 липня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ Фінансова компанія «Ейс» уклали договір факторингу № 11/07/25-Е.
Ухвалою від 17 липня 2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука відкрив провадження у справі для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник відповідача адвокат Іванін Д. Ю. звернувся до суду з відзивом на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказав, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували заявлені позовні вимоги. Фактично позовні вимоги обґрунтовуються лише складеним позивачем розрахунком заборгованості, який є внутрішнім документом позивача та не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, на підставі яких можливо було б перевірити правильність здійсненого розрахунку, зокрема: банківських виписок; документів про рух коштів за кредитним рахунком; документів щодо зарахування та списання коштів; документів, що підтверджують кожну складову заявленої до стягнення суми. Також зазначив, що позивач не довів факту укладення кредитного договору. Позивач обмежився лише викладенням механізму укладення договору без наведення доказів того, що зазначені дії виконані саме відповідачем. Заявка на укладення кредиту є лише внутрішнім електронним документом кредитодавця, який не може самостійно підтверджувати факт укладення договору без інших належних електронних доказів та не є узгодженим та підписаним сторонами додатком до договору. Також, на думку представника відповідача, у матеріалах позовної заяви відсутні докази перерахування коштів. До матеріалів справи не додано документів, які б дозволяли перевірити: алгоритм нарахування процентів; кількість днів користування кредитом; дату припинення нарахування процентів; відповідність розрахунку умовам кредитного договору; відповідність розрахунку редакції Правил кредитування, яка діяла на момент укладення договору; підстави для нарахування кожної складової заявленої суми. Позивач стверджує, що кредитний договір був укладений шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Разом із тим сам факт посилання на використання одноразового ідентифікатора не підтверджує належним чином, що саме Відповідач здійснив підписання договору. Для підтвердження укладення договору Позивач повинен довести не лише факт генерації одноразового ідентифікатора, а й факт його направлення, отримання та використання саме відповідачем. Аналіз матеріалів справи свідчить, що позивач не надав належних технічних доказів, які б дозволяли встановити: факт направлення одноразового ідентифікатора саме відповідачу; факт отримання ним такого ідентифікатора; факт введення одноразового ідентифікатора саме відповідачем; безперервний ланцюг електронних дій користувача від авторизації до підписання договору. Також представник відповідача у своєму відзиві вказує, подаючи клопотання про витребування доказів, позивач фактично підтвердив, що на момент звернення до суду у нього не було всіх документів, необхідних для підтвердження факту видачі кредитних коштів.
Представник відповідача також звернувся до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності. В обґрунтування клопотання зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором настав 16 березня 2020 року. Отже, за загальним правилом право кредитора на звернення до суду виникло 17 березня 2020 року, з якого розпочався перебіг позовної давності. При цьому право вимоги неодноразово відступалося за договорами факторингу. Водночас відповідно до усталеної практики Верховного Суду відступлення права вимоги не перериває та не поновлює перебіг позовної давності, а новий кредитор набуває право вимоги в тому обсязі та з тими самими обмеженнями, які існували у первісного кредитора.
У відповіді на відзив представник позивача заперечував щодо обґрунтованості викладених у відзиві доводів. Щодо доводів відповідача про застосування строків позовної давності вказав, що позовна давність, яка сплила під час дії воєнного стану, вважається продовженою на строк дії в Україні воєнного стану. Отже, оскільки законодавець зупинив перебіг позовної давності, позивач дотримався її строків та реалізує своє беззаперечне право на справедливий суд відповідно до Конституції України. Представник позивача у відповіді на відзив також навів алгоритм дій відповідача щодо укладення договору. Так, зазначив, що при заповненні заявки на кредит відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами договору перед його підписанням. Одноразовий персональний ідентифікатор 8M6B2V3W був направлений відповідачу 22 лютого 2020 року о 16:43:37 год. на номер мобільного телефону, вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів НОМЕР_1 . Щодо доказів про перерахування коштів, позивач вказав, що до матеріалів позовної заяви додав платіжні доручення. Підтвердженням здійснення перерахування кредитних коштів є факт передачі Товариством відповідної платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, на основі якої кошти перераховуються за реквізитами платіжної картки клієнта згідно з умовами Договору. Відповідач ставить під сумнів вищезгадані факти, проте не надає: будь-яких належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить; будь-яких належних і допустимих доказів того, що сторонні особи мали доступ до його банківського рахунку, на який зараховані кредитні кошти; виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту не зарахування кредитних коштів на його рахунок; доказів повернення коштів чи спростування нарахованих кредитором процентів за період користування кредитними коштами.
У запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях у справі, наданих суду представником відповідача, останній посилається на доводи аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Сторони у судове засідання не з`явилися, звернулися до суду з заявами про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з частиною першою статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилами частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі Закон № 675-VIII) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
За правилами частини дванадцятої статті 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону № 675-VIII, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями статті 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі з використанням КЕП, є таким, що укладений у письмовому вигляді.
Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Суд установив, що 22 лютого 2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Договір № 187034789 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого надається кредит без конкретної споживчої мети на суму 500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (пункт 1.2 договору).
Порядок нарахування процентів передбачений пунктами 1.3, 1.4 договору. Так, на період строку, визначеного пунктом 1.2 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,61 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом. У випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом.
24 лютого 2020 року, 26 лютого 2020 року, 27 лютого 2020 року, 28 лютого 2020 року, 01 березня 2020 року, 02 березня 2020 року, 04 березня 2020 року, 11 березня 2020 року, 13 березня 2020 року, 14 березня 2020 року між сторонами були укладені додаткові угоди до договору, відповідно до умов яких сторони домовлялися про збільшення тіла кредиту. Загальна сума кредиту відповідно до останнього Графіку розрахунків (Додаток № 1 до Додаткової угоди від 14 березня 2020 року) становила 7550,00 грн.
На виконання умов договору та додаткових угод до нього первісний кредитор надав ОСОБА_1 кошти у сумі 500,00 грн, 500,00 грн, 200,00 грн, 150,00 грн, 350,00 грн, 500,00 грн, 1000,00 грн, 3200,00 грн, 750,00 грн, 200,00 грн, 200,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, наданими позивачем, та інформацією АТ КБ «Приватбанк», наданою на виконання ухвали суду від 17 липня 2026 року.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01.
05 серпня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01.
15 липня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ Фінансова компанія «Ейс» уклали договір факторингу № 11/07/25-Е.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованість за кредитним договором № 187034789 від 22 лютого 2020 року становить 18109,96 грн, з яких: 7550,00 грн заборгованість за основним боргом, 10559,96 грн за нарахованими та несплаченими відсотками.
За правилами статей 526, 610, 611, 625 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
У частині першій статті 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи підтверджується, що сторони погодили конкретні умови кредитування, сплату відсотків за користування кредитними коштами; відповідач ознайомлений з умовами кредитування під підпис. Відповідач, як позичальник, взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачений у договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість.
Ураховуючи наведене, суд убачає наявність підстав для задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 18109,96 грн, з яких: 7550,00 грн заборгованість за основним боргом, 10559,96 грн за нарахованими та несплаченими відсотками.
Відповідач, як позичальник, взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачений у договорі строк кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 18109,96 грн, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.
Щодо заперечення відповідачем факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, суд зазначає наступне.
Матеріали справи містять всі належні та допустимі докази, які підтверджують факт укладання договору, а договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді. Доказів звернення до суду з позовом про визнання недійсним цього договору відповідач не надала, у той час коли згідно зі статтею 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів щодо звернення з відповідною заявою до правоохоронних органів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надала. При цьому, посилаючись на неотримання жодних коштів за кредитним договором, на спростування цих доводів відповідач не надав суду, зокрема, доказів ненадходження/незарахування відповідних коштів на його картковий рахунок, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить; із заявою до суду про витребування такої інформації у банківської установи не звертався.
Так, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15: «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, було встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором».
У пункті 52 постанови Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі 916/735/23 викладено висновок про те, що доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, але не виключно: судові рішення, правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання боржником взятих на себе зобов`язань.
Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.
Суд також враховує, що Закон України «Про електронну комерцію» передбачає можливість укладення електронних договорів. При цьому, згідно зі статтею 12 вказаного Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Згідно з пунктом 12 частиною статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Про допустимість такої форми укладення правочинів також зазначено у численних правових позиціях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 234/7163/20,у постанові від 12 червня 2023 року у справі №263/3470/20.
Суд також критично оцінює доводи представника відповідача, який, посилаючись на відсутність належного доказу укладення договору саме відповідачем, відсутність технічних доказів підписання, а також фактичного зарахування коштів на його рахунок, не спростовує при цьому наведених позивачем обставин та наданих доказів.
Так, зі місту постанови Верховного Суду від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, зокрема вбачається, що: «...позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту , після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору»; «без здійснення вказаних дій позивачем кредитний договір не був би укладений сторонами, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача». Аналогічні позиції наведено у постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, від 20 червня 2024 року у справі № 523/13603/21.
За викладеними у постанові Верховного Суду під час розгляду справи № 638/161/22 висновками позивач не довів, що телефонний номер, із використанням якого здійснювалося підписання, йому не належить. Доводи про те, що позивач ним не користувався, не доводять факту, що цей номер йому не належав на час укладення договору.
Так, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Так, за загальним правилом обов`язок довести факт перерахування коштів (надати виписку) лежить виключно на кредиторі. При цьому у разі надання кредитодавцем доказів, перехід тягаря доказування переходить на боржника.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц зазначено, що надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами у сукупності з іншими доказами... Оскільки відповідачі не надали свого розрахунку чи власної виписки з рахунку, які б спростовували надходження коштів, отже, факт наявності заборгованості є не спростованим відповідачем.
Щодо застосування строку позовної давності суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справах «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства», «Золотас проти Греції»).
За приписами частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Водночас, Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ХІ від 15 березня 2022 року внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Зокрема передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 3450-IX від 08 листопада 2023 передбачає, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, перебіг строків позовної давності, визначених статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), зупиняються на строк дії воєнного стану.
З урахуванням викладеного, строк позовної давності щодо звернення ТОВ «ФК «Ейс» до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором продовжено. Таким чином, позивач не пропустив строк позовної давності. За таких обставин відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності.
Окрім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2662,40 грн судового збору.
Звертаючись до суду, позивач на підтвердження понесення витрат у сумі 7000,00 грн на правову допомогу долучив до позовної заяви: договір про надання правової допомоги 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року; додаткову угоду до Договору та акт прийому-передачі наданих послуг.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За правилами пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмі р таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Так, суд враховує, що у розумінні статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, виходячи з критерію співмірності можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас у статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 і підтримані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 та Додатковій постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 340/8675/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України (критерії співмірності) суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені, зокрема, частиною третьою статті 141 ЦПК України (критерії пропорційності і обґрунтованості), може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
У постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20 Верховний Суд зазначав, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Ураховуючи, що поданий позов про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором не представляє значної складності, є типовим та має шаблонний характер, оскільки стосується надання позивачем стандартних для нього фінансових послуг та грошового посередництва, тому, керуючись визначеними частиною третьою статті 141 ЦПК України критеріями із врахуванням змісту спірних правовідносин (які не є надто складними), обсягу та характеру наданої правничої допомоги, суд вважає, що обґрунтованою і пропорційною до предмета спору у цій справі буде сума 4000,00 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 18109 (вісімнадцять тисяч сто дев`ять) грн 96 коп. заборгованості за договором № 187034789 від 22 лютого 2020 року.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ: 42986956, адреса: вул. Поправки Юрія, буд. 6, каб. 13, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Т. М. Ковальчук
Судове рішення № 141450689, Автозаводський районний суд м. Кременчука було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 524/8583/26. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: