Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 734/1131/26-ц
пр. № 2-9789/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,
УСТАНОВИВ:
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з Державного бюджету України у якості відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань 37 341, 41 грн інфляційних втрат та 12 762, 11 грн трьох процентів річних.
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що на виконання судових рішень у справах № 734/66/19, № 734/1098/20 та № 734/355/23 позивач мав отримати з Державного бюджету України кошти в розмірах 30 000,00 грн, 186 000,00 грн та 150 000,00 грн, однак Державна казначейська служба України здійснила виплату перших двох сум із суттєвим запізненням (через 237 та 454 дні після спливу тримісячного строку з дня надходження виконавчих документів до центрального органу), а третю суму станом на день звернення з цим позовом не виплатила взагалі, внаслідок чого протягом періодів прострочення присуджені кошти знецінилися через інфляцію, а позивач був позбавлений можливості ними користуватися, що й зумовило вимогу про стягнення інфляційних втрат у загальному розмірі 37 341, 41 грн та 3% річних у загальному розмірі 12 762, 11 грн.
Відповідач позов не визнав, представник відповідача у відзиві вказав, що правовідносини не регулюються цивільним законодавством відповідно до частини першої статті 1 ЦК України, отже застосування до них будь-яких положень ЦК України є неможливим. Звертаємо увагу суду, що ані БК України, ані Порядок, ані будь-який інший акт законодавства не встановлюють для Казначейства строку для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно із судовими рішеннями про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади. Проте законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Отже, оскільки законодавство, яке визначає механізм відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, не передбачає строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України, то у позивача відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання рішення.
У відповіді на відзив позивач зазначав, що відповідач у повному обсязі визнав факт несвоєчасного виконання судових рішень у справах № 734/66/19, № 734/1098/20 та № 734/355/23, а також не заперечував правильність розрахунку інфляційних втрат і 3% річних, водночас посилання відповідача на відсутність коштів у держави спростовується офіційними даними Національного банку України та Міністерства фінансів про наявність значних золотовалютних резервів у періоди прострочення, а твердження про неналежність відповідача та неприйнятність позовних вимог неодноразово були визнані необґрунтованими Верховним Судом у численних ідентичних справах, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
02 червня 2026 року до Печерського районного суду м. Києва, на виконання ухвали Козелецького районного суду Чернігівської області від 18 березня 2026 року, надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 03 червня 2026 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
03 червня 2026 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
15 червня 2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.
16 червня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
01 липня 2026 року від представника відповідача Гордик Н.В. через Електронний Суд та засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву.
07 липня 2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
25 серпня 2026 року та 21 жовтня 2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про збільшення позовних вимог.
28 жовтня 2026 року від представника відповідача Хіврич Н. надійшли пояснення на заяву позивача про збільшення позовних вимог.
02 листопада 2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року у справі № 734/66/19 стягнуто на користь позивача моральне відшкодування з Державного бюджету України в сумі 30 000,00 грн шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України здійснити списання вказаних коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
На виконання Постанови суду 26 грудня 2019 року, Чернігівським апеляційним судом видано виконавчий лист у справі № 734/66/19.
13 січня 2020 року до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області ОСОБА_1 було подано заяву про прийняття до виконання виконавчого листа від 26 грудня 2019 року, виданого Козелецьким районним судом по цивільній справі №734/66/19, про стягнення його мою користь з Державного бюджету України коштів у розмірі 30 000,00 грн.
Головним управлінням Державної казначейської служби України у Чернігівській області на адресу Казначейства надіслано лист від 03 лютого 2020 року № 13-17/524 про направлення документів на виконання рішення суду у справі № 734/66/19 щодо стягнення на користь позивача моральне відшкодування з Державного бюджету України в сумі 30 000,00 грн шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України здійснити списання вказаних коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, який зареєстрований Казначейством 06 лютого 2020 року вх. № 08-7462.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області по справі № 734/1098/20 стягнуто з Державного бюджету України у рахунок відшкодування моральної шкоди 186 000,00 грн шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України здійснити безспірне списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
На виконання Рішення суду 15 лютого 2022 року Бобровицьким районним судом Чернігівської області видано виконавчий лист у справі № 734/1098/20.
ГУ ДКСУ у Чернігівській області на адресу Казначейства надіслано лист від 20 квітня 2022 року № 04-17-10/1309 про направлення документів на виконання рішення суду у справі № 734/1098/20 щодо стягнення з Державного бюджету України у рахунок відшкодування моральної шкоди 186 000,00 грн шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України здійснити безспірне списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, який зареєстрований Казначейством 02 травня 2022 року вх. № 08-20535.
Казначейством виконано рішення суду у справі № 734/66/19 та у справі № 734/1098/20, відповідно до платіжної інструкції від 30 грудня 2020 року № 2506, позивачу перераховано 30 000,00 грн та відповідно до платіжної інструкції від 30 жовтня 2023 року № 1376756 позивачу перераховано 186 000,00 гривень.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області по справі № 734/355/23 стягнуто з Державного бюджету України у рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 150 000,00 гривень.
На виконання рішення суду 06 червня 2025 року Козелецьким районним судом Чернігівської області видано виконавчий лист у справі № 734/355/23.
У травні 2025 року до ГУ ДКСУ в Чернігівській області ОСОБА_1 було подано заяву про прийняття до виконання виконавчого листа від 06 травня 2025 року, виданого Козелецьким районним судом по цивільній справі №734/355/23, про стягнення на його користь з Державного бюджету України коштів у розмірі 150 000,00 грн.
ГУ ДКСУ у Чернігівській області на адресу Казначейства надіслано лист від 05 червня 2025 року № 04-17-08/4248 про направлення документів на виконання рішення суду у справі № 734/355/23 щодо стягнення з Державного бюджету України у рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 150 000,00 гривень, який зареєстрований Казначейством 10 червня 2025 року вх. № 08-44850.
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.
За нормами ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст.1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
За нормами ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
З аналізу даних норм права слід дійти висновку, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 та від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 за аналогічних правовідносин про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання та інфляційних втрат за невиконання рішення суду про стягнення на користь позивачки з державного бюджету грошових коштів на відшкодування шкоди.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі № 910/479/21.
Враховуючи вищенаведені норми законодавства, посилання сторони відповідача на те, що Казначейство у справі № 734/1131/26 не є боржником у розумінні статті 625 ЦК України є не обґрунтованими.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України). З огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.
За змістом частини другої статті 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу.
В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
Тому те, що позивач вказав відповідачем за вимогами про стягнення 3% річних за прострочення виконання рішення суду, яким підтверджене грошове зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди, конкретний орган державної влади - ДКС України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання зазначеного рішення суду є не держава, а саме певний її органи (орган).
Тобто, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої нею ж шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивачки публічно-владні управлінські функції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 39; № у ЄДРСР 112516535).
Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника.
Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються.
Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (пункти 6.16, 6.21, 7.1-7.2), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 4, 36), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 71; № у ЄДРСР 112516535)).
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). Отже, цей припис не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів річних за прострочення держави-боржника.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: (1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; (2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати).
Отже, позивач вправі заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3 % річних за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
Так, рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 березня 2025 року по справі № 734/355/23 стягнуто з Державного бюджету України у рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 150 000,00 гривень.
Згідно листа № 05-12-12/6225 від 06 березня 2026 року, виконавчий документ № 734/355/23 обліковується у Державній казначейській службі України з 10 червня 2025 року, а станом на теперішній час дані про виконання судового рішення відсутні.
Таким чином, датою початку прострочення трьохмісячного строку для виконання судового рішення № 734/355/23 є 11 вересня 2025 року.
За таких обставин, відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, відтак, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню за весь час прострочення, а саме, з 11 вересня 2025 року по 20 жовтня 2026 року (дату подачі позивачем заяви про збільшення позовних вимог) 37 341, 41 грн інфляційних втрат та 12 762, 11 грн трьох процентів річних.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) інфляційні втрати у розмірі 37 341, 41 грн та трьох процентів річних у розмірі 12762, 11 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова
Судове рішення № 141449203, Печерський районний суд міста Києва було прийнято 09.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 734/1131/26-ц. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: