Єдиний державний реєстр судових рішень Справа №522/7081/19
Провадження 4-с/522/81/26
УХВАЛА
12 листопада 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді Бондаря В.Я.,
за участі секретаря судового засідання Костинюк В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одеса скаргу ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Кракана Руслана Олеговича, за участі стягувача товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний Супермаркет»,
ВСТАНОВИВ:
Скаржник 03.08.2026 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на рішення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Кракана Руслана Олеговича, викладене у листі від 10.03.2026 №1302 про відмову у знятті арешту з квартири АДРЕСА_1 . Скаржник просить зняти арешт з квартири, накладений постановою приватного виконавця від 06.04.2020 у виконавчому провадженні №61730897 та зобов`язати приватного виконавця вчинити всі передбачені законом дії, необхідні для фактичного припинення арешту та державної реєстрації припинення відповідного обтяження квартири.
Скарга мотивована тим, що унаслідок збройної агресії російської федерації квартира АДРЕСА_1 повністю знищена. Скаржнику видано житловий сертифікат у межах державної програми компенсації за знищене майно. Для використання сертифіката необхідне припинення право власності на знищений об`єкт, однак наявний запис про арешт перешкоджає проведенню відповідної державної реєстрації. У виконавчому провадженні арешт більше не забезпечує можливості звернення стягнення на квартиру, оскільки квартира знищена. Скаржник не просить припинити виконавче провадження, звільнити його від обов`язку виконання рішення або скасувати інші законні заходи виконання, вимога стосується виключно скасування арешту знищеної квартири.
Справа на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду надійшла у провадження судді Абухіна Р.Д.
Ухвалою від 05.08.2026 скарга прийнята до провадження судді Абухіна Р.Д. та призначена до розгляду у судовому засіданні.
На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси №1854/26 від 05.10.2026 на виконання наказу Голови суду «Про відрахування зі штату Приморського районного суду м. Одеси судді Абухіна Р.Д.» від 30 вересня 2026 року № 53-ос/с, за резолюцією керівника апарату суду та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, по справі проведено 05.10.2026 повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями в результаті якого справа 06.10.2026 передана судді Бондарю В.Я.
Ухвалою від 06.10.2026 справу прийнято до провадження судді Бондаря В.Я. та призначено до розгляду у судовому засіданні 19.10.2026.
У судовому засіданні 19.10.2026 ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просили задовольнити скаргу, скаржник пояснив, що вже три роки виплачує по 20% з заробітної плати на виконання рішення суду. У судовому засіданні 19.10.2026 оголошено перерву до 26.10.2026.
У судовому засіданні 26.10.2026 суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 , та його представника Дашук О.В., які просили надати час для висновку, відклав розгляд справи на 09.11.2026.
У судовому засіданні 09.11.2026 проведеному за участі ОСОБА_3 та його представника Дашук О.В., суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення ухвали відбудеться 12.11.2026 о 13:45 год.
Інші учасники справи в судове засідання 09.11.2026 не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.
Згідно ч.4 ст. 259 ЦПК України для постановлення ухвал, що оформлюються окремим документом, суд оголошує перерву.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження ЗВП №61732706, яке складається з ВП №61731913 з примусового виконання виконавчого листа №522/7081/19, виданого Приморським районним судом м.Одести 09.12.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний Супермаркет» судового збору у розмірі 2 656,72 грн, ВП №61730897 з примусового виконання виконавчого листа №522/7081/19, виданого Приморським районним судом м.Одести 09.12.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний Супермаркет» заборгованості за договором про надання кредиту №1038473 від 14.11.2016 в розмірі 177 113,87 грн, ВП №61739272 з примусового виконання виконавчого листа №522/7084/19, виданого Приморським районним судом м.Одести 05.11.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансово-кредитний Супермаркет» заборгованості за договором про надання кредиту №1027785 від 23.08.2016 в сумі 317 965,57 грн та судового збору у розмірі 4 756,49 грн (а.с.14).
Виконавче провадження №61730897 та №61731913 щодо виконання виконавчих листів №522/7081/19 та виконавче провадження №61739272 щодо виконання виконавчого листа №522/7084/19 відкрито постановами приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Кракана Руслана Олеговича від 06 квітня 2020 року (а.с.14 на звороті-17).
У виконавчому провадженні №61730897 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Кракан Р.О. 06 квітня 2020 року винесено постанову про арешт майна боржника, а саме частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
04 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Кракана Руслана Олеговича з заявою про зняття арешту з нерухомого майна, у відповідь на що листом приватного виконавця №1302 від 10.03.2026 приватний виконавець повідомив, що у нього відсутні підстави для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_2 , адже підстав передбачених ч.ч.1-4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» не встановлено (а.с.6).
З довідки з ІНФОРМАЦІЯ_1 №943/91889 від 25.03.2026 вбачається, що з грошового забезпечення молодшого сержанта ОСОБА_1 утримується кошти з листопада 2024 року у виконавчому провадженні №61730897 (а.с.18).
25 липня 2025 року комісією КП ЖКС «Порто-Франківський» проведено обстеження багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 та складено акт, яким зафіксовано пошкодження будинку від влучання та вибухової хвилі від атаки БПЛА.
Постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Служби безпеки України в Одеській області підполковником юстиції Гарбуз О.Г. від 23 жовтня 2025 року залучено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як потерпілого до кримінального провадження №22025160000000435 від 24.07.2025 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч.2 ст.438 КК України. У постанові вказано, що за матеріалами кримінального провадження в період часу з 23:55 год 23.07.2025 по 02:36 год 24.07.2026 невстановленими військовослужбовцями збройних сил російської федерації в умова російського вторгнення в Україну та ведення російською федерацією війти проти України із застосування засобів ведення війни заборонених міжнародним правом, умисно здійснено обстріл м.Одеси та Одеської області із використанням БПЛА типу Шахед-36 / Герань-2, під час якого, серед іншого, пошкоджено 9-ти поверховий багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . 23.10.2025 ОСОБА_1 подав заяву про завдання йому матеріальної шкоди знищенням квартири АДРЕСА_4 у вказаному будинку (а.с.19).
17 лютого 2026 року у Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва сформовано висновок про знищення / знесення майна, який виданий КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, яким встановлено знищення квартири АДРЕСА_1 з зазначенням дати знищення 25.07.2025 (а.с.7).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 6 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Частиною 1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що арешт майна (коштів/електронних грошей) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів/електронних грошей) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно (кошти/електронні гроші) боржника або окремі речі.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини закріплені у ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».
Тож, у виконавця відсутні підстави для скасування арешту з майна в рамках виконавчого провадження за яким відбувається примусове виконання виконавчого листа та вчиняються виконавчі дії.
Разом з тим, арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення, тоді як у цій справі квартира на яку накладено арешт є знищеною внаслідок атаки рф на територію України і чинність такого арешту ніяк не вплине на процес виконавчого провадження та забезпечить реальність виконання рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23 (провадження № 11-76заі24) вказала, що особа не повинна зазнавати негативних наслідків та в такої особи не повинні виникати нові додаткові зобов`язання через помилки, допущені суб`єктами владних повноважень. Будь-який суб`єкт владних повноважень має обов`язок самостійно усунути допущене ним порушення.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), у якому Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», за якого державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. ЄСПЛ звернув увагу на те, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що в разі встановлення судом порушення прав фізичної особи, за загальним правилом, суд має поновити такий стан особи, який існував до початку порушення її прав.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Отже, з урахуванням того, що накладений приватним виконавцем арешт на 1/2 квартири АДРЕСА_1 не забезпечує реальність виконання рішення, а перешкоджає скаржнику у використанню сертифікату межах державної програми компенсації за знищене житло, то суд доходить висновку про наявність підстав для скасування арешту з майна ОСОБА_1 .
Однак, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 просить зняти арешт з квартири АДРЕСА_4 , однак арешт накладено лише на частину квартири, яка зареєстрована за ОСОБА_1 , тому і арешт підлягає скасуванню з частини квартири АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного суд дійшов висновку про те, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з майна боржника.
Разом з тим, судом не встановлено підстав для визнання неправомірним та скасування рішення приватного виконавця Кракана Р.О. у листі від 10.03.2026, адже як вказувалося вище, приватний виконавець правильно вказав про відсутність підстав передбачених ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» для скасування арешту.
Також суд відмовляє у задоволенні скарги в частині вимог про зобов`язання приватного виконавця вчинити всі необхідні дії для фактичного припинення арешту, адже наслідком задоволення вимоги про зняття арешту і так є внесення такої інформації до відповідного Державного реєстру.
Згідно статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Щодо строків на подання скарги, які ОСОБА_1 просить поновити.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частинами першою - другою статті 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
Аналогічні норми містить частина п`ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що в законі передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав або повинна була дізнатися про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.
У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав таке: «водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».
Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин.
В іншому випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) дійшов висновку, що встановлені статтею 449 ЦПК України строки є процесуальними та можуть бути поновлені судом за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в ній у вигляді клопотання. Вирішуючи питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, суд має враховувати, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин пропуску такого строку, а тому вони з`ясовуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. При цьому суди мають також брати до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд, а виконання судового рішення є його завершальною стадією.
Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) зазначив, що з`ясування дотримання заявником процесуального строку звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважності причин пропуску такого строку має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення до суду, за відсутності клопотання про його поновлення або поважних причин для цього, є залишення скарги без розгляду та її повернення заявникові.
Лист від 10.03.2026, яким відмовлено у скасуванні арешту отримано ОСОБА_1 12.03.2026, про що вказано у скарзі.
07.04.2026 ОСОБА_1 подав позовну заяву про зняття арешту з нерухомого майна. Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 20.05.2026 відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі, у зв`язку з тим, що заявнику слід звернутися до суду зі скаргою в порядку судового контролю.
09.06.2026 ОСОБА_1 подав скаргу на дії приватного виконавця, яка ухвалою від 10.07.2026 була залишена без розгляду, у зв`язку з не направленням скарги з додатками іншим учасникам справи.
Вже 03.08.2026 ОСОБА_1 подав цю скаргу, що розглядається судом.
Суд вважає, що обставини пропуску строку є поважними, з метою забезпечення доступу до правосуддя, зважаючи на повторність подання скарги, суд вважає за можливе поновити пропущені процесуальні строки та розглянути скаргу по суті.
На підставі ст.ст. 261, 450, 451 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Скаргу ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Кракана Руслана Олеговича, за участі стягувача товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-кредитний Супермаркет» задовольнити частково.
Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Кракана Руслана Олеговича зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Кракана Руслана Олеговича про арешт майна боржника від 06 квітня 2020 року у виконавчому провадженні №61730897, якою накладено арешт на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині скарги відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 15 денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги.
Повний текст ухвали суду складено 12 листопада 2026 року.
Суддя В.Я.Бондар
Судове рішення № 141447532, Приморський районний суд м. Одеси було прийнято 12.11.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 522/7081/19. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: